Скрыть
25:3
25:4
25:5
25:6
25:7
25:8
25:9
25:10
25:11
25:12
25:14
25:15
25:16
25:17
25:19
25:20
25:22
25:23
25:24
25:25
25:27
25:31
25:32
25:33
25:34
25:37
25:38
25:40
25:41
25:42
25:44
Церковнославянский (рус)
И у́мре самуи́лъ, и собра́шася ве́сь Изра́иль, и пла́кашася его́, и погребо́ша его́ въ до́му его́ во Армаѳе́мѣ. И воста́ дави́дъ, и сни́де въ пусты́ню мао́ню.
И бѣ́ человѣ́къ въ мао́нѣ и стада́ его́ на карми́лѣ, и человѣ́къ вели́къ зѣло́: и сему́ ове́цъ три́ ты́сящы и ко́зъ ты́сяща: и бы́сть егда́ стрижа́­ше стада́ своя́ на карми́лѣ:
и́мя же человѣ́ку Нава́лъ и и́мя женѣ́ его́ Авиге́а: и жена́ его́ блага́ смы́сломъ и добра́ взо́ромъ зѣло́, му́жъ же ея́ человѣ́къ же́стокъ и лука́въ въ начина́нiихъ и человѣ́къ звѣронра́венъ.
И услы́ша дави́дъ въ пусты́ни, я́ко стриже́тъ Нава́лъ на карми́лѣ стада́ своя́.
И посла́ дави́дъ де́сять отроко́въ и рече́ отроко́мъ: взы́дите на карми́лъ и иди́те къ Нава́лу и вопроси́те его́ и́менемъ мо­и́мъ съ ми́ромъ,
и рцы́те сiя́: здра́въ ли еси́ ты́ и до́мъ тво́й, и вся́ твоя́ здра́ва ли су́ть?
и ны́нѣ се́, услы́шахъ, я́ко стригу́тъ тебѣ́ ны́нѣ пастуси́ тво­и́, и́же бѣ́ша съ на́ми въ пусты́ни, и не воз­брани́хомъ и́мъ, и не повелѣ́хомъ и́мъ ничесо́же во вся́ дни́, егда́ бѣ́ша на карми́лѣ:
вопроси́ отроко́въ тво­и́хъ и воз­вѣстя́тъ ти́: и да обря́щутъ о́троцы тво­и́ благода́ть предъ очи́ма тво­и́ма, я́ко въ де́нь бла́гъ прiидо́хомъ: да́ждь у́бо ны́нѣ е́же обря́щетъ рука́ твоя́ отроко́мъ тво­и́мъ и сы́ну тво­ему́ дави́ду.
И прiидо́ша о́троцы дави́довы и глаго́лаша словеса́ сiя́ къ Нава́лу, по всѣ́мъ глаго́ломъ си́мъ и́менемъ дави́довымъ.
И воз­скочи́ Нава́лъ и от­вѣща́ отроко́мъ дави́довымъ и рече́: кто́ дави́дъ? и кто́ сы́нъ Иессе́овъ? дне́сь умно́жени су́ть раби́ от­ходя́ще кі́йждо от­ лица́ господи́на сво­его́:
и воз­му́ ли хлѣ́бы моя́ и вино́ мое́ и закла́ная моя́, я́же закла́хъ стригу́щымъ моя́ о́вцы, и да́мъ ли о́ная муже́мъ, и́хже не вѣ́мъ от­ку́ду су́ть?
И воз­врати́шася о́троцы дави́довы путе́мъ сво­и́мъ, и воз­вра́щшеся прiидо́ша и воз­вѣсти́ша дави́ду по глаго́ломъ си́мъ.
И рече́ дави́дъ муже́мъ сво­и́мъ: препоя́шитеся кі́йждо ору́жiемъ сво­и́мъ. И препоя́сашася ору́жiемъ сво­и́мъ, и са́мъ дави́дъ препоя́сася мече́мъ сво­и́мъ, и идо́ша вслѣ́дъ дави́да, я́ко четы́реста муже́й, а двѣ́сти и́хъ оста́шася у сосу́довъ.
И Авиге́и женѣ́ Нава́ловѣ повѣ́да еди́нъ о́трокъ, глаго́ля: се́, при­­сыла́ дави́дъ послы́ от­ пусты́ни благослови́ти господи́на на́­шего, о́нъ же от­врати́ся от­ ни́хъ:
му́жiе же бла́зи [бѣ́ша] на́мъ зѣло́, не воз­браня́ху на́мъ, ниже́ повелѣва́ху на́мъ что́ во вся́ дни́, въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми:
и су́щымъ на́мъ на селѣ́, а́ки стѣна́ бѣ́ша о́крестъ на́съ, и въ нощи́ и во дни́, по вся́ дни́ въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасу́ще стада́:
и ны́нѣ разумѣ́й и ви́ждь ты́, что́ сотвори́ши, я́ко соверши́ся зло́ба на господи́на на́­шего и на до́мъ его́, и се́й сы́нъ губи́тель, и не воз­мо́жно глаго́лати къ нему́.
И потща́ся Авиге́а, и взя́ двѣ́сти хлѣ́бовъ и два́ сосу́да вина́ и пя́ть ове́цъ устро́­еныхъ и пя́ть мѣ́ръ муки́ чи́стыя и ко́шницу гро́здiя и двѣ́сти вя́заницъ смо́квей, и воз­ложи́ на осля́та,
и рече́ ко отроко́мъ сво­и́мъ: по­иди́те предо мно́ю, и се́, а́зъ вслѣ́дъ ва́съ иду́. Му́жу же сво­ему́ не воз­вѣсти́.
И бы́сть, всѣ́дшей е́й на осли́цу и сходя́щей въ подго́рiе, и се́, дави́дъ и му́жiе его́ идя́ху сопроти́ву ея́, и срѣ́те и́хъ.
И рече́ дави́дъ: во­и́стин­ну всу́е вся́ Нава́лова сохрани́хъ въ пусты́ни, и ничесо́же повелѣ́хъ взя́ти от­ всѣ́хъ я́же его́, и воз­даде́ ми зла́я за блага́я:
сiя́ да сотвори́тъ Бо́гъ дави́ду и сiя́ да при­­ложи́тъ, а́ще до у́тра оста́влю от­ всѣ́хъ Нава́ловыхъ да́же до моча́щагося къ стѣнѣ́.
И уви́дѣ Авиге́а дави́да, и потща́ся и скочи́ со осля́те, и паде́ предъ дави́домъ на лице́ свое́, и поклони́ся ему́ до земли́,
и паде́ на но́ги его́ и рече́: во мнѣ́, господи́не мо́й, непра́вда моя́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ во у́шы тво­и́, и послу́шай слове́съ рабы́ тво­ея́:
да не воз­ложи́тъ ны́нѣ господи́нъ мо́й се́рдца сво­его́ на человѣ́ка ги́белнаго сего́, я́ко по и́мени сво­ему́ то́й е́сть: Нава́лъ и́мя ему́, и безу́мiе съ ни́мъ: а́зъ же раба́ твоя́ не ви́дѣхъ отроко́въ господи́на мо­его́, и́хже посла́лъ еси́:
и ны́нѣ, господи́не мо́й, жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, я́коже воз­брани́ тебѣ́ Госпо́дь е́же не прiити́ на кро́вь непови́н­ну и спасти́ тебѣ́ ру́ку твою́: и ны́нѣ да бу́дутъ я́коже Нава́лъ врази́ тво­и́ и и́щущiи господи́ну мо­ему́ зла́:
и ны́нѣ воз­ми́ благослове́нiе сiе́, е́же при­­несе́ раба́ твоя́ господи́ну мо­ему́, и да́ждь отроко́мъ предстоя́щымъ господи́ну мо­ему́:
от­ими́ ны́нѣ непра́вду рабы́ тво­ея́, я́ко творя́ сотвори́тъ Госпо́дь до́мъ вѣ́ренъ господи́ну мо­ему́, я́ко на бра́ни господи́на мо­его́ Госпо́дь спобо́ретъ, и зло́ба не обря́щет­ся въ тебѣ́ никогда́же:
и а́ще воста́нетъ человѣ́къ гоня́й тя́ и ища́й души́ тво­ея́, и бу́детъ душа́ господи́на мо­его́ при­­вя́зана со­у́зомъ жи́зни у Го́спода Бо́га, и ду́шу враго́въ тво­и́хъ порази́ши пра́щею посредѣ́ пра́щи:
и бу́детъ егда́ сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну мо­ему́ вся́, ели́ка глаго́лаше блага́я о тебѣ́, и повели́тъ тебѣ́ Госпо́дь [бы́ти] вожде́мъ во Изра́или,
и не бу́детъ тебѣ́ сiе́ ме́рзость и собла́знъ се́рдцу господи́на мо­его́, е́же излiя́ти кро́вь непови́н­ную ту́не и спасти́ ру́ку свою́ себѣ́: и да бла́го сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну мо­ему́, и воспомяне́ши рабу́ твою́, е́же благосотвори́ти е́й.
И рече́ дави́дъ ко Авиге́и: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же посла́ тя дне́сь на срѣ́тенiе ми́,
и благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и благослове́на ты́ удержа́в­шая мя́ въ де́нь се́й ити́ на проли́тiе кро́ве, и спасти́ ми ру́ку мою́:
оба́че жи́въ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ, и́же воз­брани́ ми дне́сь зло́ сотвори́ти тебѣ́: зане́ а́ще бы не потща́лася и не при­­шла́ еси́ на срѣ́тенiе мнѣ́, тогда́ рѣ́хъ: а́ще оста́нет­ся Нава́лу до у́трен­няго свѣ́та моча́щiйся къ стѣнѣ́.
И прiя́ дави́дъ от­ руку́ ея́ вся́, я́же при­­несе́ ему́, и рече́ е́й: иди́ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послу́шахъ гла́са тво­его́ и прiя́хъ лице́ твое́.
И прiи́де Авиге́а къ Нава́лу: и се́, у него́ пи́ръ въ дому́ его́, я́ко пи́ръ царе́въ: и се́рдце Нава́лово ве́село въ не́мъ, и то́й пiя́нъ до зѣла́. И не воз­вѣсти́ Авиге́а Нава́лу глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та у́трен­няго.
И бы́сть зау́тра, егда́ истрезви́ся Нава́лъ от­ вина́, повѣ́да ему́ жена́ его́ вся́ глаго́лы сiя́, и у́мре се́рдце его́ въ не́мъ, и то́й бы́сть я́ко ка́мень.
И бы́сть я́ко де́сять дні́й, и порази́ Госпо́дь Нава́ла, и у́мре.
И услы́ша дави́дъ и рече́: благослове́нъ Госпо́дь, и́же суди́ су́дъ поноше́нiя мо­его́ от­ руки́ Нава́ли, и раба́ сво­его́ удержа́ от­ руки́ злы́хъ, и зло́бу Нава́лю обрати́ Госпо́дь на главу́ его́. И посла́ дави́дъ и глаго́ла ко Авиге́и поя́ти ю́ себѣ́ въ жену́.
И прiидо́ша о́троцы дави́довы ко Авиге́и въ карми́лъ, и рѣ́ша е́й, глаго́люще: дави́дъ посла́ на́съ къ тебѣ́, да тя́ по́йметъ себѣ́ въ жену́.
И воста́ и поклони́ся до земли́ лице́мъ и рече́: се́, раба́ твоя́ въ рабы́ню умыва́ти но́ги отроко́мъ тво­и́мъ.
И воста́ Авиге́а, и всѣ́де на осля́, и пя́ть дѣви́цъ идя́ху вслѣ́дъ ея́, и по́йде вслѣ́дъ отроко́въ дави́довыхъ, и бы́сть ему́ въ жену́.
И Ахинаа́му поя́тъ дави́дъ от­ Иезрае́ля, и бѣ́стѣ ему́ о́бѣ жены́.
Сау́лъ же даде́ Мелхо́лу дще́рь свою́ жену́ дави́дову Фалті́ю сы́ну Ами́сову и́же от­ ро́ммы.
Синодальный
1 Навал отказывается дать Давиду и его людям хлеба и поносит его; 14 Авигея, жена Навала, привозит дары свои Давиду и отвращает его гнев; 36 после скоропостижной смерти Навала Авигея становится женою Давида; 43 он берет себе в жену также Ахиноаму, но теряет Мелхолу.
И умер Самуил; и собрались все Израильтяне, и плакали по нем, и погребли его в доме его, в Раме. Давид встал и сошел к пустыне Фаран.
Был некто в Маоне, а имение его на Кармиле, человек очень богатый; у него было три тысячи овец и тысяча коз; и был он при стрижке овец своих на Кармиле.
Имя человека того – Навал, а имя жены его – Авигея; эта женщина была весьма умная и красивая лицем, а он – человек жестокий и злой нравом; он был из рода Халева.
И услышал Давид в пустыне, что Навал стрижет [на Кармиле] овец своих.
И послал Давид десять отроков, и сказал Давид отрокам: взойдите на Кармил и пойдите к Навалу, и приветствуйте его от моего имени,
и скажите так: «[здравствуй,] мир тебе, мир дому твоему, мир всему твоему;
ныне я услышал, что у тебя стригут овец. Вот, пастухи твои были с нами, и мы не обижали их, и ничего у них не пропало во все время их пребывания на Кармиле;
спроси слуг твоих, и они скажут тебе; итак да найдут отроки благоволение в глазах твоих, ибо в добрый день пришли мы; дай же рабам твоим и сыну твоему Давиду, что найдет рука твоя».
И пошли люди Давидовы, и сказали Навалу от имени Давида все эти слова, и умолкли.
И [вскочил] Навал, [и] отвечал слугам Давидовым, и сказал: кто такой Давид, и кто такой сын Иессеев? ныне стало много рабов, бегающих от господ своих;
неужели мне взять хлебы мои и воду мою, [и вино мое] и мясо, приготовленное мною для стригущих овец у меня, и отдать людям, о которых не знаю, откуда они?
И пошли назад люди Давида своим путем и возвратились, и пришли и пересказали ему все слова сии.
Тогда Давид сказал людям своим: опояшьтесь каждый мечом своим. И все опоясались мечами своими, опоясался и сам Давид своим мечом, и пошли за Давидом около четырехсот человек, а двести остались при обозе.
Авигею же, жену Навала, известил один из слуг, сказав: вот, Давид присылал из пустыни послов приветствовать нашего господина, но он обошелся с ними грубо;
а эти люди очень добры к нам, не обижали нас, и ничего не пропало у нас во все время, когда мы ходили с ними, быв в поле;
они были для нас оградою и днем и ночью во все время, когда мы пасли стада вблизи их;
итак подумай и посмотри, что делать; ибо неминуемо угрожает беда господину нашему и всему дому его, а он – человек злой, нельзя говорить с ним.
Тогда Авигея поспешно взяла двести хлебов, и два меха с вином, и пять овец приготовленных, и пять мер сушеных зерен, и сто связок изюму, и двести связок смокв, и навьючила на ослов,
и сказала слугам своим: ступайте впереди меня, вот, я пойду за вами. А мужу своему Навалу ничего не сказала.
Когда же она, сидя на осле, спускалась по извилинам горы, вот, навстречу ей идет Давид и люди его, и она встретилась с ними.
И Давид сказал: да, напрасно я охранял в пустыне все имущество этого человека, и ничего не пропало из принадлежащего ему; он платит мне злом за добро;
пусть то и то сделает Бог с врагами Давида, и еще больше сделает, если до рассвета утреннего из всего, что принадлежит Навалу, я оставлю мочащегося к стене.
Когда Авигея увидела Давида, то поспешила сойти с осла и пала пред Давидом на лице свое и поклонилась до земли;
и пала к ногам его и сказала: на мне грех, господин мой; позволь рабе твоей говорить в уши твои и послушай слов рабы твоей.
Пусть господин мой не обращает внимания на этого злого человека, на Навала; ибо каково имя его, таков и он. Навал* – имя его, и безумие его с ним. А я, раба твоя, не видела слуг господина моего, которых ты присылал. //*Безумный.
И ныне, господин мой, жив Господь и жива душа твоя, Господь не попустит тебе идти на пролитие крови и удержит руку твою от мщения, и ныне да будут, как Навал, враги твои и злоумышляющие против господина моего.
Вот эти дары, которые принесла раба твоя господину моему, чтобы дать их отрокам, служащим господину моему.
Прости вину рабы твоей; Господь непременно устроит господину моему дом твердый, ибо войны Господа ведет господин мой, и зло не найдется в тебе во всю жизнь твою.
Если восстанет человек преследовать тебя и искать души твоей, то душа господина моего будет завязана в узле жизни у Господа Бога твоего, а душу врагов твоих бросит Он как бы пращею.
И когда сделает Господь господину моему все, что говорил о тебе доброго, и поставит тебя вождем над Израилем,
то не будет это сердцу господина моего огорчением и беспокойством, что не пролил напрасно крови и сберег себя от мщения. И Господь облагодетельствует господина моего, и вспомнишь рабу твою [и окажешь милость ей].
И сказал Давид Авигее: благословен Господь Бог Израилев, Который послал тебя ныне навстречу мне,
и благословен разум твой, и благословенна ты за то, что ты теперь не допустила меня идти на пролитие крови и отмстить за себя.
Но, – жив Господь Бог Израилев, удержавший меня от нанесения зла тебе, – если бы ты не поспешила и не пришла навстречу мне, то до рассвета утреннего я не оставил бы Навалу мочащегося к стене.
И принял Давид из рук ее то, что она принесла ему, и сказал ей: иди с миром в дом твой; вот, я послушался голоса твоего и почтил лице твое.
И пришла Авигея к Навалу, и вот, у него пир в доме его, как пир царский, и сердце Навала было весело; он же был очень пьян; и не сказала ему ни слова, ни большого, ни малого, до утра.
Утром же, когда Навал отрезвился, жена его рассказала ему об этом, и замерло в нем сердце его, и стал он, как камень.
Дней через десять поразил Господь Навала, и он умер.
И услышал Давид, что Навал умер, и сказал: благословен Господь, воздавший за посрамление, нанесенное мне Навалом, и сохранивший раба Своего от зла; Господь обратил злобу Навала на его же голову. И послал Давид сказать Авигее, что он берет ее себе в жену.
И пришли слуги Давидовы к Авигее на Кармил и сказали ей так: Давид послал нас к тебе, чтобы взять тебя ему в жену.
Она встала и поклонилась лицем до земли и сказала: вот, раба твоя готова быть служанкою, чтобы омывать ноги слуг господина моего.
И собралась Авигея поспешно и села на осла, и пять служанок сопровождали ее; и пошла она за послами Давида и сделалась его женою.
И Ахиноаму из Изрееля взял Давид, и обе они были его женами.
Саул же отдал дочь свою Мелхолу, жену Давидову, Фалтию, сыну Лаиша, что из Галлима.
მოკვდა სამუელი. შეიკრიბა მთელი ისრაელი, დაიტირეს და დამარხეს იგი თავის სახლში, რამათში. ხოლო დავითი ადგა და ფარანის უდაბნოსაკენ წავიდა.
იყო კაცი ვინმე მაყანში და სამუშაკო ქარმელში ჰქონდა. ძალზე მდიდარი იყო ეს კაცი: ჰყავდა სამი ათასი სული ცხვარი და ათასი თხა. ცხვრის პარსვისას ქარმელში იმყოფებოდა.
სახელად ამ კაცს ერქვა ნაბალი, მის ცოლს - აბიგაილი. კეთილგონიერი იყო და ლამაზი შესახედავი ეს ქალი; ხოლო კაცი უკმეხი და ავისმქმნელი. ხალების გვარიდან იყო იგი.
შეიტყო დავითმა უდაბნოში, რომ ცხვარს პარსავდა ნაბალი.
გაგზავნა დავითმა ათი ჭაბუკი და დააბარა მათ: წადით ქარმელში, მიდით ნაბალთან და მოიკითხეთ ჩემი სახელით.
უთხარით ასე: იცოცხლე! მშვიდობა შენდა, მშვიდობა შენს სახლს, მშვიდობა მთელს შენს საბადებელს!
ახლახან გავიგე, რომ ცხვარს პარსავ. შენი მწყემსები იყვნენ ახლახან ჩვენთან, არ დაგვიჩაგრავს ისინი, არაფერი დაჰკარგვიათ ქარმელში ყოფნისას.
ჰკითხე შენს მსახურებს და მოგახსენებენ. იქნება მადლი პოვონ ჩემმა მსახურებმა შენს თვალში, რაკი სასიხარულო დღეს მოვედით. მიეცი, რაც შეგიძლია შენს მორჩილთ და შენს შვილს, დავითს.
წავიდნენ დავითის მსახურნი და მიუტანეს ნაბალს ეს სიტყვები, და დაელოდნენ.
მიუგო ნაბალმა დავითის მორჩილთ და უთხრა: ვინ არის დავითი, ვინ არის იესეს ძე? გამრავლდნენ დღეს მორჩილნი, თავიანთ ბატონებს რომ გაურბიან.
ავიღო ჩემი პური, წყალი და ღვინო, და მპარსველებისთვის გამზადებული საკლავი და მივცე კაცებს, რომლის ასავალ-დასავალი არ ვიცი?
უკან დაბრუნდნენ თავისი გზით დავითის მსახურები, მივიდნენ დავითთან და მიუტანეს ეს სიტყვები.
უთხრა დავითმა თავის კაცებს: ყველამ მახვილები შეიბით წელზე! ყველამ შეიბა მახვილი, შეიბა დავითმაც თავისი მახვილი და გაჰყვა დავითს ოთხასამდე კაცი; ორასი კაცი ადგილზე დარჩა.
მიუტანა ამბავი ნაბალის ცოლს, აბიგაილს, ერთმა მსახურთაგანმა და უთხრა: მოციქულები გაუგზავნა დავითმა უდაბნოდან ჩვენს ბატონს და მოიკითხა; მაგრამ აბუჩად აიგდო ისინი.
ძალიან კარგად გვეპყრობოდა ეს ხალხი, არ დავუჩაგრივართ. არაფერი დაგვკარგვია ველზე ყოფნისას, როცა მათთან ერთად დავდიოდით.
კედლად გვედგნენ დღითა და ღამით სამწყესურში, როცა მათთან ვიყავით.
ახლა ასწონ-დასწონე, როგორ უნდა მოიქცე, რადგან სასჯელი ელის შენს ქმარსა და მთელს მის სახლს. თავად კი უკეთური კაცია, მასთან ლაპარაკი არ იქნება.
არ დააყოვნა აბიგაილმა, აიღო ორასი პური, ორი ტიკი ღვინო, ხუთი გამზადებული ცხვარი, ხუთი სეა ქუმელი, ასი მტევანი ჩამიჩი, ორასი ტყლაპი და აჰკიდა ვირებს.
უთხრა თავის მსახურებს: თქვენ წინ წადით, მეც ახლავე უკან გამოგყვებით. არაფერი უთქვამს ნაბალისთვის, თავისი ქმრისთვის.
როცა ვირზე მჯდარი ეშვებოდა ხეობაში, აჰა, დავითი და მისი კაცებიც გამოჩნდნენ, და შემოხვდა მათ აბიგაილი.
ამბობდა დავითი: ტყუილად ვიცავდი ამ კაცის საბადებელს უდაბნოში, არაფერი დაუკარგავს ქონებიდან, მაგრამ ეს სიკეთე ბოროტად გადამიხადა.
ასე და ასე უყოს ღმერთმა დავითს კიდევ უარესიც, თუ მისი საბადებლიდან დილამდე ერთი ძაღლიც დავტოვო.
როგორც კი დაინახა აბიგაილმა დავითი, სასწრაფოდ ჩამოხდა ვირიდან და პირქვე დაემხო დავითის წინაშე და მდაბლად თაყვანისცა.
ფეხებში ჩაუვარდა და უთხრა: ჩემზეა, ჩემო ბატონო, დანაშაული; ლაპარაკის ნება მიეცი შენს მორჩილს და ყური უგდე შენი მორჩილის სიტყვებს.
ყურადღებას ნუ მიაქცევს ჩემი ბატონი იმ უკეთურ კაცს, რადგან როგორი სახელიცა აქვს, თავადაც ისეთია; ნაბალი ჰქვია მას და ბილწებით არის სავსე. მე, შენს მორჩილს, არ მინახავს ჩემი ბატონის გამოგზავნილი კაცები.
ახლა, უფალსა და შენს თავს გაფიცებ, ჩემო ბატონო! უფალმა დაგაკავოს სისხლის ღვრისა და შურისგებისგან; ნაბალივით იქნენ ამიერიდან შენი მტრები, ავი რომ განუზრახავთ ჩემი ბატონისათვის.
აჰა, ეს მოსაკითხი, რომელიც შენს მხევალს მოუტანია ჩემი ბატონისთვის. მიეცეს მხლებლებს, ჩემი ბატონის ფეხის კვალს რომ დაჰყვებიან.
აპატიე დანაშაული შენს მორჩილს, ნამდვილად მტკიცე სახლს დაუმყარებს უფალი ჩემს ბატონს, რადგან საღმრთო ომს ეწევა ჩემი ბატონი, და ბოროტება არ მოგეკარება არასოდეს.
თუმცა აღდგა კაცი და მოსაკლავად დაგდევს, მაგრამ სიცოცხლის საკვრელით არის შეკრული უფალ ღმერთთან ჩემი ბატონის სული, ხოლო შენი მტრების სულს შურდულივით მოისვრის.
როცა აღუსრულებს უფალი ჩემს ბატონს ყველაფერ სიკეთეს, რასაც დაჰპირდა, და ისრაელს მეფედ დაგადგენს,
ნუ შეაწუხებს გულის ქენჯნა ჩემს ბატონს, რომ არ დაღვარა უბრალო სისხლი და შური არ იძია. როცა გააბედნიერებს უფალი ჩემს ბატონს, მაშინ გამიხსენე შენი მორჩილი.
უთხრა დავითმა აბიგაილს: კურთხეულია უფალი, ღმერთი ისრაელისა, რომელმაც ჩემს შესახვედრად გამოგგზავნა დღეს.
კურთხეულ იყოს შენი გონიერება და კურთხეულ იყავი შენ, რომ არ მიმიშვი სისხლის ღვრამდე და შურისგებამდე.
მაგრამ ცხოველ არს უფალი, ღმერთი ისრაელისა, რომელმაც ბოროტება არ გამაკეთებინა შენთვის, რადგან რომ არ აჩქარებულიყავ და არ შემხვედროდი, ძაღლიც არ გადაურჩებოდა ცოცხალი დილამდე ნაბალს.
მიიღო დავითმა აბიგაილის ხელიდან ყველაფერი, რაც მოტანილი ჰქონდა მისთვის აბიგაილს, და უთხრა: მშვიდობით წადი შენს სახლში. ხომ ხედავ, შევიწყნარე შენი ვედრება და გაპატიე.
მივიდა აბიგაილი ნაბალთან. და, აჰა, ლხინი ჰქონდა სახლში, სამეფო ლხინის მსგავსი. გული უხაროდა ნაბალს და ძალიან მთვრალი იყო. არაფერი უთქვამს მისთვსა დილამდე აბიგაილს, არც მცირე, არც დიდი.
მეორე დილით, როცა ღვინო გამოუნელდა ნაბალს, ყველაფერი უამბო მას ცოლმა. გული ჩაუკვდა მკერდში ნაბალს და ქვასავით გახდა კაცი.
ათიოდე დღის შემდეგ დაჰკრა უფალმა ნაბალს და მოკვდა იგი.
გაიგო დავითმა ნაბალის სიკვდილი და თქვა: კურთხეულია უფალი, რომ უზღო ნაბალს ჩემი შეურაცხყოფისათვის, რომ აარიდა თავისი მორჩილი ბოროტის ქმნას და ნაბალის ბოროტება მასვე დაატეხა თავზე უფალმა. მაშინ შეუთვალა დავითმა აბიგაილს, რომ ცოლად თხოულობდა მას.
მივიდნენ დავითის კაცები აბიგაილთან ქარმელში და გამოუცხადეს: დავითმა გამოგვგზავნა შენთან, რომ ცოლად ვუთხოვოთ შენი თავი.
ადგა აბიგაილი, მიწამდე თაყვანისცა და თქვა: აჰა, მხევლად წამოვა შენი მორჩილი, რომ ფეხი დაბანოს ჩემი ბატონის მორჩილთ.
არ დააყოვნა აბიგაილმა, ადგა და შეჯდა სახედარზე, თან ხუთი მოახლე წაიყვანა, და მიჰყვა დავითის მოციქულებს. ასე გახდა იგი დავითის ცოლი.
იზრეყელიდან ახინოყაბი მოიყვანა დავითმა და იყვნენ ეს ორნი მისი ცოლები.
ხოლო მელქოლა, თავისი ქალიშვილი, დავითის ცოლი, საულმა ფალტის, ლაიშის ძეს, გალიმელ კაცს მიათხოვა.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible