И писа́хъ ва́мъ сiе́ и́стое, да не прише́дъ ско́рбь на ско́рбь прiиму́, о ни́хже подоба́ше ми́ ра́доватися, надѣ́яся на вся́ вы́, я́ко [Зач. 171.] моя́ ра́дость всѣ́хъ ва́съ е́сть.

От печа́ли бо мно́гiя и туги́ се́рдца написа́хъ ва́мъ мно́гими слеза́ми, не я́ко да оскорби́теся, но любо́вь да позна́ете, ю́же и́мамъ изоби́лно къ ва́мъ.

А́ще ли кто́ оскорби́лъ [мене́], не мене́ оскорби́, но от ча́сти, да не отягчу́, всѣ́хъ ва́съ.

Дово́лно [бо] таково́му запреще́нiе сiе́, е́же от мно́гихъ:

тѣ́мже сопроти́вное па́че вы́ да да́руете и утѣ́шите, да не ка́ко мно́гою ско́рбiю поже́ртъ бу́детъ таковы́й:

тѣ́мже молю́ вы́, утверди́те къ нему́ любо́вь.

На сiе́ бо и писа́хъ, да разумѣ́ю иску́сство ва́ше, а́ще во все́мъ послушли́ви есте́.

Ему́же а́ще что́ да́руете, и а́зъ: и́бо а́зъ а́ще что́ дарова́хъ, ему́же дарова́хъ, ва́съ ра́ди, о лицы́ Иису́съ Христо́вѣ,

да не оби́дими бу́демъ от сатаны́: не не разумѣва́емъ бо умышле́нiй его́.

Прише́дъ же въ Троа́ду во благовѣ́стiе Христо́во, и две́ри отве́рзенѣ ми́ бы́вшей о Го́сподѣ,

не имѣ́хъ поко́я ду́ху моему́, не обрѣ́тшу ми́ Ти́та бра́та моего́: но отре́кся и́мъ {цѣлова́въ и́хъ}, изыдо́хъ въ Македо́нiю.

[Зач. 172.] Бо́гу же благодаре́нiе, всегда́ побѣди́тели на́съ творя́щему о Христѣ́ Иису́сѣ и воню́ ра́зума Его́ явля́ющу на́ми во вся́цѣмъ мѣ́стѣ.

Я́ко Христо́во благоуха́нiе есмы́ Богови въ спаса́емыхъ и въ погиба́ющихъ.

О́вѣмъ у́бо воня́ сме́ртная въ сме́рть, о́вѣмъ же во́ня живо́тная въ живо́тъ. И къ си́мъ кто́ дово́ленъ?

Нѣ́смы бо, я́коже мно́зи, нечи́сто проповѣ́дающiи сло́во Бо́жiе, но я́ко от чи́стоты́, но я́ко от Бо́га, предъ Бо́гомъ, во Христѣ́ глаго́лемъ.

Французский (LSG)

Je résolus donc en moi-même de ne pas retourner chez vous dans la tristesse.

Car si je vous attriste, qui peut me réjouir, sinon celui qui est attristé par moi?

J'ai écrit comme je l'ai fait pour ne pas éprouver, à mon arrivée, de la tristesse de la part de ceux qui devaient me donner de la joie, ayant en vous tous cette confiance que ma joie est la vôtre à tous.

C'est dans une grande affliction, le coeur angoissé, et avec beaucoup de larmes, que je vous ai écrit, non pas afin que vous fussiez attristés, mais afin que vous connussiez l'amour extrême que j'ai pour vous.

Si quelqu'un a été une cause de tristesse, ce n'est pas moi qu'il a attristé, c'est vous tous, du moins en partie, pour ne rien exagérer.

Il suffit pour cet homme du châtiment qui lui a été infligé par le plus grand nombre,

en sorte que vous devez bien plutôt lui pardonner et le consoler, de peur qu'il ne soit accablé par une tristesse excessive.

Je vous exhorte donc à faire acte de charité envers lui;

car je vous ai écrit aussi dans le but de connaître, en vous mettant à l'épreuve, si vous êtes obéissants en toutes choses.

Or, à qui vous pardonnez, je pardonne aussi; et ce que j'ai pardonné, si j'ai pardonné quelque chose, c'est à cause de vous, en présence de Christ,

afin de ne pas laisser à Satan l'avantage sur nous, car nous n'ignorons pas ses desseins.

Au reste, lorsque je fus arrivé à Troas pour l'Évangile de Christ, quoique le Seigneur m'y eût ouvert une porte, je n'eus point de repos d'esprit, parce que je ne trouvai pas Tite, mon frère;

c'est pourquoi, ayant pris congé d'eux, je partis pour la Macédoine.

Grâces soient rendues à Dieu, qui nous fait toujours triompher en Christ, et qui répand par nous en tout lieu l'odeur de sa connaissance!

Nous sommes, en effet, pour Dieu la bonne odeur de Christ, parmi ceux qui sont sauvés et parmi ceux qui périssent:

aux uns, une odeur de mort, donnant la mort; aux autres, une odeur de vie, donnant la vie. -Et qui est suffisant pour ces choses? -

Car nous ne falsifions point la parole de Dieu, comme font plusieurs; mais c'est avec sincérité, mais c'est de la part de Dieu, que nous parlons en Christ devant Dieu.

Украинский (Огієнко)

А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив?

І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас!

Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

Досить такому карання того, що від багатьох,

через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер.

Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш досвід, чи в усім ви слухняні.

А кому ви прощаєте що, тому й я;
бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,

щоб нас сатана не перехитрував, відомі бо нам його задуми!

А коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита;
але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.

А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!

Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,

для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя.
І хто здатен на це?

Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!

Таджикский

Языки

Ва ман дар дили худ қарор додам, ки назди шумо боз бо ғаму ғусса наоям.

Зеро, агар ман шуморо ғамгин гардонам, кист, ки маро шод мекарда бошад, ҷуз касе ки аз дасти ман ғамгин шудааст?

Маҳз ҳаминро ба шумо навишта будам, ки мабодо дар омаданам ғамгин шавам аз онҳое ки бояд боиси шодии ман бошанд; зеро бар ҳамаатон эътимод дорам, ки шодии ман шодии ҳамаи шумост.

Зеро ки аз бисьёрии андўҳ ва дилтангӣ ба шумо бо ашки фаровон навишта будам, на аз барои он ки шуморо ғамгин гардонам, балки барои он ки муҳаббати зиёдеро, ки нисбат ба шумо дорам, дарк намоед.

Ва агар касе сабаби ғамгинӣ шуда бошад, маро ғамгин накардааст, балки қисман, то муболиға нашавад, ҳамаи шуморо ғамгин кардааст.

Барои чунин шахс басанда аст ин танбеҳе ки аз касони бисьёр дидааст,

Ва акнун, баръакс, шумо ўро авф намоед ва тасалло диҳед, то ки ғуссаи аз ҳад зиёд ўро фурў набарад;

Бинобар ин аз шумо хоҳишмандам, ки ба ў муҳаббати худро зоҳир намоед.

Зеро маҳз барои ҳамин ҳам навишта будам, то дар амал бидонам, ки оё шумо дар ҳар бобат фармонбардор ҳастед.

Ва касеро шумо авф намоед, ман низ ўро авф хоҳам кард; зеро ки ман низ, агар касеро дар чизе авф карда бошам, ба хотири шумо ба ҳузури Масеҳ авф кардаам,

То ки шайтон моро фирефта накунад; зеро ки аз дасисаҳои вай бехабар нетем.

Ва ҳангоме ки ман ба Трўос омадам, то аз Масеҳ башорат диҳам, агарчи дарвоза барои ман дар Худованд воз шуда буд,

Барои рўҳи худ оромӣ надоштам, чунки бародари худ Титусро наёфтам; ва бо онҳо хайру маъзур намуда, ба Мақдуния равона шудам.

Аммо Худоро шукр, ки Ў ҳамеша ба мо дар Масеҳ зафар мебахшад ва накҳати дониши Худро ба воситаи мо дар ҳар ҷо паҳн мекунад.

Зеро ки мо барои Худо накҳати Масеҳ ҳастем, ҳам дар миёни наҷотьёбандагон ва ҳам дар миёни нобудшавандагон:

Он барои баъзе касон накҳати мамот аст, ки мамот меоварад, ва барои касони дигар накҳати ҳаёт аст, ки ҳаёт меоварад. Ва кист, ки ба ин лоиқ бошад?

Зеро мо мисли бисьёр касон нестем, ки каломи Худоро харидуфурўш мекунанд, балки аз самими қалб ва аз ҷониби Худо, ба ҳузури Худо, дар Масеҳ мавъиза менамоем.