Деяния апостолов, глава 1 (Деян.1) на церковнославянском (русскими буквами), украинском (огієнко), немецком (gnb), узбекском языках в параллельном переводе

предъ ни́миже и поста́ви Себе́ жи́ва по страда́нiи Свое́мъ во мно́зѣхъ и́стинныхъ зна́менiихъ, де́нми четы́редесятьми явля́яся и́мъ и глаго́ля я́же о Ца́рствiи Бо́жiи:

съ ни́миже и яды́й повелѣ́ и́мъ от Иерусали́ма не отлуча́тися, но жда́ти обѣтова́нiя О́тча, е́же слы́шасте от Мене́:

я́ко Иоа́ннъ у́бо крести́лъ е́сть водо́ю, вы́ же и́мате крести́тися Ду́хомъ Святы́мъ не по мно́зѣхъ си́хъ дне́хъ.

Они́ же у́бо соше́дшеся вопроша́ху Его́, глаго́люще: Го́споди, а́ще въ лѣ́то сiе́ устроя́еши ца́рствiе Изра́илево?

Рече́ же къ ни́мъ: нѣ́сть ва́ше разумѣ́ти времена́ и лѣ́та, я́же Оте́цъ положи́ во Свое́й вла́сти:

но прiи́мете си́лу, наше́дшу Свято́му Ду́ху на вы́, и бу́дете Ми́ свидѣ́телiе во Иерусали́мѣ же и во все́й Иуде́и и Самарі́и и да́же до послѣ́днихъ земли́.

И сiя́ ре́къ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ Его́ от о́чiю и́хъ.

И егда́ взира́юще бя́ху на не́бо, иду́щу Ему́, и се́, му́жа два́ ста́ста предъ ни́ми во оде́жди бѣ́лѣ,

я́же и реко́ста: му́жiе Галиле́йстiи, что́ стоите́ зря́ще на не́бо? Се́й Иису́съ, вознесы́йся от ва́съ на небо, та́кожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте Его́ иду́ща на небо.

[Зач. 2.] Тогда́ возврати́шася во Иерусали́мъ от горы́ нарица́емыя Елео́нъ, я́же е́сть бли́зъ Иерусали́ма, суббо́ты иму́щiя пу́ть.

И егда́ внидо́ша, взыдо́ша на го́рницу, идѣ́же бя́ху пребыва́юще, Пе́тръ же и Иа́ковъ, и Иоа́ннъ и Андре́й, Фили́ппъ и Ѳома́, Варѳоломе́й и Матѳе́й, Иа́ковъ Алфе́овъ и Си́монъ Зило́тъ и Иу́да Иа́ковль:

сі́и вси́ бя́ху терпя́ще единоду́шно въ моли́твѣ и моле́нiи, съ жена́ми и Марі́ею Ма́терiю Иису́совою и съ бра́тiею Его́.

И во дни́ ты́я воста́въ Пе́тръ посредѣ́ учени́къ, рече́,

бѣ́ же име́нъ наро́да вку́пѣ я́ко сто́ и два́десять: му́жiе бра́тiе, подоба́ше сконча́тися Писа́нiю сему́, е́же предрече́ Ду́хъ Святы́й усты́ Дави́довыми о Иу́дѣ, бы́вшемъ вожди́ е́мшымъ Иису́са:

я́ко причте́нъ бѣ́ съ на́ми и прiя́лъ бя́ше жре́бiй слу́жбы сея́:

се́й у́бо стяжа́ село́ от мзды́ непра́ведныя, и ни́цъ бы́въ просѣ́деся посредѣ́, и излiя́ся вся́ утро́ба его́:

и разу́мно бы́сть всѣ́мъ живу́щымъ во Иерусали́мѣ, я́ко нарещи́ся селу́ тому́ свои́мъ и́хъ язы́комъ Акелдама́, е́же е́сть село́ кро́ве:

пи́шется бо въ кни́зѣ Псало́мстѣй: да бу́детъ дво́ръ его́ пу́стъ, и да не бу́детъ живу́щаго въ не́мъ, и епи́скопство его́ да прiи́метъ и́нъ:

подоба́етъ у́бо от сходи́вшихся съ на́ми муже́й во вся́ко лѣ́то, въ не́же вни́де и изы́де въ на́съ Госпо́дь Иису́съ,

наче́нъ от креще́нiя Иоа́ннова да́же до дне́, въ о́ньже вознесе́ся [на небо] от на́съ, свидѣ́телю воскресе́нiя Его́ бы́ти съ на́ми еди́ному от си́хъ.

И поста́виша два́, Ио́сифа нарица́емаго Варса́ву, и́же нарече́нъ бы́сть Иу́стъ, и Матѳі́а,

и помоли́вшеся рѣ́ша: Ты́, Го́споди, Се́рдцевѣ́дче всѣ́хъ, покажи́, его́же избра́лъ еси́ от сею́ двою́ еди́наго,

прiя́ти жре́бiй служе́нiя сего́ и апо́столства, изъ него́же испаде́ Иу́да, ити́ въ мѣ́сто свое́.

И да́ша жре́бiя и́ма, и паде́ жре́бiй на Матѳі́а, и причте́нъ бы́сть ко единона́десяти апо́столомъ.

Украинский (Огієнко)

Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,

аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.

А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з́являвся та про Божеє Царство казав.

А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.

Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!

А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?

А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.

Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.

І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей…

А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них,

та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо?
Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!

Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.

А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.

Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір́ю Ісусовою, та з братами Його.

Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив:

Мужі-браття!
Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив,

бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв.

І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось…

І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови.

Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.

Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами,

зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення.

І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія.

А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав,

щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце.

І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.

Немецкий (GNB)

Verehrter Theophilus, in meiner ersten Schrift habe ich alles berichtet, was Jesus tat und lehrte, von Anfang an

bis zu dem Tag, an dem er in den Himmel aufgenommen wurde. Zuvor gab er den Aposteln Anweisungen für die Zukunft. Er hatte sie früher mit dem Beistand des Heiligen Geistes ausgewählt.

Nach seinem Leiden und Sterben hatte er sich ihnen wiederholt gezeigt und ihnen die Gewissheit gegeben, dass er lebte. Während vierzig Tagen kam er damals zu ihnen und sprach mit ihnen darüber, wie Gott seine Herrschaft aufrichten und sein Werk vollenden werde.

Als Jesus wieder einmal bei ihnen war und mit ihnen aß, schärfte er ihnen ein: »Bleibt in Jerusalem und wartet auf den Geist, den mein Vater versprochen hat. Ich habe euch sein Kommen angekündigt, als ich euch sagte:

́Johannes hat mit Wasser getauft, aber ihr werdet schon bald mit dem Geist Gottes getauft werden.́«

Die Versammelten fragten Jesus: »Herr, wirst du dann die Herrschaft Gottes in Israel wieder aufrichten?«

Jesus antwortete: »Mein Vater hat festgelegt, welche Zeiten bis dahin noch verstreichen müssen und wann es so weit ist. Ihr braucht das nicht zu wissen.

Aber ihr werdet mit dem Heiligen Geist erfüllt werden, und dieser Geist wird euch die Kraft geben, überall als meine Zeugen aufzutreten: in Jerusalem, in ganz Judäa und Samarien und bis ans äußerste Ende der Erde.«

Während er das sagte, wurde er vor ihren Augen emporgehoben. Eine Wolke nahm ihn auf, sodass sie ihn nicht mehr sehen konnten.

Als sie noch wie gebannt nach oben starrten und hinter ihm hersahen, standen plötzlich zwei weiß gekleidete Männer neben ihnen.

»Ihr Galiläer«, sagten sie, »warum steht ihr hier und schaut nach oben? Dieser Jesus, der von euch weg in den Himmel aufgenommen wurde, wird auf dieselbe Weise wiederkommen, wie ihr ihn habt weggehen sehen!«

Darauf kehrten sie vom Ölberg nach Jerusalem zurück. Das ist ein Weg von etwa einer halben Stunde.

Dort gingen sie in das Obergemach des Hauses, wo sie von nun an beisammenblieben.

Es waren: Petrus, Johannes, Jakobus und Andreas, Philippus und Thomas, Bartholomäus und Matthäus, Jakobus, der Sohn von Alphäus, und Simon, der zur Partei der Zeloten gehört hatte, und schließlich Judas, der Sohn von Jakobus.

Auch die Frauen waren dabei und Maria, die Mutter von Jesus, sowie seine Brüder.

Sie alle waren einmütig beieinander und beteten beharrlich um das Kommen des Heiligen Geistes.

Einmal während dieser Zeit stand Petrus auf und ergriff das Wort – es waren etwa hundertundzwanzig Menschen versammelt.

»Liebe Brüder«, sagte er, »was in den Heiligen Schriften über Judas vorausgesagt worden ist, musste eintreffen. Dort hat der Geist Gottes durch David von dem Verräter gesprochen, der den Männern den Weg wies, die Jesus verhaften sollten.

Der Verräter gehörte zu uns Aposteln und hatte denselben Auftrag empfangen wie wir.

Mit dem Geld, das er als Belohnung für seine böse Tat erhielt, kaufte er sich ein Landgut. Dort stürzte er so schlimm, dass sein Leib aufplatzte und die Eingeweide heraustraten.

Alle Bewohner von Jerusalem hörten davon, und sie nannten das Grundstück in ihrer Sprache Hakeldamach, das bedeutet ́Blutackeŕ.

Im Buch der Psalmen steht es geschrieben: ́Sein Gehöft soll leer stehen; niemand soll es bewohnen.́ Dort wird aber auch gesagt: ́Sein Amt soll ein anderer übernehmen.́
nach Ps 69,26; zit Ps 109,8

Wir brauchen also einen Ersatz für ihn. Es muss einer von den Männern sein, die mit uns Aposteln zusammen waren während der ganzen Zeit, in der Jesus, der Herr, unter uns gelebt und gewirkt hat –

angefangen von seiner Taufe durch Johannes bis zu dem Tag, an dem er in den Himmel aufgenommen wurde. Einer von denen, die das alles miterlebt haben, soll mit uns zusammen Zeuge dafür sein, dass Jesus vom Tod auferstanden ist.«

Die Versammelten schlugen zwei Männer vor: Josef, der auch Barsabbas genannt wurde und den Beinamen Justus trug, und Matthias.

Dann beteten sie: »Herr, du kennst die Menschen durch und durch. Zeige uns, welchen von diesen beiden du ausgewählt hast!

Judas hat uns verlassen, um dorthin zu gehen, wohin er gehört. Wer von ihnen soll an seiner Stelle das Apostelamt übernehmen?«

Sie ließen das Los zwischen den beiden entscheiden und es fiel auf Matthias. Darauf wurde er als Zwölfter in den Kreis der Apostel aufgenommen.

Узбекский

Языки

Эй Теофил, Исонинг бажаришга ва ўргатишга киришган ҳамма нарсаларини, чунончи Унинг дастлабки кунларидан бошлаб, то Ўзининг танлаган ҳаворийларига Муқаддас Руҳ амри ила буйруқлар бериб, осмонга кўтарилган кунигача рўй берган ҳамма воқеаларни илк китобимда қаламга олдим.

Исо азоб чекиб ўлгандан кейин, қирқ кун мобайнида ҳаворийларига зоҳир бўлиб, Худонинг Шоҳлиги ҳақида уларга сўзлар ва кўп ишонарли исботлар билан Ўзини барҳаёт қилиб кўрсатар эди.

Уларни тўплаб, буюриб деди:- Қуддус шаҳридан кетиб қолманглар, балки Отамнинг берган ваъдаси амалга ошгунча у ерда кутиб туринглар. Сизлар бу ваъдани Мендан эшитгансизлар.

Яҳё пайғамбар одамларни сувга чўмдириб, тавба қилдирган, сизлар эса кўп ўтмай Муқаддас Руҳга чўмдириласизлар.

Ҳаворийлар шундай йиғилган пайтда, Исодан сўрадилар:- Ё Раббий, Сенинг Исроилда Шоҳликни тиклашинг шу вақтга тўғри келмайдими?

Исо уларга деди:- Отам Ўз эрки билан белгилаб қўйган вақту фурсатларни билиш сизларнинг ишингиз эмас.

Лекин Муқаддас Руҳ устингизга тушиб келганда, сизлар қувват оласизлар, Қуддусда, Яҳудия билан Самариянинг ҳамма жойида ва ҳатто дунёнинг энг олис ерларида ҳам Менинг шоҳидларим бўласизлар.

Буларни айтгач, Исо уларнинг кўз олдида осмонга кўтарилди. Уни булут қоплаб, кўздан ғойиб бўлди.

Исо кўтарилаётиб, ҳаворийлар осмонга тикилиб турган пайтда, оқ кийим кийган икки зот уларнинг ёнида пайдо бўлди:

- Эй жалилаликлар! Нега сизлар осмонга қараб турибсизлар? Сизларнинг орангиздан осмонга олинган бу Исо, кўкка кўтарилганини қандай кўрган бўлсангиз, худди шундай қайтиб келади, – дейишди.

Шундан сўнг ҳаворийлар Зайтун тоғидан Қуддусга қайтиб келдилар. Бу тоғ Қуддусдан бир чақиримлик йўлчалик яқиндир.

Улар шаҳарга кириб, қўнган хонадонларининг болохонасига чиқдилар. Бутрус, Ёқуб, Юҳанно ва Идрис, Филип ва Тўма, Бартолмей ва Матто, Алфей ўғли Ёқуб, ватанпарвар Симун ва Ёқуб ўғли Яҳудо ўша ерда эдилар.

Уларнинг ҳаммаси, шу жумладан, Исонинг онаси Марям, бошқа хотин-қизлар ҳамда Исонинг укалари якдиллик ва сидқидиллик билан тоат-ибодатга берилган эдилар.

Ўша кунларда юз йигирмага яқин имонли биродарлар йиғини олдида Бутрус оёққа турди-да, сўзга чиқиб:

“Эрлар, биродарлар! – деди. – Исони тутиб берганларнинг сарвари бўлмиш Яҳудо ҳақида Муқаддас Руҳнинг Довуд пайғамбарга берган ояти бажо келиши керак эди.

Бу киши сафимизга қўшилиб, ўша хизматидан қисматига ярашасини олган эди.

У ҳаром йўл билан қўлга киритган пулига бир ерни сотиб олиб, гуп этиб қулаб тушди-ю қорни ёрилди, бутун ичак-човоқлари чиқиб кетди.

Бу ҳодиса бутун Қуддус аҳлига маълум бўлди ва у ер маҳаллий тилда Ҳақалдама, яъни “Қон Ери” деб аталиб қолди.

Забур китобида ёзилганидай:“Унинг маскани ҳувиллаб қолсин,Унда истиқомат қилувчи қолмасин”.Ва шунингдек:“Унинг ўрнини бошқаси олсин”.

Шундай қилиб, энди сафимизга қўшиладиган киши, худди бизларга ўхшаб Раббимиз Исонинг тирилганига шоҳид бўлган биров бўлмоғи керак. Раббимиз Исо орамизда яшаган бутун замонда, яъни Яҳё пайғамбарнинг одамларни дарёда тавба қилдириш давридан бошлаб, то Исо орамиздан юксакликка олинган кунга қадар бизлар билан бирга юрган одамлардан бири бўлиши лозим”, – деди.

Шунга кўра икки кишини: Юстус лақабли ва Барсабо деб ҳам аталувчи Юсуф ҳамда Маттияни олға чиқаздилар.

Кейин ибодат қилиб дедилар: “Эй бутун инсонларнинг қалбини биладиган Раббимиз! Яҳудонинг ўз жойига бориб, тарк этган ҳаворийлик хизматини бўйнига олиши учун бу икки кишидан қай бирини танладинг, уни кўрсатгин!”

Шундан сўнг улар учун қуръа ташладилар. Қуръа Маттиянинг чекига тушди ва у ўн бир ҳаворийга қўшилди.

Дѣя́нїя, Глава 1