Скрыть
23:3
23:4
23:5
23:7
23:8
23:10
23:11
23:12
23:13
23:15
23:16
23:18
23:20
23:21
23:22
23:23
23:26
23:27
23:28
Глава 24 
24:1
24:2
24:3
24:4
24:6
24:8
24:9
24:10
24:11
24:12
24:13
24:14
24:16
24:17
24:21
24:22
24:23
Глава 25 
25:3
25:4
25:5
25:6
25:7
25:8
25:9
25:10
25:11
25:12
25:14
25:15
25:16
25:17
25:19
25:20
25:22
25:23
25:24
25:25
25:27
25:31
25:32
25:33
25:34
25:37
25:38
25:40
25:41
25:42
25:44
Глава 26 
26:2
26:3
26:4
26:6
26:8
26:12
26:13
26:14
26:22
26:24
26:25
Глава 27 
27:1
27:4
27:5
27:10
27:11
27:12
Синодальный
1 Давид освобождает жителей Кеиля от Филистимлян, но Авиафар предостерегает его, что они предадут его Саулу; 15 Давид скрывается в пустыне Зиф, но Зифеи тоже донесли об этом Саулу; 24 Саул погнался за Давидом, который еле скрылся от него.
И известили Давида, говоря: вот, Филистимляне напали на Кеиль и расхищают гумна.
И вопросил Давид Господа, говоря: идти ли мне, и поражу ли я этих Филистимлян? И отвечал Господь Давиду: иди, ты поразишь Филистимлян и спасешь Кеиль.
Но бывшие с Давидом сказали ему: вот, мы боимся здесь в Иудее, как же нам идти в Кеиль против ополчений Филистимских? [мы попадем в плен к Филистимлянам.]
Тогда снова вопросил Давид Господа, и отвечал ему Господь и сказал: встань и иди в Кеиль, ибо Я предам Филистимлян в руки твои.
И пошел Давид с людьми своими в Кеиль, и воевал с Филистимлянами, и угнал скот их, и нанес им великое поражение, и спас Давид жителей Кеиля.
Когда Авиафар, сын Ахимелеха, прибежал к Давиду [и пошел с ним] в Кеиль, то принес с собою и ефод.
И донесли Саулу, что Давид пришел в Кеиль, и Саул сказал: Бог предал его в руки мои, ибо он запер себя, войдя в город с воротами и запорами.
И созвал Саул весь народ на войну, чтоб идти к Кеилю, осадить Давида и людей его.
Когда узнал Давид, что Саул задумал против него злое, сказал священнику Авиафару: принеси ефод [Господень].
И сказал Давид: Господи Боже Израилев! раб Твой услышал, что Саул хочет прийти в Кеиль, разорить город ради меня.
Предадут ли меня жители Кеиля в руки его? И придет ли сюда Саул, как слышал раб Твой? Господи Боже Израилев! открой рабу Твоему. И сказал Господь: придет.
И сказал Давид: предадут ли жители Кеиля меня и людей моих в руки Саула? И сказал Господь: предадут.
Тогда поднялся Давид и люди его, около шестисот человек, и вышли из Кеиля и ходили, где могли. Саулу же было донесено, что Давид убежал из Кеиля, и тогда он отменил поход.
Давид же пребывал в пустыне в неприступных местах и потом на горе в пустыне Зиф. Саул искал его всякий день; но Бог не предал Давида в руки его.
И видел Давид, что Саул вышел искать души его; Давид же был в пустыне Зиф в лесу.
И встал Ионафан, сын Саула, и пришел к Давиду в лес, и укрепил его упованием на Бога,
и сказал ему: не бойся, ибо не найдет тебя рука отца моего Саула, и ты будешь царствовать над Израилем, а я буду вторым по тебе; и Саул, отец мой, знает это.
И заключили они между собою завет пред лицем Господа; и Давид остался в лесу, а Ионафан пошел в дом свой.
И пришли Зифеи к Саулу в Гиву, говоря: вот, Давид скрывается у нас в неприступных местах, в лесу, на холме Гахила, что направо от Иесимона;
итак по желанию души твоей, царь, иди; а наше дело будет предать его в руки царя.
И сказал им Саул: благословенны вы у Господа за то, что пожалели о мне;
идите, удостоверьтесь еще, разведайте и высмотрите место его, где будет нога его, и кто видел его там, ибо мне говорят, что он очень хитер;
и высмотрите, и разведайте о всех убежищах, в которых он скрывается, и возвратитесь ко мне с верным известием, и я пойду с вами; и если он в этой земле, я буду искать его во всех тысячах Иудиных.
И встали они и пошли в Зиф прежде Саула. Давид же и люди его были в пустыне Маон, на равнине, направо от Иесимона.
И пошел Саул с людьми своими искать его. Но Давида известили об этом, и он перешел к скале и оставался в пустыне Маон. И услышал Саул, и погнался за Давидом в пустыню Маон.
И шел Саул по одной стороне горы, а Давид с людьми своими был на другой стороне горы. И когда Давид спешил уйти от Саула, а Саул с людьми своими шел в обход Давиду и людям его, чтобы захватить их;
тогда пришел к Саулу вестник, говоря: поспешай и приходи, ибо Филистимляне напали на землю.
И возвратился Саул от преследования Давида и пошел навстречу Филистимлянам; посему и назвали это место: Села-Гаммахлекоф*. //*Скала разделений.
1 Давид сберегает жизнь Саула в пещере в пустыне Ен-Гадди, 8 и этим доказывает Саулу свою верность ему; 16 Саул смягчается и возвращается домой.
И вышел Давид оттуда и жил в безопасных местах Ен-Гадди.
Когда Саул возвратился от Филистимлян, его известили, говоря: вот, Давид в пустыне Ен-Гадди.
И взял Саул три тысячи отборных мужей из всего Израиля и пошел искать Давида и людей его по горам, где живут серны.
И пришел к загону овечьему, при дороге; там была пещера, и зашел туда Саул для нужды; Давид же и люди его сидели в глубине пещеры.
И говорили Давиду люди его: вот день, о котором говорил тебе Господь: «вот, Я предам врага твоего в руки твои, и сделаешь с ним, что тебе угодно». Давид встал и тихонько отрезал край от верхней одежды Саула.
Но после сего больно стало сердцу Давида, что он отрезал край от одежды Саула.
И сказал он людям своим: да не попустит мне Господь сделать это господину моему, помазаннику Господню, чтобы наложить руку мою на него, ибо он помазанник Господень.
И удержал Давид людей своих сими словами и не дал им восстать на Саула. А Саул встал и вышел из пещеры на дорогу.
Потом встал и Давид, и вышел из пещеры, и закричал вслед Саула, говоря: господин мой, царь! Саул оглянулся назад, и Давид пал лицем на землю и поклонился [ему].
И сказал Давид Саулу: зачем ты слушаешь речи людей, которые говорят: «вот, Давид умышляет зло на тебя»?
Вот, сегодня видят глаза твои, что Господь предавал тебя ныне в руки мои в пещере; и мне говорили, чтоб убить тебя; но я пощадил тебя и сказал: «не подниму руки моей на господина моего, ибо он помазанник Господа».
Отец мой! посмотри на край одежды твоей в руке моей; я отрезал край одежды твоей, а тебя не убил: узнай и убедись, что нет в руке моей зла, ни коварства, и я не согрешил против тебя; а ты ищешь души моей, чтоб отнять ее.
Да рассудит Господь между мною и тобою, и да отмстит тебе Господь за меня; но рука моя не будет на тебе,
как говорит древняя притча: «от беззаконных исходит беззаконие». А рука моя не будет на тебе.
Против кого вышел царь Израильский? За кем ты гоняешься? За мертвым псом, за одною блохою.
Господь да будет судьею и рассудит между мною и тобою. Он рассмотрит, разберет дело мое, и спасет меня от руки твоей.
Когда кончил Давид говорить слова сии к Саулу, Саул сказал: твой ли это голос, сын мой Давид? И возвысил Саул голос свой, и плакал,
и сказал Давиду: ты правее меня, ибо ты воздал мне добром, а я воздавал тебе злом;
ты показал это сегодня, поступив со мною милостиво, когда Господь предавал меня в руки твои, ты не убил меня.
Кто, найдя врага своего, отпустил бы его в добрый путь? Господь воздаст тебе добром за то, что сделал ты мне сегодня.
И теперь я знаю, что ты непременно будешь царствовать, и царство Израилево будет твердо в руке твоей.
Итак поклянись мне Господом, что ты не искоренишь потомства моего после меня и не уничтожишь имени моего в доме отца моего.
И поклялся Давид Саулу. И пошел Саул в дом свой, Давид же и люди его взошли в место укрепленное.
1 Навал отказывается дать Давиду и его людям хлеба и поносит его; 14 Авигея, жена Навала, привозит дары свои Давиду и отвращает его гнев; 36 после скоропостижной смерти Навала Авигея становится женою Давида; 43 он берет себе в жену также Ахиноаму, но теряет Мелхолу.
И умер Самуил; и собрались все Израильтяне, и плакали по нем, и погребли его в доме его, в Раме. Давид встал и сошел к пустыне Фаран.
Был некто в Маоне, а имение его на Кармиле, человек очень богатый; у него было три тысячи овец и тысяча коз; и был он при стрижке овец своих на Кармиле.
Имя человека того – Навал, а имя жены его – Авигея; эта женщина была весьма умная и красивая лицем, а он – человек жестокий и злой нравом; он был из рода Халева.
И услышал Давид в пустыне, что Навал стрижет [на Кармиле] овец своих.
И послал Давид десять отроков, и сказал Давид отрокам: взойдите на Кармил и пойдите к Навалу, и приветствуйте его от моего имени,
и скажите так: «[здравствуй,] мир тебе, мир дому твоему, мир всему твоему;
ныне я услышал, что у тебя стригут овец. Вот, пастухи твои были с нами, и мы не обижали их, и ничего у них не пропало во все время их пребывания на Кармиле;
спроси слуг твоих, и они скажут тебе; итак да найдут отроки благоволение в глазах твоих, ибо в добрый день пришли мы; дай же рабам твоим и сыну твоему Давиду, что найдет рука твоя».
И пошли люди Давидовы, и сказали Навалу от имени Давида все эти слова, и умолкли.
И [вскочил] Навал, [и] отвечал слугам Давидовым, и сказал: кто такой Давид, и кто такой сын Иессеев? ныне стало много рабов, бегающих от господ своих;
неужели мне взять хлебы мои и воду мою, [и вино мое] и мясо, приготовленное мною для стригущих овец у меня, и отдать людям, о которых не знаю, откуда они?
И пошли назад люди Давида своим путем и возвратились, и пришли и пересказали ему все слова сии.
Тогда Давид сказал людям своим: опояшьтесь каждый мечом своим. И все опоясались мечами своими, опоясался и сам Давид своим мечом, и пошли за Давидом около четырехсот человек, а двести остались при обозе.
Авигею же, жену Навала, известил один из слуг, сказав: вот, Давид присылал из пустыни послов приветствовать нашего господина, но он обошелся с ними грубо;
а эти люди очень добры к нам, не обижали нас, и ничего не пропало у нас во все время, когда мы ходили с ними, быв в поле;
они были для нас оградою и днем и ночью во все время, когда мы пасли стада вблизи их;
итак подумай и посмотри, что делать; ибо неминуемо угрожает беда господину нашему и всему дому его, а он – человек злой, нельзя говорить с ним.
Тогда Авигея поспешно взяла двести хлебов, и два меха с вином, и пять овец приготовленных, и пять мер сушеных зерен, и сто связок изюму, и двести связок смокв, и навьючила на ослов,
и сказала слугам своим: ступайте впереди меня, вот, я пойду за вами. А мужу своему Навалу ничего не сказала.
Когда же она, сидя на осле, спускалась по извилинам горы, вот, навстречу ей идет Давид и люди его, и она встретилась с ними.
И Давид сказал: да, напрасно я охранял в пустыне все имущество этого человека, и ничего не пропало из принадлежащего ему; он платит мне злом за добро;
пусть то и то сделает Бог с врагами Давида, и еще больше сделает, если до рассвета утреннего из всего, что принадлежит Навалу, я оставлю мочащегося к стене.
Когда Авигея увидела Давида, то поспешила сойти с осла и пала пред Давидом на лице свое и поклонилась до земли;
и пала к ногам его и сказала: на мне грех, господин мой; позволь рабе твоей говорить в уши твои и послушай слов рабы твоей.
Пусть господин мой не обращает внимания на этого злого человека, на Навала; ибо каково имя его, таков и он. Навал* – имя его, и безумие его с ним. А я, раба твоя, не видела слуг господина моего, которых ты присылал. //*Безумный.
И ныне, господин мой, жив Господь и жива душа твоя, Господь не попустит тебе идти на пролитие крови и удержит руку твою от мщения, и ныне да будут, как Навал, враги твои и злоумышляющие против господина моего.
Вот эти дары, которые принесла раба твоя господину моему, чтобы дать их отрокам, служащим господину моему.
Прости вину рабы твоей; Господь непременно устроит господину моему дом твердый, ибо войны Господа ведет господин мой, и зло не найдется в тебе во всю жизнь твою.
Если восстанет человек преследовать тебя и искать души твоей, то душа господина моего будет завязана в узле жизни у Господа Бога твоего, а душу врагов твоих бросит Он как бы пращею.
И когда сделает Господь господину моему все, что говорил о тебе доброго, и поставит тебя вождем над Израилем,
то не будет это сердцу господина моего огорчением и беспокойством, что не пролил напрасно крови и сберег себя от мщения. И Господь облагодетельствует господина моего, и вспомнишь рабу твою [и окажешь милость ей].
И сказал Давид Авигее: благословен Господь Бог Израилев, Который послал тебя ныне навстречу мне,
и благословен разум твой, и благословенна ты за то, что ты теперь не допустила меня идти на пролитие крови и отмстить за себя.
Но, – жив Господь Бог Израилев, удержавший меня от нанесения зла тебе, – если бы ты не поспешила и не пришла навстречу мне, то до рассвета утреннего я не оставил бы Навалу мочащегося к стене.
И принял Давид из рук ее то, что она принесла ему, и сказал ей: иди с миром в дом твой; вот, я послушался голоса твоего и почтил лице твое.
И пришла Авигея к Навалу, и вот, у него пир в доме его, как пир царский, и сердце Навала было весело; он же был очень пьян; и не сказала ему ни слова, ни большого, ни малого, до утра.
Утром же, когда Навал отрезвился, жена его рассказала ему об этом, и замерло в нем сердце его, и стал он, как камень.
Дней через десять поразил Господь Навала, и он умер.
И услышал Давид, что Навал умер, и сказал: благословен Господь, воздавший за посрамление, нанесенное мне Навалом, и сохранивший раба Своего от зла; Господь обратил злобу Навала на его же голову. И послал Давид сказать Авигее, что он берет ее себе в жену.
И пришли слуги Давидовы к Авигее на Кармил и сказали ей так: Давид послал нас к тебе, чтобы взять тебя ему в жену.
Она встала и поклонилась лицем до земли и сказала: вот, раба твоя готова быть служанкою, чтобы омывать ноги слуг господина моего.
И собралась Авигея поспешно и села на осла, и пять служанок сопровождали ее; и пошла она за послами Давида и сделалась его женою.
И Ахиноаму из Изрееля взял Давид, и обе они были его женами.
Саул же отдал дочь свою Мелхолу, жену Давидову, Фалтию, сыну Лаиша, что из Галлима.
1 Саул снова гонится за Давидом в пустыне; 6 Давид вошел ночью в стан Саула, не позволил Авессе поразить Саула; делает выговор Авениру за небрежность в охране царя; 17 увещевает Саула прекратить погоню за ним; Саул отступает, благословив Давида.
Пришли Зифеи [с юга] к Саулу в Гиву и сказали: вот, Давид скрывается у нас на холме Гахила, что направо от Иесимона.
И встал Саул и спустился в пустыню Зиф, и с ним три тысячи отборных мужей Израильских, чтоб искать Давида в пустыне Зиф.
И расположился Саул на холме Гахила, что направо от Иесимона, при дороге; Давид же находился в пустыне и видел, что Саул шел за ним в пустыню;
и послал Давид соглядатаев и узнал, что Саул действительно пришел [из Кеиля].
И встал Давид [тайно] и пошел к месту, на котором Саул расположился станом, и увидел Давид место, где спал Саул и Авенир, сын Ниров, военачальник его. Саул же спал в шатре, а народ расположился вокруг него.
И обратился Давид и сказал Ахимелеху Хеттеянину и Авессе, сыну Саруину, брату Иоава, говоря: кто пойдет со мною к Саулу в стан? И отвечал Авесса: я пойду с тобою.
И пришел Давид с Авессою к людям [Сауловым] ночью; и вот, Саул лежит, спит в шатре, и копье его воткнуто в землю у изголовья его; Авенир же и народ лежат вокруг него.
Авесса сказал Давиду: предал Бог ныне врага твоего в руки твои; итак позволь, я пригвожду его копьем к земле одним ударом и не повторю удара.
Но Давид сказал Авессе: не убивай его; ибо кто, подняв руку на помазанника Господня, останется ненаказанным?
И сказал Давид: жив Господь! пусть поразит его Господь, или придет день его, и он умрет, или пойдет на войну и погибнет; меня же да не попустит Господь поднять руку мою на помазанника Господня;
а возьми его копье, которое у изголовья его, и сосуд с водою, и пойдем к себе.
И взял Давид копье и сосуд с водою у изголовья Саула, и пошли они к себе; и никто не видел, и никто не знал, и никто не проснулся, но все спали, ибо сон от Господа напал на них.
И перешел Давид на другую сторону и стал на вершине горы вдали; большое расстояние было между ними.
И воззвал Давид к народу и Авениру, сыну Нирову, говоря: отвечай, Авенир. И отвечал Авенир и сказал: кто ты, что кричишь и беспокоишь царя?
И сказал Давид Авениру: не муж ли ты, и кто равен тебе в Израиле? Для чего же ты не бережешь господина твоего, царя? ибо приходил некто из народа, чтобы погубить царя, господина твоего.
Нехорошо ты это делаешь; жив Господь! вы достойны смерти за то, что не бережете господина вашего, помазанника Господня. Посмотри, где копье царя и сосуд с водою, что были у изголовья его?
И узнал Саул голос Давида и сказал: твой ли это голос, сын мой Давид? И сказал Давид: мой голос, господин мой, царь.
И сказал еще: за что господин мой преследует раба своего? что я сделал? какое зло в руке моей?
И ныне пусть выслушает господин мой, царь, слова раба своего: если Господь возбудил тебя против меня, то да будет это от тебя благовонною жертвою; если же – сыны человеческие, то прокляты они пред Господом, ибо они изгнали меня ныне, чтобы не принадлежать мне к наследию Господа, говоря: «ступай, служи богам чужим».
Да не прольется же кровь моя на землю пред лицем Господа; ибо царь Израилев вышел искать одну блоху, как гоняются за куропаткою по горам.
И сказал Саул: согрешил я; возвратись, сын мой Давид, ибо я не буду больше делать тебе зла, потому что душа моя была дорога ныне в глазах твоих; безумно поступал я и очень много погрешал.
И отвечал Давид и сказал: вот копье царя; пусть один из отроков придет и возьмет его;
и да воздаст Господь каждому по правде его и по истине его, так как Господь предавал тебя в руки мои, но я не захотел поднять руки моей на помазанника Господня;
и пусть, как драгоценна была жизнь твоя ныне в глазах моих, так ценится моя жизнь в очах Господа, [и да покроет Он меня] и да избавит меня от всякой беды!
И сказал Саул Давиду: благословен ты, сын мой Давид; и дело сделаешь, и превозмочь превозможешь. И пошел Давид своим путем, а Саул возвратился в свое место.
1 Давид со своими женами и последователями убегает к Анхусу, царю Гефскому, и поселяется в Секелаге; 8 Давид напал на Амаликитян, чему Анхус обрадовался, надеясь удержать навсегда Давида в служении себе.
И сказал Давид в сердце своем: когда-нибудь попаду я в руки Саула, и нет для меня ничего лучшего, как убежать в землю Филистимскую; и отстанет от меня Саул и не будет искать меня более по всем пределам Израильским, и я спасусь от руки его.
И встал Давид, и отправился сам и шестьсот мужей, бывших с ним, к Анхусу, сыну Маоха, царю Гефскому.
И жил Давид у Анхуса в Гефе, сам и люди его, каждый с семейством своим, Давид и обе жены его – Ахиноама Изреелитянка и Авигея, бывшая жена Навала, Кармилитянка.
И донесли Саулу, что Давид убежал в Геф, и не стал он более искать его.
И сказал Давид Анхусу: если я приобрел благоволение в глазах твоих, то пусть дано будет мне место в одном из малых городов, и я буду жить там; для чего рабу твоему жить в царском городе вместе с тобою?
Тогда дал ему Анхус Секелаг, посему Секелаг и остался за царями Иудейскими доныне.
Всего времени, какое прожил Давид в стране Филистимской, было год и четыре месяца.
И выходил Давид с людьми своими и нападал на Гессурян и Гирзеян и Амаликитян, которые издавна населяли эту страну до Сура и даже до земли Египетской.
И опустошал Давид ту страну, и не оставлял в живых ни мужчины, ни женщины, и забирал овец, и волов, и ослов, и верблюдов, и одежду; и возвращался, и приходил к Анхусу.
И сказал Анхус Давиду: на кого нападали ныне? Давид сказал: на полуденную страну Иудеи и на полуденную страну Иерахмеела и на полуденную страну Кенеи.
И не оставлял Давид в живых ни мужчины, ни женщины, и не приводил в Геф, говоря: они могут донести на нас и сказать: «так поступил Давид, и таков образ действий его во все время пребывания в стране Филистимской».
И доверился Анхус Давиду, говоря: он опротивел народу своему Израилю и будет слугою моим вовек.
Церковнославянский (рус)
И воз­вѣсти́ша дави́ду, глаго́люще: се́, иноплеме́н­ницы облего́ша кеи́ль, и расхища́ютъ и попира́ютъ плоды́.
И вопроси́ дави́дъ Го́спода, глаго́ля: а́ще пойду́ и избiю́ иноплеме́н­ники сiя́? И рече́ Госпо́дь: иди́, и побѣди́ши иноплеме́н­ники сiя́, и спасе́ши кеи́ль.
И рѣ́ша му́жiе дави́довы къ нему́: се́, мы́ здѣ́ во Иуде́и бо­и́мся, и ка́ко бу́детъ, а́ще и́демъ въ кеи́ль, въ плѣ́нъ иноплеме́н­никовъ вни́демъ?
И при­­ложи́ еще́ дави́дъ вопроси́ти Го́спода. И от­вѣща́ ему́ Госпо́дь и рече́ ему́: воста́ни и сни́ди въ кеи́ль, я́ко а́зъ предаю́ иноплеме́н­ники въ ру́цѣ тво­и́.
И и́де дави́дъ и му́жiе его́ съ ни́мъ въ кеи́ль, и бра́шася со иноплеме́н­ники: и бѣжа́ша [иноплеме́н­ницы] от­ лица́ его́, и взя́ скоты́ и́хъ, и порази́ и́хъ я́звою вели́кою, и спасе́ дави́дъ живу́щыя въ кеи́лѣ.
И бы́сть егда́ бѣжа́ Авiа́ѳаръ сы́нъ Авимеле́ховъ къ дави́ду, и то́й съ дави́домъ въ кеи́ль сни́де, имы́й Ефу́дъ въ руцѣ́ сво­е́й.
И воз­вѣсти́ся Сау́лу, я́ко прiи́де дави́дъ въ кеи́ль. И рече́ Сау́лъ: предаде́ его́ Бо́гъ въ ру́цѣ мо­и́, я́ко заключи́ся в­ше́дъ въ гра́дъ [иму́щь] врата́ и вереи́.
И заповѣ́да Сау́лъ всѣ́мъ лю́демъ на бра́нь сни́ти въ кеи́ль, я́ти дави́да и му́жы его́.
И увѣ́дѣ дави́дъ, я́ко не премолка́етъ зло́бы о не́мъ Сау́лъ, и рече́ дави́дъ ко Авiа́ѳару жерцу́: при­­неси́ Ефу́дъ Госпо́день.
И рече́ дави́дъ: Го́споди Бо́же Изра́илевъ, слы́шавъ услы́ша ра́бъ тво́й, я́ко и́щетъ Сау́лъ прiити́ на кеи́ль растли́ти гра́дъ мене́ ра́ди:
а́ще заключи́т­ся? и ны́нѣ а́ще сни́детъ Сау́лъ, я́коже слы́ша ра́бъ тво́й? Го́споди Бо́же Изра́илевъ, воз­вѣсти́ рабу́ тво­ему́. И рече́ Госпо́дь: заключи́т­ся.
И рече́ дави́дъ: а́ще предадя́тъ мя́ и́же въ кеи́лѣ, и му́жы моя́ въ ру́ки Сау́ли? И рече́ Госпо́дь: предадя́тъ.
И воста́ дави́дъ и му́жiе его́ съ ни́мъ, я́ко четы́реста, и изыдо́ша изъ кеи́лы, и идо́ша, а́може хотя́ху. И воз­вѣсти́ша Сау́лу, я́ко угонзе́ дави́дъ изъ кеи́лы: и оста́ви ити́.
И сѣ́де дави́дъ въ Масере́мѣ въ пусты́ни во узи́нахъ, и сѣдя́ше въ пусты́ни на горѣ́ зи́фъ, въ земли́ зно́йнѣ: и иска́­ше его́ Сау́лъ во вся́ дни́, и не предаде́ его́ Бо́гъ въ ру́цѣ его́.
И ви́дѣ дави́дъ, я́ко исхо́дитъ Сау́лъ иска́ти его́: и дави́дъ бя́ше на горѣ́ зно́йнѣ, въ дубра́вѣ зи́фъ.
И воста́ Ионаѳа́нъ сы́нъ Сау́ловъ и и́де къ дави́ду въ дубра́ву, и утверди́ ру́цѣ его́ во Го́сподѣ,
и рече́ къ нему́: не бо́йся, я́ко не и́мать обрѣсти́ тебе́ рука́ отца́ мо­его́ Сау́ла, и ты́ и́маши ца́р­ст­вовати во Изра́или, и а́зъ бу́ду по тебѣ́ другі́й, и Сау́лъ оте́цъ мо́й увѣ́да та́ко.
И положи́ста о́ба завѣ́тъ предъ Го́сподемъ: и сѣдя́ше дави́дъ въ дубра́вѣ, а Ионаѳа́нъ отъи́де въ до́мъ сво́й.
И изыдо́ша зифе́е от­ зно́йныя земли́ къ Сау́лу на хо́лмъ, глаго́люще: не се́ ли дави́дъ скры́ся у на́съ въ месса́рѣ во узи́нахъ въ дубра́вѣ на холмѣ́ ехела́тстѣ, и́же одесну́ю Иесемо́на?
и ны́нѣ все́ е́же по души́ царе́вѣ ко исхожде́нiю, да сни́детъ [у́бо] къ на́мъ: заключи́ша бо его́ въ ру́ки царе́вы.
И рече́ и́мъ Сау́лъ: благослове́ни вы́ Го́сподеви, я́ко поболѣ́сте о мнѣ́:
иди́те ны́нѣ, и угото́вите еще́, и позна́йте мѣ́сто его́, идѣ́же бу́детъ нога́ его́ вско́рѣ, та́мо идѣ́же рѣ́сте, да не ка́ко прехи́тритъ:
и ви́дите и уразумѣ́йте о всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, идѣ́же то́й кры́ет­ся, и воз­врати́теся ко мнѣ́ на гото́во, и иду́ съ ва́ми: и бу́детъ, а́ще е́сть на земли́, изыска́ти и́мамъ его́ во всѣ́хъ ты́сящахъ Иу́диныхъ.
И воста́ша зифе́е, и идо́ша предъ Сау́ломъ: дави́дъ же и му́жiе его́ бя́ху въ пусты́ни мао́нъ къ за́паду одесну́ю Иесемо́на.
И и́де Сау́лъ и му́жiе его́ иска́ти дави́да. И воз­вѣсти́ша дави́ду, и сни́де ко ка́меню и́же въ пусты́ни мао́нъ. И услы́ша Сау́лъ, и погна́ вслѣ́дъ дави́да въ пусты́ню мао́нъ.
И идя́ше Сау́лъ и му́жiе его́ от­ страны́ горы́ от­сю́ду, дави́дъ же бѣ́ и му́жiе его́ от­ страны́ горы́ от­ону́ду: и бѣ́ дави́дъ укрыва́яся ити́ от­ лица́ Сау́ля, а Сау́лъ и му́жiе его́ ополчи́шася на дави́да и на му́жы его́ я́ти и́хъ.
И прiи́де вѣ́ст­никъ къ Сау́лу глаго́ля: потщи́ся и иди́, я́ко нападо́ша иноплеме́н­ницы на зе́млю твою́.
И воз­врати́ся Сау́лъ не гна́ти вслѣ́дъ дави́да, и и́де проти́ву иноплеме́н­никомъ: сего́ ра́ди нарече́ся мѣ́сто о́но ка́мень раздѣле́н­ный.
И воста́ дави́дъ от­ту́ду и сѣ́де во узи́нахъ енгадди́.
И бы́сть егда́ воз­врати́ся Сау́лъ вспя́ть от­ иноплеме́н­никъ, и воз­вѣсти́ша ему́, глаго́люще: се́, дави́дъ въ пусты́ни енга́дстѣй.
И взя́ Сау́лъ съ собо́ю три́ ты́сящы муже́й избра́н­ныхъ от­ всего́ Изра́иля и и́де иска́ти дави́да и муже́й его́ пря́мо лицу́ садде́емъ:
и прiи́де до ста́дъ пасо́мыхъ на пути́, и бѣ́ та́мо верте́пъ: и Сау́лъ вни́де испраздни́тися, дави́дъ же и му́жiе его́ во вну́трен­нихъ верте́па сѣдя́ху.
И рѣ́ша му́жiе дави́довы къ нему́: се́, де́нь се́й, о не́мже рече́ Госпо́дь тебѣ́ преда́ти врага́ тво­его́ въ ру́цѣ тво­и́, и сотвори́ши ему́ я́коже уго́дно предъ очи́ма тво­и́ма. И воста́ дави́дъ, и от­рѣ́за воскри́лiе оде́жды Сау́ли о́тай.
И бы́сть по си́хъ, и вострепета́ дави́ду се́рдце его́, я́ко от­рѣ́за воскри́лiе оде́жды Сау́ли:
и рече́ дави́дъ къ муже́мъ сво­и́мъ: ника́коже ми́ от­ Го́спода, а́ще сотворю́ глаго́лъ се́й господи́ну мо­ему́ христу́ Госпо́дню, е́же нанести́ ру́ку мою́ на́нь, я́ко христо́съ Госпо́день е́сть се́й.
И увѣща́ дави́дъ му́жы своя́ словесы́ и не даде́ и́мъ воста́в­шымъ уби́ти Сау́ла. И воста́ Сау́лъ, и сни́де на пу́ть.
И изы́де дави́дъ вслѣ́дъ его́ изъ верте́па: и возопи́ дави́дъ вслѣ́дъ Сау́ла, глаго́ля: господи́не царю́. И озрѣ́ся Сау́лъ вслѣ́дъ себе́, и преклони́ся дави́дъ лице́мъ сво­и́мъ до земли́, и поклони́ся ему́.
И рече́ дави́дъ къ Сау́лу: почто́ слу́шаеши слове́съ люді́й глаго́лющихъ: се́, дави́дъ и́щетъ души́ тво­ея́?
се́, дне́сь ви́дѣста о́чи тво­и́, я́ко предаде́ тя Госпо́дь дне́сь въ ру́цѣ мо­и́ въ верте́пѣ, и не восхотѣ́хъ уби́ти тебе́, и пощадѣ́хъ тя́, и рѣ́хъ: не нанесу́ руки́ мо­ея́ на го́спода мо­его́, я́ко пома́зан­никъ Госпо́день се́й е́сть:
и се́, воскри́лiе оде́жды тво­ея́ въ руцѣ́ мо­е́й, а́зъ отъ­я́хъ воскри́лiе оде́жды тво­ея́, и не уби́хъ тебе́: и уразумѣ́й, и ви́ждь дне́сь, я́ко нѣ́сть зло́бы въ руцѣ́ мо­е́й, ниже́ нече́стiя и презо́р­ст­ва, ниже́ согрѣши́хъ къ тебѣ́, а ты́ и́щеши души́ мо­ея́ изъя́ти ю́:
да су́дитъ Госпо́дь между́ мно́ю и тобо́ю, и да защи́титъ мя́ Госпо́дь от­ тебе́: рука́ же моя́ не бу́детъ на тя́,
я́коже глаго́лет­ся при́тча дре́вняя: от­ беззако́н­никъ изы́детъ преступле́нiе: рука́ же моя́ не бу́детъ на тя́:
и ны́нѣ ты́, царю́ Изра́илевъ, вслѣ́дъ кого́ исхо́диши? кого́ ты́ го́ниши? вслѣ́дъ ли пса́ уме́рша и вслѣ́дъ блохи́ еди́ныя?
да бу́детъ Госпо́дь судiя́ и от­мсти́тель между́ мно́ю и тобо́ю, да ви́дитъ Госпо́дь и су́дитъ су́дъ мо́й, и осу́дитъ мя́ от­ руки́ тво­ея́.
И бы́сть, егда́ сконча́ дави́дъ глаго́лы сiя́, глаго́ля къ Сау́лу, и рече́ Сау́лъ: тво́й ли гла́съ се́й, ча́до дави́де? И воз­дви́же Сау́лъ гла́съ сво́й и воспла́кася.
И рече́ Сау́лъ къ дави́ду: пра́веденъ еси́ ты́ па́че мене́, я́ко ты́ воз­да́лъ ми́ еси́ блага́я, а́зъ же тебѣ́ воз­да́хъ зла́я:
и ты́ воз­вѣсти́лъ ми́ еси́ дне́сь, я́же сотвори́лъ ми́ блага́я, я́ко заключи́ мя Госпо́дь въ ру́ки твоя́ дне́сь, и не уби́лъ мя́ еси́:
и я́коже а́ще кто́ обрѣ́лъ бы врага́ сво­его́ въ печа́ли, и от­пусти́лъ бы его́ въ пу́ть бла́гъ, и Госпо́дь воз­да́стъ ему́ блага́я, я́коже ты́ сотвори́лъ еси́ дне́сь:
и ны́нѣ се́, а́зъ вѣ́мъ, я́ко царю́я ца́р­ст­вовати и́маши, и ста́ти и́мать въ руцѣ́ тво­е́й ца́р­ст­во Изра́илево:
и ны́нѣ клени́ся ми́ Го́сподемъ, я́ко не искорени́ши сѣ́мене мо­его́ по мнѣ́ и не погуби́ши и́мене мо­его́ от­ до́му отца́ мо­его́.
И кля́т­ся дави́дъ Сау́лу. И отъи́де Сау́лъ на мѣ́сто свое́, дави́дъ же и му́жiе его́ взыдо́ша въ мессе́ру тѣ́сную.
И у́мре самуи́лъ, и собра́шася ве́сь Изра́иль, и пла́кашася его́, и погребо́ша его́ въ до́му его́ во Армаѳе́мѣ. И воста́ дави́дъ, и сни́де въ пусты́ню мао́ню.
И бѣ́ человѣ́къ въ мао́нѣ и стада́ его́ на карми́лѣ, и человѣ́къ вели́къ зѣло́: и сему́ ове́цъ три́ ты́сящы и ко́зъ ты́сяща: и бы́сть егда́ стрижа́­ше стада́ своя́ на карми́лѣ:
и́мя же человѣ́ку Нава́лъ и и́мя женѣ́ его́ Авиге́а: и жена́ его́ блага́ смы́сломъ и добра́ взо́ромъ зѣло́, му́жъ же ея́ человѣ́къ же́стокъ и лука́въ въ начина́нiихъ и человѣ́къ звѣронра́венъ.
И услы́ша дави́дъ въ пусты́ни, я́ко стриже́тъ Нава́лъ на карми́лѣ стада́ своя́.
И посла́ дави́дъ де́сять отроко́въ и рече́ отроко́мъ: взы́дите на карми́лъ и иди́те къ Нава́лу и вопроси́те его́ и́менемъ мо­и́мъ съ ми́ромъ,
и рцы́те сiя́: здра́въ ли еси́ ты́ и до́мъ тво́й, и вся́ твоя́ здра́ва ли су́ть?
и ны́нѣ се́, услы́шахъ, я́ко стригу́тъ тебѣ́ ны́нѣ пастуси́ тво­и́, и́же бѣ́ша съ на́ми въ пусты́ни, и не воз­брани́хомъ и́мъ, и не повелѣ́хомъ и́мъ ничесо́же во вся́ дни́, егда́ бѣ́ша на карми́лѣ:
вопроси́ отроко́въ тво­и́хъ и воз­вѣстя́тъ ти́: и да обря́щутъ о́троцы тво­и́ благода́ть предъ очи́ма тво­и́ма, я́ко въ де́нь бла́гъ прiидо́хомъ: да́ждь у́бо ны́нѣ е́же обря́щетъ рука́ твоя́ отроко́мъ тво­и́мъ и сы́ну тво­ему́ дави́ду.
И прiидо́ша о́троцы дави́довы и глаго́лаша словеса́ сiя́ къ Нава́лу, по всѣ́мъ глаго́ломъ си́мъ и́менемъ дави́довымъ.
И воз­скочи́ Нава́лъ и от­вѣща́ отроко́мъ дави́довымъ и рече́: кто́ дави́дъ? и кто́ сы́нъ Иессе́овъ? дне́сь умно́жени су́ть раби́ от­ходя́ще кі́йждо от­ лица́ господи́на сво­его́:
и воз­му́ ли хлѣ́бы моя́ и вино́ мое́ и закла́ная моя́, я́же закла́хъ стригу́щымъ моя́ о́вцы, и да́мъ ли о́ная муже́мъ, и́хже не вѣ́мъ от­ку́ду су́ть?
И воз­врати́шася о́троцы дави́довы путе́мъ сво­и́мъ, и воз­вра́щшеся прiидо́ша и воз­вѣсти́ша дави́ду по глаго́ломъ си́мъ.
И рече́ дави́дъ муже́мъ сво­и́мъ: препоя́шитеся кі́йждо ору́жiемъ сво­и́мъ. И препоя́сашася ору́жiемъ сво­и́мъ, и са́мъ дави́дъ препоя́сася мече́мъ сво­и́мъ, и идо́ша вслѣ́дъ дави́да, я́ко четы́реста муже́й, а двѣ́сти и́хъ оста́шася у сосу́довъ.
И Авиге́и женѣ́ Нава́ловѣ повѣ́да еди́нъ о́трокъ, глаго́ля: се́, при­­сыла́ дави́дъ послы́ от­ пусты́ни благослови́ти господи́на на́­шего, о́нъ же от­врати́ся от­ ни́хъ:
му́жiе же бла́зи [бѣ́ша] на́мъ зѣло́, не воз­браня́ху на́мъ, ниже́ повелѣва́ху на́мъ что́ во вся́ дни́, въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми:
и су́щымъ на́мъ на селѣ́, а́ки стѣна́ бѣ́ша о́крестъ на́съ, и въ нощи́ и во дни́, по вся́ дни́ въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасу́ще стада́:
и ны́нѣ разумѣ́й и ви́ждь ты́, что́ сотвори́ши, я́ко соверши́ся зло́ба на господи́на на́­шего и на до́мъ его́, и се́й сы́нъ губи́тель, и не воз­мо́жно глаго́лати къ нему́.
И потща́ся Авиге́а, и взя́ двѣ́сти хлѣ́бовъ и два́ сосу́да вина́ и пя́ть ове́цъ устро́­еныхъ и пя́ть мѣ́ръ муки́ чи́стыя и ко́шницу гро́здiя и двѣ́сти вя́заницъ смо́квей, и воз­ложи́ на осля́та,
и рече́ ко отроко́мъ сво­и́мъ: по­иди́те предо мно́ю, и се́, а́зъ вслѣ́дъ ва́съ иду́. Му́жу же сво­ему́ не воз­вѣсти́.
И бы́сть, всѣ́дшей е́й на осли́цу и сходя́щей въ подго́рiе, и се́, дави́дъ и му́жiе его́ идя́ху сопроти́ву ея́, и срѣ́те и́хъ.
И рече́ дави́дъ: во­и́стин­ну всу́е вся́ Нава́лова сохрани́хъ въ пусты́ни, и ничесо́же повелѣ́хъ взя́ти от­ всѣ́хъ я́же его́, и воз­даде́ ми зла́я за блага́я:
сiя́ да сотвори́тъ Бо́гъ дави́ду и сiя́ да при­­ложи́тъ, а́ще до у́тра оста́влю от­ всѣ́хъ Нава́ловыхъ да́же до моча́щагося къ стѣнѣ́.
И уви́дѣ Авиге́а дави́да, и потща́ся и скочи́ со осля́те, и паде́ предъ дави́домъ на лице́ свое́, и поклони́ся ему́ до земли́,
и паде́ на но́ги его́ и рече́: во мнѣ́, господи́не мо́й, непра́вда моя́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ во у́шы тво­и́, и послу́шай слове́съ рабы́ тво­ея́:
да не воз­ложи́тъ ны́нѣ господи́нъ мо́й се́рдца сво­его́ на человѣ́ка ги́белнаго сего́, я́ко по и́мени сво­ему́ то́й е́сть: Нава́лъ и́мя ему́, и безу́мiе съ ни́мъ: а́зъ же раба́ твоя́ не ви́дѣхъ отроко́въ господи́на мо­его́, и́хже посла́лъ еси́:
и ны́нѣ, господи́не мо́й, жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, я́коже воз­брани́ тебѣ́ Госпо́дь е́же не прiити́ на кро́вь непови́н­ну и спасти́ тебѣ́ ру́ку твою́: и ны́нѣ да бу́дутъ я́коже Нава́лъ врази́ тво­и́ и и́щущiи господи́ну мо­ему́ зла́:
и ны́нѣ воз­ми́ благослове́нiе сiе́, е́же при­­несе́ раба́ твоя́ господи́ну мо­ему́, и да́ждь отроко́мъ предстоя́щымъ господи́ну мо­ему́:
от­ими́ ны́нѣ непра́вду рабы́ тво­ея́, я́ко творя́ сотвори́тъ Госпо́дь до́мъ вѣ́ренъ господи́ну мо­ему́, я́ко на бра́ни господи́на мо­его́ Госпо́дь спобо́ретъ, и зло́ба не обря́щет­ся въ тебѣ́ никогда́же:
и а́ще воста́нетъ человѣ́къ гоня́й тя́ и ища́й души́ тво­ея́, и бу́детъ душа́ господи́на мо­его́ при­­вя́зана со­у́зомъ жи́зни у Го́спода Бо́га, и ду́шу враго́въ тво­и́хъ порази́ши пра́щею посредѣ́ пра́щи:
и бу́детъ егда́ сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну мо­ему́ вся́, ели́ка глаго́лаше блага́я о тебѣ́, и повели́тъ тебѣ́ Госпо́дь [бы́ти] вожде́мъ во Изра́или,
и не бу́детъ тебѣ́ сiе́ ме́рзость и собла́знъ се́рдцу господи́на мо­его́, е́же излiя́ти кро́вь непови́н­ную ту́не и спасти́ ру́ку свою́ себѣ́: и да бла́го сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну мо­ему́, и воспомяне́ши рабу́ твою́, е́же благосотвори́ти е́й.
И рече́ дави́дъ ко Авиге́и: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же посла́ тя дне́сь на срѣ́тенiе ми́,
и благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и благослове́на ты́ удержа́в­шая мя́ въ де́нь се́й ити́ на проли́тiе кро́ве, и спасти́ ми ру́ку мою́:
оба́че жи́въ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же воз­брани́ ми дне́сь зло́ сотвори́ти тебѣ́: зане́ а́ще бы не потща́лася и не при­­шла́ еси́ на срѣ́тенiе мнѣ́, тогда́ рѣ́хъ: а́ще оста́нет­ся Нава́лу до у́трен­няго свѣ́та моча́щiйся къ стѣнѣ́.
И прiя́ дави́дъ от­ руку́ ея́ вся́, я́же при­­несе́ ему́, и рече́ е́й: иди́ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послу́шахъ гла́са тво­его́ и прiя́хъ лице́ твое́.
И прiи́де Авиге́а къ Нава́лу: и се́, у него́ пи́ръ въ дому́ его́, я́ко пи́ръ царе́въ: и се́рдце Нава́лово ве́село въ не́мъ, и то́й пiя́нъ до зѣла́. И не воз­вѣсти́ Авиге́а Нава́лу глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та у́трен­няго.
И бы́сть зау́тра, егда́ истрезви́ся Нава́лъ от­ вина́, повѣ́да ему́ жена́ его́ вся́ глаго́лы сiя́, и у́мре се́рдце его́ въ не́мъ, и то́й бы́сть я́ко ка́мень.
И бы́сть я́ко де́сять дні́й, и порази́ Госпо́дь Нава́ла, и у́мре.
И услы́ша дави́дъ и рече́: благослове́нъ Госпо́дь, и́же суди́ су́дъ поноше́нiя мо­его́ от­ руки́ Нава́ли, и раба́ сво­его́ удержа́ от­ руки́ злы́хъ, и зло́бу Нава́лю обрати́ Госпо́дь на главу́ его́. И посла́ дави́дъ и глаго́ла ко Авиге́и поя́ти ю́ себѣ́ въ жену́.
И прiидо́ша о́троцы дави́довы ко Авиге́и въ карми́лъ, и рѣ́ша е́й, глаго́люще: дави́дъ посла́ на́съ къ тебѣ́, да тя́ по́йметъ себѣ́ въ жену́.
И воста́ и поклони́ся до земли́ лице́мъ и рече́: се́, раба́ твоя́ въ рабы́ню умыва́ти но́ги отроко́мъ тво­и́мъ.
И воста́ Авиге́а, и всѣ́де на осля́, и пя́ть дѣви́цъ идя́ху вслѣ́дъ ея́, и по́йде вслѣ́дъ отроко́въ дави́довыхъ, и бы́сть ему́ въ жену́.
И Ахинаа́му поя́тъ дави́дъ от­ Иезрае́ля, и бѣ́стѣ ему́ о́бѣ жены́.
Сау́лъ же даде́ Мелхо́лу дще́рь свою́ жену́ дави́дову Фалті́ю сы́ну Ами́сову и́же от­ ро́ммы.
И прiидо́ша зифе́е от­ зно́йныя къ Сау́лу на хо́лмъ, глаго́люще: се́, дави́дъ скры́ся у на́съ на холмѣ́ ехела́ѳъ, пря́мо Иессемо́ну.
И воста́ Сау́лъ, и сни́де въ пусты́ню зи́фъ, и съ ни́мъ три́ ты́сящы муже́й избра́н­ныхъ от­ Изра́иля, иска́ти дави́да въ пусты́ни зи́фъ.
И ополчи́ся Сау́лъ на холмѣ́ ехела́ѳъ и́же пря́мо Иессемо́ну при­­ пути́, дави́дъ же сѣдя́ше въ пусты́ни. И ви́дѣ дави́дъ, я́ко и́детъ Сау́лъ вслѣ́дъ его́ въ пусты́ню,
и посла́ дави́дъ согляда́таи, и разумѣ́, я́ко и́детъ Сау́лъ гото́въ изъ кеи́ля:
и воста́ дави́дъ о́тай, и вни́де въ мѣ́сто, идѣ́же почива́­ше Сау́лъ, и та́мо бя́ше Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ, пе́рвый во­ево́да его́, и Сау́лъ спа́­ше въ колесни́цѣ ца́рстѣй, и лю́дiе ополчи́в­шеся о́крестъ его́.
И от­вѣща́ дави́дъ и рече́ ко Авимеле́ху Хетте́ину и ко Аве́ссѣ сы́ну сару́ину бра́ту Иоа́влю, глаго́ля: кто́ вни́детъ со мно́ю къ Сау́лу въ по́лкъ? И рече́ Аве́сса: а́зъ вни́ду съ тобо́ю.
И внидо́ста дави́дъ и Аве́сса въ лю́ди но́щiю: и се́, Сау́лъ спя́й сно́мъ въ колесни́цѣ ца́рстѣй, и копiе́ его́ водруже́но въ зе́млю при­­ главѣ́ его́, Авени́ръ же и во́ини его́ спа́ху о́крестъ его́.
И рече́ Аве́сса къ дави́ду: заключи́ Госпо́дь дне́сь врага́ тво­его́ въ ру́цѣ тво­и́, и ны́нѣ поражу́ его́ копiе́мъ въ зе́млю еди́ножды, и не повторю́ ему́.
И рече́ дави́дъ ко Аве́ссѣ: не убива́й его́, я́ко кто́ простре́тъ ру́ку свою́ на христа́ Госпо́дня, и непови́ненъ бу́детъ?
И рече́ дави́дъ: жи́въ Госпо́дь, а́ще не Госпо́дь порази́тъ его́, или́ де́нь его́ прiи́детъ, и у́мретъ, или́ на бра́нь сни́детъ и поги́бнетъ:
да не бу́детъ ми́ от­ Го́спода нанести́ ру́ку мою́ на христа́ Госпо́дня: и ны́нѣ воз­ми́ копiе́ от­ воз­гла́вiя его́ и сосу́дъ водны́й, и отъи́демъ мы́ о себѣ́.
И взя́ дави́дъ копiе́ и сосу́дъ водны́й от­ воз­гла́вiя его́, и от­идо́ста о себѣ́: и не бѣ́ и́же бы ви́дѣлъ или́ разумѣ́лъ, и не бя́ше востаю́щаго, вси́ бо спа́ху, я́ко со́нъ крѣ́покъ от­ Го́спода нападе́ на ня́.
И пре́йде дави́дъ на о́нъ по́лъ и ста́ на версѣ́ горы́ издале́ча, и мно́гъ бѣ́ пу́ть между́ и́ми.
И воз­зва́ дави́дъ къ лю́демъ, и Авени́ру рече́ глаго́ля: не от­вѣща́еши ли, Авени́ре? И от­вѣща́ Авени́ръ и рече́: кто́ ты́ еси́ зовы́й мя́?
И рече́ дави́дъ ко Авени́ру: не му́жъ ли еси́ ты́? и кто́, я́коже ты́, во Изра́или? и почто́ не храни́ши господи́на тво­его́ царя́? я́ко вни́де еди́нъ от­ люді́й уби́ти господи́на тво­его́ царя́:
и не бла́го сiе́ [зѣло́], е́же сотвори́лъ еси́: жи́въ Госпо́дь, я́ко сы́нове сме́рти вы́, не храня́щiи го́спода сво­его́ царя́ христа́ Госпо́дня: и ны́нѣ ви́ждь, гдѣ́ е́сть копiе́ царе́во и сосу́дъ водны́й, я́же бѣ́ша при­­ главѣ́ его́?
И позна́ Сау́лъ гла́съ дави́довъ и рече́: тво́й ли гла́съ се́й, ча́до дави́де? И рече́ дави́дъ: а́зъ ра́бъ тво́й, го́споди царю́.
И рече́ дави́дъ: почто́ го́ниши раба́ тво­его́, го́споди царю́? я́ко что́ [ти́] согрѣши́хъ? и ка́я обрѣ́теся во мнѣ́ непра́вда?
и ны́нѣ да послу́шаетъ госпо́дь мо́й ца́рь глаго́ловъ раба́ сво­его́: а́ще Бо́гъ поощря́етъ тя́ на мя́, да бу́детъ благово́н­на же́ртва твоя́: а́ще же сы́нове человѣ́честiи, про́кляти сі́и предъ Го́сподемъ, я́ко изгна́ша мя́ дне́сь не утверди́тися въ жре́бiи Госпо́дни, глаго́люще: пойди́, рабо́тай бого́мъ чужди́мъ:
и ны́нѣ да не паде́тъ кро́вь моя́ на зе́млю предъ лице́мъ Госпо́днимъ, я́ко изы́де ца́рь Изра́илевъ иска́ти души́ мо­ея́, и го́нитъ я́коже нощны́й вра́нъ по гора́мъ.
И рече́ Сау́лъ: согрѣши́хъ: воз­врати́ся, ча́до дави́де, я́ко ктому́ не сотворю́ ти зла́, зане́ честна́ душа́ моя́ предъ очи́ма тво­и́ма въ де́нь се́й: безу́мно сотвори́хъ, и погрѣши́хъ мно́го зѣло́.
И от­вѣща́ дави́дъ и рече́: се́, копiе́ царе́во, да прiи́детъ о́трокъ еди́нъ и во́зметъ е́:
и Госпо́дь да воз­врати́тъ ко­ему́ждо по пра́вдѣ его́ и по вѣ́рѣ его́: я́коже предаде́ тя Госпо́дь дне́сь въ ру́цѣ мо­и́, и не восхотѣ́хъ нанести́ руки́ мо­ея́ на христа́ Госпо́дня:
и се́, я́коже воз­вели́чися душа́ твоя́ дне́сь во о́чiю мое́ю, та́ко да воз­вели́чит­ся душа́ моя́ предъ Го́сподемъ, и да покры́етъ мя́ и и́зметъ мя́ от­ вся́кiя печа́ли.
И рече́ Сау́лъ къ дави́ду: благослове́нъ ты́, ча́до, и творя́й сотвори́ши и могі́й воз­мо́жеши. И отъи́де дави́дъ въ пу́ть сво́й, а Сау́лъ воз­врати́ся на мѣ́сто свое́.
И рече́ дави́дъ въ се́рдцы сво­е́мъ, глаго́ля: ны́нѣ впаду́ въ де́нь еди́нъ въ ру́ки Сау́ли, и не бу́детъ ми́ бла́го, а́ще не спасу́ся въ земли́ иноплеме́н­ничи, и преста́нетъ Сау́лъ иска́ти мене́ во вся́комъ предѣ́лѣ Изра́илевѣ, и спасу́ся изъ руки́ его́.
И воста́ дави́дъ и ше́сть со́тъ муже́й и́же съ ни́мъ, и и́де ко агху́су сы́ну Амма́хову царю́ ге́ѳску.
И пребы́сть дави́дъ у агху́са въ ге́ѳѣ, са́мъ и му́жiе его́ вси́ и до́мъ его́, и дави́дъ и о́бѣ жены́ его́, Ахинаа́мъ Иезраили́тыня и Авиге́а жена́ Нава́ла карми́лскаго.
И воз­вѣсти́ша Сау́лу, я́ко от­бѣже́ дави́дъ въ ге́ѳъ, и не при­­ложи́ ктому́ [сау́лъ] иска́ти его́.
И рече́ дави́дъ ко агху́су: а́ще обрѣ́те ра́бъ тво́й благода́ть предъ очи́ма тво­и́ма, да да́си ми́ мѣ́сто во еди́нѣмъ от­ градо́въ и́же на селѣ́, и ся́ду та́мо: и вску́ю сѣди́тъ ра́бъ тво́й во гра́дѣ ца́р­с­т­вен­нѣмъ съ тобо́ю?
И даде́ ему́ агху́съ въ де́нь то́й секела́гъ: сего́ ра́ди бы́сть царю́ Иуде́йску секела́гъ до дне́шняго дне́.
И бы́сть число́ дні́й, въ ня́же сѣдя́ше дави́дъ на селѣ́ иноплеме́н­ничи, четы́ри ме́сяцы.
И восхожда́­ше дави́дъ и му́жiе его́ и напада́ху на вся́каго гессе́ра и на Амалики́та, и се́, земля́ населя́шеся от­ ламсу́ра и до земли́ Еги́петскiя:
и поража́­ше дави́дъ зе́млю, и не оставля́ше въ живы́хъ му́жеска по́лу и же́нска: и взима́ху стада́, и бу́йволицы и осля́та, и велблю́ды и ри́зы, и воз­враща́ющеся при­­хожда́ху ко агху́су.
И рече́ агху́съ къ дави́ду: на кого́ нападо́сте ны́нѣ? И рече́ дави́дъ ко агху́су: къ ю́гу Иуде́и и къ ю́гу Иесмеги́ и къ ю́гу Кенезі́а:
и му́жеска по́лу и же́нска не оставля́хъ въ живы́хъ е́же вводи́ти въ ге́ѳъ, глаго́ля: да не воз­вѣстя́тъ въ ге́ѳѣ на на́съ, глаго́люще: сiя́ твори́тъ дави́дъ. И сiе́ оправда́нiе его́ во вся́ дни́, въ ня́же сѣдя́ше дави́дъ на селѣ́ иноплеме́н­ничи.
И увѣ́рися дави́дъ агху́су зѣло́, глаго́ля: омерзѣ́нiемъ омерзѣ́ въ лю́дехъ сво­и́хъ во Изра́или, и бу́детъ ми́ ра́бъ во вѣ́ки.
І донесли Давидові, говорячи: Ось филистимляни облягли Кеїлу, і грабують клуні.
І запитав Давид Господа, говорячи: Чи піду й переможу тих филистимлян?
А Господь сказав до Давида: Іди, і поб́єш филистимлян та спасеш Кеїлу.
А Давидові люди сказали до нього: Ось ми боїмося тут у Юді, а що ж буде, коли підемо в Кеїлу, проти филистимських лав?
А Давид ще далі питався Господа, і Господь відповів та сказав йому: Устань, зійди до Кеїли, бо Я даю филистимлян у твою руку.
І пішов Давид та люди його до Кеїли, та й воював із филистимлянами, і зайняв їхню худобу, і наніс їм велику поразку.
І спас Давид мешканців Кеїли.
І сталося, коли втікав Евіятар, син Ахімелеха, до Давида в Кеїлу, то ефод був у його руці.
А Саулові донесено, що Давид увійшов у Кеїлу.
І сказав Саул: Бог віддав його в мою руку, бо він замкнув себе, коли ввійшов до міста з воротами та засувом.
І скликав Саул увесь народ на війну, щоб зійти до Кеїли облягти Давида та людей його.
І дізнався Давид, що Саул задумує лихо на нього, і сказав до священика Евіятара: Принеси ефода!
І Давид сказав: Господи, Боже Ізраїлів!
Дослухуючися, чув Твій раб, що Саул хоче ввійти до Кеїли, щоб вигубити місто через мене.
Чи видадуть мене громадяни Кеїли в його руку?
Чи зійде Саул, як чув твій раб?
Господи, Боже Ізраїлів, розповіж же Своєму рабові!
І сказав Господь: Зійде.
І запитався Давид: Чи видадуть громадяни Кеїли мене та людей моїх у Саулову руку?
А Господь сказав: Видадуть.
І встав Давид та його люди, близько шости сотень чоловіка, та й вийшли з Кеїли, і ходили, де можна було ходити.
А Саулові донесено, що Давид утік із Кеїли, і він занехаяв похід.
І осівся Давид у пустині в твердинях, і осівся на горі в пустині Зіф.
А Саул шукав його повсякденно, та Бог не дав його в руку йому.
І побачив Давид, що Саул вийшов шукати душі його, а Давид пробував у пустині Зіф у Хореші.
І встав Йонатан, Саулів син, і пішов до Давида до Хорешу, і зміцнив його на дусі в Бозі,
та й сказав до нього: Не бійся, бо не знайде тебе рука мого батька Саула!
І ти будеш царювати над Ізраїлем, а я буду тобі заступником.
І це знає й батько мій Саул.
І вони обидва склали умову перед Господнім лицем.
І осівся Давид у Хорешу, а Йонатан пішов до свого дому.
А зіфеяни прийшли до Саула до Ґів́ї, говорячи: Ось Давид ховається в нас у твердинях у Хорешу, на взгір́ї Хахіла, що з півдня від Єшімону.
А тепер, за всім жаданням своєї душі, о царю, конче зійди, а нам хіба видати його в цареву руку.
І сказав Саул: Благословенні ви в Господа, бо змилосердилися надо мною!
Ідіть же, приготуйте ще, і розпізнайте, і побачте місце його, де буде нога його, хто його там бачив, бо казали мені: сильно хитрує він!
І подивіться, і розізнайте всі схованки, де він ховається, і вернетесь до мене з певною звісткою, і я піду з вами.
І буде, якщо він є в Краю, то пошукаю його по всіх Юдиних тисячах.
І встали вони, і пішли в Зіф перед Саулом.
А Давид та його люди були в Маонській пустині в Араві, на південь від Єшімону.
А Саул та його люди пішли шукати.
І донесли про це Давидові, і він зійшов до Сели, і спинився в Маонській пустині.
А Саул прочув, та й гнався за Давидом до Маонської пустині.
І пішов Саул з цього боку гори, а Давид та його люди з того боку гори.
І поспішав Давид відійти перед Саулом, а Саул та люди його оточували Давида та людей його, щоб схопити їх.
І прийшов посланець до Саула, говорячи: Іди поспішно, бо филистимляни кинулися на Край!
І вернувся Саул з погоні за Давидом, і пішов навперейми филистимлян.
Тому то назвали ім́я тому місцю: Села-Гаммахлекот.
А Давид вийшов звідти, і осівся в твердинях Ен-Ґеді.
І сталося, як вернувся Саул із погоні за филистимлянами, то донесли йому, говорячи: Ось Давид у пустині Ен-Ґеді.
І взяв Саул три тисячі війська, вибраних з усього Ізраїля, і пішов шукати Давида та людей його на поверхні газельських скель.
І прийшов він до кошар на отари при дорозі, а там печера.
І Саул увійшов туди для потреби, а по боках печери сиділи Давид та люди його.
І сказали люди Давида до нього: Оце той день, що Господь говорив до тебе: Ось Я даю ворога твого в твою руку, і ти зробиш йому, як буде добре в твоїх очах.
А Давид устав, і тихо відтяв полу Саулового плаща.
І сталося потім, і серце Давидове все докоряло йому, що він відтяв полу Саулового плаща.
І сказав він до своїх людей: Борони мене, Господи, щоб зробити ту річ моєму панові, Господньому помазанцеві, щоб простягнути руку свою на нього, бо він помазанець Господній!
І Давид стримав цими словами людей своїх, і не дав їм повстати на Саула.
А Саул устав із печери, і пішов дорогою.
А потому Давид устав, і вийшов із печери, та й закричав за Саулом, говорячи: Пане мій, о царю!
А Саул озирнувся назад, а Давид схилився обличчям до землі та й поклонився.
І сказав Давид до Саула: Нащо ти слухаєш слів того, хто каже: Давид хоче тобі зла?
Ось цього дня очі твої бачать те, що Господь дав був тебе сьогодні в мою руку в печері.
І радили мені забити тебе, та я змилосердився над тобою й сказав: Не простягну своєї руки на свого пана, бо він помазанець Господній!
І подивися, батьку мій, і поглянь на полу плаща свого в моїй руці, бо коли я відрізував цю полу плаща твого, то я не забив тебе.
Пізнай та побач, що в моїй руці нема зла та гріха, і не згрішив я проти тебе, а ти чигаєш на душу мою, щоб забрати її!
Нехай розсудить Господь між мною та між тобою, і нехай пімститься Господь тобі за мене, а моя рука не буде на тобі!
Як говорить стародавня приказка: Від безбожних виходить безбожність, а моя рука не буде на тобі!
За ким вийшов Ізраїлів цар?
За ким ти ганяєшся?
За мертвим псом, за однією блохою?
І нехай буде Господь за суддю, і нехай Він розсудить між мною та між тобою.
І побачить Він, і заступиться за мою справу, і висудить мене з твоєї руки.
І сталося, як Давид скінчив говорити ці слова до Саула, то Саул сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде?
І підняв Саул голос свій, та й заплакав.
І сказав він до Давида: Справедливіший ти від мене, бо ти робив мені добро, а я робив тобі лихо.
Бо ти сьогодні засвідчив, що зробив зо мною добро тим, що Господь видав мене в твою руку, а ти не вбив.
Як чоловік знайде свого ворога, то хіба відпускає його доброю дорогою?
І Господь відплатить тобі добром за те, що ти зробив мені цього дня.
А тепер я ось пізнав, що дійсно будеш ти царювати, і стане в руці твоїй Ізраїлеве царство.
А тепер присягни мені Господом, що не вигубиш насіння мого по мені, і що не вигубиш імени мого з дому батька мого.
І Давид заприсягнув Саулові.
І пішов Саул до дому свого, а Давид та люди його ввійшли до твердині.
І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі.
А Давид устав, і пішов у пустиню Паран.
І був чоловік у Маоні, а оселя його на Кармелі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібної худоби та тисячу кіз.
І був він на Кармелі, коли стригли отару його.
А ім́я тому чоловікові Навал, а ім́я жінці його Авіґаїл.
А жінка та була доброго розуму та вродлива, чоловік же той був жорстокий та злочинний, із роду Калева.
А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару.
І послав Давид десять хлопців.
І сказав Давид до тих хлопців: Вийдіть на Кармел, і прийдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир,
та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і всьому, що твоє, мир!
А тепер почув я, що в тебе стрижуть.
Пастухи твої були з нами, ми не кривдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебування їх на Кармелі.
Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі.
І нехай знайдуть в очах твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли.
Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що знайде рука твоя!
І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова.
І спинилися.
І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: Хто такий Давид та хто Єссеїв син?
Сьогодні намножилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!
І я візьму хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам людям, яких не знаю, звідки то вони?
І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли йому всі ці слова.
А Давид сказав до людей своїх: Припережіть кожен меча свого!
І приперезали кожен меча свого, і приперезав і Давид свого меча.
І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при речах.
А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґаїл, Наваловій жінці, говорячи: Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.
А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були ми на полі.
Муром були вони над нами і вночі, і вдень повсякчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.
А тепер пізнай та побач, що зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його.
А він негідний, із ним не можна говорити.
Тоді Авіґаїл поспішно взяла двісті хлібів, і два бурдюки вина, і п́ятеро приготовлених з отари, і п́ять сеїв пряженого зерна, а сто родзинок, та двісті сушених фіґ.
І склала це на ослів.
І сказала вона до своїх слуг: Ідіть передо мною, а я ось піду за вами.
І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірському укритті, аж ось Давид та люди його сходять навперейми їй.
І вона стрінула їх.
А Давид сказав: Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало.
Та він вернув мені злом за добро!
Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ранку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!
А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.
І впала вона до ніг йому та й сказала: На мені самій, пане мій, ця провина!
І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.
Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім́я його, такий він: Навал ім́я йому, і глупота з ним!
А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.
А тепер, мій пане, як живий Господь і як жива душа твоя!
Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі!
А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!
А оце дарунок, якого принесла твоя невільниця своєму панові, буде даний хлопцям, що служать моєму панові.
Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій провадить війни Господні, і зло не буде знайдене в тобі за твоїх днів.
І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв́язана у в́язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх нехай Він її кине, як із пращі!
І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настановить тебе володарем над Ізраїлем,
то це не буде тобі на спотикання та на спокусу серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам.
А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!
І сказав Давид до Авіґаїл: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!
І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.
Але живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ранку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!
І взяв Давид із руки її те, що вона принесла йому, а їй сказав: Іди з миром до свого дому!
Бачиш, я послухався голосу твого, і простив тобі!
І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття в його домі, немов прийняття царське!
А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п́яний.
І вона не розповіла йому нічого, ані малого, ані великого аж до світла ранку.
І сталося, вранці, коли Навал витверезився, то жінка його розповіла йому про цю справу.
І завмерло йому серце в його середині, і він став, як камінь.
І сталося днів через десять, і вразив Господь Навала, і той помер.
І почув Давид, що Навал помер, і сказав: Благословенний Господь, що розсудив справу образи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, зло Навала звернув Господь на його голову!
І Давид послав, і говорив про Авіґаїл, щоб узяти її собі за жінку.
І прийшли Давидові раби до Авіґаїл на Кармел, і промовляли до неї, говорячи: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.
А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: Ось твоя служниця готова стати невільницею, щоб мити ноги рабів пана мого!
І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п́ятеро служанок її йшли при ногах її.
І пішла вона за Давидовими посланцями, та й стала йому за жінку.
А Ахіноам узяв Давида з Їзреелу, і вони обидві стали йому за жінок.
А Саул віддав дочку свою Мелхолу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.
І прийшли зіфеяни до Саула до Ґів́ї, говорячи: Он Давид ховається на взгір́ях Гахіли навпроти Єшімону!
І встав Саул, і зійшов у пустиню Зіф, а з ним три тисячі чоловіка, вибраних із Ізраїля, щоб шукати Давида в пустині Зіф.
І таборував Саул на згір́ї Гахіли, що навпроти Єшімону, на дорозі.
А Давид пробував у пустині, і побачив, що Саул вийшов за ним до пустині.
І послав Давид підглядачів, і довідався, що Саул дійсно прийшов.
А Давид устав, і прийшов до місця, де таборував Саул.
І Давид побачив те місце, де лежав Саул та Авнер, син Нерів, керівник його війська.
А Саул лежав у таборі, а народ таборував навколо нього.
І звернувся Давид, і сказав до хіттеянина Ахімелеха та до Авішая, Церуєвого сина, Йоавого брата, говорячи: Хто зійде зо мною до Саула до табору?
І сказав Авішай: Я зійду з тобою!
І прийшов Давид та Авішай до Саулового народу вночі, аж ось Саул лежить, спить у таборі, а спис його встромлений у землю в приголів́ї його, а Авнер та народ лежать навколо нього.
І сказав Авішай до Давида: Сьогодні Бог видав твого ворога в руку твою, а тепер проколю я його списом аж до землі одним ударом, і не повторю йому!
І сказав Давид до Авішая: Не губи його, бо хто простягав руку свою на Господнього помазанця, і був невинний?
І сказав Давид: Як живий Господь, тільки Господь уразить його: або прийде день його і він помре, або він піде на війну і загине.
Борони мене, Господи, простягнути свою руку на Господнього помазанця!
А тепер візьми цього списа, що в приголів́ї його, та горня води, і ходімо собі!
І взяв Давид списа та горня води з Саулового приголів́я, та й пішли собі.
І ніхто не бачив, і не знав, і не збудився, бо всі вони спали, бо на них упав сон від Господа.
І перейшов Давид на той бік, і став здалека на верховині гори, а між ними велика просторінь.
І крикнув Давид до народу та до Авнера, Нерового сина, говорячи: Чи ж не відповіси, Авнере?
А Авнер відповів та сказав: Хто ти, що кликав до царя?
І сказав Давид до Авнера: Чи ти не муж?
І хто рівний тобі в Ізраїлі?
І чому не пильнував ти свого пана, царя?
Бо приходив один із народу, щоб погубити царя, твого пана.
Не добра це річ, що ти зробив!
Як живий Господь, ви повинні померти, бо не пильнували ви пана свого, Господнього помазанця!
А тепер побач, де царів спис, та де горня води, що були в приголів́ї його?
І пізнав Саул Давидів голос, та й сказав: Чи це твій голос, сину мій Давиде?
А Давид сказав: Мій голос, пане мій, царю!
І далі сказав: Нащо то пан мій ганяється за своїм рабом?
Бо що я зробив, і яке зло в моїй руці?
А тепер нехай пан мій, цар, послухає слів свого раба.
Якщо Господь намовив тебе проти мене, то нехай це станеться запашною жертвою, а якщо людські сини, прокляті вони перед Господнім лицем, бо вони відігнали мене сьогодні, щоб я не належав до Господнього спадку, говорячи: Іди, служи іншим богам!
А тепер нехай не проллється моя кров на землю перед Господнім лицем, бо вийшов Ізраїлів цар шукати однієї блохи, як женуть куропатву в горах!
І сказав Саул: Прогрішив я!
Вернися, сину мій, Давиде, бо не вчиню вже тобі зла за те, що дороге було моє життя в очах твоїх цього дня.
Оце був я нерозумний, і дуже багато помилявся.
А Давид відповів та й сказав: Ось царів спис, і нехай прийде один із слуг, і нехай його візьме.
А Господь відплатить кожному за його справедливість та правду його, що Господь дав тебе сьогодні в руку мою, та я не хотів підіймати своєї руки на Господнього помазанця.
І ось, яке велике було життя твоє цього дня в очах моїх, таке велике нехай буде моє життя в очах Господа, і нехай Він урятує мене від усякого утиску!
І сказав Саул до Давида: Благословенний ти, сину мій Давиде!
І ти дійсно зробиш, і дійсно зможеш ти!
І пішов Давид на свою дорогу, а Саул вернувся на своє місце.
І сказав Давид у серці своїм: Колись я попадуся в Саулову руку.
Нема мені ліпшого, як, утікаючи, утечу до филистимського краю, і відмовиться від мене Саул, щоб шукати мене вже по всій Ізраїлевій країні, і я втечу від руки його.
І встав Давид, і перейшов він та шість сотень чоловіка, що з ним, до Ахіша, Маохового сина, ґатського царя.
І осівся Давид з Ахішем у Ґаті, він та люди його, кожен із домом своїм, Давид та дві жінки його: ізреелітка Ахіноан та Авіґаїл, колишня жінка Навалова, кармелітка.
І донесено Саулові, що Давид утік до Ґату, і він більш уже не шукав його.
А Давид сказав до Ахіша: Якщо я знайшов милість в очах твоїх, нехай дадуть мені місце в одному з міст цієї землі, і нехай я осяду там.
І чого сидітиме раб твій у місті твого царства разом із тобою?
І дав йому Ахіш того дня Ціклаґ, чому належить Ціклаґ Юдиним царям аж до цього дня.
А число днів, що Давид сидів на филистимській землі, було рік та чотири місяці.
І сходив Давид та люди його, і нападали на Ґешуреянина, і на Ґірзеянина, і на Амаликитянина, бо вони мешканці цього краю відвіку, аж доти, як іти до Шуру, і аж до єгипетського краю.
І побивав Давид той край, і не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, і забирав худобу дрібну та худобу велику, і осли, і верблюди, і одежу, і вертався, і приходив до Ахіша.
І питався Ахіш: На кого нападали ви сьогодні?
А Давид казав: На південь Юдин, і на південь Єрахмеелеянина, і на південь Кенеянина.
А Давид не лишав при житті ані чоловіка, ані жінки, щоб привести до Ґату, говорячи: Щоб не донесли на нас, кажучи: Так зробив Давид, і такий його звичай по всі дні, коли сидів на филистимській землі.
І вірив Ахіш Давидові, говорячи: Справді обриднув він своєму народові в Ізраїлі, і буде мені за вічного раба!
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible