И глаго́ла Елиссе́й къ женѣ́, ея́же воскреси́ сы́на, глаго́ля: воста́ни и иди́ ты́ и до́мъ тво́й, и обита́й идѣ́же а́ще мо́жеши обита́ти, я́ко призва́ Госпо́дь гла́дъ на зе́млю, и прiи́детъ на зе́млю се́дмь лѣ́тъ.

И воста́ жена́, и сотвори́ но глаго́лу Елиссе́еву, и по́йде сама́ и до́мъ ея́, и обита́ на земли́ иноплеме́нничи се́дмь лѣ́тъ.

И бы́сть но сконча́нiи седми́ лѣ́тъ, и возврати́ся жена́ от земли́ иноплеме́нничи во гра́дъ, и прiи́де возопи́ти къ царю́ о до́мѣ свое́мъ и о се́лѣхъ свои́хъ.

И глаго́ла ца́рь ко гiезі́ю о́троку Елиссе́а человѣ́ка Бо́жiя глаго́ля: повѣ́ждь ми́ ны́нѣ вся́ вели́кая, я́же сотвори́ Елиссе́й.

И бы́сть ему́ повѣ́дающу царе́ви, я́ко жи́ва сотвори́ сы́на уме́ршаго: и се́, жена́, ея́же воскреси́ Елиссе́й сы́на ея́, вопию́щи ко царе́ви о до́мѣ свое́мъ и о се́лѣхъ свои́хъ, И рече́ гiезі́й: господи́не царю́, сiя́ жена́ и се́й сы́нъ ея́, его́же жи́ва сотвори́ Елиссе́й.

И вопроси́ ца́рь жену́: и повѣ́да ему́. И даде́ е́й ца́рь скопца́ еди́наго, глаго́ля возврати́ вся́, я́же ея́ су́ть, и вся́ плоды́ села́ ея́, от да, въ о́ньже оста́ви зе́млю, да́же до ны́нѣ.

И прiи́де Елиссе́й въ Дама́скъ. И сы́нъ Аде́ровъ ца́рь Си́рскiй разболѣ́ся, и возвѣсти́ша ему́, глаго́люще: прiи́де человѣ́къ Бо́жiй до здѣ́.

И рече́ ца́рь ко азаи́лу: прiими́ въ ру́ку свою́ да́ръ, и иди́ во срѣ́тенiе человѣ́ку Бо́жiю, и вопроси́ Го́спода и́мъ, глаго́ля: а́ще ли жи́въ бу́ду от болѣ́зни сея́?

И и́де азаи́лъ на срѣ́тенiе ему́, и взя́ да́ръ въ ру́ку свою́, и вся́ блага́я Дама́скова, бре́мя четы́редесять велблю́довъ, и прiи́де, и ста́ предъ ни́мъ, и рече́ ко Елиссе́ю: сы́нъ тво́й, сы́нъ Аде́ровъ, ца́рь Си́рскiй, посла́ мя къ тебѣ́ вопроси́ти, глаго́ля: бу́ду ли жи́въ от болѣ́зни моея́ сея́?

И рече́ къ нему́ Елиссе́й: иди́ и рцы́ ему́: живя́ поживе́ши: но показа́ ми Госпо́дь, я́ко сме́ртiю у́мретъ.

И предста́ лицу́ его́, и возложи́ [ру́ки] да́же до постыдѣ́нiя, и пла́кася человѣ́къ Бо́жiй.

И рече́ азаи́лъ: что́ я́ко господи́нъ мо́й пла́четъ? И рече́: вѣ́мъ ели́ка сотвори́ши сыно́мъ Изра́илевымъ зла́: крѣ́пости и́хъ сожже́ши огне́мъ, и избра́нныя и́хъ избiе́ши мече́мъ, и младе́нцы и́хъ разбiе́ши, и во чре́вѣ имѣ́ющыя и́хъ расто́ргнеши.

И рече́ азаи́лъ: кто́ е́сть ра́бъ тво́й, пе́съ ме́ртвый, я́ко сотвори́тъ глаго́лъ се́й? И рече́ Елиссе́й: показа́ ми тя́ Госпо́дь ца́рствующа надъ сирі́ею.

И отъи́де от Елиссе́а и вни́де ко господи́ну своему́. И рече́ ему́ [ца́рь]: что́ ти рече́ Елиссе́й? Отвѣща́: рече́ ми Елиссе́й, живя́ поживе́ши.

И бы́сть во у́трiи, и взя́ одея́ло, и намочи́ въ водѣ́, и обложи́ на лице́ его́, и у́мре: и воцари́ся азаи́лъ вмѣ́сто его́.

Въ лѣ́то пя́тое Иора́ма сы́на Ахаа́ва царя́ Изра́илева и Иосафа́та царя́ Иу́дина, воцари́ся Иора́мъ сы́нъ Иосафа́товъ ца́рь Иу́динъ:

сы́нъ три́десяти и двою́ лѣ́ту бѣ́, внегда́ воцари́тися ему́, и о́смь лѣ́тъ ца́рствова во Иерусали́мѣ,

и ходи́ въ пути́ царе́й Изра́илевыхъ, я́коже сотвори́ до́мъ Ахаа́вль, бѣ́ бо дщи́ Ахаа́вля жена́ ему́, и сотвори́ лука́вое предъ Го́сподемъ.

И не хотя́ше Госпо́дь потреби́ти Иу́ды, дави́да ра́ди раба́ своего́, я́коже рече́ да́ти ему́ свѣти́лникъ и сыно́мъ его́ во вся́ дни́.

Во дни́ его́ отве́ржеся Едо́мъ изъ подъ руки́ Иу́дины и поста́ви надъ собо́ю царя́.

И взы́де Иора́мъ въ Сiо́ръ, и вся́ колесни́цы я́же съ ни́мъ. И бы́сть ему́ воста́вшу, и изби́ Едо́ма обступи́вшаго о́крестъ его́, и кня́зи колесни́цъ, и бѣжа́ша лю́дiе въ селе́нiя своя́.

И отступи́ Едо́мъ изъ подъ руки́ Иу́дины до дне́ сего́: тогда́ отве́ржеся ловна́ во вре́мя о́но.

И про́чая слове́съ Иора́млихъ, и вся́ ели́ка сотвори́, не се́ ли, сiя́ пи́сана въ кни́зѣ слове́съ дні́й царе́й Иу́диныхъ?

И у́спе Иора́мъ со отцы́ свои́ми, и погребе́нъ бы́сть со отцы́ свои́ми во гра́дѣ дави́да отца́ своего́: и ца́рствова Охозі́а сы́нъ его́ вмѣ́сто его́.

Въ лѣ́то второена́десять Иора́ма сы́на Ахаа́вля царя́ Изра́илева, ца́рствовати нача́ Охозі́а сы́нъ Иора́ма царя́ Иу́дина:

сы́нъ два́десяти дву́хъ лѣ́тъ бы́сть Охозі́а, егда́ нача́ ца́рствовати, и лѣ́то еди́но ца́рствова во Иерусали́мѣ. И́мя же ма́тери его́ Гоѳолі́а, дще́рь Амврі́а царя́ Изра́илева.

И хожда́ше по путе́мъ до́му Ахаа́вля, и сотвори́ лука́вое предъ Го́сподемъ, я́коже до́мъ Ахаа́вль: зя́ть бо бѣ́ до́му Ахаа́вля.

И и́де со Иора́момъ сы́номъ Ахаа́влимъ на бра́нь, на азаи́ла царя́ иноплеме́ннича въ рамо́ѳъ Галаа́дскiй, и уязви́ша Си́ряне Иора́ма.

И возврати́ся ца́рь Иора́мъ цѣли́тися во Иезрае́ль от я́звъ, и́миже уязви́ша его́ въ рамо́ѳѣ, егда́ ра́товаше то́й на азаи́ла царя́ Си́рска, и Охозі́а сы́нъ Иора́мль ца́рь Иу́динъ сни́де ви́дѣти Иора́ма, сы́на Ахаа́вля, во Иезрае́ль, я́ко боля́ше то́й.

Французский (LSG)

Élisée dit à la femme dont il avait fait revivre le fils: Lève-toi, va t'en, toi et ta maison, et séjourne où tu pourras; car l'Éternel appelle la famine, et même elle vient sur le pays pour sept années.

La femme se leva, et elle fit selon la parole de l'homme de Dieu: elle s'en alla, elle et sa maison, et séjourna sept ans au pays des Philistins.

Au bout des sept ans, la femme revint du pays des Philistins, et elle alla implorer le roi au sujet de sa maison et de son champ.

Le roi s'entretenait avec Guéhazi, serviteur de l'homme de Dieu, et il disait: Raconte-moi, je te prie, toutes les grandes choses qu'Élisée a faites.

Et pendant qu'il racontait au roi comment Élisée avait rendu la vie à un mort, la femme dont Élisée avait fait revivre le fils vint implorer le roi au sujet de sa maison et de son champ. Guéhazi dit: O roi, mon seigneur, voici la femme, et voici son fils qu'Élisée a fait revivre.

Le roi interrogea la femme, et elle lui fit le récit. Puis le roi lui donna un eunuque, auquel il dit: Fais restituer tout ce qui appartient à cette femme, avec tous les revenus du champ, depuis le jour où elle a quitté le pays jusqu'à maintenant.

Élisée se rendit à Damas. Ben Hadad, roi de Syrie, était malade; et on l'avertit, en disant: L'homme de Dieu est arrivé ici.

Le roi dit à Hazaël: Prends avec toi un présent, et va au-devant de l'homme de Dieu; consulte par lui l'Éternel, en disant: Guérirai-je de cette maladie?

Hazaël alla au-devant d'Élisée, prenant avec lui un présent, tout ce qu'il y avait de meilleur à Damas, la charge de quarante chameaux. Lorsqu'il fut arrivé, il se présenta à lui, et dit: Ton fils Ben Hadad, roi de Syrie, m'envoie vers toi pour dire: Guérirai-je de cette maladie?

Élisée lui répondit: Va, dis-lui: Tu guériras! Mais l'Éternel m'a révélé qu'il mourra.

L'homme de Dieu arrêta son regard sur Hazaël, et le fixa longtemps, puis il pleura.

Hazaël dit: Pourquoi mon seigneur pleure-t-il? Et Élisée répondit: Parce que je sais le mal que tu feras aux enfants d'Israël; tu mettras le feu à leurs villes fortes, tu tueras avec l'épée leurs jeunes gens, tu écraseras leurs petits enfants, et tu fendras le ventre de leurs femmes enceintes.

Hazaël dit: Mais qu'est-ce que ton serviteur, ce chien, pour faire de si grandes choses? Et Élisée dit: L'Éternel m'a révélé que tu seras roi de Syrie.

Hazaël quitta Élisée, et revint auprès de son maître, qui lui dit: Que t'a dit Élisée? Et il répondit: Il m'a dit: Tu guériras!

Le lendemain, Hazaël prit une couverture, qu'il plongea dans l'eau, et il l'étendit sur le visage du roi, qui mourut. Et Hazaël régna à sa place.

La cinquième année de Joram, fils d'Achab, roi d'Israël, Joram, fils de Josaphat, roi de Juda, régna.

Il avait trente-deux ans lorsqu'il devint roi, et il régna huit ans à Jérusalem.

Il marcha dans la voie des rois d'Israël, comme avait fait la maison d'Achab, car il avait pour femme une fille d'Achab, et il fit ce qui est mal aux yeux de l'Éternel.

Mais l'Éternel ne voulut point détruire Juda, à cause de David, son serviteur, selon la promesse qu'il lui avait faite de lui donner toujours une lampe parmi ses fils.

De son temps, Édom se révolta contre l'autorité de Juda, et se donna un roi.

Joram passa à Tsaïr, avec tous ses chars; s'étant levé de nuit, il battit les Édomites, qui l'entouraient et les chefs des chars, et le peuple s'enfuit dans ses tentes.

La rébellion d'Édom contre l'autorité de Juda a duré jusqu'à ce jour. Libna se révolta aussi dans le même temps.

Le reste des actions de Joram, et tout ce qu'il a fait, cela n'est-il pas écrit dans le livre des Chroniques des rois de Juda?

Joram se coucha avec ses pères, et il fut enterré avec ses pères dans la ville de David. Et Achazia, son fils, régna à sa place.

La douzième année de Joram, fils d'Achab, roi d'Israël, Achazia, fils de Joram, roi de Juda, régna.

Achazia avait vingt-deux ans lorsqu'il devint roi, et il régna un an à Jérusalem. Sa mère s'appelait Athalie, fille d'Omri, roi d'Israël.

Il marcha dans la voie de la maison d'Achab, et il fit ce qui est mal aux yeux de l'Éternel, comme la maison d'Achab, car il était allié par mariage à la maison d'Achab.

Il alla avec Joram, fils d'Achab, à la guerre contre Hazaël, roi de Syrie, à Ramoth en Galaad. Et les Syriens blessèrent Joram.

Le roi Joram s'en retourna pour se faire guérir à Jizreel des blessures que les Syriens lui avaient faites à Rama, lorsqu'il se battait contre Hazaël, roi de Syrie. Achazia, fils de Joram, roi de Juda, descendit pour voir Joram, fils d'Achab, à Jizreel, parce qu'il était malade.

Украинский (Огієнко)

А Єлисей говорив до жінки, що її сина він воскресив, кажучи: Устань та й іди ти та дім твій, і мешкай дебудь, бо Господь прикликав голод, і він прийшов до краю на сім літ.

І встала та жінка, і зробила за словом Божого чоловіка.
І пішла вона та її дім, і замешкала в филистимському краї сім літ.

І сталося наприкінці семи років, вернулася та жінка з филистимського краю, і пішла до царя благати за свій дім та за своє поле.

А цар говорив до Ґехазі, слуги Божого чоловіка, кажучи: Розкажи мені про все те велике, що зробив Єлисей.

І сталося, як він оповідав цареві, що той воскресив померлого, аж ось та жінка, що він воскресив сина її, благає царя за свій дім та за своє поле.

І сказав Ґехазі: Пане мій царю, оце та жінка, і це той син її, що воскресив Єлисей!

І прийшов Єлисей до Дамаску, а Бен-Гадад, сирійський цар, хворий.
І донесено йому, кажучи: Божий чоловік прийшов аж сюди!

І сказав цар до Газаїла: Візьми в свою руку подарунка, та й іди зустріти чоловіка Божого.
І запитайся Господа через нього, кажучи: Чи видужаю я від оцієї хвороби?

І пішов Газаїл спіткати його, і взяв подарунка в руку свою, та зо всього добра Дамаску тягару на сорок верблюдів.
І прийшов, і став перед ним та й сказав: Син твій Бен-Гадад, цар сирійський, послав мене до тебе, питаючи: Чи видужаю я з оцієї хвороби?

І сказав до нього Єлисей: Іди, скажи йому: Жити житимеш, та Господь показав мені, що напевно помре він.

І наставив він обличчя своє на нього, і довго вдивлявся, аж той збентежився.
І заплакав Божий чоловік.

А Газаїл сказав: Чого плаче мій пан?
А той відказав: Бо знаю, що ти зробиш лихо Ізраїлевим синам: їхні твердині пустиш з огнем, і їхніх вояків позабиваєш мечем, і дітей їхніх порозбиваєш, а їхне вагітне посічеш…

А Газаїл сказав: Та що таке твій раб, цей пес, що зробить таку велику річ?
І сказав Єлисей: Господь показав мені тебе царем над Сирією!

І пішов він від Єлисея, і прийшов до свого пана.
А той сказав йому: Що говорив тобі Єлисей?
І він сказав: Говорив мені: жити житимеш!

І сталося другого дня, і взяв він покривало, і намочив у воді, і поклав на його обличчя, і той помер.
І зацарював Газаїл замість нього.

А п́ятого року Йорама, Ахавого сина, Ізраїлевого царя, за Йосафата, Юдиного царя, зацарював Єгорам, син Йосафатів, цар Юдин.

Він був віку тридцяти й двох літ, коли зацарював, а царював вісім літ в Єрусалимі.

І ходив він дорогою Ізраїлевих царів, як робив Ахавів дім, бо Ахавова дочка була йому за жінку.
І робив він зло в Господніх очах.

Та не хотів Господь погубити Юду ради раба Свого Давида, як обіцяв був йому дати світильника йому та синам його по всі дні.

За його днів збунтувався був Едом, вийшли з-під Юдиної руки, і настановили над собою царя.

І пішов Йорам до Цаіру, а з ним усі колесниці.
І сталося, коли він уночі встав і побив Едома, що оточив був його, і керівників колесниць, то народ повтікав до наметів своїх.

І збунтувався Едом, і вийшов з-під Юдиної руки, і так є аж до цього дня.
Тоді того часу збунтувалася й Лівна.

А решта діл Йорама, та все, що він зробив, ось вони написані в Книзі Хроніки Юдиних царів.

І спочив Йорам із батьками своїми, і був похований із батьками своїми в Давидовому Місті, а замість нього зацарював син його Ахазія.

У дванадцятому році Йорама, Ахавого сина, Ізраїлевого царя, зацарював Ахазія, син Єгорама, Юдиного царя.

Ахазія був віку двадцяти і двох літ, коли він зацарював, і царював він один рік в Єрусалимі.
А ім́я його матері Аталія, дочка Омрі, Ізраїлевого царя.

І ходив він дорогою Ахавого дому, і робив зло в Господніх очах, як і Ахавів дім, бо він був зять Ахавого дому.

І пішов він з Йорамом, Ахавовим сином, на війну з Газаїлом, сирійським царем, до ґілеадського Рамоту, та побили сиріяни Йорама.

І вернувся цар Йорам лікуватися в Їзреелі від тих ран, що вчинили йому сиріяни в Рамі, як він воював з Газаїлом, сирійським царем.
А Ахазія, Єгорамів син, цар Юдин, зійшов побачити Йорама, Ахавового сина, в Їзреелі, бо той був слабий.

Таджикский

Языки

Ва Элишоъ ба зане ки писарашро зинда карда буд, сухан ронда, гуфт: «Ту бо хонадонат бархоста, бирав ва дар ҳар ҷое ки метавонӣ, сокин шав; зеро ки Парвардигор гуруснагиро даъват намудааст, ва он низ бар ин замин низ ҳафт сол ҳукмфармо хоҳад шуд».

Ва он зан бархоста, мувофиқи сухани марди Худо амал намуд, ва бо хонадонаш рафта, дар замини фалиштиён ҳафт сол умр гузаронид.

Ва баъд аз гузаштани ҳафт сол чунин воқеъ шуд, ки он зан аз замини фалиштиён баргашт ва баромада, сӯи подшоҳ дар бораи хона ва замини худ додхоҳӣ намуд.

Ва подшоҳ он вақт бо Ҷеҳазӣ, навкари марди Худо, сухан ронда, мегуфт: «Лутфан, ба ман дар бораи ҳамаи корҳои бузурге ки Элишоъ кардааст, ҳикоя намо».

Ва ҳангоме ки ӯ ба подшоҳ ҳикоя менамуд, ки чӣ гуна вай мурдаро зинда кардааст, инак, зане ки писарашро вай зинда карда буд, сӯи подшоҳ дар бораи хона ва замини худ додхоҳӣ намуд; ва Ҷеҳазӣ гуфт: «Эй хоҷаам подшоҳ, ин ҳамон зан аст, ва ин писари ӯст, ки Элишоъ зинда карда буд».

Ва подшоҳ аз зан пурсид, ва ӯ ба вай ҳикоя кард; ва подшоҳ яке аз хоҷасароёнашро барои ӯ таъин намуда, гуфт: «Тамоми дороии ӯ ва тамоми ҳосили замини ӯро аз рӯзе ки мамлакатро тарк кардааст, то алҳол ба ӯ баргардон».

Ва Элишоъ ба Димишқ омад, вақте ки Бин-Ҳадад, подшоҳи Арам, бемор буд; ва ба ӯ хабар дода, гуфтанд: «Марди Худо ба ин ҷо омадааст».

Ва подшоҳ ба Ҳазоил гуфт: «Ҳадияе ба дасти худ гирифта, ба пешвози марди Худо бирав, ва ба воситаи вай аз Парвардигор бипурс, ки оё ман аз ин беморӣ шифо хоҳам ёфт?»

Ва Ҳазоил ба пешвози вай равона шуд, ва ҳадияе ба дасти худ гирифт, ки он аз тамоми нозу неъмати Димишқ ба андозаи бори чил шутур буд; ва омада, ба ҳузури вай истод, ва гуфт: «Писарат Бин-Ҳадад, подшоҳи Арам, маро назди ту фиристода, мегӯяд: ́Оё ман аз ин беморӣ шифо хоҳам ёфт?́»

Ва Элишоъ ба ӯ гуфт: «Рафта, ба вай бигӯ: ́Албатта шифо хоҳӣ ёфт́. Валекин Парвардигор ба ман ошкор кард, ки вай ҳатман хоҳад мурд».

Ва бар ӯ чашми худро дӯхт, ба тавре ки ӯ бетоқат шуд; ва марди Худо гиря кард.

Ва Ҳазоил гуфт: «Чаро хоҷаам гиря мекунад?» Ва ӯ гуфт: «Зеро медонам, ки чӣ гуна фалокате ту ба сари банӣ Исроил хоҳӣ овард: ба қалъаҳои онҳо оташ хоҳӣ зад, ва ҷавонони онҳоро бо шамшер хоҳӣ кушт, ва тифлони онҳоро реза-реза хоҳӣ кард, ва ҳомиладорони онҳоро шикамчок хоҳӣ сохт».

Ва Ҳазоил гуфт: «Бандаи мисли як саги ту кист, ки чунин кори бузурге бикунад?» Ва Элишоъ гуфт: «Парвардигор туро ба ман ҳамчун подшоҳи Арам нишон дод».

Ва ӯ аз пеши Элишоъ рафта, назди хоҷаи худ омад. Вай ба ӯ гуфт: «Элишоъ ба ту чӣ гуфт?» Ва ӯ гуфт: «Ба ман гуфт, ки албатта шифо хоҳӣ ёфт».

Ва фардояш ӯ ҷойпӯшеро кампалеро гирифта, дар об ғӯтонид, ва бар рӯи вай пӯшонид, ва ӯ мурд ки мурд; ва Ҳазоил ба ҷои вай подшоҳ шуд.

Ва дар соли панҷуми Йӯром писари Аҳъоб, подшоҳи Исроил, ҳангоме ки Еҳӯшофот ҳанӯз подшоҳи Яҳудо буд, Еҳӯром писари Еҳӯшофот, подшоҳи Яҳудо, ба подшоҳӣ шурӯъ намуд.

Дар вақти подшоҳ шуданаш ӯ сию дусола буд, ва ҳашт сол дар Уршалим подшоҳӣ кард.

Ва ӯ бо роҳи подшоҳони Исроил рафтор намуд, чунон ки хонадони Аҳъоб рафтор карда буданд, зеро ки духтари Аҳъоб зани ӯ буд, ва он чи дар назари Парвардигор бад буд, ӯ ба амал овард.

Валекин Парвардигор ба хотири бандаи Худ Довуд нахост Яҳудоро ба ҳалокат расонад, зеро ба ӯ ваъда дода буд, ки барои ӯ ва фарзандони ӯ умрбод чароғе бидиҳад.

Дар айёми ӯ Адӯм аз зери дасти Яҳудо исён бардошт, ва онҳо бар худ подшоҳе гузоштанд.

Ва Еҳӯром ба Соир равона шуд, ва ҳамаи аробаҳо бо ӯ буд; ва шабона ӯ бархост ва сафҳои адӯмиёнро, ки ӯ ва сардорони аробаҳоро иҳота карда буданд, рахна намуда, ақиб нишаст, ва қавм ба хаймаҳои худ гурехтанд.

Ва Адӯм аз зери дасти Яҳудо исён бардошт, ки то имрӯз чунин аст. Дар он замон Либно низ исён бардошт.

Ва бақияи корҳои Еҳӯром, ва он чи ӯ кард, дар китоби солномаи подшоҳони Яҳудо навишта шудааст.

Ва Еҳӯром бо падарони худ хобид, ва бо падарони худ дар шаҳри Довуд дафн карда шуд; ва писараш Аҳазёҳу ба ҷои ӯ подшоҳ шуд.

Дар соли дувоздаҳуми Йӯром писари Аҳъоб, подшоҳи Исроил, Аҳазёҳу писари Еҳӯром, подшоҳи Яҳудо, ба подшоҳӣ шурӯъ намуд.

Дар вақти подшоҳ шуданаш Аҳазёҳу бисту дусола буд, ва ӯ як сол дар Уршалим подшоҳӣ кард. Ва номи модараш Аталё духтари Омрӣ, подшоҳи Исроил, буд.

Ва ӯ бо роҳи хонадони Аҳъоб рафтор намуд, ва он чи дар назари Парвардигор бад буд, мисли хонадони Аҳъоб ба амал овард, зеро ки домоди хонадони Аҳъоб буд.

Ва бо Йӯром писари Аҳъоб ба ҷанги зидди Ҳазоил, подшоҳи Арам, ба Ромӯт-Ҷилъод равона шуд; ва арамиён Йӯромро захмдор карданд.

Ва подшоҳ Йӯром ба Изреил баргашт, то аз захмҳое ки арамиён ба ӯ дар Ромо расонида буданд, вақте ки бо Ҳазоил, подшоҳи Арам, ҷангида буд, шифо ёбад. Ва Аҳазёҳу писари Еҳӯром, подшоҳи Яҳудо, барои дидани Йӯром писари Аҳъоб ба Изреил фуруд омад, чунки вай бемор буд.