и рече́ къ нему́ Госпо́дь: услы́шахъ гла́съ моли́твы твоея́ и моле́нiя твоего́, и́мже моли́лся еси́ предо мно́ю: сотвори́хъ ти́ по все́й моли́твѣ твое́й, и освяти́хъ хра́мъ се́й, его́же созда́лъ еси́, е́же положи́ти и́мя мое́ та́мо во вѣ́ки, и бу́дутъ о́чи мои́ ту́ и се́рдце мое́ во вся́ дни́:

и ты́ а́ще по́йдеши предо мно́ю, я́коже ходи́ дави́дъ оте́цъ тво́й въ преподо́бiи се́рдца и въ правотѣ́, и е́же твори́ти по всѣ́мъ, я́же заповѣ́дахъ ему́, и повелѣ́нiя моя́ и за́повѣди моя́ сохрани́ши:

и возста́влю престо́лъ ца́рствiя твоего́ во Изра́или во вѣ́ки, я́коже глаго́лахъ къ дави́ду отцу́ твоему́, глаго́ля: не оскудѣ́етъ ти́ му́жъ властели́нъ во Изра́или:

а́ще же отвраща́ющеся отвратите́ся вы́ и ча́да ва́ша от мене́ и не сохраните́ за́повѣдiй мои́хъ и повелѣ́нiй мои́хъ, я́же даде́ Моисе́й предъ ва́ми, и по́йдете и порабо́таете бого́мъ ины́мъ и поклоните́ся и́мъ:

и изри́ну Изра́иля изъ земли́, ю́же да́хъ и́мъ, и хра́мъ се́й, его́же освяти́хъ и́мени моему́, отве́ргу от лица́ моего́: и бу́детъ Изра́иль въ погубле́нiе и во глаго́ланiе всѣ́мъ лю́демъ:

и до́мъ се́й бу́детъ высо́кiй, вся́къ преходя́й сквозѣ́ его́ ужа́снется, и возсви́щетъ и рече́тъ: чесо́ ра́ди сотвори́ Госпо́дь та́ко земли́ се́й и хра́му сему́?

и реку́тъ: поне́же оста́виша Го́спода Бо́га своего́, и́же изведе́ отцы́ и́хъ изъ Еги́пта, изъ до́му рабо́ты, и прiя́ша бо́ги чужды́я, и поклони́шася и́мъ, и порабо́таша и́мъ, сего́ ра́ди наведе́ на ня́ Госпо́дь зло́ сiе́.

И бы́сть по два́десяти лѣ́тѣхъ, въ ня́же созда́ Соломо́нъ два́ до́мы, хра́мъ Госпо́день и до́мъ царе́въ,

хира́мъ ца́рь ти́рскiй помога́ше Соломо́ну дре́вы ке́дрскими и дре́вы пе́вговыми и зла́томъ и всѣ́мъ хотѣ́нiемъ его́: тогда́ даде́ Соломо́нъ хира́му два́десять градо́въ въ земли́ Галиле́йстѣй.

И изы́де хира́мъ изъ ти́ра и по́йде въ Галиле́ю ви́дѣти гра́ды, я́же даде́ ему́ Соломо́нъ: и не бы́ша ему́ уго́дни,

и рече́: что́ гра́ди сі́и, я́же да́лъ ми́ еси́, бра́те? И нарече́ я́ предѣ́лъ [хаву́ль], до дне́шняго дне́.

И принесе́ хира́мъ Соломо́ну сто́ и два́десять тала́нтъ зла́та.

Сiе́ же е́сть число́ дая́нiя е́же принесе́ ца́рь Соломо́нъ, да сози́ждетъ хра́мъ Госпо́день и до́мъ царе́въ, и мело́нъ и стѣ́ну Иерусали́мску и краегра́дiе е́же огради́ти стѣ́ну гра́да дави́дова, и Асу́ръ и Магедо́ и газе́ръ.

Фарао́нъ ца́рь Еги́петскiй взы́де и взя́ газе́ръ и сожже́ и́ огне́мъ, и Ханаа́на живу́щаго во гра́дѣ то́мъ погуби́: и даде́ его́ въ да́ръ дще́ри свое́й, женѣ́ Соломо́ни.

И согради́ Соломо́нъ газе́ръ и веѳоро́нъ ни́жнiй,

и Валаа́ѳъ и Ѳамо́ръ въ пусты́ни.

И вся́ гра́ды крѣ́пкiя, и́же бы́ша Соломо́ну, и вся́ гра́ды, идѣ́же бя́ху колесни́цы, и вся́ гра́ды, идѣ́же бя́ху ко́нницы его́, и все́ е́же бы́сть уго́дно царю́ Соломо́ну, созда́ во Иерусали́мѣ, и въ Лива́нѣ и во все́й земли́ ца́рства своего́.

Всѣ́хъ люді́й оста́вшихся от Аморре́а и Хетте́а, и Ферезе́а и Ханане́а, и Еве́а и Иевусе́а и Гергесе́а, не су́щихъ от сыно́въ Изра́илевыхъ,

сыно́въ и́хъ оста́вшихся по ни́хъ на земли́, и́хже не возмого́ша сы́нове Изра́илевы потреби́ти и́хъ, ца́рь Соломо́нъ порабо́ти и́хъ дая́ти да́нь да́же до дне́ сего́:

от сыно́въ же Изра́илевыхъ не даде́ въ рабо́ту Соломо́нъ, я́ко ті́и бя́ху му́жiе хра́брiи, и о́троцы его́, и кня́зи его́, и триста́ты его́, и воево́ды колесни́цъ его́, и ко́нницы его́.

И бя́ху старѣ́йшины приста́вленнымъ надъ дѣ́лы царя́ Соломо́на, пя́ть со́тъ пятьдеся́тъ повелѣва́ющiи лю́демъ дѣ́лающымъ дѣ́ло.

Дще́рь же фарао́на пре́йде изъ гра́да дави́дова въ до́мъ сво́й, его́же созда́ е́й Соломо́нъ, тогда́ созда́ мело́нъ.

И приноша́ше Соломо́нъ три́жды въ го́дъ всесожже́нiя и ми́рныя же́ртвы на олта́рь, его́же сози́жде Го́споду, и кадя́ше ѳимiа́мъ предъ Го́сподемъ: и соверши́ хра́мъ.

И сотвори́ ца́рь Соломо́нъ кора́бль въ гасiо́нѣ гаве́рстѣмъ, и́же при Ела́ѳѣ, при у́стiи мо́ря послѣ́дняго, въ земли́ Едо́мстѣй.

И посла́ хира́мъ на корабли́ от о́трокъ свои́хъ му́жы корабе́лники управля́ти вѣ́дущихъ мо́ре со о́троки Соломо́ни:

и прiидо́ша въ Софи́ръ, и взя́ша отту́ду зла́та четы́ре ста́ и два́десять тала́нтъ и принесо́ша царю́ Соломо́ну.

Украинский (Огієнко)

І сталося, як Соломон покінчив будувати храм Господній та дім царський, та все, що було бажанням Соломона, що прагнув він зробити,

то Господь явився Соломонові другий раз, як явився йому в Ґів́оні.

І сказав Господь до нього: Вислухав Я молитви твої та благання твої, якими благав ти перед лицем Моїм, Я освятив той храм, що ти збудував, щоб покласти Ім́я Моє там аж навіки.
І будуть там Мої очі та серце Моє по всі дні.

А ти, якщо будеш ходити перед лицем Моїм, як ходив був батько твій Давид, у чистості серця та в правоті, щоб зробити все, що наказав Я тобі, якщо будеш дотримуватися уставів Моїх та постанов Моїх,

то трона царства твого над Ізраїлем Я поставлю навіки, як Я говорив був батькові твоєму Давидові, кажучи: Не буде переводу нікому з нащадків твоїх на Ізраїлевім троні.

Якщо ж справді відвернетеся ви та ваші сини від Мене, і не будете дотримувати заповідей Моїх та уставів Моїх, що Я дав вам, і підете, і будете служити іншим богам, і буде те вклонятися їм,

то Я винищу Ізраїля з поверхні землі, яку дав їм, а цей храм, що Я освятив для Ймення Свого, відкину від лиця Свого.
І стане Ізраїль за приповістку та за посміховище серед усіх народів!

І храм цей найвищий, кожен, хто проходитиме біля нього, скам́яніє та свисне від здивування.
І скажуть: За що Господь зробив так цьому Краєві та храмові цьому?…

І відкажуть: За те, що вони покинули Господа, Бога свого, Який вивів їхніх батьків з єгипетського краю, і держалися міцно інших богів, і вклонялися їм, і служили їм, тому Господь навів на них усе оце лихо!

І сталося по двадцяти роках, коли Соломон збудував ті два доми, храм Господній та дім царський,

а Хірам, цар тирський, достачав Соломонові кедрові дерева й дерева кипарисові, та золото на кожне бажання його, тоді цар Соломон дав Хірамові двадцять міст у краї Ґаліл.

І вийшов Хірам із Тиру, щоб побачити ті міста, які дав йому Соломон, і не вподобались йому вони.

І він сказав: Що це за міста, які ти дав мені, мій брате?
І він назвав ім́я їм: Край Кавулу, і так вони звуться аж до цього дня.

І послав Хірам цареві сто й двадцять талантів золота.

А оце наказ тих поборів, які брав цар Соломон на збудування храму Господнього та дому свого, і Мілло, і муру єрусалимського, і Хацору, і Меґіддо, і Ґезеру.

Фараон, єгипетський цар, прийшов і здобув Ґезер, та й спалив його огнем, а ханаанеянина, що сидів у місті, убив, і віддав його як віно для своєї дочки, Соломонової жінки.

І вибудував Соломон Ґезера, і Бет-Горона Долішнього,

і Баалата, і Тамара в пустині того краю,

і всі міста на запаси, що були Соломонові, і міста на колесниці, і міста на верхівців, і інші бажання Соломонові, що бажав збудувати в Єрусалимі та на Ливані, та в усьому Краї панування його.

Увесь народ, що позостався з амореян, хіттеян та періззеян, хіввеян та євусеян, що вони не з Ізраїлевих синів,

їхні сини, що були позоставлені по них у Краю, яких Ізраїлеві сини не могли вигубити, то взяв їх Соломон за поборових працівників, і так є аж до цього дня.

А з Ізраїлевих синів Соломон не дав раба, бо вони вояки, і його раби, і провідники його, і старші над трьома, і провідники над його колесницями та його верхівці.

Оце приставлені провідники, що були над Соломоновою роботою, п́ятдесят і п́ять сотень, що правили народом, який робив на праці.

Тільки фараонова дочка вийшла з Давидового Міста до свого дому, якого збудував їй;
тоді збудував він Мілло.

І приносив Соломон три рази річно цілопалення та мирні жертви на жертівнику, що збудував Господеві, і кадив на тому, що перед Господнім лицем.
І викінчив він той дім.

І цар Соломон наробив кораблів в Ецйон-Ґевері, що при Елоті на березі Червоного моря в едомському краї.

І послав Хірам кораблями своїх рабів, моряків, що знають море, з рабами Соломоновими.

І прийшли вони до Офіру, і взяли звідти чотири сотні й двадцять талантів золота, та й привезли до царя Соломона.

Таджикский

Языки

Ва баъд аз он ки Сулаймон бино кардани хонаи Парвардигор ва хонаи подшоҳро ба анҷом расонид, ва ҳар орзуи Сулаймон, ки мехост ба ҷо оварад, амалӣ гардид,

Парвардигор бори дуюм ба Сулаймон зоҳир шуд, чунон ки дар Ҷибъӯн ба ӯ зоҳир шуда буд.

Ва Парвардигор ба ӯ гуфт: «Дуои ту ва зории туро, ки ба ҳузури Ман кардӣ, шунидам, ва ин хонаро, ки ту сохтӣ, то ки номи Ман то абад бар он хонда шавад, тақдис намудам, ва чашмони Ман ва дили Ман тамоми айём дар он хоҳад буд.

Ва агар ту ба ҳузури Ман, чунон ки падарат Довуд рафтор менамуд, бо дили соф ва аз рӯи виҷдон рафтор намуда, ҳар чиро, ки Ман ба ту фармудаам, ба ҷо оварӣ ва фароизу аҳкоми Маро нигоҳ дорӣ,

Ман тахти подшоҳии туро бар Исроил то абад барқарор хоҳам кард, чунон ки ба падарат Довуд сухан ронда, гуфтаам: ́Аз ту касе ки бар тахти Исроил бинишинад, аз миён нахоҳад рафт́.

Аммо агар шумо ва писарони шумо аз пайравии Ман рӯй гардонида, аҳкому фароизеро, ки ба шумо додаам, риоя накунед, ва рафта худоёни дигарро парастиш намоед ва ба онҳо саҷда баред,

Ман Исроилро аз рӯи замине ки ба онҳо додаам, нобуд хоҳам кард, ва хонаеро, ки ба номи Худ тақдис намудаам, аз ҳузури Худ дур хоҳам андохт, ва Исроил дар миёни ҳамаи қавмҳо зарбулмасал ва хандахариш хоҳад шуд.

Ва дар ҳаққи ин хона, ки олишукӯҳ аст, ҳар касе ки аз пеши он бигзарад, аз харобии он дар ҳайрат монда ва ҳуштак зада, хоҳад гуфт: ́Аз чӣ сабаб Парвардигор ба ин замин ва ба ин хона чунин амал намудааст?́

Ва хоҳад гуфт: ́Аз он сабаб, ки онҳо Парвардигор Худои худро, ки падаронашонро аз замини Миср берун оварда буд, тарк карданд, ва ба худоёни дигар часпида, онҳоро саҷда ва парастиш намуданд; бинобар ин Парвардигор тамоми ин мусибатро ба сари онҳо овардааст́».

Ва баъд аз гузаштани бист сол, ки дар ин муддат Сулаймон ду хонаро – хонаи Парвардигор ва хонаи подшоҳро – бино кард,

Ва Ҳиром, подшоҳи Сур, Сулаймонро бо чӯби дарахтони арз ва дарахтони сарв ва бо тилло, мувофиқи дилхоҳи хоҳиши ӯ, таъмин намуд, – он гоҳ подшоҳ Сулаймон бист шаҳрро дар замини Ҷалил ба Ҳиром дод.

Ва Ҳиром барои дидани шаҳрҳое ки Сулаймон ба ӯ дода буд, аз Сур берун омад, валекин онҳо ба назараш писанд наафтод.

Ва гуфт: «Ин чӣ шаҳрҳост, ки ту, эй бародарам, ба ман додаӣ?» Ва онҳоро замини Ковул Кобул номид, ки то имрӯз чунин ном дорад.

Ва Ҳиром ба подшоҳ саду бист киккар тилло фиристода буд.

Ва ин аст нақли ӯҳдадорие ки подшоҳ Сулаймон барои бино кардани хонаи Парвардигор, ва хонаи худаш, ва Миллӯ, ва ҳисори Уршалим, ва Ҳосӯр, ва Маҷиддӯ ва Ҷозар ҷорӣ карда буд:

Фиръавн, подшоҳи Миср, пеш аз ин баромада, Ҷозарро забт намуда буд, ва онро бо оташ сӯзонид, ва канъониёнро, ки дар шаҳр сокин буданд, кушт, ва онро ба духтари худ, ки зани Сулаймон буд, маҳр дод.

Ва Сулаймон Ҷозар ва Байт-Ҳӯрӯни поёнро бино кард;

Ва низ Баалот ва Тадмӯрро дар биёбони мамлакат;

Ва низ ҳамаи шаҳрҳоро, ки Сулаймон барои захираҳо дошт, ва ҳамаи шаҳрҳои аробаҳо ва ҳамаи шаҳрҳои саворонро, ва ҳар он чиро, ки Сулаймон орзу дошт, ки дар Уршалим ва дар Лубнон ва дар тамоми замини қаламрави худ бино кунад.

Тамоми қавме ки аз амуриён, ҳиттиён, фариззиён, ҳиввиён ва ябусиён боқӣ монда буданд, онҳое ки аз банӣ Исроил набуданд,

Яъне фарзандони онҳо, ки баъд аз онҳо дар замин боқӣ монда буданд, ва онҳоро банӣ Исроил натавониста буданд нобуд намоянд, – ба зиммаи онҳо Сулаймон ӯҳдадории меҳнатӣ гузошт, ки то имрӯз чунин аст.

Валекин аз банӣ Исроил Сулаймон ба зиммаи касе ӯҳдадории меҳнатӣ нагузошт, зеро ки онҳо ҷанговарон ва навкарони ӯ, ва мирони ӯ, ва саркардагони ӯ, ва сардорони аробаҳо ва саворони ӯ буданд.

Инҳоянд сарнозироне ки бар корҳои Сулаймон буданд: панҷсаду панҷоҳ нафар ба мардуми иҷрокунандаи корҳо сардорӣ мекарданд.

Ҳамин ки духтари фиръавн аз шаҳри Довуд ба хонаи худ, ки онро ӯ барои вай бино карда буд, гузашт, он гоҳ ӯ Миллӯро бино намуд.

Ва Сулаймон ҳар сол се дафъа қурбониҳои сӯхтанӣ ва қурбониҳои саломатӣ бар қурбонгоҳе ки барои Парвардигор бино карда буд, мебаровард, ва бар қурбонгоҳе ки пеши Парвардигор буд, бухур месӯзонид; ва парастиши хонаро бо ҳамин пурра мукаммал намуд.

Ва подшоҳ Сулаймон дар Эсюн-Ҷобар, ки дар Элӯт, бар соҳили баҳри Қулзум, дар замини Адӯм аст, киштиҳо сохт.

Ва Ҳиром навкарони худро, ки киштирон буда, баҳргардиро медонистанд, дар киштиҳо ҳамроҳи навкарони Сулаймон фиристод.

Ва онҳо ба Ӯфир рафтанд, ва аз он ҷо чорсаду бист киккар тилло гирифта, ба подшоҳ Сулаймон оварданд.