Скрыть
1:1
1:2
1:3
1:4
1:5
1:6
1:7
1:8
1:9
1:10
1:11
1:12
1:13
1:14
1:15
1:16
1:17
1:18
1:19
1:20
1:21
1:22
1:23
1:24
1:25
1:26
1:27
1:28
1:29
1:30
1:31
1:32
1:33
1:34
1:35
1:36
1:37
1:38
1:40
1:41
1:42
1:43
1:44
1:45
1:46
1:47
1:48
1:49
1:50
1:51
1:52
1:53
1:55
1:56
1:57
1:58
1:59
1:60
1:61
1:62
1:63
1:64
Церковнославянский (рус)
И бы́сть, егда́ поража́­ше Алекса́ндръ македо́нскiй сы́нъ Фили́ппа, и́же изы́де от­ земли́ Хеттiи́мъ, порази́ и да́рiа царя́ пе́рсскаго и ми́дскаго, и воцари́ся вмѣ́сто его́ пе́рвый во Елла́дѣ,
и соста́ви бра́ни мно́ги, и одержа́ тверды́ни мно́ги, и уби́ цари́ зе́мскiя,
и про́йде да́же до кра́евъ земли́, и взя́ коры́сти мно́гихъ язы́ковъ. и умолче́ земля́ предъ ни́мъ. и воз­вы́сися, и воз­несе́ся се́рдце его́.
И собра́ си́лу крѣ́пку зѣло́, и нача́л­ст­вова надъ страна́ми и язы́ки и мучи́тельми, и бы́ша ему́ въ да́н­ники.
И по си́хъ паде́ на ло́же и позна́, я́ко умира́етъ:
и созва́ о́троки своя́ благоро́дныя, и́же съ ни́мъ бя́ху совоспита́ни от­ ю́ности его́, и раздѣли́ и́мъ ца́р­ст­во свое́ еще́ жи́въ сы́й.
И ца́р­ст­вова Алекса́ндръ лѣ́тъ два­на́­де­сять и у́мре.
И облада́ша о́троцы его́ кі́йждо въ мѣ́стѣ сво­е́мъ.
И воз­ложи́ша вси́ дiади́мы по сме́рти его́, и сы́нове и́хъ по ни́хъ лѣ́та мно́га, и умно́жиша зла́я на земли́.
И изы́де от­ ни́хъ ко́рень грѣха́ Антiо́хъ епифа́нъ, сы́нъ Антiо́ха царя́, и́же бѣ́ зало́гомъ въ ри́мѣ: и ца́р­ст­вова въ лѣ́тѣ сто́ три́десять седмѣ́мъ ца́р­ст­ва е́ллинскаго.
Во дне́хъ тѣ́хъ изыдо́ша от­ Изра́иля сы́нове беззако́н­нiи и наусти́ша мно́гихъ глаго́люще: по́йдемъ и завѣща́емъ завѣ́тъ съ язы́ки, и́же о́крестъ на́съ, я́ко от­не́лѣже от­лучи́хомся от­ ни́хъ, обрѣто́ша на́съ мно́га зла́я.
И благо­уви́дѣся сло́во во о́чiю и́хъ:
и предъизбра́шася нѣ́цыи от­ люді́й и идо́ша ко царю́: и даде́ и́мъ вла́сть твори́ти оправда́нiя язы́ческая.
И созда́ша [себѣ́] учи́лище во Иерусали́мѣ по зако́номъ язы́ческимъ.
И сотвори́ша себѣ́ необрѣ́занiе, и от­ступи́ша от­ завѣ́та свята́го, и сопряго́шася язы́комъ, и прода́шася е́же твори́ти лука́вое.
И угото́вася ца́р­ст­во предъ Антiо́хомъ: и умы́сли ца́р­ст­вовати во Еги́птѣ, я́ко да ца́р­ст­вуетъ надъ двѣма́ ца́р­ст­вома.
И вни́де во Еги́петъ въ наро́дѣ тя́жцѣ, на колесни́цахъ и на сло́нѣхъ, и на вса́дникахъ и на корабле́хъ мно́гихъ.
И соста́ви бра́нь на Птоломе́а царя́ Еги́петскаго: и убоя́ся Птоломе́й от­ лица́ его́ и побѣже́, и падо́ша я́звени мно́зи.
И взя́ша гра́ды тве́рды въ земли́ Еги́петстѣй: и взя́ коры́сти земли́ Еги́петскiя.
И обрати́ся Антiо́хъ, повнегда́ порази́ Еги́пта во сто́ четы́редесять тре́тiе лѣ́то: и взы́де на Изра́иля и на Иерусали́мъ въ наро́дѣ тя́жцѣ,
и вни́де во святи́лище съ горды́нею, и взя́ олта́рь златы́й и свѣти́лникъ свѣ́щный и вся́ сосу́ды его́,
и трапе́зу предложе́нiя и воз­лiя́лники, и фiа́лы и кади́лницы златы́я, и катапета́сму и вѣнцы́ и украше́нiе злато́е, е́же на лицы́ це́ркви [бя́ше], и сокруши́ вся́:
и взя́ сребро́ и зла́то и сосу́ды вожделѣ́н­ныя: и взя́ сокро́вища та́йная, и́хже обрѣ́те.
И взе́мъ вся́ отъи́де въ зе́млю свою́, и сотвори́ убі́й­ст­во, и глаго́ла въ го́рдости вели́цѣй.
И бы́сть пла́чь вели́къ во Изра́или на вся́цѣмъ мѣ́стѣ и́хъ.
И воз­стена́ша нача́лницы и старѣ́йшины, дѣ́вы и ю́ноши изнемого́ша, и красота́ же́нская измѣни́ся.
Вся́къ жени́хъ прiя́ пла́чь, и сѣдя́щая на одрѣ́ бра́чнѣ бы́сть въ печа́ли.
И потрясе́ся земля́ на обита́ющихъ на не́й, и ве́сь до́мъ Иа́ковль облече́ся студо́мъ.
И по двою́ лѣ́ту дні́й посла́ ца́рь нача́лника да́немъ во гра́ды Иу́дины. и прiи́де во Иерусали́мъ съ наро́домъ вели́кимъ
и глаго́ла къ ни́мъ словеса́ ми́рная во льсти́. и вѣ́роваша ему́. и нападе́ на гра́дъ внеза́пу и порази́ его́ я́звою вели́кою и погуби́ лю́ди мно́ги от­ Изра́иля:
и взя́ коры́сти гра́да и сожже́ его́ огне́мъ, и разори́ до́мы его́ и стѣ́ны его́ о́крестъ:
и плѣни́ша же́нъ и ча́дъ, и скоты́ раздѣли́ша,
и огради́ша гра́дъ дави́довъ стѣно́ю вели́кою и крѣ́пкою и ба́шнями крѣ́пкими, и бы́сть и́мъ въ крѣ́пость:
и посади́ша та́мо люді́й грѣ́шниковъ, муже́й беззако́н­ныхъ, и воз­мого́ша въ не́й:
и положи́ша ору́жiя и бра́шна, и собира́ху коры́сти Иерусали́мскiя, и полага́ху та́мо: и бы́ша въ сѣ́ть вели́ку,
и бы́сть въ лови́тел­ст­во святы́ни и въ дiа́вола лука́ваго Изра́илю вы́ну.
И пролiя́ша кро́вь непови́н­ную о́крестъ святи́лища и оскверни́ша святы́ню.
И бѣжа́ша обита́ющiи во Иерусали́мѣ и́хъ ра́ди, и бы́сть обита́нiе чужди́мъ: и бы́сть чу́ждо сѣ́мени рожде́нiя сво­его́, и ча́да его́ оста́виша его́.
Святы́ня его́ разоре́на я́ко пусты́ня, пра́здницы его́ обраще́ни су́ть во пла́чь, суббо́ты его́ въ поноше́нiе, че́сть его́ во уничиже́нiе:
по сла́вѣ его́ умно́жися безче́стiе его́, и высота́ его́ обраще́на бы́сть во пла́чь.
И писа́ ца́рь Антiо́хъ всему́ ца́р­ст­ву сво­ему́, да бу́дутъ вси́ лю́дiе еди́но,
и оста́витъ кі́йждо зако́нъ сво́й. и со­изво́лиша вси́ язы́цы по сло́ву царя́ [антiо́ха].
И мно́зи от­ Изра́иля изво́лиша служе́нiю его́ и пожро́ша и́доломъ и оскверни́ша суббо́ту.
И посла́ ца́рь кни́ги руко́ю вѣ́ст­никовъ во Иерусали́мъ и во гра́ды Иу́дины, да по́йдутъ вслѣ́дъ зако́новъ чужди́хъ земли́
и воз­браня́тъ всесожже́нiя и же́ртву и воз­лiя́нiе от­ святы́ни, и омерзя́тъ суббо́ты и пра́здники,
и оскверня́тъ святы́ню и святы́хъ,
и сози́ждутъ тре́бища и ка́пища и куми́рницы, и да жру́тъ мяса́ свина́я и скоты́ о́бщыя:
и да оста́вятъ сы́ны своя́ необрѣ́заны, е́же оскверни́ти ду́шы и́хъ во вся́цѣй нечистотѣ́ и оскверне́нiи,
я́ко да забу́дутъ зако́нъ и измѣня́тъ вся́ оправда́нiя [Бо́жiя].
И и́же а́ще не сотвори́тъ по глаго́лу царе́ву, да у́мретъ.
По всѣ́мъ словесе́мъ си́мъ написа́ всему́ ца́р­ст­ву сво­ему́ и при­­ста́ви надзира́тели надъ всѣ́ми людьми́: и повелѣ́ градо́мъ Иу́динымъ жре́ти во вся́цѣмъ гра́дѣ.
И собра́шася мно́зи от­ люді́й къ ни́мъ, вся́къ оста́вивый зако́нъ Госпо́день: и сотвори́ша лука́вая на земли́
и положи́ша Изра́иля въ та́йныхъ во вся́цѣмъ убѣ́жищи и́хъ.
И въ пятый­на́­де­сять де́нь ме́сяца хасле́ва, въ лѣ́то сто́ четы́редесять пя́тое созда́ша ме́рзость запустѣ́нiя на олтари́ [Бо́жiи], и во градѣ́хъ Иу́диныхъ о́крестъ созда́ша тре́бища.
И предъ дверьми́ домо́въ и на сто́гнахъ кадя́ху,
и кни́ги зако́на [Бо́жiя], и́хже обрѣто́ша, сожго́ша огне́мъ, раздира́юще [и́хъ].
И идѣ́же обрѣта́­шеся у кого́ кни́га завѣ́та Госпо́дня, и а́ще кто́ со­изволя́ше зако́ну Госпо́дню, по повелѣ́нiю царе́ву закала́ху его́.
Въ си́лѣ сво­е́й творя́ху си́це лю́демъ Изра́илевымъ, обрѣта́ющымся во вся́цѣмъ ме́сяцѣ и ме́сяцѣ во градѣ́хъ.
И въ два́десять пя́тый де́нь ме́сяца жря́ху въ ка́пищи, е́же бѣ́ на олтари́.
И же́нъ обрѣ́зав­шихъ ча́да своя́ закала́ша по повелѣ́нiю [царе́ву],
и обѣ́шаху дѣ́тища за ші́и и́хъ, до́мы и́хъ расхища́ху, и обрѣ́зав­шихъ я́ умерщвля́ху.
И мно́зи от­ люді́й Изра́илевыхъ удержа́шася и утверди́шася въ себѣ́, е́же не я́сти скве́рныхъ,
и избра́ша па́че умре́ти, не́же оскверни́тися бра́шны, и не хотѣ́ша преступи́ти зако́на Бо́жiя свята́го: и закла́ни бы́ша.
И бы́сть гнѣ́въ ве́лiй на Изра́иля зѣло́.
Синодальный
После того как Александр, сын Филиппа, Македонянин, который вышел из земли Киттим, поразил Дария, царя Персидского и Мидийского, и воцарился вместо него прежде над Елладою, –
он произвел много войн и овладел многими укрепленными местами, и убивал царей земли.
И прошел до пределов земли и взял добычу от множества народов; и умолкла земля пред ним, и он возвысился, и вознеслось сердце его.
Он собрал весьма сильное войско и господствовал над областями и народами и властителями, и они сделались его данниками.
После того он слег в постель и, почувствовав, что умирает,
призвал знатных из слуг своих, которые были воспитаны с ним от юности, и разделил им свое царство еще при жизни своей.
Александр царствовал двенадцать лет и умер.
И владычествовали слуги его каждый в своем месте.
И по смерти его все они возложили на себя венцы, а после них и сыновья их в течение многих лет; и умножили зло на земле.
И вышел от них корень греха – Антиох Епифан, сын царя Антиоха, который был заложником в Риме, и воцарился в сто тридцать седьмом году царства Еллинского.
В те дни вышли из Израиля сыны беззаконные и убеждали многих, говоря: пойдем и заключим союз с народами, окружающими нас, ибо с тех пор, как мы отделились от них, постигли нас многие бедствия.
И добрым показалось это слово в глазах их.
Некоторые из народа изъявили желание и отправились к царю; и он дал им право исполнять установления языческие.
Они построили в Иерусалиме училище по обычаю языческому
и установили у себя необрезание, и отступили от святаго завета, и соединились с язычниками, и продались, чтобы делать зло.
Когда Антиох увидел, что царство укрепилось, предпринял воцариться над Египтом, чтобы царствовать над двумя царствами,
и вошел он в Египет с сильным ополчением, с колесницами, и слонами, и всадниками, и множеством кораблей;
и вступил в сражение с Птоломеем, царем Египетским; и убоялся Птоломей от лица его и обратился в бегство, и много пало раненых.
И овладели они укрепленными городами в земле Египетской, и взял он добычу из земли Египетской.
После поражения Египта Антиох возвратился в сто сорок третьем году и пошел против Израиля, и вступил в Иерусалим с сильным ополчением;
вошел во святилище с надменностью и взял золотой жертвенник, светильник и все сосуды его,
и трапезу предложения, и возлияльники, и чаши, и кадильницы золотые, и завесу, и венцы, и золотое украшение, бывшее снаружи храма, и всё обобрал.
Взял и серебро, и золото, и драгоценные сосуды, и взял скрытые сокровища, какие отыскал.
И, взяв всё, отправился в землю свою и совершил убийства, и говорил с великою надменностью.
Посему был великий плач в Израиле, во всех местах его.
Стенали начальники и старейшины, изнемогали девы и юноши, и изменилась красота женская.
Всякий жених предавался плачу, и сидящая в брачном чертоге была в скорби.
Вострепетала земля за обитающих на ней, и весь дом Иакова облекся стыдом.
По прошествии двух лет послал царь начальника податей в города Иуды, и он пришел в Иерусалим с большою толпою;
коварно говорил им слова мира, и они поверили ему; но он внезапно напал на город и поразил его великим поражением, и погубил множество народа Израильского;
взял добычи из города и сожег его огнем, и разрушил домы его и стены его кругом;
и увели в плен жен и детей, и овладели скотом.
Оградили город Давидов большою и крепкою стеною и крепкими башнями, и сделался он для них крепостью.
И поместили там народ нечестивый, людей беззаконных, и они укрепились в ней;
запаслись оружием и продовольствием и, собрав добычи Иерусалимские, сложили там, и сделались большою сетью.
И было это постоянною засадою для святилища и злым диаволом для Израиля.
Они проливали невинную кровь вокруг святилища и оскверняли святилище.
Жители же Иерусалима разбежались ради них, и он сделался жилищем чужих и стал чужим для своего рода, и дети его оставили его.
Святилище его запустело, как пустыня, праздники его обратились в плач, субботы его – в поношение, честь его – в уничижение.
По мере славы его увеличилось бесчестие его, и высота его обратилась в печаль.
Царь Антиох написал всему царству своему, чтобы все были одним народом
и чтобы каждый оставил свой закон. И согласились все народы по слову царя.
И многие из Израиля приняли идолослужение его и принесли жертвы идолам, и осквернили субботу.
Царь послал через вестников грамоты в Иерусалим и в города Иудейские, чтобы они следовали узаконениям, чужим для сей земли,
и чтобы не допускались всесожжения и жертвоприношения, и возлияние в святилище, чтобы ругались над субботами и праздниками
и оскверняли святилище и святых,
чтобы строили жертвенники, храмы и капища идольские, и приносили в жертву свиные мяса и скотов нечистых,
и оставляли сыновей своих необрезанными, и оскверняли души их всякою нечистотою и мерзостью,
для того, чтобы забыли закон и изменили все постановления.
А если кто не сделает по слову царя, да будет предан смерти.
Согласно этому писал он всему царству своему и поставил надзирателей над всем народом, и повелел городам Иудейским приносить жертвы во всяком городе.
И собрались к ним многие из народа, все, которые оставили закон, – и совершили зло в земле;
и заставили Израиля укрываться во всяком убежище его.
В пятнадцатый день Хаслева, сто сорок пятого года, устроили на жертвеннике мерзость запустения, и в городах Иудейских вокруг построили жертвенники,
и перед дверями домов и на улицах совершали курения,
и книги закона, какие находили, разрывали и сожигали огнем;
у кого находили книгу завета и кто держался закона, того, по повелению царя, предавали смерти.
С таким насилием поступали они с Израильтянами, приходившими каждый месяц в города.
И в двадцать пятый день месяца, принося жертвы на жертвеннике, который был над алтарем,
они, по данному повелению, убивали жен, обрезавших детей своих,
а младенцев вешали за шеи их, домы их расхищали и совершавших над ними обрезание убивали.
Но многие в Израиле остались твердыми и укрепились, чтобы не есть нечистого,
и предпочли умереть, чтобы не оскверниться пищею и не поругать святаго завета, – и умирали.
И был весьма великий гнев над Израилем.
Французский (LSG)
В данном переводе выбранная книга отсутствует
Queste cose avvennero dopo che Alessandro il Macèdone, figlio di Filippo, uscito dalla regione dei Chittìm sconfisse Dario, re dei Persiani e dei Medi, e regnò al suo posto cominciando dalla Grecia.
Egli intraprese molte guerre, si impadronì di fortezze e uccise i re della terra;
arrivò sino ai confini della terra e raccolse le spoglie di molti popoli. La terra ammutolì davanti a lui; ma egli si esaltò e il suo cuore montò in superbia.
Radunò forze ingenti e conquistò regioni, popoli e prìncipi, che divennero suoi tributari.
Dopo questo cadde ammalato e comprese che stava per morire.
Allora chiamò i suoi ufficiali più illustri, che erano stati educati con lui fin dalla giovinezza, e divise tra loro il suo regno mentre era ancora vivo.
Alessandro dunque aveva regnato dodici anni quando morì.
I suoi ufficiali assunsero il potere, ognuno nella sua regione;
dopo la sua morte cinsero tutti il diadema e, dopo di loro, i loro figli per molti anni, moltiplicando i mali sulla terra.
Uscì da loro una radice perversa, Antioco Epìfane, figlio del re Antioco, che era stato ostaggio a Roma, e cominciò a regnare nell'anno centotrentasette del regno dei Greci.
In quei giorni uscirono da Israele uomini scellerati, che persuasero molti dicendo: "Andiamo e facciamo alleanza con le nazioni che ci stanno attorno, perché, da quando ci siamo separati da loro, ci sono capitati molti mali".
Parve buono ai loro occhi questo ragionamento.
Quindi alcuni del popolo presero l'iniziativa e andarono dal re, che diede loro facoltà d'introdurre le istituzioni delle nazioni.
Costruirono un ginnasio a Gerusalemme secondo le usanze delle nazioni,
cancellarono i segni della circoncisione e si allontanarono dalla santa alleanza. Si unirono alle nazioni e si vendettero per fare il male.
Quando il regno fu consolidato, Antioco volle conquistare l'Egitto per regnare sui due regni:
entrò in Egitto con un esercito imponente, con carri ed elefanti, con la cavalleria e una grande flotta,
e venne a battaglia con Tolomeo, re d'Egitto. Tolomeo fu travolto davanti a lui e dovette fuggire, e molti caddero colpiti a morte.
Così espugnò le città fortificate dell'Egitto e fece bottino della terra d'Egitto.
Antioco ritornò dopo aver sconfitto l'Egitto nell'anno centoquarantatré, mosse contro Israele e salì a Gerusalemme con un grande esercito.
Entrò con arroganza nel santuario e ne asportò l'altare d'oro e il candelabro dei lumi con tutti i suoi arredi,
la tavola dell'offerta e i vasi per le libagioni, le coppe e gli incensieri d'oro, il velo, le corone e i fregi d'oro della facciata del tempio e lo spogliò tutto;
s'impadronì dell'argento e dell'oro e d'ogni oggetto pregiato e asportò i tesori nascosti che riuscì a trovare.
Poi, raccolta ogni cosa, fece ritorno nella sua terra, dopo aver fatto una strage e aver parlato con grande arroganza.
Allora vi fu lutto grande per gli Israeliti
in ogni loro regione.
Gemettero i capi e gli anziani,
le vergini e i giovani persero vigore
e la bellezza delle donne svanì.
Ogni sposo levò il suo lamento
e la sposa nel talamo fu in lutto.
Tremò la terra per i suoi abitanti
e tutta la casa di Giacobbe si vestì di vergogna.
Due anni dopo, il re mandò alle città di Giuda un sovrintendente ai tributi. Egli venne a Gerusalemme con un grande esercito
e rivolse loro con perfidia parole di pace ed essi gli prestarono fede. Ma all'improvviso piombò sulla città, le inflisse colpi crudeli e mise a morte molta gente in Israele.
Mise a sacco la città, la diede alle fiamme e distrusse le sue abitazioni e le mura di cinta.
Trassero in schiavitù le donne e i bambini e s'impossessarono del bestiame.
Poi costruirono attorno alla Città di Davide un muro grande e massiccio, con torri solidissime, e divenne per loro una cittadella.
Vi stabilirono una razza perversa, uomini scellerati, che vi si fortificarono,
vi collocarono armi e vettovaglie e, radunato il bottino di Gerusalemme, ve lo depositarono e divennero un grande tranello.
Fu un'insidia per il santuario e un avversario maligno per Israele in ogni momento.
Versarono sangue innocente intorno al santuario
e profanarono il luogo santo.
Fuggirono gli abitanti di Gerusalemme a causa loro
e la città divenne abitazione di stranieri;
divenne straniera alla sua gente
e i suoi figli l'abbandonarono.
Il suo santuario fu desolato come il deserto,
le sue feste si mutarono in lutto,
i suoi sabati in vergogna,
il suo onore in disprezzo.
Pari alla sua gloria fu il suo disonore
e il suo splendore si cambiò in lutto.
Poi il re prescrisse in tutto il suo regno che tutti formassero un solo popolo
e ciascuno abbandonasse le proprie usanze. Tutti i popoli si adeguarono agli ordini del re.
Anche molti Israeliti accettarono il suo culto, sacrificarono agli idoli e profanarono il sabato.
Il re spedì ancora decreti per mezzo di messaggeri a Gerusalemme e alle città di Giuda, ordinando di seguire usanze straniere al loro paese,
di far cessare nel tempio olocausti, sacrifici e libagioni, di profanare sabati e feste
e di contaminare il santuario e quanto è sacro,
di costruire altari, recinti sacri ed edicole e sacrificare carni suine e animali immondi,
di lasciare che i propri figli, non circoncisi, si contaminassero con ogni impurità e profanazione,
così da dimenticare la legge e mutare ogni istituzione,
pena la morte a chiunque non avesse agito secondo gli ordini del re.
In questi termini scrisse a tutto il regno, stabilì ispettori su tutto il popolo e intimò alle città di Giuda di sacrificare città per città.
Molti del popolo si unirono a loro, quanti avevano abbandonato la legge, commisero il male nel paese
e costrinsero Israele a nascondersi in ogni possibile rifugio.
Nell'anno centoquarantacinque, il quindici di Chisleu, il re innalzò sull'altare un abominio di devastazione. Anche nelle vicine città di Giuda eressero altari
e bruciarono incenso sulle porte delle case e nelle piazze.
Stracciavano i libri della legge che riuscivano a trovare e li gettavano nel fuoco.
Se presso qualcuno veniva trovato il libro dell'alleanza e se qualcuno obbediva alla legge, la sentenza del re lo condannava a morte.
Trattavano con prepotenza quegli Israeliti che ogni mese venivano scoperti nella città,
e specialmente al venticinque del mese, quando sacrificavano sull'ara che era sopra l'altare dei sacrifici.
Mettevano a morte, secondo gli ordini, le donne che avevano fatto circoncidere i loro figli,
con i bambini appesi al collo e con i familiari e quelli che li avevano circoncisi.
Tuttavia molti in Israele si fecero forza e animo a vicenda per non mangiare cibi impuri
e preferirono morire pur di non contaminarsi con quei cibi e non disonorare la santa alleanza, e per questo appunto morirono.
Grandissima fu l'ira sopra Israele.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible