И бы́сть во еди́нъ де́нь, и рече́ Ионаѳа́нъ сы́нъ Сау́ловъ о́трочищу нося́щему ору́жiе его́: гряди́, и пре́йдемъ въ месса́ву иноплеме́нниковъ и́же на о́нѣй странѣ́. И отцу́ своему́ не возвѣсти́ сего́.

И Сау́лъ сѣдя́ше на верху́ холма́ подъ дре́вомъ я́блоннымъ е́же въ Магдо́нѣ, и бя́ше съ ни́мъ я́ко ше́сть со́тъ муже́й.

И Ахі́а сы́нъ Ахи́товъ, бра́та Иохаве́дова, сы́на Финее́сова, сы́на илі́и, иере́й Бо́жiй въ Сило́мѣ нося́ Ефу́дъ: и лю́дiе не вѣ́дяху, я́ко отъи́де Ионаѳа́нъ.

Посредѣ́ же прехо́да, идѣ́же хотя́ше Ионаѳа́нъ прейти́ въ ста́нъ иноплеме́нничь, бы́сть ка́мень о́стрый отсю́ду и ка́мень о́стрый отону́ду: и́мя еди́ному Васе́съ и друго́му сенна́:

ка́мень еди́нъ стоя́ше от сѣ́вера проти́ву Махма́са, и ка́мень вторы́й от ю́га проти́ву гаваи́.

И рече́ Ионаѳа́нъ ко о́трочищу нося́щему ору́жiе его́: гряди́, пре́йдемъ въ месса́ву необрѣ́занныхъ си́хъ, не́гли что́ сотвори́тъ на́мъ Госпо́дь, я́ко нѣ́сть Го́споду не удо́бно спасти́ во мно́гихъ или́ въ ма́лыхъ.

И рече́ ему́ нося́й ору́жiе его́: твори́ все́, на не́же се́рдце твое́ склоня́ется: се́, а́зъ съ тобо́ю е́смь, я́коже се́рдце твое́ се́рдце мое́.

И рече́ Ионаѳа́нъ: се́, мы́ пре́йдемъ къ муже́мъ и яви́мся къ ни́мъ:

а́ще сiя́ реку́тъ къ на́мъ: поме́длите та́мо, до́ндеже возвѣсти́мъ ва́мъ: то́ постои́мъ са́ми на мѣ́стѣ свое́мъ и не по́йдемъ къ ни́мъ:

а́ще же къ на́мъ си́це реку́тъ: взы́дите къ на́мъ: то́ взы́демъ, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки на́шя: сiе́ на́мъ зна́менiе [да бу́детъ].

И внидо́ста о́ба въ месса́ву иноплеме́нниковъ. И глаго́лаша иноплеме́нницы: се́, Евре́е исхо́дятъ изъ разсѣ́линъ свои́хъ, идѣ́же скры́шася.

И отвѣща́ша му́жiе месса́вли ко Ионаѳа́ну и къ нося́щему ору́жiе его́, и рѣ́ша: взы́дите къ на́мъ, и яви́мъ ва́мъ глаго́лъ. И рече́ Ионаѳа́нъ къ нося́щему ору́жiе его́: гряди́ по мнѣ́, я́ко предаде́ и́хъ Госпо́дь въ ру́ки Изра́илевы.

И взы́де Ионаѳа́нъ [ползу́щь] на рука́хъ и на нога́хъ свои́хъ, и нося́й ору́жiе его́ за ни́мъ. И узрѣ́ша иноплеме́нницы лице́ Ионаѳа́не, и порази́ и́хъ: и нося́й ору́жiе его́ идя́ше вслѣ́дъ его́.

И бы́сть я́зва пе́рвая, е́юже порази́ Ионаѳа́нъ и нося́й ору́жiе его́, я́ко два́десять муже́й копі́йцами и каменоверже́нiемъ и креме́нiемъ полевы́мъ.

И бы́сть у́жасъ въ полцѣ́ и на селѣ́: и вси́ лю́дiе и́же въ месса́вѣ и губя́щiи ужасну́шася, и ті́и не хотя́ху бра́тися: и вострепета́ земля́, и бы́сть у́жасъ от Го́спода.

И ви́дѣша согляда́тае Сау́ловы въ гаваи́ Венiами́ни, и се́, по́лкъ смяте́ся сѣ́мо и она́мо.

И рече́ Сау́лъ лю́демъ су́щымъ съ ни́мъ: разсмотри́те ны́нѣ и ви́дите, кто́ отъи́де от ва́съ. И разсмотри́ша, и се́, не обрѣ́теся Ионаѳа́нъ и нося́й ору́жiе его́.

И рече́ Сау́лъ ко Ахі́и: принеси́ Ефу́дъ, я́ко бѣ́ киво́тъ Бо́жiй въ то́й де́нь съ сынми́ Изра́илевыми.

И бы́сть егда́ глаго́лаше Сау́лъ ко иере́ю, и шу́мъ въ полцѣ́ иноплеме́нничи ходя́ идя́ше и мно́жашеся. И рече́ Сау́лъ ко иере́ю: пригни́ ру́ки твоя́.

И изы́де Сау́лъ и вси́ лю́дiе и́же съ ни́мъ, и изыдо́ша до сѣ́чи. И се́, бы́сть ору́жiе коего́ждо на бли́жняго своего́, [и бы́сть] мяте́жъ вели́къ зѣло́.

Но и раби́, и́же бы́ша со иноплеме́нники вчера́ и тре́тiяго дне́, вше́дшiи въ по́лкъ, обрати́шася и ті́и е́же бы́ти и́мъ со Изра́илтяны су́щими съ Сау́ломъ и со Ионаѳа́номъ.

И вси́ Изра́илтяне скры́вшiися въ горѣ́ Ефре́мли услы́шаша, я́ко отбѣго́ша иноплеме́нницы: приложи́шася и ті́и вслѣ́дъ и́хъ на бра́нь.

И спасе́ Госпо́дь въ то́й де́нь Изра́иля: бра́нь же про́йде да́же до вамо́ѳа: и вси́ лю́дiе бя́ху съ Сау́ломъ, я́ко де́сять ты́сящъ муже́й, и бѣ́ бра́нь разсы́пана во ве́сь гра́дъ на горѣ́ Ефре́мли.

И Сау́лъ сотвори́ безу́мiе ве́лiе въ де́нь то́й, и закля́ лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ да́же до ве́чера, до́ндеже отмщу́ враго́мъ мои́мъ. И не вкуси́ша лю́дiе вси́ хлѣ́ба:

и вся́ земля́ обѣ́даше: и се́, бя́ше дубра́ва пче́лная предъ лице́мъ села́:

и внидо́ша лю́дiе во пче́лникъ, и се́, исхожда́ху глаго́люще: [я́ко истече́ ме́дъ,] и не бѣ́ возвраща́ющаго руки́ своея́ ко усто́мъ свои́мъ, я́ко убоя́шася лю́дiе кля́твы Госпо́дни.

Ионаѳа́нъ же не слы́шаше, егда́ заклина́ше оте́цъ его́ лю́ди: и простре́ коне́цъ жезла́ своего́, и́же въ руку́ ему́, и омочи́ его́ въ со́тѣ ме́двенѣ, и обрати́ ру́ку свою́ во уста́ своя́, и прозрѣ́ша о́чи его́.

И рече́ еди́нъ от люді́й, глаго́ля: клены́й прокля́ оте́цъ тво́й лю́ди, глаго́ля: про́клятъ человѣ́къ, и́же я́сти бу́детъ хлѣ́бъ въ де́нь се́й: и изнемого́ша лю́дiе.

И уразумѣ́ Ионаѳа́нъ и рече́: смути́ оте́цъ мо́й зе́млю: ви́ждь, я́ко прозрѣ́ша о́чи мои́, егда́ вкуси́хъ ма́ло от ме́да сего́:

о, дабы́ я́ли яду́ще дне́сь лю́дiе от коры́стей враго́въ свои́хъ, и́хже обрѣто́ша, мно́жайшая бы дне́сь я́зва была́ во иноплеме́нницѣхъ.

И порази́ша въ де́нь то́й от иноплеме́нниковъ мно́жае не́жели въ Махма́сѣ: и утруди́шася лю́дiе зѣло́.

И устреми́шася лю́дiе на коры́сти, и поя́ша лю́дiе стада́ и бу́йволы и говя́да: и закала́ху на земли́, и ядо́ша лю́дiе съ кро́вiю.

И возвѣсти́ша Сау́лу, глаго́люще: согрѣши́ша лю́дiе ко Го́споду, яду́ще съ кро́вiю. И рече́ Сау́лъ: от геѳе́ма привали́те мнѣ́ сѣ́мо ка́мень ве́лiй.

И рече́ Сау́лъ: ше́дше къ лю́демъ рцы́те и́мъ: да принесе́тъ кі́йждо сѣ́мо телца́ своего́ и кі́йждо о́вцу свою́, и да зако́лютъ на ка́мени се́мъ, и яди́те я́, и не согрѣша́йте Го́споду яду́ще съ кро́вiю. И приведо́ша но́щiю вси́ лю́дiе свое́ кі́йждо, е́же имя́ше въ руцѣ́ свое́й, и закала́ху та́мо.

И созда́ Сау́лъ та́мо олта́рь Го́споду: се́й нача́ Сау́лъ созида́ти олта́рь Го́споду.

И рече́ Сау́лъ: сни́демъ вслѣ́дъ иноплеме́нникъ но́щiю, и расхи́тимъ и́хъ, до́ндеже заря́ бу́детъ, и не оста́вимъ от ни́хъ му́жа. И рѣ́ша: все́ е́же бла́го предъ очи́ма твои́ма, твори́. И рече́ иере́й: присту́пимъ сѣ́мо къ Бо́гу.

И вопроси́ Сау́лъ Бо́га: сни́ду ли вслѣ́дъ иноплеме́нниковъ? преда́си ли и́хъ въ ру́ки Изра́илтяномъ? И не отвѣща́ ему́ Госпо́дь въ де́нь то́й.

И рече́ Сау́лъ: приведи́те сѣ́мо вся́ колѣ́на Изра́илева, и уразумѣ́йте и увѣ́ждьте, на ко́мъ бы́сть грѣ́хъ се́й дне́сь,

я́ко жи́въ Госпо́дь спасы́й Изра́иля, я́ко а́ще отвѣ́тъ бу́детъ на Ионаѳа́на сы́на моего́, сме́ртiю да у́мретъ. И не бѣ́ отвѣща́ющаго от всѣ́хъ люді́й.

И рече́ Сау́лъ всему́ Изра́илю: вы́ ста́ните на еди́ну страну́, а́зъ же и Ионаѳа́нъ сы́нъ мо́й ста́немъ на другу́ю страну́. И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: е́же бла́го предъ тобо́ю, твори́.

И рече́ Сау́лъ: Го́споди Бо́же Изра́илевъ, что́ я́ко не отвѣща́лъ еси́ рабу́ твоему́ дне́сь? или́ моя́ е́сть, или́ сы́на моего́ Ионаѳа́на непра́вда? Го́споди Бо́же Изра́илевъ, да́ждь зна́менiе: и а́ще рече́ши сiя́, да́ждь ны́нѣ лю́демъ твои́мъ Изра́илю, да́ждь ны́нѣ преподо́бiе. И паде́ жре́бiй на Ионаѳа́на и Сау́ла, и лю́дiе изыдо́ша.

И рече́ Сау́лъ: ве́рзите жре́бiй на мя́ и на Ионаѳа́на сы́на моего́: его́же объяви́тъ Госпо́дь, сме́ртiю да у́мретъ. И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: нѣ́сть се́й глаго́лъ. И премо́же Сау́лъ лю́ди, и верго́ша о не́мъ и Ионаѳа́нѣ сы́нѣ его́, и паде́ на Ионаѳа́на жре́бiй.

И рече́ Сау́лъ ко Ионаѳа́ну: возвѣсти́ ми, что́ сотвори́лъ еси́? И возвѣсти́ ему́ Ионаѳа́нъ и рече́: вкуша́я вкуси́хъ ма́ло ме́ду омочи́въ коне́цъ жезла́, и́же въ руку́ мое́ю, и се́, а́зъ умира́ю.

И рече́ ему́ Сау́лъ: сiя́ да сотвори́тъ ми́ Бо́гъ, и сiя́ да приложи́тъ ми́, я́ко сме́ртiю у́мреши дне́сь.

И рѣ́ша лю́дiе къ Сау́лу: еда́ дне́сь у́мретъ сотвори́вый спасе́нiе сiе́ ве́лiе во Изра́или? не бу́ди то́, жи́въ Госпо́дь, а́ще паде́тъ вла́съ главы́ его́ на зе́млю, я́ко ми́лость Бо́жiю сотвори́ въ де́нь се́й. И помоли́шася лю́дiе о Ионаѳа́нѣ въ де́нь то́й, и не у́мре.

И не и́де Сау́лъ вслѣ́дъ иноплеме́нниковъ: иноплеме́нницы же отидо́ша въ мѣ́сто свое́.

И Сау́лъ укрѣпи́ся ца́рствовати во Изра́или, и побѣжда́ше о́крестъ вся́ враги́ своя́ въ Моа́вѣ и въ сынѣ́хъ Аммо́нихъ и въ сынѣ́хъ Едо́млихъ и въ веѳо́рѣ и въ ца́рствiи сува́ни и во иноплеме́нницѣхъ: и а́може а́ще обраща́шеся, спаса́шеся.

И сотвори́ си́лу, и побѣди́ Амали́ка, и изба́ви Изра́иля изъ руки́ попира́ющихъ его́.

И бѣ́ша сы́нове Сау́ловы Ионаѳа́нъ и иису́й и Мелхисуе́: имена́ же двою́ дще́рiю его́, и́мя перворо́днѣй меро́ва и и́мя вторѣ́й Мелхо́ла:

и́мя же женѣ́ его́ Ахиноо́ма, дще́рь Ахимаа́сова: и и́мя старѣ́йшинѣ во́й его́ Авени́ръ сы́нъ ни́ра сы́на у́жика Сау́лова:

ки́съ же оте́цъ Сау́ловъ, и ни́ръ оте́цъ Авени́ровъ сы́нъ Иами́на сы́на Авiи́лева.

И бѣ́ бра́нь крѣпка́ на иноплеме́нники во вся́ дни́ Сау́ловы: и ви́дѣвъ Сау́лъ вся́ка му́жа си́льна и вся́ка му́жа сы́на си́лы, собира́ше и́хъ къ себѣ́.

Французский (LSG)

Un jour, Jonathan, fils de Saül, dit au jeune homme qui portait ses armes: Viens, et poussons jusqu'au poste des Philistins qui est là de l'autre côté. Et il n'en dit rien à son père.

Saül se tenait à l'extrémité de Guibea, sous le grenadier de Migron, et le peuple qui était avec lui formait environ six cents hommes.

Achija, fils d'Achithub, frère d'I Kabod, fils de Phinées, fils d'Éli, sacrificateur de l'Éternel à Silo, portait l'éphod. Le peuple ne savait pas que Jonathan s'en fût allé.

Entre les passages par lesquels Jonathan cherchait à arriver au poste des Philistins, il y avait une dent de rocher d'un côté et une dent de rocher de l'autre côté, l'une portant le nom de Botsets et l'autre celui de Séné.

L'une de ces dents est au nord vis-à-vis de Micmasch, et l'autre au midi vis-à-vis de Guéba.

Jonathan dit au jeune homme qui portait ses armes: Viens, et poussons jusqu'au poste de ces incirconcis. Peut-être l'Éternel agira-t-il pour nous, car rien n'empêche l'Éternel de sauver au moyen d'un petit nombre comme d'un grand nombre.

Celui qui portait ses armes lui répondit: Fais tout ce que tu as dans le coeur, n'écoute que ton sentiment, me voici avec toi prêt à te suivre.

Hé bien! dit Jonathan, allons à ces gens et montrons-nous à eux.

S'ils nous disent: Arrêtez, jusqu'à ce que nous venions à vous! nous resterons en place, et nous ne monterons point vers eux.

Mais s'ils disent: Montez vers nous! nous monterons, car l'Éternel les livre entre nos mains. C'est là ce qui nous servira de signe.

Ils se montrèrent tous deux au poste des Philistins, et les Philistins dirent: Voici les Hébreux qui sortent des trous où ils se sont cachés.

Et les hommes du poste s'adressèrent ainsi à Jonathan et à celui qui portait ses armes: Montez vers nous, et nous vous ferons savoir quelque chose. Jonathan dit à celui qui portait ses armes: Monte après moi, car l'Éternel les livre entre les mains d'Israël.

Et Jonathan monta en s'aidant des mains et des pieds, et celui qui portait ses armes le suivit. Les Philistins tombèrent devant Jonathan, et celui qui portait ses armes donnait la mort derrière lui.

Dans cette première défaite, Jonathan et celui qui portait ses armes tuèrent une vingtaine d'hommes, sur l'espace d'environ la moitié d'un arpent de terre.

L'effroi se répandit au camp, dans la contrée et parmi tout le peuple; le poste et ceux qui ravageaient furent également saisis de peur; le pays fut dans l'épouvante. C'était comme une terreur de Dieu.

Les sentinelles de Saül, qui étaient à Guibea de Benjamin, virent que la multitude se dispersait et allait de côté et d'autre.

Alors Saül dit au peuple qui était avec lui: Comptez, je vous prie, et voyez qui s'en est allé du milieu de nous. Ils comptèrent, et voici, il manquait Jonathan et celui qui portait ses armes.

Et Saül dit à Achija: Fais approcher l'arche de Dieu! -Car en ce temps l'arche de Dieu était avec les enfants d'Israël.

Pendant que Saül parlait au sacrificateur, le tumulte dans le camp des Philistins allait toujours croissant; et Saül dit au sacrificateur: Retire ta main!

Puis Saül et tout le peuple qui était avec lui se rassemblèrent, et ils s'avancèrent jusqu'au lieu du combat; et voici, les Philistins tournèrent l'épée les uns contre les autres, et la confusion était extrême.

Il y avait parmi les Philistins, comme auparavant, des Hébreux qui étaient montés avec eux dans le camp, où ils se trouvaient disséminés, et ils se joignirent à ceux d'Israël qui étaient avec Saül et Jonathan.

Tous les hommes d'Israël qui s'étaient cachés dans la montagne d'Éphraïm, apprenant que les Philistins fuyaient, se mirent aussi à les poursuivre dans la bataille.

L'Éternel délivra Israël ce jour-là, et le combat se prolongea jusqu'au delà de Beth Aven.

La journée fut fatigante pour les hommes d'Israël. Saül avait fait jurer le peuple, en disant: Maudit soit l'homme qui prendra de la nourriture avant le soir, avant que je me sois vengé de mes ennemis! Et personne n'avait pris de nourriture.

Tout le peuple était arrivé dans une forêt, où il y avait du miel à la surface du sol.

Lorsque le peuple entra dans la forêt, il vit du miel qui coulait; mais nul ne porta la main à la bouche, car le peuple respectait le serment.

Jonathan ignorait le serment que son père avait fait faire au peuple; il avança le bout du bâton qu'il avait à la main, le plongea dans un rayon de miel, et ramena la main à la bouche; et ses yeux furent éclaircis.

Alors quelqu'un du peuple, lui adressant la parole, dit: Ton père a fait jurer le peuple, en disant: Maudit soit l'homme qui prendra de la nourriture aujourd'hui! Or le peuple était épuisé.

Et Jonathan dit: Mon père trouble le peuple; voyez donc comme mes yeux se sont éclaircis, parce que j'ai goûté un peu de ce miel.

Certes, si le peuple avait aujourd'hui mangé du butin qu'il a trouvé chez ses ennemis, la défaite des Philistins n'aurait-elle pas été plus grande?

Ils battirent ce jour-là les Philistins depuis Micmasch jusqu'à Ajalon. Le peuple était très fatigué,

et il se jeta sur le butin. Il prit des brebis, des boeufs et des veaux, il les égorgea sur la terre, et il en mangea avec le sang.

On le rapporta à Saül, et l'on dit: Voici, le peuple pèche contre l'Éternel, en mangeant avec le sang. Saül dit: Vous commettez une infidélité; roulez à l'instant vers moi une grande pierre.

Puis il ajouta: Répandez-vous parmi le peuple, et dites à chacun de m'amener son boeuf ou sa brebis, et de l'égorger ici. Vous mangerez ensuite, et vous ne pécherez point contre l'Éternel, en mangeant avec le sang. Et pendant la nuit, chacun parmi le peuple amena son boeuf à la main, afin de l'égorger sur la pierre.

Saül bâtit un autel à l'Éternel: ce fut le premier autel qu'il bâtit à l'Éternel.

Saül dit: Descendons cette nuit après les Philistins, pillons-les jusqu'à la lumière du matin, et n'en laissons pas un de reste. Ils dirent: Fais tout ce qui te semblera bon. Alors le sacrificateur dit: Approchons-nous ici de Dieu.

Et Saül consulta Dieu: Descendrai-je après les Philistins? Les livreras-tu entre les mains d'Israël? Mais en ce moment il ne lui donna point de réponse.

Saül dit: Approchez ici, vous tous chefs du peuple; recherchez et voyez comment ce péché a été commis aujourd'hui.

Car l'Éternel, le libérateur d'Israël, est vivant! lors même que Jonathan, mon fils, en serait l'auteur, il mourrait. Et dans tout le peuple personne ne lui répondit.

Il dit à tout Israël: Mettez-vous d'un côté; et moi et Jonathan, mon fils, nous serons de l'autre. Et le peuple dit à Saül: Fais ce qui te semblera bon.

Saül dit à l'Éternel: Dieu d'Israël! fais connaître la vérité. Jonathan et Saül furent désignés, et le peuple fut libéré.

Saül dit: Jetez le sort entre moi et Jonathan, mon fils. Et Jonathan fut désigné.

Saül dit à Jonathan: Déclare-moi ce que tu as fait. Jonathan le lui déclara, et dit: J'ai goûté un peu de miel, avec le bout du bâton que j'avais à la main: me voici, je mourrai.

Et Saül dit: Que Dieu me traite dans toute sa rigueur, si tu ne meurs pas, Jonathan!

Le peuple dit à Saül: Quoi! Jonathan mourrait, lui qui a opéré cette grande délivrance en Israël! Loin de là! L'Éternel est vivant! il ne tombera pas à terre un cheveu de sa tête, car c'est avec Dieu qu'il a agi dans cette journée. Ainsi le peuple sauva Jonathan, et il ne mourut point.

Saül cessa de poursuivre les Philistins, et les Philistins s'en allèrent chez eux.

Après que Saül eut pris possession de la royauté sur Israël, il fit de tous côtés la guerre à tous ses ennemis, à Moab, aux enfants d'Ammon, à Édom, aux rois de Tsoba, et aux Philistins; et partout où il se tournait, il était vainqueur.

Il manifesta sa force, battit Amalek, et délivra Israël de la main de ceux qui le pillaient.

Les fils de Saül étaient Jonathan, Jischvi et Malkischua. Ses deux filles s'appelaient: l'aînée Mérab, et la plus jeune Mical.

Le nom de la femme de Saül était Achinoam, fille d'Achimaats. Le nom du chef de son armée était Abner, fils de Ner, oncle de Saül.

Kis, père de Saül, et Ner, père d'Abner, étaient fils d'Abiel.

Pendant toute la vie de Saül, il y eut une guerre acharnée contre les Philistins; et dès que Saül apercevait quelque homme fort et vaillant, il le prenait à son service.

Украинский (Огієнко)

Одного дня сказав Йонатан, син Саулів, до слуги, свого зброєноші: Ходім, і перейдімо до филистимської залоги, що з того боку.
А батькові своєму він цього не розповів.

А Саул сидів на кінці згір́я під гранатовим деревом, що в Міґроні.
А народу, що з ним, було близько шости сотень чоловіка.

А Ахійя, син Ахітува, брата Іхавода, сина Пінхаса, сина Ілія, священика в Шіло, носив ефода.
А народ не знав, що пішов Йонатан.

А між тими переходами, що Йонатан хотів перейти до филистимської залоги, була зубчаста скеля з цього боку переходу й зубчаста скеля з того боку переходу.
А ім́я одній Боцец, а ім́я другій Сенне.

Один зуб скеля стовп із півночі, навпроти Міхмашу, а один із півдня, навпроти Ґеви.

І сказав Йонатан до слуги, свого зброєноші: Ходім, і перейдімо до сторожі тих необрізаних, може Господь зробить поміч для нас, бо Господеві нема перешкоди спасати через багатьох чи через небагатьох.

І сказав йому його зброєноша: Роби все, що на серці твоїм!
Звертай собі, ось я з тобою, куди хоче серце твоє.

І сказав Йонатан: Ось ми приходимо до тих людей, і покажемось їм.

Якщо вони скажуть до нас так: Стійте тихо, аж ми прийдемо до вас, то ми станемо на своєму місці, і не підіймемося до них.

А якщо вони скажуть так: Підійміться до нас, то підіймемося, бо Господь дав їх у нашу руку.
Це для нас буде знаком.

І вони обидва показалися филистимській сторожі.
І сказали филистимляни: Ось виходять із щілин євреї, що поховалися там.

І люди залоги відповіли Йонатанові та його зброєноші та й сказали: Підіймися до нас, і ми вам щось скажемо!
І сказав Йонатан зброєноші своєму: Підіймайся за мною, бо Господь дав їх у Ізраїлеву руку!

І піднявся Йонатан на руках своїх та на ногах своїх, а за ним його зброєноша.
І падали филистимляни перед Йонатаном, а його зброєноша добивав за ним.

І була перша поразка, що вдарив Йонатан та його зброєноша, близько двадцяти чоловіка, на половині скиби оброблюваного парою волів поля на день.

І стався сполох у таборі, на полі, та в усьому народі.
Залога та нищителі затремтіли й вони.
І задрижала земля, і знявся великий сполох!

І побачили Саулові вартівники в Веніяминовій Ґів́ї, аж ось натовп розпливається, і біжить сюди та туди.

І сказав Саул до народу, що був з ним: Перегляньте й побачте, хто пішов від нас?
І переглянули, аж ось нема Йонатана та його зброєноші.

І сказав Саул до Ахійї: Принеси Божого ковчега!
Бо Божий ковчег був того дня з Ізраїлевими синами.

І сталося, коли Саул говорив до священика, то замішання в филистимському таборі все більшало та ширилось.
І сказав Саул до священика: Спини свою руку!

І зібралися Саул та ввесь народ, що був із ним, і вони пішли аж до місця бою, аж ось меч кожного на його ближнього, замішання дуже велике!

А між филистимлянами, як і давніш, були євреї, що поприходили з ними з табором, і вони теж перейшли, щоб бути з Ізраїлем, що був із Саулом та Йонатаном.

А всі ізраїльтяни, що ховалися в Єфремових горах, почули, що филистимляни втікають, і погналися за ними й вони до бою.

І спас Господь Ізраїля того дня.
А бій перейшов аж за Бет-Евен.

Та ізраїльтянин був пригноблений того дня.
А Саул наклав клятву на народ, говорячи: Проклятий той чоловік, що буде їсти хліб до вечора, поки я пімщуся на своїх ворогах.
І ввесь той народ не їв хліба.

І ввесь народ пішов до лісу, а там був мед на галявині.

І ввійшов народ до того лісу, аж ось струмок меду!
Та ніхто не простяг своєї руки до уст своїх, бо народ боявся присяги.

А Йонатан не чув, коли батько його заприсягнув був народ.
І простягнув він кінець кия, що був у руці його, і вмочив його в стільник меду, та й підніс руку свою до уст своїх.
І роз́яснилися очі йому!

А на це один із народу промовив і сказав: Заприсягаючи, заприсяг твій батько народ, говорячи: Проклятий той чоловік, що буде їсти хліб сьогодні!
І змучився від цього народ.

І сказав Йонатан: Знещасливив мій батько цю землю!
Подивіться но, як роз́яснилися очі мої, коли я скуштував трохи цього меду.

А що, коли б народ сьогодні справді був їв зо здобичі своїх ворогів, що знайшов?
Чи тепер не збільшилася б поразка филистимлян?

І били вони того дня між филистимлянами від Міхмашу аж до Айялону.
А народ дуже змучився.

І кинувся народ на здобич, і позабирали худобу дрібну й худобу велику та телят, та й різали на землю.
І їв народ із кров́ю!

І розповіли Саулові, кажучи: Ось народ грішить проти Господа, їсть із кров́ю!
А той відказав: Зрадили ви!
Прикотіть до мене сьогодні великого каменя.

І сказав Саул: Розійдіться між людьми, та й скажіть їм: Приведіть до нас кожен вола свого, і кожен штуку дрібної худобини, і заріжте тут.
І будете їсти, і не згрішите проти Господа, якщо не будете їсти з кров́ю.
І поприводив увесь народ тієї ночі кожен вола свого своєю рукою, і порізали там.

І збудував Саул жертівника для Господа;
його першого зачав він будувати, як жертівника для Господа.

І сказав Саул: Зійдімо вночі за филистимлянами, та й винищуймо їх аж до ранкового світла, і не полишімо між ними нікого.
А вони сказали: Роби все, що добре в очах твоїх.
А священик сказав: Приступімо тут до Бога!

І запитався Саул Бога: Чи зійти за филистимлянами?
Чи даси їх в Ізраїлеву руку?
Та Він не відповів йому того дня.

І сказав Саул: Зійдіться сюди всі видатні народу, і пізнайте та побачте, у чому стався той гріх сьогодні.

Бо як живий Господь, що допоміг Ізраїлеві, якщо він був хоча б на сині моїм Йонатані, то конче помре він!
Та ніхто не відповів йому з усього народу.

І сказав він до всього Ізраїля: Ви станете на один бік, а я та син мій Йонатан на другий бік.
І сказав той народ до Саула: Зроби, що добре в очах твоїх!

І сказав Саул до Господа, Бога Ізраїля: Дай же тумім!
І був виявлений жеребком Йонатан та Саул, а народ повиходив оправданим.

І сказав Саул: Киньте поміж мною та поміж сином моїм Йонатаном.
І був виявлений Йонатан.

І сказав Саул до Йонатана: Розкажи мені, що ти зробив?
І розповів йому Йонатан і сказав: Я справді скуштував кінцем кия, що був у руці моїй, трохи меду.
Ось я помру за це!

І сказав Саул: Так нехай зробить Бог, і так нехай додасть, що конче помреш, Йонатане!

А народ сказав до Саула: Чи помирати Йонатанові, що зробив оце велике спасіння в Ізраїлі?
Борони Боже!
Як живий Господь, не спаде волосина з голови його на землю, бо з Богом робив він цього дня!
І визволив народ Йонатана, і він не помер.

І відійшов Саул від филистимлян, а филистимляни пішли на своє місце.

І здобув Саул царювання над Ізраїлем, і воював навколо зо всіма своїми ворогами: з Моавом, і з синами Аммона, і з Едомом, і з царями Цови, і з филистимлянами.
І скрізь, проти кого він обертався, мав успіх.

І склав він військо, та й побив Амалика, і врятував Ізраїля з руки грабіжника.

І були в Саула сини: Йонатан, і Їшві, і Малкішуя;
а ім́я двох дочок його: ім́я старшій Мерав, а ім́я молодшій Мелхола.

А ім́я Саулової жінки: Ахіноам, дочка Ахімааца.
А ім́я провідника його війська: Авнер, син Нера, Саулового дядька.

А Кіш батько Саулів, а Нер батько Авнера, син Авіїлів.

І була сильна війна на филистимлян за всіх Саулових днів.
І коли Саул бачив якого чоловіка хороброго та якого сильного, то брав його до себе.

Арабский (Arabic Van Dyke)

Языки

وَفِي ذَاتِ يَوْمٍ قَالَ يُونَاثَانُ بْنُ شَاوُلَ لِلْغُلاَمِ حَامِلِ سِلاَحِهِ: «تَعَالَ نَعْبُرْ إِلَى حَفَظَةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ الَّذِينَ فِي ذلِكَ الْعَبْرِ». وَلَمْ يُخْبِرْ أَبَاهُ.

وَكَانَ شَاوُلُ مُقِيمًا فِي طَرَفِ جِبْعَةَ تَحْتَ الرُّمَّانَةِ الَّتِي فِي مِغْرُونَ، وَالشَّعْبُ الَّذِي مَعَهُ نَحْوُ سِتِّ مِئَةِ رَجُل.

وَأَخِيَّا بْنُ أَخِيطُوبَ، أَخِي إِيخَابُودَ بْنِ فِينَحَاسَ بْنِ عَالِي، كَاهِنُ الرَّبِّ فِي شِيلُوهَ كَانَ لاَبِسًا أَفُودًا. وَلَمْ يَعْلَمِ الشَّعْبُ أَنَّ يُونَاثَانَ قَدْ ذَهَبَ.

وَبَيْنَ الْمَعَابِرِ الَّتِي الْتَمَسَ يُونَاثَانُ أَنْ يَعْبُرَهَا إِلَى حَفَظَةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ سِنُّ صَخْرَةٍ مِنْ هذِهِ الْجِهَةِ وَسِنُّ صَخْرَةٍ مِنْ تِلْكَ الْجِهَةِ، وَاسْمُ الْوَاحِدَةِ «بُوصَيْصُ» وَاسْمُ الأُخْرَى «سَنَهُ».

وَالسِّنُّ الْوَاحِدُ عَمُودٌ إِلَى الشِّمَالِ مُقَابَِلَ مِخْمَاسَ، وَالآخَرُ إِلَى الْجَنُوبِ مُقَابَِلَ جِبْعَ.

فَقَالَ يُونَاثَانُ لِلْغُلاَمِ حَامِلِ سِلاَحِهِ: «تَعَالَ نَعْبُرْ إِلَى صَفِّ هؤُلاَءِ الْغُلْفِ، لَعَلَّ اللهَ يَعْمَلُ مَعَنَا، لأَنَّهُ لَيْسَ لِلرَّبِّ مَانِعٌ عَنْ أَنْ يُخَلِّصَ بِالْكَثِيرِ أَوْ بِالْقَلِيلِ».

فَقَالَ لَهُ حَامِلُ سِلاَحِهِ: «اعْمَلْ كُلَّ مَا بِقَلْبِكَ. تَقَدَّمْ. هأَنَذَا مَعَكَ حَسَبَ قَلْبِكَ».

فَقَالَ يُونَاثَانُ: «هُوَذَا نَحْنُ نَعْبُرُ إِلَى الْقَوْمِ وَنُظْهِرُ أَنْفُسَنَا لَهُمْ.

فَإِنْ قَالُوا لَنَا هكَذَا: دُومُوا حَتَّى نَصِلَ إِلَيْكُمْ. نَقِفُ فِي مَكَانِنَا وَلاَ نَصْعَدُ إِلَيْهِمْ.

وَلكِنْ إِنْ قَالُوا هكَذَا: اصْعَدُوا إِلَيْنَا. نَصْعَدُ، لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ دَفَعَهُمْ لِيَدِنَا، وَهذِهِ هِيَ الْعَلاَمَةُ لَنَا».

فَأَظْهَرَا أَنْفُسَهُمَا لِصَفِّ الْفِلِسْطِينِيِّينَ. فَقَالَ الْفِلِسْطِينِيُّونَ: «هُوَذَا الْعِبْرَانِيُّونَ خَارِجُونَ مِنَ الثُّقُوبِ الَّتِي اخْتَبَأُوا فِيهَا».

فَأَجَابَ رِجَالُ الصَّفِّ يُونَاثَانَ وَحَامِلَ سِلاَحِهِ وَقَالُوا: «اصْعَدَا إِلَيْنَا فَنُعَلِّمَكُمَا شَيْئًا». فَقَالَ يُونَاثَانُ لِحَامِلِ سِلاَحِهِ: «اصْعَدْ وَرَائِي لأَنَّ الرَّبَّ قَدْ دَفَعَهُمْ لِيَدِ إِسْرَائِيلَ».

فَصَعِدَ يُونَاثَانُ عَلَى يَدَيْهِ وَرِجْلَيْهِ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ وَرَاءَهُ. فَسَقَطُوا أَمَامَ يُونَاثَانَ، وَكَانَ حَامِلُ سِلاَحِهِ يُقَتِّلُ وَرَاءَهُ.

وَكَانَتِ الضَّرْبَةُ الأُولَى الَّتِي ضَرَبَهَا يُونَاثَانُ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ نَحْوَ عِشْرِينَ رَجُلاً فِي نَحْوِ نِصْفِ تَلَمِ فَدَّانِ أَرْضٍ.

وَكَانَ ارْتِعَادٌ فِي الْمَحَلَّةِ، فِي الْحَقْلِ، وَفِي جَمِيعِ الشَّعْبِ. الصَّفُّ وَالْمُخَرِّبُونَ ارْتَعَدُوا هُمْ أَيْضًا، وَرَجَفَتِ الأَرْضُ فَكَانَ ارْتِعَادٌ عَظِيمٌ.

فَنَظَرَ الْمُرَاقِبُونَ لِشَاوُلَ فِي جِبْعَةِ بَنْيَامِينَ، وَإِذَا بِالْجُمْهُورِ قَدْ ذَابَ وَذَهَبُوا مُتَبَدِّدِينَ.

فَقَالَ شَاوُلُ لِلشَّعْبِ الَّذِي مَعَهُ: «عُدُّوا الآنَ وَانْظُرُوا مَنْ ذَهَبَ مِنْ عِنْدِنَا». فَعَدُّوا، وَهُوَذَا يُونَاثَانُ وَحَامِلُ سِلاَحِهِ لَيْسَا مَوْجُودَيْنِ.

فَقَالَ شَاوُلُ لأَخِيَّا: «قَدِّمْ تَابُوتَ اللهِ». لأَنَّ تَابُوتَ اللهِ كَانَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ مَعَ بَنِي إِسْرَائِيلَ.

وَفِيمَا كَانَ شَاوُلُ يَتَكَلَّمُ بَعْدُ مَعَ الْكَاهِنِ، تَزَايَدَ الضَّجِيجُ الَّذِي فِي مَحَلَّةِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ وَكَثُرَ. فَقَالَ شَاوُلُ لِلْكَاهِنِ: «كُفَّ يَدَكَ».

وَصَاحَ شَاوُلُ وَجَمِيعُ الشَّعْبِ الَّذِي مَعَهُ وَجَاءُوا إِلَى الْحَرْبِ، وَإِذَا بِسَيْفِ كُلِّ وَاحِدٍ عَلَى صَاحِبِهِ. اضْطِرَابٌ عَظِيمٌ جِدًّا.

وَالْعِبْرَانِيُّونَ الَّذِينَ كَانُوا مَعَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ مُنْذُ أَمْسِ وَمَا قَبْلَهُ، الَّذِينَ صَعِدُوا مَعَهُمْ إِلَى الْمَحَلَّةِ مِنْ حَوَالَيْهِمْ، صَارُوا هُمْ أَيْضًا مَعَ إِسْرَائِيلَ الَّذِينَ مَعَ شَاوُلَ وَيُونَاثَانَ.

وَسَمِعَ جَمِيعُ رِجَالِ إِسْرَائِيلَ الَّذِينَ اخْتَبَأُوا فِي جَبَلِ أَفْرَايِمَ أَنَّ الْفِلِسْطِينِيِّينَ هَرَبُوا، فَشَدُّوا هُمْ أَيْضًا وَرَاءَهُمْ فِي الْحَرْبِ.

فَخَلَّصَ الرَّبُّ إِسْرَائِيلَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ. وَعَبَرَتِ الْحَرْبُ إِلَى بَيْتِ آوِنَ.

وَضَنُكَ رِجَالُ إِسْرَائِيلَ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ، لأَنَّ شَاوُلَ حَلَّفَ الشَّعْبَ قَائِلاً: «مَلْعُونٌ الرَّجُلُ الَّذِي يَأْكُلُ خُبْزًا إِلَى الْمَسَاءِ حَتَّى أَنْتَقِمَ مِنْ أَعْدَائِي». فَلَمْ يَذُقْ جَمِيعُ الشَّعْبِ خُبْزًا.

وَجَاءَ كُلُّ الشَّعْبِ إِلَى الْوَعْرِ وَكَانَ عَسَلٌ عَلَى وَجْهِ الْحَقْلِ.

وَلَمَّا دَخَلَ الشَّعْبُ الْوَعْرَ إِذَا بِالْعَسَلِ يَقْطُرُ وَلَمْ يَمُدَّ أَحَدٌ يَدَهُ إِلَى فَمِهِ، لأَنَّ الشَّعْبَ خَافَ مِنَ الْقَسَمِ.

وَأَمَّا يُونَاثَانُ فَلَمْ يَسْمَعْ عِنْدَمَا اسْتَحْلَفَ أَبُوهُ الشَّعْبَ، فَمَدَّ طَرَفَ النُّشَّابَةِ الَّتِي بِيَدِهِ وَغَمَسَهُ فِي قَطْرِ الْعَسَلِ وَرَدَّ يَدَهُ إِلَى فَمِهِ فَاسْتَنَارَتْ عَيْنَاهُ.

فَأجَابَ وَاحِدٌ مِنَ الشَّعْبِ وَقَالَ: «قَدْ حَلَّفَ أَبُوكَ الشَّعْبَ حَلْفًا قَائِلاً: مَلْعُونٌ الرَّجُلُ الَّذِي يَأْكُلُ خُبْزًا الْيَوْمَ. فَأَعْيَا الشَّعْبُ».

فَقَالَ يُونَاثَانُ: «قَدْ كَدَّرَ أَبِي الأَرْضَ. اُنْظُرُوا كَيْفَ اسْتَنَارَتْ عَيْنَايَ لأَنِّي ذُقْتُ قَلِيلاً مِنْ هذَا الْعَسَلِ.

فَكَمْ بِالْحَرِيِّ لَوْ أَكَلَ الْيَوْمَ الشَّعْبُ مِنْ غَنِيمَةِ أَعْدَائِهِمِ الَّتِي وَجَدُوا؟ أَمَا كَانَتِ الآنَ ضَرْبَةٌ أَعْظَمُ عَلَى الْفِلِسْطِينِيِّينَ؟»

فَضَرَبُوا فِي ذلِكَ الْيَوْمِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ مِنْ مِخْمَاسَ إِلَى أَيَّلُونَ. وَأَعْيَا الشَّعْبُ جِدًّا.

وَثَارَ الشَّعْبُ عَلَى الْغَنِيمَةِ، فَأَخَذُوا غَنَمًا وَبَقَرًا وَعُجُولاً، وَذَبَحُوا عَلَى الأَرْضِ وَأَكَلَ الشَّعْبُ عَلَى الدَّمِ.

فَأَخْبَرُوا شَاوُلَ قَائِلِينَ: «هُوَذَا الشَّعْبُ يُخْطِئُ إِلَى الرَّبِّ بِأَكْلِهِ عَلَى الدَّمِ». فَقَالَ: «قَدْ غَدَرْتُمْ. دَحْرِجُوا إِلَيَّ الآنَ حَجَرًا كَبِيرًا».

وَقَالَ شَاوُلُ: «تَفَرَّقُوا بَيْنَ الشَّعْبِ وَقُولُوا لَهُمْ أَنْ يُقَدِّمُوا إِلَيَّ كُلُّ وَاحِدٍ ثَوْرَهُ وَكُلُّ وَاحِدٍ شَاتَهُ، وَاذْبَحُوا ههُنَا وَكُلُوا وَلاَ تُخْطِئُوا إِلَى الرَّبِّ بِأَكْلِكُمْ مَعَ الدَّمِ». فَقَدَّمَ جَمِيعُ الشَّعْبِ كُلُّ وَاحِدٍ ثَوْرَهُ بِيَدِهِ فِي تِلْكَ اللَّيْلَةِ وَذَبَحُوا هُنَاكَ.

وَبَنَى شَاوُلُ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ. الَّذِي شَرَعَ بِبُنْيَانِهِ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ.

وَقَالَ شَاوُلُ: «لِنَنْزِلْ وَرَاءَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ لَيْلاً وَنَنْهَبْهُمْ إِلَى ضَوْءِ الصَّبَاحِ وَلاَ نُبْقِ مِنْهُمْ أَحَدًا». فَقَالُوا: «افْعَلْ كُلَّ مَا يَحْسُنُ فِي عَيْنَيْكَ». وَقَالَ الْكَاهِنُ: «لِنَتَقَدَّمْ هُنَا إِلَى اللهِ».

فَسَأَلَ شَاوُلُ اللهَ: «أَأَنْحَدِرُ وَرَاءَ الْفِلِسْطِينِيِّينَ؟ أَتَدْفَعُهُمْ لِيَدِ إِسْرَائِيلَ؟» فَلَمْ يُجِبْهُ فِي ذلِكَ الْيَوْمِ.

فَقَالَ شَاوُلُ: «تَقَدَّمُوا إِلَى هُنَا يَا جَمِيعَ وُجُوهِ الشَّعْبِ، وَاعْلَمُوا وَانْظُرُوا بِمَاذَا كَانَتْ هذِهِ الْخَطِيَّةُ الْيَوْمَ.

لأَنَّهُ حَيٌّ هُوَ الرَّبُّ مُخَلِّصُ إِسْرَائِيلَ، وَلَوْ كَانَتْ فِي يُونَاثَانَ ابْنِي فَإِنَّهُ يَمُوتُ مَوْتًا». وَلَمْ يَكُنْ مَنْ يُجِيبُهُ مِنْ كُلِّ الشَّعْبِ.

فَقَالَ لِجَمِيعِ إِسْرَائِيلَ: «أَنْتُمْ تَكُونُونَ فِي جَانِبٍ وَأَنَا وَيُونَاثَانُ ابْنِي فِي جَانِبٍ». فَقَالَ الشَّعْبُ لِشَاوُلَ: «اصْنَعْ مَا يَحْسُنُ فِي عَيْنَيْكَ».

وَقَالَ شَاوُلُ لِلرَّبِّ إِلهِ إِسْرَائِيلَ: «هَبْ صِدْقًا». فَأُخِذَ يُونَاثَانُ وَشَاوُلُ، أَمَّا الشَّعْبُ فَخَرَجُوا.

فَقَالَ شَاوُلُ: «أَلْقُوا بَيْنِي وَبَيْنَ يُونَاثَانَ ابْنِي. فَأُخِذَ يُونَاثَانُ».

فَقَالَ شَاوُلُ لِيُونَاثَانَ: «أَخْبِرْنِي مَاذَا فَعَلْتَ». فَأَخْبَرَهُ يُونَاثَانُ وَقَالَ: «ذُقْتُ ذَوْقًا بِطَرَفِ النُّشَّابَةِ الَّتِي بِيَدِي قَلِيلَ عَسَل. فَهأَنَذَا أَمُوتُ».

فَقَالَ شَاوُلُ: «هكَذَا يَفْعَلُ اللهُ وَهكَذَا يَزِيدُ إِنَّكَ مَوْتًا تَمُوتُ يَا يُونَاثَانُ».

فَقَالَ الشَّعْبُ لِشَاوُلَ: «أَيَمُوتُ يُونَاثَانُ الَّذِي صَنَعَ هذَا الْخَلاَصَ الْعَظِيمَ فِي إِسْرَائِيلَ؟ حَاشَا! حَيٌّ هُوَ الرَّبُّ، لاَ تَسْقُطُ شَعْرَةٌ مِنْ رَأْسِهِ إِلَى الأَرْضِ لأَنَّهُ مَعَ اللهِ عَمِلَ هذَا الْيَوْمَ». فَافْتَدَى الشَّعْبُ يُونَاثَانَ فَلَمْ يَمُتْ.

فَصَعِدَ شَاوُلُ مِنْ وَرَاءِ الْفِلِسْطِينِيِّينَ، وَذَهَبَ الْفِلِسْطِينِيُّونَ إِلَى مَكَانِهِمْ.

وَأَخَذَ شَاوُلُ الْمُلْكَ عَلَى إِسْرَائِيلَ، وَحَارَبَ جَمِيعَ أَعْدَائِهِ حَوَالَيْهِ: مُوآبَ وَبَنِي عَمُّونَ وَأَدُومَ وَمُلُوكَ صُوبَةَ وَالْفِلِسْطِينِيِّينَ. وَحَيْثُمَا تَوَجَّهَ غَلَبَ.

وَفَعَلَ بِبَأْسٍ وَضَرَبَ عَمَالِيقَ، وَأَنْقَذَ إِسْرَائِيلَ مِنْ يَدِ نَاهِبِيهِ.

وَكَانَ بَنُو شَاوُلَ: يُونَاثَانَ وَيَشْوِيَ وَمَلْكِيشُوعَ، وَاسْمَا ابْنَتَيْهِ: اسْمُ الْبِكْرِ مَيْرَبُ وَاسْمُ الصَّغِيرَةِ مِيكَالُ.

وَاسْمُ امْرَأَةِ شَاوُلَ أَخِينُوعَمُ بِنْتُ أَخِيمَعَصَ، وَاسْمُ رَئِيسِ جَيْشِهِ أَبِينَيْرُ بْنُ نَيْرَ عَمِّ شَاوُلَ.

وَقَيْسُ أَبُو شَاوُلَ وَنَيْرُ أَبُو أَبْنَيْرَ ابْنَا أَبِيئِيلَ.

وَكَانَتْ حَرْبٌ شَدِيدَةٌ عَلَى الْفِلِسْطِينِيِّينَ كُلَّ أَيَّامِ شَاوُلَ. وَإِذَا رَأَى شَاوُلُ رَجُلاً جَبَّارًا أَوْ ذَا بَأْسٍ ضَمَّهُ إِلَى نَفْسِهِ.