Скрыть

Ца́рствъ 1-я, Глава 14

Толкования
Толкования главы
    14:1
    14:2
    14:4
    14:5
    14:7
    14:8
    14:9
    14:10
    14:11
    14:12
    14:13
    14:14
    14:16
    14:17
    14:19
    14:21
    14:23
    14:24
    14:25
    14:27
    14:28
    14:29
    14:30
    14:31
    14:32
    14:34
    14:36
    14:38
    14:39
    14:40
    14:42
    14:46
    14:47
    14:52
    Церковнославянский (рус)
    И бы́сть во еди́нъ де́нь, и рече́ Ионаѳа́нъ сы́нъ Сау́ловъ о́трочищу нося́щему ору́жiе его́: гряди́, и пре́йдемъ въ месса́ву иноплеме́н­никовъ и́же на о́нѣй странѣ́. И отцу́ сво­ему́ не воз­вѣсти́ сего́.
    И Сау́лъ сѣдя́ше на верху́ холма́ подъ дре́вомъ я́блон­нымъ е́же въ Магдо́нѣ, и бя́ше съ ни́мъ я́ко ше́сть со́тъ муже́й.
    И Ахі́а сы́нъ Ахи́товъ, бра́та Иохаве́дова, сы́на Финее́сова, сы́на илі́и, иере́й Бо́жiй въ Сило́мѣ нося́ Ефу́дъ: и лю́дiе не вѣ́дяху, я́ко отъи́де Ионаѳа́нъ.
    Посредѣ́ же прехо́да, идѣ́же хотя́ше Ионаѳа́нъ прейти́ въ ста́нъ иноплеме́н­ничь, бы́сть ка́мень о́стрый от­сю́ду и ка́мень о́стрый от­ону́ду: и́мя еди́ному Васе́съ и друго́му сен­на́:
    ка́мень еди́нъ стоя́ше от­ сѣ́вера проти́ву Махма́са, и ка́мень вторы́й от­ ю́га проти́ву гаваи́.
    И рече́ Ионаѳа́нъ ко о́трочищу нося́щему ору́жiе его́: гряди́, пре́йдемъ въ месса́ву необрѣ́зан­ныхъ си́хъ, не́гли что́ сотвори́тъ на́мъ Госпо́дь, я́ко нѣ́сть Го́споду не удо́бно спасти́ во мно́гихъ или́ въ ма́лыхъ.
    И рече́ ему́ нося́й ору́жiе его́: твори́ все́, на не́же се́рдце твое́ склоня́ет­ся: се́, а́зъ съ тобо́ю е́смь, я́коже се́рдце твое́ се́рдце мое́.
    И рече́ Ионаѳа́нъ: се́, мы́ пре́йдемъ къ муже́мъ и яви́мся къ ни́мъ:
    а́ще сiя́ реку́тъ къ на́мъ: поме́длите та́мо, до́ндеже воз­вѣсти́мъ ва́мъ: то́ посто­и́мъ са́ми на мѣ́стѣ сво­е́мъ и не по́йдемъ къ ни́мъ:
    а́ще же къ на́мъ си́це реку́тъ: взы́дите къ на́мъ: то́ взы́демъ, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки на́шя: сiе́ на́мъ зна́менiе [да бу́детъ].
    И внидо́ста о́ба въ месса́ву иноплеме́н­никовъ. И глаго́лаша иноплеме́н­ницы: се́, Евре́е исхо́дятъ изъ разсѣ́линъ сво­и́хъ, идѣ́же скры́шася.
    И от­вѣща́ша му́жiе месса́вли ко Ионаѳа́ну и къ нося́щему ору́жiе его́, и рѣ́ша: взы́дите къ на́мъ, и яви́мъ ва́мъ глаго́лъ. И рече́ Ионаѳа́нъ къ нося́щему ору́жiе его́: гряди́ по мнѣ́, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки Изра́илевы.
    И взы́де Ионаѳа́нъ [ползу́щь] на рука́хъ и на нога́хъ сво­и́хъ, и нося́й ору́жiе его́ за ни́мъ. И узрѣ́ша иноплеме́н­ницы лице́ Ионаѳа́не, и порази́ и́хъ: и нося́й ору́жiе его́ идя́ше вслѣ́дъ его́.
    И бы́сть я́зва пе́рвая, е́юже порази́ Ионаѳа́нъ и нося́й ору́жiе его́, я́ко два́десять муже́й копі́йцами и каменоверже́нiемъ и креме́нiемъ полевы́мъ.
    И бы́сть у́жасъ въ полцѣ́ и на селѣ́: и вси́ лю́дiе и́же въ месса́вѣ и губя́щiи ужасну́шася, и ті́и не хотя́ху бра́тися: и вострепета́ земля́, и бы́сть у́жасъ от­ Го́спода.
    И ви́дѣша согляда́тае Сау́ловы въ гаваи́ Венiами́ни, и се́, по́лкъ смяте́ся сѣ́мо и она́мо.
    И рече́ Сау́лъ лю́демъ су́щымъ съ ни́мъ: разсмотри́те ны́нѣ и ви́дите, кто́ отъи́де от­ ва́съ. И разсмотри́ша, и се́, не обрѣ́теся Ионаѳа́нъ и нося́й ору́жiе его́.
    И рече́ Сау́лъ ко Ахі́и: при­­неси́ Ефу́дъ, я́ко бѣ́ киво́тъ Бо́жiй въ то́й де́нь съ сынми́ Изра́илевыми.
    И бы́сть егда́ глаго́лаше Сау́лъ ко иере́ю, и шу́мъ въ полцѣ́ иноплеме́н­ничи ходя́ идя́ше и мно́жашеся. И рече́ Сау́лъ ко иере́ю: при­­гни́ ру́ки твоя́.
    И изы́де Сау́лъ и вси́ лю́дiе и́же съ ни́мъ, и изыдо́ша до сѣ́чи. И се́, бы́сть ору́жiе ко­его́ждо на бли́жняго сво­его́, [и бы́сть] мяте́жъ вели́къ зѣло́.
    Но и раби́, и́же бы́ша со иноплеме́н­ники вчера́ и тре́тiяго дне́, в­ше́дшiи въ по́лкъ, обрати́шася и ті́и е́же бы́ти и́мъ со Изра́илтяны су́щими съ Сау́ломъ и со Ионаѳа́номъ.
    И вси́ Изра́илтяне скры́в­шiися въ горѣ́ Ефре́мли услы́шаша, я́ко от­бѣго́ша иноплеме́н­ницы: при­­ложи́шася и ті́и вслѣ́дъ и́хъ на бра́нь.
    И спасе́ Госпо́дь въ то́й де́нь Изра́иля: бра́нь же про́йде да́же до вамо́ѳа: и вси́ лю́дiе бя́ху съ Сау́ломъ, я́ко де́сять ты́сящъ муже́й, и бѣ́ бра́нь разсы́пана во ве́сь гра́дъ на горѣ́ Ефре́мли.
    И Сау́лъ сотвори́ безу́мiе ве́лiе въ де́нь то́й, и закля́ лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ да́же до ве́чера, до́ндеже от­мщу́ враго́мъ мо­и́мъ. И не вкуси́ша лю́дiе вси́ хлѣ́ба:
    и вся́ земля́ обѣ́даше: и се́, бя́ше дубра́ва пче́лная предъ лице́мъ села́:
    и внидо́ша лю́дiе во пче́лникъ, и се́, исхожда́ху глаго́люще: [я́ко истече́ ме́дъ,] и не бѣ́ воз­враща́ющаго руки́ сво­ея́ ко усто́мъ сво­и́мъ, я́ко убоя́шася лю́дiе кля́твы Госпо́дни.
    Ионаѳа́нъ же не слы́шаше, егда́ заклина́­ше оте́цъ его́ лю́ди: и простре́ коне́цъ жезла́ сво­его́, и́же въ руку́ ему́, и омочи́ его́ въ со́тѣ ме́двенѣ, и обрати́ ру́ку свою́ во уста́ своя́, и прозрѣ́ша о́чи его́.
    И рече́ еди́нъ от­ люді́й, глаго́ля: клены́й прокля́ оте́цъ тво́й лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ въ де́нь се́й: и изнемого́ша лю́дiе.
    И уразумѣ́ Ионаѳа́нъ и рече́: смути́ оте́цъ мо́й зе́млю: ви́ждь, я́ко прозрѣ́ша о́чи мо­и́, егда́ вкуси́хъ ма́ло от­ ме́да сего́:
    о, дабы́ я́ли яду́ще дне́сь лю́дiе от­ коры́стей враго́въ сво­и́хъ, и́хже обрѣто́ша, мно́жайшая бы дне́сь я́зва была́ во иноплеме́н­ницѣхъ.
    И порази́ша въ де́нь то́й от­ иноплеме́н­никовъ мно́жае не́жели въ Махма́сѣ: и утруди́шася лю́дiе зѣло́.
    И устреми́шася лю́дiе на коры́сти, и поя́ша лю́дiе стада́ и бу́йволы и говя́да: и закала́ху на земли́, и ядо́ша лю́дiе съ кро́вiю.
    И воз­вѣсти́ша Сау́лу, глаго́люще: согрѣши́ша лю́дiе ко Го́споду, яду́ще съ кро́вiю. И рече́ Сау́лъ: от­ геѳе́ма при­­вали́те мнѣ́ сѣ́мо ка́мень ве́лiй.
    И рече́ Сау́лъ: ше́дше къ лю́демъ рцы́те и́мъ: да при­­несе́тъ кі́йждо сѣ́мо телца́ сво­его́ и кі́йждо о́вцу свою́, и да зако́лютъ на ка́мени се́мъ, и яди́те я́, и не согрѣша́йте Го́споду яду́ще съ кро́вiю. И при­­ведо́ша но́щiю вси́ лю́дiе свое́ кі́йждо, е́же имя́ше въ руцѣ́ сво­е́й, и закала́ху та́мо.
    И созда́ Сау́лъ та́мо олта́рь Го́споду: се́й нача́ Сау́лъ созида́ти олта́рь Го́споду.
    И рече́ Сау́лъ: сни́демъ вслѣ́дъ иноплеме́н­никъ но́щiю, и расхи́тимъ и́хъ, до́ндеже заря́ бу́детъ, и не оста́вимъ от­ ни́хъ му́жа. И рѣ́ша: все́ е́же бла́го предъ очи́ма тво­и́ма, твори́. И рече́ иере́й: при­­сту́пимъ сѣ́мо къ Бо́гу.
    И вопроси́ Сау́лъ Бо́га: сни́ду ли вслѣ́дъ иноплеме́н­никовъ? преда́си ли и́хъ въ ру́ки Изра́илтяномъ? И не от­вѣща́ ему́ Госпо́дь въ де́нь то́й.
    И рече́ Сау́лъ: при­­веди́те сѣ́мо вся́ колѣ́на Изра́илева, и уразумѣ́йте и увѣ́ждьте, на ко́мъ бы́сть грѣ́хъ се́й дне́сь,
    я́ко жи́въ Госпо́дь спасы́й Изра́иля, я́ко а́ще от­вѣ́тъ бу́детъ на Ионаѳа́на сы́на мо­его́, сме́ртiю да у́мретъ. И не бѣ́ от­вѣща́ющаго от­ всѣ́хъ люді́й.
    И рече́ Сау́лъ всему́ Изра́илю: вы́ ста́ните на еди́ну страну́, а́зъ же и Ионаѳа́нъ сы́нъ мо́й ста́немъ на другу́ю страну́. И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: е́же бла́го предъ тобо́ю, твори́.
    И рече́ Сау́лъ: Го́споди Бо́же Изра́илевъ, что́ я́ко не от­вѣща́лъ еси́ рабу́ тво­ему́ дне́сь? или́ моя́ е́сть, или́ сы́на мо­его́ Ионаѳа́на непра́вда? Го́споди Бо́же Изра́илевъ, да́ждь зна́менiе: и а́ще рече́ши сiя́, да́ждь ны́нѣ лю́демъ тво­и́мъ Изра́илю, да́ждь ны́нѣ преподо́бiе. И паде́ жре́бiй на Ионаѳа́на и Сау́ла, и лю́дiе изыдо́ша.
    И рече́ Сау́лъ: ве́рзите жре́бiй на мя́ и на Ионаѳа́на сы́на мо­его́: его́же объяви́тъ Госпо́дь, сме́ртiю да у́мретъ. И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: нѣ́сть се́й глаго́лъ. И премо́же Сау́лъ лю́ди, и верго́ша о не́мъ и Ионаѳа́нѣ сы́нѣ его́, и паде́ на Ионаѳа́на жре́бiй.
    И рече́ Сау́лъ ко Ионаѳа́ну: воз­вѣсти́ ми, что́ сотвори́лъ еси́? И воз­вѣсти́ ему́ Ионаѳа́нъ и рече́: вкуша́я вкуси́хъ ма́ло ме́ду омочи́въ коне́цъ жезла́, и́же въ руку́ мое́ю, и се́, а́зъ умира́ю.
    И рече́ ему́ Сау́лъ: сiя́ да сотвори́тъ ми́ Бо́гъ, и сiя́ да при­­ложи́тъ ми́, я́ко сме́ртiю у́мреши дне́сь.
    И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: еда́ дне́сь у́мретъ сотвори́вый спасе́нiе сiе́ ве́лiе во Изра́или? не бу́ди то́, жи́въ Госпо́дь, а́ще паде́тъ вла́съ главы́ его́ на зе́млю, я́ко ми́лость Бо́жiю сотвори́ въ де́нь се́й. И помоли́шася лю́дiе о Ионаѳа́нѣ въ де́нь то́й, и не у́мре.
    И не и́де Сау́лъ вслѣ́дъ иноплеме́н­никовъ: иноплеме́н­ницы же от­идо́ша въ мѣ́сто свое́.
    И Сау́лъ укрѣпи́ся ца́р­ст­вовати во Изра́или, и побѣжда́­ше о́крестъ вся́ враги́ своя́ въ Моа́вѣ и въ сынѣ́хъ Аммо́нихъ и въ сынѣ́хъ Едо́млихъ и въ веѳо́рѣ и въ ца́р­ст­вiи сува́ни и во иноплеме́н­ницѣхъ: и а́може а́ще обраща́­шеся, спаса́­шеся.
    И сотвори́ си́лу, и побѣди́ Амали́ка, и изба́ви Изра́иля изъ руки́ попира́ющихъ его́.
    И бѣ́ша сы́нове Сау́ловы Ионаѳа́нъ и иису́й и Мелхисуе́: имена́ же двою́ дще́рiю его́, и́мя перворо́днѣй меро́ва и и́мя вторѣ́й Мелхо́ла:
    и́мя же женѣ́ его́ Ахиноо́ма, дще́рь Ахимаа́сова: и и́мя старѣ́йшинѣ во́й его́ Авени́ръ сы́нъ ни́ра сы́на у́жика Сау́лова:
    ки́съ же оте́цъ Сау́ловъ, и ни́ръ оте́цъ Авени́ровъ сы́нъ Иами́на сы́на Авiи́лева.
    И бѣ́ бра́нь крѣпка́ на иноплеме́н­ники во вся́ дни́ Сау́ловы: и ви́дѣвъ Сау́лъ вся́ка му́жа си́льна и вся́ка му́жа сы́на си́лы, собира́­ше и́хъ къ себѣ́.
    Украинский (Огієнко)
    Одного дня сказав Йонатан, син Саулів, до слуги, свого зброєноші: Ходім, і перейдімо до филистимської залоги, що з того боку.
    А батькові своєму він цього не розповів.
    А Саул сидів на кінці згір́я під гранатовим деревом, що в Міґроні.
    А народу, що з ним, було близько шости сотень чоловіка.
    А Ахійя, син Ахітува, брата Іхавода, сина Пінхаса, сина Ілія, священика в Шіло, носив ефода.
    А народ не знав, що пішов Йонатан.
    А між тими переходами, що Йонатан хотів перейти до филистимської залоги, була зубчаста скеля з цього боку переходу й зубчаста скеля з того боку переходу.
    А ім́я одній Боцец, а ім́я другій Сенне.
    Один зуб скеля стовп із півночі, навпроти Міхмашу, а один із півдня, навпроти Ґеви.
    І сказав Йонатан до слуги, свого зброєноші: Ходім, і перейдімо до сторожі тих необрізаних, може Господь зробить поміч для нас, бо Господеві нема перешкоди спасати через багатьох чи через небагатьох.
    І сказав йому його зброєноша: Роби все, що на серці твоїм!
    Звертай собі, ось я з тобою, куди хоче серце твоє.
    І сказав Йонатан: Ось ми приходимо до тих людей, і покажемось їм.
    Якщо вони скажуть до нас так: Стійте тихо, аж ми прийдемо до вас, то ми станемо на своєму місці, і не підіймемося до них.
    А якщо вони скажуть так: Підійміться до нас, то підіймемося, бо Господь дав їх у нашу руку.
    Це для нас буде знаком.
    І вони обидва показалися филистимській сторожі.
    І сказали филистимляни: Ось виходять із щілин євреї, що поховалися там.
    І люди залоги відповіли Йонатанові та його зброєноші та й сказали: Підіймися до нас, і ми вам щось скажемо!
    І сказав Йонатан зброєноші своєму: Підіймайся за мною, бо Господь дав їх у Ізраїлеву руку!
    І піднявся Йонатан на руках своїх та на ногах своїх, а за ним його зброєноша.
    І падали филистимляни перед Йонатаном, а його зброєноша добивав за ним.
    І була перша поразка, що вдарив Йонатан та його зброєноша, близько двадцяти чоловіка, на половині скиби оброблюваного парою волів поля на день.
    І стався сполох у таборі, на полі, та в усьому народі.
    Залога та нищителі затремтіли й вони.
    І задрижала земля, і знявся великий сполох!
    І побачили Саулові вартівники в Веніяминовій Ґів́ї, аж ось натовп розпливається, і біжить сюди та туди.
    І сказав Саул до народу, що був з ним: Перегляньте й побачте, хто пішов від нас?
    І переглянули, аж ось нема Йонатана та його зброєноші.
    І сказав Саул до Ахійї: Принеси Божого ковчега!
    Бо Божий ковчег був того дня з Ізраїлевими синами.
    І сталося, коли Саул говорив до священика, то замішання в филистимському таборі все більшало та ширилось.
    І сказав Саул до священика: Спини свою руку!
    І зібралися Саул та ввесь народ, що був із ним, і вони пішли аж до місця бою, аж ось меч кожного на його ближнього, замішання дуже велике!
    А між филистимлянами, як і давніш, були євреї, що поприходили з ними з табором, і вони теж перейшли, щоб бути з Ізраїлем, що був із Саулом та Йонатаном.
    А всі ізраїльтяни, що ховалися в Єфремових горах, почули, що филистимляни втікають, і погналися за ними й вони до бою.
    І спас Господь Ізраїля того дня.
    А бій перейшов аж за Бет-Евен.
    Та ізраїльтянин був пригноблений того дня.
    А Саул наклав клятву на народ, говорячи: Проклятий той чоловік, що буде їсти хліб до вечора, поки я пімщуся на своїх ворогах.
    І ввесь той народ не їв хліба.
    І ввесь народ пішов до лісу, а там був мед на галявині.
    І ввійшов народ до того лісу, аж ось струмок меду!
    Та ніхто не простяг своєї руки до уст своїх, бо народ боявся присяги.
    А Йонатан не чув, коли батько його заприсягнув був народ.
    І простягнув він кінець кия, що був у руці його, і вмочив його в стільник меду, та й підніс руку свою до уст своїх.
    І роз́яснилися очі йому!
    А на це один із народу промовив і сказав: Заприсягаючи, заприсяг твій батько народ, говорячи: Проклятий той чоловік, що буде їсти хліб сьогодні!
    І змучився від цього народ.
    І сказав Йонатан: Знещасливив мій батько цю землю!
    Подивіться но, як роз́яснилися очі мої, коли я скуштував трохи цього меду.
    А що, коли б народ сьогодні справді був їв зо здобичі своїх ворогів, що знайшов?
    Чи тепер не збільшилася б поразка филистимлян?
    І били вони того дня між филистимлянами від Міхмашу аж до Айялону.
    А народ дуже змучився.
    І кинувся народ на здобич, і позабирали худобу дрібну й худобу велику та телят, та й різали на землю.
    І їв народ із кров́ю!
    І розповіли Саулові, кажучи: Ось народ грішить проти Господа, їсть із кров́ю!
    А той відказав: Зрадили ви!
    Прикотіть до мене сьогодні великого каменя.
    І сказав Саул: Розійдіться між людьми, та й скажіть їм: Приведіть до нас кожен вола свого, і кожен штуку дрібної худобини, і заріжте тут.
    І будете їсти, і не згрішите проти Господа, якщо не будете їсти з кров́ю.
    І поприводив увесь народ тієї ночі кожен вола свого своєю рукою, і порізали там.
    І збудував Саул жертівника для Господа;
    його першого зачав він будувати, як жертівника для Господа.
    І сказав Саул: Зійдімо вночі за филистимлянами, та й винищуймо їх аж до ранкового світла, і не полишімо між ними нікого.
    А вони сказали: Роби все, що добре в очах твоїх.
    А священик сказав: Приступімо тут до Бога!
    І запитався Саул Бога: Чи зійти за филистимлянами?
    Чи даси їх в Ізраїлеву руку?
    Та Він не відповів йому того дня.
    І сказав Саул: Зійдіться сюди всі видатні народу, і пізнайте та побачте, у чому стався той гріх сьогодні.
    Бо як живий Господь, що допоміг Ізраїлеві, якщо він був хоча б на сині моїм Йонатані, то конче помре він!
    Та ніхто не відповів йому з усього народу.
    І сказав він до всього Ізраїля: Ви станете на один бік, а я та син мій Йонатан на другий бік.
    І сказав той народ до Саула: Зроби, що добре в очах твоїх!
    І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: Дай же тумім!
    І був виявлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повиходив оправданим.
    І сказав Саул: Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном.
    І був виявлений Йонатан.
    І сказав Саул до Йонатана: Розкажи мені, що ти зробив?
    І розповів йому Йонатан і сказав: Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду.
    Ось я помру за це!
    І сказав Саул: Так нехай зробить Бог, і так нехай додасть, що конче помреш, Йонатане!
    А народ сказав до Саула: Чи помирати Йонатанові, що зробив оце велике спасіння в Ізраїлі?
    Борони Боже!
    Як живий Господь, не спаде волосина з голови його на землю, бо з Богом робив він цього дня!
    І визволив народ Йонатана, і він не помер.
    І відійшов Саул від филистимлян, а филистимляни пішли на своє місце.
    І здобув Саул царювання над Ізраїлем, і воював навколо зо всіма своїми ворогами: з Моавом, і з синами Аммона, і з Едомом, і з царями Цови, і з филистимлянами.
    І скрізь, проти кого він обертався, мав успіх.
    І склав він військо, та й побив Амалика, і врятував Ізраїля з руки грабіжника.
    І були в Саула сини: Йонатан, і Їшві, і Малкішуя;
    а ім́я двох дочок його: ім́я старшій Мерав, а ім́я молодшій Мелхола.
    А ім́я Саулової жінки: Ахіноам, дочка Ахімааца.
    А ім́я провідника його війська: Авнер, син Нера, Саулового дядька.
    А Кіш батько Саулів, а Нер батько Авнера, син Авіїлів.
    І була сильна війна на филистимлян за всіх Саулових днів.
    І коли Саул бачив якого чоловіка хороброго та якого сильного, то брав його до себе.
    Арабский (Arabic Van Dyke)
    وَفِي ذَاتِ يَوْمٍ قَالَ يُونَاثَانُ بْنُ شَاوُلَ لِلْغُلاَمِ حَامِلِ سِلاَحِهِ: «تَعَالَ نَعْبُرْ إِلَى حَفَظَةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ الَّذِينَ فِي ذلِكَ الْعَبْرِ». وَلَمْ يُخْبِرْ أَبَاهُ.
    وَكَانَ شَاوُلُ مُقِيمًا فِي طَرَفِ جِبْعَةَ تَحْتَ الرُّمَّانَةِ الَّتِي فِي مِغْرُونَ، وَالشَّعْبُ الَّذِي مَعَهُ نَحْوُ سِتِّ مِئَةِ رَجُل.
    وَأَخِيَّا بْنُ أَخِيطُوبَ، أَخِي إِيخَابُودَ بْنِ فِينَحَاسَ بْنِ عَالِي، كَاهِنُ الرَّبِّ فِي شِيلُوهَ كَانَ لاَبِسًا أَفُودًا. وَلَمْ يَعْلَمِ الشَّعْبُ أَنَّ يُونَاثَانَ قَدْ ذَهَبَ.
    وَبَيْنَ الْمَعَابِرِ الَّتِي الْتَمَسَ يُونَاثَانُ أَنْ يَعْبُرَهَا إِلَى حَفَظَةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ سِنُّ صَخْرَةٍ مِنْ هذِهِ الْجِهَةِ وَسِنُّ صَخْرَةٍ مِنْ تِلْكَ الْجِهَةِ، وَاسْمُ الْوَاحِدَةِ «بُوصَيْصُ» وَاسْمُ الأُخْرَى «سَنَهُ».
    وَالسِّنُّ الْوَاحِدُ عَمُودٌ إِلَى الشِّمَالِ مُقَابَِلَ مِخْمَاسَ، وَالآخَرُ إِلَى الْجَنُوبِ مُقَابَِلَ جِبْعَ.
    فَقَالَ يُونَاثَانُ لِلْغُلاَمِ حَامِلِ سِلاَحِهِ: «تَعَالَ نَعْبُرْ إِلَى صَفِّ هؤُلاَءِ الْغُلْفِ، لَعَلَّ اللهَ يَعْمَلُ مَعَنَا، لأَنَّهُ لَيْسَ لِلرَّبِّ مَانِعٌ عَنْ أَنْ يُخَلِّصَ بِالْكَثِيرِ أَوْ بِالْقَلِيلِ».
    فَقَالَ لَهُ حَامِلُ سِلاَحِهِ: «اعْمَلْ كُلَّ مَا بِقَلْبِكَ. تَقَدَّمْ. هأَنَذَا مَعَكَ حَسَبَ قَلْبِكَ».
    فَقَالَ يُونَاثَانُ: «هُوَذَا نَحْنُ نَعْبُرُ إِلَى الْقَوْمِ وَنُظْهِرُ أَنْفُسَنَا لَهُمْ.
    فَإِنْ قَالُوا لَنَا هكَذَا: دُومُوا حَتَّى نَصِلَ إِلَيْكُمْ. نَقِفُ فِي مَكَانِنَا وَلاَ نَصْعَدُ إِلَيْهِمْ.
    وَلكِنْ إِنْ قَالُوا هكَذَا: اصْعَدُوا إِلَيْنَا. نَصْعَدُ، لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ دَفَعَهُمْ لِيَدِنَا، وَهذِهِ هِيَ الْعَلاَمَةُ لَنَا».
    فَأَظْهَرَا أَنْفُسَهُمَا لِصَفِّ الْفِلِسْطِينِيِّينَ. فَقَالَ الْفِلِسْطِينِيُّونَ: «هُوَذَا الْعِبْرَانِيُّونَ خَارِجُونَ مِنَ الثُّقُوبِ الَّتِي اخْتَبَأُوا فِيهَا».
    فَأَجَابَ رِجَالُ الصَّفِّ يُونَاثَانَ وَحَامِلَ سِلاَحِهِ وَقَالُوا: «اصْعَدَا إِلَيْنَا فَنُعَلِّمَكُمَا شَيْئًا». فَقَالَ يُونَاثَانُ لِحَامِلِ سِلاَحِهِ: «اصْعَدْ وَرَائِي لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ دَفَعَهُمْ لِيَدِ إِسْرَائِيلَ».
    فَصَعِدَ يُونَاثَانُ عَلَى يَدَيْهِ وَرِجْلَيْهِ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ وَرَاءَهُ. فَسَقَطُوا أَمَامَ يُونَاثَانَ، وَكَانَ حَامِلُ سِلاَحِهِ يُقَتِّلُ وَرَاءَهُ.
    وَكَانَتِ الضَّرْبَةُ الأُولَى الَّتِي ضَرَبَهَا يُونَاثَانُ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ نَحْوَ عِشْرِينَ رَجُلاً فِي نَحْوِ نِصْفِ تَلَمِ فَدَّانِ أَرْضٍ.
    وَكَانَ ارْتِعَادٌ فِي الْمَحَلَّةِ، فِي الْحَقْلِ، وَفِي جَمِيعِ الشَّعْبِ. الصَّفُّ وَالْمُخَرِّبُونَ ارْتَعَدُوا هُمْ أَيْضًا، وَرَجَفَتِ الأَرْضُ فَكَانَ ارْتِعَادٌ عَظِيمٌ.
    فَنَظَرَ الْمُرَاقِبُونَ لِشَاوُلَ فِي جِبْعَةِ بَنْيَامِينَ، وَإِذَا بِالْجُمْهُورِ قَدْ ذَابَ وَذَهَبُوا مُتَبَدِّدِينَ.
    فَقَالَ شَاوُلُ لِلشَّعْبِ الَّذِي مَعَهُ: «عُدُّوا الآنَ وَانْظُرُوا مَنْ ذَهَبَ مِنْ عِنْدِنَا». فَعَدُّوا، وَهُوَذَا يُونَاثَانُ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ لَيْسَا مَوْجُودَيْنِ.
    فَقَالَ شَاوُلُ لأَخِيَّا: «قَدِّمْ تَابُوتَ اللهِ». لأَنَّ تَابُوتَ اللهِ كَانَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ مَعَ بَنِي إِسْرَائِيلَ.
    وَفِيمَا كَانَ شَاوُلُ يَتَكَلَّمُ بَعْدُ مَعَ الْكَاهِنِ، تَزَايَدَ الضَّجِيجُ الَّذِي فِي مَحَلَّةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ وَكَثُرَ. فَقَالَ شَاوُلُ لِلْكَاهِنِ: «كُفَّ يَدَكَ».
    وَصَاحَ شَاوُلُ وَجَمِيعُ الشَّعْبِ الَّذِي مَعَهُ وَجَاءُوا إِلَى الْحَرْبِ، وَإِذَا بِسَيْفِ كُلِّ وَاحِدٍ عَلَى صَاحِبِهِ. اضْطِرَابٌ عَظِيمٌ جِدًّا.
    وَالْعِبْرَانِيُّونَ الَّذِينَ كَانُوا مَعَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ مُنْذُ أَمْسِ وَمَا قَبْلَهُ، الَّذِينَ صَعِدُوا مَعَهُمْ إِلَى الْمَحَلَّةِ مِنْ حَوَالَيْهِمْ، صَارُوا هُمْ أَيْضًا مَعَ إِسْرَائِيلَ الَّذِينَ مَعَ شَاوُلَ وَيُونَاثَانَ.
    وَسَمِعَ جَمِيعُ رِجَالِ إِسْرَائِيلَ الَّذِينَ اخْتَبَأُوا فِي جَبَلِ أَفْرَايِمَ أَنَّ الْفِلِسْطِينِيِّينَ هَرَبُوا، فَشَدُّوا هُمْ أَيْضًا وَرَاءَهُمْ فِي الْحَرْبِ.
    فَخَلَّصَ الرَّبُّ إِسْرَائِيلَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ. وَعَبَرَتِ الْحَرْبُ إِلَى بَيْتِ آوِنَ.
    وَضَنُكَ رِجَالُ إِسْرَائِيلَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ، لأَنَّ شَاوُلَ حَلَّفَ الشَّعْبَ قَائِلاً: «مَلْعُونٌ الرَّجُلُ الَّذِي يَأْكُلُ خُبْزًا إِلَى الْمَسَاءِ حَتَّى أَنْتَقِمَ مِنْ أَعْدَائِي». فَلَمْ يَذُقْ جَمِيعُ الشَّعْبِ خُبْزًا.
    وَجَاءَ كُلُّ الشَّعْبِ إِلَى الْوَعْرِ وَكَانَ عَسَلٌ عَلَى وَجْهِ الْحَقْلِ.
    وَلَمَّا دَخَلَ الشَّعْبُ الْوَعْرَ إِذَا بِالْعَسَلِ يَقْطُرُ وَلَمْ يَمُدَّ أَحَدٌ يَدَهُ إِلَى فَمِهِ، لأَنَّ الشَّعْبَ خَافَ مِنَ الْقَسَمِ.
    وَأَمَّا يُونَاثَانُ فَلَمْ يَسْمَعْ عِنْدَمَا اسْتَحْلَفَ أَبُوهُ الشَّعْبَ، فَمَدَّ طَرَفَ النُّشَّابَةِ الَّتِي بِيَدِهِ وَغَمَسَهُ فِي قَطْرِ الْعَسَلِ وَرَدَّ يَدَهُ إِلَى فَمِهِ فَاسْتَنَارَتْ عَيْنَاهُ.
    فَأجَابَ وَاحِدٌ مِنَ الشَّعْبِ وَقَالَ: «قَدْ حَلَّفَ أَبُوكَ الشَّعْبَ حَلْفًا قَائِلاً: مَلْعُونٌ الرَّجُلُ الَّذِي يَأْكُلُ خُبْزًا الْيَوْمَ. فَأَعْيَا الشَّعْبُ».
    فَقَالَ يُونَاثَانُ: «قَدْ كَدَّرَ أَبِي الأَرْضَ. اُنْظُرُوا كَيْفَ اسْتَنَارَتْ عَيْنَايَ لأَنِّي ذُقْتُ قَلِيلاً مِنْ هذَا الْعَسَلِ.
    فَكَمْ بِالْحَرِيِّ لَوْ أَكَلَ الْيَوْمَ الشَّعْبُ مِنْ غَنِيمَةِ أَعْدَائِهِمِ الَّتِي وَجَدُوا؟ أَمَا كَانَتِ الآنَ ضَرْبَةٌ أَعْظَمُ عَلَى الْفِلِسْطِينِيِّينَ؟»
    فَضَرَبُوا فِي ذلِكَ الْيَوْمِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ مِنْ مِخْمَاسَ إِلَى أَيَّلُونَ. وَأَعْيَا الشَّعْبُ جِدًّا.
    وَثَارَ الشَّعْبُ عَلَى الْغَنِيمَةِ، فَأَخَذُوا غَنَمًا وَبَقَرًا وَعُجُولاً، وَذَبَحُوا عَلَى الأَرْضِ وَأَكَلَ الشَّعْبُ عَلَى الدَّمِ.
    فَأَخْبَرُوا شَاوُلَ قَائِلِينَ: «هُوَذَا الشَّعْبُ يُخْطِئُ إِلَى الرَّبِّ بِأَكْلِهِ عَلَى الدَّمِ». فَقَالَ: «قَدْ غَدَرْتُمْ. دَحْرِجُوا إِلَيَّ الآنَ حَجَرًا كَبِيرًا».
    وَقَالَ شَاوُلُ: «تَفَرَّقُوا بَيْنَ الشَّعْبِ وَقُولُوا لَهُمْ أَنْ يُقَدِّمُوا إِلَيَّ كُلُّ وَاحِدٍ ثَوْرَهُ وَكُلُّ وَاحِدٍ شَاتَهُ، وَاذْبَحُوا ههُنَا وَكُلُوا وَلاَ تُخْطِئُوا إِلَى الرَّبِّ بِأَكْلِكُمْ مَعَ الدَّمِ». فَقَدَّمَ جَمِيعُ الشَّعْبِ كُلُّ وَاحِدٍ ثَوْرَهُ بِيَدِهِ فِي تِلْكَ اللَّيْلَةِ وَذَبَحُوا هُنَاكَ.
    وَبَنَى شَاوُلُ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ. الَّذِي شَرَعَ بِبُنْيَانِهِ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ.
    وَقَالَ شَاوُلُ: «لِنَنْزِلْ وَرَاءَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ لَيْلاً وَنَنْهَبْهُمْ إِلَى ضَوْءِ الصَّبَاحِ وَلاَ نُبْقِ مِنْهُمْ أَحَدًا». فَقَالُوا: «افْعَلْ كُلَّ مَا يَحْسُنُ فِي عَيْنَيْكَ». وَقَالَ الْكَاهِنُ: «لِنَتَقَدَّمْ هُنَا إِلَى اللهِ».
    فَسَأَلَ شَاوُلُ اللهَ: «أَأَنْحَدِرُ وَرَاءَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ؟ أَتَدْفَعُهُمْ لِيَدِ إِسْرَائِيلَ؟» فَلَمْ يُجِبْهُ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ.
    فَقَالَ شَاوُلُ: «تَقَدَّمُوا إِلَى هُنَا يَا جَمِيعَ وُجُوهِ الشَّعْبِ، وَاعْلَمُوا وَانْظُرُوا بِمَاذَا كَانَتْ هذِهِ الْخَطِيَّةُ الْيَوْمَ.
    لأَنَّهُ حَيٌّ هُوَ الرَّبُّ مُخَلِّصُ إِسْرَائِيلَ، وَلَوْ كَانَتْ فِي يُونَاثَانَ ابْنِي فَإِنَّهُ يَمُوتُ مَوْتًا». وَلَمْ يَكُنْ مَنْ يُجِيبُهُ مِنْ كُلِّ الشَّعْبِ.
    فَقَالَ لِجَمِيعِ إِسْرَائِيلَ: «أَنْتُمْ تَكُونُونَ فِي جَانِبٍ وَأَنَا وَيُونَاثَانُ ابْنِي فِي جَانِبٍ». فَقَالَ الشَّعْبُ لِشَاوُلَ: «اصْنَعْ مَا يَحْسُنُ فِي عَيْنَيْكَ».
    وَقَالَ شَاوُلُ لِلرَّبِّ إِلهِ إِسْرَائِيلَ: «هَبْ صِدْقًا». فَأُخِذَ يُونَاثَانُ وَشَاوُلُ، أَمَّا الشَّعْبُ فَخَرَجُوا.
    فَقَالَ شَاوُلُ: «أَلْقُوا بَيْنِي وَبَيْنَ يُونَاثَانَ ابْنِي. فَأُخِذَ يُونَاثَانُ».
    فَقَالَ شَاوُلُ لِيُونَاثَانَ: «أَخْبِرْنِي مَاذَا فَعَلْتَ». فَأَخْبَرَهُ يُونَاثَانُ وَقَالَ: «ذُقْتُ ذَوْقًا بِطَرَفِ النُّشَّابَةِ الَّتِي بِيَدِي قَلِيلَ عَسَل. فَهأَنَذَا أَمُوتُ».
    فَقَالَ شَاوُلُ: «هكَذَا يَفْعَلُ اللهُ وَهكَذَا يَزِيدُ إِنَّكَ مَوْتًا تَمُوتُ يَا يُونَاثَانُ».
    فَقَالَ الشَّعْبُ لِشَاوُلَ: «أَيَمُوتُ يُونَاثَانُ الَّذِي صَنَعَ هذَا الْخَلاَصَ الْعَظِيمَ فِي إِسْرَائِيلَ؟ حَاشَا! حَيٌّ هُوَ الرَّبُّ، لاَ تَسْقُطُ شَعْرَةٌ مِنْ رَأْسِهِ إِلَى الأَرْضِ لأَنَّهُ مَعَ اللهِ عَمِلَ هذَا الْيَوْمَ». فَافْتَدَى الشَّعْبُ يُونَاثَانَ فَلَمْ يَمُتْ.
    فَصَعِدَ شَاوُلُ مِنْ وَرَاءِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ، وَذَهَبَ الْفِلِسْطِينِيُّونَ إِلَى مَكَانِهِمْ.
    وَأَخَذَ شَاوُلُ الْمُلْكَ عَلَى إِسْرَائِيلَ، وَحَارَبَ جَمِيعَ أَعْدَائِهِ حَوَالَيْهِ: مُوآبَ وَبَنِي عَمُّونَ وَأَدُومَ وَمُلُوكَ صُوبَةَ وَالْفِلِسْطِينِيِّينَ. وَحَيْثُمَا تَوَجَّهَ غَلَبَ.
    وَفَعَلَ بِبَأْسٍ وَضَرَبَ عَمَالِيقَ، وَأَنْقَذَ إِسْرَائِيلَ مِنْ يَدِ نَاهِبِيهِ.
    وَكَانَ بَنُو شَاوُلَ: يُونَاثَانَ وَيَشْوِيَ وَمَلْكِيشُوعَ، وَاسْمَا ابْنَتَيْهِ: اسْمُ الْبِكْرِ مَيْرَبُ وَاسْمُ الصَّغِيرَةِ مِيكَالُ.
    وَاسْمُ امْرَأَةِ شَاوُلَ أَخِينُوعَمُ بِنْتُ أَخِيمَعَصَ، وَاسْمُ رَئِيسِ جَيْشِهِ أَبِينَيْرُ بْنُ نَيْرَ عَمِّ شَاوُلَ.
    وَقَيْسُ أَبُو شَاوُلَ وَنَيْرُ أَبُو أَبْنَيْرَ ابْنَا أَبِيئِيلَ.
    وَكَانَتْ حَرْبٌ شَدِيدَةٌ عَلَى الْفِلِسْطِينِيِّينَ كُلَّ أَيَّامِ شَاوُلَ. وَإِذَا رَأَى شَاوُلُ رَجُلاً جَبَّارًا أَوْ ذَا بَأْسٍ ضَمَّهُ إِلَى نَفْسِهِ.
    1 Ионафан со своим оруженосцом неожиданно напали на Филистимлян и произвели великое смятение в стане; 16 преследование убегающих Филистимлян; 24 Саул запретил вкушать хлеб, пока враг не будет избит, но Ионафан вкусил меду; 31 Саул запретил народу есть убитых животных с кровью; 36 открылось, что Ионафан ел мед, но народ не позволил Саулу убить сына; 47 Саул ведет народ против всех окружающих его врагов.
    В один день сказал Ионафан, сын Саулов, слуге оруженосцу своему: ступай, перейдем к отряду Филистимскому, что на той стороне. А отцу своему не сказал об этом.
    Саул же находился в окраине Гивы, под гранатовым деревом, что в Мигроне. С ним было около шестисот человек народа
    и Ахия, сын Ахитува, брата Иохаведа, сына Финееса, сына Илия, священник Господа в Силоме, носивший ефод. Народ же не знал, что Ионафан пошел.
    Между переходами, по которым Ионафан искал пробраться к отряду Филистимскому, была острая скала с одной стороны и острая скала с другой: имя одной Боцец, а имя другой Сене;
    одна скала выдавалась с севера к Михмасу, другая с юга к Гиве.
    И сказал Ионафан слуге оруженосцу своему: ступай, перейдем к отряду этих необрезанных; может быть, Господь поможет нам, ибо для Господа нетрудно спасти чрез многих, или немногих.
    И отвечал оруженосец: делай все, что на сердце у тебя; иди, вот я с тобою, куда тебе угодно.
    И сказал Ионафан: вот, мы перейдем к этим людям и станем на виду у них;
    если они так скажут нам: «остановитесь, пока мы подойдем к вам», то мы остановимся на своих местах и не взойдем к ним;
    а если так скажут: «поднимитесь к нам», то мы взойдем, ибо Господь предал их в руки наши; и это будет знаком для нас.
    Когда оба они стали на виду у отряда Филистимского, то Филистимляне сказали: вот, Евреи выходят из ущелий, в которых попрятались они.
    И закричали люди, составлявшие отряд, к Ионафану и оруженосцу его, говоря: взойдите к нам, и мы вам скажем нечто. Тогда Ионафан сказал оруженосцу своему: следуй за мною, ибо Господь предал их в руки Израиля.
    И начал всходить Ионафан, цепляясь руками и ногами, и оруженосец его за ним. И падали Филистимляне пред Ионафаном, а оруженосец добивал их за ним.
    И пало от этого первого поражения, нанесенного Ионафаном и оруженосцем его, около двадцати человек, на половине поля, обрабатываемого парою волов в день.
    И произошел ужас в стане на поле и во всем народе; передовые отряды и опустошавшие землю пришли в трепет [и не хотели сражаться]; дрогнула вся земля, и был ужас великий от Господа.
    И увидели стражи Саула в Гиве Вениаминовой, что толпа рассеивается и бежит туда и сюда.
    И сказал Саул к народу, бывшему с ним; пересмотрите и узнайте, кто из наших вышел. И пересмотрели, и вот нет Ионафана и оруженосца его.
    И сказал Саул Ахии: «принеси кивот* Божий», ибо кивот Божий в то время был с сынами Израильскими. //*В греческом переводе: ефод.
    Саул еще говорил к священнику, как смятение в стане Филистимском более и более [распространялось и] увеличивалось. Тогда сказал Саул священнику: сложи руки твои.
    И воскликнул Саул и весь народ, бывший с ним, и пришли к месту сражения, и вот, там меч каждого обращен был против ближнего своего; смятение было очень великое.
    Тогда и Евреи, которые вчера и третьего дня были у Филистимлян и которые повсюду ходили с ними в стане, пристали к Израильтянам, находившимся с Саулом и Ионафаном;
    и все Израильтяне, скрывавшиеся в горе Ефремовой, услышав, что Филистимляне побежали, также пристали к своим в сражении.
    И спас Господь в тот день Израиля; битва же простерлась даже до Беф-Авена. [Всех людей было с Саулом до десяти тысяч, и битва происходила по всему городу на горе Ефремовой.]
    Люди Израильские были истомлены в тот день; а Саул [весьма безрассудно] заклял народ, сказав: проклят, кто вкусит хлеба до вечера, доколе я не отомщу врагам моим. И никто из народа не вкусил пищи.
    И пошел весь народ в лес, и был там на поляне мед.
    И вошел народ в лес, говоря: вот, течет мед. Но никто не протянул руки своей ко рту своему, ибо народ боялся заклятия.
    Ионафан же не слышал, когда отец его заклинал народ, и, протянув конец палки, которая была в руке его, обмакнул ее в сот медовый и обратил рукою к устам своим, и просветлели глаза его.
    И сказал ему один из народа, говоря: отец твой заклял народ, сказав: «проклят, кто сегодня вкусит пищи»; от этого народ истомился.
    И сказал Ионафан: смутил отец мой землю; смотрите, у меня просветлели глаза, когда я вкусил немного этого меду;
    если бы поел сегодня народ из добычи, какую нашел у врагов своих, то не большее ли было бы поражение Филистимлян?
    И поражали Филистимлян в тот день от Михмаса до Аиалона, и народ очень истомился.
    И кинулся народ на добычу, и брали овец, волов и телят, и заколали на земле, и ел народ с кровью.
    И возвестили Саулу, говоря: вот, народ грешит пред Господом, ест с кровью. И сказал Саул: вы согрешили; привалите ко мне теперь большой камень.
    Потом сказал Саул: пройдите между народом и скажите ему: пусть каждый приводит ко мне своего вола и каждый свою овцу, и заколайте здесь и ешьте, и не грешите пред Господом, не ешьте с кровью. И приводили все из народа, каждый своею рукою, вола своего [и свою овцу] ночью, и заколали там.
    И устроил Саул жертвенник Господу: то был первый жертвенник, поставленный им Господу.
    И сказал Саул: пойдем в погоню за Филистимлянами ночью и оберем их до рассвета и не оставим у них ни одного человека. И сказали: делай все, что хорошо в глазах твоих. Священник же сказал: приступим здесь к Богу.
    И вопросил Саул Бога: идти ли мне в погоню за Филистимлянами? предашь ли их в руки Израиля? Но Он не отвечал ему в тот день.
    Тогда сказал Саул: пусть подойдут сюда все начальники народа и разведают и узнают, на ком грех ныне?
    ибо, – жив Господь, спасший Израиля, – если окажется и на Ионафане, сыне моем, то и он умрет непременно. Но никто не отвечал ему из всего народа.
    И сказал Саул всем Израильтянам: станьте вы по одну сторону, а я и сын мой Ионафан станем по другую сторону. И отвечал народ Саулу: делай, что хорошо в глазах твоих.
    И сказал Саул: Господи, Боже Израилев! [отчего Ты ныне не отвечал рабу Твоему? моя ли в том вина, или сына моего Ионафана? Господи, Боже Израилев!] дай знамение. [Если же она в народе Твоем Израиле, дай ему освящение.] И уличены были Ионафан и Саул, а народ вышел правым.
    Тогда сказал Саул: бросьте жребий между мною и между Ионафаном, сыном моим, [и кого объявит Господь, тот да умрет. И сказал народ Саулу: да не будет так! Но Саул настоял. И бросили жребий между ним и Ионафаном, сыном его,] и пал жребий на Ионафана.
    И сказал Саул Ионафану: расскажи мне, что сделал ты? И рассказал ему Ионафан и сказал: я отведал концом палки, которая в руке моей, немного меду; и вот, я должен умереть.
    И сказал Саул: пусть то и то сделает мне Бог, и еще больше сделает; ты, Ионафан, должен сегодня умереть!
    Но народ сказал Саулу: Ионафану ли умереть, который доставил столь великое спасение Израилю? Да не будет этого! Жив Господь, и волос не упадет с головы его на землю, ибо с Богом он действовал ныне. И освободил народ Ионафана, и не умер он.
    И возвратился Саул от преследования Филистимлян; Филистимляне же пошли в свое место.
    И утвердил Саул свое царствование над Израилем, и воевал со всеми окрестными врагами своими, с Моавом и с Аммонитянами, и с Едомом [и с Вефором] и с царями Совы и с Филистимлянами, и везде, против кого ни обращался, имел успех.
    И устроил войско, и поразил Амалика, и освободил Израиля от руки грабителей его.
    Сыновья у Саула были: Ионафан, Иессуи и Мелхисуа; а имена двух дочерей его: имя старшей – Мерова, а имя младшей – Мелхола.
    Имя же жены Сауловой – Ахиноамь, дочь Ахимааца; а имя начальника войска его – Авенир, сын Нира, дяди Саулова.
    Кис, отец Саулов, и Нир, отец Авенира, были сыновьями Авиила.
    И была упорная война против Филистимлян во все время Саулово. И когда Саул видел какого-либо человека сильного и воинственного, брал его к себе.
    Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
    Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
    Цитата из Библии каждое утро
    TG: t.me/azbible
    Viber: vb.me/azbible