Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Ездр.
Неем.
2Ездр.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Притч.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Макк.
2Макк.
3Макк.
3Ездр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
14:1
14:2
14:4
14:5
14:7
14:8
14:9
14:11
14:12
14:13
14:14
14:16
14:18
14:19
см.:2Кор.11:25;
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:27
14:28
Глава 22
22:1
22:2
22:5
22:7
22:8
22:9
22:10
22:11
22:12
22:13
22:15
22:16
22:17
22:19
22:22
22:23
22:24
22:25
22:26
22:27
22:28
22:29
22:30
1 Продолжительное служение в Иконии окончилось нападением иудеев и язычников. 8 Исцеление хромого в Листре; попытка народа совершить жертвоприношение Варнаве и Павлу, как богам; апостолы воспротивились. 19 Иудеи избивают Павла камнями. 21 Проповедуя и рукополагая пресвитеров по Церквам, апостолы возвратились в Антиохию Сирийскую.
В Иконии они вошли вместе в Иудейскую синагогу и говорили так, что уверовало великое множество Иудеев и Еллинов.
А неверующие Иудеи возбудили и раздражили против братьев сердца язычников.
Впрочем они пробыли здесь довольно времени, смело действуя о Господе, Который, во свидетельство слову благодати Своей, творил руками их знамения и чудеса.
Между тем народ в городе разделился: и одни были на стороне Иудеев, а другие на стороне апостолов.
Когда же язычники и Иудеи со своими начальниками устремились на них, чтобы посрамить и побить их камнями,
они, узнав о сем, [Зач. 34.] удалились в Ликаонские города Листру и Дервию и в окрестности их,
и там благовествовали.
В Листре некоторый муж, не владевший ногами, сидел, будучи хром от чрева матери своей, и никогда не ходил.
Он слушал говорившего Павла, который, взглянув на него и увидев, что он имеет веру для получения исцеления,
сказал громким голосом: тебе говорю во имя Господа Иисуса Христа: стань на ноги твои прямо. И он тотчас вскочил и стал ходить.
Народ же, увидев, что сделал Павел, возвысил свой голос, говоря по-ликаонски: боги в образе человеческом сошли к нам.
И называли Варнаву Зевсом, а Павла Ермием, потому что он начальствовал в слове.
Жрец же идола Зевса, находившегося перед их городом, приведя к воротам волов и принеся венки, хотел вместе с народом совершить жертвоприношение.
Но апостолы Варнава и Павел, услышав о сем, разодрали свои одежды и, бросившись в народ, громогласно говорили:
мужи! что́ вы это делаете? И мы – подобные вам человеки, и благовествуем вам, чтобы вы обратились от сих ложных к Богу живому, Который сотворил небо и землю, и море, и все, что в них,
Который в прошедших родах попустил всем народам ходить своими путями,
хотя и не переставал свидетельствовать о Себе благодеяниями, подавая нам с неба дожди и времена плодоносные и исполняя пищею и веселием сердца наши.
И, говоря сие, они едва убедили народ не приносить им жертвы и идти каждому домой. Между тем, как они, оставаясь там, учили,
из Антиохии и Иконии пришли некоторые Иудеи и, когда апостолы смело проповедовали, убедили народ отстать от них, говоря: они не говорят ничего истинного, а все лгут. И, возбудив народ, побили Павла камнями и вытащили за город, почитая его умершим.
Когда же ученики собрались около него, он встал и пошел в город, [Зач. 35.] а на другой день удалился с Варнавою в Дервию.
Проповедав Евангелие сему городу и приобретя довольно учеников, они обратно проходили Листру, Иконию и Антиохию,
утверждая души учеников, увещевая пребывать в вере и поучая, что многими скорбями надлежит нам войти в Царствие Божие.
Рукоположив же им пресвитеров к каждой церкви, они помолились с постом и предали их Господу, в Которого уверовали.
Потом, пройдя через Писидию, пришли в Памфилию,
и, проповедав слово Господне в Пергии, сошли в Атталию;
а оттуда отплыли в Антиохию, откуда были преданы благодати Божией на дело, которое и исполнили.
Прибыв туда и собрав церковь, они рассказали всё, что сотворил Бог с ними и как Он отверз дверь веры язычникам.
И пребывали там немалое время с учениками.
1 Павел описывает свое обращение и призвание. 22 Римское гражданство избавляет его от бичевания. 30 Павел доставлен в Синедрион.
[Зач. 47.] Мужи братия и отцы! выслушайте теперь мое оправдание перед вами.
Услышав же, что он заговорил с ними на еврейском языке, они еще более утихли. Он сказал:
я Иудеянин, родившийся в Тарсе Киликийском, воспитанный в сем городе при ногах Гамалиила, тщательно наставленный в отеческом законе, ревнитель по Боге, как и все вы ныне.
Я даже до смерти гнал последователей сего учения, связывая и предавая в темницу и мужчин и женщин,
как засвидетельствует о мне первосвященник и все старейшины, от которых и письма взяв к братиям, живущим в Дамаске, я шел, чтобы тамошних привести в оковах в Иерусалим на истязание.
Когда же я был в пути и приближался к Дамаску, около полудня вдруг осиял меня великий свет с неба.
Я упал на землю и услышал голос, говоривший мне: Савл, Савл! что ты гонишь Меня?
Я отвечал: кто Ты, Господи? Он сказал мне: Я Иисус Назорей, Которого ты гонишь.
Бывшие же со мною свет видели, и пришли в страх; но голоса Говорившего мне не слыхали.
Тогда я сказал: Господи! что мне делать? Господь же сказал мне: встань и иди в Дамаск, и там тебе сказано будет всё, что назначено тебе делать.
А как я от славы света того лишился зрения, то бывшие со мною за руку привели меня в Дамаск.
Некто Анания, муж благочестивый по закону, одобряемый всеми Иудеями, живущими в Дамаске,
пришел ко мне и, подойдя, сказал мне: брат Савл! прозри. И я тотчас увидел его.
Он же сказал мне: Бог отцов наших предызбрал тебя, чтобы ты познал волю Его, увидел Праведника и услышал глас из уст Его,
потому что ты будешь Ему свидетелем пред всеми людьми о том, что ты видел и слышал.
Итак, что ты медлишь? Встань, крестись и омой грехи твои, призвав имя Господа Иисуса.
Когда же я возвратился в Иерусалим и молился в храме, пришел я в исступление,
и увидел Его, и Он сказал мне: поспеши и выйди скорее из Иерусалима, потому что здесь не примут твоего свидетельства о Мне.
Я сказал: Господи! им известно, что я верующих в Тебя заключал в темницы и бил в синагогах,
и когда проливалась кровь Стефана, свидетеля Твоего, я там стоял, одобрял убиение его и стерег одежды побивавших его.
И Он сказал мне: иди; Я пошлю тебя далеко к язычникам.
До этого слова слушали его; а за сим подняли крик, говоря: истреби от земли такого! ибо ему не должно жить.
Между тем как они кричали, метали одежды и бросали пыль на воздух,
тысяченачальник повелел ввести его в крепость, приказав бичевать его, чтобы узнать, по какой причине так кричали против него.
Но когда растянули его ремнями, Павел сказал стоявшему сотнику: разве вам позволено бичевать Римского гражданина, да и без суда?
Услышав это, сотник подошел и донес тысяченачальнику, говоря: смотри, что ты хочешь делать? этот человек – Римский гражданин.
Тогда тысяченачальник, подойдя к нему, сказал: скажи мне, ты Римский гражданин? Он сказал: да.
Тысяченачальник отвечал: я за большие деньги приобрел это гражданство. Павел же сказал: а я и родился в нем.
Тогда тотчас отступили от него хотевшие пытать его. А тысяченачальник, узнав, что он Римский гражданин, испугался, что связал его.
На другой день, желая достоверно узнать, в чем обвиняют его Иудеи, освободил его от оков и повелел собраться первосвященникам и всему синедриону и, выведя Павла, поставил его перед ними.
Бы́сть же во Иконі́и, вку́пѣ вни́ти и́ма въ со́нмище Иуде́йское и глаго́лати та́ко, я́ко вѣ́ровати Иуде́евъ и Е́ллиновъ мно́жеству мно́гу.
Невѣ́рующiи же Иуде́е воздвиго́ша и озло́биша {къ зло́бѣ подусти́ша} ду́шы язы́ковъ на бра́тiю.
Дово́лно же у́бо вре́мя пребы́ста дерза́юща о Го́сподѣ, Свидѣ́телствующемъ сло́ву благода́ти Своея́ и даю́щемъ зна́менiя и чудеса́ бы́ти рука́ма и́хъ.
Раздѣли́шажеся мно́жество гра́да, и о́ви у́бо бя́ху со Иуде́и, о́ви же со апо́столы.
И егда́ бы́сть стремле́нiе язы́комъ же и Иуде́емъ съ нача́лники и́хъ досади́ти и ка́менiемъ поби́ти и́хъ,
[Зач. 34.] увѣ́дѣвша же прибѣго́ста во гра́ды Ликао́нскiя, въ Ли́стру и Де́рвiю, и во окре́стныя и́хъ,
и та́мо бѣ́ста благовѣству́юща.
И нѣ́кто му́жъ въ Ли́стрѣхъ не́мощенъ нога́ма сѣдя́ше, хро́мъ от чре́ва ма́тере своея́ сы́й, и́же николи́же бѣ́ ходи́лъ.
Се́й слы́шаше Па́вла глаго́люща: и́же воззрѣ́въ на́нь и ви́дѣвъ, я́ко вѣ́ру и́мать здра́въ бы́ти,
рече́ ве́лiимъ гла́сомъ: тебѣ́ глаго́лю во и́мя Го́спода Иису́са Христа́, вста́ни на ногу́ твое́ю пра́въ. И а́бiе возскочи́ и хожда́ше.
Наро́ди же ви́дѣвше, е́же сотвори́ Па́велъ, воздвиго́ша гла́съ сво́й, ликао́нски глаго́люще: бо́зи уподо́бльшеся человѣ́комъ снидо́ша къ на́мъ.
Нарица́ху же у́бо Варна́ву Ді́а, Па́вла же Ермі́а, поне́же то́й бя́ше нача́лникъ сло́ва.
Жре́цъ же Ді́евъ, су́щаго предъ гра́домъ и́хъ, приведе́ юнцы́ и [принесе́] вѣнцы́ предъ врата́, съ наро́ды хотя́ше жре́ти.
Слы́шавша же апо́стола Варна́ва и Па́велъ, растерза́вша ри́зы своя́, вскочи́ста въ наро́дъ, зову́ща и глаго́люща:
му́жiе, что́ сiя́ творите́? И мы́ подобостра́стна есма́ ва́мъ человѣ́ка, благовѣству́юща ва́мъ от си́хъ су́етныхъ обраща́тися къ Бо́гу жи́ву, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ:
и́же въ мимоше́дшыя ро́ды оста́вилъ бѣ́ вся́ язы́ки ходи́ти въ путе́хъ и́хъ:
и у́бо не несвидѣ́телствована Себе́ оста́ви, благотворя́, съ небесе́ на́мъ дожди́ дая́ и времена́ плодоно́сна, исполня́я пи́щею и весе́лiемъ сердца́ на́ша.
И сiя́ глаго́люща, едва́ уста́виста наро́ды не жре́ти и́ма, но отити́ коему́ждо во своя́ си. Пребыва́ющема же и́ма и уча́щема,
прiидо́ша от Антiохі́и и Иконі́и нѣ́цыи Иуде́е, и стяза́ющемася и́ма съ дерзнове́нiемъ, наусти́ша наро́ды отступи́ти от нею́, глаго́люще, я́ко ничто́же и́стинно глаго́лета, но все́ лже́та. И наусти́вше наро́ды и ка́менiемъ поби́вше Па́вла, извлеко́ша внѣ́ гра́да, мня́ще его́ уме́рша.
О́крестъ же ста́вшымъ его́ ученико́мъ, воста́въ вни́де во гра́дъ [Зач. 35.] и нау́трiе изы́де съ Варна́вою въ Де́рвiю.
Благовѣствова́вша же гра́ду тому́ и научи́вша мно́ги, возврати́стася въ Ли́стру и Иконі́ю и Антiохі́ю,
утвержда́юща ду́шы ученико́въ, моля́ща пребы́ти въ вѣ́рѣ, и я́ко мно́гими скорбьми́ подоба́етъ на́мъ вни́ти въ Ца́рствiе Бо́жiе.
Рукополо́жша же и́мъ пресви́теры на вся́ це́ркви и помоли́вшася съ посто́мъ, преда́ста и́хъ Го́сподеви, въ Него́же увѣ́роваша.
И проше́дша Писиді́ю, прiидо́ста въ Памфилі́ю:
и глаго́лавша въ Пергі́и сло́во Госпо́дне, снидо́ста во Атталі́ю
и отту́ду отплы́ста во Антiохі́ю, отню́дуже бѣ́ста пре́дана благода́ти Бо́жiей въ дѣ́ло, е́же сконча́ста.
Прише́дша же и собра́вша це́рковь, сказа́ста, ели́ка сотвори́ Бо́гъ съ ни́ма и я́ко отве́рзе язы́комъ две́рь вѣ́ры:
пребы́ста же та́мо вре́мя не ма́ло со ученики́.
[Зач. 47.] Му́жiе бра́тiе и отцы́, услы́шите мо́й къ ва́мъ ны́нѣ отвѣ́тъ.
Слы́шавше же, я́ко евре́йскимъ язы́комъ возгласи́ къ ни́мъ, па́че приложи́ша безмо́лвiе. И рече́:
а́зъ у́бо е́смь му́жъ Иуде́анинъ, роди́вся въ Та́рсѣ Киликі́йстѣмъ, воспита́нъ же во гра́дѣ се́мъ при ногу́ Гамалiи́лову, нака́занъ извѣ́стно оте́ческому зако́ну, ревни́тель сы́й Бо́жiй, я́коже вси́ вы́ есте́ дне́сь:
и́же се́й пу́ть гони́хъ да́же до сме́рти, вяжя́ и предая́ въ темни́цу му́жы же и жены́,
я́коже и архiере́й свидѣ́телствуетъ ми́ и вси́ ста́рцы: от ни́хже и посла́нiя прiе́мь къ живу́щымъ въ Дама́сцѣ бра́тiямъ, идя́хъ привести́ су́щыя та́мо свя́заны во Иерусали́мъ, да му́чатся.
Бы́сть же ми́ иду́щу и приближа́ющуся къ Дама́ску въ полу́дне, внеза́пу съ небесе́ облиста́ свѣ́тъ мно́гъ о́крестъ мене́.
Падо́хъ же на зе́млю и слы́шахъ гла́съ глаго́лющь ми́: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши?
А́зъ же отвѣща́хъ: кто́ еси́, Го́споди? Рече́ же ко мнѣ́: А́зъ е́смь Иису́съ Назоре́й, Его́же ты́ го́ниши.
Со мно́ю же су́щiи свѣ́тъ у́бо ви́дѣша и пристра́шни бы́ша, гла́са же не слы́шаша Глаго́лющаго ко мнѣ́.
Реко́хъ же: что́ сотворю́, Го́споди? Госпо́дь же рече́ ко мнѣ́: воста́въ иди́ въ Дама́скъ, и та́мо рече́тся ти́ о всѣ́хъ, я́же вчине́но ти́ е́сть твори́ти.
И я́коже не ви́дѣхъ от сла́вы свѣ́та о́наго, за ру́ку ведо́мь от су́щихъ со мно́ю, внидо́хъ въ Дама́скъ.
Ана́нiа же нѣ́кiй, му́жъ благоговѣ́инъ по зако́ну, свидѣ́телствованъ от всѣ́хъ живу́щихъ въ Дама́сцѣ Иуде́й,
прише́дъ ко мнѣ́ и ста́въ рече́ ми: Са́вле бра́те, прозри́. И а́зъ въ то́й ча́съ воззрѣ́хъ на́нь.
О́нъ же рече́ ми: Бо́гъ оте́цъ на́шихъ изво́ли {предъизбра́} тя́ разумѣ́ти хотѣ́нiе Его́, и ви́дѣти Пра́ведника, и слы́шати гла́съ от у́стъ Его́:
я́ко бу́деши Ему́ свидѣ́тель у всѣ́хъ человѣ́ковъ о си́хъ, я́же ви́дѣлъ еси́ и слы́шалъ:
и ны́нѣ что́ ме́длиши? Воста́въ крести́ся и омы́й грѣхи́ твоя́, призва́въ и́мя Го́спода Иису́са.
Бы́сть же возврати́вшумися во Иерусали́мъ и моля́щумися въ це́ркви, бы́ти во изступле́нiи
и ви́дѣти Его́ глаго́люща ми́: потщи́ся и изы́ди ско́ро изъ Иерусали́ма, зане́ не прiи́мутъ свидѣ́телства твоего́, е́же о Мнѣ́.
И а́зъ рѣ́хъ: Го́споди, са́ми вѣ́дятъ, я́ко а́зъ бѣ́хъ всажда́я въ темни́цу и бiя́ по со́нмищихъ вѣ́рующыя въ Тя́,
и егда́ излива́шеся кро́вь Стефа́на свидѣ́теля Твоего́, и са́мъ бѣ́хъ стоя́ и соизволя́я убiе́нiю его́ и стрегі́й ри́зъ убива́ющихъ его́.
И рече́ ко мнѣ́: иди́, я́ко А́зъ во язы́ки дале́че послю́ тя.
Послу́шаху же его́ да́же до сего́ словесе́ и воздвиго́ша гла́съ сво́й, глаго́люще: возми́ от земли́ такова́го, не подоба́етъ бо ему́ жи́ти.
Вопiю́щымъ же и́мъ и ме́щущымъ ри́зы и пра́хъ возмета́ющымъ на возду́хъ,
повелѣ́ ты́сящникъ отвести́ его́ въ по́лкъ, ре́къ ра́нами истяза́ти его́, да разумѣ́етъ, за ку́ю вину́ та́ко вопiя́ху на́нь.
И я́коже протяго́ша его́ вервьми́, рече́ къ стоя́щему со́тнику Па́велъ: человѣ́ка Ри́млянина и неосужде́на лѣ́ть ли е́сть ва́мъ би́ти?
Слы́шавъ же со́тникъ, приступи́ къ ты́сящнику, сказа́, глаго́ля: ви́ждь, что́ хо́щеши сотвори́ти? Человѣ́къ бо се́й Ри́млянинъ е́сть.
Присту́пль же ты́сящникъ рече́ ему́: глаго́ли ми́, Ри́млянинъ ли еси́ ты́? О́нъ же рече́: е́й.
Отвѣща́ же ты́сящникъ: а́зъ мно́гою цѣно́ю нарѣче́нiе жи́телства сего́ стяжа́хъ. Па́велъ же рече́: а́зъ же и роди́хся въ не́мъ.
А́бiе у́бо отступи́ша от него́ хотя́щiи его́ истяза́ти, и ты́сящникъ же убоя́ся, разумѣ́въ, я́ко Ри́млянинъ е́сть, и я́ко бѣ́ его́ связа́лъ.
На у́трiе же, хотя́ разумѣ́ти и́стину, чесо́ ра́ди оклевета́ется от Иуде́й, разрѣши́ его́ от у́зъ и повелѣ́ прiити́ архiере́емъ и всему́ собо́ру и́хъ: и све́дъ Па́вла, поста́ви [его́] предъ ни́ми.
Белорусский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
І ста́лася ў Іканíі, што таксама ўвайшлі яны ў сінагогу Іудзейскую і прамаўля́лі так, што ўве́равала вялікае мноства і Іудзеяў, і Э́лінаў.
А няве́руючыя Іудзеі ўзбу́рылі і азло́білі ду́шы язычнікаў су́праць братоў.
Аднак тыя даволі доўга прабылí там, адважна прамаўля́ючы ў Госпадзе, Які све́дчыў сло́ва благада́ці Сваёй і здзяйсня́ў знаме́нні і цу́ды рукамі іх.
І насе́льніцтва горада падзялíлася: адны былí з Іудзеямі, а другія – з Апосталамі. 5. Калі ж у язычнікаў і Іудзеяў з іх начальнікамі ўзнік наме́р знява́жыць і пабіць іх каме́ннем,
то яны, даве́даўшыся, уцяклі ў Лікао́нскія гарады Лíстру і Дэ́рвію і ў навако́ллі іх,
і там дабраве́сцілі.
А ў Лíстры нейкі чалавек, хворы на ногі, сядзеў, бу́дучы кульга́вым ад уло́ння маці сваёй, і ніко́лі не хадзіў.
Ён слу́хаў прамову Паўла, які, угле́дзеўшыся ў яго і ўбачыўшы, што той ма́е веру, каб быць ацалёным,
сказаў гу́чным голасам: табе кажу ў імя́ Госпада Іісуса Хрыста: стань на ногі свае прама. І той адразу ўско́чыў і стаў хадзіць.
Люд жа, уба́чыўшы, што зрабіў Павел, узвы́сіў свой голас, кажучы па-лікаонску: багí ў вобразе чалаве́чым сышлí да нас.
І называлі Варна́ву Зе́ўсам, а Паўла – Герме́сам, бо прамаўля́ў перава́жна ён.
І жрэц Зеўса, ідал якога знаходзіўся перад іх горадам, прывёўшы да брамы валоў і даста́віўшы вянкі, хацеў з народам прыне́сці ахвяру.
Пачуўшы пра гэта, Апосталы Варнава і Павел разадра́лі адзе́нне сваё і кінуліся ў натоўп з крыкам, ка́жучы:
мужы́! што вы робіце́ і мы – такія як вы людзі, і дабраве́сцім вам, каб вы ад гэтай ма́рнасці звярну́ліся да Бога Жывога, Які ствары́ў неба, і зямлю, і мора, і ўсё, што ў іх,
Які ў міну́лых пакале́ннях дазволіў, каб усе народы хадзілі сваімі шляха́мі,
хоць і не перастава́ў све́дчыць пра Сябе, дзе́ючы дабро, даючы́ нам дажджы́ з неба і по́ры ўрадлíвыя, напаўня́ючы ежай і радасцю сэ́рцы нашы.
І, прамаўля́ючы так, яны ледзь прыму́сілі натоўп спынíцца і не прыно́сіць ахвяру ім, а каб кожны ішоў дадому. Калі ж яны, застаючы́ся там, вучылі,
прыйшлі некато́рыя Іудзеі з Антыяхíі і Іканíі, і калі Апосталы адкрыта прапаве́давалі, тыя падмо́вілі народ адысцí ад іх, ка́жучы: яны не гавораць нічога ісціннага, а ўсё лгуць. І, падбухто́рыўшы народ, пабілі Паўла каме́ннем і вы́цягнулі за горад, думаючы, што ён мёртвы.
Калі ж вучні сабра́ліся вакол яго, ён падняўся і пайшоў у горад, а на другі дзень адпра́віўся з Варнавам у Дэ́рвію.
Прапаве́даўшы Ева́нгелле ў гэтым горадзе і прыдба́ўшы нямала вучняў, яны вярнуліся ў Лíстру, Іканíю і Антыяхíю,
умацо́ўваючы ду́шы вучняў, закліка́ючы іх трыва́ць у веры і павуча́ючы што, праз многія пакуты нале́жыць нам увайсці ў Царства Божае.
Рукапалажы́ўшы ім прасвíтараў для кожнай царквы і памаліўшыся з по́стам, яны даручы́лі іх Госпаду, у Якога тыя ўве́равалі.
Потым, прайшоўшы праз Пісіды́ю, яны прыйшлі ў Памфілíю;
і, прапаве́даўшы сло́ва Гасподняе ў Пе́ргіі, прыйшлі ў Ата́лію
і адтуль адплылí ў Антыяхíю, адкуль яны былі адда́дзены па благадаці Божай на справу, якую і вы́каналі.
Прыбы́ўшы туды і сабраўшы царкву, яны расказалі пра ўсё, што зрабіў з імі Бог і як Ён адчынíў язычнікам дзверы веры;
і застава́ліся там доўгі час з вучнямі.
Мужы́ браты́ і айцы́! вы́слухайце цяпер маё апраўда́нне перад вамі.
Пачуўшы, што ён загавары́ў з імі на яўрэйскай мове, яны яшчэ больш сцíшыліся. І ён сказаў:
я Іудзей, наро́джаны ў Та́рсе Кілікíйскім, а ўзгадава́ны ў гэтым горадзе каля ног Гамаліíла, наву́чаны даскана́ла айцоўскаму закону, шчы́ра адда́ны Богу, як і ўсе вы сёння;
паслядо́ўнікаў гэтага вучэ́ння я перасле́даваў аж да смерці, звя́зваючы і кíдаючы ў цямнíцу мужчын і жанчын,
што засве́дчыць пра мяне першасвята́р і ўсе старэ́йшыны; ад іх узя́ўшы і лісты́ да братоў, я ішоў у Дама́ск, каб тых, што былí там, звяза́ць і прыве́сці ў Іерусалім для пакара́ння.
І ста́лася, калі я быў у дарозе і набліжа́ўся да Дама́ска, не́дзе апоўдні раптам заззя́ла вакол мяне з неба святло вялікае.
Я ўпаў на зямлю́ і пачуў голас, які гаварыў мне: Саўл, Саўл, чаму ты Мяне гоніш?
Я адказа́ў: хто Ты, Госпадзі? І Ён сказаў мне: Я Іісус Назарэй, Якога ты гоніш.
Тыя, што былí са мною, уба́чылі святло і спало́халіся, але го́ласу Таго, Хто гаварыў да мяне́, не чу́лі.
А я сказаў: што́ мне рабіць, Госпадзí Гасподзь жа сказаў мне: устань і ідзі ў Дама́ск, і там будзе табе ска́зана пра ўсё, што прызна́чана табе рабіць.
І паколькі я стаў невіду́шчым ад сла́вы святла́ гэтага, то павялí мяне за руку́ тыя, што былí са мною, і я прыйшоў у Дама́ск.
І нейкі Ана́нія, чалавек набо́жны па закону, што меў добрае све́дчанне ад усіх Іудзеяў, якія жылí ў Дама́ску,
прыйшоў да мяне і, стаўшы перада мною, сказаў мне: Саўл, брат, стань віду́шчым! І я ў той жа час уба́чыў яго.
Ён жа сказаў мне: Бог айцоў нашых прадвы́браў цябе, каб ты спазна́ў волю Яго, убачыў Пра́ведніка і пачуў голас з ву́снаў Яго;
бо ты будзеш све́дкам Яго перад усімі людзьмí пра ўсё, што ты бачыў і чуў;
што ж ты цяпер мару́дзіш? устань, ахрысцíся і змый грахí свае, прызва́ўшы імя́ Госпада Іісуса.
І ста́лася, калі я вярну́ўся ў Іерусалім і маліўся ў храме, найшло́ на мяне захапле́нне,
і я ўба́чыў Яго, і Ён сказаў мне: паспяша́йся і вы́йдзі хутчэ́й з Іерусаліма, бо тут не пры́муць твайго све́дчання пра Мяне.
І я сказаў: Госпадзі! яны ведаюць, што я саджа́ў у цямніцу і біў у сінагогах тых, якія ве́руюць у Цябе́,
і калі праліва́лася кроў Сцяфа́на, све́дкі Твайго, я сам стаяў побач, і згаджа́ўся з забойствам яго, і сцярог адзе́нне тых, што забіва́лі яго.
І Ён сказаў мне: ідзі, бо Я пашлю́ цябе далёка да язы́чнікаў.
Да гэтага сло́ва слу́халі яго, а потым узнялí крык, ка́жучы: прэч з зямлі такога! бо ён не павíнен жыць.
Тым часам як яны крычалі, і рва́лі адзе́нне, і ўздыма́лі пыл у паветра,
тысячанача́льнік загада́ў уве́сці яго ў крэпасць і наказа́ў бічава́ць яго, дазна́цца з якой прычы́ны так крычалі на яго.
Калі ж расцягну́лі яго рамяня́мі, Павел сказаў сотніку, які стаяў побач: хіба дазво́лена вам бічава́ць Ры́мскага грамадзя́ніна, прычы́м не асу́джанага?
Пачуўшы гэта, сотнік падышоў і паве́даміў тысячанача́льніку, ка́жучы: глядзі, што ты збіра́ешся рабіць? гэты ж чалавек – Ры́мскі грамадзя́нін.
Тады тысячанача́льнік, падышо́ўшы, прамо́віў да яго: скажы мне, ты Ры́мскі грамадзя́нін? Ён сказаў: так.
Тысячанача́льнік адказаў: я за вялікія грошы набы́ў гэтае грамадзя́нства. Павел жа сказаў: а я і нарадзíўся з ім.
Тады адразу адступíлі ад яго тыя, што збіра́ліся катава́ць яго, а тысячанача́льнік, даве́даўшыся, што ён Ры́мскі грамадзя́нін, спало́хаўся, што звяза́ў яго.
На другі дзень, жада́ючы даве́дацца дакладна, у чым абвінава́чваюць яго Іудзеі, ён вы́зваліў яго з кайдано́ў і загада́ў сабра́цца першасвятара́м і ўсяму сінедрыёну і, вы́веўшы Паўла, паставіў яго перад імі.