Азбука веры » Би́блия » Къ корі́нѳяном 2-е » гл.7

Къ корі́нѳяном 2-е, Глава 7

Толкования

Толкования главы

7:1

7:2

7:3

7:4

7:5

7:6

см.:2Кор.1:4;

7:7

7:8

7:9

7:10

см.:1Пет.2:19;

7:11

7:12

7:13

7:14

7:15

7:16

Церковнославянский (рус)

Сицева́ у́бо иму́ще обѣтова́нiя, о, возлю́бленнiи, [Зач. 183.] очи́стимъ себе́ от вся́кiя скве́рны пло́ти и ду́ха, творя́ще святы́ню въ стра́сѣ Бо́жiи.

Вмѣсти́те ны́: ни еди́наго оби́дѣхомъ, ни еди́наго истли́хомъ, ни еди́наго лихои́мствовахомъ.

Не на осужде́нiе глаго́лю: пре́жде бо рѣ́хъ, я́ко въ сердца́хъ на́шихъ есте́, во е́же умре́ти съ ва́ми и сожи́ти.

Мно́го ми́ дерзнове́нiе къ ва́мъ, мно́га ми́ похвала́ о ва́съ: испо́лнихся утѣ́хи, преизбы́точествую ра́достiю о вся́цѣй печа́ли на́шей.

И́бо прише́дшымъ на́мъ въ Македо́нiю, ни еди́наго имѣ́ поко́я пло́ть на́ша, но во все́мъ скорбя́ще: внѣу́ду бра́ни, внутрьу́ду боя́зни.

Но утѣша́яй смире́нныя, утѣ́ши на́съ Бо́гъ прише́ствiемъ Ти́товымъ,

не то́кмо же прише́ствiемъ его́, но и утѣше́нiемъ, и́мже утѣ́шися о ва́съ, повѣ́дая на́мъ ва́ше жела́нiе, ва́ше рыда́нiе, ва́шу ре́вность по мнѣ́, я́ко ми́ па́че возра́доватися.

Я́ко а́ще и оскорби́хъ ва́съ посла́нiемъ, не раска́юся, а́ще и раска́ялъ бы́хъ ся́: ви́жду бо́, я́ко посла́нiе о́но, а́ще и къ часу́, оскорби́ ва́съ.

Ны́нѣ ра́дуюся, не я́ко ско́рбни бы́сте, но я́ко оскорби́стеся въ покая́нiе: оскорбѣ́сте бо́ по Бо́зѣ, да́ ни въ че́мже отщетите́ся от на́съ.

[Зач. 184.] Печа́ль бо́, я́же по Бо́зѣ, покая́нiе нераска́янно во спасе́нiе содѣ́ловаетъ, а [сего́] мíра печа́ль сме́рть содѣ́ловаетъ.

Се́ бо сiе́ са́мое, е́же по Бо́зѣ оскорби́тися ва́мъ, коли́ко содѣ́ла въ ва́съ тща́нiе? Но отвѣ́тъ? Но негодова́нiе, но стра́хъ, но вожделѣ́нiе, но ре́вность, но отмще́нiе? Во все́мъ предста́висте себе́ чи́сты бы́ти въ ве́щи.

А́ще бо и писа́хъ ва́мъ, не оби́дѣвшаго ра́ди, ниже́ оби́димаго ра́ди, но за е́же яви́тися въ ва́съ тща́нiю на́шему, е́же о ва́съ предъ Бо́гомъ.

Сего́ ра́ди утѣ́шихомся о утѣше́нiи ва́шемъ: ли́шше же па́че возра́довахомся о ра́дости Ти́товѣ, я́ко поко́ися ду́хъ его́ от всѣ́хъ ва́съ:

я́ко а́ще что́ ему́ о ва́съ похвали́хся, не посрами́хся: но я́ко вся́ вои́стинну глаго́лахомъ ва́мъ, та́ко и похвале́нiе на́ше, е́же къ Ти́ту, и́стинно бы́сть:

и утро́ба его́ и́злиха къ ва́мъ е́сть, воспомина́ющаго всѣ́хъ ва́съ послуша́нiе, я́ко со стра́хомъ и тре́петомъ прiя́сте его́.

Ра́дуюся у́бо, я́ко во все́мъ дерза́ю въ ва́съ.

Французский (LSG)

Ayant donc de telles promesses, bien-aimés, purifions-nous de toute souillure de la chair et de l'esprit, en achevant notre sanctification dans la crainte de Dieu.

Donnez-nous une place dans vos coeurs! Nous n'avons fait tort à personne, nous n'avons ruiné personne, nous n'avons tiré du profit de personne.

Ce n'est pas pour vous condamner que je parle de la sorte; car j'ai déjà dit que vous êtes dans nos coeurs à la vie et à la mort.

J'ai une grande confiance en vous, j'ai tout sujet de me glorifier de vous; je suis rempli de consolation, je suis comblé de joie au milieu de toutes nos tribulations.

Car, depuis notre arrivée en Macédoine, notre chair n'eut aucun repos; nous étions affligés de toute manière: luttes au dehors, craintes au dedans.

Mais Dieu, qui console ceux qui sont abattus, nous a consolés par l'arrivée de Tite,

et non seulement par son arrivée, mais encore par la consolation que Tite lui-même ressentait à votre sujet: il nous a raconté votre ardent désir, vos larmes, votre zèle pour moi, en sorte que ma joie a été d'autant plus grande.

Quoique je vous aie attristés par ma lettre, je ne m'en repens pas. Et, si je m'en suis repenti, -car je vois que cette lettre vous a attristés, bien que momentanément, -

je me réjouis à cette heure, non pas de ce que vous avez été attristés, mais de ce que votre tristesse vous a portés à la repentance; car vous avez été attristés selon Dieu, afin de ne recevoir de notre part aucun dommage.

En effet, la tristesse selon Dieu produit une repentance à salut dont on ne se repent jamais, tandis que la tristesse du monde produit la mort.

Et voici, cette même tristesse selon Dieu, quel empressement n'a-t-elle pas produit en vous! Quelle justification, quelle indignation, quelle crainte, quel désir ardent, quel zèle, quelle punition! Vous avez montré à tous égards que vous étiez purs dans cette affaire.

Si donc je vous ai écrit, ce n'était ni à cause de celui qui a fait l'injure, ni à cause de celui qui l'a reçue; c'était afin que votre empressement pour nous fût manifesté parmi vous devant Dieu.

C'est pourquoi nous avons été consolés. Mais, outre notre consolation, nous avons été réjouis beaucoup plus encore par la joie de Tite, dont l'esprit a été tranquillisé par vous tous.

Et si devant lui je me suis un peu glorifié à votre sujet, je n'en ai point eu de confusion; mais, comme nous vous avons toujours parlé selon la vérité, ce dont nous nous sommes glorifiés auprès de Tite s'est trouvé être aussi la vérité.

Il éprouve pour vous un redoublement d'affection, au souvenir de votre obéissance à tous, et de l'accueil que vous lui avez fait avec crainte et tremblement.

Je me réjouis de pouvoir en toutes choses me confier en vous.

Украинский (Огієнко)

Отож, мої любі, мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!

Дайте місце для нас!
Ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не ошукали!

Говорю не на осуд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

У мене велика сміливість до вас, велика мені похвала з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

Бо коли ми прийшли в Македонію, тіло наше не мало спочинку ніякого, у всьому бідуючи: назовні бої, страхіття всередині.

Але Бог, що тішить принижених, потішив нас приходом Тита,

і не тільки його прибуттям, а й потішенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу, про ваш смуток, про вашу горливість до мене, так що я більше тішився.

Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що той лист засмутив вас, хоч і часово.

Я радію тепер не тому, що ви засмутились, а що ви засмутилися на покаяння, бо ви засмутились для Бога, щоб ні в чому не мати втрати від нас.

Бо смуток для Бога чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо, а смуток світський чинить смерть.

Бо ось саме це, що ви засмутились для Бога, яку пильність велику воно вам зробило, яку оборону, яке обурення, який страх, яке бажання, яку горливість, яку помсту!
Ви в усім показали, що чисті ви в справі.

А коли я й писав вам, то не через того, хто кривдить, і не через покривдженого, а щоб виявилася для вас наша пильність про вас перед Богом.

Тому то потіхою вашою втішились ми, а ще більше зраділи ми радістю Тита, що ви всі заспокоїли духа його.

Бо коли я про вас йому чим похвалився, то не осоромився;
але як ми вам говорили все правду, так і наша хвала перед Титом правдива була!

І серце його прихильніше до вас, коли згадує він про покору всіх вас, як його прийняли ви були зо страхом і тремтінням.

Отож, тішуся я, що можу покластись у всьому на вас!

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Has igitur habentes promissio nes, carissimi, mundemus nos ab omni inquinamento carnis et spiritus, perficientes sanctificationem in timore Dei.

Capite nos! Neminem laesimus, neminem corrupimus, neminem circumvenimus.

Non ad condemnationem dico; praedixi enim quod in cordibus nostris estis ad commoriendum et ad convivendum.

Multa mihi fiducia est apud vos, multa mihi gloriatio pro vobis; repletus sum consolatione, superabundo gaudio in omni tribulatione nostra.

Nam et cum venissemus Macedoniam, nullam requiem habuit caro nostra, sed omnem tribulationem passi: foris pugnae, intus timores.

Sed qui consolatur humiles, consolatus est nos Deus in adventu Titi;

non solum autem in adventu eius sed etiam in solacio, quo consolatus est in vobis, referens nobis vestrum desiderium, vestrum fletum, vestram aemulationem pro me, ita ut magis gauderem.

Quoniam etsi contristavi vos in epistula, non me paenitet; etsi paeniteret — video quod epistula illa, etsi ad horam, vos contristavit —

nunc gaudeo, non quia contristati estis, sed quia contristati estis ad paenitentiam; contristati enim estis secundum Deum, ut in nullo detrimentum patiamini ex nobis.

Quae enim secundum Deum tristitia, paenitentiam in salutem stabilem operatur; saeculi autem tristitia mortem operatur.

Ecce enim hoc ipsum secundum Deum contristari: quantam in vobis operatum est sollicitudinem, sed defensionem, sed indignationem, sed timorem, sed desiderium, sed aemulationem, sed vindictam! In omnibus exhibuistis vos incontaminatos esse negotio.

Igitur etsi scripsi vobis, non propter eum, qui fecit iniuriam, nec propter eum, qui passus est, sed ad manifestandam sollicitudinem vestram, quam pro nobis habetis, ad vos coram Deo.

Ideo consolati sumus. In consolatione autem nostra abundantius magis gavisi sumus super gaudium Titi, quia refectus est spiritus eius ab omnibus vobis;

et si quid apud illum de vobis gloriatus sum, non sum confusus, sed sicut omnia vobis in veritate locuti sumus, ita et gloriatio nostra, quae fuit ad Titum, veritas facta est.

Et viscera eius abundantius in vos sunt, reminiscentis omnium vestrum oboedientiam, quomodo cum timore et tremore excepistis eum.

Gaudeo quod in omnibus confido in vobis.