И рѣ́ша о́троцы его́ ему́: да пои́щутъ господи́ну на́шему царю́ дѣви́цы ю́ныя, и предстои́тъ царе́ви, и бу́детъ грѣ́ющи его́, и да лежи́тъ съ ни́мъ, и согрѣ́ется господи́нъ на́шъ ца́рь.

И иска́ша отрокови́цы до́брыя от всего́ предѣ́ла Изра́илева, и обрѣто́ша Ависа́гу сумантяны́ню, и приведо́ша ю́ ко царю́.

И бѣ́ отрокови́ца добра́ видѣ́нiемъ зѣло́: и бы́сть грѣ́ющи царя́ и служа́ше ему́: ца́рь же не позна́ ея́.

И Адо́нiа сы́нъ Агги́ѳинъ вознесе́ся, глаго́ля: а́зъ и́мамъ ца́рствовати. И сотвори́ себѣ́ колесни́цы и ко́нники, и пятьдеся́тъ муже́й е́же ходи́ти предъ ни́мъ.

И не возбрани́ ему́ оте́цъ его́ никогда́, глаго́ля: почто́ сiе́ ты́ сотвори́лъ еси́? И бѣ́ то́й красе́нъ зра́комъ зѣло́, и того́ роди́ по Авессало́мѣ.

И бѣ́ша совѣ́ти его́ со Иоа́вомъ сы́номъ сару́инымъ и со Авiа́ѳаромъ иере́омъ, и помога́ху вслѣ́дъ Адо́нiи.

Садо́къ же иере́й и ване́а сы́нъ Иода́евъ, и наѳа́нъ проро́къ и Семе́й, и рисі́й и сы́нове си́льнiи дави́довы не бы́ша по Адо́нiи.

И пожре́ Адо́нiа о́вцы и телцы́ и а́гнцы при ка́мени зоеле́ѳѣ, и́же бѣ́ бли́зъ исто́чника роги́ля: и призва́ всю́ бра́тiю свою́, сы́ны царе́вы, и вся́ му́жы Иу́довы, о́троки царе́вы:

наѳа́на же проро́ка и ване́а и си́льныхъ и Соломо́на бра́та своего́ не зва́.

И рече́ наѳа́нъ ко вирсаві́и ма́тери Соломо́ни, глаго́ля: не слы́шала ли еси́, я́ко воцари́ся Адо́нiа сы́нъ Агги́ѳинъ, господи́нъ же на́шъ дави́дъ не вѣ́сть:

ны́нѣ у́бо совѣща́ю ти́ совѣ́тъ, и изба́виши ду́шу свою́ и ду́шу сы́на твоего́ Соломо́на:

гряди́, вни́ди къ царю́ дави́ду и рече́ши къ нему́, глаго́лющи: не ты́ ли, го́споди мо́й царю́, кля́лся еси́ рабѣ́ твое́й, глаго́ля: я́ко Соломо́нъ сы́нъ тво́й и́мать ца́рствовати по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ? и что́ я́ко воцари́ся Адо́нiа?

и се́, еще́ глаго́лющей тебѣ́ та́мо со царе́мъ, и а́зъ вни́ду вслѣ́дъ тебе́ и допо́лню словеса́ твоя́.

И вни́де вирсаві́а ко царю́ въ ло́жницу. И ца́рь ста́ръ зѣло́, и Ависа́гъ сумантяны́ня бя́ше служа́щи царю́.

И приклони́ся вирсаві́а и поклони́ся царе́ви. И рече́ ца́рь: что́ ти е́сть?

Она́ же рече́: го́споди мо́й царю́, ты́ кля́лся еси́ предъ Го́сподемъ Бо́гомъ твои́мъ рабѣ́ твое́й, глаго́ля: я́ко сы́нъ тво́й Соломо́нъ и́мать ца́рствовати по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ:

и се́, ны́нѣ Адо́нiа ца́рствуетъ, ты́ же, го́споди мо́й царю́, не вѣ́си:

и пожре́ телцы́ и а́гнцы и о́вцы во мно́жествѣ, и созва́ вся́ сы́ны царе́вы, и Авiа́ѳара жерца́ и Иоа́ва кня́зя си́лы, Соломо́на же раба́ твоего́ не призва́:

ты́ же, го́споди мо́й царю́, о́чи всего́ Изра́иля къ тебѣ́: да возвѣсти́ши и́мъ, кто́ ся́детъ на престо́лѣ господи́на моего́ царя́ по не́мъ:

и бу́детъ егда́ у́снетъ господи́нъ мо́й ца́рь со отцы́ свои́ми, и бу́ду а́зъ и сы́нъ мо́й Соломо́нъ грѣ́шни.

И се́, еще́ е́й глаго́лющей съ царе́мъ, и наѳа́нъ проро́къ прiи́де.

И возвѣсти́ша царю́, глаго́люще се́, наѳа́нъ проро́къ. И вни́де предъ лице́ царе́во, и поклони́ся царю́ предъ лице́мъ его́ до земли́,

и рече́ наѳа́нъ: го́споди мо́й царю́, ты́ ли ре́клъ еси́: Адо́нiа да ца́рствуетъ по мнѣ́, и то́й да ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ?

я́ко сни́де дне́сь и закла́ телцы́ и а́гнцы и о́вцы во мно́жествѣ, и созва́ вся́ сы́ны царе́вы и кня́зи си́льныхъ, и Авiа́ѳара иере́а: и се́, су́ть яду́ще и пiю́ще предъ ни́мъ, и рѣ́ша: да живе́тъ ца́рь Адо́нiа:

и мене́ самаго́ раба́ твоего́, и садо́ка иере́а, и ване́а сы́на Иода́ева, и Соломо́на раба́ твоего́ не зва́:

от господи́на ли царя́ моего́ бы́сть глаго́лъ се́й? и не сказа́лъ еси́ рабу́ твоему́, кто́ ся́детъ на престо́лѣ господи́на моего́ царя́ по не́мъ?

И отвѣща́ ца́рь дави́дъ и рече́: призови́те ми́ вирсаві́ю. И вни́де [вирсаві́а] предъ царя́ и ста́ предъ лице́мъ его́.

И кля́тся ца́рь и рече́: жи́въ Госпо́дь, и́же изба́ви ду́шу мою́ от всея́ печа́ли:

я́коже бо кля́хтися предъ Го́сподемъ Бо́гомъ Изра́илевымъ, глаго́ля: я́ко Соломо́нъ сы́нъ тво́й воцари́тся по мнѣ́, и то́й ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ вмѣ́сто мене́, я́ко та́ко сотворю́ ему́ въ дне́шнiй де́нь.

И преклони́ся вирсаві́а лице́мъ на зе́млю, и поклони́ся царю́ и рече́: да живе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь дави́дъ во вѣ́ки.

И рече́ ца́рь дави́дъ: призови́те мнѣ́ садо́ка жерца́ и наѳа́на проро́ка, и ване́а сы́на Иода́ева. И внидо́ша предъ царя́.

И рече́ и́мъ ца́рь: поими́те съ собо́ю рабы́ господи́на ва́шего, и всади́те сы́на моего́ Соломо́на на мска́ моего́, и веди́те его́ къ гiо́ну,

и да пома́жетъ его́ та́мо садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ въ царя́ надъ Изра́илемъ, и воструби́те трубо́ю ро́жаною и рече́те: да живе́тъ ца́рь Соломо́нъ:

и изыди́те вслѣ́дъ его́, и вни́детъ, и ся́детъ на престо́лѣ мое́мъ, и то́й воцари́тся вмѣ́сто мене́: и а́зъ заповѣ́дахъ, да бу́детъ властели́нъ надъ Изра́илемъ и Иу́дою.

И отвѣща́ ване́а сы́нъ Иода́евъ царю́ и рече́: бу́ди та́ко: да утверди́тъ Госпо́дь Бо́гъ глаго́лъ се́й господи́на моего́ царя́:

я́коже бѣ́ Госпо́дь со господи́номъ мои́мъ царе́мъ, та́ко да бу́детъ и съ Соломо́номъ, и да возвели́читъ престо́лъ его́ па́че престо́ла господи́на моего́ царя́ дави́да.

И сни́де садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ, и ване́а сы́нъ Иода́евъ, и хереѳѳи́ и фелеѳѳи́, и всади́ша Соломо́на на мска́ царя́ дави́да, и возведо́ша его́ къ гiо́ну:

и взя́ садо́къ иере́й ро́гъ съ еле́емъ от ски́нiи, и пома́за Соломо́на, и воструби́ трубо́ю ро́жаною, и рѣ́ша вси́ лю́дiе: да живе́тъ ца́рь Соломо́нъ.

И взыдо́ша вси́ лю́дiе вслѣ́дъ его́ и ликова́ша въ ли́цѣхъ, и веселя́хуся весе́лiемъ вели́кимъ, и разсѣ́деся земля́ от гла́са и́хъ.

И слы́ша Адо́нiа и вси́ зва́ннiи его́, и ті́и сконча́ша уже́ яду́ще. И слы́ша Иоа́въ гла́съ трубы́ ро́жаны и рече́: кі́й гла́съ е́сть гра́да шумя́ща?

И еще́ ему́ глаго́лющу, и се́, Ионаѳа́нъ сы́нъ Авiа́ѳара иере́а прiи́де. И рече́ Адо́нiа: вни́ди, я́ко му́жъ си́лы ты́ еси́, и блага́я возвѣсти́.

И отвѣща́ Ионаѳа́нъ и рече́: извѣ́стно, господи́нъ на́шъ ца́рь дави́дъ поста́ви Соломо́на царе́мъ:

и посла́ съ ни́мъ ца́рь садо́ка иере́а и наѳа́на проро́ка, и ване́а сы́на Иода́ева, и хереѳѳи́ и фелеѳѳи́, и всади́ша его́ на мска́ царе́ва:

и пома́заша его́ садо́къ иере́й и наѳа́нъ проро́къ на ца́рство въ гiо́нѣ, и взыдо́ша отту́ду веселя́щеся, и возшумѣ́ гра́дъ: се́й гла́съ, его́же слы́шасте:

и сѣ́де Соломо́нъ на престо́лѣ ца́рстѣмъ:

и внидо́ша раби́ царе́вы благослови́ти господи́на на́шего царя́ дави́да, глаго́люще: да ублажи́тъ Бо́гъ и́мя Соломо́на сы́на твоего́ па́че и́мене твоего́, и да возвели́читъ престо́лъ его́ па́че престо́ла твоего́: и поклони́ся ца́рь на одрѣ́ свое́мъ,

и си́це рече́ ца́рь: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же даде́ дне́сь от сѣ́мене моего́ сѣдя́ща на престо́лѣ мое́мъ, и о́чи мои́ ви́дятъ.

И ужасо́шася у́жасомъ, и воста́ша вси́ зва́ннiи Адо́ниевы, и отъи́де кі́йждо путе́мъ свои́мъ.

И Адо́нiа убоя́ся от лица́ Соломо́ня, и воста́ и отъи́де, и я́тся за ро́гъ олтаря́.

И возвѣсти́ша Соломо́ну, глаго́люще: се́, Адо́нiа убоя́ся царя́ Соломо́на, и держи́тся за ро́гъ олтаря́, глаго́ля: да клене́тмися дне́сь ца́рь Соломо́нъ, я́ко не убiе́тъ раба́ своего́ ору́жiемъ.

И рече́ Соломо́нъ: а́ще бу́детъ сы́нъ си́лы, ни вла́съ главы́ его́ упаде́тъ на зе́млю: а́ще же зло́ба обря́щется въ не́мъ, у́мретъ.

И посла́ ца́рь Соломо́нъ, и сведо́ша его́ со олтаря́. И вни́де, и поклони́ся царю́ Соломо́ну. И рече́ ему́ Соломо́нъ: иди́ въ до́мъ сво́й.

Еврейский

וְהַמֶּלֶךְ דָּוִד זָקֵן, בָּא בַּיָּמִים; וַיְכַסֻּהוּ בַּבְּגָדִים, וְלֹא יִחַם לוֹ׃

וַיֹּאמְרוּ לוֹ עֲבָדָיו, יְבַקְשׁוּ לַאדֹנִי הַמֶּלֶךְ נַעֲרָה בְתוּלָה, וְעָמְדָה לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ, וּתְהִי־לוֹ סֹכֶנֶת; וְשָׁכְבָה בְחֵיקֶךָ, וְחַם לַאדֹנִי הַמֶּלֶךְ׃

וַיְבַקְשׁוּ נַעֲרָה יָפָה, בְּכֹל גְּבוּל יִשְׂרָאֵל; וַיִּמְצְאוּ, אֶת־אֲבִישַׁג הַשּׁוּנַמִּית, וַיָּבִאוּ אֹתָהּ לַמֶּלֶךְ׃

וְהַנַּעֲרָה יָפָה עַד־מְאֹד; וַתְּהִי לַמֶּלֶךְ סֹכֶנֶת וַתְּשָׁרְתֵהוּ, וְהַמֶּלֶךְ לֹא יְדָעָהּ׃

וַאֲדֹנִיָּה בֶן־חַגִּית מִתְנַשֵּׂא לֵאמֹר אֲנִי אֶמְלֹךְ; וַיַּעַשׂ לוֹ, רֶכֶב וּפָרָשִׁים, וַחֲמִשִּׁים אִישׁ רָצִים לְפָנָיו׃

וְלֹא־עֲצָבוֹ אָבִיו מִיָּמָיו לֵאמֹר, מַדּוּעַ כָּכָה עָשִׂיתָ; וְגַם־הוּא טוֹב־תֹּאַר מְאֹד, וְאֹתוֹ יָלְדָה אַחֲרֵי אַבְשָׁלוֹם׃

וַיִּהְיוּ דְבָרָיו, עִם יוֹאָב בֶּן־צְרוּיָה, וְעִם אֶבְיָתָר הַכֹּהֵן; וַיַּעְזְרוּ, אַחֲרֵי אֲדֹנִיָּה׃

וְצָדוֹק הַכֹּהֵן וּבְנָיָהוּ בֶן־יְהוֹיָדָע וְנָתָן הַנָּבִיא וְשִׁמְעִי וְרֵעִי, וְהַגִּבּוֹרִים אֲשֶׁר לְדָוִד; לֹא הָיוּ עִם־אֲדֹנִיָּהוּ׃

וַיִּזְבַּח אֲדֹנִיָּהוּ, צֹאן וּבָקָר וּמְרִיא, עִם אֶבֶן הַזֹּחֶלֶת, אֲשֶׁר־אֵצֶל עֵין רֹגֵל; וַיִּקְרָא, אֶת־כָּל־אֶחָיו בְּנֵי הַמֶּלֶךְ, וּלְכָל־אַנְשֵׁי יְהוּדָה עַבְדֵי הַמֶּלֶךְ׃

וְאֶת־נָתָן הַנָּבִיא וּבְנָיָהוּ וְאֶת־הַגִּבּוֹרִים וְאֶת־שְׁלֹמֹה אָחִיו לֹא קָרָא׃

וַיֹּאמֶר נָתָן, אֶל־בַּת־שֶׁבַע אֵם־שְׁלֹמֹה לֵאמֹר, הֲלוֹא שָׁמַעַתְּ, כִּי מָלַךְ אֲדֹנִיָּהוּ בֶן־חַגִּית; וַאֲדֹנֵינוּ דָוִד לֹא יָדָע׃

וְעַתָּה לְכִי אִיעָצֵךְ נָא עֵצָה; וּמַלְּטִי אֶת־נַפְשֵׁךְ, וְאֶת־נֶפֶשׁ בְּנֵךְ שְׁלֹמֹה׃

לְכִי וּבֹאִי אֶל־הַמֶּלֶךְ דָּוִד, וְאָמַרְתְּ אֵלָיו הֲלֹא־אַתָּה אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, נִשְׁבַּעְתָּ לַאֲמָתְךָ לֵאמֹר, כִּי־שְׁלֹמֹה בְנֵךְ יִמְלֹךְ אַחֲרַי, וְהוּא יֵשֵׁב עַל־כִּסְאִי; וּמַדּוּעַ מָלַךְ אֲדֹנִיָהוּ׃

הִנֵּה, עוֹדָךְ מְדַבֶּרֶת שָׁם עִם־הַמֶּלֶךְ; וַאֲנִי אָבוֹא אַחֲרַיִךְ, וּמִלֵּאתִי אֶת־דְּבָרָיִךְ׃

וַתָּבֹא בַת־שֶׁבֶע אֶל־הַמֶּלֶךְ הַחַדְרָה, וְהַמֶּלֶךְ זָקֵן מְאֹד; וַאֲבִישַׁג הַשּׁוּנַמִּית, מְשָׁרַת אֶת־הַמֶּלֶךְ׃

וַתִּקֹּד בַּת־שֶׁבַע, וַתִּשְׁתַּחוּ לַמֶּלֶךְ; וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ מַה־לָּךְ׃

וַתֹּאמֶר לוֹ, אֲדֹנִי אַתָּה נִשְׁבַּעְתָּ בַּיהוָה אֱלֹהֶיךָ לַאֲמָתֶךָ, כִּי־שְׁלֹמֹה בְנֵךְ יִמְלֹךְ אַחֲרָי; וְהוּא יֵשֵׁב עַל־כִּסְאִי׃

וְעַתָּה הִנֵּה אֲדֹנִיָּה מָלָךְ; וְעַתָּה אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ לֹא יָדָעְתָּ׃

וַיִּזְבַּח שׁוֹר וּמְרִיא־וְצֹאן לָרֹב, וַיִּקְרָא לְכָל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ, וּלְאֶבְיָתָר הַכֹּהֵן, וּלְיֹאָב שַׂר הַצָּבָא; וְלִשְׁלֹמֹה עַבְדְּךָ לֹא קָרָא׃

וְאַתָּה אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, עֵינֵי כָל־יִשְׂרָאֵל עָלֶיךָ; לְהַגִּיד לָהֶם, מִי, יֵשֵׁב עַל־כִּסֵּא אֲדֹנִי־הַמֶּלֶךְ אַחֲרָיו׃

וְהָיָה כִּשְׁכַב אֲדֹנִי־הַמֶּלֶךְ עִם־אֲבֹתָיו; וְהָיִיתִי, אֲנִי וּבְנִי שְׁלֹמֹה חַטָּאִים׃

וְהִנֵּה עוֹדֶנָּה מְדַבֶּרֶת עִם־הַמֶּלֶךְ; וְנָתָן הַנָּבִיא בָּא׃

וַיַּגִּידוּ לַמֶּלֶךְ לֵאמֹר, הִנֵּה נָתָן הַנָּבִיא; וַיָּבֹא לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ, וַיִּשְׁתַּחוּ לַמֶּלֶךְ עַל־אַפָּיו אָרְצָה׃

וַיֹּאמֶר נָתָן, אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, אַתָּה אָמַרְתָּ, אֲדֹנִיָּהוּ יִמְלֹךְ אַחֲרָי; וְהוּא יֵשֵׁב עַל־כִּסְאִי׃

כִּי יָרַד הַיּוֹם, וַיִּזְבַּח שׁוֹר וּמְרִיא־וְצֹאן לָרֹב, וַיִּקְרָא לְכָל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ וּלְשָׂרֵי הַצָּבָא וּלְאֶבְיָתָר הַכֹּהֵן, וְהִנָּם אֹכְלִים וְשֹׁתִים לְפָנָיו; וַיֹּאמְרוּ, יְחִי הַמֶּלֶךְ אֲדֹנִיָּהוּ׃

וְלִי אֲנִי־עַבְדֶּךָ וּלְצָדֹק הַכֹּהֵן וְלִבְנָיָהוּ בֶן־יְהוֹיָדָע וְלִשְׁלֹמֹה עַבְדְּךָ לֹא קָרָא׃

אִם, מֵאֵת אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, נִהְיָה הַדָּבָר הַזֶּה; וְלֹא הוֹדַעְתָּ אֶת־עַבְדֶּיךָ (עַבְדְּךָ), מִי, יֵשֵׁב עַל־כִּסֵּא אֲדֹנִי־הַמֶּלֶךְ אַחֲרָיו׃ ס

וַיַּעַן הַמֶּלֶךְ דָּוִד וַיֹּאמֶר, קִרְאוּ־לִי לְבַת־שָׁבַע; וַתָּבֹא לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ, וַתַּעֲמֹד לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ׃

וַיִּשָּׁבַע הַמֶּלֶךְ וַיֹּאמַר; חַי־יְהוָה אֲשֶׁר־פָּדָה אֶת־נַפְשִׁי מִכָּל־צָרָה׃

כִּי כַּאֲשֶׁר נִשְׁבַּעְתִּי לָךְ בַּיהוָה אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל לֵאמֹר, כִּי־שְׁלֹמֹה בְנֵךְ יִמְלֹךְ אַחֲרַי, וְהוּא יֵשֵׁב עַל־כִּסְאִי תַּחְתָּי; כִּי כֵּן אֶעֱשֶׂה הַיּוֹם הַזֶּה׃

וַתִּקֹּד בַּת־שֶׁבַע אַפַּיִם אֶרֶץ, וַתִּשְׁתַּחוּ לַמֶּלֶךְ; וַתֹּאמֶר יְחִי, אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ דָּוִד לְעֹלָם׃ פ

וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ דָּוִד, קִרְאוּ־לִי לְצָדוֹק הַכֹּהֵן וּלְנָתָן הַנָּבִיא, וְלִבְנָיָהוּ בֶּן־יְהוֹיָדָע; וַיָּבֹאוּ לִפְנֵי הַמֶּלֶךְ׃

וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ לָהֶם, קְחוּ עִמָּכֶם אֶת־עַבְדֵי אֲדֹנֵיכֶם, וְהִרְכַּבְתֶּם אֶת־שְׁלֹמֹה בְנִי, עַל־הַפִּרְדָּה אֲשֶׁר־לִי; וְהוֹרַדְתֶּם אֹתוֹ אֶל־גִּחוֹן׃

וּמָשַׁח אֹתוֹ שָׁם צָדוֹק הַכֹּהֵן וְנָתָן הַנָּבִיא לְמֶלֶךְ עַל־יִשְׂרָאֵל; וּתְקַעְתֶּם בַּשּׁוֹפָר, וַאֲמַרְתֶּם יְחִי הַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה׃

וַעֲלִיתֶם אַחֲרָיו, וּבָא וְיָשַׁב עַל־כִּסְאִי, וְהוּא יִמְלֹךְ תַּחְתָּי; וְאֹתוֹ צִוִּיתִי לִהְיוֹת נָגִיד, עַל־יִשְׂרָאֵל וְעַל־יְהוּדָה׃

וַיַּעַן בְּנָיָהוּ בֶן־יְהוֹיָדָע אֶת־הַמֶּלֶךְ וַיֹּאמֶר אָמֵן; כֵּן יֹאמַר יְהוָה, אֱלֹהֵי אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ׃

כַּאֲשֶׁר הָיָה יְהוָה עִם־אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ, כֵּן יְהִי (יִהְיֶה) עִם־שְׁלֹמֹה; וִיגַדֵּל אֶת־כִּסְאוֹ, מִכִּסֵּא, אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ דָּוִד׃

וַיֵּרֶד צָדוֹק הַכֹּהֵן וְנָתָן הַנָּבִיא וּבְנָיָהוּ בֶן־יְהוֹיָדָע, וְהַכְּרֵתִי וְהַפְּלֵתִי, וַיַּרְכִּבוּ אֶת־שְׁלֹמֹה, עַל־פִּרְדַּת הַמֶּלֶךְ דָּוִד; וַיֹּלִכוּ אֹתוֹ עַל־גִּחוֹן׃

וַיִּקַּח צָדוֹק הַכֹּהֵן אֶת־קֶרֶן הַשֶּׁמֶן מִן־הָאֹהֶל, וַיִּמְשַׁח אֶת־שְׁלֹמֹה; וַיִּתְקְעוּ בַּשּׁוֹפָר, וַיֹּאמְרוּ כָּל־הָעָם, יְחִי הַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה׃

וַיַּעֲלוּ כָל־הָעָם אַחֲרָיו, וְהָעָם מְחַלְּלִים בַּחֲלִלִים, וּשְׂמֵחִים שִׂמְחָה גְדוֹלָה; וַתִּבָּקַע הָאָרֶץ בְּקוֹלָם׃

וַיִּשְׁמַע אֲדֹנִיָּהוּ, וְכָל־הַקְּרֻאִים אֲשֶׁר אִתּוֹ, וְהֵם כִּלּוּ לֶאֱכֹל; וַיִּשְׁמַע יוֹאָב אֶת־קוֹל הַשּׁוֹפָר, וַיֹּאמֶר מַדּוּעַ קוֹל־הַקִּרְיָה הוֹמָה׃

עוֹדֶנּוּ מְדַבֵּר, וְהִנֵּה יוֹנָתָן בֶּן־אֶבְיָתָר הַכֹּהֵן בָּא; וַיֹּאמֶר אֲדֹנִיָּהוּ בֹּא, כִּי אִישׁ חַיִל אַתָּה וְטוֹב תְּבַשֵּׂר׃

וַיַּעַן יוֹנָתָן, וַיֹּאמֶר לַאֲדֹנִיָּהוּ; אֲבָל אֲדֹנֵינוּ הַמֶּלֶךְ־דָּוִד הִמְלִיךְ אֶת־שְׁלֹמֹה׃

וַיִּשְׁלַח אִתּוֹ־הַמֶּלֶךְ אֶת־צָדוֹק הַכֹּהֵן וְאֶת־נָתָן הַנָּבִיא, וּבְנָיָהוּ בֶּן־יְהוֹיָדָע, וְהַכְּרֵתִי וְהַפְּלֵתִי; וַיַּרְכִּבוּ אֹתוֹ, עַל פִּרְדַּת הַמֶּלֶךְ׃

וַיִּמְשְׁחוּ אֹתוֹ צָדוֹק הַכֹּהֵן וְנָתָן הַנָּבִיא לְמֶלֶךְ בְּגִחוֹן, וַיַּעֲלוּ מִשָּׁם שְׂמֵחִים, וַתֵּהֹם הַקִּרְיָה; הוּא הַקּוֹל אֲשֶׁר שְׁמַעְתֶּם׃

וְגַם יָשַׁב שְׁלֹמֹה, עַל כִּסֵּא הַמְּלוּכָה׃

וְגַם־בָּאוּ עַבְדֵי הַמֶּלֶךְ, לְבָרֵךְ אֶת־אֲדֹנֵינוּ הַמֶּלֶךְ דָּוִד לֵאמֹר, יֵיטֵב אֱלֹהֶיךָ (אֱלֹהִים) אֶת־שֵׁם שְׁלֹמֹה מִשְּׁמֶךָ, וִיגַדֵּל אֶת־כִּסְאוֹ מִכִּסְאֶךָ; וַיִּשְׁתַּחוּ הַמֶּלֶךְ עַל־הַמִּשְׁכָּב׃

וְגַם־כָּכָה אָמַר הַמֶּלֶךְ; בָּרוּךְ יְהוָה אֱלֹהֵי יִשְׂרָאֵל, אֲשֶׁר נָתַן הַיּוֹם יֹשֵׁב עַל־כִּסְאִי וְעֵינַי רֹאוֹת׃

וַיֶּחֶרְדוּ וַיָּקֻמוּ, כָּל־הַקְּרֻאִים, אֲשֶׁר לַאֲדֹנִיָּהוּ; וַיֵּלְכוּ אִישׁ לְדַרְכּוֹ׃

וַאֲדֹנִיָּהוּ, יָרֵא מִפְּנֵי שְׁלֹמֹה; וַיָּקָם וַיֵּלֶךְ, וַיַּחֲזֵק בְּקַרְנוֹת הַמִּזְבֵּחַ׃

וַיֻּגַּד לִשְׁלֹמֹה לֵאמֹר, הִנֵּה אֲדֹנִיָּהוּ, יָרֵא אֶת־הַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה; וְהִנֵּה אָחַז בְּקַרְנוֹת הַמִּזְבֵּחַ לֵאמֹר, יִשָּׁבַע־לִי כַיּוֹם הַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה, אִם־יָמִית אֶת־עַבְדּוֹ בֶּחָרֶב׃

וַיֹּאמֶר שְׁלֹמֹה, אִם יִהְיֶה לְבֶן־חַיִל, לֹא־יִפֹּל מִשַּׂעֲרָתוֹ אָרְצָה; וְאִם־רָעָה תִמָּצֵא־בוֹ וָמֵת׃

וַיִּשְׁלַח הַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה, וַיֹּרִדֻהוּ מֵעַל הַמִּזְבֵּחַ, וַיָּבֹא וַיִּשְׁתַּחוּ לַמֶּלֶךְ שְׁלֹמֹה; וַיֹּאמֶר־לוֹ שְׁלֹמֹה לֵךְ לְבֵיתֶךָ׃ פ

Украинский (Огієнко)

А Давид постарів, увійшов у літа.
І покривали його одежами, та не було йому тепло.

І сказали йому його раби: Нехай пошукають для пана царя молоду дівчину, і стане вона перед царем, і буде йому за доглядачку.
І буде вона лежати при лоні твоїм, і буде тепло панові цареві!

І шукали дівчину вродливу по всій Ізраїлевій границі, та й знайшли шунаммітку Авішаґ, і привели її до царя.

А та дівчина була дуже вродлива.
І була вона цареві доглядачкою, і прислуговувала йому, та цар не пізнав її.

А Адонія, син Хаґґітин, бундючився та говорив: Я буду царювати!
І справив він собі повоза та верхівців, та п́ятдесят чоловіка бігунів перед собою.

А батько його ніколи його не засмучував, щоб сказати: Чому ти так робиш?
А він також був дуже вродливий, і мати народила його по Авесаломі.

І мав він змову з Йоавом, сином Церуї, та зо священиком Евіятаром, і вони помагали Адонії.

А священик Садок, і Беная, син Єгоядин, і пророк Натан, і Шім́ї, і Реї та Давидові лицарі не були з Адонією.

І приніс Адонія в жертву худоби дрібної та худоби великої, та худоби ситої при Евен-Газзохелеті, що при Ен-Роґелі, і закликав усіх братів своїх, царських синів, та всіх Юдиних мужів, царських слуг.

А пророка Натана, і Бенаю, і лицарів та брата свого Соломона він не покликав.

І сказав Натан до Вірсавії, Соломонової матері, говорячи: Чи ти не чула, що зацарював Адонія, син Хаґґітин, а пан наш Давид не знає про те?

А тепер іди, я тобі пораджу, і рятуй життя своє та життя сина свого Соломона!

Іди, і ввійдеш до царя Давида та й скажеш до нього: Чи ж не ти, пане мій царю, присягнув був своїй невільниці, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм.
Чому ж зацарював Адонія?

Ото, ти ще будеш говорити там із царем, а я ввійду за тобою, і потверджу слова твої.

І ввійшла Вірсавія до царя в кімнату, а цар був дуже старий, і шунаммітка Авішаґ послуговувала цареві.

І похилилася Вірсавія, і вклонилася цареві до землі.
А цар сказав: Що тобі?

І вона сказала йому: Пане мій, ти присягнув був своїй невільниці Господом, Богом своїм: Соломон, син твій, буде царювати по мені, і він сидітиме на троні моїм.

А тепер ось зацарював Адонія, а ти, пане мій царю, не знаєш про те…

І приніс він у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної, і покликав усіх царських синів, і священика Евіятара та Йоава, вождя війська, а раба твого Соломона не покликав.

А ти, пане мій царю, очі всього Ізраїля на тобі, щоб ти сказав їм, хто буде сидіти на троні пана мого царя по ньому.

Інакше станеться, як спочине пан мій цар з батьками своїми, то буду я та син мій Соломон винними.

І ось, ще вона говорила з царем, а прийшов пророк Натан.

І донесли цареві, говорячи: Ось пророк Натан!
І ввійшов він перед цареве обличчя і впав перед царем обличчям своїм до землі.

І сказав Натан: Пане мій царю!
Чи ти сказав: Адонія буде царювати по мені, і він буде сидіти на троні моїм?

Бо зійшов він сьогодні, і приніс у жертву багато волів і худоби ситої та худоби дрібної.
І він покликав усіх царських синів, і провідників війська, і священика Евіятара, і ось вони їдять та п́ють перед ним, і говорять: Нехай живе цар Адонія!

А мене я раб твій!
і священика Садока, і Бенаю, сина Єгоядиного, та раба твого Соломона не покликав.

Чи ця річ була від пана мого царя, а ти не повідомив раба свого, хто буде сидіти на троні мого пана царя по ньому?

А цар Давид відповів та й сказав: Покличте мені Вірсавію!
І прийшла вона перед царське обличчя, і стала перед царем.

І присягнув цар та й сказав: Як живий Господь, що визволив душу мою від усякого лиха,

як присягнув я тобі Господом, Богом Ізраїля, говорячи: Син твій Соломон буде царювати по мені, і він буде сидіти на моєму троні замість мене, так я й зроблю цього дня!

І вклонилася Вірсавія обличчям своїм до землі, і впала перед царем та й сказала: Нехай живе пан мій, цар Давид, навіки!

І сказав цар Давид: Покличте мені священика Садока, і пророка Натана та Бенаю, сина Єгоядиного.
І поприходили вони перед цареве обличчя.

І сказав цар до них: Візьміть із собою слуг вашого пана, і посадіть мого сина Соломона на мою мулицю, і зведіть його до Ґіхону.

А там помаже його священик Садок та пророк Натан на царя над Ізраїлем.
І засурміть у сурму та й скрикнете: Нехай живе цар Соломон!

Потім підете за ним, а він увійде та й сяде на моєму троні, і він буде царювати замість мене, і йому наказав я бути володарем над Ізраїлем та над Юдою.

І відповів Беная, син Єгоядин, та й сказав: Амінь.
Так нехай скаже Господь, Бог пана мого царя!

Як був Господь із паном моїм царем, так нехай буде з Соломоном, і нехай Він звеличить трон його над трона пана мого царя Давида!

І пішов священик Садок та пророк Натан, і Беная, син Єгоядин, і керетянин, і пелетянин, і посадили Соломона на мулицю царя Давида, та й повели його до Ґіхону.

І взяв священик Садок рога оливи із скинії, та й помазав Соломона.
І засурмили в сурму, та й кричав увесь народ: Нехай живе цар Соломон!

І піднявся за ним ввесь народ.
А народ грав на сопілках та радів великою радістю, аж земля розпадалася від їхнього голосу!

І почув це Адонія та всі покликані, що були з ним, а вони тількищо скінчили їсти.
І почув Йоав голос сурми та й сказав: Що це за крик та гамір у місті?

Ще він говорив, аж ось приходить Йоанатан, син священика Евіятара.
А Адонія сказав: Увійди, бо ти муж гідний, і звісти нам щось добре!

І відповів Йонатан та й сказав до Адонії: Таж пан наш цар Давид настановив на царя Соломона!

І послав із ним цар священика Садока та пророка Натана, і Бенаю, Єгоядиного сина, і керетянина, і пелетянина, і вони посадили його на царську мулицю.

І помазали його в Ґіхоні священик Садок та пророк Натан на царя.
І повиходили вони звідти веселі, і зашуміло місто.
Це той голос, що ви чули.

І Соломон уже засів на троні царства.

І також посходилися царські слуги, щоб поблагословити нашого пана царя Давида, говорячи: Нехай Бог твій учинить Соломонове ім́я славнішим від твого імени, і нехай звеличить його трон над трона твого!
І вклонився цар на ложі своїм.

І сказав цар так: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що сьогодні дав сидячого на моїм троні, а мої очі те бачать!

І затремтіли, і повставали всі покликані, що були з Адонією, і пішли кожен на дорогу свою…

А Адонія боявся Соломона.
І встав він, і пішов, і схопився за роги жертівника.

І донесено Соломонові, кажучи: Ось Адонія злякався царя Соломона, й ось він схопився за роги жертівника, кажучи: Нехай цар Соломон зараз присягне мені, що не вб́є свого раба мечем!

І сказав Соломон: Якщо він буде мужем чесним, ані волосина його не впаде на землю!
А якщо знайдеться в ньому зло, то помре.

І послав цар Соломон, і відвели його від жертівника.
І прийшов він, і впав перед царем Соломоном, а Соломон йому сказав: Іди до свого дому!

Немецкий (GNB)

Языки

König David war sehr alt geworden. Obwohl er in Wolldecken eingehüllt wurde, konnte er nicht mehr warm werden.

Da sagten seine Diener zu ihm: »Erlaube uns, Herr, dass wir uns nach einem jungen, unberührten Mädchen umsehen! Sie soll für dich da sein, dich bedienen und in deinen Armen schlafen, damit du warm wirst.«

Sie suchten im ganzen Land Israel nach einem schönen Mädchen. Die Wahl fiel auf Abischag aus Schunem und sie brachten sie zum König.

Sie war außerordentlich schön. Von da an war sie ganz für den König da und bediente ihn; aber er hatte keinen Verkehr mit ihr.

Adonija, der Sohn von Davids Frau Haggit, spielte sich groß auf und erklärte: »Ich bin der künftige König!« Er legte sich einen Wagen und Pferde zu und eine Leibwache von fünfzig Mann, die vor seinem Wagen herliefen.

Sein Vater hatte ihn immer sehr nachsichtig behandelt und ihn nie wegen irgendetwas zur Rede gestellt. Er war ein stattlicher Mann und nach Abschalom der nächstgeborene der Söhne Davids.

Adonija war es gelungen, den Heerführer Joab und den Priester Abjatar auf seine Seite zu ziehen.

Dagegen konnte er den Priester Zadok sowie Benaja, den Sohn von Jojada, den Obersten der Leibgarde, und den Propheten Natan nicht für sich gewinnen, auch nicht Schimi, Reï und die Elitetruppe Davids.

Eines Tages veranstaltete Adonija beim Sohelet-Felsen an der Rogel-Quelle ein großes Opferfest. Er ließ Schafe, Rinder und gemästete Kälber schlachten. Alle anderen Königssöhne und die im Hofdienst stehenden Männer von Juda hatte er eingeladen,

aber nicht den Propheten Natan und Benaja und die Elitetruppe Davids und auch nicht seinen Bruder Salomo.

Da ging Natan zu Batseba, der Mutter Salomos, und sagte: »Hast du schon gehört, dass Adonija, der Sohn der Haggit, König ist? Und David, unser Herr, hat keine Ahnung davon!

Dein Leben steht auf dem Spiel und das deines Sohnes Salomo! Deshalb rate ich dir,

geh zu David und sage zu ihm: ́Mein Herr und König, du hast mir doch mit einem Eid zugesichert, dass mein Sohn Salomo und kein anderer dir auf dem Königsthron folgen soll. Warum ist denn nun Adonija König geworden?́

Während du noch mit ihm sprichst, werde ich selber kommen und dir helfen.«

Batseba ging sofort zu König David, der sich im innersten Raum seines Palastes aufhielt. Er war sehr alt geworden und Abischag aus Schunem bediente ihn.

Batseba verneigte sich vor dem König und warf sich vor ihm nieder.

»Was möchtest du?«, fragte der König.

»Mein Herr und König«, sagte sie, »du hast mir bei dem HERRN, deinem Gott, geschworen, dass mein Sohn Salomo und kein anderer dir auf dem Thron folgen soll.

Aber jetzt ist Adonija König geworden – und du, mein Herr und König, weißt nicht einmal davon!

Er hat ein großes Opferfest veranstaltet und eine Menge Rinder, Mastkälber und Schafe schlachten lassen. Alle deine Söhne hat er eingeladen, auch den Priester Abjatar und den Heerführer Joab, nur deinen treuen Sohn Salomo nicht.

Auf dich, mein König, blickt jetzt ganz Israel! Alle warten darauf, dass du ihnen sagst, wer nach dir auf deinem Thron sitzen soll.

Sonst werden sie meinen Sohn Salomo und mich als Hochverräter behandeln, wenn du eines Tages nicht mehr lebst.«

Während Batseba noch mit dem König sprach, wurde der Prophet Natan gemeldet. Er trat ein und warf sich vor dem König nieder.

»Mein Herr und König«, sagte er, »ich sehe, du hast entschieden, dass Adonija dein Nachfolger werden soll!

Jedenfalls hat er heute ein großes Opferfest veranstaltet und eine Menge Rinder, Mastkälber und Schafe schlachten lassen. Dazu hat er alle deine Söhne, die Truppenführer und den Priester Abjatar eingeladen. In diesem Augenblick essen und trinken sie als seine Gäste und rufen: ́Lang lebe König Adonija!́

Aber mich und den Priester Zadok, Benaja und deinen Sohn Salomo hat er nicht eingeladen.

Ist all das wirklich auf deine Anordnung geschehen, mein König? Hast du vor deinen treuesten Dienern verheimlicht, wer dein Nachfolger auf dem Königsthron werden soll?«

»Ruft Batseba wieder herein!«, befahl König David. Sie kam und trat vor ihn.

Dann hob er die Hand zum Schwur und sagte: »So gewiss der HERR lebt, der mich aus aller Not gerettet hat:

Ich habe dir beim HERRN, dem Gott Israels, geschworen, dass dein Sohn Salomo und kein anderer mein Nachfolger werden soll. Und heute löse ich meine Zusage ein!«

Batseba verneigte sich tief, warf sich vor David nieder und sagte: »Möge mein Herr und König ewig leben!«

Dann sagte David: »Ruft mir den Priester Zadok, den Propheten Natan und Benaja, den Obersten der Leibgarde!«

Als alle beisammen waren,

befahl er ihnen: »Mein Sohn Salomo soll mein königliches Maultier besteigen. Nehmt meine Leibgarde mit und geleitet ihn hinab zur Gihon-Quelle.

Dort sollen ihn der Priester Zadok und der Prophet Natan zum König über Israel salben. Lasst die Hörner blasen und ruft laut: ́Lang lebe König Salomo!́

Dann sollt ihr ihn wieder hierher geleiten und er soll sich auf meinen Thron setzen. Kein anderer als er soll an meiner Stelle König sein. Ihn habe ich zum Herrscher über Israel und Juda bestimmt.«

»Amen«, sagte Benaja. »So will es der HERR, der Gott meines Königs!

Er stehe Salomo bei, wie er meinem Herrn und König beigestanden hat, ja, er lasse den Sohn noch bedeutender werden als seinen Vater!«

Zadok, Natan und Benaja ließen Salomo auf das Maultier von König David steigen und gaben ihm mit der königlichen Leibgarde das Geleit hinab zur Gihon-Quelle.

Der Priester Zadok hatte aus dem Zelt des HERRN das Horn mit dem Salböl mitgebracht und salbte Salomo zum König. Die Widderhörner wurden geblasen und das Volk rief: »Lang lebe König Salomo!«

Dann geleiteten sie ihn wieder hinauf nach Jerusalem. Alle waren außer sich vor Freude, spielten auf Flöten und jubelten so laut, dass die Erde dröhnte.

Auch Adonija und seine Gäste hörten den Lärm. Sie hatten gerade das Festmahl beendet. Als Joab das Hörnerblasen hörte, fragte er: »Was ist das für ein Lärm in der Stadt?«

Da kam auch schon Jonatan, der Sohn des Priesters Abjatar. »Komm her«, rief Adonija, »du bist ein zuverlässiger Mann und bringst gewiss gute Nachricht!«

»Wenn es nur so wäre!«, erwiderte Jonatan. »König David, unser Herr, hat Salomo zum König gemacht!

Er hat ihn auf sein Maultier steigen lassen und mit Zadok, Natan und Benaja und der königlichen Leibgarde zur Gihon-Quelle geschickt. Dort haben ihn der Priester Zadok und der Prophet Natan zum König gesalbt. Dann sind sie alle jubelnd wieder nach Jerusalem hinaufgezogen und die ganze Stadt ist in heller Aufregung. Das ist der Lärm, den ihr gehört habt!

Salomo hat sich schon auf den Königsthron gesetzt

und die Hofleute haben König David ihre Glückwünsche gebracht und gesagt: ́Dein Gott mache Salomo noch berühmter als dich selbst und seine Herrschaft noch bedeutender als die deine!́ Der König hat sich auf seinem Bett verneigt

und gesagt: ́Der HERR, der Gott Israels, sei gepriesen! Er hat es so gefügt, dass heute ein Nachfolger meinen Thron bestiegen hat und ich es noch erleben durfte.́«

Die Gäste Adonijas sprangen erschrocken auf und liefen auseinander.

Adonija fürchtete die Rache Salomos, deshalb flüchtete er zum Zelt des HERRN und ergriff Schutz suchend die Hörner des Altars.

Man meldete Salomo: »Adonija fürchtet sich vor König Salomo; er klammert sich an die Hörner des Altars und sagt: ́Ich gehe erst von hier weg, wenn König Salomo mir schwört, dass er mich, seinen Diener, nicht töten wird.́«

Salomo sagte: »Wenn er sich nichts zuschulden kommen lässt, wird ihm kein Haar gekrümmt werden; aber wenn er etwas gegen mich unternimmt, muss er sterben.«

Er schickte Männer mit dieser Zusicherung zu Adonija, die geleiteten ihn hinunter in den Königspalast.

Adonija trat vor König Salomo und warf sich vor ihm nieder. Salomo aber sagte zu ihm: »Du kannst nach Hause gehen!«