И посла́ Госпо́дь наѳа́на проро́ка къ дави́ду. И вни́де къ нему́ [и рече́ ему́: отвѣща́й ми́, царю́, ны́нѣ су́дъ се́й:] и рече́ ему́: два́ му́жа бѣ́ста во еди́нѣмъ гра́дѣ, еди́нъ бога́тъ, а другі́й убо́гъ:

и у бога́таго стада́ бя́ху и бу́йволи мно́зи зѣло́,

у убо́гаго же ничто́же бѣ́, но то́кмо а́гница еди́на ма́ла, ю́же стяжа́ и снабдѣ́, и вскорми́ ю́, и возрасте́ съ ни́мъ и съ сына́ми его́ вку́пѣ: от хлѣ́ба его́ ядя́ше и от ча́ши его́ пiя́ше, и на ло́нѣ его́ почива́ше, и бѣ́ ему́ я́ко дще́рь:

и прiи́де нѣ́кто съ пути́ къ му́жу бога́тому, и не восхотѣ́ взя́ти от ста́дъ свои́хъ и от бу́йволицъ свои́хъ на сотворе́нiе обѣ́да пу́тнику прише́дшу къ нему́: но взя́ а́гницу убо́гаго, и угото́ва ю́ на обѣ́дъ му́жу прише́дшу къ нему́.

И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ зѣло́ дави́дъ на му́жа [того́], и рече́ дави́дъ къ наѳа́ну: жи́въ Госпо́дь, я́ко сы́нъ сме́рти е́сть му́жъ сотвори́вый сiе́:

и а́гницу возврати́тъ седмери́цею за сiе́, я́ко сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и за сiе́, я́ко не пощадѣ́.

И рече́ наѳа́нъ къ дави́ду: ты́ еси́ му́жъ сотвори́вый сiе́: сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: а́зъ е́смь пома́завый тя́ въ царя́ надъ Изра́илемъ, и а́зъ е́смь изба́вивый тя́ от руки́ Сау́ловы:

и да́хъ ти́ до́мъ господи́на твоего́ и жены́ господи́на твоего́ на ло́но твое́, и да́хъ ти́ до́мъ Изра́илевъ и Иу́динъ: и а́ще ма́ло ти́ е́сть, приложу́ тебѣ́ къ си́мъ:

и что́ я́ко презрѣ́лъ еси́ сло́во Госпо́дне, е́же сотвори́ти лука́вое предъ очи́ма его́? урі́ю Хетте́анина уби́лъ еси́ мече́мъ, и жену́ его́ поя́лъ еси́ себѣ́ въ жену́, и того́ уби́лъ еси́ мече́мъ сыно́въ Аммо́нихъ:

и ны́нѣ не отсту́питъ ме́чь от до́му твоего́ до вѣ́ка: зане́ уничижи́лъ мя́ еси́ и поя́лъ еси́ жену́ урі́и Хетте́анина въ жену́ себѣ́:

сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ воздви́гну на тя́ зла́я от до́му твоего́, и возму́ жены́ твоя́ предъ очи́ма твои́ма и да́мъ бли́жнему твоему́, и бу́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми предъ со́лнцемъ си́мъ:

я́ко ты́ сотвори́лъ еси́ вта́йнѣ, а́зъ же сотворю́ глаго́лъ се́й предъ всѣ́мъ Изра́илемъ и предъ со́лнцемъ си́мъ.

И рече́ дави́дъ къ наѳа́ну: согрѣши́хъ ко Го́споду. И рече́ наѳа́нъ къ дави́ду: и Госпо́дь отъя́ согрѣше́нiе твое́, не у́мреши:

оба́че я́ко поощря́я изостри́лъ еси́ враго́въ Госпо́днихъ глаго́ломъ си́мъ, и сы́нъ тво́й роди́выйся тебѣ́ сме́ртiю у́мретъ.

И отъи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И сокруши́ Госпо́дь дѣ́тище, е́же роди́ жена́ урі́ина дави́ду, и разболѣ́ся.

И взыска́ дави́дъ Бо́га о дѣ́тищи, и пости́ся дави́дъ посто́мъ, и вни́де и водвори́ся, и лежа́ше на земли́:

и внидо́ша къ нему́ старѣ́йшины до́му его́ воздви́гнути его́ от земли́, и не восхотѣ́, и не яде́ съ ни́ми хлѣ́ба.

И бы́сть въ де́нь седмы́й, и у́мре отроча́. И убоя́шася раби́ дави́довы повѣ́дати ему́, я́ко у́мре отроча́, рѣ́ша бо: се́, егда́ отроча́ еще́ жи́во бя́ше, глаго́лахомъ къ нему́, и не послу́ша гла́са на́шего: и ка́ко рече́мъ къ нему́, я́ко у́мре отроча́, и сотвори́тъ зла́я?

И разумѣ́ дави́дъ, я́ко о́троцы его́ ше́пчутъ, и позна́ дави́дъ, я́ко у́мре отроча́. И рече́ дави́дъ отроко́мъ свои́мъ: у́мре ли отроча́? и рѣ́ша: у́мре.

И воста́ дави́дъ от земли́, и умы́ся и пома́зася, и измѣни́ ри́зы своя́, и вни́де въ до́мъ Бо́жiй, и поклони́ся ему́, и вни́де въ до́мъ сво́й, и проси́ я́сти хлѣ́ба, и предложи́ша ему́ хлѣ́бъ, и яде́.

И рѣ́ша о́троцы его́ къ нему́: что́ глаго́лъ се́й, его́же сотвори́лъ еси́ отроча́те ра́ди, я́ко еще́ су́щу отроча́ти жи́ву, пости́лся еси́ и пла́калъ и бдѣ́лъ еси́: егда́ же у́мре отроча́, воста́лъ, и я́лъ еси́ хлѣ́бъ, и пи́лъ еси́?

И рече́ дави́дъ: егда́ бѣ́ отроча́ еще́ жи́во, пости́хся и пла́кахъ, я́ко рѣ́хъ: кто́ вѣ́сть, поми́луетъ ли мя́ Госпо́дь и жи́во бу́детъ отроча́?

ны́нѣ же у́мре, почто́ мнѣ́ пости́тися? еда́ возмогу́ возврати́ти е́ ктому́? а́зъ и́мамъ ити́ къ нему́, то́е же не возврати́тся ко мнѣ́.

И утѣ́ши дави́дъ вирсаві́ю жену́ свою́, и вни́де къ не́й и спа́ съ не́ю, и зача́ и роди́ сы́на, и нарече́ и́мя ему́ Соломо́нъ: и Госпо́дь возлюби́ его́.

И посла́ руко́ю наѳа́на проро́ка, и нарече́ и́мя ему́ Иеддеди́ сло́вомъ Госпо́днимъ.

Иоа́въ же воева́ въ равва́ѳѣ сыно́въ Аммо́нихъ и взя́ гра́дъ ца́рства.

И посла́ Иоа́въ вѣ́стники къ дави́ду и рече́: воева́хъ на равва́ѳъ и взя́хъ гра́дъ во́дъ:

и ны́нѣ собери́ оста́нокъ люді́й и ополчи́ся на гра́дъ, и прiими́ его́, да не а́зъ возму́ гра́дъ, и нарече́тся и́мя мое́ на не́мъ.

И собра́ дави́дъ вся́ лю́ди, и по́йде въ равва́ѳъ, и ополчи́ся на́нь, и взя́ его́:

и взя́ вѣне́цъ молхо́ма царя́ и́хъ съ главы́ его́, тала́нтъ зла́та вѣ́съ его́, и от ка́менiя дра́га, и бѣ́ на главѣ́ дави́довѣ, и коры́сть изнесе́ изъ гра́да мно́гу зѣло́:

и лю́ди су́щыя въ не́мъ изведе́, и положи́ на пилы́ и на трезу́бы желѣ́зны и сѣки́ры желѣ́зны, и превожда́ше и́хъ сквозѣ́ пе́щь пли́нѳяну. И та́ко сотвори́ всѣ́мъ градо́мъ сыно́въ Аммо́нихъ. И возврати́ся дави́дъ и ве́сь Изра́иль во Иерусали́мъ.

Французский (LSG)

L'Éternel envoya Nathan vers David. Et Nathan vint à lui, et lui dit: Il y avait dans une ville deux hommes, l'un riche et l'autre pauvre.

Le riche avait des brebis et des boeufs en très grand nombre.

Le pauvre n'avait rien du tout qu'une petite brebis, qu'il avait achetée; il la nourrissait, et elle grandissait chez lui avec ses enfants; elle mangeait de son pain, buvait dans sa coupe, dormait sur son sein, et il la regardait comme sa fille.

Un voyageur arriva chez l'homme riche. Et le riche n'a pas voulu toucher à ses brebis ou à ses boeufs, pour préparer un repas au voyageur qui était venu chez lui; il a pris la brebis du pauvre, et l'a apprêtée pour l'homme qui était venu chez lui.

La colère de David s'enflamma violemment contre cet homme, et il dit à Nathan: L'Éternel est vivant! L'homme qui a fait cela mérite la mort.

Et il rendra quatre brebis, pour avoir commis cette action et pour avoir été sans pitié.

Et Nathan dit à David: Tu es cet homme-là! Ainsi parle l'Éternel, le Dieu d'Israël: Je t'ai oint pour roi sur Israël, et je t'ai délivré de la main de Saül;

je t'ai mis en possession de la maison de ton maître, j'ai placé dans ton sein les femmes de ton maître, et je t'ai donné la maison d'Israël et de Juda. Et si cela eût été peu, j'y aurais encore ajouté.

Pourquoi donc as-tu méprisé la parole de l'Éternel, en faisant ce qui est mal à ses yeux? Tu as frappé de l'épée Urie, le Héthien; tu as pris sa femme pour en faire ta femme, et lui, tu l'as tué par l'épée des fils d'Ammon.

Maintenant, l'épée ne s'éloignera jamais de ta maison, parce que tu m'as méprisé, et parce que tu as pris la femme d'Urie, le Héthien, pour en faire ta femme.

Ainsi parle l'Éternel: Voici, je vais faire sortir de ta maison le malheur contre toi, et je vais prendre sous tes yeux tes propres femmes pour les donner à un autre, qui couchera avec elles à la vue de ce soleil.

Car tu as agi en secret; et moi, je ferai cela en présence de tout Israël et à la face du soleil.

David dit à Nathan: J'ai péché contre l'Éternel! Et Nathan dit à David: L'Éternel pardonne ton péché, tu ne mourras point.

Mais, parce que tu as fait blasphémer les ennemis de l'Éternel, en commettant cette action, le fils qui t'est né mourra.

Et Nathan s'en alla dans sa maison. L'Éternel frappa l'enfant que la femme d'Urie avait enfanté à David, et il fut dangereusement malade.

David pria Dieu pour l'enfant, et jeûna; et quand il rentra, il passa la nuit couché par terre.

Les anciens de sa maison insistèrent auprès de lui pour le faire lever de terre; mais il ne voulut point, et il ne mangea rien avec eux.

Le septième jour, l'enfant mourut. Les serviteurs de David craignaient de lui annoncer que l'enfant était mort. Car ils disaient: Voici, lorsque l'enfant vivait encore, nous lui avons parlé, et il ne nous a pas écoutés; comment oserons-nous lui dire: L'enfant est mort? Il s'affligera bien davantage.

David aperçut que ses serviteurs parlaient tout bas entre eux, et il comprit que l'enfant était mort. Il dit à ses serviteurs: L'enfant est-il mort? Et ils répondirent: Il est mort.

Alors David se leva de terre. Il se lava, s'oignit, et changea de vêtements; puis il alla dans la maison de l'Éternel, et se prosterna. De retour chez lui, il demanda qu'on lui servît à manger, et il mangea.

Ses serviteurs lui dirent: Que signifie ce que tu fais? Tandis que l'enfant vivait, tu jeûnais et tu pleurais; et maintenant que l'enfant est mort, tu te lèves et tu manges!

Il répondit: Lorsque l'enfant vivait encore, je jeûnais et je pleurais, car je disais: Qui sait si l'Éternel n'aura pas pitié de moi et si l'enfant ne vivra pas?

Maintenant qu'il est mort, pourquoi jeûnerais-je? Puis-je le faire revenir? J'irai vers lui, mais il ne reviendra pas vers moi.

David consola Bath Schéba, sa femme, et il alla auprès d'elle et coucha avec elle. Elle enfanta un fils qu'il appela Salomon, et qui fut aimé de l'Éternel.

Il le remit entre les mains de Nathan le prophète, et Nathan lui donna le nom de Jedidja, à cause de l'Éternel.

Joab, qui assiégeait Rabba des fils d'Ammon, s'empara de la ville royale,

et envoya des messagers à David pour lui dire: J'ai attaqué Rabba, et je me suis déjà emparé de la ville des eaux;

rassemble maintenant le reste du peuple, campe contre la ville, et prends-la, de peur que je ne la prenne moi-même et que la gloire ne m'en soit attribuée.

David rassembla tout le peuple, et marcha sur Rabba; il l'attaqua, et s'en rendit maître.

Il enleva la couronne de dessus la tête de son roi: elle pesait un talent d'or et était garnie de pierres précieuses. On la mit sur la tête de David, qui emporta de la ville un très grand butin.

Il fit sortir les habitants, et il les plaça sous des scies, des herses de fer et des haches de fer, et les fit passer par des fours à briques; il traita de même toutes les villes des fils d'Ammon. David retourna à Jérusalem avec tout le peuple.

Украинский (Огієнко)

Языки

І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.

У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.

А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті.
І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.

І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов…

І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.

А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.

І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік!
Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.

І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.

І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його?
Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку.
А його вбив мечем Аммонових синів.

А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.

Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.

Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.

І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом!
А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!

Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.

І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.

А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.

І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.

І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу;
а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.

А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя.
І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя?
А ті відказали: Померло.

І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився.
Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.

І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив?
Коли те дитя жило, ти постив та плакав;
а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?

А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?

А тепер, померло воно.
Нащо то я б постив?
Чи зможу ще повернути його?
Я піду до нього, а воно не вернеться до мене…

І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею.
І вона вродила сина, а він назвав ім́я йому: Соломон.
І Господь полюбив його,

і послав пророка Натана, і той назвав ім́я йому: Єдід́я, ради Господа.

А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.

І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.

А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім́ям.

І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.

І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову.
І він виніс дуже багато здобичі з того міста.

А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі.
І так робив він усім аммонітським містам.
І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.