Сы́нъ осми́ лѣ́тъ бѣ́ Иосі́а, егда́ нача́ ца́рствовати, и три́десять еди́но лѣ́то ца́рствова во Иерусали́мѣ. И́мя же ма́тери его́ Иедида́, дщи́ еде́ева, от Васуро́ѳа.

И сотвори́ пра́вое предъ очи́ма Госпо́днима, и хожда́ше во всѣ́хъ путе́хъ дави́да отца́ своего́, не соврати́ся ни на де́сно, ни на шу́ее.

И бы́сть во осмоена́десять лѣ́то ца́рства Иосі́ина, въ седмы́й ме́сяцъ, посла́ ца́рь Сафа́на, сы́на езелі́ина, сы́на Месолла́мля, книго́чiю до́му Госпо́дня, глаго́ля:

взы́ди къ хелкі́и жерцу́ вели́кому и запечатлѣ́й сребро́ внесе́ное въ до́мъ Госпо́день, е́же собра́ша стрегу́щiи вра́тъ от люді́й,

и да даду́тъ е́ въ ру́ки творя́щихъ дѣла́ приста́вникомъ въ хра́мѣ Госпо́дни: да дадя́тъ е́ творя́щымъ дѣла́ въ дому́ Госпо́дни, е́же подкрѣпля́ти разсѣ́лины хра́ма,

древодѣ́лемъ и каменосѣ́чцемъ и покупа́ющымъ древа́ и ка́менiе те́саное на утвержде́нiе разсѣ́линъ хра́ма.

Оба́че не сочисля́ху и́хъ о сребре́ дае́мѣмъ и́мъ, я́ко вѣ́рно ті́и творя́ху.

И рече́ хелкі́а жре́цъ вели́кiй ко Сафа́ну книго́чiю: кни́гу зако́на [Бо́жiя] обрѣто́хъ въ дому́ Госпо́дни. И даде́ хелкі́а кни́гу Сафа́ну, и прочте́ ю́.

И вни́де въ до́мъ Госпо́день ко царю́ Иосі́и, и возвѣсти́ царю́ сло́во и рече́: слiя́ша раби́ твои́ сребро́ обрѣ́тшееся въ дому́ Госпо́дни, и да́ша е́ приста́вницы въ ру́ки творя́щымъ дѣла́ въ хра́мѣ Госпо́дни.

И рече́ Сафа́нъ книго́чiя къ царю́, глаго́ля кни́гу зако́на даде́ ми́ хелкі́а жре́цъ. И прочте́ ю́ Сафа́нъ предъ царе́мъ.

И бы́сть я́ко услы́ша ца́рь словеса́ кни́ги зако́нныя, и раздра́ ри́зы своя́,

и заповѣ́да ца́рь хелкі́и жрецу́ и Ахика́му сы́ну Сафа́ню, и Ахово́ру сы́ну Михе́ину и Сафа́ну книго́чiю и Асаі́ю рабу́ царе́ву, глаго́ля:

прiиди́те, испроси́те Го́спода о мнѣ́ и о всѣ́хъ лю́дехъ и о все́мъ Иу́дѣ, и о словесѣ́хъ кни́ги обрѣ́тшiяся сея́, я́ко вели́къ гнѣ́въ Госпо́день разжже́ный на на́съ, поне́же не послу́шаша отцы́ на́ши слове́съ кни́ги сея́, е́же твори́ти по всѣ́мъ напи́саннымъ на ны́.

И и́де хелкі́а жре́цъ и Ахика́мъ, и Ахово́ръ и Сафа́нъ и Асаі́асъ ко о́лда́мѣ проро́чицѣ, женѣ́ сели́ма сы́на Ѳеку́ева, сы́на Ара́са ризохрани́теля: и сiя́ живя́ше во Иерусали́мѣ въ Масе́нѣ: и глаго́лаша къ не́й по сему́.

И рече́ и́мъ: си́це глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: рцы́те му́жеви посла́вшему вы́ ко мнѣ́:

та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ наведу́ зла́я на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ, вся́ словеса́ кни́жная, я́же прочте́ ца́рь Иу́динъ:

поне́же оста́виша мя́ и кадя́ху бого́мъ други́мъ, я́ко да прогнѣ́ваютъ мя́ дѣлесы́ ру́къ свои́хъ, и разжже́тся я́рость моя́ на мѣ́сто сiе́ и не уга́снетъ:

и ко царю́ Иу́дину посла́вшему ва́съ вопроси́ти Го́спода, си́це рцы́те ему́: та́ко глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: словеса́, я́же слы́шалъ еси́,

за сiя́, я́ко умягчи́ся се́рдце твое́ и смири́лся еси́ предъ лице́мъ Госпо́днимъ, услы́шавъ ели́ка глаго́лахъ на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ, е́же бы́ти въ погубле́нiе и въ прокля́тiе, и раздра́лъ еси́ ри́зы твоя́, и пла́кался предо мно́ю, и а́зъ у́бо услы́шахъ, глаго́летъ Госпо́дь:

сего́ ра́ди а́зъ приложу́ тя́ ко отце́мъ твои́мъ, и собере́шися во гро́бъ тво́й въ ми́рѣ, и не у́зриши очи́ма твои́ма всѣ́хъ злы́хъ, я́же а́зъ и́мамъ навести́ на мѣ́сто сiе́ и на живу́щыя въ не́мъ.

Украинский (Огієнко)

Йосія був віку восьми літ, коли він зацарював, і царював в Єрусалимі тридцять і один рік.
А ім́я його матері Єдида, дочка Адаї з Боцкату.

І робив він угодне в Господніх очах, і ходив усією дорогою свого батька Давида, і не вступався ані праворуч, ані ліворуч.

І сталося вісімнадцятого року царя Йосії, послав цар Шафана, сина Ацалії, Мешулламового сина, писаря, до Господнього дому, говорячи:

Піди до Хілкійї, первосвященика, і нехай перелічить те срібло, що знесене до Господнього дому, що зібрали від народу сторожі порога.

І нехай дадуть його на руку виконавцям роботи, поставленим у Господньому домі, а ті нехай дадуть його тим, хто працює в Господньому домі, щоб направляти ушкодження храму,

теслярам, і будівничим, і мулярам, щоб купувати дерево та тесане каміння на направу храму.

Тільки нехай не облічуються з ними про те срібло, що дане на їхню руку, бо чесно вони роблять.

І сказав Хілкійя, первосвященик, до писаря Шафана: Я знайшов у Господньому домі Книгу Закону!
І дав Хілкійя ту Книгу Шафанові, і той перечитав її.

І ввійшов писар Шафан до царя, і приніс цареві вістку, і сказав: Раби твої висипали те срібло, що знайдене в домі, і дали його на руку виконавцям роботи, поставленим у Господньому домі.

І доніс писар Шафан цареві, говорячи: Священик Хілкійя дав мені книгу.
І Шафан перечитав її перед царем.

І сталося, як цар почув слова Книги Закону, то роздер свої шати…

І наказав цар священикові Хілкійї, і Ахікамові, Шафановому синові, і Ахборові, Міхаїному синові, і писареві Шафанові, і Асаї, царевому слузі, говорячи:

Ідіть, зверніться до Господа про мене й про народ, та про всього Юду, про слова цієї знайденої книги.
Великий бо гнів Господній, що запалився на нас за те, що батьки наші не слухалися слів цієї книги, щоб робити все, що написано про нас.

І пішов священик Хілкійя, і Ахікам, і Ахбор, і Шафан, і Асая до пророчиці Хулди, жінки Шаллума, сина Тікви, сина Хархасового, сторожа шат, вона сиділа в Єрусалимі, на Новому Місті, і говорили до неї.

А вона сказала до них: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Скажіть чоловікові, що послав вас до мене:

Так говорить Господь: Ось Я наведу лихо на оце місце та на мешканців його, усі слова тієї книги, що читав Юдин цар,

за те, що вони покинули Мене, і кадили іншим богам, щоб гнівити Мене всім ділом своїх рук.
І розпалився Мій гнів на це місце, і він не погасне!

А Юдиному цареві, що послав вас звернутися до Господа, скажете йому так: Так говорить Господь, Бог Ізраїлів, ті слова, які ти чув:

За те, що зм́якло твоє серце, і ти впокорився перед Господнім лицем, коли почув, що Я говорив про це місце та про мешканців його, що вони стануть спустошенням та прокляттям, і що ти роздер шати свої та плакав перед Моїм лицем, то Я також почув, говорить Господь.

Тому то Я прилучу тебе до батьків твоїх, і ти будеш прилучений до гробів своїх у мирі, і очі твої не побачать усього того лиха, що Я наводжу на оце місце.
І вони принесли цю вістку цареві.

Таджикский

Языки

Дар вақти подшоҳ шуданаш Йӯшиёҳу ҳаштсола буд, ва ӯ сию як сол дар Уршалим подшоҳӣ кард; ва номи модараш Едидо духтари Адоё, аз Босқат, буд.

Ва он чи дар назари Парвардигор писанд буд, ба амал овард; ва бо тамоми роҳи падараш Довуд равона шуд, ва ба тарафи рост ё чап майл накард.

Ва дар соли ҳаждаҳуми подшоҳ Йӯшиёҳу чунин воқеъ шуд, ки подшоҳ Шофон писари Асалёҳу писари Машулломи котибро ба хонаи Парвардигор фиристода, гуфт:

«Назди Ҳилқиёи саркоҳин бирав, ва ӯ нуқраеро, ки ба хонаи Парвардигор оварда шудааст, ва остонабонон онро аз қавм ҷамъ кардаанд, бишуморад,

Ва онро ба дасти саркороне ки бар хонаи Парвардигор таъин карда шудаанд, бисупорад, то ки онҳо онро ба коргароне ки дар хонаи Парвардигор барои таъмири рахнаҳои хона кор мекунанд, бидиҳанд,

Яъне ба дуредгарон ва бинокорон ва гилкорон; ва барои харидани чӯбу тахта ва сангҳои тарошидашуда аз баҳри таъмири хона».

Аммо аз нуқрае ки ба дасташон супурда мешуд, аз онҳо ҳисобот талаб намекарданд, зеро ки онҳо аз рӯи виҷдон амал мекарданд.

Ва Ҳилқиёи саркоҳин ба Шофони котиб гуфт: «Китоби Тавротро дар хонаи Парвардигор ёфтаам». Ва Ҳилқиё он китобро ба Шофон дод, ва ӯ онро хонд.

Ва Шофони котиб назди подшоҳ омад, ва ба подшоҳ ҷавоб оварда, гуфт: «Бандагонат нуқраеро, ки дар хона буд, дар шумор оварданд, ва онро ба дасти саркороне ки бар хонаи Парвардигор таъин шудаанд, супурданд».

Ва Шофони котиб ба подшоҳ хабар дода, гуфт: «Ҳилқиёи коҳин китобе ба ман дод». Ва Шофон онро пеши подшоҳ хонд.

Ва ҳангоме ки подшоҳ суханони китоби Тавротро шунид, либоси худро чок зад.

Ва подшоҳ ба Ҳилқиёи коҳин ва Аҳиқом писари Шофон ва Акбӯр писари Михоё ва Шофони котиб ва Асоёи навкари подшоҳ фармуда, гуфт:

«Биравед ва аз Парвардигор барои ман ва барои қавм ва барои тамоми Яҳудо дар бораи суханони ин китоби ёфтшуда илтиҷо намоед, зеро ғазаби Парвардигор, ки бар мо аланга гирифтааст, бузург аст, аз барои он ки падарони мо ба суханони ин китоб гӯш надодаанд, то ки мувофиқи ҳар он чи дар бораи мо навишта шудааст, амал намоянд».

Ва Ҳилқиёи коҳин ва Аҳиқом ва Акбӯр ва Шофон ва Асоё назди Ҳулдои набия, зани Шаллум писари Тиқво писари Ҳарҳаси нигоҳбони либосҳо, ки ӯ дар Уршалим, дар маҳаллаи дуюми он сокин буд, рафтанд, ва бо ӯ гуфтугӯ карданд.

Ва ӯ ба онҳо гуфт: «Парвардигор Худои Исроил чунин мегӯяд: ́Ба касе ки шуморо назди ман фиристодааст, бигӯед:

Парвардигор чунин мегӯяд: инак, Ман мусибате бар ин макон ва бар сокинонаш хоҳам овард, – ҳамаи суханони китоберо, ки подшоҳи Яҳудо хондааст;

Азбаски онҳо Маро тарк карда, ба худоёни дигар бухур сӯзониданд, то ки Маро бо тамоми амали дастҳои худ ба хашм оваранд, ғазаби Ман бар ин макон аланга гирифтааст ва хомӯш нахоҳад шуд.

Вале ба подшоҳи Яҳудо, ки шуморо фиристодааст, то ки аз Парвардигор илтиҷо намоед, чунин гӯед: Парвардигор Худои Исроил дар бораи суханоне ки шунидаӣ, чунин мегӯяд:

Азбаски дили ту нарм шудааст, ва дар вақти шунидани суханони Ман дар бораи ин макон ва сокинонаш, яъне дар бораи он ки онҳо мавриди харобӣ ва лаънат хоҳанд шуд, ту ба ҳузури Парвардигор гардан фуровардаӣ ва либоси худро чок зада, ба ҳузури Ман гиря кардаӣ, бинобар ин Ман низ туро шунидам, мегӯяд Парвардигор.

Аз ин рӯ, инак, Ман туро ба падаронат ҳамроҳ хоҳам кард, ва ту дар мақбараи худ бо осоиштагӣ гузошта хоҳӣ шуд, ва тамоми он мусибатро, ки Ман бар ин макон меоварам, чашмони ту нахоҳад дид́». Ва ҷавобро ба подшоҳ расониданд.