[Зач. 167А.] Па́велъ, посла́нникъ Иису́съ Христо́въ во́лею Бо́жiею, и Тимоѳе́й бра́тъ, це́ркви Бо́жiей су́щей въ Кори́нѳѣ, со святы́ми всѣ́ми су́щими во все́й Аха́iи:

благода́ть ва́мъ и ми́ръ от Бо́га Отца́ на́шего, и Го́спода Иису́са Христа́.

[Зач. 167Б.] Благослове́нъ Бо́гъ и Оте́цъ Го́спода на́шего Иису́са Христа́, Оте́цъ щедро́тъ и Бо́гъ вся́кiя утѣ́хи,

утѣша́яй на́съ о вся́цѣй ско́рби на́шей, я́ко возмощи́ на́мъ утѣ́шити су́щыя во вся́цѣй ско́рби, утѣше́нiемъ, и́мже утѣша́емся са́ми от Бо́га.

Зане́ я́коже избы́точествуютъ страда́нiя Христо́ва въ на́съ, та́ко Христо́мъ избы́точествуетъ и утѣше́нiе на́ше.

А́ще ли же скорби́мъ, о ва́шемъ утѣше́нiи и спасе́нiи, дѣ́йствующемся въ терпѣ́нiи тѣ́хже страда́нiй, я́же и мы́ стра́ждемъ:

и упова́нiе на́ше извѣ́стно о ва́съ. А́ще ли утѣша́емся, о ва́шемъ утѣше́нiи и спасе́нiи, вѣ́дяще, зане́ я́коже о́бщницы есте́ страсте́мъ на́шымъ, та́кожде и утѣше́нiю.

[Зач. 168.] Не бо́ хо́щемъ ва́съ, бра́тiе, не вѣ́дѣти о ско́рби на́шей бы́вшей на́мъ во Асі́и, я́ко по премно́гу [и] па́че си́лы отяготи́хомся, я́ко не надѣ́ятися на́мъ и жи́ти.

Но са́ми въ себѣ́ осужде́нiе сме́рти имѣ́хомъ, да не надѣ́ющеся бу́демъ на ся́, но на Бо́га возставля́ющаго ме́ртвыя,

и́же от толи́кiя сме́рти изба́вилъ ны́ е́сть и избавля́етъ, на́ньже и упова́хомъ, я́ко и еще́ изба́витъ,

споспѣшеству́ющымъ и ва́мъ по на́съ моли́твою, да от мно́гихъ ли́цъ, е́же въ на́съ дарова́нiе, мно́гими благодари́тся о ва́съ {въ нѣ́кiихъ: о на́съ}.

[Зач. 169.] Похвале́нiе бо на́ше сiе́ е́сть, свидѣ́телство со́вѣсти на́шея, я́ко въ простотѣ́ и чи́стотѣ́ Бо́жiей, [а] не въ му́дрости пло́ти, но благода́тiю Бо́жiею жи́хомъ въ мíрѣ, мно́жае же у ва́съ.

Не ина́я бо пи́шемъ ва́мъ, но я́же чтете́ и разумѣва́ете: упова́ю же, я́ко и до конца́ уразумѣ́ете,

я́коже и разумѣ́сте на́съ от ча́сти, я́ко похвале́нiе ва́мъ есмы́, я́коже и вы́ на́мъ, въ де́нь Го́спода на́шего Иису́са Христа́.

И си́мъ упова́нiемъ хотѣ́хъ къ ва́мъ прiити́ пре́жде, да втору́ю благода́ть и́мате,

и ва́ми проити́ въ Македо́нiю, и па́ки от Македо́нiи прiити́ къ ва́мъ, и ва́ми проводи́тися во Иуде́ю.

Сiе́ же хотя́, еда́ что́ у́бо легкото́ю дѣ́яхъ? Или́ я́же совѣщава́ю, по пло́ти совѣщава́ю, да бу́детъ у мене́ е́же е́й, е́й, и е́же ни́, ни́.

Вѣ́ренъ же Бо́гъ, я́ко сло́во на́ше, е́же къ ва́мъ, не бы́сть е́й и ни́.

И́бо Бо́жiй Сы́нъ Иису́съ Христо́съ, и́же у ва́съ на́ми проповѣ́данный, мно́ю и Силуа́номъ и Тимоѳе́емъ, не бы́сть е́й и ни́, но въ Не́мъ Самѣ́мъ е́й бы́сть:

ели́ка бо обѣтова́нiя Бо́жiя, въ То́мъ е́й и въ То́мъ ами́нь: Бо́гу къ сла́вѣ на́ми.

[Зач. 170.] Извѣству́яй же на́съ съ ва́ми во Христа́ и пома́завый на́съ, Бо́гъ,

И́же и запечатлѣ́ на́съ, и даде́ обруче́нiе Ду́ха въ сердца́ на́ша.

А́зъ же свидѣ́теля Бо́га призыва́ю на мою́ ду́шу, я́ко щадя́ ва́съ, ктому́ не прiидо́хъ въ Кори́нѳъ,

не я́ко облада́емъ вѣ́рою ва́шею, но [я́ко] споспѣ́шницы есмы́ ва́шей ра́дости: вѣ́рою бо стоите́.

Французский (LSG)

Paul, apôtre de Jésus Christ par la volonté de Dieu, et le frère Timothée, à l'Église de Dieu qui est à Corinthe, et à tous les saints qui sont dans toute l'Achaïe:

que la grâce et la paix vous soient données de la part de Dieu notre Père et du Seigneur Jésus Christ!

Béni soit Dieu, le Père de notre Seigneur Jésus Christ, le Père des miséricordes et le Dieu de toute consolation,

qui nous console dans toutes nos afflictions, afin que, par la consolation dont nous sommes l'objet de la part de Dieu, nous puissions consoler ceux qui se trouvent dans quelque l'affliction!

Car, de même que les souffrances de Christ abondent en nous, de même notre consolation abonde par Christ.

Si nous sommes affligés, c'est pour votre consolation et pour votre salut; si nous sommes consolés, c'est pour votre consolation, qui se réalise par la patience à supporter les mêmes souffrances que nous endurons.

Et notre espérance à votre égard est ferme, parce que nous savons que, si vous avez part aux souffrances, vous avez part aussi à la consolation.

Nous ne voulons pas, en effet, vous laisser ignorer, frères, au sujet de la tribulation qui nous est survenue en Asie, que nous avons été excessivement accablés, au delà de nos forces, de telle sorte que nous désespérions même de conserver la vie.

Et nous regardions comme certain notre arrêt de mort, afin de ne pas placer notre confiance en nous-mêmes, mais de la placer en Dieu, qui ressuscite les morts.

C'est lui qui nous a délivrés et qui nous délivrera d'une telle mort, lui de qui nous espérons qu'il nous délivrera encore,

vous-mêmes aussi nous assistant de vos prières, afin que la grâce obtenue pour nous par plusieurs soit pour plusieurs une occasion de rendre grâces à notre sujet.

Car ce qui fait notre gloire, c'est ce témoignage de notre conscience, que nous nous sommes conduits dans le monde, et surtout à votre égard, avec sainteté et pureté devant Dieu, non point avec une sagesse charnelle, mais avec la grâce de Dieu.

Nous ne vous écrivons pas autre chose que ce que vous lisez, et ce que vous reconnaissez. Et j'espère que vous le reconnaîtrez jusqu'à la fin,

comme vous avez déjà reconnu en partie que nous sommes votre gloire, de même que vous serez aussi la nôtre au jour du Seigneur Jésus.

Dans cette persuasion, je voulais aller d'abord vers vous, afin que vous eussiez une double grâce;

je voulais passer chez vous pour me rendre en Macédoine, puis revenir de la Macédoine chez vous, et vous m'auriez fait accompagner en Judée.

Est-ce que, en voulant cela, j'ai donc usé de légèreté? Ou bien, mes résolutions sont-elles des résolutions selon la chair, de sorte qu'il y ait en moi le oui et le non?

Aussi vrai que Dieu est fidèle, la parole que nous vous avons adressée n'a pas été oui et non.

Car le Fils de Dieu, Jésus Christ, qui a été prêché par nous au milieu de vous, par moi, et par Silvain, et par Timothée, n'a pas été oui et non, mais c'est oui qui a été en lui;

car, pour ce qui concerne toutes les promesses de Dieu, c'est en lui qu'est le oui; c'est pourquoi encore l'Amen par lui est prononcé par nous à la gloire de Dieu.

Et celui qui nous affermit avec vous en Christ, et qui nous a oints, c'est Dieu,

lequel nous a aussi marqués d'un sceau et a mis dans nos coeurs les arrhes de l'Esprit.

Or, je prends Dieu à témoin sur mon âme, que c'est pour vous épargner que je ne suis plus allé à Corinthe;

non pas que nous dominions sur votre foi, mais nous contribuons à votre joie, car vous êtes fermes dans la foi.

Украинский (Огієнко)

Языки

Павло, з волі Божої апостол Христа Ісуса, та брат Тимофій, до Божої Церкви в Коринті, з усіма святими в цілій Ахаї,

благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!

Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої,

що в усякій скорботі Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорботі знаходяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих.

Бо поскільки намножуються в нас терпіння Христові, так через Христа й потішення наше намножується.

Бо як терпимо скорботи, то на вашу потіху й спасіння;
коли потішаємось, то на вашу потіху в терпінні тих самих страждань, які терпимо й ми.

А наша надія певна про вас, бо ми знаємо, що ви спільники як у терпіннях, так само і в потісі.

Бо не хочемо, браття, щоб не відали ви про нашу скорботу, що в Азії трапилась нам, бо над міру й над силу були ми обтяжені, так що ми не надіялися навіть жити.

Та самі ми в собі мали присуд на смерть, щоб нам не покладати надії на себе, а на Бога, що воскрешує мертвих,

що від смерти такої нас визволив і визволяє, і на Нього й покладаємося, що й ще визволить Він,

як поможете разом і ви молитвою за нас, щоб за дар ласки, що нам виявлений багатьма, багато-хто дяку складали за нас.

Бо це нам хвала, свідчення нашого сумління, що в святості й чистості Божій, не в тілесній мудрості, але в Божій благодаті жили ми на світі, особливо ж у вас.

Бо іншого вам ми не пишемо, тільки те, що читаєте та розумієте, а сподіваюсь, що ви й до кінця зрозумієте,

як частинно нас ви й зрозуміли, що ми вам похвала, як і ви нам, у день Господа нашого Ісуса.

І з певністю цією хотів я давніше прибути до вас, щоб мали ви благодать удруге,

і через вас перейти в Македонію, а з Македонії знову прибути до вас, а ви щоб в Юдею мене відпровадили.

Маючи задум такий, чи я чинив легковажно?
Чи те, що задумую, за тілом задумую, щоб було в мене і Так, так, і Ні, ні?

Але вірний Бог, що наше слово до вас не було Так і Ні.

Бо Син Божий Ісус Христос, що ми Його вам проповідували, я й Силуан, і Тимофій, не був Так і Ні, але в Нім було Так.

Скільки бо Божих обітниць, то в Ньому Так, і в Ньому Амінь, Богові на славу через нас.

А Той, Хто нас із вами в Христа утверджує, і Хто нас намастив, то Бог,

Який і назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа.

А я кличу Бога на свідка на душу мою, що я, щадячи вас, не прийшов у Коринт дотепер,

не тому, ніби ми беремо владу над вашою вірою, але вашої радости помічники ми, бо ви встояли вірою!