Скрыть
3:11
3:17
3:23
3:37
Церковнославянский (рус)
И бы́сть бра́нь на мно́го между́ до́момъ Сау́лимъ и между́ до́момъ дави́довымъ, и до́мъ дави́довъ воз­выша́­шеся и укрѣпля́шеся, до́мъ же Сау́ль идя́ше и изнемога́­ше.
И роди́шася дави́ду въ Хевро́нѣ сыно́въ ше́сть: и бѣ́ перворо́дный ему́ Амно́нъ от­ Ахинаа́мы Иезраили́тыни,
и вторы́й ему́ сы́нъ далуі́а от­ Авиге́и карми́лскiя, и тре́тiй Авессало́мъ сы́нъ маа́хи дще́ре Ѳолми́ царя́ гесси́рска,
четве́ртый Адо́нiа сы́нъ Агги́ѳы, и пя́тый Сафаті́а от­ Авита́лы,
и шесты́й Иеѳераа́мъ от­ е́глы жены́ дави́довы: сі́и роди́шася дави́ду въ Хевро́нѣ.
И бы́сть внегда́ бы́ти бра́ни между́ до́момъ Сау́лимъ и между́ до́момъ дави́довымъ, и бя́ше Авени́ръ держа́ до́мъ Сау́ловъ.
И Сау́лова подло́жница бѣ́, е́йже бѣ́ и́мя ресфа́, дще́рь Ио́ля. И вни́де къ не́й Авени́ръ, и рече́ Иевосѳе́й сы́нъ Сау́ль ко Авени́ру: что́ я́ко в­ше́лъ еси́ къ подло́жницѣ отца́ мо­его́?
И разгнѣ́вася зѣло́ Авени́ръ о словеси́ се́мъ на Иевосѳе́а и рече́ ему́ Авени́ръ: еда́ пе́сiя глава́ е́смь а́зъ? сотвори́хъ дне́сь ми́лость до́му Сау́ла отца́ тво­его́ и бра́тiи и зна́емымъ, и не от­ступи́хъ въ до́мъ дави́довъ, и и́щеши на мнѣ́ ты́ о непра́вдѣ жены́ дне́сь?
сiя́ да сотвори́тъ Бо́гъ Авени́ру и сiя́ да при­­ложи́тъ ему́, зане́ я́коже кля́т­ся Госпо́дь дави́ду, та́ко сотворю́ ему́ въ се́й де́нь,
е́же отъ­я́ти ца́р­ст­во от­ до́му Сау́ля и воз­дви́гнути престо́лъ дави́довъ во Изра́или и во Иу́дѣ от­ Да́на да́же до вирсаві́и.
И не воз­мо́же ктому́ Иевосѳе́й от­вѣща́ти Авени́ру словесе́ от­ боя́зни, я́же къ нему́.
И посла́ Авени́ръ къ дави́ду послы́ въ Ѳела́мъ, идѣ́же бѣ́, а́бiе, глаго́ля: положи́ завѣ́тъ тво́й со мно́ю, и се́, рука́ моя́ съ тобо́ю, е́же воз­врати́ти ми́ къ тебѣ́ ве́сь до́мъ Изра́илевъ.
И рече́ дави́дъ: до́брѣ, а́зъ положу́ съ тобо́ю завѣ́тъ, то́кмо словесе́ еди́наго прошу́ у тебе́, глаго́ля: не и́маши ви́дѣти лица́ мо­его́, а́ще не при­­веде́ши Мелхо́лы дще́ре Сау́ли, при­­ходя́щу ти́ ви́дѣти лице́ мое́.
И посла́ дави́дъ ко Иевосѳе́ю сы́ну Сау́лю вѣ́ст­ники, глаго́ля: от­да́ждь мнѣ́ жену́ мою́ Мелхо́лу, ю́же взя́хъ за сто́ необрѣ́занiй иноплеме́н­ничихъ.
И посла́ Иевосѳе́й, и взя́тъ ю́ от­ му́жа ея́ от­ Фалтiи́ла сы́на Селли́мова.
И идя́ше му́жъ ея́ съ не́ю пла́чася да́же до Вараки́ма. И рече́ къ нему́ Авени́ръ: иди́, воз­врати́ся. И воз­врати́ся.
И рече́ Авени́ръ къ старѣ́йшинамъ Изра́илевымъ, глаго́ля: вчера́ и тре́тiяго дне́ иска́сте дави́да, да ца́р­ст­вуетъ надъ ва́ми:
и ны́нѣ сотвори́те, я́коже Госпо́дь глаго́ла о дави́дѣ, глаго́ля: руко́ю раба́ мо­его́ дави́да спасу́ лю́ди моя́ Изра́иля от­ руки́ иноплеме́н­ничи и от­ руки́ всѣ́хъ враго́въ и́хъ.
И глаго́ла Авени́ръ во у́шы Венiами́ну: и и́де Авени́ръ глаго́лати во у́шы дави́довы въ Хевро́нъ вся́, ели́ка уго́дна бѣ́ша предъ очи́ма Изра́илевыма и предъ очи́ма всего́ до́му Венiами́ня.
И прiи́де Авени́ръ къ дави́ду въ Хевро́нъ, и съ ни́мъ два́десять муже́й. И сотвори́ дави́дъ пи́ръ Авени́ру и муже́мъ его́ и́же съ ни́мъ.
И рече́ Авени́ръ къ дави́ду: воста́ну ны́нѣ и пойду́ и соберу́ къ господи́ну мо­ему́ царю́ всего́ Изра́иля, и положу́ съ ни́мъ завѣ́тъ, и ца́р­ст­вовати и́маши всѣ́ми, и́хже жела́етъ душа́ твоя́. И посла́ дави́дъ Авени́ра, и и́де съ ми́ромъ.
И се́, о́троцы дави́довы и Иоа́въ идя́ху от­ исхо́да и коры́сть мно́гу неся́ху съ собо́ю, и Авени́ръ уже́ не бѣ́ съ дави́домъ въ Хевро́нѣ, я́ко от­сла́нъ бя́ше, и отъи́де съ ми́ромъ.
Иоа́въ же и все́ во́ин­ство его́ прiи́де: и воз­вѣсти́ша Иоа́ву, глаго́люще: при­­хожда́­ше Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ къ дави́ду, и от­сла́ его́, и отъи́де съ ми́ромъ.
И вни́де Иоа́въ къ царю́ и рече́: что́ сiе́ сотвори́лъ еси́? се́, при­­хожда́­ше Авени́ръ къ тебѣ́, и почто́ от­пусти́лъ еси́ его́, и отъи́де съ ми́ромъ?
или́ не вѣ́си зло́бы Авени́ра сы́на ни́рова, я́ко слука́в­ст­вовати къ тебѣ́ прiи́де, и уразумѣ́ти исхо́дъ тво́й и вхо́дъ тво́й, и увѣ́дати вся́ ели́ка твори́ши ты́?
И воз­врати́ся Иоа́въ от­ дави́да, и посла́ послы́ вслѣ́дъ Авени́ра, и воз­врати́ша его́ от­ кла́дязя сеира́мска: дави́дъ же не вѣ́дяше.
И воз­врати́ Авени́ра въ Хевро́нъ, и соврати́ его́ Иоа́въ на страну́ от­ вра́тъ глаго́лати къ нему́ лука́вно: и уда́ри его́ въ ля́двiя, и у́мре въ кро́ви Асаи́ла бра́та Иоа́вля.
И услы́ша дави́дъ по си́хъ и рече́: чи́стъ е́смь а́зъ и ца́р­ст­во мое́ от­ Го́спода и от­ны́нѣ и до вѣ́ка от­ кро́ве Авени́ра сы́на ни́рова:
да сни́детъ на главу́ Иоа́влю и на ве́сь до́мъ отца́ его́, и да не оскудѣ́етъ от­ до́му Иоа́вля излива́яй сѣ́мя, и прокаже́н­ный, и держа́йся жезла́, и па́даяй ору́жiемъ, и ума́лен­ный хлѣ́бами.
Иоа́въ же и Аве́сса бра́тъ его́ наблюда́ху Авени́ра, поне́же уби́ Асаи́ла бра́та и́хъ въ гавао́нѣ на бра́ни.
И рече́ дави́дъ ко Иоа́ву и ко всѣ́мъ лю́демъ его́: раздери́те ри́зы ва́шя и препоя́шитеся вре́тищы, и рыда́йте о Авени́рѣ. Са́мъ же ца́рь дави́дъ идя́ше вслѣ́дъ одра́.
И погребо́ша Авени́ра въ Хевро́нѣ. И воз­дви́же ца́рь гла́съ сво́й и пла́кася надъ гро́бомъ его́, и вси́ лю́дiе пла́каша о Авени́рѣ.
И пла́кася ца́рь надъ Авени́ромъ и рече́: еда́ сме́ртiю Нава́ла у́мре Авени́ръ?
ру́цѣ тво­и́ не свя́заны, но́зѣ тво­и́ не во око́вахъ: не при­­ступи́лъ еси́ я́коже Нава́лъ, предъ сынми́ непра́вды па́лъ еси́. И собра́шася вси́ лю́дiе пла́катися его́,
и прiидо́ша вси́ лю́дiе предложи́ти дави́ду я́сти хлѣ́бы еще́ су́щу дни́. И кля́т­ся дави́дъ, глаго́ля: сiя́ да сотвори́тъ ми́ Бо́гъ и сiя́ да при­­ложи́тъ, я́ко а́ще не за́йдетъ со́лнце, не и́мамъ вкуси́ти хлѣ́ба ни ино́го чего́.
И позна́ша вси́ лю́дiе, и уго́дна бы́ша предъ ни́ми вся́, ели́ка сотвори́ ца́рь предъ людьми́.
И разумѣ́ша вси́ лю́дiе и ве́сь Изра́иль въ то́й де́нь, я́ко не бы́сть от­ царя́ убі́й­ст­ва Авени́ру сы́ну ни́рову.
И рече́ ца́рь отроко́мъ сво­и́мъ: не вѣ́сте ли, я́ко властели́нъ вели́къ паде́ въ се́й де́нь во Изра́или?
и я́ко а́зъ е́смь бли́жнiй дне́сь и воз­ста́вленъ въ царя́? му́жiе же сі́и сы́нове сару́ины жесточа́йшiи мене́ су́ть: да воз­да́стъ Госпо́дь творя́щему лука́вная по зло́бѣ его́.
Синодальный
И была продолжительная распря между домом Сауловым и домом Давидовым. Давид все более и более усиливался, а дом Саулов более и более ослабевал.
И родились у Давида [шесть] сыновей в Хевроне. Первенец его был Амнон от Ахиноамы Изреелитянки,
а второй [сын] его – Далуиа от Авигеи, бывшей жены Навала, Кармилитянки; третий – Авессалом, сын Маахи, дочери Фалмая, царя Гессурского;
четвертый – Адония, сын Аггифы; пятый – Сафатия, сын Авиталы;
шестой – Иефераам от Эглы, жены Давидовой. Они родились у Давида в Хевроне.
Когда была распря между домом Саула и домом Давида, то Авенир поддерживал дом Саула.
У Саула была наложница, по имени Рицпа, дочь Айя [и вошел к ней Авенир]. И сказал [Иевосфей] Авениру: зачем ты вошел к наложнице отца моего?
Авенир же сильно разгневался на слова Иевосфея и сказал: разве я – собачья голова? Я против Иуды оказал ныне милость дому Саула, отца твоего, братьям его и друзьям его, и не предал тебя в руки Давида, а ты взыскиваешь ныне на мне грех из-за женщины.
То и то пусть сделает Бог Авениру и еще больше сделает ему! Как клялся Господь Давиду, так и сделаю ему [в сей день]:
отниму царство от дома Саулова и поставлю престол Давида над Израилем и над Иудою, от Дана до Вирсавии.
И не мог Иевосфей возразить Авениру, ибо боялся его.
И послал Авенир от себя послов к Давиду [в Хеврон, где он находился], сказать: чья эта земля? И еще сказать: заключи союз со мною, и рука моя будет с тобою, чтобы обратить к тебе весь народ Израильский.
И сказал [Давид]: хорошо, я заключу союз с тобою, только прошу тебя об одном, именно – ты не увидишь лица моего, если не приведешь с собою Мелхолы, дочери Саула, когда придешь увидеться со мною.
И отправил Давид послов к Иевосфею, сыну Саулову, сказать: отдай жену мою Мелхолу, которую я получил за сто краеобрезаний Филистимских.
И послал Иевосфей и взял ее от мужа, от Фалтия, сына Лаишева.
Пошел с нею и муж ее и с плачем провожал ее до Бахурима; но Авенир сказал ему: ступай назад. И он возвратился.
И обратился Авенир к старейшинам Израильским, говоря: и вчера и третьего дня вы желали, чтобы Давид был царем над вами,
теперь сделайте это, ибо Господь сказал Давиду: «рукою раба Моего Давида Я спасу народ Мой Израиля от руки Филистимлян и от руки всех врагов его».
То же говорил Авенир и Вениамитянам. И пошел Авенир в Хеврон, чтобы пересказать Давиду все, чего желали Израиль и весь дом Вениаминов.
И пришел Авенир к Давиду в Хеврон и с ним двадцать человек, и сделал Давид пир для Авенира и людей, бывших с ним.
И сказал Авенир Давиду: я встану и пойду и соберу к господину моему царю весь народ Израильский, и они вступят в завет с тобою, и будешь царствовать над всеми, как желает душа твоя. И отпустил Давид Авенира, и он ушел с миром.
И вот, слуги Давидовы с Иоавом пришли из похода и принесли с собою много добычи; но Авенира уже не было с Давидом в Хевроне, ибо Давид отпустил его, и он ушел с миром.
Когда Иоав и все войско, ходившее с ним, пришли, то Иоаву рассказали: приходил Авенир, сын Ниров, к царю, и тот отпустил его, и он ушел с миром.
И пришел Иоав к царю и сказал: что ты сделал? Вот, приходил к тебе Авенир; зачем ты отпустил его, и он ушел?
Ты знаешь Авенира, сына Нирова: он приходил обмануть тебя, узнать выход твой и вход твой и разведать все, что ты делаешь.
И вышел Иоав от Давида и послал гонцов вслед за Авениром; и возвратили они его от колодезя Сира, без ведома Давида.
Когда Авенир возвратился в Хеврон, то Иоав отвел его внутрь ворот, как будто для того, чтобы поговорить с ним тайно, и там поразил его в живот. И умер Авенир за кровь Асаила, брата Иоавова.
И услышал после Давид об этом и сказал: невинен я и царство мое вовек пред Господом в крови Авенира, сына Нирова;
пусть падет она на голову Иоава и на весь дом отца его; пусть никогда не остается дом Иоава без семеноточивого, или прокаженного, или опирающегося на посох, или падающего от меча, или нуждающегося в хлебе.
Иоав же и брат его Авесса убили Авенира за то, что он умертвил брата их Асаила в сражении у Гаваона.
И сказал Давид Иоаву и всем людям, бывшим с ним: раздерите одежды ваши и оденьтесь во вретища и плачьте над Авениром. И царь Давид шел за гробом его.
Когда погребали Авенира в Хевроне, то царь громко плакал над гробом Авенира; плакал и весь народ.
И оплакал царь Авенира, говоря: смертью ли подлого умирать Авениру?
Руки твои не были связаны, и ноги твои не в оковах, и ты пал, как падают от разбойников. И весь народ стал еще более плакать над ним.
И пришел весь народ предложить Давиду хлеба, когда еще продолжался день; но Давид поклялся, говоря: то и то пусть сделает со мною Бог и еще больше сделает, если я до захождения солнца вкушу хлеба или чего-нибудь.
И весь народ узнал это, и понравилось ему это, как и все, что делал царь, нравилось всему народу.
И узнал весь народ и весь Израиль в тот день, что не от царя произошло умерщвление Авенира, сына Нирова.
И сказал царь слугам своим: знаете ли, что вождь и великий муж пал в этот день в Израиле?
Я теперь еще слаб, хотя и помазан на царство, а эти люди, сыновья Саруи, сильнее меня; пусть же воздаст Господь делающему злое по злобе его!
Арабский
وكانت الحرب طويلة بين بيت شاول وبيت داود وكان داود يذهب يتقوى وبيت شاول يذهب يضعف.

وولد لداود بنون في حبرون. وكان بكره امنون من اخينوعم اليزرعيلية.

وثانيه كيلآب من ابيجايل امرأة نابال الكرملي. والثالث ابشالوم ابن معكة بنت تلماي ملك جشور.

والرابع ادونيا ابن حجيث. والخامس شفطيا ابن ابيطال.

والسادس يثرعام من عجلة امرأة داود. هؤلاء ولدوا لداود في حبرون

وكان في وقوع الحرب بين بيت شاول وبيت داود ان ابنير تشدد لاجل بيت شاول.

وكانت لشاول سرية اسمها رصفة بنت أيّة. فقال ايشبوشث لابنير لماذا دخلت الى سرية ابي.

فاغتاظ ابنير جدا من كلام ايشبوشث وقال ألعلي راس كلب ليهوذا. أليوم اصنع معروفا مع بيت شاول ابيك مع اخوته ومع اصحابه ولم اسلمك ليد داود وتطالبني اليوم باثم المرأة.

هكذا يصنع الله بابنير وهكذا يزيده انه كما حلف الرب لداود كذلك اصنع له

لنقل المملكة من بيت شاول واقامة كرسي داود على اسرائيل وعلى يهوذا من دان الى بئر سبع.

ولم يقدر بعد ان يجاوب ابنير بكلمة لاجل خوفه منه

فارسل ابنير من فوره رسلا الى داود قائلا لمن هي الارض. يقولون اقطع عهدك معي وهوذا يدي معك لرد جميع اسرائيل اليك.

فقال حسنا. انا اقطع معك عهدا الا اني اطلب منك أمرا واحدا وهو ان لا ترى وجهي ما لم تأت اولا بميكال بنت شاول حين تأتي لترى وجهي.

وارسل داود رسلا الى ايشبوشث بن شاول يقول اعطني امرأتي ميكال التي خطبتها لنفسي بمئة غلفة من الفلسطينيين.

فارسل ايشبوشث واخذها من عند رجلها من فلطيئيل بن لايش.

وكان رجلها يسير معها ويبكي وراءها الى بحوريم. فقال له ابنير اذهب. ارجع. فرجع

وكان كلام ابنير الى شيوخ اسرائيل قائلا قد كنتم منذ امس وما قبله تطلبون داود ليكون ملكا عليكم.

فالآن افعلوا. لان الرب كلم داود قائلا اني بيد داود عبدي اخلّص شعبي اسرائيل من يد الفلسطينيين ومن ايدي جميع اعدائهم.

وتكلم ابنير ايضا في مسامع بنيامين وذهب ابنير ليتكلم في سماع داود ايضا في حبرون بكل ما حسن في اعين اسرائيل وفي اعين جميع بيت بنيامين.

فجاء ابنير الى داود الى حبرون ومعه عشرون رجلا. فصنع داود لابنير وللرجال الذين معه وليمة.

وقال ابنير لداود اقوم واذهب واجمع الى سيدي الملك جميع اسرائيل فيقطعون معك عهدا وتملك حسب كل ما تشتهي نفسك. فارسل داود ابنير فذهب بسلام

واذا بعبيد داود ويوآب قد جاءوا من الغزو وأتوا بغنيمة كثيرة معهم ولم يكن ابنير مع داود في حبرون لانه كان قد ارسله فذهب بسلام.

وجاء يوآب وكل الجيش الذي معه فاخبروا يوآب قائلين قد جاء ابنير بن نير الى الملك فارسله فذهب بسلام.

فدخل يوآب الى الملك وقال ماذا فعلت. هوذا قد جاء ابنير اليك. لماذا ارسلته فذهب.

انت تعلم ابنير بن نير انه انما جاء ليملقك وليعلم خروجك ودخولك وليعلم كل ما تصنع.

ثم خرج يوآب من عند داود وارسل رسلا وراء ابنير فردّوه من بئر السيرة وداود لا يعلم.

ولما رجع ابنير الى حبرون مال به يوآب الى وسط الباب ليكلمه سرّا وضربه هناك في بطنه فمات بدم عسائيل اخيه.

فسمع داود بعد ذلك فقال اني بريء انا ومملكتي لدى الرب الى الابد من دم ابنير بن نير.

فليحل على راس يوآب وعلى كل بيت ابيه ولا ينقطع من بيت يوآب ذو سيل وابرص وعاكز على العكازة وساقط بالسيف ومحتاج الخبز.

فقتل يوآب وابيشاي اخوه ابنير لانه قتل عسائيل اخاهما في جبعون في الحرب

فقال داود ليوآب ولجميع الشعب الذين معه مزقوا ثيابكم وتنطّقوا بالمسوح والطموا امام ابنير. وكان داود الملك يمشي وراء النعش.

ودفنوا ابنير في حبرون. ورفع الملك صوته وبكى على قبر ابنير وبكى جميع الشعب.

ورثا الملك ابنير وقال هل كموت احمق يموت ابنير.

يداك لم تكونا مربوطتين ورجلاك لم توضعا في سلاسل نحاس. كالسقوط امام بني الاثم سقطت. وعاد جميع الشعب يبكون عليه.

وجاء جميع الشعب ليطعموا داود خبزا وكان بعد نهار فحلف داود قائلا هكذا يفعل لي الله وهكذا يزيد ان كنت اذوق خبزا او شيئا آخر قبل غروب الشمس.

فعرف جميع الشعب وحسن في اعينهم كما ان كل ما صنع الملك كان حسنا في اعين جميع الشعب.

وعلم كل الشعب وجميع اسرائيل في ذلك اليوم انه لم يكن من الملك قتل ابنير بن نير.

وقال الملك لعبيده ألا تعلمون ان رئيسا وعظيما سقط اليوم في اسرائيل.

وانا اليوم ضعيف وممسوح ملكا وهؤلاء الرجال بنو صروية اقوى مني. يجازي الرب فاعل الشرّ كشرّه

Hubo una larga guerra entre la casa de Saúl y la casa de David; pero David se iba fortaleciendo, mientras que la casa de Saúl se iba debilitando.

A David le nacieron hijos en Hebrón; su primogénito fue Amnón, de Ahinoam, la jezreelita;
su segundo, Quileab, de Abigail, la mujer de Nabal, el de Carmel; el tercero, Absalón, hijo de Maaca, hija de Talmai, rey de Gesur;
el cuarto, Adonías, hijo de Haguit; el quinto, Sefatías, hijo de Abital;
el sexto, Itream, de Egla, mujer de David. Estos le nacieron a David en Hebrón.

Como había guerra entre la casa de Saúl y la de David, aconteció que Abner se fortalecía cada vez más en la casa de Saúl.
Había tenido Saúl una concubina llamada Rizpa, hija de Aja. E Is-boset dijo a Abner:

—¿Por qué te has llegado a la concubina de mi padre?

Abner se enojó mucho por las palabras de Is-boset, y le dijo:

—¿Acaso soy un perro al servicio de Judá? Hasta hoy he tenido misericordia con la casa de Saúl, tu padre, con sus hermanos y con sus amigos, y no te he entregado en manos de David; ¿y ahora tú me acusas de haber pecado con esta mujer?

Traiga Dios sobre Abner el peor de los castigos, si no hago como Jehová ha jurado a David,
que trasladará el reino de la casa de Saúl, y que confirmará el trono de David sobre Israel y sobre Judá, desde Dan hasta Beerseba.
Is-boset no fue capaz de responder una palabra a Abner, porque le temía.
Entonces envió Abner mensajeros a David para que de su parte le dijeran: «¿De quién es la tierra?» Y también: «Haz pacto conmigo, y mi mano estará contigo para que vuelva a ti todo Israel.»
David respondió:

—Bien; haré pacto contigo, pero una cosa te pido: No te presentes ante mí sin que primero traigas a Mical, la hija de Saúl, cuando vengas a verme.

Después de esto envió David mensajeros a Is-boset hijo de Saúl, diciendo: «Restitúyeme a Mical, mi mujer, la cual desposé por cien prepucios de filisteos.»
Entonces Is-boset mandó a quitársela a su marido Paltiel hijo de Lais.
Su marido fue con ella, siguiéndola y llorando hasta Bahurim. Pero Abner le dijo: «¡Anda, vuélvete!» Y él se volvió.
Entonces habló Abner con los ancianos de Israel, y les dijo: «Ya hace tiempo que procurabais que David fuera vuestro rey.
Ahora, pues, hacedlo; porque Jehová ha dicho a David: “Por medio de mi siervo David libraré a mi pueblo Israel de manos de los filisteos, y de manos de todos sus enemigos.”»
Habló también Abner a los de Benjamín, y luego fue a Hebrón a decirle a David todo lo que parecía bien a los de Israel y a toda la casa de Benjamín.
Abner, acompañado de veinte hombres, llegó adonde estaba David en Hebrón, y David le ofreció un banquete a Abner y a los que con él habían venido.
Abner dijo a David:

—Me levantaré e iré a reunir a todo Israel junto a mi señor, el rey; harán un pacto contigo, y reinarás como lo desea tu corazón.

Luego David despidió a Abner, que se fue en paz.

Llegaron entonces del campo los siervos de David y Joab, y traían consigo un gran botín. Pero Abner no estaba con David en Hebrón, pues ya lo había despedido, y él se había ido en paz.
Apenas llegó Joab con todo el ejército que lo acompañaba, le avisaron a Joab que Abner hijo de Ner había venido ante el rey, y que se había marchado en paz luego de haberlo despedido.
Entonces Joab se presentó al rey y le dijo:

«¿Qué has hecho? Abner vino ante ti; ¿por qué, pues, dejaste que se fuera?

Tú conoces a Abner hijo de Ner. No ha venido sino para engañarte, para enterarse de tus idas y venidas y saber todo lo que tú haces.»
Joab salió de la presencia de David y envió mensajeros en busca de Abner, los cuales lo hicieron volver desde el pozo de Sira, sin que David lo supiera.
Cuando Abner volvió a Hebrón, Joab lo llevó aparte, a un lado de la puerta, como para hablar con él en secreto; y allí, en venganza por la muerte de su hermano Asael, lo hirió a la altura de la quinta costilla, y lo mató.
Después, cuando David lo supo, dijo: «Yo y mi reino somos inocentes delante de Jehová, para siempre, de la sangre de Abner hijo de Ner.
Caiga sobre la cabeza de Joab, y sobre toda la casa de su padre; que nunca falte en la casa de Joab quien padezca flujo de sangre, ni leproso, ni quien ande con bastón, ni quien muera a espada, ni quien padezca hambre.»
Así pues, Joab y su hermano Abisai mataron a Abner, porque él había dado muerte a Asael, hermano de ellos, en la batalla de Gabaón.
Después dijo David a Joab y a todo el pueblo que con él estaba: «Rasgad vuestros vestidos, ceñíos de ropas ásperas y haced duelo delante de Abner.» Y el rey David iba detrás del féretro
cuando sepultaron a Abner en Hebrón. Alzando la voz, el rey lloró junto al sepulcro de Abner, y lloró también todo el pueblo.
Entonces el rey entonó este lamento por Abner:

«¿Había de morir Abner como muere un villano?

Tus manos no estaban atadas
ni tus pies sujetos con grillos.
Caíste como los que caen ante malhechores».

Y todo el pueblo volvió a llorar por él.
Entonces todo el pueblo vino a persuadir a David para que comiera antes que acabara el día. Pero David juró diciendo: «Traiga Dios sobre mí el peor de los castigos, si antes que se ponga el sol pruebo yo pan o cualquiera otra cosa.»
Todo el pueblo lo supo y le agradó; pues todo lo que el rey hacía agradaba a todo el pueblo.
Y supo aquel día todo el pueblo y todo Israel, que el rey no había tenido participación en la muerte de Abner hijo de Ner.
También dijo el rey a sus siervos: «¿No sabéis que un príncipe y un grande ha caído hoy en Israel?
Aunque ungido rey, me siento débil hoy; pero estos hombres, los hijos de Sarvia, son más duros que yo. ¡Que Jehová le pague al que mal hace conforme a su maldad!»



Копировать текст Копировать ссылку Толкования стиха

Настройки