Я́же ли предъ лице́мъ, зрите́? [Зач. 190.] А́ще кто́ надѣ́ется себе́ Христо́ва бы́ти, да помышля́етъ па́ки от себе́, зане́, я́коже о́нъ Христо́въ, та́кожде и мы́ Христо́вы.

А́ще бо и ли́шше что́ похвалю́ся о вла́сти на́шей, ю́же даде́ на́мъ Госпо́дь въ созда́нiе, а не на разоре́нiе ва́ше, не постыжу́ся.

[Но] да не явлю́ся, я́ко страшя́ ва́съ посла́ньми.

Я́ко посла́нiя у́бо, рече́, тя́жка и крѣ́пка, а прише́ствiе тѣ́ла не́мощно, и сло́во уничиже́нно:

сiе́ да помышля́етъ таковы́й, я́ко я́цы же есмы́ сло́вомъ посла́нiй, отстоя́ще, такові́и и ту́ су́ще есмы́ дѣ́ломъ.

Не смѣ́емъ бо суди́ти {присовокупля́ти}, или́ прикла́довати себе́ ины́мъ хва́лящымъ себе́ самѣ́хъ: но са́ми въ себѣ́ себе́ измѣря́юще, и прилага́юще себе́ сами́мъ себѣ́, не разумѣва́ютъ.

Мы́ же не въ безмѣ́рная похва́лимся, но по мѣ́рѣ пра́вила, его́же раздѣли́ на́мъ Бо́гъ мѣ́ру, достиза́ти да́же и до ва́съ.

Не я́ко бо не дося́жуще до ва́съ, па́че простира́емъ себе́, да́же бо и до ва́съ достиго́хомъ благовѣ́стiемъ Христо́вымъ:

не въ безмѣ́рная хва́лящеся въ чужди́хъ трудѣ́хъ, упова́нiе же иму́ще, расту́щей вѣ́рѣ ва́шей, въ ва́съ велича́тися по пра́вилу на́шему изоби́лно,

во е́же и въ да́льшихъ ва́съ [страна́хъ] благовѣсти́ти, не чужи́мъ пра́виломъ въ гото́выхъ похвали́тися.

Хваля́йся же, о Го́сподѣ да хва́лится:

не хваля́й бо себе́ се́й иску́сенъ, но его́же Бо́гъ восхваля́етъ.

Французский (LSG)

Moi Paul, je vous prie, par la douceur et la bonté de Christ, -moi, humble d'apparence quand je suis au milieu de vous, et plein de hardiesse à votre égard quand je suis éloigné, -

je vous prie, lorsque je serai présent, de ne pas me forcer à recourir avec assurance à cette hardiesse, dont je me propose d'user contre quelques-uns qui nous regardent comme marchant selon la chair.

Si nous marchons dans la chair, nous ne combattons pas selon la chair.

Car les armes avec lesquelles nous combattons ne sont pas charnelles; mais elles sont puissantes, par la vertu de Dieu, pour renverser des forteresses.

Nous renversons les raisonnements et toute hauteur qui s'élève contre la connaissance de Dieu, et nous amenons toute pensée captive à l'obéissance de Christ.

Nous sommes prêts aussi à punir toute désobéissance, lorsque votre obéissance sera complète.

Vous regardez à l'apparence! Si quelqu'un se persuade qu'il est de Christ, qu'il se dise bien en lui-même que, comme il est de Christ, nous aussi nous sommes de Christ.

Et quand même je me glorifierais un peu trop de l'autorité que le Seigneur nous a donnée pour votre édification et non pour votre destruction, je ne saurais en avoir honte,

afin que je ne paraisse pas vouloir vous intimider par mes lettres.

Car, dit-on, ses lettres sont sévères et fortes; mais, présent en personne, il est faible, et sa parole est méprisable.

Que celui qui parle de la sorte considère que tels nous sommes en paroles dans nos lettres, étant absents, tels aussi nous sommes dans nos actes, étant présents.

Nous n'osons pas nous égaler ou nous comparer à quelques-uns de ceux qui se recommandent eux-mêmes. Mais, en se mesurant à leur propre mesure et en se comparant à eux-mêmes, ils manquent d'intelligence.

Pour nous, nous ne voulons pas nous glorifier hors de toute mesure; nous prendrons, au contraire, pour mesure les limites du partage que Dieu nous a assigné, de manière à nous faire venir aussi jusqu'à vous.

Nous ne dépassons point nos limites, comme si nous n'étions pas venus jusqu'à vous; car c'est bien jusqu'à vous que nous sommes arrivés avec l'Évangile de Christ.

Ce n'est pas hors de toute mesure, ce n'est pas des travaux d'autrui, que nous nous glorifions; mais c'est avec l'espérance, si votre foi augmente, de grandir encore d'avantage parmi vous, selon les limites qui nous sont assignées,

et d'annoncer l'Évangile au delà de chez vous, sans nous glorifier de ce qui a été fait dans les limites assignées à d'autres.

Que celui qui se glorifie se glorifie dans le Seigneur.

Car ce n'est pas celui qui se recommande lui-même qui est approuvé, c'est celui que le Seigneur recommande.

Украинский (Огієнко)

А я сам, Павло, благаю вас лагідністю й ласкавістю Христовою;
я, коли присутній слухняний між вами, а не бувши між вами сміливий я супроти вас.

І благаю, щоб я, прибувши, не осмілився надією, що нею я думаю сміливим бути проти деяких, що про нас вони гадають, ніби ми поступаєм за тілом.

Бо ходячи в тілі, не за тілом воюємо ми,

зброя бо нашого воювання не тілесна, але міцна Богом на зруйнування твердинь, ми руйнуємо задуми,

і всяке винесення, що підіймається проти пізнання Бога, і полонимо всяке знання на послух Христові,

і покарати ми готові всякий непослух, коли здійсниться послух ваш.

Чи на обличчя ви дивитеся?
Як хто певний про себе, що Христовий він, нехай думає знов по собі, що як сам він Христовий, так само Христові й ми.

Бо коли б я ще більш став хвалитися нашою владою, яку дав нам Господь на збудування, а не на зруйнування ваше, то не осоромлюсь.

Та щоб не здавалось, ніби хочу лякати вас листами.

Бо листи його кажуть важкі та міцні, але особисто присутній слабий, а мова його незначна,

такий нехай знає оце, що які ми на слові в листах, неприсутніми бувши, такі ми й на ділі, присутніми бувши.

Бо не сміємо вважати себе чи рівняти до інших, що самі себе хвалять, вони нерозумно самі себе міряють собою, і рівняють з собою себе.

Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти.

Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли ми до вас, бо ми досягли аж до вас із Євангелією Христовою.

Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами,

щоб і в дальших за вами країнах звіщати Євангелію, а не хвалитись готовим, як це чужі твердять.

А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі!

Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Ipse autem ego Paulus obse cro vos per mansuetudinem et modestiam Christi, qui in facie quidem humilis inter vos, absens autem confido in vobis;

rogo autem, ne praesens audeam per eam confidentiam, quae existimo audere in quosdam, qui arbitrantur nos tamquam secundum carnem ambulemus.

In carne enim ambulantes, non secundum carnem militamus

— nam arma militiae nostrae non carnalia sed potentia Deo ad destructionem munitionum — consilia destruentes

et omnem altitudinem extollentem se adversus scientiam Dei, et in captivitatem redigentes omnem intellectum in obsequium Christi,

et in promptu habentes ulcisci omnem inoboedientiam, cum impleta fuerit vestra oboedientia.

Quae secundum faciem sunt, videte. Si quis confidit sibi Christi se esse, hoc cogitet iterum apud se, quia sicut ipse Christi est, ita et nos.

Nam et si amplius aliquid gloriatus fuero de potestate nostra, quam dedit Dominus in aedificationem et non in destructionem vestram, non erubescam,

ut non existimer tamquam terrere vos per epistulas;

quoniam quidem «Epistulae — inquiunt — graves sunt et fortes, praesentia autem corporis infirma, et sermo contemptibilis».

Hoc cogitet, qui eiusmodi est, quia quales sumus verbo per epistulas absentes, tales et praesentes in facto.

Non enim audemus inserere aut comparare nos quibusdam, qui seipsos commendant; sed ipsi se in semetipsis metientes et comparantes semetipsos sibi, non intellegunt.

Nos autem non ultra mensuram gloriabimur sed secundum mensuram regulae, quam impertitus est nobis Deus, mensuram pertingendi usque ad vos.

Non enim quasi non pertingentes ad vos superextendimus nosmetipsos, usque ad vos enim pervenimus in evangelio Christi;

non ultra mensuram gloriantes in alienis laboribus, spem autem habentes, crescente fide vestra, in vobis magnificari secundum regulam nostram in abundantiam,

ad evangelizandum in iis, quae ultra vos sunt, et non in aliena regula gloriari in his, quae praeparata sunt.

Qui autem gloriatur, in Domino glorietur;

non enim qui seipsum commendat, ille probatus est, sed quem Dominus commendat.