Азбука веры » Би́блия » Къ корі́нѳяном 2-е » гл.8

Къ корі́нѳяном 2-е, Глава 8

Толкования

Толкования главы

8:1

8:2

см.:Мк.12:44;Рим.12:8;

8:3

8:4

8:5

8:6

8:7

8:8

8:9

см.:Мф.8:20;Лк.2:7;Ин.1:16;Флп.2:7;

8:10

8:11

8:12

см.:Притч.3:28;

8:13

8:14

8:15

см.:Исх.16:18;

8:16

8:17

8:18

8:19

8:20

8:21

см.:Притч.3:4;Рим.12:17;Флп.4:8;

8:22

8:23

8:24

Церковнославянский (рус)

[Зач. 185.] Сказу́емъ же ва́мъ, бра́тiе, благода́ть Бо́жiю, да́нную въ це́рквахъ Македо́нскихъ:

я́ко во мно́зѣмъ искуше́нiи скорбе́й избы́токъ ра́дости и́хъ, и я́же во глубинѣ́ нищета́ и́хъ избы́точествова въ бога́тство простоты́ и́хъ:

я́ко по си́лѣ и́хъ, свидѣ́телствую, и па́че си́лы доброхо́тни,

со мно́гимъ моле́нiемъ моля́ще на́съ, благода́ть и обще́нiе служе́нiя, е́же ко святы́мъ, прiя́ти на́мъ:

и не я́коже надѣ́яхомся, но себе́ вда́ша пе́рвѣе Го́сподеви, и на́мъ во́лею Бо́жiею:

во е́же умоли́ти на́мъ Ти́та, да я́коже пре́жде нача́тъ, та́кожде и сконча́етъ въ ва́съ и благода́ть сiю́.

[Зач. 186.] Но я́коже во все́мъ избы́точествуете, вѣ́рою и сло́вомъ, и ра́зумомъ, и вся́цѣмъ тща́нiемъ, и любо́вiю, я́же от ва́съ къ на́мъ, да и въ се́й благода́ти избы́точествуете.

Не по повелѣ́нiю глаго́лю, но за ины́хъ тща́нiе и ва́шея любве́ и́стинное искуша́я.

Вѣ́сте бо благода́ть Го́спода на́шего Иису́са Христа́, я́ко ва́съ ра́ди обнища́ бога́тъ сы́й, да вы́ нището́ю Его́ обогатите́ся.

И совѣ́тъ даю́ о се́мъ: се́ бо ва́мъ е́сть на по́льзу, и́же не то́чiю, е́же твори́ти, но и е́же хотѣ́ти, пре́жде нача́сте от преше́дшаго лѣ́та.

Ны́нѣ же и сiе́ твори́ти сконча́йте, да я́коже бы́сть усе́рдiе хотѣ́ти, та́ко бу́детъ и испо́лнити от [сего́,] е́же и́мате.

А́ще бо усе́рдiе предлежи́тъ, по ели́ку а́ще кто́ и́мать, благопрiя́тенъ е́сть, а не по ели́ку не и́мать.

Не бо́ да ины́мъ у́бо отра́да, ва́мъ же ско́рбь: но по изравне́нiю.

Въ ны́нѣшнее вре́мя ва́ше избы́точествiе во о́нѣхъ лише́нiе, да и о́нѣхъ избы́токъ бу́детъ въ ва́ше лише́нiе, я́ко да бу́детъ ра́венство,

я́коже е́сть пи́сано: и́же мно́гое, не преумно́жилъ е́сть: и и́же ма́лое, не ума́лилъ {не преизбы́точествова, и́же мно́го: и и́же ма́ло, не мнѣ́е прiя́тъ}.

[Зач. 187.] Благодаре́нiе же Богови, да́вшему то́жде тща́нiе о ва́съ въ се́рдце Ти́тово:

я́ко моле́нiе у́бо прiя́тъ, тщали́вѣйшiй же сы́й, свое́ю во́лею изы́де къ ва́мъ.

Посла́хомъ же съ ни́мъ [и] бра́та, его́же похвала́ во ева́нгелiи по всѣ́мъ це́рквамъ:

не то́чiю же, но и освяще́нъ от церкве́й съ на́ми ходи́ти, со благода́тiю се́ю, служи́мою на́ми къ Самого́ Го́спода сла́вѣ и усе́рдiю ва́шему:

блюду́щеся того́, да не кто́ на́съ порече́тъ во оби́лiи се́мъ служи́мѣмъ на́ми:

промышля́юще до́брая не то́кмо предъ Бо́гомъ, но и предъ человѣ́ки.

Посла́хомъ же съ ни́ми [и] бра́та на́шего, его́же искуси́хомъ во мно́гихъ мно́гащи вста́нлива {мно́гажды тща́телна} су́ща, ны́нѣ же зѣло́ встанли́вѣйша {мно́жае тща́телнѣйша}, надѣ́янiемъ мно́гимъ на ва́съ.

А́ще ли же о Ти́тѣ, о́бщникъ мнѣ́ и къ ва́мъ споспѣ́шникъ: а́ще ли бра́тiя на́ша, посла́нницы церкве́й, сла́ва Христо́ва.

Показа́нiе у́бо любве́ ва́шея и на́шего хвале́нiя о ва́съ, къ ни́мъ покажи́те, и въ лице́ церкве́й.

Украинский (Огієнко)

Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським,

що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости;

бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую,

із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим.

І не так, як надіялись ми, але віддали себе перш Господеві та нам із волі Божої,

щоб ми благали Тита, щоб він, як був перше зачав, так і скінчив би в вас оце добре діло.

А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і вашою любов́ю до нас, щоб збагачувались ви і в благодаті оцій.

Не кажу це, як наказа, але пильністю інших досвідчую щирість любови й вашої.

Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом.

І раду даю вам про це, бо це вам на пожиток, що не тільки чинили, але перші ви стали й бажати з минулого року.

А тепер закінчіть роботу, щоб ви, як горливо бажали, так і виконали б у міру можности.

Бо коли є охота, то приємна вона згідно з тим, що хто має, а не з тим, чого хто не має.

Хай не буде для інших полегша, а тягар для вас, але рівність для всіх.

Часу теперішнього ваш достаток нехай нестаткові їхньому допоможе, щоб і їхній достаток був на ваш нестаток, щоб рівність була,

як написано: Хто мав багато, той не мав зайвини, а хто мало, не мав недостачі.

Та Богові дяка, що Він таку пильність про вас дав у Титове серце,

бо благання прийняв він, але, бувши горливий, удався до вас добровільно.

А з ним разом послали ми брата, якого по всіх Церквах хвалять за Євангелію,

і не тільки оце, але вибраний був від Церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу Самого Господа,

остерігаючись того, щоб хто не дорікав нам цим достатком, що ним служимо ми,

дбаючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми.

А ми з ними послали були брата нашого, про пильність якого ми часто досвідчувались у речах багатьох, який ще пильніший тепер через велике довір́я до вас.

Щодо Тита, то він мій товариш, а ваш співробітник;
щождо наших братів вони посланці від Церков, вони слава Христова!

Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хваління вас перед Церквами!

Латинский (Nova Vulgata)

Notam autem facimus vobis, fratres, gratiam Dei, quae data est in ecclesiis Macedoniae,

quod in multo experimento tribulationis abundantia gaudii ipsorum et altissima paupertas eorum abundavit in divitias simplicitatis eorum;

quia secundum virtutem, testimonium reddo, et supra virtutem voluntarii fuerunt

cum multa exhortatione obsecrantes nos gratiam et communicationem ministerii, quod fit in sanctos.

Et non sicut speravimus, sed semetipsos dederunt primum Domino, deinde nobis per voluntatem Dei,

ita ut rogaremus Titum, ut, quemadmodum coepit, ita et perficiat in vos etiam gratiam istam.

Sed sicut in omnibus abundatis, fide et sermone et scientia et omni sollicitudine et caritate ex nobis in vobis, ut et in hac gratia abundetis.

Non quasi imperans dico, sed per aliorum sollicitudinem etiam vestrae caritatis ingenitum bonum comprobans;

scitis enim gratiam Domini nostri Iesu Christi, quoniam propter vos egenus factus est, cum esset dives, ut illius inopia vos divites essetis.

Et consilium in hoc do. Hoc enim vobis utile est, qui non solum facere, sed et velle coepistis ab anno priore;

nunc vero et facto perficite, ut, quemadmodum promptus est animus velle, ita sit et perficere ex eo, quod habetis.

Si enim voluntas prompta est, secundum id quod habet, accepta est, non secundum quod non habet.

Non enim, ut aliis sit remissio, vobis autem tribulatio; sed ex aequalitate

in praesenti tempore vestra abundantia illorum inopiam suppleat, ut et illorum abundantia vestram inopiam suppleat, ut fiat aequalitas, sicut scriptum est:

«Qui multum, non abundavit; et, qui modicum, non minoravit».

Gratias autem Deo, qui dedit eandem sollicitudinem pro vobis in corde Titi,

quoniam exhortationem quidem suscepit, sed, cum sollicitior esset, sua voluntate profectus est ad vos.

Misimus etiam cum illo fratrem, cuius laus est in evangelio per omnes ecclesias

— non solum autem, sed et ordinatus ab ecclesiis comes noster cum hac gratia, quae ministratur a nobis ad Domini gloriam et destinatam voluntatem nostram —

devitantes hoc, ne quis nos vituperet in hac plenitudine, quae ministratur a nobis;

providemus enim bona non solum coram Domino sed etiam coram hominibus.

Misimus autem cum illis et fratrem nostrum, quem probavimus in multis saepe sollicitum esse, nunc autem multo sollicitiorem, confidentia multa in vos.

Sive pro Tito, est socius meus et in vos adiutor; sive fratres nostri, apostoli ecclesiarum, gloria Christi.

Ostensionem ergo, quae est caritatis vestrae et nostrae gloriationis pro vobis, in illos ostendite in faciem ecclesiarum.

Таджикский

Языки

Шуморо, эй бародарон, дар бораи файзи Худо, ки ба калисоҳои Мақдуния ато шудааст, огоҳ менамоям;

Зеро ки дар миёни имтиҳони бузурги андўҳҳо фаровонии шодии онҳо ва бенавоии сахти онҳо дар ҳиммати баландашон пурра зоҳир шуд;

Зеро ман шоҳиди онам, ки онҳо алоқадри қувваташон ва берун аз қувваташон сахӣ буданд:

Онҳо бо камоли исрор аз мо илтимос карданд, ки дар кори хайр ба мадади муқаддасон шарики мо бошанд;

Ва на фақат ба тавре ки мо чашм доштем, балки худашонро пешкаш карданд, аввалан ба Худованд ва сонниян ба мо низ мувофиқи иродаи Худо;

Бинобар ин мо аз Титус хоҳиш намудаем, ки ў, чӣ тавре сар кардааст, ҳамон тавр кори хайрро ҳам дар миёни шумо ба анҷом расонад.

Аммо, чун ки шумо дар ҳар чиз: дар имон ва калом, дар дониш ва ҳар гуна ҷидду ҷаҳд ва дар муҳаббати худ нисбат ба мо афзунӣ доред, ончунон дар ин кори хайр ҳам афзунӣ зоҳир намоед.

Инро ба таври фармон намегўям, балки ба воситаи ҷидду ҷаҳди дигарон самимияти муҳаббати шуморо низ меозмоям.

Зеро шумо файзи Худованди мо Исои Масеҳро медонед, ки Ў сарватдор буда, барои шумо бенаво шуд, то ки шумо ба воситаи бенавоии Ў сарватдор шавед.

Дар ин хусус ман фикри худро баён мекунам; зеро ки ин ба шумо фоиданок аст, чунки на танҳо ба ин кор шурўъ намудаед, балки соли гузашта онро орзу ҳам карда будед.

Ва акнун худи корро низ ба охир расонед, то ки он чи шумо орзуи ба амал овардан доштед, алоқадри ҳолатон анҷом ёбад.

Зеро, кас агар ҳиммат дошта бошад, аз рўи он чи ў дорад, мақбул меафтад, на аз рўи он чи ў надорад.

На он тавр, ки ба дигарон сабук ва ба шумо гарон афтад, балки ба таври баробарӣ:

Алҳол зиёдтии шумо камии онҳоро пур мекунад, то ки баъд зиёдатии онҳо низ камии шуморо пур кунад, ва баробарӣ ба амал ояд,

Чунон ки навишта шудааст: “Касе ки бисьёр ҷамъ карда буд, зиёдатӣ надошт, ва касе ки кам ҷамъ карда буд, камӣ надошт“.

Худоро шукр, ки чунин ҷидду ҷаҳдро нисбат ба шумо дар дили Титус ҷо кардааст,

Зеро ки ў ва илтимоси мо гўш андохт ва, азбаски ҷидду ҷаҳди зиёде дошт, бо ихтиёри худ сўи шумо равона шуд.

Бо ў мо бародареро равона крдем, ки дар ҳамин калисоҳо барои башорат лоиқи таҳсин гардидааст,

Ва ғайр аз ин, аз ҷониби калисоҳо таъин шудааст, ки дар ин кори хайр ба мо ҳамроҳӣ кунад, ки хизмати онро мо барои ҷалоли Худованд ва мувофиқи ҷидду ҷаҳди шумо ба ҷо меоварем,

Ва эҳтиёт мекунем аз он ки касе дар ҳаққи мо бўҳтоне нагўяд, оид ба ин ионати фаровоне ки бо хизмати мо ба даст оварда мешавад;

Зеро ки мо кори некро на танҳо ба ҳузури Худованд, балки пеши мардум низ пешбинӣ мекунем.

Бо онҳо мо бародари худро низ фиристодем, ки ҷидду ҷаҳди ўро дар бисьёр чизҳо дафъаи бисьёр интиҳон намудаем, ва алҳол ҷидду ҷаҳдаш, азбаски ў ба шумо эътимоди бузург дорад, боз ҳам зиёд шудааст.

Дар хусуси Титус бошад, ў рафиқ ва ҳамкори ман аст назди шумо; дар хусуси бародарони мо бошад, онҳо фиристодагони калисоҳо ва ҷалоли Масеҳ мебошанд.

Пас, муҳаббати худро, ва он фахреро, ки мо аз шумо дорем, пеши калисоҳо ба онҳо исбот кунед.