И у́мре самуи́лъ, и собра́шася ве́сь Изра́иль, и пла́кашася его́, и погребо́ша его́ въ до́му его́ во Армаѳе́мѣ. И воста́ дави́дъ, и сни́де въ пусты́ню мао́ню.

И бѣ́ человѣ́къ въ мао́нѣ и стада́ его́ на карми́лѣ, и человѣ́къ вели́къ зѣло́: и сему́ ове́цъ три́ ты́сящы и ко́зъ ты́сяща: и бы́сть егда́ стрижа́ше стада́ своя́ на карми́лѣ:

и́мя же человѣ́ку Нава́лъ и и́мя женѣ́ его́ Авиге́а: и жена́ его́ блага́ смы́сломъ и добра́ взо́ромъ зѣло́, му́жъ же ея́ человѣ́къ же́стокъ и лука́въ въ начина́нiихъ и человѣ́къ звѣронра́венъ.

И услы́ша дави́дъ въ пусты́ни, я́ко стриже́тъ Нава́лъ на карми́лѣ стада́ своя́.

И посла́ дави́дъ де́сять отроко́въ и рече́ отроко́мъ: взы́дите на карми́лъ и иди́те къ Нава́лу и вопроси́те его́ и́менемъ мои́мъ съ ми́ромъ,

и рцы́те сiя́: здра́въ ли еси́ ты́ и до́мъ тво́й, и вся́ твоя́ здра́ва ли су́ть?

и ны́нѣ се́, услы́шахъ, я́ко стригу́тъ тебѣ́ ны́нѣ пастуси́ твои́, и́же бѣ́ша съ на́ми въ пусты́ни, и не возбрани́хомъ и́мъ, и не повелѣ́хомъ и́мъ ничесо́же во вся́ дни́, егда́ бѣ́ша на карми́лѣ:

вопроси́ отроко́въ твои́хъ и возвѣстя́тъ ти́: и да обря́щутъ о́троцы твои́ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, я́ко въ де́нь бла́гъ прiидо́хомъ: да́ждь у́бо ны́нѣ е́же обря́щетъ рука́ твоя́ отроко́мъ твои́мъ и сы́ну твоему́ дави́ду.

И прiидо́ша о́троцы дави́довы и глаго́лаша словеса́ сiя́ къ Нава́лу, по всѣ́мъ глаго́ломъ си́мъ и́менемъ дави́довымъ.

И возскочи́ Нава́лъ и отвѣща́ отроко́мъ дави́довымъ и рече́: кто́ дави́дъ? и кто́ сы́нъ Иессе́овъ? дне́сь умно́жени су́ть раби́ отходя́ще кі́йждо от лица́ господи́на своего́:

и возму́ ли хлѣ́бы моя́ и вино́ мое́ и закла́ная моя́, я́же закла́хъ стригу́щымъ моя́ о́вцы, и да́мъ ли о́ная муже́мъ, и́хже не вѣ́мъ отку́ду су́ть?

И возврати́шася о́троцы дави́довы путе́мъ свои́мъ, и возвра́щшеся прiидо́ша и возвѣсти́ша дави́ду по глаго́ломъ си́мъ.

И рече́ дави́дъ муже́мъ свои́мъ: препоя́шитеся кі́йждо ору́жiемъ свои́мъ. И препоя́сашася ору́жiемъ свои́мъ, и са́мъ дави́дъ препоя́сася мече́мъ свои́мъ, и идо́ша вслѣ́дъ дави́да, я́ко четы́реста муже́й, а двѣ́сти и́хъ оста́шася у сосу́довъ.

И Авиге́и женѣ́ Нава́ловѣ повѣ́да еди́нъ о́трокъ, глаго́ля: се́, присыла́ дави́дъ послы́ от пусты́ни благослови́ти господи́на на́шего, о́нъ же отврати́ся от ни́хъ:

му́жiе же бла́зи [бѣ́ша] на́мъ зѣло́, не возбраня́ху на́мъ, ниже́ повелѣва́ху на́мъ что́ во вся́ дни́, въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми:

и су́щымъ на́мъ на селѣ́, а́ки стѣна́ бѣ́ша о́крестъ на́съ, и въ нощи́ и во дни́, по вся́ дни́ въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасу́ще стада́:

и ны́нѣ разумѣ́й и ви́ждь ты́, что́ сотвори́ши, я́ко соверши́ся зло́ба на господи́на на́шего и на до́мъ его́, и се́й сы́нъ губи́тель, и не возмо́жно глаго́лати къ нему́.

И потща́ся Авиге́а, и взя́ двѣ́сти хлѣ́бовъ и два́ сосу́да вина́ и пя́ть ове́цъ устро́еныхъ и пя́ть мѣ́ръ муки́ чи́стыя и ко́шницу гро́здiя и двѣ́сти вя́заницъ смо́квей, и возложи́ на осля́та,

и рече́ ко отроко́мъ свои́мъ: поиди́те предо мно́ю, и се́, а́зъ вслѣ́дъ ва́съ иду́. Му́жу же своему́ не возвѣсти́.

И бы́сть, всѣ́дшей е́й на осли́цу и сходя́щей въ подго́рiе, и се́, дави́дъ и му́жiе его́ идя́ху сопроти́ву ея́, и срѣ́те и́хъ.

И рече́ дави́дъ: вои́стинну всу́е вся́ Нава́лова сохрани́хъ въ пусты́ни, и ничесо́же повелѣ́хъ взя́ти от всѣ́хъ я́же его́, и воздаде́ ми зла́я за блага́я:

сiя́ да сотвори́тъ Бо́гъ дави́ду и сiя́ да приложи́тъ, а́ще до у́тра оста́влю от всѣ́хъ Нава́ловыхъ да́же до моча́щагося къ стѣнѣ́.

И уви́дѣ Авиге́а дави́да, и потща́ся и скочи́ со осля́те, и паде́ предъ дави́домъ на лице́ свое́, и поклони́ся ему́ до земли́,

и паде́ на но́ги его́ и рече́: во мнѣ́, господи́не мо́й, непра́вда моя́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ во у́шы твои́, и послу́шай слове́съ рабы́ твоея́:

да не возложи́тъ ны́нѣ господи́нъ мо́й се́рдца своего́ на человѣ́ка ги́белнаго сего́, я́ко по и́мени своему́ то́й е́сть: Нава́лъ и́мя ему́, и безу́мiе съ ни́мъ: а́зъ же раба́ твоя́ не ви́дѣхъ отроко́въ господи́на моего́, и́хже посла́лъ еси́:

и ны́нѣ, господи́не мо́й, жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, я́коже возбрани́ тебѣ́ Госпо́дь е́же не прiити́ на кро́вь непови́нну и спасти́ тебѣ́ ру́ку твою́: и ны́нѣ да бу́дутъ я́коже Нава́лъ врази́ твои́ и и́щущiи господи́ну моему́ зла́:

и ны́нѣ возми́ благослове́нiе сiе́, е́же принесе́ раба́ твоя́ господи́ну моему́, и да́ждь отроко́мъ предстоя́щымъ господи́ну моему́:

отими́ ны́нѣ непра́вду рабы́ твоея́, я́ко творя́ сотвори́тъ Госпо́дь до́мъ вѣ́ренъ господи́ну моему́, я́ко на бра́ни господи́на моего́ Госпо́дь спобо́ретъ, и зло́ба не обря́щется въ тебѣ́ никогда́же:

и а́ще воста́нетъ человѣ́къ гоня́й тя́ и ища́й души́ твоея́, и бу́детъ душа́ господи́на моего́ привя́зана соу́зомъ жи́зни у Го́спода Бо́га, и ду́шу враго́въ твои́хъ порази́ши пра́щею посредѣ́ пра́щи:

и бу́детъ егда́ сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну моему́ вся́, ели́ка глаго́лаше блага́я о тебѣ́, и повели́тъ тебѣ́ Госпо́дь [бы́ти] вожде́мъ во Изра́или,

и не бу́детъ тебѣ́ сiе́ ме́рзость и собла́знъ се́рдцу господи́на моего́, е́же излiя́ти кро́вь непови́нную ту́не и спасти́ ру́ку свою́ себѣ́: и да бла́го сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну моему́, и воспомяне́ши рабу́ твою́, е́же благосотвори́ти е́й.

И рече́ дави́дъ ко Авиге́и: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же посла́ тя дне́сь на срѣ́тенiе ми́,

и благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и благослове́на ты́ удержа́вшая мя́ въ де́нь се́й ити́ на проли́тiе кро́ве, и спасти́ ми ру́ку мою́:

оба́че жи́въ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же возбрани́ ми дне́сь зло́ сотвори́ти тебѣ́: зане́ а́ще бы не потща́лася и не пришла́ еси́ на срѣ́тенiе мнѣ́, тогда́ рѣ́хъ: а́ще оста́нется Нава́лу до у́тренняго свѣ́та моча́щiйся къ стѣнѣ́.

И прiя́ дави́дъ от руку́ ея́ вся́, я́же принесе́ ему́, и рече́ е́й: иди́ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послу́шахъ гла́са твоего́ и прiя́хъ лице́ твое́.

И прiи́де Авиге́а къ Нава́лу: и се́, у него́ пи́ръ въ дому́ его́, я́ко пи́ръ царе́въ: и се́рдце Нава́лово ве́село въ не́мъ, и то́й пiя́нъ до зѣла́. И не возвѣсти́ Авиге́а Нава́лу глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та у́тренняго.

И бы́сть зау́тра, егда́ истрезви́ся Нава́лъ от вина́, повѣ́да ему́ жена́ его́ вся́ глаго́лы сiя́, и у́мре се́рдце его́ въ не́мъ, и то́й бы́сть я́ко ка́мень.

И бы́сть я́ко де́сять дні́й, и порази́ Госпо́дь Нава́ла, и у́мре.

И услы́ша дави́дъ и рече́: благослове́нъ Госпо́дь, и́же суди́ су́дъ поноше́нiя моего́ от руки́ Нава́ли, и раба́ своего́ удержа́ от руки́ злы́хъ, и зло́бу Нава́лю обрати́ Госпо́дь на главу́ его́. И посла́ дави́дъ и глаго́ла ко Авиге́и поя́ти ю́ себѣ́ въ жену́.

И прiидо́ша о́троцы дави́довы ко Авиге́и въ карми́лъ, и рѣ́ша е́й, глаго́люще: дави́дъ посла́ на́съ къ тебѣ́, да тя́ по́йметъ себѣ́ въ жену́.

И воста́ и поклони́ся до земли́ лице́мъ и рече́: се́, раба́ твоя́ въ рабы́ню умыва́ти но́ги отроко́мъ твои́мъ.

И воста́ Авиге́а, и всѣ́де на осля́, и пя́ть дѣви́цъ идя́ху вслѣ́дъ ея́, и по́йде вслѣ́дъ отроко́въ дави́довыхъ, и бы́сть ему́ въ жену́.

И Ахинаа́му поя́тъ дави́дъ от Иезрае́ля, и бѣ́стѣ ему́ о́бѣ жены́.

Сау́лъ же даде́ Мелхо́лу дще́рь свою́ жену́ дави́дову Фалті́ю сы́ну Ами́сову и́же от ро́ммы.

Французский (LSG)

Samuel mourut. Tout Israël s'étant assemblé le pleura, et on l'enterra dans sa demeure à Rama. Ce fut alors que David se leva et descendit au désert de Paran.

Il y avait à Maon un homme fort riche, possédant des biens à Carmel; il avait trois mille brebis et mille chèvres, et il se trouvait à Carmel pour la tonte de ses brebis.

Le nom de cet homme était Nabal, et sa femme s'appelait Abigaïl; c'était une femme de bon sens et belle de figure, mais l'homme était dur et méchant dans ses actions. Il descendait de Caleb.

David apprit au désert que Nabal tondait ses brebis.

Il envoya vers lui dix jeunes gens, auxquels il dit: Montez à Carmel, et allez auprès de Nabal. Vous le saluerez en mon nom,

et vous lui parlerez ainsi: Pour la vie soit en paix, et que la paix soit avec ta maison et tout ce qui t'appartient!

Et maintenant, j'ai appris que tu as les tondeurs. Or tes bergers ont été avec nous; nous ne leur avons fait aucun outrage, et rien ne leur a été enlevé pendant tout le temps qu'ils ont été à Carmel.

Demande-le à tes serviteurs, et ils te le diront. Que ces jeunes gens trouvent donc grâce à tes yeux, puisque nous venons dans un jour de joie. Donne donc, je te prie, à tes serviteurs et à ton fils David ce qui se trouvera sous ta main.

Lorsque les gens de David furent arrivés, ils répétèrent à Nabal toutes ces paroles, au nom de David. Puis ils se turent.

Nabal répondit aux serviteurs de David: Qui est David, et qui est le fils d'Isaï? Il y a aujourd'hui beaucoup de serviteurs qui s'échappent d'auprès de leurs maîtres.

Et je prendrais mon pain, mon eau, et mon bétail que j'ai tué pour mes tondeurs, et je les donnerais à des gens qui sont je ne sais d'où?

Les gens de David rebroussèrent chemin; ils s'en retournèrent, et redirent, à leur arrivée, toutes ces paroles à David.

Alors David dit à ses gens: Que chacun de vous ceigne son épée! Et ils ceignirent chacun leur épée. David aussi ceignit son épée, et environ quatre cents hommes montèrent à sa suite. Il en resta deux cents près des bagages.

Un des serviteurs de Nabal vint dire à Abigaïl, femme de Nabal: Voici, David a envoyé du désert des messagers pour saluer notre maître, qui les a rudoyés.

Et pourtant ces gens ont été très bons pour nous; ils ne nous ont fait aucun outrage, et rien ne nous a été enlevé, tout le temps que nous avons été avec eux lorsque nous étions dans les champs.

Ils nous ont nuit et jour servi de muraille, tout le temps que nous avons été avec eux, faisant paître les troupeaux.

Sache maintenant et vois ce que tu as à faire, car la perte de notre maître et de toute sa maison est résolue, et il est si méchant qu'on ose lui parler.

Abigaïl prit aussitôt deux cents pains, deux outres de vin, cinq pièces de bétail apprêtées, cinq mesures de grain rôti, cent masses de raisins secs, et deux cents de figues sèches. Elle les mit sur des ânes,

et elle dit à ses serviteurs: Passez devant moi, je vais vous suivre. Elle ne dit rien à Nabal, son mari.

Montée sur un âne, elle descendit la montagne par un chemin couvert; et voici, David et ses gens descendaient en face d'elle, en sorte qu'elle les rencontra.

David avait dit: C'est bien en vain que j'ai gardé tout ce que cet homme a dans le désert, et que rien n'a été enlevé de tout ce qu'il possède; il m'a rendu le mal pour le bien.

Que Dieu traite son serviteur David dans toute sa rigueur, si je laisse subsister jusqu'à la lumière du matin qui que ce soit de tout ce qui appartient à Nabal!

Lorsque Abigaïl aperçut David, elle descendit rapidement de l'âne, tomba sur sa face en présence de David, et se prosterna contre terre.

Puis, se jetant à ses pieds, elle dit: A moi la faute, mon seigneur! Permets à ta servante de parler à tes oreilles, et écoute les paroles de ta servante.

Que mon seigneur ne prenne pas garde à ce méchant homme, à Nabal, car il est comme son nom; Nabal est son nom, et il y a chez lui de la folie. Et moi, ta servante, je n'ai pas vu les gens que mon seigneur a envoyés.

Maintenant, mon seigneur, aussi vrai que l'Éternel est vivant et que ton âme est vivante, c'est l'Éternel qui t'a empêché de répandre le sang et qui a retenu ta main. Que tes ennemis, que ceux qui veulent du mal à mon seigneur soient comme Nabal!

Accepte ce présent que ta servante apporte à mon seigneur, et qu'il soit distribué aux gens qui marchent à la suite de mon seigneur.

Pardonne, je te prie, la faute de ta servante, car l'Éternel fera à mon seigneur une maison stable; pardonne, car mon seigneur soutient les guerres de l'Éternel, et la méchanceté ne se trouvera jamais en toi.

S'il s'élève quelqu'un qui te poursuive et qui en veuille à ta vie, l'âme de mon seigneur sera liée dans le faisceau des vivants auprès de l'Éternel, ton Dieu, et il lancera du creux de la fronde l'âme de tes ennemis.

Lorsque l'Éternel aura fait à mon seigneur tout le bien qu'il t'a annoncé, et qu'il t'aura établi chef sur Israël,

mon seigneur n'aura ni remords ni souffrance de coeur pour avoir répandu le sang inutilement et pour s'être vengé lui-même. Et lorsque l'Éternel aura fait du bien à mon seigneur, souviens-toi de ta servante.

David dit à Abigaïl: Béni soit l'Éternel, le Dieu d'Israël, qui t'a envoyée aujourd'hui à ma rencontre!

Béni soit ton bon sens, et bénie sois-tu, toi qui m'as empêché en ce jour de répandre le sang, et qui as retenu ma main!

Mais l'Éternel, le Dieu d'Israël, qui m'a empêché de te faire du mal, est vivant! si tu ne t'étais hâtée de venir au-devant de moi, il ne serait resté qui que ce soit à Nabal, d'ici à la lumière du matin.

Et David prit de la main d'Abigaïl ce qu'elle lui avait apporté, et lui dit: Monte en paix dans ta maison; vois, j'ai écouté ta voix, et je t'ai favorablement accueillie.

Abigaïl arriva auprès de Nabal. Et voici, il faisait dans sa maison un festin comme un festin de roi; il avait le coeur joyeux, et il était complètement dans l'ivresse. Elle ne lui dit aucune chose, petite ou grande, jusqu'à la lumière du matin.

Mais le matin, l'ivresse de Nabal s'étant dissipée, sa femme lui raconta ce qui s'était passé. Le coeur de Nabal reçut un coup mortel, et devint comme une pierre.

Environ dix jours après, l'Éternel frappa Nabal, et il mourut.

David apprit que Nabal était mort, et il dit: Béni soit l'Éternel, qui a défendu ma cause dans l'outrage que m'a fait Nabal, et qui a empêché son serviteur de faire le mal! L'Éternel a fait retomber la méchanceté de Nabal sur sa tête. David envoya proposer à Abigaïl de devenir sa femme.

Les serviteurs de David arrivèrent chez Abigaïl à Carmel, et lui parlèrent ainsi: David nous a envoyés vers toi, afin de te prendre pour sa femme.

Elle se leva, se prosterna le visage contre terre, et dit: Voici, ta servante sera une esclave pour laver les pieds des serviteurs de mon seigneur.

Et aussitôt Abigaïl partit, montée sur un âne, et accompagnée de cinq jeunes filles; elle suivit les messagers de David, et elle devint sa femme.

David avait aussi pris Achinoam de Jizreel, et toutes les deux furent ses femmes.

Et Saül avait donné sa fille Mical, femme de David, à Palthi de Gallim, fils de Laïsch.

Украинский (Огієнко)

Языки

І вмер Самуїл, і зібрався ввесь Ізраїль, та й оплакував його, і поховали його в його домі в Рамі.
А Давид устав, і пішов у пустиню Паран.

І був чоловік у Маоні, а оселя його на Кармелі, і цей чоловік був дуже багатий, і мав три тисячі дрібної худоби та тисячу кіз.
І був він на Кармелі, коли стригли отару його.

А ім́я тому чоловікові Навал, а ім́я жінці його Авіґаїл.
А жінка та була доброго розуму та вродлива, чоловік же той був жорстокий та злочинний, із роду Калева.

А Давид почув у пустині, що Навал стриже свою отару.

І послав Давид десять хлопців.
І сказав Давид до тих хлопців: Вийдіть на Кармел, і прийдете до Навала й запитаєте його в моєму йменні про мир,

та й скажете так братові моєму: І тобі мир, і дому твоєму мир, і всьому, що твоє, мир!

А тепер почув я, що в тебе стрижуть.
Пастухи твої були з нами, ми не кривдили їх, і нічого не пропало їм по всі дні перебування їх на Кармелі.

Запитай своїх слуг, і вони розповідять тобі.
І нехай знайдуть в очах твоїх милість мої хлопці, бо доброго дня ми прийшли.
Дай же рабам своїм та синові своєму Давидові, що знайде рука твоя!

І прийшли Давидові хлопці, і промовили до Навала, в імені Давида, усі ці слова.
І спинилися.

І відповів Навал Давидовим рабам, і сказав: Хто такий Давид та хто Єссеїв син?
Сьогодні намножилося рабів, що вириваються кожен від пана свого!

І я візьму хліб свій і воду свою та зарізане, що нарізав я для своїх стрижіїв, та й дам людям, яких не знаю, звідки то вони?

І Давидові хлопці пішли назад на свою дорогу, і вернулися, і прийшли, і розповіли йому всі ці слова.

А Давид сказав до людей своїх: Припережіть кожен меча свого!
І приперезали кожен меча свого, і приперезав і Давид свого меча.
І вийшло за Давидом близько чотирьох сотень чоловіка, а дві сотні остались при речах.

А один хлопець із Навалових слуг доніс Авіґаїл, Наваловій жінці, говорячи: Ось Давид послав був із пустині посланців, щоб привітати нашого пана, а він кинувся на них.

А ті люди дуже добрі для нас, і не були ми покривджені, і нічого нам не пропало за всі дні, коли ми ходили з ними, як були ми на полі.

Муром були вони над нами і вночі, і вдень повсякчас, коли ми були з ними, як ми пасли отари.

А тепер пізнай та побач, що зробиш, бо дозріло зло на нашого пана та на ввесь дім його.
А він негідний, із ним не можна говорити.

Тоді Авіґаїл поспішно взяла двісті хлібів, і два бурдюки вина, і п́ятеро приготовлених з отари, і п́ять сеїв пряженого зерна, а сто родзинок, та двісті сушених фіґ.
І склала це на ослів.

І сказала вона до своїх слуг: Ідіть передо мною, а я ось піду за вами.

І сталося, як вона їхала на ослі й спускалася в гірському укритті, аж ось Давид та люди його сходять навперейми їй.
І вона стрінула їх.

А Давид сказав: Надармо ж пильнував я все, що належить тому чоловікові в пустині, і зо всього його нічого не пропало.
Та він вернув мені злом за добро!

Так нехай зробить Бог Давидовим ворогам, і так нехай додасть, якщо я позоставлю до ранку зо всього належного йому бодай те, що мочиться до стіни!

А Авіґаїл побачила Давида, і поспішно зійшла з осла, і впала перед Давидом на обличчя своє, та й вклонилася до землі.

І впала вона до ніг йому та й сказала: На мені самій, пане мій, ця провина!
І дозволь говорити твоїй невільниці до ушей твоїх, а ти послухай слів своєї невільниці.

Нехай же пан мій не кладе свого серця на цього негідного чоловіка, на Навала, бо яке ім́я його, такий він: Навал ім́я йому, і глупота з ним!
А я, невільниця твоя, не бачила хлопців мого пана, що ти посилав.

А тепер, мій пане, як живий Господь і як жива душа твоя!
Господь стримає тебе, щоб ти не ввійшов до пролиття крови, і щоб рука твоя не допомогла в цьому тобі!
А тепер нехай стануть, як Навал, вороги твої та ті, що шукають зла на пана мого!

А оце дарунок, якого принесла твоя невільниця своєму панові, буде даний хлопцям, що служать моєму панові.

Прости ж провину невільниці своєї, бо конче зробить Господь моєму панові вірний дім, бо пан мій провадить війни Господні, і зло не буде знайдене в тобі за твоїх днів.

І хоч повстане хто гнати тебе, і шукати твоєї душі, то буде душа мого пана зв́язана у в́язці живих із Господом, Богом твоїм, а душу ворогів твоїх нехай Він її кине, як із пращі!

І станеться, коли Господь зробить моєму панові все добре, що говорив про тебе, і настановить тебе володарем над Ізраїлем,

то це не буде тобі на спотикання та на спокусу серця мого пана, як коли б пролив ти надармо кров, і пан мій пімстився сам.
А коли Господь зробить добро моєму панові, то ти згадаєш про свою невільницю!

І сказав Давид до Авіґаїл: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що послав тебе на це навпроти мене!

І благословенний розум твій, і благословенна ти, що стримала мене цього дня, щоб я не пішов на пролиття крови, і щоб рука моя не відімстила за мене.

Але живий Господь, Бог Ізраїлів, що стримав мене зробити тобі зло, бо коли б ти була не поспішила, і не прийшла назустріч мені, то до світла ранку Навалові не зоставлено б навіть те, що мочиться до стіни!

І взяв Давид із руки її те, що вона принесла йому, а їй сказав: Іди з миром до свого дому!
Бачиш, я послухався голосу твого, і простив тобі!

І прийшла Авіґаїл до Навала, аж ось у нього прийняття в його домі, немов прийняття царське!
А Навалове серце було веселе в ньому, і він був дуже п́яний.
І вона не розповіла йому нічого, ані малого, ані великого аж до світла ранку.

І сталося, вранці, коли Навал витверезився, то жінка його розповіла йому про цю справу.
І завмерло йому серце в його середині, і він став, як камінь.

І сталося днів через десять, і вразив Господь Навала, і той помер.

І почув Давид, що Навал помер, і сказав: Благословенний Господь, що розсудив справу образи моєї від Навала, а раба Свого стримав від зла, зло Навала звернув Господь на його голову!
І Давид послав, і говорив про Авіґаїл, щоб узяти її собі за жінку.

І прийшли Давидові раби до Авіґаїл на Кармел, і промовляли до неї, говорячи: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за жінку.

А вона встала, і вклонилася лицем до землі, та й сказала: Ось твоя служниця готова стати невільницею, щоб мити ноги рабів пана мого!

І Авіґаїл поспішно встала, і сіла на осла, а п́ятеро служанок її йшли при ногах її.
І пішла вона за Давидовими посланцями, та й стала йому за жінку.

А Ахіноам узяв Давида з Їзреелу, і вони обидві стали йому за жінок.

А Саул віддав дочку свою Мелхолу, Давидову жінку, Палтієві, Лаїшевому синові, що з Ґалліму.