Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
12:1
12:2
12:3
12:4
12:8
12:9
см.:2Цар.11:4:17:27;
12:10
см.:3Цар.21:19;
12:11
см.:2Цар.16:22;
12:12
12:15
12:16
12:17
12:18
12:19
12:20
12:21
12:22
12:23
12:25
12:27
12:28
12:29
Глава 13
13:2
13:4
13:5
13:6
13:7
13:8
13:9
13:10
13:11
13:12
13:13
13:14
13:15
13:16
13:17
13:18
13:19
13:20
13:21
13:22
13:23
13:24
13:25
13:26
13:27
13:28
13:29
13:30
13:31
13:32
13:33
13:34
13:35
13:36
13:38
13:39
Глава 14
14:1
14:3
14:5
14:6
14:8
14:9
14:10
14:12
14:13
14:15
14:18
14:19
14:21
14:22
см.:1Цар.25:24;
14:24
14:28
14:29
14:30
14:31
14:32
14:33
И посла́ Госпо́дь наѳа́на проро́ка къ дави́ду. И вни́де къ нему́ [и рече́ ему́: отвѣща́й ми́, царю́, ны́нѣ су́дъ се́й:] и рече́ ему́: два́ му́жа бѣ́ста во еди́нѣмъ гра́дѣ, еди́нъ бога́тъ, а другі́й убо́гъ:
и у бога́таго стада́ бя́ху и бу́йволи мно́зи зѣло́,
у убо́гаго же ничто́же бѣ́, но то́кмо а́гница еди́на ма́ла, ю́же стяжа́ и снабдѣ́, и вскорми́ ю́, и возрасте́ съ ни́мъ и съ сына́ми его́ вку́пѣ: от хлѣ́ба его́ ядя́ше и от ча́ши его́ пiя́ше, и на ло́нѣ его́ почива́ше, и бѣ́ ему́ я́ко дще́рь:
и прiи́де нѣ́кто съ пути́ къ му́жу бога́тому, и не восхотѣ́ взя́ти от ста́дъ свои́хъ и от бу́йволицъ свои́хъ на сотворе́нiе обѣ́да пу́тнику прише́дшу къ нему́: но взя́ а́гницу убо́гаго, и угото́ва ю́ на обѣ́дъ му́жу прише́дшу къ нему́.
И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ зѣло́ дави́дъ на му́жа [того́], и рече́ дави́дъ къ наѳа́ну: жи́въ Госпо́дь, я́ко сы́нъ сме́рти е́сть му́жъ сотвори́вый сiе́:
и а́гницу возврати́тъ седмери́цею за сiе́, я́ко сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и за сiе́, я́ко не пощадѣ́.
И рече́ наѳа́нъ къ дави́ду: ты́ еси́ му́жъ сотвори́вый сiе́: сiя́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ: а́зъ е́смь пома́завый тя́ въ царя́ надъ Изра́илемъ, и а́зъ е́смь изба́вивый тя́ от руки́ Сау́ловы:
и да́хъ ти́ до́мъ господи́на твоего́ и жены́ господи́на твоего́ на ло́но твое́, и да́хъ ти́ до́мъ Изра́илевъ и Иу́динъ: и а́ще ма́ло ти́ е́сть, приложу́ тебѣ́ къ си́мъ:
и что́ я́ко презрѣ́лъ еси́ сло́во Госпо́дне, е́же сотвори́ти лука́вое предъ очи́ма его́? урі́ю Хетте́анина уби́лъ еси́ мече́мъ, и жену́ его́ поя́лъ еси́ себѣ́ въ жену́, и того́ уби́лъ еси́ мече́мъ сыно́въ Аммо́нихъ:
и ны́нѣ не отсту́питъ ме́чь от до́му твоего́ до вѣ́ка: зане́ уничижи́лъ мя́ еси́ и поя́лъ еси́ жену́ урі́и Хетте́анина въ жену́ себѣ́:
сiя́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ воздви́гну на тя́ зла́я от до́му твоего́, и возму́ жены́ твоя́ предъ очи́ма твои́ма и да́мъ бли́жнему твоему́, и бу́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми предъ со́лнцемъ си́мъ:
я́ко ты́ сотвори́лъ еси́ вта́йнѣ, а́зъ же сотворю́ глаго́лъ се́й предъ всѣ́мъ Изра́илемъ и предъ со́лнцемъ си́мъ.
И рече́ дави́дъ къ наѳа́ну: согрѣши́хъ ко Го́споду. И рече́ наѳа́нъ къ дави́ду: и Госпо́дь отъя́ согрѣше́нiе твое́, не у́мреши:
оба́че я́ко поощря́я изостри́лъ еси́ враго́въ Госпо́днихъ глаго́ломъ си́мъ, и сы́нъ тво́й роди́выйся тебѣ́ сме́ртiю у́мретъ.
И отъи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И сокруши́ Госпо́дь дѣ́тище, е́же роди́ жена́ урі́ина дави́ду, и разболѣ́ся.
И взыска́ дави́дъ Бо́га о дѣ́тищи, и пости́ся дави́дъ посто́мъ, и вни́де и водвори́ся, и лежа́ше на земли́:
и внидо́ша къ нему́ старѣ́йшины до́му его́ воздви́гнути его́ от земли́, и не восхотѣ́, и не яде́ съ ни́ми хлѣ́ба.
И бы́сть въ де́нь седмы́й, и у́мре отроча́. И убоя́шася раби́ дави́довы повѣ́дати ему́, я́ко у́мре отроча́, рѣ́ша бо: се́, егда́ отроча́ еще́ жи́во бя́ше, глаго́лахомъ къ нему́, и не послу́ша гла́са на́шего: и ка́ко рече́мъ къ нему́, я́ко у́мре отроча́, и сотвори́тъ зла́я?
И разумѣ́ дави́дъ, я́ко о́троцы его́ ше́пчутъ, и позна́ дави́дъ, я́ко у́мре отроча́. И рече́ дави́дъ отроко́мъ свои́мъ: у́мре ли отроча́? и рѣ́ша: у́мре.
И воста́ дави́дъ от земли́, и умы́ся и пома́зася, и измѣни́ ри́зы своя́, и вни́де въ до́мъ Бо́жiй, и поклони́ся ему́, и вни́де въ до́мъ сво́й, и проси́ я́сти хлѣ́ба, и предложи́ша ему́ хлѣ́бъ, и яде́.
И рѣ́ша о́троцы его́ къ нему́: что́ глаго́лъ се́й, его́же сотвори́лъ еси́ отроча́те ра́ди, я́ко еще́ су́щу отроча́ти жи́ву, пости́лся еси́ и пла́калъ и бдѣ́лъ еси́: егда́ же у́мре отроча́, воста́лъ, и я́лъ еси́ хлѣ́бъ, и пи́лъ еси́?
И рече́ дави́дъ: егда́ бѣ́ отроча́ еще́ жи́во, пости́хся и пла́кахъ, я́ко рѣ́хъ: кто́ вѣ́сть, поми́луетъ ли мя́ Госпо́дь и жи́во бу́детъ отроча́?
ны́нѣ же у́мре, почто́ мнѣ́ пости́тися? еда́ возмогу́ возврати́ти е́ ктому́? а́зъ и́мамъ ити́ къ нему́, то́е же не возврати́тся ко мнѣ́.
И утѣ́ши дави́дъ вирсаві́ю жену́ свою́, и вни́де къ не́й и спа́ съ не́ю, и зача́ и роди́ сы́на, и нарече́ и́мя ему́ Соломо́нъ: и Госпо́дь возлюби́ его́.
И посла́ руко́ю наѳа́на проро́ка, и нарече́ и́мя ему́ Иеддеди́ сло́вомъ Госпо́днимъ.
Иоа́въ же воева́ въ равва́ѳѣ сыно́въ Аммо́нихъ и взя́ гра́дъ ца́рства.
И посла́ Иоа́въ вѣ́стники къ дави́ду и рече́: воева́хъ на равва́ѳъ и взя́хъ гра́дъ во́дъ:
и ны́нѣ собери́ оста́нокъ люді́й и ополчи́ся на гра́дъ, и прiими́ его́, да не а́зъ возму́ гра́дъ, и нарече́тся и́мя мое́ на не́мъ.
И собра́ дави́дъ вся́ лю́ди, и по́йде въ равва́ѳъ, и ополчи́ся на́нь, и взя́ его́:
и взя́ вѣне́цъ молхо́ма царя́ и́хъ съ главы́ его́, тала́нтъ зла́та вѣ́съ его́, и от ка́менiя дра́га, и бѣ́ на главѣ́ дави́довѣ, и коры́сть изнесе́ изъ гра́да мно́гу зѣло́:
и лю́ди су́щыя въ не́мъ изведе́, и положи́ на пилы́ и на трезу́бы желѣ́зны и сѣки́ры желѣ́зны, и превожда́ше и́хъ сквозѣ́ пе́щь пли́нѳяну. И та́ко сотвори́ всѣ́мъ градо́мъ сыно́въ Аммо́нихъ. И возврати́ся дави́дъ и ве́сь Изра́иль во Иерусали́мъ.
И бы́сть по си́хъ, и у Авессало́ма сы́на дави́дова бѣ́ сестра́ добра́ взо́ромъ зѣло́, и́мя же е́й Ѳама́рь, и возлюби́ ю́ Амно́нъ сы́нъ дави́довъ:
и скорбя́ше Амно́нъ, я́ко и разболѣ́тися [ему́] сестры́ своея́ ра́ди Ѳама́ры, зане́ дѣ́ва бя́ше сiя́, и не удо́бно бѣ́ предъ очи́ма Амно́нима что́ сотвори́ти е́й.
И бѣ́ Амно́ну дру́гъ, и́мя же ему́ Ионада́въ, сы́нъ самаа́ бра́та дави́дова, и Ионада́въ му́жъ му́дръ зѣло́.
И рече́ ему́ [Ионада́въ]: что́ ти, я́ко ты́ та́ко боли́ши, сы́не царе́въ, у́тро у́тро? и не возвѣща́еши ми́? И рече́ ему́ Амно́нъ: Ѳама́ру сестру́ Авессало́ма бра́та моего́ а́зъ люблю́.
И рече́ ему́ Ионада́въ: ля́зи на посте́ли твое́й и разболи́ся, и вни́детъ оте́цъ тво́й ви́дѣти тя́, и рече́ши къ нему́: да прiи́детъ ны́нѣ Ѳама́рь сестра́ моя́, и да ми́ да́стъ я́сти, и да сотвори́тъ предъ очи́ма мои́ма снѣ́дь, да уви́жду и вкушу́ от ру́къ ея́.
И ля́же Амно́нъ и разболѣ́ся: и вни́де ца́рь ви́дѣти его́. И рече́ Амно́нъ къ царю́: да прiи́детъ ны́нѣ Ѳама́рь сестра́ моя́ ко мнѣ́ и да испече́тъ два́ пря́жма предъ очи́ма мои́ма, и и́мамъ я́сти от руку́ ея́.
И посла́ дави́дъ къ Ѳама́рѣ въ до́мъ, глаго́ля: иди́ ны́нѣ въ до́мъ Амно́на бра́та твоего́ и сотвори́ ему́ снѣ́дь.
И и́де Ѳама́рь въ до́мъ Амно́на бра́та своего́, и то́й лежа́ше. И взя́ тѣ́сто, и смѣси́, и устро́и предъ очи́ма его́, и испече́ пря́жма:
и взя́ сковраду́ и изложи́ предъ него́, и не восхотѣ́ я́сти. И рече́ Амно́нъ: изжени́те вся́ му́жы от мене́. И изгна́ша вся́ му́жы от него́.
И рече́ Амно́нъ къ Ѳама́рѣ: внеси́ ми снѣ́дь во вну́треннюю хра́мину, и я́мъ от руку́ твое́ю. И взя́ Ѳама́рь пря́жма, я́же испече́, и внесе́ Амно́ну бра́ту своему́ во вну́треннюю хра́мину,
и предста́ви ему́ да я́стъ. И я́тъ ю́, и рече́ е́й: гряди́, ля́зи со мно́ю, сестро́ моя́.
И рече́ ему́: ни́, бра́те мо́й, не обруга́й мене́, поне́же не сотвори́тся та́ко во Изра́или, не сотвори́ безу́мiя сего́:
и а́зъ ка́мо скры́ю безче́стiе мое́? и ты́ бу́деши я́ко еди́нъ от безу́мныхъ во Изра́или: и ны́нѣ глаго́ли къ царю́, да не отлучи́тъ мене́ от тебе́.
И не восхотѣ́ Амно́нъ послу́шати гла́са ея́, и преодолѣ́ е́й, и смири́ ю́, и преспа́ съ не́ю.
И возненави́дѣ ю́ Амно́нъ не́навистiю вели́кою зѣло́, я́ко ве́лiимъ ненавидѣ́нiемъ возненави́дѣ ю́ па́че любве́, е́юже любля́ше ю́, и рече́ е́й Амно́нъ: воста́ни и отиди́.
И рече́ ему́ Ѳама́рь: [ни́, бра́те,] я́ко зло́ба бо́лши е́сть послѣ́дняя па́че пе́рвыя, ю́же сотвори́лъ еси́ со мно́ю, е́же отсла́ти мене́. И не восхотѣ́ Амно́нъ слы́шати гла́са ея́.
И призва́ о́трока своего́, приста́вника до́му своего́, и рече́ ему́: отсли́ ны́нѣ сiю́ от мене́ во́нъ, и заключи́ две́ри вслѣ́дъ ея́.
И бѣ́ ри́за на не́й испещре́на, поне́же та́ко облача́хуся дще́ри царе́вы, су́щыя дѣви́цы, во оде́жды своя́. И изведе́ ю́ во́нъ слуга́ его́ и затвори́ две́ри вслѣ́дъ ея́.
И взя́ Ѳама́рь пе́пелъ, и насы́па на главу́ свою́, и оде́жду испещре́нную растерза́ на себѣ́, и возложи́ ру́цѣ свои́ на главу́ свою́, и иду́щи идя́ше и вопiя́ше.
И рече́ къ не́й Авессало́мъ бра́тъ ея́: еда́ Амно́нъ бра́тъ тво́й бы́сть съ тобо́ю? и ны́нѣ, сестро́ моя́, умолчи́, я́ко бра́тъ тво́й е́сть: не полага́й на се́рдцы твое́мъ е́же глаго́лати сло́во сiе́. И сѣ́де Ѳама́рь вдо́вствующи въ дому́ Авессало́ма бра́та своего́.
И слы́ша ца́рь дави́дъ вся́ словеса́ сiя́, и разгнѣ́вася зѣло́, и не опеча́ли ду́ха Амно́на сы́на своего́, поне́же любля́ше его́, я́ко пе́рвенецъ бѣ́ ему́.
И не глаго́ла Авессало́мъ со Амно́номъ ни о добрѣ́, ни о злѣ́, поне́же возненави́дѣ Авессало́мъ Амно́на того́ ра́ди, поне́же Ѳама́ру сестру́ его́ обруга́лъ.
И бы́сть по дву́хъ лѣ́тѣхъ дні́й, и бѣ́ша стригу́ще [о́вцы] Авессало́мовы [раби́] въ веласо́рѣ бли́зъ Ефре́ма: и призва́ Авессало́мъ вся́ сы́ны царе́вы.
И прiи́де Авессало́мъ ко царю́ и рече́: се́, ны́нѣ стригу́тъ рабу́ твоему́, да и́детъ у́бо ца́рь и о́троцы его́ съ рабо́мъ твои́мъ.
И рече́ ца́рь ко Авессало́му: ни́, сы́не мо́й, да не по́йдемъ вси́ мы́, и да не отяготи́мъ тя́. И нужда́ше его́: и не восхотѣ́ [ца́рь] ити́, и благослови́ его́.
И рече́ Авессало́мъ къ нему́: а́ще же ни́, поне́ да и́детъ съ на́ми Амно́нъ бра́тъ мо́й. И рече́ ему́ ца́рь: почто́ и́детъ съ тобо́ю Амно́нъ?
И прину́ди его́ Авессало́мъ, и отпусти́ съ ни́мъ Амно́на и вся́ сы́ны царе́вы. И сотвори́ Авессало́мъ пи́ръ, я́коже твори́тъ пи́ръ ца́рь.
И заповѣ́да Авессало́мъ отроко́мъ свои́мъ, глаго́ля: ви́дите егда́ возблажа́етъ се́рдце Амно́не от вина́, и реку́ ва́мъ: порази́те Амно́на, и умертви́те его́: не убо́йтеся, я́ко не а́зъ ли е́смь повелѣва́яй ва́мъ? мужа́йтеся и бу́дите въ сы́ны си́лы.
И сотвори́ша о́троцы Авессало́мли Амно́ну, я́коже заповѣ́да и́мъ Авессало́мъ. И воста́ша вси́ сы́нове царе́вы, и всѣ́де кі́йждо на мска́ своего́, и бѣжа́ша.
И бы́сть, су́щымъ и́мъ на пути́, и слу́хъ до́йде до дави́да, глаго́ля: изби́ Авессало́мъ вся́ сы́ны царе́вы, и не избы́сть от ни́хъ ни еди́нъ.
И воста́ ца́рь, и растерза́ ри́зы своя́, и ля́же на земли́, и вси́ о́троцы его́ предстоя́щiи ему́ растерза́ша ри́зы своя́.
И рече́ Ионада́въ, сы́нъ самаа́ бра́та дави́дова, и рече́: да не рече́тъ господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко вся́ о́троки сы́ны царе́вы уби́, но Амно́нъ е́сть еди́нъ убiе́нъ, я́ко то́й изъ у́стъ Авессало́му не исхожда́ше, отне́лѣже обруга́ сестру́ его́ Ѳама́ру:
и ны́нѣ да не полага́етъ господи́нъ мо́й ца́рь словесе́ на се́рдцы свое́мъ, глаго́ля: вси́ сы́нове царе́вы умро́ша: я́ко Амно́нъ еди́нъ у́мре.
И побѣже́ Авессало́мъ. И воздви́же о́трокъ стра́жъ очеса́ своя́ и ви́дѣ: и се́, лю́дiе мно́зи иду́ще путе́мъ вслѣ́дъ его́ со страны́ го́ръ въ низхожде́нiе. И прiи́де стра́жъ и возвѣсти́ царю́ и рече́: му́жы ви́дѣхъ от пути́ оро́нска со страны́ горы́.
И рече́ Ионада́въ ко царю́: се́, сы́нове царе́вы прихо́дятъ: по словеси́ раба́ твоего́, та́ко бы́сть.
И бы́сть егда́ сконча́ глаго́ля, и се́, сы́нове царе́вы прiидо́ша и воздвиго́ша гла́съ сво́й и пла́каша: и са́мъ ца́рь и вси́ о́троцы его́ пла́каша пла́чемъ вели́кимъ зѣло́.
И Авессало́мъ убѣже́, и прiи́де ко Ѳо́лму сы́ну Емiу́да, царю́ гедсу́рску, въ зе́млю хамааха́дску. И пла́каше дави́дъ ца́рь о сы́нѣ свое́мъ вся́ дни́.
И Авессало́мъ убѣже́, и и́де въ гедсу́ръ, и бѣ́ та́мо три́ лѣ́та.
И оста́ви ца́рь дави́дъ изы́ти вслѣ́дъ Авессало́ма, я́ко утѣ́шися о Амно́нѣ, я́ко у́мре.
И разумѣ́ Иоа́въ сы́нъ сару́инъ, я́ко се́рдце царе́во преклони́ся ко Авессало́му.
И посла́ Иоа́въ въ Ѳеко́ю, и взя́ отту́ду жену́ му́дру и рече́ къ не́й: сѣ́туй ны́нѣ, и облецы́ся въ ри́зы сѣ́тованiя, и не пома́жися еле́емъ, и бу́деши я́ко жена́ сѣ́тующая о уме́ршемъ дни́ мно́ги:
и вни́деши ко царю́ и рече́ши къ нему́ по глаго́лу сему́. И положи́ Иоа́въ словеса́ своя́ во уста́ ея́.
И вни́де жена́ Ѳекои́тяныня ко царю́ и паде́ на лицы́ свое́мъ на зе́млю, и поклони́ся ему́, и рече́: спаси́, царю́, спаси́ мя.
И рече́ е́й ца́рь: что́ ти е́сть? Она́ же рече́: изда́вна вдова́ жена́ а́зъ е́смь, и у́мре му́жъ мо́й:
и рабѣ́ твое́й два́ сы́на, и би́стася о́ба на селѣ́, и не бы́сть кто́ бы и́хъ разлучи́лъ, и нападе́ еди́нъ на бра́та своего́, и умертви́ его́:
и се́, воста́ все́ оте́чество на рабу́ твою́ и рѣ́ша: да́й уби́вшаго бра́та своего́, и умертви́мъ его́ вмѣ́сто души́ бра́та, его́же уби́, и погуби́мъ и наслѣ́дника ва́шего: и угася́тъ и́скру мою́ оста́вшуюся, я́ко не оста́вити му́жу моему́ оста́нка и и́мене на лицы́ земли́.
И рече́ ца́рь къ женѣ́: иди́ здра́ва въ до́мъ сво́й, и а́зъ заповѣ́даю о тебѣ́.
И рече́ жена́ Ѳекои́тяныня ко царю́: на мнѣ́ беззако́нiе, го́споди мо́й царю́, и на дому́ отца́ моего́, ца́рь же и престо́лъ его́ непови́ненъ.
И рече́ ца́рь: кто́ глаго́ляй къ тебѣ́, и приведе́ши его́ ко мнѣ́, и не приложи́тъ ктому́ косну́тися ему́?
И рече́ жена́: да воспомя́нетъ ны́нѣ ца́рь Го́спода Бо́га своего́, внегда́ умно́жити у́жика кро́ве, е́же растли́ти, и не и́мутъ погуби́ти сы́на моего́. И рече́ [ца́рь]: жи́въ Госпо́дь, а́ще и вла́съ паде́тъ сы́ну твоему́ съ главы́ на зе́млю.
И рече́ жена́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ ко господи́ну моему́ царю́ сло́во. О́нъ же рече́: глаго́ли.
И рече́ жена́: почто́ помы́слилъ еси́ та́ко о лю́дехъ Бо́жiихъ? еда́ от у́стъ царе́выхъ сло́во сiе́ а́ки преступле́нiе, е́же не возврати́ти царю́ отринове́ннаго своего́?
я́ко сме́ртiю у́мремъ, и я́ко вода́ низходя́щая на зе́млю, я́же не собере́тся, и прiи́метъ Бо́гъ ду́шу, и помышля́яй спасти́ от него́ отринове́ннаго:
и ны́нѣ я́ко прiидо́хъ глаго́лати ко царю́ господи́ну моему́ глаго́лъ се́й, я́ко уви́дятъ мя́ лю́дiе, и рече́тъ раба́ твоя́: да глаго́летъ у́бо ко господи́ну моему́ царю́, не́гли сотвори́тъ ца́рь сло́во рабы́ своея́,
я́ко услы́шитъ ца́рь: да и́зметъ рабу́ свою́ изъ ру́къ муже́й и́щущихъ погуби́ти мя́ и сы́на моего́ от уча́стiя Бо́жiя:
и рече́тъ раба́ твоя́: да бу́детъ ны́нѣ сло́во го́спода моего́ царя́ на же́ртву: я́коже бо а́нгелъ Бо́жiй, та́ко госпо́дь мо́й ца́рь, е́же слы́шати благо́е и зло́е: и Госпо́дь Бо́гъ тво́й бу́детъ съ тобо́ю.
И отвѣща́ ца́рь и рече́ къ женѣ́: ника́коже да утаи́ши от мене́ глаго́ла, о не́мже а́зъ вопрошу́ тя. И рече́ жена́: да глаго́летъ у́бо госпо́дь мо́й ца́рь.
И рече́ ца́рь: еда́ рука́ Иоа́вля о все́мъ се́мъ съ тобо́ю? И рече́ жена́ къ царю́: да живе́тъ душа́ твоя́, го́споди мо́й царю́, а́ще е́сть одесну́ю или́ ошу́юю от всѣ́хъ, я́же глаго́ла господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко ра́бъ тво́й Иоа́въ то́й заповѣ́да мнѣ́, и то́й вложи́ во уста́ рабѣ́ твое́й вся́ словеса́ сiя́:
за е́же прiити́ лицу́ глаго́ла сего́, е́же сотвори́ ра́бъ тво́й Иоа́въ сло́во сiе́: господи́нъ же мо́й ца́рь му́дръ, я́коже му́дрость а́нгела Бо́жiя, е́же разумѣ́ти вся́, я́же на земли́.
И рече́ ца́рь ко Иоа́ву: се́, ны́нѣ сотвори́хъ ти́ по словеси́ твоему́ сему́: иди́, возврати́ о́трока Авессало́ма.
И паде́ на лицы́ свое́мъ Иоа́въ на зе́млю, и поклони́ся, и благослови́ царя́. И рече́ Иоа́въ: дне́сь позна́ ра́бъ тво́й, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю́, я́ко сотвори́ господи́нъ мо́й ца́рь сло́во раба́ своего́.
И воста́ Иоа́въ и и́де въ гедсу́ръ, и приведе́ Авессало́ма во Иерусали́мъ.
И рече́ ца́рь: да возврати́тся въ до́мъ сво́й, лица́ же моего́ да не ви́дитъ. И возврати́ся Авессало́мъ въ до́мъ сво́й, лица́ же царе́ва не ви́дѣ.
И я́коже Авессало́мъ не бѣ́ му́жъ во все́мъ Изра́или хва́ленъ зѣло́: от пяты́ ноги́ его́ и до верха́ его́ не бѣ́ въ не́мъ поро́ка:
и внегда́ стрищи́ ему́ главу́ свою́, и бы́сть от нача́ла дні́й до дні́й въ ня́же стрижа́шеся, я́ко тя́жко бя́ше ему́ от ни́хъ, и стригу́щься вѣ́сяше власы́ главы́ своея́ двѣ́сти си́клей по си́клю ца́рскому.
И роди́шася Авессало́му три́ сы́ны и дще́рь еди́на, и и́мя е́й Ѳама́рь: сiя́ бѣ́ жена́ добра́ зѣло́ взо́ромъ, и бы́сть жена́ ровоа́му сы́ну Соломо́ню, и роди́ ему́ Аві́ю.
И сѣдя́ше Авессало́мъ во Иерусали́мѣ два́ лѣ́та дні́й, и лица́ царе́ва не ви́дѣ.
И посла́ Авессало́мъ ко Иоа́ву, дабы́ посла́ти его́ ко царю́, и не восхотѣ́ прiити́ къ нему́: и посла́ второ́е къ нему́, и не восхотѣ́ прiити́.
И рече́ Авессало́мъ ко отроко́мъ свои́мъ: ви́дите, ча́сть на селѣ́ Иоа́вли бли́зъ мене́, его́ та́мо ячме́нь, иди́те и запали́те его́ огне́мъ. И запали́ша раби́ Авессало́мли ча́сть [Иоа́влю] огне́мъ. И прiидо́ша раби́ Иоа́вли къ нему́ раздра́вше ри́зы своя́, и рѣ́ша: пожго́ша раби́ Авессало́мли ча́сть твою́ огне́мъ.
И воста́ Иоа́въ и прiи́де ко Авессало́му въ до́мъ, и рече́ къ нему́: почто́ сожго́ша раби́ твои́ ча́сть мою́ огне́мъ?
И рече́ Авессало́мъ ко Иоа́ву: се́, посыла́хъ къ тебѣ́, глаго́ля: иди́ сѣ́мо, и послю́ тя ко царю́, глаго́ля: почто́ прiидо́хъ изъ гедсу́ра? лу́чше ми́ бѣ́ бы́ти еще́ та́мо: и ны́нѣ се́, лица́ царе́ва не ви́дѣхъ: а́ще же е́сть во мнѣ́ непра́вда, то́ умертви́ мя.
И вни́де Иоа́въ ко царю́ и возвѣсти́ ему́. И призва́ Авессало́ма, и прiи́де ко царю́, и поклони́ся ему́, и паде́ лице́мъ свои́мъ на зе́млю предъ лице́мъ царе́вымъ, и облобыза́ ца́рь Авессало́ма.
І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий.
У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої.
А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті.
І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.
І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка.
І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов…
І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке.
А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився.
І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік!
Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.
Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки.
І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його?
Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку.
А його вбив мечем Аммонових синів.
Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку.
А його вбив мечем Аммонових синів.
А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.
Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця.
Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем.
І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом!
А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!
А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!
Та що ти спонукав зневаження Господа цією річчю, то син твій, народжений тобі, конче помре.
І пішов Натан до свого дому, а Господь уразив дитя, що Давидові породила Урієва жінка, і воно захворіло.
А Давид молив Бога за дитинку, і постив Давид, і входив до кімнати, і ночував, поклавшись на землю.
І прийшли старші його дому до нього, щоб підняти його з землі, та він не хотів, і не підкріпився з ними хлібом.
І сталося сьомого дня, і померло те дитя, а Давидові слуги боялися донести йому, що померло те дитя, бо казали: Ось як була та дитина живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу;
а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.
а як ми скажемо до нього: Померло це дитя, то ще вчинить щось лихе.
А Давид побачив, що слуги його шепочуться поміж собою, і зрозумів Давид, що померло те дитя.
І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя?
А ті відказали: Померло.
І сказав Давид до своїх слуг: Чи не померло те дитя?
А ті відказали: Померло.
І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився.
Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.
Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, і поклали йому хліба, і він їв.
І сказали йому слуги його: Що це за річ, яку ти вчинив?
Коли те дитя жило, ти постив та плакав;
а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?
Коли те дитя жило, ти постив та плакав;
а як померло те дитя, ти встав та й їв хліб?
А він відказав: Коли те дитя ще жило, я постив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
А тепер, померло воно.
Нащо то я б постив?
Чи зможу ще повернути його?
Я піду до нього, а воно не вернеться до мене…
Нащо то я б постив?
Чи зможу ще повернути його?
Я піду до нього, а воно не вернеться до мене…
І потішив Давид жінку свою Вірсавію, і прийшов до неї, і ліг із нею.
І вона вродила сина, а він назвав ім́я йому: Соломон.
І Господь полюбив його,
І вона вродила сина, а він назвав ім́я йому: Соломон.
І Господь полюбив його,
і послав пророка Натана, і той назвав ім́я йому: Єдід́я, ради Господа.
А Йоав воював з Раббою аммонітян, і здобув царське місто.
І послав Йоав послів до Давида, і сказав: Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
А тепер збери решту народу, і таборуй біля міста, та здобудь його, щоб не здобув те місто я, і щоб не було воно назване моїм ім́ям.
І зібрав Давид увесь народ, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
І взяв він корону з голови їхнього царя, а вага її талант золота, та дорогий камінь, і Давид поклав її на свою голову.
І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
І він виніс дуже багато здобичі з того міста.
А народ, що був у ньому, він повиводив, і поклав їх під пилку, і під залізні долота та під залізні сокири, і позаганяв їх до цегельняної печі.
І так робив він усім аммонітським містам.
І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
І так робив він усім аммонітським містам.
І вернувся Давид та ввесь народ до Єрусалиму.
І сталося по тому, мав Авесалом, син Давидів, уродливу сестру, а ім́я їй Тамара.
І покохав її Амнон, син Давидів.
І покохав її Амнон, син Давидів.
І вболівав Амнон так, що він аж захворів через свою сестру Тамару, бо вона була дівчина, і Амнонові здавалося трудно щось їй зробити.
А Амнон мав товариша, а ім́я йому Йонадав, син Шім́ї, Давидового брата.
І Йонадав був чоловік дуже хитрий.
І Йонадав був чоловік дуже хитрий.
І він сказав йому: Чого ти, царевичу, такий марний щоранку?
Чи ж не розповіси мені?
І сказав йому Амнон: Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома.
Чи ж не розповіси мені?
І сказав йому Амнон: Я кохаю Тамару, сестру брата свого Авесалома.
І сказав йому Йонадав: Ляж на ложі своєму, і вдавай хворого.
А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай підкріпить мене хлібом, і нехай зробить на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв із руки її.
А коли прийде твій батько, щоб побачити тебе, то скажи йому: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай підкріпить мене хлібом, і нехай зробить на моїх очах ту їжу, щоб я бачив та їв із руки її.
І поклався Амнон, і вдавав хворого, а цар прийшов побачити його.
І сказав Амнон до царя: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки.
І сказав Амнон до царя: Нехай прийде сестра моя Тамара, і нехай спече на моїх очах два млинці, і я попоїм з її руки.
І послав Давид до Тамари, до дому, говорячи: Іди до дому твого брата Амнона, і приготов йому їжу.
І прийшла Тамара до дому свого брата Амнона, а він лежить.
І взяла вона тіста, і замісила, і приготовила на очах його, та й спекла млинці.
І взяла вона тіста, і замісила, і приготовила на очах його, та й спекла млинці.
І взяла вона сковорідку, і виложила перед ним, та він відмовився їсти.
І сказав Амнон: Випровадь від мене всіх людей.
І повиходили від нього всі люди.
І сказав Амнон: Випровадь від мене всіх людей.
І повиходили від нього всі люди.
І сказав Амнон: Принеси їжу до кімнати, і я з́їм із твоєї руки.
І взяла Тамара млинці, що приготовила, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.
І взяла Тамара млинці, що приготовила, та й принесла своєму братові Амнонові до кімнати.
І вона принесла до нього, щоб їв, а він схопив її, та й сказав до неї: Ходи, ляж зо мною, моя сестро!…
А вона йому відказала: Ні, брате мій, не безчесть мене, бо не робиться так в Ізраїлі!
Не роби цієї гидоти.
Не роби цієї гидоти.
І куди я понесу свою ганьбу?
А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі.
Ти переговори з царем, і він не відмовить віддати мене тобі…
А ти станеш, як один із мерзотників в Ізраїлі.
Ти переговори з царем, і він не відмовить віддати мене тобі…
Та він не хотів слухати її голосу.
І був він сильніший від неї, і збезчестив її, і лежав із нею…
І був він сильніший від неї, і збезчестив її, і лежав із нею…
І по цьому дуже зненавидів її Амнон великою ненавистю, бо ця ненависть, якою він зненавидів її, була більша від любови, якою любив її.
І сказав до неї Амнон: Уставай, іди собі…
І сказав до неї Амнон: Уставай, іди собі…
А вона відказав йому: Через це велике зло, по тому, що зробив ти зо мною, хочеш ще вигнати мене?
Та він не хотів її слухати.
Та він не хотів її слухати.
І покликав він юнака свого, слугу свого, та й сказав: Виженіть оцю від мене геть, і замкни за нею двері…
А на ній була квітчаста туніка, бо так завжди вбиралися царські дочки, панни.
І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.
І його слуга випровадив її назовні, і замкнув за нею двері.
А Тамара посипала попелом свою голову, а квітчасту туніку, що була на ній, роздерла, і поклала руку свою на голову свою, і все ходила та голосила…
І сказав до неї брат її Авесалом: Чи брат твій Амнон був із тобою?
А тепер, сестро моя, мовчи, брат же твій він!
Не бери цієї речі до серця свого…
І осіла Тамара, знівечена, у домі брата свого Авесалома.
А тепер, сестро моя, мовчи, брат же твій він!
Не бери цієї речі до серця свого…
І осіла Тамара, знівечена, у домі брата свого Авесалома.
А цар Давид почув про це все, і сильно розгнівався!
І не говорив Авесалом з Амноном ні про добре, ні про зле, бо Авесалом зненавидів Амнона за те, що той збезчестив сестру його Тамару.
І сталося по двох роках, і мав Авесалом стриження овець у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.
І прийшов Авесалом до царя та й сказав: Ось у раба твого стриження, нехай піде цар та раби його з твоїм рабом.
І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ж ми всі, щоб не бути тобі на тяготу.
І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.
І той сильно просив його, та він не хотів піти, але поблагословив його.
І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон!
І сказав йому цар: Чого від піде з тобою?
І сказав йому цар: Чого від піде з тобою?
Та Авесалом сильно просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
А Авесалом загадав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, як Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона!
і ви вб́єте його.
Не бійтеся, чи ж не я загадав вам?
Будьте міцні та відважні!…
і ви вб́єте його.
Не бійтеся, чи ж не я загадав вам?
Будьте міцні та відважні!…
І зробили Авесаломові юнаки Амнонові, як загадав був Авесалом.
А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
А царські сини повставали, і сіли верхи кожен на мула свого, та й повтікали.
І сталося, були вони ще в дорозі, а вістка прийшла до Давида така: Авесалом повбивав усіх царських синів, і не позосталося з них ні одного…
І цар устав, і роздер шати свої, та й упав на землю, і всі слуги його стояли при ньому з роздертими шатами.
І відповів Йонадав, син Шім́ї, Давидового брата, та й сказав: Нехай не каже мій пан: Усіх юнаків, царських синів, повбивали, бо помер тільки сам Амнон.
Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
Бо на наказ Авесалома це було вирішене від дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
А тепер нехай мій пан цар не кладе на своє серце такого, говорячи: Усі царські сини повмирали, бо помер тільки сам Амнон.
І Авесалом утік.
А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.
А юнак вартівник звів свої очі й побачив, аж ось численний народ іде дорогою, що була за ним, від боку гори.
І сказав Йонадав до царя: Ось прийшли царські сини, як слово раба твого, так сталося.
І сталося, як скінчив він говорити, аж ось поприходили царські сини, і піднесли свій голос та й плакали.
А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем…
А також цар та всі слуги його плакали вельми ревним плачем…
А Авесалом утік, і пішов до Талмая, Амміхурового сина, царя ґешурського.
А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
А Давид був у жалобі за сином своїм усі ті дні.
А Авесалом утік, і пішов до Ґешуру, і пробув там три роки.
І перестав цар Давид гніватися на Авесалома, бо він був зчасом потішений за Амнона, що помер.
А Йоав, син Церуї, пізнав, що цареве серце прихилилося до Авесалома.
І послав Йоав до Текої, і взяв звідти мудру жінку, та й сказав до неї: Удавай жалобу, і вберись у жалобні шати, і не намащуйся оливою, і будеш, як та жінка, що багато днів у жалобі за померлим.
І прийдеш ти до царя, та й скажеш до нього таке то слово.
І Йоав поклав ці слова в її уста.
І Йоав поклав ці слова в її уста.
І говорила та текоїтянка до царя, і впала на обличчя своє на землю, і вклонилася та й сказала: Поможи, царю!
І сказав до неї цар: Що тобі?
А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
А та відказала: Та я жінка вдова, а чоловік мій помер.
А в невільниці твоєї двоє синів.
І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.
І посварилися вони обидва в полі, а рятівника між ними не було, і вдарив один одного, та й убив його.
А ось увесь рід устав на невільницю твою та й кажуть: Видай убійника свого брата, і ми вб́ємо його за душу його брата, якого він убив, і вигубимо також спадкоємця.
І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі…
І погасять вони останню іскру мою, яка позосталася, щоб не лишити моєму чоловікові ані ймення, ані нащадків на поверхні землі…
І сказав цар до тієї жінки: Іди до свого дому, а я накажу про тебе.
І сказала та текоїтянка до царя: На мене, пане мій царю, той гріх, та на дім мого батька, а цар та трон його невинні.
І сказав цар: Того, хто буде говорити на тебе, приведеш його до мене, і він більш уже не займе тебе.
Та вона відказала: Нехай згадає цар Господа, Бога свого, щоб не помножити на згубу месника за кров та щоб вони не погубили мого сина.
А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!
А він відказав: Як живий Господь, не впаде на землю й волосина сина твого!
І сказала та жінка: Нехай но невільниця твоя скаже слово до свого пана царя!
А він відказав: Говори!
А він відказав: Говори!
І сказала та жінка: А чому ти так думаєш проти Божого народу?
Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.
Бо цар, коли сказав таке слово, сам себе обвинуватив, бо цар не вертає свого вигнанця.
Бо ми конче помремо, і ми як та вода, вилита на землю, що її не зібрати.
Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.
Та Бог не знищить душі, і Він задумав не відвернути від Себе відігнаного.
І оце тепер прийшла я сказати панові моєму цареві оцю справу, бо той народ настрашив мене.
І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.
І сказала твоя невільниця: Нехай скажу я цареві, може виконає цар слово своєї невільниці.
Бо цар вислухає, щоб урятувати свою невільницю з руки того чоловіка, що хоче вигубити мене та мого сина разом із Божого спадку.
І сказала твоя невільниця: Нехай станеться слово мого пана царя на втіху мені, бо мій пан цар як Ангол Божий, і розуміє добре та зле.
А Господь, Бог твій, буде з тобою!
А Господь, Бог твій, буде з тобою!
А цар відповів та й сказав до тієї жінки: Не заховай передо мною нічого, про що я спитаю тебе.
І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!
І сказала та жінка: Нехай же говорить пан мій цар!
І цар сказав: Чи не Йоавова рука з тобою в усьому цьому?
І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.
І відповіла та жінка та й сказала: Як жива душа моя, пане мій царю, не можна відхилитися ані праворуч, ані ліворуч від усього, що говорив мій пан цар, бо твій раб Йоав він наказав мені це, і він уклав в уста твоєї невільниці всі ці слова.
Щоб змінити вигляд тієї справи, раб твій Йоав зробив оцю річ.
А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.
А пан мій мудрий, як мудрий Божий Ангол, щоб знати про все, що на землі.
І сказав цар до Йоава: Ось зробив ти цю річ, тож піди, поверни того юнака, Авесалома!
І впав Йоав на обличчя своє на землю, і поклонився, та й поблагословив царя.
І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.
І сказав Йоав: Сьогодні раб твій пізнав, що знайшов ласку в очах твоїх, пане мій царю, бо цар виконав прохання свого раба.
І встав Йоав і пішов до Ґешуру, і привів Авесалома до Єрусалиму.
А цар сказав: Нехай він вернеться до свого дому, але обличчя мого не побачить.
І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.
І вернувся Авесалом до дому свого, та царського обличчя не бачив.
А такого вродливого мужа, як Авесалом, не було в усьому Ізраїлі, щоб був так дуже хвалений, від стопи ноги його й аж до верху голови його не було в ньому вади.
А коли він голив свою голову, а голив він щороку, бо тяжке було волосся на ньому, тому голив його то важив волосся голови своєї на двісті шеклів царської ваги.
І народилися Авесаломові троє синів та одна дочка, а ім́я їй Тамара.
Вона була жінка вродлива з вигляду.
Вона була жінка вродлива з вигляду.
І сидів Авесалом в Єрусалимі два роки часу, а царського обличчя не бачив.
І послав Авесалом до Йоава, щоб послати його до царя, та він не хотів прийти до нього.
І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.
І послав він іще другий раз, та той не хотів прийти.
І сказав він до своїх слуг: Погляньте на Йоавову ділянку поля, що поруч мого, а в нього там ячмінь, ідіть і підпаліть його огнем.
І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.
І Авесаломові слуги підпалили ту ділянку поля огнем.
Тоді Йоав устав і прийшов до Авесалома до дому, та й сказав йому: Нащо слуги твої підпалили огнем ту мою ділянку поля?
І сказав Авесалом до Йоава: Я ж посилав до тебе, говорячи: Прийди сюди, і нехай я пошлю тебе до царя сказати: Чого я прийшов із Ґешуру?
Добре було б мені ще лишатися там.
А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб́є мене…
Добре було б мені ще лишатися там.
А тепер нехай я побачу царське обличчя, а якщо є на мені гріх, то нехай уб́є мене…
І прийшов Йоав до царя, і розповів йому те.
І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі.
А цар поцілував Авесалома…
І покликав він Авесалома, а той прийшов до царя та й поклонився йому обличчям своїм до землі.
А цар поцілував Авесалома…
Синодальный
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
1 Суд Божий передан чрез Нафана, который притчею приводит Давида к исповеданию и покаянию; 15 наказание Давида начинается с болезни и смерти младенца, рожденного Вирсавией; 24 рождение Соломона; полное поражение Аммонитян.
И послал Господь Нафана [пророка] к Давиду, и тот пришел к нему и сказал ему: в одном городе были два человека, один богатый, а другой бедный;
у богатого было очень много мелкого и крупного скота,
а у бедного ничего, кроме одной овечки, которую он купил маленькую и выкормил, и она выросла у него вместе с детьми его; от хлеба его она ела, и из его чаши пила, и на груди у него спала, и была для него, как дочь;
и пришел к богатому человеку странник, и тот пожалел взять из своих овец или волов, чтобы приготовить [обед] для странника, который пришел к нему, а взял овечку бедняка и приготовил ее для человека, который пришел к нему.
Сильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: жив Господь! достоин смерти человек, сделавший это;
и за овечку он должен заплатить вчетверо, за то, что он сделал это, и за то, что не имел сострадания.
И сказал Нафан Давиду: ты – тот человек, [который сделал это]. Так говорит Господь Бог Израилев: Я помазал тебя в царя над Израилем и Я избавил тебя от руки Саула,
и дал тебе дом господина твоего и жен господина твоего на лоно твое, и дал тебе дом Израилев и Иудин, и, если этого [для тебя] мало, прибавил бы тебе еще больше;
зачем же ты пренебрег слово Господа, сделав злое пред очами Его? Урию Хеттеянина ты поразил мечом; жену его взял себе в жену, а его ты убил мечом Аммонитян;
итак не отступит меч от дома твоего во веки, за то, что ты пренебрег Меня и взял жену Урии Хеттеянина, чтоб она была тебе женою.
Так говорит Господь: вот, Я воздвигну на тебя зло из дома твоего, и возьму жен твоих пред глазами твоими, и отдам ближнему твоему, и будет он спать с женами твоими пред этим солнцем;
ты сделал тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем.
И сказал Давид Нафану: согрешил я пред Господом. И сказал Нафан Давиду: и Господь снял с тебя грех твой; ты не умрешь;
но как ты этим делом подал повод врагам Господа хулить Его, то умрет родившийся у тебя сын.
И пошел Нафан в дом свой. И поразил Господь дитя, которое родила жена Урии Давиду, и оно заболело.
И молился Давид Богу о младенце, и постился Давид, и, уединившись провел ночь, лежа на земле.
И вошли к нему старейшины дома его, чтобы поднять его с земли; но он не хотел, и не ел с ними хлеба.
На седьмой день дитя умерло, и слуги Давидовы боялись донести ему, что умер младенец; ибо, говорили они, когда дитя было еще живо, и мы уговаривали его, и он не слушал голоса нашего, как же мы скажем ему: «умерло дитя»? Он сделает что-нибудь худое.
И увидел Давид, что слуги его перешептываются между собою, и понял Давид, что дитя умерло, и спросил Давид слуг своих: умерло дитя? И сказали: умерло.
Тогда Давид встал с земли и умылся, и помазался, и переменил одежды свои, и пошел в дом Господень, и молился. Возвратившись домой, потребовал, чтобы подали ему хлеба, и он ел.
И сказали ему слуги его: что значит, что ты так поступаешь: когда дитя было еще живо, ты постился и плакал [и не спал]; а когда дитя умерло, ты встал и ел хлеб [и пил]?
И сказал Давид: доколе дитя было живо, я постился и плакал, ибо думал: кто знает, не помилует ли меня Господь, и дитя останется живо?
А теперь оно умерло; зачем же мне поститься? Разве я могу возвратить его? Я пойду к нему, а оно не возвратится ко мне.
И утешил Давид Вирсавию, жену свою, и вошел к ней и спал с нею; и она [зачала и] родила сына, и нарекла ему имя: Соломон. И Господь возлюбил его
и послал пророка Нафана, и он нарек ему имя: Иедидиа* по слову Господа. //*Возлюбленный Богом.
Иоав воевал против Раввы Аммонитской и взял почти царственный город.
И послал Иоав к Давиду сказать ему: я нападал на Равву и овладел водою города;
теперь собери остальной народ и подступи к городу и возьми его; ибо, если я возьму его, то мое имя будет наречено ему.
И собрал Давид весь народ и пошел к Равве, и воевал против нее и взял ее.
И взял Давид венец царя их с головы его, – а в нем было золота талант и драгоценный камень, – и возложил его Давид на свою голову, и добычи из города вынес очень много.
А народ, бывший в нем, он вывел и положил их под пилы, под железные молотилки, под железные топоры, и бросил их в обжигательные печи. Так он поступил со всеми городами Аммонитскими. И возвратился после того Давид и весь народ в Иерусалим.
«положил их» вероятнее всего означает — «заставил работать».
1 Амнон, сын Давида, бесчестит Фамарь, сестру Авессалома, и изгоняет её; 20 Авессалом возненавидел за это Амнона и повелевает поразить его; 30 остальные сыновья Давида возвращаются, а Авессалом убежал на три года к царю Гессурскому.
И было после того: у Авессалома, сына Давидова, была сестра красивая, по имени Фамарь, и полюбил ее Амнон, сын Давида.
И скорбел Амнон до того, что заболел из-за Фамари, сестры своей; ибо она была девица, и Амнону казалось трудным что-нибудь сделать с нею.
Но у Амнона был друг, по имени Ионадав, сын Самая, брата Давидова; и Ионадав был человек очень хитрый.
И он сказал ему: отчего ты так худеешь с каждым днем, сын царев, – не откроешь ли мне? И сказал ему Амнон: Фамарь, сестру Авессалома, брата моего, люблю я.
И сказал ему Ионадав: ложись в постель твою, и притворись больным; и когда отец твой придет навестить тебя: скажи ему: пусть придет Фамарь, сестра моя, и подкрепит меня пищею, приготовив кушанье при моих глазах, чтоб я видел, и ел из рук ее.
И лег Амнон и притворился больным, и пришел царь навестить его; и сказал Амнон царю: пусть придет Фамарь, сестра моя, и испечет при моих глазах лепешку, или две, и я поем из рук ее.
И послал Давид к Фамари в дом сказать: пойди в дом Амнона, брата твоего, и приготовь ему кушанье.
И пошла она в дом брата своего Амнона; а он лежит. И взяла она муки и замесила, и изготовила пред глазами его и испекла лепешки,
и взяла сковороду и выложила пред ним; но он не хотел есть. И сказал Амнон: пусть все выйдут от меня. И вышли от него все люди,
и сказал Амнон Фамари: отнеси кушанье во внутреннюю комнату, и я поем из рук твоих. И взяла Фамарь лепешки, которые приготовила, и отнесла Амнону, брату своему, во внутреннюю комнату.
И когда она поставила пред ним, чтоб он ел, то он схватил ее, и сказал ей: иди, ложись со мною, сестра моя.
Но она сказала: нет, брат мой, не бесчести меня, ибо не делается так в Израиле; не делай этого безумия.
И я, куда пойду я с моим бесчестием? И ты, ты будешь одним из безумных в Израиле. Ты поговори с царем; он не откажет отдать меня тебе.
Но он не хотел слушать слов ее, и преодолел ее, и изнасиловал ее, и лежал с нею.
Потом возненавидел ее Амнон величайшею ненавистью, так что ненависть, какою он возненавидел ее, была сильнее любви, какую имел к ней; и сказал ей Амнон: встань, уйди.
И [Фамарь] сказала ему: нет, [брат]; прогнать меня – это зло больше первого, которое ты сделал со мною. Но он не хотел слушать ее.
И позвал отрока своего, который служил ему, и сказал: прогони эту от меня вон и запри дверь за нею.
На ней была разноцветная одежда, ибо такие верхние одежды носили царские дочери-девицы. И вывел ее слуга вон и запер за нею дверь.
И посыпала Фамарь пеплом голову свою, и разодрала разноцветную одежду, которую имела на себе, и положила руки свои на голову свою, и так шла и вопила.
И сказал ей Авессалом, брат ее: не Амнон ли, брат твой, был с тобою? – но теперь молчи, сестра моя; он – брат твой; не сокрушайся сердцем твоим об этом деле. И жила Фамарь в одиночестве в доме Авессалома, брата своего.
И услышал царь Давид обо всем этом, и сильно разгневался, [но не опечалил духа Амнона, сына своего, ибо любил его, потому что он был первенец его].
Авессалом же не говорил с Амноном ни худого, ни хорошего; ибо возненавидел Авессалом Амнона за то, что он обесчестил Фамарь, сестру его.
Чрез два года было стрижение овец у Авессалома в Ваал-Гацоре, что у Ефрема, и позвал Авессалом всех сыновей царских.
И пришел Авессалом к царю и сказал: вот, ныне стрижение овец у раба твоего; пусть пойдет царь и слуги его с рабом твоим.
Но царь сказал Авессалому: нет, сын мой, мы не пойдем все, чтобы не быть тебе в тягость. И сильно упрашивал его Авессалом; но он не захотел идти, и благословил его.
И сказал ему Авессалом: по крайней мере пусть пойдет с нами Амнон, брат мой. И сказал ему царь: зачем ему идти с тобою?
Но Авессалом упросил его, и он отпустил с ним Амнона и всех царских сыновей; [и сделал Авессалом пир, как царь делает пир].
Авессалом же приказал отрокам своим, сказав: смотрите, как только развеселится сердце Амнона от вина, и я скажу вам: «поразите Амнона», тогда убейте его, не бойтесь; это я приказываю вам, будьте смелы и мужественны.
И поступили отроки Авессалома с Амноном, как приказал Авессалом. Тогда встали все царские сыновья, сели каждый на мула своего и убежали.
Когда они были еще на пути, дошел слух до Давида, что Авессалом умертвил всех царских сыновей, и не осталось ни одного из них.
И встал царь, и разодрал одежды свои, и повергся на землю, и все слуги его, предстоящие ему, разодрали одежды свои.
Но Ионадав, сын Самая, брата Давидова, сказал: пусть не думает господин мой [царь], что всех отроков, царских сыновей, умертвили; один только Амнон умер, ибо у Авессалома был этот замысел с того дня, как Амнон обесчестил сестру его;
итак пусть господин мой, царь, не тревожится мыслью о том, будто умерли все царские сыновья: умер один только Амнон.
И убежал Авессалом. И поднял отрок, стоявший на страже, глаза свои, и увидел: вот, много народа идет по дороге по скату горы. [И пришел страж, и возвестил царю, и сказал: я видел людей на дороге Оронской на скате горы.]
Тогда Ионадав сказал царю: это идут царские сыновья; как говорил раб твой, так и есть.
И едва только сказал он это, вот пришли царские сыновья, и подняли вопль и плакали. И сам царь и все слуги его плакали очень великим плачем.
Авессалом же убежал и пошел к Фалмаю, сыну Емиуда, царю Гессурскому [в землю Хамаахадскую]. И плакал [царь] Давид о сыне своем во все дни.
Авессалом убежал и пришел в Гессур и пробыл там три года.
И не стал царь Давид преследовать Авессалома; ибо утешился о смерти Амнона.
1 Умная женщина из Фекои, наученная Иоавом, говорит Давиду притчу, в которой он увидел себя и Авессалома; 21 он повелевает Иоаву вернуть Авессалома из Гессура; 25 красота Авессалома, его семья; он добился посредничества Иоава в сношении с Давидом, и после двух лет он допущен был к царю.
И заметил Иоав, сын Саруи, что сердце царя обратилось к Авессалому.
И послал Иоав в Фекою, и взял оттуда умную женщину и сказал ей: притворись плачущею и надень печальную одежду, и не мажься елеем, и представься женщиною, много дней плакавшею по умершем;
и пойди к царю и скажи ему так и так. И вложил Иоав в уста ее, что сказать.
И вошла женщина Фекоитянка к царю и пала лицем своим на землю, и поклонилась и сказала: помоги, царь, [помоги]!
И сказал ей царь: что тебе? И сказала она: я [давно] вдова, муж мой умер;
и у рабы твоей было два сына; они поссорились в поле, и некому было разнять их, и поразил один другого и умертвил его.
И вот, восстало все родство на рабу твою, и говорят: «отдай убийцу брата своего; мы убьем его за душу брата его, которую он погубил, и истребим даже наследника». И так они погасят остальную искру мою, чтобы не оставить мужу моему имени и потомства на лице земли.
И сказал царь женщине: иди спокойно домой, я дам приказание о тебе.
Но женщина Фекоитянка сказала царю: на мне, господин мой царь, да будет вина и на доме отца моего, царь же и престол его неповинен.
И сказал царь: того, кто будет против тебя, приведи ко мне, и он более не тронет тебя.
Она сказала: помяни, царь, Господа Бога твоего, чтобы не умножились мстители за кровь и не погубили сына моего. И сказал царь: жив Господь! не падет и волос сына твоего на землю.
И сказала женщина: позволь рабе твоей сказать еще слово господину моему царю.
Он сказал: говори. И сказала женщина: почему ты так мыслишь против народа Божия? Царь, произнеся это слово, обвинил себя самого, потому что не возвращает изгнанника своего.
Мы умрем и будем как вода, вылитая на землю, которую нельзя собрать; но Бог не желает погубить душу и помышляет, как бы не отвергнуть от Себя и отверженного.
И теперь я пришла сказать царю, господину моему, эти слова, потому что народ пугает меня; и раба твоя сказала: поговорю я с царем, не сделает ли он по слову рабы своей;
верно царь выслушает и избавит рабу свою от руки людей, хотящих истребить меня вместе с сыном моим из наследия Божия.
И сказала раба твоя: да будет слово господина моего царя в утешение мне, ибо господин мой царь, как Ангел Божий, и может выслушать и доброе и худое. И Господь Бог твой будет с тобою.
И отвечал царь и сказал женщине: не скрой от меня, о чем я спрошу тебя. И сказала женщина: говори, господин мой царь.
И сказал царь: не рука ли Иоава во всем этом с тобою? И отвечала женщина и сказала: да живет душа твоя, господин мой царь; ни направо, ни налево нельзя уклониться от того, что сказал господин мой, царь; точно, раб твой Иоав приказал мне, и он вложил в уста рабы твоей все эти слова;
чтобы притчею дать делу такой вид, раб твой Иоав научил меня; но господин мой [царь] мудр, как мудр Ангел Божий, чтобы знать все, что на земле.
И сказал царь Иоаву: вот, я сделал [по слову твоему]; пойди же, возврати отрока Авессалома.
Тогда Иоав пал лицем на землю и поклонился, и благословил царя и сказал: теперь знает раб твой, что обрел благоволение пред очами твоими, господин мой царь, так как царь сделал по слову раба своего.
И встал Иоав, и пошел в Гессур, и привел Авессалома в Иерусалим.
И сказал царь: пусть он возвратится в дом свой, а лица моего не видит. И пошел Авессалом в свой дом, а лица царского не видал.
Не было во всем Израиле мужчины столь красивого, как Авессалом, и столько хвалимого, как он; от подошвы ног до верха головы его не было у него недостатка.
Когда он стриг голову свою, – а он стриг ее каждый год, потому что она отягощала его, – то волоса с головы его весили двести сиклей по весу царскому.
И родились у Авессалома три сына и одна дочь, по имени Фамарь; она была женщина красивая [и сделалась женою Ровоама, сына Соломонова, и родила ему Авию].
И оставался Авессалом в Иерусалиме два года, а лица царского не видал.
И послал Авессалом за Иоавом, чтобы послать его к царю, но тот не захотел прийти к нему. Послал и в другой раз; но тот не захотел прийти.
И сказал [Авессалом] слугам своим: видите участок поля Иоава подле моего, и у него там ячмень; пойдите, выжгите его огнем. И выжгли слуги Авессалома тот участок поля огнем. [И пришли слуги Иоава к нему, разодрав одежды свои, и сказали: слуги Авессалома выжгли участок твой огнем.]
И встал Иоав, и пришел к Авессалому в дом, и сказал ему: зачем слуги твои выжгли мой участок огнем?
И сказал Авессалом Иоаву: вот, я посылал за тобою, говоря: приди сюда, и я пошлю тебя к царю сказать: зачем я пришел из Гессура? Лучше было бы мне оставаться там. Я хочу увидеть лице царя. Если же я виноват, то убей меня.
И пошел Иоав к царю и пересказал ему это. И позвал царь Авессалома; он пришел к царю, [поклонился ему] и пал лицем своим на землю пред царем; и поцеловал царь Авессалома.