Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Ездр.
Неем.
2Ездр.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Макк.
2Макк.
3Макк.
3Ездр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
18:2
18:3
см.:1Цар.19:1-3;
18:4
18:5
18:8
18:9
18:12
18:13
18:15
18:19
18:20
18:21
18:22
18:23
18:24
18:26
18:28
18:29
18:30
1 Давид и Ионафан; 5 Зависть Саула; попытки убить Давида; 17 Мелхола, дочь Саула, отдана Давиду в жены.
Когда кончил Давид разговор с Саулом, душа Ионафана прилепилась к душе его, и полюбил его Ионафан, как свою душу.
И взял его Саул в тот день и не позволил ему возвратиться в дом отца его.
Ионафан же заключил с Давидом союз, ибо полюбил его, как свою душу.
И снял Ионафан верхнюю одежду свою, которая была на нем, и отдал ее Давиду, также и прочие одежды свои, и меч свой, и лук свой, и пояс свой.
И Давид действовал благоразумно везде, куда ни посылал его Саул, и сделал его Саул начальником над военными людьми; и это понравилось всему народу и слугам Сауловым.
Когда они шли, при возвращении Давида с победы над Филистимлянином, то женщины из всех городов Израильских выходили навстречу Саулу царю с пением и плясками, с торжественными тимпанами и с кимвалами.
И восклицали игравшие женщины, говоря: Саул победил тысячи, а Давид – десятки тысяч!
И Саул сильно огорчился, и неприятно было ему это слово, и он сказал: Давиду дали десятки тысяч, а мне тысячи; ему недостает только царства.
И с того дня и потом подозрительно смотрел Саул на Давида.
И было на другой день: напал злой дух от Бога на Саула, и он бесновался в доме своем, а Давид играл рукою своею на струнах, как и в другие дни; в руке у Саула было копье.
И бросил Саул копье, подумав: пригвожду Давида к стене; но Давид два раза уклонился от него.
И стал бояться Саул Давида, потому что Господь был с ним, а от Саула отступил.
И удалил его Саул от себя и поставил его у себя тысяченачальником, и он выходил и входил пред народом.
И Давид во всех делах своих поступал благоразумно, и Господь был с ним.
И Саул видел, что он очень благоразумен, и боялся его.
А весь Израиль и Иуда любили Давида, ибо он выходил и входил пред ними.
И сказал Саул Давиду: вот старшая дочь моя, Мерова; я дам ее тебе в жену, только будь у меня храбрым и веди войны Господни. Ибо Саул думал: пусть не моя рука будет на нем, но рука Филистимлян будет на нем.
Но Давид сказал Саулу: кто я, и что жизнь моя и род отца моего в Израиле, чтобы мне быть зятем царя?
А когда наступило время отдать Мерову, дочь Саула, Давиду, то она выдана была в замужество за Адриэла из Мехолы.
Но Давида полюбила другая дочь Саула, Мелхола; и когда возвестили об этом Саулу, то это было приятно ему.
Саул думал: отдам ее за него, и она будет ему сетью, и рука Филистимлян будет на нем. И сказал Саул Давиду: чрез другую ты породнишься ныне со мною.
И приказал Саул слугам своим: скажите Давиду тайно: вот, царь благоволит к тебе, и все слуги его любят тебя; итак будь зятем царя.
И передали слуги Сауловы в уши Давиду все слова эти. И сказал Давид: разве легко кажется вам быть зятем царя? я – человек бедный и незначительный.
И донесли Саулу слуги его и сказали: вот что говорит Давид.
И сказал Саул: так скажите Давиду: царь не хочет вена, кроме ста краеобрезаний Филистимских, в отмщение врагам царя. Ибо Саул имел в мыслях погубить Давида руками Филистимлян.
И пересказали слуги его Давиду эти слова, и понравилось Давиду сделаться зятем царя.
Еще не прошли назначенные дни, как Давид встал и пошел сам и люди его с ним, и убил двести человек Филистимлян, и принес Давид краеобрезания их, и представил их в полном количестве царю, чтобы сделаться зятем царя. И выдал Саул за него Мелхолу, дочь свою, в замужество.
И увидел Саул и узнал, что Господь с Давидом [и весь Израиль любит его,] и что Мелхола, дочь Саула, любила Давида.
И стал Саул еще больше бояться Давида и сделался врагом его на всю жизнь.
И когда вожди Филистимские вышли на войну, Давид, с самого выхода их, действовал благоразумнее всех слуг Сауловых, и весьма прославилось имя его.
И бы́сть егда́ преста́ глаго́лати къ Сау́лу, и душа́ Ионаѳа́на съ душе́ю дави́довою спряже́ся, и возлюби́ его́ Ионаѳа́нъ от души́ своея́.
И поя́тъ его́ Сау́лъ во дни́ о́ны и не даде́ ему́ возврати́тися въ до́мъ отца́ его́.
И завѣща́ Ионаѳа́нъ и дави́дъ завѣ́тъ, поне́же возлюби́ его́ от души́ своея́:
и совлече́ Ионаѳа́нъ ри́зу свою́ ве́рхнюю и даде́ ю́ дави́ду, и и́ны оде́жды своя́ да́же до меча́ своего́ и до лу́ка своего́ и до по́яса своего́.
И хожда́ше дави́дъ разу́мно во всѣ́хъ, а́може а́ще посыла́ше его́ Сау́лъ: поста́ви же его́ Сау́лъ надъ му́жи во́инскими, и уго́денъ бѣ́ предъ очи́ма всѣ́хъ люді́й и предъ слуга́ми Сау́ловыми.
И бы́сть, внегда́ входи́ти и́мъ, егда́ возврати́ся дави́дъ от побѣ́ды надъ иноплеме́нникомъ: и изыдо́ша [дѣ́вы] ликовству́ющыя во срѣ́тенiе Сау́ла царя́ от всѣ́хъ градо́въ Изра́илевыхъ пою́щя и ска́чущя въ тимпа́нѣхъ съ ра́достiю и съ гу́сльми.
И исхожда́ху жены́ лику́ющя и глаго́лющя: побѣди́ Сау́лъ съ ты́сящами свои́ми, а дави́дъ со тма́ми свои́ми.
И разгнѣ́вася Сау́лъ зѣло́, и лука́вы яви́шася глаго́лы предъ очи́ма Сау́ловыма о словеси́ се́мъ. И рече́ Сау́лъ: дави́ду да́ша тмы́, мнѣ́ же да́ша ты́сящы: и чего́ ему́ [нѣ́сть], то́чiю ца́рства?
И бѣ́ Сау́лъ подзира́я дави́да от дне́ о́наго и пото́мъ.
И бы́сть от у́трешняго дне́, и напада́ше ду́хъ лука́вый от Бо́га на Сау́ла, и прорица́ше посредѣ́ до́му своего́: и дави́дъ поя́ше руко́ю свое́ю [въ гу́сли], я́коже и по вся́ дни́: копiе́ же въ руцѣ́ Сау́ли:
и взя́ Сау́лъ копiе́ и рече́: поражу́ дави́да къ стѣнѣ́. И уклони́ся дави́дъ от лица́ его́ два́жды.
И убоя́ся Сау́лъ от лица́ дави́дова, я́ко Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ, а от Сау́ла отступи́:
и отста́ви его́ Сау́лъ от себе́, и поста́ви его́ себѣ́ тысященача́лника: и исхожда́ше и вхожда́ше предъ людьми́.
И бѣ́ дави́дъ во всѣ́хъ путе́хъ свои́хъ смы́сля, и Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ.
И ви́дѣ Сау́лъ, я́ко то́й смы́слитъ зѣло́, и боя́шеся от лица́ его́.
Ве́сь же Изра́иль и Иу́да любля́ху дави́да, я́ко то́й вхожда́ше и исхожда́ше предъ лице́мъ люді́й.
И рече́ Сау́лъ къ дави́ду: се́, дщи́ моя́ бо́лшая меро́въ, сiю́ тебѣ́ да́мъ въ жену́, то́кмо бу́ди ми́ въ сы́на си́лы и побора́й бра́ни Госпо́дни. И Сау́лъ рече́: да не бу́детъ рука́ моя́ на не́мъ, но да бу́детъ рука́ иноплеме́ннича.
И рече́ дави́дъ къ Сау́лу: кто́ а́зъ е́смь? и ко́е житiе́ сро́дства отца́ моего́ во Изра́или, я́ко да бу́ду зя́ть ца́рскiй?
И бы́сть во вре́мя, егда́ да́нѣй бы́ти подоба́ше меро́вѣ дще́ри Сау́ловѣ дави́ду, сiя́ даде́ся Адрiи́лу молаѳи́тскому въ жену́.
И возлюби́ Мелхо́ла дще́рь Сау́лова дави́да: и возвѣсти́ся Сау́лу, и уго́дно бы́сть предъ очи́ма его́ сло́во.
И рече́ Сау́лъ: да́мъ ему́ ю́, и бу́детъ ему́ въ собла́знъ. И бѣ́ на Сау́ла рука́ иноплеме́ннича. И рече́ Сау́лъ къ дави́ду: въ си́лахъ бу́деши ми́ зя́ть дне́сь.
И заповѣ́да Сау́лъ отроко́мъ свои́мъ, глаго́ля: рцы́те вы́ та́йно дави́ду, глаго́люще: се́, благоволи́тъ о тебѣ́ ца́рь, и вси́ о́троцы его́ лю́бятъ тя́, и ты́ бу́ди зя́ть царю́.
И глаго́лаша о́троцы Сау́ловы во у́шы дави́ду глаго́лы сiя́. И рече́ дави́дъ: еда́ легко́ предъ очи́ма ва́шима, е́же бы́ти [ми́] зя́темъ царю́? а́зъ бо е́смь му́жъ смире́нъ и не сла́венъ.
И возвѣсти́ша о́троцы Сау́лу сiя́ словеса́, я́же глаго́ла дави́дъ.
И рече́ Сау́лъ: та́ко рцы́те дави́ду: не хо́щетъ ца́рь съ бога́тствомъ [зя́тя], но то́кмо во стѣ́ краенеобрѣ́занiй иноплеме́нническихъ отмсти́ти враго́мъ царе́вымъ. Сау́лъ бо мы́сляше вда́ти дави́да въ ру́цѣ иноплеме́нникомъ.
И возвѣсти́ша о́троцы Сау́ловы глаго́лы сiя́ дави́ду, и уго́дна бы́ша словеса́ сiя́ предъ очи́ма дави́довыма, е́же бы́ти въ зя́тя царю́.
И не по мно́зѣхъ дне́хъ, воста́ дави́дъ и и́де са́мъ и му́жiе его́ съ ни́мъ, и уби́ от иноплеме́нникъ двѣ́сти муже́й: и принесе́ краенеобрѣ́занiя и́хъ царю́ и вдаде́ я́ ему́, и бы́сть зя́ть царю́, и вдаде́ ему́ ца́рь Мелхо́лу дще́рь свою́ въ жену́.
И ви́дѣ Сау́лъ, я́ко Госпо́дь е́сть съ дави́домъ, и ве́сь Изра́иль лю́битъ его́:
и приложи́ Сау́лъ отто́лѣ па́че боя́тися дави́да. И бы́сть Сау́лъ вражду́я на дави́да во вся́ дни́.
И исхожда́ху кня́зи иноплеме́нничи, и бы́сть от нача́ла исхожде́нiя и́хъ, дави́дъ разу́менъ бѣ́ па́че всѣ́хъ слу́гъ Сау́ловыхъ, и почте́ся и́мя его́ зѣло́.
Грузинский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
მოათავა საულთან ლაპარაკი და შეეკრა იონათანის სული დავითის სულს; და შეიყვარა იგი იონათანმა როგორც საკუთარი თავი.
წაიყვანა იმ დღეს იგი საულმა და არ გაუშვა მამის სახლში.
შეკრა იონათანმა დავითთან კავშირი, რადგან შეიყვარა იგი როგორც საკუთარი თავი.
გაიძრო იონათანმა მოსასხამი, თან რომ ჰქონდა, და მისცა დავითს; აგრეთვე შესამოსელი, მახვილი, მშვილდი და სარტყელი.
ყველგან დადიოდა დავითი, სადაც კი გააგზავნიდა მას საული, და ჭკვიანურად იქცეოდა. დაადგინა იგი საულმა ლაშქრის მეთაურად; ყველას მოეწონა ეს ამბავი, ხალხსაც და საულის მორჩილებსაც.
როცა ბრუნდებოდა დავითი ფილისტიმელის დამარცხების შემდეგ, გამოდიოდნენ ქალები ისრაელის ყველა ქალაქიდან საულ მეფის მისაგებებლად სიმღერით და ცეკვით, დაფდაფებით, მხიარული შეძახილებით,
გაჰყვიროდნენ მხიარული ქალები, ამბობდნენ: შემუსრა საულმა თავისი ათასი, ხოლი დავითმა თავისი ათი ათასი!
მეტად განაწყენდა საული, არ მოეწონა ეს სიტყვები; თქვა: დავითს ათი ათასს აძლევენ, მე კი ათასს. მეფობაღა აკლია.
ამ დღის შემდეგ იყო, რომ ალმაცერად უყურებდა საული დავითს.
მეორე დღეს შეიპყრო საული ღვთის ბოროტმა სულმა და გაშმაგდა იგი სახლში. დავითი ქნარზე უკრავდა ჩვეულებისამებრ, საულს კი შუბი ეჭირა ხელში.
მოისროლა საულმა შუბი, იფიქრა, კედელს მივაგმირავო დავითს. მაგრამ ორგზის გაუსხლტა მას დავითი.
დაუშინდა სული საულს, რადგან უფალი იყო დავითთან, საულს კი განეშორა.
განიშორა საულმა დავითი და დაადგინა იგი ათასისთავად. გამოდიოდა და შედიოდა იგი ხალხის წინაშე.
მუდამ ჭკვიანურად იქცეოდა დავითი და უფალი იყო მასთან.
დაინახა საულმა, რომ მეტისმეტად გონიერი იყო იგი, და შეეშინდა მისი.
მთელს ისრაელსა და იუდას უყვარდა დავითი, რადგან წინამძღოლობდა მათ.
უთხრა საულმა დავითს: აჰა, უფროსი ასული მყავს, მერობი; ცოლად მოგათხოვებ, ოღონდ ვაჟკაცად მეყოლე და გადაიხადე საღვთო ომები. ფიქრობდა საული: ჩემი ხელი ნუ იქნება მასზე, ფილისტიმელთა ხელი იყოს მასზეო.
უთხრა დავითმა საულს: ვინ ვარ მე, რა არის ჩემი ცხოვრება ან მამაჩემის გვარი ისრაელში, რომ მეფის სიძე გავხდე?
დადგა დრო, როდესაც საულის ასული მერობი უნდა მიეთხოვებინათ დავითისთვის. მაგრამ მეხოლათელ ყადრიელს მიათხოვეს.
შეუყვარდა მიქალს, საულის ასულს, დავითი; ამცნეს საულს და მასაც მოეწონა ეს ამბავი.
იფიქრა საულმა: მივათხოვებ, რომ მახედ ექცეს მას და მისწვდეს ფილისტიმელთა ხელი. უთხრა საულმა დავითს: ამჯერად მაინც გახდები ჩემი სიძე.
უბრძანა საულმა თავის მორჩილთ: ჩააგონეთ დავითს და უთხარით, კარგად გიყურებს მეფე და მის მორჩილებსაც უყვარხარ-თქო, დაესიძე-თქო მეფეს.
მიიტანეს საულის მორჩილებმა დავითის ყურამდე ეს სიტყვები და თქვა დავითმა: ადვილი გგონიათ მეფის სიძეობა? მე ხომ ერთი უპოვარი და უბირი კაცი ვარ.
აცნობეს მისმა მორჩილებმა საულს, ასე ლაპარაკობსო დავითი.
თქვა საულმა: ასე უთხარით დავითს, სხვა ურვადი არ სურს მეფეს, გარდა ასი წინდაუცვეთელი ფილისტიმელისა, რათა შური მიეგოს მეფის მტრებს. ფიქრობდა საული, ფილისტიმელთა ხელში ჩააგდებდა დავითს.
აცნობეს საულის მორჩილებმა დავითს ეს სიტყვები და მოეწონა დავითს, მეფის სიძე რომ უნდა გამხდარიყო. ჯერ არ იყო დრო გასული,
რომ ადგა დავითი და წავიდა თავის მებრძოლებთან ერთად და მოსრა ორასი ფილისტიმელი. მოიტანა დავითმა მათი ჩუჩები და სრულად ჩააბარა მეფეს, რათა გამხდარიყო მეფის სიძე. მაშინ მიათხოვა საულმა მიქალი, თავისი ასული ცოლად.
დაინახა საულმა და მიხვდა, რომ უფალი იყო დავითთან და უყვარდა იგი მიქალს, მის ასულს,
და კიდევ უფრო შეეშინდა დავითისა და სამუდამოდ მტრად გადაეკიდა.
გამოდიოდნენ ფილისტიმელთა სარდლები საომრად, და როცა კი გამოვიდოდნენ, საულის ყველა მორჩილზე გონივრულად იქცეოდა დავითი და დიდად განითქვა მისი სახელი.