Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
1:1
1:2
1:4
1:10
1:12
1:14
1:15
1:16
1:18
1:19
1:20
1:21
1:22
1:23
см.:2Цар.24:20;
1:24
1:25
см.:1Цар.10:24;
1:26
1:27
1:28
1:31
1:32
1:37
1:40
1:41
1:43
1:45
1:46
1:48
1:49
1:53
И ца́рь дави́дъ бы́сть ста́ръ преше́дъ дни́, и одѣва́ху его́ ри́зами [мно́гими], и не согрѣва́шеся.
И рѣ́ша о́троцы его́ ему́: да пои́щутъ господи́ну на́шему царю́ дѣви́цы ю́ныя, и предстои́тъ царе́ви, и бу́детъ грѣ́ющи его́, и да лежи́тъ съ ни́мъ, и согрѣ́ется господи́нъ на́шъ ца́рь.
И иска́ша отрокови́цы до́брыя от всего́ предѣ́ла Изра́илева, и обрѣто́ша Ависа́гу сумантяны́ню, и приведо́ша ю́ ко царю́.
И бѣ́ отрокови́ца добра́ видѣ́нiемъ зѣло́: и бы́сть грѣ́ющи царя́ и служа́ше ему́: ца́рь же не позна́ ея́.
И Адо́нiа сы́нъ Агги́ѳинъ вознесе́ся, глаго́ля: а́зъ и́мамъ ца́рствовати. И сотвори́ себѣ́ колесни́цы и ко́нники, и пятьдеся́тъ муже́й е́же ходи́ти предъ ни́мъ.
И не возбрани́ ему́ оте́цъ его́ никогда́, глаго́ля: почто́ сiе́ ты́ сотвори́лъ еси́? И бѣ́ то́й красе́нъ зра́комъ зѣло́, и того́ роди́ по Авессало́мѣ.
И бѣ́ша совѣ́ти его́ со Иоа́вомъ сы́номъ сару́инымъ и со Авiа́ѳаромъ иере́омъ, и помога́ху вслѣ́дъ Адо́нiи.
Садо́къ же иере́й и ване́а сы́нъ Иода́евъ, и наѳа́нъ проро́къ и Семе́й, и рисі́й и сы́нове си́льнiи дави́довы не бы́ша по Адо́нiи.
И пожре́ Адо́нiа о́вцы и телцы́ и а́гнцы при ка́мени зоеле́ѳѣ, и́же бѣ́ бли́зъ исто́чника роги́ля: и призва́ всю́ бра́тiю свою́, сы́ны царе́вы, и вся́ му́жы Иу́довы, о́троки царе́вы:
наѳа́на же проро́ка и ване́а и си́льныхъ и Соломо́на бра́та своего́ не зва́.
И рече́ наѳа́нъ ко вирсаві́и ма́тери Соломо́ни, глаго́ля: не слы́шала ли еси́, я́ко воцари́ся Адо́нiа сы́нъ Агги́ѳинъ, господи́нъ же на́шъ дави́дъ не вѣ́сть:
ны́нѣ у́бо совѣща́ю ти́ совѣ́тъ, и изба́виши ду́шу свою́ и ду́шу сы́на твоего́ Соломо́на:
гряди́, вни́ди къ царю́ дави́ду и рече́ши къ нему́, глаго́лющи: не ты́ ли, го́споди мо́й царю́, кля́лся еси́ рабѣ́ твое́й, глаго́ля: я́ко Соломо́нъ сы́нъ тво́й и́мать ца́рствовати по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ? и что́ я́ко воцари́ся Адо́нiа?
и се́, еще́ глаго́лющей тебѣ́ та́мо со царе́мъ, и а́зъ вни́ду вслѣ́дъ тебе́ и допо́лню словеса́ твоя́.
И вни́де вирсаві́а ко царю́ въ ло́жницу. И ца́рь ста́ръ зѣло́, и Ависа́гъ сумантяны́ня бя́ше служа́щи царю́.
И приклони́ся вирсаві́а и поклони́ся царе́ви. И рече́ ца́рь: что́ ти е́сть?
Она́ же рече́: го́споди мо́й царю́, ты́ кля́лся еси́ предъ Го́сподемъ Бо́гомъ твои́мъ рабѣ́ твое́й, глаго́ля: я́ко сы́нъ тво́й Соломо́нъ и́мать ца́рствовати по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ:
и се́, ны́нѣ Адо́нiа ца́рствуетъ, ты́ же, го́споди мо́й царю́, не вѣ́си:
и пожре́ телцы́ и а́гнцы и о́вцы во мно́жествѣ, и созва́ вся́ сы́ны царе́вы, и Авiа́ѳара жерца́ и Иоа́ва кня́зя си́лы, Соломо́на же раба́ твоего́ не призва́:
ты́ же, го́споди мо́й царю́, о́чи всего́ Изра́иля къ тебѣ́: да возвѣсти́ши и́мъ, кто́ ся́детъ на престо́лѣ господи́на моего́ царя́ по не́мъ:
и бу́детъ егда́ у́снетъ господи́нъ мо́й ца́рь со отцы́ свои́ми, и бу́ду а́зъ и сы́нъ мо́й Соломо́нъ грѣ́шни.
И се́, еще́ е́й глаго́лющей съ царе́мъ, и наѳа́нъ проро́къ прiи́де.
И возвѣсти́ша царю́, глаго́люще се́, наѳа́нъ проро́къ. И вни́де предъ лице́ царе́во, и поклони́ся царю́ предъ лице́мъ его́ до земли́,
и рече́ наѳа́нъ: го́споди мо́й царю́, ты́ ли ре́клъ еси́: Адо́нiа да ца́рствуетъ по мнѣ́, и то́й да ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ?
я́ко сни́де дне́сь и закла́ телцы́ и а́гнцы и о́вцы во мно́жествѣ, и созва́ вся́ сы́ны царе́вы и кня́зи си́льныхъ, и Авiа́ѳара иере́а: и се́, су́ть яду́ще и пiю́ще предъ ни́мъ, и рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь Адо́нiа:
и мене́ самаго́ раба́ твоего́, и садо́ка иере́а, и ване́а сы́на Иода́ева, и Соломо́на раба́ твоего́ не зва́:
от господи́на ли царя́ моего́ бы́сть глаго́лъ се́й? и не сказа́лъ еси́ рабу́ твоему́, кто́ ся́детъ на престо́лѣ господи́на моего́ царя́ по не́мъ?
И отвѣща́ ца́рь дави́дъ и рече́: призови́те ми́ вирсаві́ю. И вни́де [вирсаві́а] предъ царя́ и ста́ предъ лице́мъ его́.
И кля́тся ца́рь и рече́: жи́въ Госпо́дь, и́же изба́ви ду́шу мою́ от всея́ печа́ли:
я́коже бо кля́хтися предъ Го́сподемъ Бо́гомъ Изра́илевымъ, глаго́ля: я́ко Соломо́нъ сы́нъ тво́й воцари́тся по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ вмѣ́сто мене́, я́ко та́ко сотворю́ ему́ въ дне́шнiй де́нь.
И преклони́ся вирсаві́а лице́мъ на зе́млю, и поклони́ся царю́ и рече́: да живе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь дави́дъ во вѣ́ки.
И рече́ ца́рь дави́дъ: призови́те мнѣ́ садо́ка жерца́ и наѳа́на проро́ка, и ване́а сы́на Иода́ева. И внидо́ша предъ царя́.
И рече́ и́мъ ца́рь: поими́те съ собо́ю рабы́ господи́на ва́шего, и всади́те сы́на моего́ Соломо́на на мска́ моего́, и веди́те его́ къ гiо́ну,
и да пома́жетъ его́ та́мо садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ въ царя́ надъ Изра́илемъ, и воструби́те трубо́ю ро́жаною и рече́те: да живе́тъ ца́рь Соломо́нъ:
и изыди́те вслѣ́дъ его́, и вни́детъ, и ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ, и то́й воцари́тся вмѣ́сто мене́: и а́зъ заповѣ́дахъ, да бу́детъ властели́нъ надъ Изра́илемъ и Иу́дою.
И отвѣща́ ване́а сы́нъ Иода́евъ царю́ и рече́: бу́ди та́ко: да утверди́тъ Госпо́дь Бо́гъ глаго́лъ се́й господи́на моего́ царя́:
я́коже бѣ́ Госпо́дь со господи́номъ мои́мъ царе́мъ, та́ко да бу́детъ и съ Соломо́номъ, и да возвели́читъ престо́лъ его́ па́че престо́ла господи́на моего́ царя́ дави́да.
И сни́де садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ, и ване́а сы́нъ Иода́евъ, и хереѳѳи́ и фелеѳѳи́, и всади́ша Соломо́на на мска́ царя́ дави́да, и возведо́ша его́ къ гiо́ну:
и взя́ садо́къ иере́й ро́гъ съ еле́емъ от ски́нiи, и пома́за Соломо́на, и воструби́ трубо́ю ро́жаною, и рѣ́ша вси́ лю́дiе: да живе́тъ ца́рь Соломо́нъ.
И взыдо́ша вси́ лю́дiе вслѣ́дъ его́ и ликова́ша въ ли́цѣхъ, и веселя́хуся весе́лiемъ вели́кимъ, и разсѣ́деся земля́ от гла́са и́хъ.
И слы́ша Адо́нiа и вси́ зва́ннiи его́, и ті́и сконча́ша уже́ яду́ще. И слы́ша Иоа́въ гла́съ трубы́ ро́жаны и рече́: кі́й гла́съ е́сть гра́да шумя́ща?
И еще́ ему́ глаго́лющу, и се́, Ионаѳа́нъ сы́нъ Авiа́ѳара иере́а прiи́де. И рече́ Адо́нiа: вни́ди, я́ко му́жъ си́лы ты́ еси́, и блага́я возвѣсти́.
И отвѣща́ Ионаѳа́нъ и рече́: извѣ́стно, господи́нъ на́шъ ца́рь дави́дъ поста́ви Соломо́на царе́мъ:
и посла́ съ ни́мъ ца́рь садо́ка иере́а и наѳа́на проро́ка, и ване́а сы́на Иода́ева, и хереѳѳи́ и фелеѳѳи́, и всади́ша его́ на мска́ царе́ва:
и пома́заша его́ садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ на ца́рство въ гiо́нѣ, и взыдо́ша отту́ду веселя́щеся, и возшумѣ́ гра́дъ: се́й гла́съ, его́же слы́шасте:
и сѣ́де Соломо́нъ на престо́лѣ ца́рстѣмъ:
и внидо́ша раби́ царе́вы благослови́ти господи́на на́шего царя́ дави́да, глаго́люще: да ублажи́тъ Бо́гъ и́мя Соломо́на сы́на твоего́ па́че и́мене твоего́, и да возвели́читъ престо́лъ его́ па́че престо́ла твоего́: и поклони́ся ца́рь на одрѣ́ свое́мъ,
и си́це рече́ ца́рь: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же даде́ дне́сь от сѣ́мене моего́ сѣдя́ща на престо́лѣ мое́мъ, и о́чи мои́ ви́дятъ.
И ужасо́шася у́жасомъ, и воста́ша вси́ зва́ннiи Адо́ниевы, и отъи́де кі́йждо путе́мъ свои́мъ.
И Адо́нiа убоя́ся от лица́ Соломо́ня, и воста́ и отъи́де, и я́тся за ро́гъ олтаря́.
И возвѣсти́ша Соломо́ну, глаго́люще: се́, Адо́нiа убоя́ся царя́ Соломо́на, и держи́тся за ро́гъ олтаря́, глаго́ля: да клене́тмися дне́сь ца́рь Соломо́нъ, я́ко не убiе́тъ раба́ своего́ ору́жiемъ.
И рече́ Соломо́нъ: а́ще бу́детъ сы́нъ си́лы, ни вла́съ главы́ его́ упаде́тъ на зе́млю: а́ще же зло́ба обря́щется въ не́мъ, у́мретъ.
И посла́ ца́рь Соломо́нъ, и сведо́ша его́ со олтаря́. И вни́де, и поклони́ся царю́ Соломо́ну. И рече́ ему́ Соломо́нъ: иди́ въ до́мъ сво́й.
καὶ ὁ βασιλεὺς Δαυιδ πρεσβύτερος προβεβηκὼς ἡμέραις καὶ περιέβαλλον αὐτὸν ἱματίοις καὶ οὐκ ἐθερμαίνετο
καὶ εἶπον οἱ παῖδες αὐτοῦ ζητησάτωσαν τῷ κυρίῳ ἡμῶν τῷ βασιλεῖ παρθένον νεάνιδα καὶ παραστήσεται τῷ βασιλεῖ καὶ ἔσται αὐτὸν θάλπουσα καὶ κοιμηθήσεται μετ᾿ αὐτοῦ καὶ θερμανθήσεται ὁ κύριος ἡμῶν ὁ βασιλεύς
καὶ ἐζήτησαν νεάνιδα καλὴν ἐκ παντὸς ὁρίου Ισραηλ καὶ εὗρον τὴν Αβισακ τὴν Σωμανῖτιν καὶ ἤνεγκαν αὐτὴν πρὸς τὸν βασιλέα
καὶ ἡ νεᾶνις καλὴ ἕως σφόδρα καὶ ἦν θάλπουσα τὸν βασιλέα καὶ ἐλειτούργει αὐτῷ καὶ ὁ βασιλεὺς οὐκ ἔγνω αὐτήν
καὶ Αδωνιας υἱὸς Αγγιθ ἐπῄρετο λέγων ἐγὼ βασιλεύσω καὶ ἐποίησεν ἑαυτῷ ἅρματα καὶ ἱππεῖς καὶ πεντήκοντα ἄνδρας παρατρέχειν ἔμπροσθεν αὐτοῦ
καὶ οὐκ ἀπεκώλυσεν αὐτὸν ὁ πατὴρ αὐτοῦ οὐδέποτε λέγων διὰ τί σὺ ἐποίησας καί γε αὐτὸς ὡραῖος τῇ ὄψει σφόδρα καὶ αὐτὸν ἔτεκεν ὀπίσω Αβεσσαλωμ
καὶ ἐγένοντο οἱ λόγοι αὐτοῦ μετὰ Ιωαβ τοῦ υἱοῦ Σαρουιας καὶ μετὰ Αβιαθαρ τοῦ ἱερέως καὶ ἐβοήθουν ὀπίσω Αδωνιου
καὶ Σαδωκ ὁ ἱερεὺς καὶ Βαναιας υἱὸς Ιωδαε καὶ Ναθαν ὁ προφήτης καὶ Σεμεϊ καὶ Рηι καὶ οἱ δυνατοὶ τοῦ Δαυιδ οὐκ ἦσαν ὀπίσω Αδωνιου
καὶ ἐθυσίασεν Αδωνιας πρόβατα καὶ μόσχους καὶ ἄρνας μετὰ λίθου τοῦ Ζωελεθ ὃς ἦν ἐχόμενα τῆς πηγῆς Рωγηλ καὶ ἐκάλεσεν πάντας τοὺς ἀδελφοὺς αὐτοῦ καὶ πάντας τοὺς ἁδροὺς Ιουδα παῖδας τοῦ βασιλέως
καὶ τὸν Ναθαν τὸν προφήτην καὶ Βαναιαν καὶ τοὺς δυνατοὺς καὶ τὸν Σαλωμων ἀδελφὸν αὐτοῦ οὐκ ἐκάλεσεν
καὶ εἶπεν Ναθαν πρὸς Βηρσαβεε μητέρα Σαλωμων λέγων οὐκ ἤκουσας ὅτι ἐβασίλευσεν Αδωνιας υἱὸς Αγγιθ καὶ ὁ κύριος ἡμῶν Δαυιδ οὐκ ἔγνω
καὶ νῦν δεῦρο συμβουλεύσω σοι δὴ συμβουλίαν καὶ ἐξελοῦ τὴν ψυχήν σου καὶ τὴν ψυχὴν τοῦ υἱοῦ σου Σαλωμων
δεῦρο εἴσελθε πρὸς τὸν βασιλέα Δαυιδ καὶ ἐρεῖς πρὸς αὐτὸν λέγουσα οὐχὶ σύ κύριέ μου βασιλεῦ ὤμοσας τῇ δούλῃ σου λέγων ὅτι Σαλωμων ὁ υἱός σου βασιλεύσει μετ᾿ ἐμὲ καὶ αὐτὸς καθιεῖται ἐπὶ τοῦ θρόνου μου καὶ τί ὅτι ἐβασίλευσεν Αδωνιας
καὶ ἰδοὺ ἔτι λαλούσης σου ἐκεῖ μετὰ τοῦ βασιλέως καὶ ἐγὼ εἰσελεύσομαι ὀπίσω σου καὶ πληρώσω τοὺς λόγους σου
καὶ εἰσῆλθεν Βηρσαβεε πρὸς τὸν βασιλέα εἰς τὸ ταμίειον καὶ ὁ βασιλεὺς πρεσβύτης σφόδρα καὶ Αβισακ ἡ Σωμανῖτις ἦν λειτουργοῦσα τῷ βασιλεῖ
καὶ ἔκυψεν Βηρσαβεε καὶ προσεκύνησεν τῷ βασιλεῖ καὶ εἶπεν ὁ βασιλεύς τί ἐστίν σοι
ἡ δὲ εἶπεν κύριέ μου βασιλεῦ σὺ ὤμοσας ἐν κυρίῳ τῷ θεῷ σου τῇ δούλῃ σου λέγων ὅτι Σαλωμων ὁ υἱός σου βασιλεύσει μετ᾿ ἐμὲ καὶ αὐτὸς καθήσεται ἐπὶ τοῦ θρόνου μου
καὶ νῦν ἰδοὺ Αδωνιας ἐβασίλευσεν καὶ σύ κύριέ μου βασιλεῦ οὐκ ἔγνως
καὶ ἐθυσίασεν μόσχους καὶ ἄρνας καὶ πρόβατα εἰς πλῆθος καὶ ἐκάλεσεν πάντας τοὺς υἱοὺς τοῦ βασιλέως καὶ Αβιαθαρ τὸν ἱερέα καὶ Ιωαβ τὸν ἄρχοντα τῆς δυνάμεως καὶ τὸν Σαλωμων τὸν δοῦλόν σου οὐκ ἐκάλεσεν
καὶ σύ κύριέ μου βασιλεῦ οἱ ὀφθαλμοὶ παντὸς Ισραηλ πρὸς σὲ ἀπαγγεῖλαι αὐτοῖς τίς καθήσεται ἐπὶ τοῦ θρόνου τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως μετ᾿ αὐτόν
καὶ ἔσται ὡς ἂν κοιμηθῇ ὁ κύριός μου ὁ βασιλεὺς μετὰ τῶν πατέρων αὐτοῦ καὶ ἔσομαι ἐγὼ καὶ ὁ υἱός μου Σαλωμων ἁμαρτωλοί
καὶ ἰδοὺ ἔτι αὐτῆς λαλούσης μετὰ τοῦ βασιλέως καὶ Ναθαν ὁ προφήτης ἦλθεν
καὶ ἀνηγγέλη τῷ βασιλεῖ ἰδοὺ Ναθαν ὁ προφήτης καὶ εἰσῆλθεν κατὰ πρόσωπον τοῦ βασιλέως καὶ προσεκύνησεν τῷ βασιλεῖ κατὰ πρόσωπον αὐτοῦ ἐπὶ τὴν γῆν
καὶ εἶπεν Ναθαν κύριέ μου βασιλεῦ σὺ εἶπας Αδωνιας βασιλεύσει ὀπίσω μου καὶ αὐτὸς καθήσεται ἐπὶ τοῦ θρόνου μου
ὅτι κατέβη σήμερον καὶ ἐθυσίασεν μόσχους καὶ ἄρνας καὶ πρόβατα εἰς πλῆθος καὶ ἐκάλεσεν πάντας τοὺς υἱοὺς τοῦ βασιλέως καὶ τοὺς ἄρχοντας τῆς δυνάμεως καὶ Αβιαθαρ τὸν ἱερέα καὶ ἰδού εἰσιν ἐσθίοντες καὶ πίνοντες ἐνώπιον αὐτοῦ καὶ εἶπαν ζήτω ὁ βασιλεὺς Αδωνιας
καὶ ἐμὲ αὐτὸν τὸν δοῦλόν σου καὶ Σαδωκ τὸν ἱερέα καὶ Βαναιαν υἱὸν Ιωδαε καὶ Σαλωμων τὸν δοῦλόν σου οὐκ ἐκάλεσεν
εἰ διὰ τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως γέγονεν τὸ ῥῆμα τοῦτο καὶ οὐκ ἐγνώρισας τῷ δούλῳ σου τίς καθήσεται ἐπὶ τὸν θρόνον τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως μετ᾿ αὐτόν
καὶ ἀπεκρίθη Δαυιδ καὶ εἶπεν καλέσατέ μοι τὴν Βηρσαβεε καὶ εἰσῆλθεν ἐνώπιον τοῦ βασιλέως καὶ ἔστη ἐνώπιον αὐτοῦ
καὶ ὤμοσεν ὁ βασιλεὺς καὶ εἶπεν ζῇ κύριος ὃς ἐλυτρώσατο τὴν ψυχήν μου ἐκ πάσης θλίψεως
ὅτι καθὼς ὤμοσά σοι ἐν κυρίῳ τῷ θεῷ Ισραηλ λέγων ὅτι Σαλωμων ὁ υἱός σου βασιλεύσει μετ᾿ ἐμὲ καὶ αὐτὸς καθήσεται ἐπὶ τοῦ θρόνου μου ἀντ᾿ ἐμοῦ ὅτι οὕτως ποιήσω τῇ ἡμέρᾳ ταύτῃ
καὶ ἔκυψεν Βηρσαβεε ἐπὶ πρόσωπον ἐπὶ τὴν γῆν καὶ προσεκύνησεν τῷ βασιλεῖ καὶ εἶπεν ζήτω ὁ κύριός μου ὁ βασιλεὺς Δαυιδ εἰς τὸν αἰῶνα
καὶ εἶπεν ὁ βασιλεὺς Δαυιδ καλέσατέ μοι Σαδωκ τὸν ἱερέα καὶ Ναθαν τὸν προφήτην καὶ Βαναιαν υἱὸν Ιωδαε καὶ εἰσῆλθον ἐνώπιον τοῦ βασιλέως
καὶ εἶπεν ὁ βασιλεὺς αὐτοῖς λάβετε τοὺς δούλους τοῦ κυρίου ὑμῶν μεθ᾿ ὑμῶν καὶ ἐπιβιβάσατε τὸν υἱόν μου Σαλωμων ἐπὶ τὴν ἡμίονον τὴν ἐμὴν καὶ καταγάγετε αὐτὸν εἰς τὸν Γιων
καὶ χρισάτω αὐτὸν ἐκεῖ Σαδωκ ὁ ἱερεὺς καὶ Ναθαν ὁ προφήτης εἰς βασιλέα ἐπὶ Ισραηλ καὶ σαλπίσατε κερατίνῃ καὶ ἐρεῖτε ζήτω ὁ βασιλεὺς Σαλωμων
καὶ καθήσεται ἐπὶ τοῦ θρόνου μου καὶ αὐτὸς βασιλεύσει ἀντ᾿ ἐμοῦ καὶ ἐγὼ ἐνετειλάμην τοῦ εἶναι εἰς ἡγούμενον ἐπὶ Ισραηλ καὶ Ιουδα
καὶ ἀπεκρίθη Βαναιας υἱὸς Ιωδαε τῷ βασιλεῖ καὶ εἶπεν γένοιτο οὕτως πιστώσαι κύριος ὁ θεὸς τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως
καθὼς ἦν κύριος μετὰ τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως οὕτως εἴη μετὰ Σαλωμων καὶ μεγαλύναι τὸν θρόνον αὐτοῦ ὑπὲρ τὸν θρόνον τοῦ κυρίου μου τοῦ βασιλέως Δαυιδ
καὶ κατέβη Σαδωκ ὁ ἱερεὺς καὶ Ναθαν ὁ προφήτης καὶ Βαναιας υἱὸς Ιωδαε καὶ ὁ χερεθθι καὶ ὁ φελεθθι καὶ ἐπεκάθισαν τὸν Σαλωμων ἐπὶ τὴν ἡμίονον τοῦ βασιλέως Δαυιδ καὶ ἀπήγαγον αὐτὸν εἰς τὸν Γιων
καὶ ἔλαβεν Σαδωκ ὁ ἱερεὺς τὸ κέρας τοῦ ἐλαίου ἐκ τῆς σκηνῆς καὶ ἔχρισεν τὸν Σαλωμων καὶ ἐσάλπισεν τῇ κερατίνῃ καὶ εἶπεν πᾶς ὁ λαός ζήτω ὁ βασιλεὺς Σαλωμων
καὶ ἀνέβη πᾶς ὁ λαὸς ὀπίσω αὐτοῦ καὶ ἐχόρευον ἐν χοροῖς καὶ εὐφραινόμενοι εὐφροσύνην μεγάλην καὶ ἐρράγη ἡ γῆ ἐν τῇ φωνῇ αὐτῶν
καὶ ἤκουσεν Αδωνιας καὶ πάντες οἱ κλητοὶ αὐτοῦ καὶ αὐτοὶ συνετέλεσαν φαγεῖν καὶ ἤκουσεν Ιωαβ τὴν φωνὴν τῆς κερατίνης καὶ εἶπεν τίς ἡ φωνὴ τῆς πόλεως ἠχούσης
ἔτι αὐτοῦ λαλοῦντος καὶ ἰδοὺ Ιωναθαν υἱὸς Αβιαθαρ τοῦ ἱερέως ἦλθεν καὶ εἶπεν Αδωνιας εἴσελθε ὅτι ἀνὴρ δυνάμεως εἶ σύ καὶ ἀγαθὰ εὐαγγέλισαι
καὶ ἀπεκρίθη Ιωναθαν καὶ εἶπεν καὶ μάλα ὁ κύριος ἡμῶν ὁ βασιλεὺς Δαυιδ ἐβασίλευσεν τὸν Σαλωμων
καὶ ἀπέστειλεν ὁ βασιλεὺς μετ᾿ αὐτοῦ τὸν Σαδωκ τὸν ἱερέα καὶ Ναθαν τὸν προφήτην καὶ Βαναιαν υἱὸν Ιωδαε καὶ τὸν χερεθθι καὶ τὸν φελεθθι καὶ ἐπεκάθισαν αὐτὸν ἐπὶ τὴν ἡμίονον τοῦ βασιλέως
καὶ ἔχρισαν αὐτὸν Σαδωκ ὁ ἱερεὺς καὶ Ναθαν ὁ προφήτης εἰς βασιλέα ἐν τῷ Γιων καὶ ἀνέβησαν ἐκεῖθεν εὐφραινόμενοι καὶ ἤχησεν ἡ πόλις αὕτη ἡ φωνή ἣν ἠκούσατε
καὶ ἐκάθισεν Σαλωμων ἐπὶ θρόνον τῆς βασιλείας
καὶ εἰσῆλθον οἱ δοῦλοι τοῦ βασιλέως εὐλογῆσαι τὸν κύριον ἡμῶν τὸν βασιλέα Δαυιδ λέγοντες ἀγαθύναι ὁ θεὸς τὸ ὄνομα Σαλωμων τοῦ υἱοῦ σου ὑπὲρ τὸ ὄνομά σου καὶ μεγαλύναι τὸν θρόνον αὐτοῦ ὑπὲρ τὸν θρόνον σου καὶ προσεκύνησεν ὁ βασιλεὺς ἐπὶ τὴν κοίτην αὐτοῦ
καί γε οὕτως εἶπεν ὁ βασιλεύς εὐλογητὸς κύριος ὁ θεὸς Ισραηλ ὃς ἔδωκεν σήμερον ἐκ τοῦ σπέρματός μου καθήμενον ἐπὶ τοῦ θρόνου μου καὶ οἱ ὀφθαλμοί μου βλέπουσιν
καὶ ἐξέστησαν καὶ ἐξανέστησαν πάντες οἱ κλητοὶ τοῦ Αδωνιου καὶ ἀπῆλθον ἀνὴρ εἰς τὴν ὁδὸν αὐτοῦ
καὶ Αδωνιας ἐφοβήθη ἀπὸ προσώπου Σαλωμων καὶ ἀνέστη καὶ ἀπῆλθεν καὶ ἐπελάβετο τῶν κεράτων τοῦ θυσιαστηρίου
καὶ ἀνηγγέλη τῷ Σαλωμων λέγοντες ἰδοὺ Αδωνιας ἐφοβήθη τὸν βασιλέα Σαλωμων καὶ κατέχει τῶν κεράτων τοῦ θυσιαστηρίου λέγων ὀμοσάτω μοι σήμερον ὁ βασιλεὺς Σαλωμων εἰ οὐ θανατώσει τὸν δοῦλον αὐτοῦ ἐν ῥομφαίᾳ
καὶ εἶπεν Σαλωμων ἐὰν γένηται εἰς υἱὸν δυνάμεως εἰ πεσεῖται τῶν τριχῶν αὐτοῦ ἐπὶ τὴν γῆν καὶ ἐὰν κακία εὑρεθῇ ἐν αὐτῷ θανατωθήσεται
καὶ ἀπέστειλεν ὁ βασιλεὺς Σαλωμων καὶ κατήνεγκεν αὐτὸν ἀπάνωθεν τοῦ θυσιαστηρίου καὶ εἰσῆλθεν καὶ προσεκύνησεν τῷ βασιλεῖ Σαλωμων καὶ εἶπεν αὐτῷ Σαλωμων δεῦρο εἰς τὸν οἶκόν σου
А Давид постарів, увійшов у літа.
І покривали його одежами, та не було йому тепло.
І покривали його одежами, та не було йому тепло.
І сказали йому його раби: Нехай пошукають для пана царя молоду дівчину, і стане вона перед царем, і буде йому за доглядачку.
І буде вона лежати при лоні твоїм, і буде тепло панові цареві!
І буде вона лежати при лоні твоїм, і буде тепло панові цареві!
І шукали дівчину вродливу по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммітку Авішаґ, і привели її до царя.
А та дівчина була дуже вродлива.
І була вона цареві доглядачкою, і прислуговувала йому, та цар не пізнав її.
І була вона цареві доглядачкою, і прислуговувала йому, та цар не пізнав її.
А Адонія, син Хаґґітин, бундючився та говорив: Я буду царювати!
І справив він собі повоза та верхівців, та п́ятдесят чоловіка бігунів перед собою.
І справив він собі повоза та верхівців, та п́ятдесят чоловіка бігунів перед собою.
А батько його ніколи його не засмучував, щоб сказати: Чому ти так робиш?
А він також був дуже вродливий, і мати народила його по Авесаломі.
А він також був дуже вродливий, і мати народила його по Авесаломі.
І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зо священиком Евіятаром, і вони помагали Адонії.
А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Натан, і Шім́ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією.
І приніс Адонія в жертву худоби дрібної та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен-Роґелі, і закликав усіх братів своїх, царських синів, та всіх Юдиних мужів, царських слуг.
А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покликав.
І сказав Натан до Вірсавії, Соломонової матері, говорячи: Чи ти не чула, що зацарював Адонія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те?
А тепер іди, я тобі пораджу, і рятуй життя своє та життя сина свого Соломона!
Іди, і ввійдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій царю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм.
Чому ж зацарював Адонія?
Чому ж зацарював Адонія?
Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду за тобою, і потверджу слова твої.
І ввійшла Вірсавія до царя в кімнату, а цар був дуже старий, і шунаммітка Авішаґ послуговувала цареві.
І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі.
А цар сказав: Що тобі?
А цар сказав: Що тобі?
І вона сказала йому: Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломон, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм.
А тепер ось зацарював Адонія, а ти, пане мій царю, не знаєш про те…
І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної, і покликав усіх царських синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя війська, а раба твого Соломона не покликав.
А ти, пане мій царю, очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто буде сидіти на троні пана мого царя по ньому.
Інакше станеться, як спочине пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломон винними.
І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Натан.
І донесли цареві, говорячи: Ось пророк Натан!
І ввійшов він перед цареве обличчя і впав перед царем обличчям своїм до землі.
І ввійшов він перед цареве обличчя і впав перед царем обличчям своїм до землі.
І сказав Натан: Пане мій царю!
Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм?
Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм?
Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної.
І він покликав усіх царських синів, і провідників війська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п́ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адонія!
І він покликав усіх царських синів, і провідників війська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п́ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адонія!
А мене я раб твій!
і священика Садока, і Бенаю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покликав.
і священика Садока, і Бенаю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покликав.
Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідомив раба свого, хто буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?
А цар Давид відповів та й сказав: Покличте мені Вірсавію!
І прийшла вона перед царське обличчя, і стала перед царем.
І прийшла вона перед царське обличчя, і стала перед царем.
І присягнув цар та й сказав: Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха,
як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, так я й зроблю цього дня!
І вклонилася Вірсавія обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!
І сказав цар Давид: Покличте мені священика Садока, і пророка Натана та Бенаю, сина Єгоядиного.
І поприходили вони перед цареве обличчя.
І поприходили вони перед цареве обличчя.
І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою мулицю, і зведіть його до Ґіхону.
А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем.
І засурміть у сурму та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон!
І засурміть у сурму та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон!
Потім підете за ним, а він увійде та й сяде на моєму троні, і він буде царювати замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою.
І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: Амінь.
Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя!
Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя!
Як був Господь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звеличить трон його над трона пана мого царя Давида!
І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели його до Ґіхону.
І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона.
І засурмили в сурму, та й кричав увесь народ: Нехай живе цар Соломон!
І засурмили в сурму, та й кричав увесь народ: Нехай живе цар Соломон!
І піднявся за ним ввесь народ.
А народ грав на сопілках та радів великою радістю, аж земля розпадалася від їхнього голосу!
А народ грав на сопілках та радів великою радістю, аж земля розпадалася від їхнього голосу!
І почув це Адонія та всі покликані, що були з ним, а вони тількищо скінчили їсти.
І почув Йоав голос сурми та й сказав: Що це за крик та гамір у місті?
І почув Йоав голос сурми та й сказав: Що це за крик та гамір у місті?
Ще він говорив, аж ось приходить Йоанатан, син священика Евіятара.
А Адонія сказав: Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!
А Адонія сказав: Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!
І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: Таж пан наш цар Давид настановив на царя Соломона!
І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську мулицю.
І помазали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя.
І повиходили вони звідти веселі, і зашуміло місто.
Це той голос, що ви чули.
І повиходили вони звідти веселі, і зашуміло місто.
Це той голос, що ви чули.
І Соломон уже засів на троні царства.
І також посходилися царські слуги, щоб поблагословити нашого пана царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім́я славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого!
І вклонився цар на ложі своїм.
І вклонився цар на ложі своїм.
І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидячого на моїм троні, а мої очі те бачать!
І затремтіли, і повставали всі покликані, що були з Адонією, і пішли кожен на дорогу свою…
А Адонія боявся Соломона.
І встав він, і пішов, і схопився за роги жертівника.
І встав він, і пішов, і схопився за роги жертівника.
І донесено Соломонові, кажучи: Ось Адонія злякався царя Соломона, й ось він схопився за роги жертівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне мені, що не вб́є свого раба мечем!
І сказав Соломон: Якщо він буде мужем чесним, ані волосина його не впаде на землю!
А якщо знайдеться в ньому зло, то помре.
А якщо знайдеться в ньому зло, то помре.
І послав цар Соломон, і відвели його від жертівника.
І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: Іди до свого дому!
І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: Іди до свого дому!
Латинский (Nova Vulgata)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (KJV)
- English (NRSV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
Et rex David senuerat habebat que aetatis plurimos dies; cum que operiretur vestibus, non calefiebat.
Dixerunt ergo ei servi sui: «Quaeratur domino nostro regi adulescentula virgo et stet coram rege et curam eius agat dormiatque in sinu tuo et calefaciat dominum nostrum regem».
Quaesierunt igitur adulescentulam speciosam in omnibus finibus Israel et invenerunt Abisag Sunamitin et adduxerunt eam ad regem.
Erat autem puella pulchra nimis et curam agebat regis et ministrabat ei; rex vero non cognovit eam.
Adonias autem filius Haggith elevabatur dicens: «Ego regnabo!». Fecitque sibi currum et equites et quinquaginta viros, qui ante eum currerent.
Nec corripuit eum pater suus aliquando dicens: «Quare hoc fecisti?». Erat autem et ipse pulcher valde, secundus natu post Absalom.
Et sermo ei cum Ioab filio Sarviae et cum Abiathar sacerdote, qui adiuvabant partes Adoniae.
Sadoc vero sacerdos et Banaias filius Ioiadae et Nathan propheta et Semei et Rei et robur exercitus David non erat cum Adonia.
Immolatis ergo Adonias ovibus et vitulis et pinguibus iuxta lapidem Zoheleth, qui erat vicinus fonti Rogel, vocavit universos fratres suos filios regis et omnes viros Iudae servos regis;
Nathan autem prophetam et Banaiam et robustos quosque et Salomonem fratrem suum non vocavit.
Dixit itaque Nathan ad Bethsabee matrem Salomonis: «Num audisti quod regnaverit Adonias filius Haggith, et dominus noster David hoc ignorat?
Nunc ergo veni, accipe a me consilium et salva animam tuam filiique tui Salomonis.
Vade et ingredere ad regem David et dic ei: Nonne tu, domine mi rex, iurasti mihi ancillae tuae dicens: "Salomon filius tuus regnabit post me et ipse sedebit in solio meo"? Quare ergo regnat Adonias?
Et, adhuc ibi te loquente cum rege, ego veniam post te et complebo sermones tuos».
Ingressa est itaque Bethsabee ad regem in cubiculo; rex autem senuerat nimis, et Abisag Sunamitis ministrabat ei.
Inclinavit se Bethsabee et adoravit regem; ad quam rex: «Quid tibi, inquit, vis?».
Quae respondens ait: «Domine mi, tu iurasti per Dominum Deum tuum ancillae tuae: "Salomon filius tuus regnabit post me, et ipse sedebit in solio meo";
et ecce nunc Adonias regnat, te, domine mi rex, ignorante.
Mactavit boves et pinguia quaeque et oves plurimas et vocavit omnes filios regis, Abiathar quoque sacerdotem et Ioab principem militiae; Salomonem autem servum tuum non vocavit.
Verumtamen, domine mi rex, in te oculi respiciunt totius Israel, ut indices eis quis sedere debeat in solio tuo, domine mi rex, post te.
Eritque, cum dormierit dominus meus rex cum patribus suis, erimus ego et filius meus Salomon peccatores».
Adhuc illa loquente cum rege, Nathan propheta venit;
et nuntiaverunt regi dicentes: «Adest Nathan propheta». Cumque introisset ante conspectum regis et adorasset eum pronus in terram,
dixit Nathan: «Domine mi rex, tu ergo dixisti: "Adonias regnet post me, et ipse sedeat super thronum meum"?
Quia descendit hodie et immolavit boves et pinguia et arietes plurimos et vocavit universos filios regis et principes exercitus, Abiathar quoque sacerdotem; illique vescentes et bibentes coram eo dixerunt: "Vivat rex Adonias!".
Me autem servum tuum et Sadoc sacerdotem et Banaiam filium Ioiadae et Salomonem famulum tuum non vocavit.
Numquid a domino meo rege exivit hoc verbum, et mihi non indicasti servo tuo quis sessurus esset super thronum domini mei regis post eum?».
Et respondit rex David dicens: «Vocate ad me Bethsabee». Quae cum fuisset ingressa coram rege et stetisset ante eum,
iuravit rex et ait: «Vivit Dominus, qui eruit animam meam de omni angustia,
quia, sicut iuravi tibi per Dominum, Deum Israel, dicens: Salomon filius tuus regnabit post me et ipse sedebit super solium meum pro me, sic faciam hodie».
Summissoque Bethsabee in terram vultu, adoravit regem dicens: «Vivat dominus meus rex David in aeternum!».
Dixit quoque rex David: «Vocate mihi Sadoc sacerdotem et Nathan prophetam et Banaiam filium Ioiadae». Qui cum ingressi fuissent coram rege,
dixit ad eos: «Tollite vobiscum servos domini vestri et imponite Salomonem filium meum, super mulam meam et ducite eum in Gihon,
et ungat eum ibi Sadoc sacerdos et Nathan propheta in regem super Israel, et canetis bucina atque dicetis: "Vivat rex Salomon!".
Et ascendetis post eum, et veniet et sedebit super solium meum, et ipse regnabit pro me; illique praecipiam, ut sit dux super Israel et super Iudam».
Et respondit Banaias filius Ioiadae regi dicens: «Amen, sic loquatur Dominus Deus domini mei regis.
Quomodo fuit Dominus cum domino meo rege, sic sit cum Salomone et sublimius faciat solium eius a solio domini mei regis David».
Descendit ergo Sadoc sacerdos et Nathan propheta et Banaias filius Ioiadae et Cherethi et Phelethi, et imposuerunt Salomonem super mulam regis David et adduxerunt eum in Gihon.
Sumpsitque Sadoc sacerdos cornu olei de tabernaculo et unxit Salomonem; et cecinerunt bucina, et dixit omnis populus: «Vivat rex Salomon!».
Et ascendit universa multitudo post eum, et populus canebat tibiis et laetabatur gaudio magno, et insonuit terra ad clamorem eorum.
Audivit autem Adonias et omnes, qui invitati fuerant ab eo; iamque convivium finitum erat. Sed et Ioab, audita voce tubae, ait: «Quid sibi vult clamor civitatis tumultuantis?».
Adhuc illo loquente, Ionathan filius Abiathar sacerdotis venit; cui dixit Adonias: «Ingredere, quia vir strenuus es et bona nuntians».
Responditque Ionathan Adoniae: «Nequaquam! Dominus enim noster, rex David, regem constituit Salomonem
misitque cum eo Sadoc sacerdotem et Nathan prophetam et Banaiam filium Ioiadae et Cherethi et Phelethi, et imposuerunt eum super mulam regis;
unxeruntque eum Sadoc sacerdos et Nathan propheta regem in Gihon. Et ascenderunt inde laetantes, et insonuit civitas; haec est vox, quam audistis.
Sed et Salomon sedit super solio regni,
et ingressi servi regis benedixerunt domino nostro regi David dicentes: "Amplificet Deus nomen Salomonis super nomen tuum et magnificet thronum eius super thronum tuum". Et adoravit rex in lectulo suo.
Insuper et haec locutus est: "Benedictus Dominus, Deus Israel, qui dedit hodie sedentem in solio meo, videntibus oculis meis"».
Territi sunt ergo et surrexerunt omnes, qui invitati fuerant ab Adonia, et ivit unusquisque in viam suam.
Adonias autem timens Salomonem surrexit et abiit tenuitque cornua altaris.
Et nuntiaverunt Salomoni dicentes: «Ecce Adonias timens regem Salomonem tenuit cornua altaris dicens: "Iuret mihi hodie rex Salomon quod non interficiat servum suum gladio"".
Dixitque Salomon: «Si fuerit vir bonus, non cadet ne unus quidem capillus eius in terram; sin autem malum inventum fuerit in eo, morietur».
Misit ergo rex Salomon et eduxit eum ab altari, et ingressus adoravit regem Salomonem; dixitque ei Salomon: «Vade in domum tuam».