Кто́ во́инствуетъ свои́ми обро́ки когда́? Или́ кто́ насажда́етъ виногра́дъ, и от плода́ его́ не я́стъ? Или́ кто́ пасе́тъ ста́до, и от млека́ ста́да не я́стъ?

Еда́ по человѣ́ку сiя́ глаго́лю? Не и зако́нъ ли сiя́ глаго́летъ?

Въ Моисе́овѣ бо зако́нѣ пи́сано: да не загради́ши устну́ вола́ молотя́ща. Еда́ о волѣ́хъ ради́тъ Бо́гъ?

Или́ на́съ ра́ди вся́ко глаго́летъ? На́съ бо ра́ди написа́ся, я́ко о наде́жди до́лженъ е́сть оря́й ора́ти, и молотя́й съ наде́ждею своего́ упова́нiя причаща́тися.

А́ще мы́ духо́вная сѣ́яхомъ ва́мъ, вели́ко ли, а́ще мы́ ва́ша тѣле́сная по́жнемъ?

А́ще ині́и вла́сти ва́шея причаща́ются, не па́че ли мы́? Но не сотвори́хомъ по о́бласти се́й: но вся́ терпи́мъ, да не прекраще́нiе ко́е да́мы благовѣствова́нiю Христо́ву.

[Зач. 142.] Не вѣ́сте ли, я́ко дѣ́лающiи свяще́нная от святи́лища ядя́тъ? [и] служа́щiи олтарю́ со олтаре́мъ дѣ́лятся?

Та́ко и Госпо́дь повелѣ́ проповѣ́дающымъ Благовѣ́стiе от благовѣ́стiя жи́ти.

А́зъ же ни еди́но сотвори́хъ от си́хъ. Не писа́хъ же сiя́, да та́ко бу́детъ о мнѣ́: до́брѣе бо мнѣ́ па́че умре́ти, не́жели похвалу́ мою́ кто́ да испраздни́тъ.

А́ще бо благовѣству́ю, нѣ́сть ми́ похвалы́, ну́жда бо ми́ належи́тъ: го́ре же мнѣ́ е́сть, а́ще не благовѣству́ю.

А́ще у́бо во́лею сiе́ творю́, мзду́ и́мамъ: а́ще же нево́лею, строе́нiе ми́ е́сть предано́.

Ка́я у́бо ми́ е́сть мзда́? Да благовѣству́яй безъ мзды́ положу́ Благовѣ́стiе Христо́во, во е́же не твори́ти ми́ по о́бласти мое́й въ благовѣствова́нiи.

[Зач. 143А.] Свобо́денъ бо сы́й от всѣ́хъ, всѣ́мъ себе́ порабо́тихъ, да мно́жайшыя приобря́щу:

бы́хъ Иуде́емъ я́ко Иуде́й, да Иуде́и прiобря́щу: подзако́ннымъ я́ко подзако́ненъ, да подзако́нныя приобря́щу:

беззако́ннымъ я́ко беззако́ненъ, не сы́й беззако́нникъ Бо́гу, но зако́нникъ Христу́, да приобря́щу беззако́нныя.

Бы́хъ немощны́мъ я́ко не́мощенъ, да немощны́я прiобря́щу. Всѣ́мъ бы́хъ вся́, да вся́ко нѣ́кiя спасу́.

Сiе́ же творю́ за Благовѣ́стiе, да соо́бщникъ ему́ бу́ду.

Не вѣ́сте ли, я́ко теку́щiи въ позо́рищи вси́ у́бо теку́тъ, еди́нъ же прiе́млетъ по́честь? Та́ко тецы́те, да пости́гнете.

Вся́къ же подвиза́яйся от всѣ́хъ воздержи́тся: и они́ у́бо да истлѣ́ненъ вѣне́цъ прiи́мутъ, мы́ же неистлѣ́ненъ.

А́зъ у́бо та́ко теку́, не я́ко безвѣ́стно, та́ко подвиза́юся, не я́ко возду́хъ бiя́й:

но умерщвля́ю тѣ́ло мое́ и порабоща́ю, да не ка́ко, ины́мъ проповѣ́дуя, са́мъ неключи́мь бу́ду.

Украинский (Огієнко)

А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю,

бо я надумавсь нічого між вами не знати, крім Ісуса Христа, і Того розп́ятого…

І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні.

І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили,

щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!

А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть,

але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу,

яку ніхто з володарів цього віку не пізнав;
коли б бо пізнали були, то не розп́яли б вони Господа слави!

Але, як написано: Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його!

А нам Бог відкрив це Своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини.

Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа, що в нім проживає?
Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого.

А ми прийняли духа не світу, але Духа, що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам,

що й говоримо не вивченими словами людської мудрости, але вивченими від Духа Святого, порівнюючи духовне до духовного.

А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно.

Духовна ж людина судить усе, а її судити не може ніхто.

Бо хто розум Господній пізнав, який би його міг навчати?
А ми маємо розум Христів!

Хіба ж я не вільний?
Чи ж я не апостол?
Хіба я не бачив Ісуса Христа, Господа нашого?
Хіба ви, то не справа моя перед Господом?

Коли я не апостол для інших, то для вас я апостол, ви бо печать мого апостольства в Господі.

Оце оборона моя перед тими, хто судить мене.

Чи ми права не маємо їсти та пити?

Чи ми права не маємо водити з собою сестру, дружину, як і інші апостоли, і Господні брати, і Кифа?

Хіба я один і Варнава не маємо права, щоб не працювати?

Хто коштом своїм коли служить у війську?
Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду?
Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?

Чи я тільки по-людському це говорю?
Хіба ж і Закон не говорить цього?

Бо в Законі Мойсеєвім писано: Не в́яжи рота волові, що молотить.
Хіба за волів Бог турбується?

Чи говорить Він зовсім для нас?
Для нас, бо написано, що з надією мусить орати орач, а молотник молотити з надією мати частку в своїм сподіванні.

Коли ми сіяли вам духовне, чи ж велика то річ, як пожнемо ми ваше тілесне?

Як право на вас мають інші, то тим більше ми.
Але ми не вжили цього права, та все терпимо, аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили.

Хіба ви не знаєте, що священнослужителі від святині годуються?
Що ті, хто служить вівтареві, із вівтаря мають частку?

Так і Господь наказав проповідникам Євангелії жити з Євангелії.

Але з того нічого не вжив я.
А цього не писав я для того, щоб для мене так було.
Бо мені краще вмерти, аніж щоб хто знівечив хвалу мою!

Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя.
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!

Тож коли це роблю добровільно, я маю нагороду;
коли ж недобровільно, то виконую службу доручену.

Яка ж нагорода мені?
Та, що, благовістячи, я безкорисливо проповідував Христову Євангелію, не використовуючи особистих прав щодо благовістя.

Від усіх бувши вільний, я зробився рабом для всіх, щоб найбільше придбати.

Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати;
для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних.

Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних.

Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих.
Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких.

А це я роблю для Євангелії, щоб стати її спільником.

Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один?
Біжіть так, щоб одержали ви!

І кожен змагун від усього стримується;
вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний.

Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б́ючи.

Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним.

Латинский (Nova Vulgata)

Et ego, cum venissem ad vos, fratres, veni non per sublimita tem sermonis aut sapientiae annuntians vobis mysterium Dei.

Non enim iudicavi scire me aliquid inter vos nisi Iesum Christum et hunc crucifixum.

Et ego in infirmitate et timore et tremore multo fui apud vos,

et sermo meus et praedicatio mea non in persuasibilibus sapientiae verbis sed in ostensione Spiritus et virtutis,

ut fides vestra non sit in sapientia hominum sed in virtute Dei.

Sapientiam autem loquimur inter perfectos, sapientiam vero non huius saeculi neque principum huius saeculi, qui destruuntur,

sed loquimur Dei sapientiam in mysterio, quae abscondita est, quam praedestinavit Deus ante saecula in gloriam nostram,

quam nemo principum huius saeculi cognovit; si enim cognovissent, numquam Dominum gloriae crucifixissent.

Sed sicut scriptum est: «Quod oculus non vidit, nec auris audivit, nec in cor hominis ascendit, quae praeparavit Deus his, qui diligunt illum».

Nobis autem revelavit Deus per Spiritum; Spiritus enim omnia scrutatur, etiam profunda Dei.

Quis enim scit hominum, quae sint hominis, nisi spiritus hominis, qui in ipso est? Ita et, quae Dei sunt, nemo cognovit nisi Spiritus Dei.

Nos autem non spiritum mundi accepimus, sed Spiritum, qui ex Deo est, ut sciamus, quae a Deo donata sunt nobis;

quae et loquimur non in doctis humanae sapientiae sed in doctis Spiritus verbis, spiritalibus spiritalia comparantes.

Animalis autem homo non percipit, quae sunt Spiritus Dei, stultitia enim sunt illi, et non potest intellegere, quia spiritaliter examinantur;

spiritalis autem iudicat omnia, et ipse a nemine iudicatur.

Quis enim cognovit sensum Domini, qui instruat eum? Nos autem sensum Christi habemus.

Non sum liber? Non sum apo stolus? Nonne Iesum Dominum nostrum vidi? Non opus meum vos estis in Domino?

Si aliis non sum apostolus, sed tamen vobis sum; nam signaculum apostolatus mei vos estis in Domino.

Mea defensio apud eos, qui me interrogant, haec est.

Numquid non habemus potestatem manducandi et bibendi?

Numquid non habemus potestatem sororem mulierem circumducendi, sicut et ceteri apostoli et fratres Domini et Cephas?

Aut solus ego et Barnabas non habemus potestatem non operandi?

Quis militat suis stipendiis umquam? Quis plantat vineam et fructum eius non edit? Aut quis pascit gregem et de lacte gregis non manducat?

Numquid secundum hominem haec dico? An et lex haec non dicit?

Scriptum est enim in Lege Moysis: «Non alligabis os bovi trituranti». Numquid de bobus cura est Deo?

An propter nos utique dicit? Nam propter nos scripta sunt, quoniam debet in spe, qui arat, arare; et, qui triturat, in spe fructus percipiendi.

Si nos vobis spiritalia seminavimus, magnum est, si nos carnalia vestra metamus?

Si alii potestatis vestrae participes sunt, non potius nos? Sed non usi sumus hac potestate, sed omnia sustinemus, ne quod offendiculum demus evangelio Christi.

Nescitis quoniam, qui sacra operantur, quae de sacrario sunt, edunt; qui altari deserviunt, cum altari participantur?

Ita et Dominus ordinavit his, qui evangelium annuntiant, de evangelio vivere.

Ego autem nullo horum usus sum. Non scripsi autem haec, ut ita fiant in me; bonum est enim mihi magis mori quam ut gloriam meam quis evacuet.

Nam si evangelizavero, non est mihi gloria; necessitas enim mihi incumbit. Vae enim mihi est, si non evangelizavero!

Si enim volens hoc ago, mercedem habeo; si autem invitus, dispensatio mihi credita est.

Quae est ergo merces mea? Ut evangelium praedicans sine sumptu ponam evangelium, ut non abutar potestate mea in evangelio.

Nam cum liber essem ex omnibus, omnium me servum feci, ut plures lucri facerem.

Et factus sum Iudaeis tamquam Iudaeus, ut Iudaeos lucrarer; his, qui sub lege sunt, quasi sub lege essem, cum ipse non essem sub lege, ut eos, qui sub lege erant, lucri facerem;

his, qui sine lege erant, tamquam sine lege essem, cum sine lege Dei non essem, sed in lege essem Christi, ut lucri facerem eos, qui sine lege erant;

factus sum infirmis infirmus, ut infirmos lucri facerem; omnibus omnia factus sum, ut aliquos utique facerem salvos.

Omnia autem facio propter evangelium, ut comparticeps eius efficiar.

Nescitis quod hi, qui in stadio currunt, omnes quidem currunt, sed unus accipit bravium? Sic currite, ut comprehendatis.

Omnis autem, qui in agone contendit, ab omnibus se abstinet; et illi quidem, ut corruptibilem coronam accipiant, nos autem incorruptam.

Ego igitur sic curro non quasi in incertum, sic pugno non quasi aerem verberans;

sed castigo corpus meum et in servitutem redigo, ne forte, cum aliis praedicaverim, ipse reprobus efficiar.

Синодальный

Языки

1 Заявление Павла, что он благовествует только Иисуса Христа распятого. 6 «Возвещаем не от человеческой мудрости изученными словами».

И когда я приходил к вам, братия, приходил возвещать вам свидетельство Божие не в превосходстве слова или мудрости,

ибо я рассудил быть у вас незнающим ничего, кроме Иисуса Христа, и притом распятого,

и был я у вас в немощи и в страхе и в великом трепете.

И слово мое и проповедь моя не в убедительных словах человеческой мудрости, но в явлении духа и силы,

чтобы вера ваша утверждалась не на мудрости человеческой, но на силе Божией.

[Зач. 126.] Мудрость же мы проповедуем между совершенными, но мудрость не века сего и не властей века сего преходящих,

но проповедуем премудрость Божию, тайную, сокровенную, которую предназначил Бог прежде веков к славе нашей,

которой никто из властей века сего не познал; ибо если бы познали, то не распяли бы Господа славы.

Но, как написано: [Зач. 127.] не видел того глаз, не слышало ухо, и не приходило то на сердце человеку, что приготовил Бог любящим Его.

А нам Бог открыл это Духом Своим; ибо Дух все проницает, и глубины Божии.

Ибо кто из человеков знает, что́ в человеке, кроме духа человеческого, живущего в нем? Та́к и Божьего никто не знает, кроме Духа Божия.

Но мы приняли не духа мира сего, а Духа от Бога, дабы знать дарованное нам от Бога,

что и возвещаем не от человеческой мудрости изученными словами, но изученными от Духа Святаго, соображая духовное с духовным.

Душевный человек не принимает того, что́ от Духа Божия, потому что он почитает это безумием; и не может разуметь, потому что о сем надобно судить духовно.

Но духовный судит о всем, а о нем судить никто не может.

Ибо кто познал ум Господень, чтобы мог судить его? А мы имеем ум Христов.

1 Павел имел право жить от благовествования, но не пользовался им. 19 «Для всех я сделался всем, чтобы спасти... некоторых». 24 О порабощении тела.

Не апостол ли я? Не свободен ли я? Не видел ли я Иисуса Христа, Господа нашего? Не мое ли дело вы в Господе?

Если для других я не апостол, то для вас апостол; [Зач. 141.] ибо печать моего апостольства – вы в Господе.

Вот мое защищение против осуждающих меня.

Или мы не имеем власти есть и пить?

Или не имеем власти иметь спутницею сестру жену, как и прочие апостолы, и братья Господни, и Кифа?

Или один я и Варнава не имеем власти не работать?

Какой воин служит когда-либо на своем содержании? Кто, насадив виноград, не ест плодов его? Кто, пася стадо, не ест молока от стада?

По человеческому ли только рассуждению я это говорю? Не то же ли говорит и закон?

Ибо в Моисеевом законе написано: не заграждай рта у вола молотящего. О волах ли печется Бог?

Или, конечно, для нас говорится? Так, для нас это написано; ибо, кто пашет, должен пахать с надеждою, и кто молотит, должен молотить с надеждою получить ожидаемое.

Если мы посеяли в вас духовное, велико ли то, если пожнем у вас телесное?

Если другие имеют у вас власть, не паче ли мы? Однако мы не пользовались сею властью, но все переносим, дабы не поставить какой преграды благовествованию Христову.

[Зач. 142.] Разве не знаете, что священнодействующие питаются от святилища? что служащие жертвеннику берут долю от жертвенника?

Та́к и Господь повелел проповедующим Евангелие жить от благовествования.

Но я не пользовался ничем таковым. И написал это не для того, чтобы та́к было для меня. Ибо для меня лучше умереть, нежели чтобы кто уничтожил похвалу мою.

Ибо если я благовествую, то нечем мне хвалиться, потому что это необходимая обязанность моя, и горе мне, если не благовествую!

Ибо если делаю это добровольно, то буду иметь награду; а если недобровольно, то исполняю только вверенное мне служение.

За что́ же мне награда? За то́, что, проповедуя Евангелие, благовествую о Христе безмездно, не пользуясь моею властью в благовествовании.

[Зач. 143А.] Ибо, будучи свободен от всех, я всем поработил себя, дабы больше приобрести:

для Иудеев я был как Иудей, чтобы приобрести Иудеев; для подзаконных был как подзаконный, чтобы приобрести подзаконных;

для чуждых закона – как чуждый закона, – не будучи чужд закона пред Богом, но подзаконен Христу, – чтобы приобрести чуждых закона;

для немощных был как немощный, чтобы приобрести немощных. Для всех я сделался всем, чтобы спасти по крайней мере некоторых.

Сие же делаю для Евангелия, чтобы быть соучастником его.

Не знаете ли, что бегущие на ристалище бегут все, но один получает награду? Так бегите, чтобы получить.

Все подвижники воздерживаются от всего: те для получения венца тленного, а мы – нетленного.

И потому я бегу не так, как на неверное, бьюсь не так, чтобы только бить воздух;

но усмиряю и порабощаю тело мое, дабы, проповедуя другим, самому не остаться недостойным.