О́нъ же воззрѣ́въ на́нь и пристра́шенъ бы́въ рече́: что́ е́сть, Го́споди? Рече́ же ему́: моли́твы твоя́ и ми́лостыни твоя́ взыдо́ша на па́мять предъ Бо́га:

и ны́нѣ посли́ во Иоппі́ю муже́й и призови́ Си́мона, нарица́емаго Петра́:

се́й стра́нствуетъ у нѣ́коего Си́мона усмаря́, ему́же е́сть до́мъ при мо́ри: то́й рече́тъ тебѣ́ глаго́лы, въ ни́хже спасе́шися ты́ и ве́сь до́мъ тво́й.

И я́коже отъи́де А́нгелъ глаго́ляй Корни́лiю, пригласи́въ два́ от рабо́въ свои́хъ и во́ина благочести́ва от служа́щихъ ему́

и сказа́въ и́мъ вся́, посла́ и́хъ во Иоппі́ю.

Воу́трiе же, путьше́ствующымъ и́мъ и ко гра́ду приближа́ющымся, взы́де Пе́тръ на го́рницу помоли́тися, о часѣ́ шестѣ́мъ.

Бы́сть же прiа́лченъ и хотя́ше вкуси́ти: гото́вящымъ же о́нѣмъ, нападе́ на́нь у́жасъ,

и ви́дѣ не́бо отве́рсто и сходя́щъ на́нь сосу́дъ нѣ́кiй, я́ко плащани́цу ве́лiю, по четы́ремъ кра́емъ привя́занъ и ни́зу спуща́емь на зе́млю,

въ не́мже бя́ху вся́ четвероно́гая земли́ и звѣ́рiе и га́ди и пти́цы небе́сныя.

И бы́сть гла́съ къ нему́: воста́въ, Пе́тре, заколи́ и я́ждь.

Пе́тръ же рече́: ника́коже, Го́споди, я́ко николи́же ядо́хъ вся́ко скве́рно или́ нечи́сто.

И [се́] гла́съ па́ки къ нему́ втори́цею: я́же Бо́гъ очи́стилъ е́сть, ты́ не скверни́.

Сі́е же бы́сть три́щи: и па́ки взя́ся сосу́дъ на не́бо.

Я́коже въ себѣ́ недоумѣва́шеся Пе́тръ, что́ бы бы́ло видѣ́нiе, е́же ви́дѣ, и се́, му́жiе по́сланнiи от Корни́лiа, вопро́шше и увѣ́дѣвше до́мъ Си́моновъ, ста́ша предъ враты́

и возгла́шше вопроша́ху, а́ще Си́монъ, нарица́емый Пе́тръ, здѣ́ стра́нствуетъ.

Петру́ же размышля́ющу о видѣ́нiи, рече́ ему́ Ду́хъ: се́, му́жiе трiе́ и́щутъ тебе́:

но воста́въ сни́ди и иди́ съ ни́ми, ничто́же разсужда́я: зане́ А́зъ посла́хъ и́хъ.

[Зач. 25.] Соше́дъ же Пе́тръ къ муже́мъ по́сланнымъ къ нему́ от Корни́лiа, рече́: се́, а́зъ е́смь, его́же и́щете: ка́я е́сть вина́, ея́же ра́ди прiидо́сте?

Они́ же реко́ша: Корни́лiй со́тникъ, му́жъ пра́веденъ и боя́йся Бо́га, свидѣ́телствованъ от всего́ язы́ка Иуде́йска, увѣще́нъ е́сть от А́нгела свя́та призва́ти тя́ въ до́мъ сво́й и слы́шати глаго́лы от тебе́.

Призва́въ же и́хъ учреди́: нау́трiе же Пе́тръ воста́въ и́де съ ни́ми, и нѣ́цыи от бра́тiй, и́же от Иоппі́и, идо́ша съ ни́мъ:

и нау́трiе внидо́ша въ Кесарі́ю. Корни́лiй же бѣ́ ча́я и́хъ, созва́въ сро́дники своя́ и любе́зныя дру́ги.

Я́коже бы́сть вни́ти Петру́, срѣ́те его́ Корни́лiй, и па́дъ на ногу́ его́ поклони́ся.

Пе́тръ же воздви́же его́, глаго́ля: воста́ни: и а́зъ са́мъ человѣ́къ е́смь.

И съ ни́мъ бесѣ́дуя, вни́де и обрѣ́те собра́вшыяся мно́ги:

рече́ же къ ни́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко не лѣ́по е́сть му́жу Иуде́анину прилѣпля́тися или́ приходи́ти ко иноплеме́ннику: и мнѣ́ Бо́гъ показа́ ни еди́наго скве́рна или́ нечи́ста глаго́лати человѣ́ка:

тѣ́мже и безъ сумнѣ́нiя прiидо́хъ призва́нъ: вопроша́ю вы́ у́бо, коея́ ра́ди вины́ посла́сте по мене́?

И Корни́лiй рече́: от четве́ртаго дне́ да́же до сего́ часа́ бѣ́хъ постя́ся и въ девя́тый ча́съ моля́ся въ дому́ мое́мъ: и се́, му́жъ ста́ предо мно́ю во оде́жди свѣ́тлѣ

и рече́: Корни́лiе, услы́шана бы́сть моли́тва твоя́, и ми́лостыни твоя́ помяну́шася предъ Бо́гомъ:

посли́ у́бо во Иоппі́ю и призови́ Си́мона, и́же нарица́ется Пе́тръ: се́й стра́нствуетъ въ дому́ Си́мона усмаря́ бли́зъ мо́ря: и́же прише́дъ возглаго́летъ тебѣ́.

А́бiе у́бо посла́хъ къ тебѣ́, ты́ же до́брѣ сотвори́лъ еси́ прише́дъ: ны́нѣ у́бо вси́ мы́ предъ Бо́гомъ предстои́мъ слы́шати вся́ повелѣ́нная тебѣ́ от Бо́га.

[Зач. 26.] Отве́рзъ же Пе́тръ уста́, рече́: пои́стиннѣ разумѣва́ю, я́ко не на лица́ зри́тъ Бо́гъ,

но во вся́цѣмъ язы́цѣ боя́йся Его́ и дѣ́лаяй пра́вду прiя́тенъ Ему́ е́сть:

сло́во, е́же посла́ сыно́мъ Изра́илевымъ, благовѣству́я ми́ръ Иису́съ Христо́мъ: Се́й е́сть всѣ́мъ Госпо́дь:

вы́ вѣ́сте глаго́лъ бы́вшiй по все́й Иуде́и, наче́ншiйся от Галиле́и, по креще́нiи, е́же проповѣ́да Иоа́ннъ:

Иису́са, И́же от Назаре́та, я́ко пома́за Его́ Бо́гъ Ду́хомъ Святы́мъ и си́лою, И́же про́йде благода́телствуя и исцѣля́я вся́ наси́лованныя от дiа́вола, я́ко Бо́гъ бя́ше съ Ни́мъ:

и мы́ есмы́ свидѣ́теле всѣ́хъ, я́же сотвори́ во странѣ́ Иуде́йстѣй и во Иерусали́мѣ: Его́же и уби́ша, повѣ́шше на дре́вѣ.

Сего́ Бо́гъ воскреси́ въ тре́тiй де́нь и даде́ Ему́ явле́ну бы́ти,

не всѣ́мъ лю́демъ, но на́мъ свидѣ́телемъ преднарече́ннымъ от Бо́га, и́же съ Ни́мъ ядо́хомъ и пи́хомъ, по воскресе́нiи Его́ от ме́ртвыхъ:

и повелѣ́ на́мъ проповѣ́дати лю́демъ и засвидѣ́телствовати, я́ко То́й е́сть нарѣче́нный от Бо́га Судiя́ живы́мъ и ме́ртвымъ:

о Се́мъ вси́ проро́цы свидѣ́телствуютъ, оставле́нiе грѣхо́въ прiя́ти и́менемъ Его́ вся́кому вѣ́рующему въ О́нь.

[Зач. 27.] Еще́ же глаго́лющу Петру́ глаго́лы сiя́, нападе́ Ду́хъ Святы́й на вся́ слы́шащыя сло́во.

И ужасо́шася и́же от обрѣ́занiя вѣ́рнiи, ели́цы прiидо́ша съ Петро́мъ, я́ко и на язы́ки да́ръ Свята́го Ду́ха излiя́ся:

слы́шаху бо и́хъ глаго́лющихъ язы́ки и велича́ющихъ Бо́га. Тогда́ отвѣща́ Пе́тръ:

еда́ во́ду возбрани́ти мо́жетъ кто́, е́же не крести́тися си́мъ, и́же Ду́хъ Святы́й прiя́ша, я́коже и мы́?

Повелѣ́ же и́мъ крести́тися во и́мя Иису́съ Христо́во. Тогда́ моли́ша его́ пребы́ти у ни́хъ дни́ нѣ́кiя.

Украинский (Огієнко)

Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським.

З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився.

Явно він у видінні, десь коло години дев́ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: Корнилію!

Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: Що, Господи?
Той же йому відказав: Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися.

Тепер же пошли до Йоппії людей, та й приклич Симона, що зветься Петром.

Він гостює в одного гарбарника Симона, що дім має при морі.
Він скаже тобі, що ти маєш робити.

Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домових, і вояка богобійного з тих, що служили при ньому,

і розповів їм усе та й послав їх в Йоппію.

А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.

І став він голодний, і їсти схотів.
Як йому ж готували, захоплення на нього найшло,

і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив́язана, спускалась додолу.

У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки.

І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж!

А Петро відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!

І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!

І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо.

Як Петро ж у собі бентежився, що б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, спинилися перед ворітьми,

і спиталися, крикнувши: Чи то тут сидить Симон, що зветься Петро?

Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе.

Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав!

І зійшовши Петро до тих мужів, промовив: Ось я той, що його ви шукаєте.
З якої причини прийшли ви?

А вони відказали: Сотник Корнилій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим Анголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покликати тебе та послухати слів твоїх.

Тоді він покликав й гостинно прийняв їх.
А другого дня він устав та й із ними пішов;
також дехто з братів із Йоппії пішли з ним.

І назавтра прийшли вони до Кесарії.
А Корнилій чекав їх, рідню й близьких друзів покликавши.

А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився.

Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина!

І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися,

і промовив до них: Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці.
Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту.

Тому я без вагання прибув, як покликано.
Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?

А Корнилій сказав: Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев́ятій годині молився я в домі своїм.
І ото, перед мене став муж у блискучій одежі

й сказав: Корнилію, почута молитва твоя, і твої милостині перед Богом згадалися.

Тож пошли до Йоппії, і приклич Симона, що зветься Петром.
Він гостює в гарбарника Симона, у господі край моря, він прийде й розповість тобі.

Я зараз по тебе послав, ти добре зробив, що прийшов.
Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі.

А Петро відкрив уста свої та й промовив: Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя,

але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду.

Він слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім.

Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачалась з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував,

Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог.
І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним.

І ми свідки всьому, що Він учинив у Юдейському краї та в Єрусалимі, та вбили Його, на дереві повісивши…

Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з́явився,

не всьому народові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих.

І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих.

Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням.

Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова.

А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган!

Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували…
Петро тоді відповів:

Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?

І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа.
Тоді просили його позостатися в них кілька днів.

Немецкий (GNB)

In Cäsarea lebte Kornelius, ein Hauptmann, der zum so genannten Italischen Regiment gehörte.

Er glaubte an Gott und hielt sich mit seiner ganzen Hausgemeinschaft zur jüdischen Gemeinde. Er tat viel für Not leidende Juden und betete regelmäßig.

An einem Nachmittag gegen drei Uhr hatte er eine Vision. Er sah deutlich, wie ein Engel Gottes bei ihm eintrat, und hörte, wie er zu ihm sagte: »Kornelius!«

Erschrocken blickte er den Engel an und fragte: »Warum kommst du, Herr?«

Der Engel antwortete: »Gott hat genau bemerkt, wie treu du betest und wie viel Gutes du den Armen tust, und er will dich dafür belohnen.

Darum schicke jetzt Boten nach Joppe und lass einen gewissen Simon zu dir bitten, der den Beinamen Petrus trägt.

Er ist zu Gast bei einem Gerber Simon, der sein Haus unten am Meer hat.«

Als der Engel wieder fortgegangen war, rief Kornelius zwei Diener und einen frommen Soldaten aus seinem persönlichen Gefolge.

Er erzählte ihnen, was er erlebt hatte, und schickte sie nach Joppe.

Am nächsten Tag, als die Boten von Kornelius Joppe schon fast erreicht hatten, begab sich Petrus um die Mittagszeit auf das flache Dach des Hauses, um zu beten.

Da bekam er Hunger und wollte essen. Während das Essen zubereitet wurde, hatte er eine Vision.

Er sah den Himmel geöffnet und es kam daraus etwas auf die Erde herab, das sah aus wie ein großes Tuch, das an vier Ecken gehalten wird.

Darin befanden sich alle Arten von vierfüßigen Tieren, Kriechtieren und Vögeln.

Eine Stimme rief: »Auf, Petrus, schlachte und iss!«

Aber Petrus antwortete: »Auf keinen Fall, Herr! Noch nie habe ich etwas Verbotenes oder Unreines gegessen.«

Doch die Stimme forderte ihn ein zweites Mal auf und sagte: »Was Gott für rein erklärt hat, das erkläre du nicht für unrein!«

Und noch ein drittes Mal erging an Petrus dieselbe Aufforderung. Gleich danach wurde das Tuch samt Inhalt wieder in den Himmel hinaufgehoben.

Während Petrus noch ratlos darüber nachdachte, was die Vision bedeuten sollte, hatten sich schon die Boten aus Cäsarea zu Simons Haus durchgefragt und standen unten vor dem Tor.

»Ist hier ein Simon mit dem Beinamen Petrus zu Gast?«, riefen sie.

Petrus grübelte noch über den Sinn seiner Vision, da sagte ihm der Geist Gottes: »Drei Männer wollen zu dir!

Geh hinunter und folge ihnen ohne Bedenken; ich habe sie geschickt.«

Da ging er hinunter und sagte zu ihnen: »Ich bin der, den ihr sucht. Was führt euch zu mir?«

»Wir kommen vom Hauptmann Kornelius«, sagten sie. »Er führt ein vorbildliches Leben und hält sich zur jüdischen Gemeinde; alle Juden bei uns reden nur das Beste über ihn. Ein heiliger Engel hat ihm aufgetragen, dich in sein Haus einzuladen und zu hören, was du zu sagen hast.«

Am anderen Morgen machte sich Petrus mit ihnen auf den Weg; einige Brüder aus Joppe begleiteten ihn.

Darauf ließ Petrus die Männer herein, bewirtete sie und gab ihnen ein Nachtquartier.

Am Tag darauf kamen sie in Cäsarea an. Kornelius hatte seine Verwandten und die engsten Freunde zusammengerufen und erwartete sie.

Als Petrus durchs Hoftor trat, kam ihm Kornelius entgegen und warf sich vor ihm nieder.

Doch Petrus zog ihn hoch und sagte: »Steh auf, ich bin auch nur ein Mensch!«

Er sprach noch weiter mit ihm und betrat dabei das Haus.

Als er die vielen Leute sah,

sagte er zu ihnen: »Ihr wisst, dass ein Jude nicht mit einem Nichtjuden verkehren und vollends nicht sein Haus betreten darf. Aber mir hat Gott gezeigt, dass ich keinen Menschen als unrein oder unberührbar betrachten soll.

Deshalb bin ich eurer Einladung ohne Widerrede gefolgt. Aber jetzt möchte ich doch gern erfahren, warum ihr mich gerufen habt!«

Kornelius antwortete: »Es war vor drei Tagen, ungefähr zur selben Zeit wie jetzt. Ich betete hier im Haus zur Gebetszeit um drei Uhr nachmittags, als plötzlich ein Mann in leuchtendem Gewand vor mir stand

und sagte: ́Kornelius, Gott hat deine Gebete erhört und er will dir das Gute vergelten, das du den Armen getan hast.

Schicke darum Boten nach Joppe und lass Simon mit dem Beinamen Petrus zu dir bitten! Er ist zu Gast beim Gerber Simon unten am Meer!́

Da habe ich sofort zu dir geschickt, und ich freue mich, dass du gekommen bist. Nun sind wir alle hier vor Gott versammelt und bereit zu hören, was der Herr dir aufgetragen hat.«

Petrus begann zu sprechen:

»Wahrhaftig, jetzt begreife ich, dass Gott keine Unterschiede macht!

Er liebt alle Menschen, ganz gleich, zu welchem Volk sie gehören, wenn sie ihn nur ernst nehmen und tun, was vor ihm recht ist.

Seinem Volk Israel hat er die Botschaft verkünden lassen, dass er Frieden gestiftet hat durch Jesus Christus – aber dieser Jesus Christus ist ja der Herr über alle!

Ihr habt sicherlich erfahren, was sich im jüdischen Land zugetragen hat, beginnend in Galiläa, nachdem Johannes zur Taufe aufgerufen hatte.

Ihr wisst von Jesus aus Nazaret, den Gott zum Retter bestimmt und mit seinem Geist und seiner Kraft erfüllt hat. Wo er hinkam, tat er Gutes und heilte alle, die der Teufel in seiner Gewalt hatte; denn Gott stand ihm bei.

Wir können alles bezeugen, was er im jüdischen Land und in Jerusalem getan hat.

Die Juden töteten ihn, sie hängten ihn ans Kreuz, an das Fluchholz.

Aber Gott hat ihn am dritten Tag vom Tod auferweckt und ihn sichtbar erscheinen lassen –

nicht vor dem ganzen Volk, sondern vor den Zeugen, die er im Voraus dazu bestimmt hatte. Wir, die Apostel, sind diese Zeugen; wir haben mit Jesus gegessen und getrunken, nachdem er von den Toten auferstanden war.

Und uns gab Jesus den Auftrag, dem Volk Israel zu verkünden und zu bezeugen, dass er von Gott zum Richter über die Lebenden und die Toten eingesetzt ist.

Alle Propheten haben von ihm gesprochen; sie bezeugen, dass durch die Macht seines Namens alle Menschen die Vergebung ihrer Schuld empfangen sollen, alle, die auf ihn vertrauen.«

Petrus hatte noch nicht zu Ende gesprochen, da kam der Heilige Geist auf alle herab, die bei Kornelius versammelt waren und die Botschaft hörten.

Die Christen jüdischer Herkunft, die mit Petrus aus Joppe gekommen waren, gerieten außer sich vor Staunen, dass Gott nun auch über die Nichtjuden seinen Geist ausgegossen hatte.

Sie hörten nämlich, wie die Versammelten in unbekannten Sprachen redeten und Gott priesen.

Darauf sagte Petrus zu seinen Begleitern:

»Diese Leute haben genau wie wir den Heiligen Geist empfangen. Wer kann ihnen da noch die Taufe verweigern?«

Und er befahl, sie im Namen von Jesus Christus zu taufen.

Danach baten sie ihn, noch ein paar Tage bei ihnen zu bleiben.

Узбекский

Языки

Кесария шаҳрида Корнилий исмли бир одам бор эди. У “Итальян” деган полкда юзбоши,

бутун хонадони билан Худодан қўрқадиган диндор бир одам эди. Халққа кўпдан-кўп садақа бериб, доимо Худога ибодат қиларди.

Бир куни тушдан сўнгги соат учлар чамасида Худонинг бир фариштаси унинг олдига келганини у ваҳийда очиқ кўрди. Фаришта унга деди:- Корнилий!

- Лаббай, Ҳазрат? – деди Корнилий унга ваҳима билан тикилиб.Фаришта деди:- Қилган ибодату садақаларинг Худо ҳузурида ижобат бўлди.

Энди Яффага одамлар юбориб, Бутрус лақабли Симун деган кишини олдингга чақиртир.

У уйи денгиз бўйида бўлган Симун исмли кўнчиникида меҳмон бўлиб турибди. [Унинг сенга айтадиган сўзларидан ўзинг билан бутун хонадонинг нажот топасизлар.]

Унга гапирган фаришта кетгандан сўнг, Корнилий хизматкорларидан иккисини ва унинг хусусий вазифадори бўлган диндор бир аскарни чақирди.

Уларга ҳамма нарсани тушунтириб, Яффага жўнатди.

Эртаси куни туш чамасида, бу одамлар йўл юриб шаҳарга яқинлашарканлар, Бутрус ибодат қилиш учун томга чиқди.

У оч қолганини ҳис этиб, овқат егиси келди. Овқатни тайёрлар эканлар, у руҳланиб ўзини йўқотди.

Осмон очилиб, катта рўмолга ўхшаш бир идиш тўрт бурчагидан осилган ҳолда пастга тушиб келаётганини кўрди.

Рўмолнинг ичида ерга хос ҳар хил тўрт оёқли ва судралувчи ҳайвонлар ҳамда кўкда учувчи қушлар бор эди.

Бир овоз унга хитоб қилиб:- Бутрус, тур ва сўйиб егин! – деди.

Бутрус:- Асло, ё Раббим! Мен мутлақо ифлос ёки ҳаром нарса еган эмасман, – деди.

Яна овоз иккинчи марта унга эшитилиб:- Худо ҳалол деганини сен ҳаром дема! – деб айтди.

Бу манзара уч марта такрорланди. Сўнг идиш яна осмонга кўтарилди.

Бутрус гангиб қолган эди. Мен кўрган ваҳийнинг нима маъноси бор экан, деб ўйлаб турганда, Корнилий томонидан юборилган одамлар Симуннинг уйини суриштириб дарвоза бўсағасида тўхтаб қолишди.

Улар овозларини баландлатиб:- Бутрус лақабли Симун шу ердами? – деб сўрашди.

Бутрус эса ҳануз ваҳийни ўйлаб, мулоҳазага чўмиб ўтирарди. Муқаддас Руҳ унга: “Мана, уч киши сени излаяпти.

Ўрнингдан тургин-да, пастга туш ва ҳеч шубҳа қилмасдан улар билан бирга боргил, чунки уларни Мен юбордим”, – деди.

Бутрус пастга тушиб, Корнилий томонидан юборилган одамларга:- Сизлар излаётган одам мен бўламан. Нима юмуш билан бу ерга келдингизлар? – деди.

Улар Бутрусга:- Корнилий исмли, бутун яҳудий халқи орасида яхши ном чиқарган, солиҳ, Худодан қўрқадиган бир юзбоши бор. Муқаддас фаришта унга, сени ўз уйига чақиртириб, айтганларингга қулоқ беришини буюрибди, – дейишди.

Шунда Бутрус уларни ичкарига чорлаб, меҳмон қилди.Эртаси куни Бутрус жойидан қўзғалиб, келганлар билан йўлга чиқди. Яффадаги имонлилардан баъзи одамлар ҳам унга ҳамроҳ бўлди.

Иккинчи куни Кесарияга келишди. Корнилий эса ўз қариндошлари ва яқин дўстларини бир жойга тўплаб, уларни кутиб турарди.

Бутрус ичкарига кирганда, Корнилий уни қаршилаб, оёқларига йиқилиб сажда қилди.

Бироқ Бутрус:- Тур, мен ҳам бир инсонман, – деди-ю уни оёққа турғизди.

Бутрус Корнилий билан суҳбатлашиб уйга кираркан, тўпланиб турган катта жамоани кўрди.

Уларга айтди:- Бошқа қабила кишиси билан алоқа қилиш, иноқлашиш яҳудий бир одам учун жоиз эмаслигини биласизлар. Лекин Худо ҳеч бир одамни ифлос ёки ҳаром деб ҳисобламаслик лозимлигини менга кўрсатди.

Шунинг учун мен чақирилганимда, сўз қайтармай келдим. Энди айтинглар-чи, нима учун мени чақирдингизлар?

Корнилий сўз бошлади:- Бундан тўрт кун аввал, салкам айни шу маҳалда мен уйимда рўза тутардим. Соат учда ибодат қилаётганимда, бирданига порлоқ кийимли бир одам рўпарамда пайдо бўлди.

“Корнилий! – деди у. – Худо ибодатингни эшитди ва садақаларингни мақбул топди.

Энди Яффага одам юбор, денгиз бўйидаги кўнчи Симуннинг уйида меҳмон бўлиб турган Бутрус лақабли Симунни чақиртир. Унинг сенга айтадиган сўзлари бор”, – деди.

Мен ҳам ўша заҳоти сенинг олдингга одамларни юбордим ва хайрият, келганинг яхши бўлди-да. Энди Худо сенга буюрган сўзларининг ҳаммасини тинглаш учун биз барчамиз бу ерда Худонинг ҳузурида ҳозирмиз.

Бутрус сўз бошлади:“Ҳақиқатан, Худонинг юз-хотир қилмаслигини, балки Ундан қўрққан ва тўғрилик ила иш тутган ҳаммани миллатига қарамай қабул қилишини мен энди чинакамига тушундим.

Худо Ўз каломини Исроил ўғилларига юбориб, Исо Масиҳ номидан тинчлик муждасини эълон қилди. Исо Масиҳ эса ҳамманинг Раббидир.

Яҳё пайғамбар ваъз қилиб, халқни сувда тавба қилдириб юргандан кейин, Жалиладан бошлаб бутун Яҳудия юрти бўйлаб содир бўлган воқеаларни сизлар биласизлар.

Носира шаҳридан чиққан Исони Худо юборди. Худонинг Ўзи Исо билан бирга бўлгани учун, У Муқаддас Руҳ ва қудратга тўлган ҳолда эзгулик қилар, иблиснинг золим ҳукми остида қийналиб юрганларнинг ҳаммасини соғайтирар эди.

Мана биз яҳудийларнинг мамлакатида ва Қуддус шаҳрида Исонинг қилган барча ишларига гувоҳмиз. Унинг Ўзини эса ёғочга осиб ўлдирдилар.

Аммо Худо учинчи куни Уни тирилтириб, кўзларга намоён қилди.

Исо тирилгандан кейин бутун халққа эмас, балки Худо олдиндан танлаган, У билан еб-ичган шоҳидларга – бизларгагина зоҳир бўлди.

Худо Исони тиригу ўликларни ҳукм қилувчи этиб тайинлаган. Бу ҳақда гувоҳлик бериб, халққа ваъз айтишимизни Худонинг Ўзи буюрган.

Исога инонган ҳар бир кишининг гуноҳлари Унинг номи билан кечирилади, деб қадимий пайғамбарларнинг ҳаммаси ҳам шаҳодат берганлар”.

Бутрус ҳали гапириб турганда, каломни эшитаётганларнинг барчаси устига Муқаддас Руҳ тушди.

Бутрус билан бирга келганлар Исога ишонган яҳудийлар эди. Муқаддас Руҳ ғайрияҳудийларга ҳам насиб бўлганини улар кўриб, ҳайратда қолдилар.

Чунки у кишиларнинг янги тилларда сўзлашиб, Худони улуғлаётганларини эшитиб туришарди.Шунда Бутрус сўз олди:

“Худди бизлар каби Муқаддас Руҳни қабул қилган бу одамларнинг сувга чўмиб имон келтиришига ким моне бўла олар экан?” – деди-ю,

уларни Исо Масиҳ номи билан чўмдиришни буюрди. Шундан кейин улар Бутрусдан бир неча кун қолишини илтимос қилишди.