Скрыть
14:1
14:2
14:4
14:5
14:7
14:8
14:9
14:11
14:12
14:13
14:14
14:16
14:18
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:27
14:28
Глава 26 
26:1
26:2
26:3
26:4
26:7
26:8
26:9
26:11
26:12
26:14
26:15
26:16
26:17
26:19
26:22
26:25
26:27
26:28
26:30
26:31
26:32
Церковнославянский (рус)
Бы́сть же во Иконі́и, вку́пѣ вни́ти и́ма въ со́нмище Иуде́йское и глаго́лати та́ко, я́ко вѣ́ровати Иуде́евъ и Е́ллиновъ мно́же­ст­ву мно́гу.
Невѣ́ру­ю­щiи же Иуде́е воз­двиго́ша и озло́биша {къ зло́бѣ подусти́ша} ду́шы язы́ковъ на бра́тiю.
Дово́лно же у́бо вре́мя пребы́ста дерза́юща о Го́сподѣ, Свидѣ́тел­ст­ву­ю­щемъ сло́ву благода́ти Сво­ея́ и даю́щемъ зна́менiя и чудеса́ бы́ти рука́ма и́хъ.
Раздѣли́шажеся мно́же­с­т­во гра́да, и о́ви у́бо бя́ху со Иуде́и, о́ви же со апо́столы.
И егда́ бы́сть стремле́нiе язы́комъ же и Иуде́емъ съ нача́лники и́хъ досади́ти и ка́менiемъ поби́ти и́хъ,
[Зач. 34.] увѣ́дѣв­ша же при­­бѣго́ста во гра́ды Ликао́нскiя, въ Ли́стру и Де́рвiю, и во окре́стныя и́хъ,
и та́мо бѣ́ста благовѣ­ст­ву́юща.
И нѣ́кто му́жъ въ Ли́стрѣхъ не́мощенъ нога́ма сѣдя́ше, хро́мъ от­ чре́ва ма́тере сво­ея́ сы́й, и́же николи́же бѣ́ ходи́лъ.
Се́й слы́шаше Па́вла глаго́люща: и́же воз­зрѣ́въ на́нь и ви́дѣвъ, я́ко вѣ́ру и́мать здра́въ бы́ти,
рече́ ве́лiимъ гла́сомъ: тебѣ́ глаго́лю во и́мя Го́спода Иису́са Христа́, вста́ни на ногу́ твое́ю пра́въ. И а́бiе воз­скочи́ и хожда́­ше.
Наро́ди же ви́дѣв­ше, е́же сотвори́ Па́велъ, воз­двиго́ша гла́съ сво́й, ликао́нски глаго́люще: бо́зи уподо́бльшеся человѣ́комъ снидо́ша къ на́мъ.
Нарица́ху же у́бо Варна́ву Ді́а, Па́вла же Ермі́а, поне́же то́й бя́ше нача́лникъ сло́ва.
Жре́цъ же Ді́евъ, су́щаго предъ гра́домъ и́хъ, при­­веде́ юнцы́ и [принесе́] вѣнцы́ предъ врата́, съ наро́ды хотя́ше жре́ти.
Слы́шав­ша же апо́стола Варна́ва и Па́велъ, растерза́в­ша ри́зы своя́, вскочи́ста въ наро́дъ, зову́ща и глаго́люща:
му́жiе, что́ сiя́ творите́? И мы́ подобостра́стна есма́ ва́мъ человѣ́ка, благовѣ­ст­ву́юща ва́мъ от­ си́хъ су́етныхъ обраща́тися къ Бо́гу жи́ву, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ:
и́же въ мимоше́дшыя ро́ды оста́вилъ бѣ́ вся́ язы́ки ходи́ти въ путе́хъ и́хъ:
и у́бо не несвидѣ́тел­ст­вована Себе́ оста́ви, благотворя́, съ небесе́ на́мъ дожди́ дая́ и времена́ плодоно́сна, исполня́я пи́щею и весе́лiемъ сердца́ на́ша.
И сiя́ глаго́люща, едва́ уста́виста наро́ды не жре́ти и́ма, но от­ити́ ко­ему́ждо во своя́ си. Пребыва́ющема же и́ма и уча́щема,
прiидо́ша от­ Антiохі́и и Иконі́и нѣ́цыи Иуде́е, и стяза́ющемася и́ма съ дерзнове́нiемъ, наусти́ша наро́ды от­ступи́ти от­ нею́, глаго́люще, я́ко ничто́же и́стин­но глаго́лета, но все́ лже́та. И наусти́в­ше наро́ды и ка́менiемъ поби́в­ше Па́вла, извлеко́ша внѣ́ гра́да, мня́ще его́ уме́рша.
О́крестъ же ста́в­шымъ его́ ученико́мъ, воста́въ вни́де во гра́дъ [Зач. 35.] и нау́трiе изы́де съ Варна́вою въ Де́рвiю.
Благовѣ­ст­вова́в­ша же гра́ду тому́ и научи́в­ша мно́ги, воз­врати́стася въ Ли́стру и Иконі́ю и Антiохі́ю,
утвержда́юща ду́шы ученико́въ, моля́ща пребы́ти въ вѣ́рѣ, и я́ко мно́гими скорбьми́ подоба́етъ на́мъ вни́ти въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе.
Рукополо́жша же и́мъ пресви́теры на вся́ це́ркви и помоли́в­шася съ посто́мъ, преда́ста и́хъ Го́сподеви, въ Него́же увѣ́роваша.
И проше́дша Писиді́ю, прiидо́ста въ Памфилі́ю:
и глаго́лав­ша въ Пергі́и сло́во Госпо́дне, снидо́ста во Атталі́ю
и от­ту́ду от­плы́ста во Антiохі́ю, от­ню́дуже бѣ́ста пре́дана благода́ти Бо́жiей въ дѣ́ло, е́же сконча́ста.
Прише́дша же и собра́в­ша це́рковь, сказа́ста, ели́ка сотвори́ Бо́гъ съ ни́ма и я́ко от­ве́рзе язы́комъ две́рь вѣ́ры:
пребы́ста же та́мо вре́мя не ма́ло со ученики́.
[Зач. 49.] Агри́ппа же къ Па́влу рече́: повелѣва́ет­ся ти́ о себѣ́ самому́ глаго́лати. Тогда́ Па́велъ просте́ръ ру́ку от­вѣщава́­ше:
о всѣ́хъ, о ни́хже оклевета́емь е́смь от­ Иуде́й, царю́ Агри́ппо, непщу́ю себе́ блаже́н­на бы́ти, я́ко предъ тобо́ю от­вѣща́ти дне́сь и́мамъ,
па́че же вѣ́дца тя́ су́ща свѣ́дый всѣ́хъ Иуде́йскихъ обы́чаевъ и взыска́нiй. Тѣ́мже молю́ся ти́ долготерпѣли́вно послу́шати мене́.
Житiе́ у́бо мое́ е́же от­ ю́ности, испе́рва бы́в­шее во язы́цѣ мо­е́мъ во Иерусали́мѣ, вѣ́дятъ вси́ Иуде́е,
вѣ́дяще мя́ испе́рва, а́ще хотя́тъ свидѣ́тел­ст­вовати, я́ко по извѣ́стнѣй е́реси на́­шея вѣ́ры жи́хъ фарисе́й.
И ны́нѣ о упова́нiи обѣтова́нiя, бы́в­шаго от­ Бо́га ко отце́мъ на́шымъ, стою́ суди́мь,
въ не́же оба­на́­де­ся­те колѣ́на на́ша безпреста́ни де́нь и но́щь служа́ще надѣ́ют­ся до­ити́: о не́мже упова́нiи оклевета́емь е́смь, царю́ Агри́ппо, от­ Иуде́й.
Что́? Невѣ́рно ли су́дит­ся ва́ми, я́ко Бо́гъ ме́ртвыя воз­ставля́етъ?
А́зъ у́бо мнѣ́хъ, я́ко подоба́етъ ми́ мно́га сопроти́вна проти́ву и́мене Иису́са Назоре́а сотвори́ти:
е́же и сотвори́хъ во Иерусали́мѣ, и мно́ги от­ святы́хъ а́зъ въ темни́цахъ затворя́хъ, вла́сть от­ архiере́й прiе́мь: убива́емымъ же и́мъ при­­лага́хъ совѣ́тъ:
и на всѣ́хъ со́нмищихъ мно́жицею му́чя и́хъ, при­­нужда́хъ ху́лити: преизли́ха же вражду́я на ни́хъ, гоня́хъ да́же и до внѣ́шнихъ градо́въ.
Въ ни́хже иды́й въ Дама́скъ со вла́стiю и повелѣ́нiемъ, е́же от­ архiере́й,
въ полу́дни на пути́ ви́дѣхъ, царю́, съ небесе́ па́че сiя́нiя со́лнечнаго осiя́в­шiй мя́ свѣ́тъ и со мно́ю иду́щихъ.
Всѣ́мъ же па́дшымъ на́мъ на зе́млю, слы́шахъ гла́съ глаго́лющь ко мнѣ́ и вѣща́ющь евре́йскимъ язы́комъ: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши? Же́стоко ти́ е́сть проти́ву рожна́ пра́ти.
А́зъ же рѣ́хъ: кто́ еси́, Го́споди? О́нъ же рече́: А́зъ е́смь Иису́съ, Его́же ты́ го́ниши:
но воста́ни и ста́ни на ногу́ твое́ю: на се́ бо яви́хся ти́, сотвори́ти тя́ слугу́ и свидѣ́теля, я́же ви́дѣлъ еси́ и я́же явлю́ тебѣ́,
изъима́я тя́ от­ люді́й Иуде́йскихъ и от­ язы́къ, къ ни́мже А́зъ тя́ послю́,
от­ве́рсти о́чи и́хъ, да обратя́т­ся от­ тмы́ въ свѣ́тъ и от­ о́бласти сатанины́ къ Бо́гу, е́же прiя́ти и́мъ оставле́нiе грѣхо́въ и достоя́нiе во святы́хъ вѣ́рою, я́же въ Мя́.
Тѣ́мже, царю́ Агри́ппо, не бы́хъ проти́венъ небе́сному видѣ́нiю,
но су́щымъ въ Дама́сцѣ пре́жде и во Иерусали́мѣ, и во вся́цѣй странѣ́ Иуде́йстей и язы́комъ проповѣ́дую пока́ятися и обрати́тися къ Бо́гу, досто́йна покая́нiю дѣла́ творя́ще.
Си́хъ ра́ди мя́ Иуде́е е́мше во святи́лищи хотя́ху растерза́ти.
По́мощь у́бо улучи́въ я́же от­ Бо́га, да́же до дне́ сего́ стою́, свидѣ́тел­ст­вуя ма́лу же и вели́ку, ничто́же вѣща́я, ра́звѣ я́же проро́цы реко́ша хотя́щая бы́ти и Моисе́й,
я́ко Христо́съ имѣ́яше пострада́ти, я́ко пе́рвый от­ воскресе́нiя ме́ртвыхъ свѣ́тъ хотя́ше проповѣ́дати лю́демъ [Иуде́йскимъ] и язы́комъ.
Сiя́ же ему́ от­вѣщава́ющу, Фи́стъ ве́лiимъ гла́сомъ рече́: бѣсну́ешися ли, Па́вле? Мно́гiя тя́ кни́ги въ неи́стов­ст­во прелага́ютъ.
О́нъ же: не бѣсну́юся, рече́, держа́вный Фи́сте, но и́стины и цѣлому́дрiя глаго́лы вѣща́ю:
вѣ́сть бо о си́хъ ца́рь, къ нему́же и съ дерзнове́нiемъ глаго́лю: утаи́тися бо ему́ от­ си́хъ не вѣ́рую ничесому́же, нѣ́сть бо во у́глѣ сотворе́но сiе́:
вѣ́руеши ли, царю́ Агри́ппо, проро́комъ? Вѣ́мъ, я́ко вѣ́руеши.
Агри́ппа же къ Па́влу рече́: вма́лѣ мя́ препира́еши Христiа́нина бы́ти.
Па́велъ же рече́: моли́лъ у́бо бы́хъ Бо́га, и вма́лѣ и во мно́зѣ, не то́кмо тебе́, но и всѣ́хъ слы́шащихъ мя́ дне́сь, бы́ти и́мъ та́цѣмъ, яко́въ и а́зъ е́смь, кромѣ́ у́зъ си́хъ.
И сiя́ ре́кшу ему́, воста́ ца́рь и иге́монъ, и Верникі́а и сѣдя́щiи съ ни́ми,
и от­ше́дше бесѣ́доваху дру́гъ ко дру́гу, глаго́люще, я́ко ничто́же сме́рти досто́йно или́ у́зъ твори́тъ человѣ́къ се́й.
Агри́ппа же Фи́сту рече́: от­пуще́нъ бы́ти можа́­ше человѣ́къ се́й, а́ще не бы́ ке́саря нарица́лъ. И та́ко суди́ иге́монъ посла́ти его́ къ ке́сарю.
Украинский (Огієнко)
І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували.
Невірні ж юдеї підбурили та роз́ятрили душі поган на братів.
Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками.
А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів.
Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,
то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,
і Євангелію там звіщали.
А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.
Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої!
А той скочив, і ходити почав…
А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!…
І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові.
А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів.
Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи
та говорячи: Що це робите, люди?
Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,
але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.
І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.
А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він…
Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста.
А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.
І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,
душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.
І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.
Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;
і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,
а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.
А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.
І перебували вони немалий час із учнями.
А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого.
Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
О царю Агріппо!
Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки.
Тому я прошу мене вислухати терпляче.
А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі.
За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в́язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників;
а як їх убивали, я голос давав проти них.
І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!…
І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
Трудно тобі бити ногою колючку!
А я запитав: Хто Ти, Господи?
А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
Але підведися, і стань на ноги свої.
Бо на те Я з́явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле!
Велика наука доводить тебе до нерозуму!
А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю.
Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?
Я знаю, що віруєш.
Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином…
А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…
І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.
1 Продолжительное служение в Иконии окончилось нападением иудеев и язычников. 8 Исцеление хромого в Листре; попытка народа совершить жертвоприношение Варнаве и Павлу, как богам; апостолы воспротивились. 19 Иудеи избивают Павла камнями. 21 Проповедуя и рукополагая пресвитеров по Церквам, апостолы возвратились в Антиохию Сирийскую.
В Иконии они вошли вместе в Иудейскую синагогу и говорили так, что уверовало великое множество Иудеев и Еллинов.
А неверующие Иудеи возбудили и раздражили против братьев сердца язычников.
Впрочем они пробыли здесь довольно времени, смело действуя о Господе, Который, во свидетельство слову благодати Своей, творил руками их знамения и чудеса.
Между тем народ в городе разделился: и одни были на стороне Иудеев, а другие на стороне апостолов.
Когда же язычники и Иудеи со своими начальниками устремились на них, чтобы посрамить и побить их камнями,
они, узнав о сем, [Зач. 34.] удалились в Ликаонские города Листру и Дервию и в окрестности их,
и там благовествовали.
В Листре некоторый муж, не владевший ногами, сидел, будучи хром от чрева матери своей, и никогда не ходил.
Он слушал говорившего Павла, который, взглянув на него и увидев, что он имеет веру для получения исцеления,
сказал громким голосом: тебе говорю во имя Господа Иисуса Христа: стань на ноги твои прямо. И он тотчас вскочил и стал ходить.
Народ же, увидев, что сделал Павел, возвысил свой голос, говоря по-ликаонски: боги в образе человеческом сошли к нам.
И называли Варнаву Зевсом, а Павла Ермием, потому что он начальствовал в слове.
Жрец же идола Зевса, находившегося перед их городом, приведя к воротам волов и принеся венки, хотел вместе с народом совершить жертвоприношение.
Но апостолы Варнава и Павел, услышав о сем, разодрали свои одежды и, бросившись в народ, громогласно говорили:
мужи! что́ вы это делаете? И мы – подобные вам человеки, и благовествуем вам, чтобы вы обратились от сих ложных к Богу живому, Который сотворил небо и землю, и море, и все, что в них,
Который в прошедших родах попустил всем народам ходить своими путями,
хотя и не переставал свидетельствовать о Себе благодеяниями, подавая нам с неба дожди и времена плодоносные и исполняя пищею и веселием сердца наши.
И, говоря сие, они едва убедили народ не приносить им жертвы и идти каждому домой. Между тем, как они, оставаясь там, учили,
из Антиохии и Иконии пришли некоторые Иудеи и, когда апостолы смело проповедовали, убедили народ отстать от них, говоря: они не говорят ничего истинного, а все лгут. И, возбудив народ, побили Павла камнями и вытащили за город, почитая его умершим.
Когда же ученики собрались около него, он встал и пошел в город, [Зач. 35.] а на другой день удалился с Варнавою в Дервию.
Проповедав Евангелие сему городу и приобретя довольно учеников, они обратно проходили Листру, Иконию и Антиохию,
утверждая души учеников, увещевая пребывать в вере и поучая, что многими скорбями надлежит нам войти в Царствие Божие.
Рукоположив же им пресвитеров к каждой церкви, они помолились с постом и предали их Господу, в Которого уверовали.
Потом, пройдя через Писидию, пришли в Памфилию,
и, проповедав слово Господне в Пергии, сошли в Атталию;
а оттуда отплыли в Антиохию, откуда были преданы благодати Божией на дело, которое и исполнили.
Прибыв туда и собрав церковь, они рассказали всё, что сотворил Бог с ними и как Он отверз дверь веры язычникам.
И пребывали там немалое время с учениками.
1 Защита Павла пред царем Агриппой. 24 Замечания Феста и Агриппы. 30 «Этот человек ничего достойного смерти или уз не делает».
[Зач. 49.] Агриппа сказал Павлу: позволяется тебе говорить за себя. Тогда Павел, простерши руку, стал говорить в свою защиту:
царь Агриппа! почитаю себя счастливым, что сегодня могу защищаться перед тобою во всем, в чем обвиняют меня Иудеи,
тем более, что ты знаешь все обычаи и спорные мнения Иудеев. Посему прошу тебя выслушать меня великодушно.
Жизнь мою от юности моей, которую сначала проводил я среди народа моего в Иерусалиме, знают все Иудеи;
они издавна знают обо мне, если захотят свидетельствовать, что я жил фарисеем по строжайшему в нашем вероисповедании учению.
И ныне я стою́ перед судом за надежду на обетование, данное от Бога нашим отцам,
которого исполнение надеются увидеть наши двенадцать колен, усердно служа Богу день и ночь. За сию-то надежду, царь Агриппа, обвиняют меня Иудеи.
Что же? Неужели вы невероятным почитаете, что Бог воскрешает мертвых?
Правда, и я думал, что мне должно много действовать против имени Иисуса Назорея.
Это я и делал в Иерусалиме: получив власть от первосвященников, я многих святых заключал в темницы, и, когда убивали их, я подавал на то голос;
и по всем синагогам я многократно мучил их и принуждал хулить Иисуса и, в чрезмерной против них ярости, преследовал даже и в чужих городах.
Для сего, идя в Дамаск со властью и поручением от первосвященников,
среди дня на дороге я увидел, государь, с неба свет, превосходящий солнечное сияние, осиявший меня и шедших со мною.
Все мы упали на землю, и я услышал голос, говоривший мне на еврейском языке: Савл, Савл! что ты гонишь Меня? Трудно тебе идти против рожна.
Я сказал: кто Ты, Господи? Он сказал: «Я Иисус, Которого ты гонишь.
Но встань и стань на ноги твои; ибо Я для того и явился тебе, чтобы поставить тебя служителем и свидетелем того, что ты видел и что Я открою тебе,
избавляя тебя от народа Иудейского и от язычников, к которым Я теперь посылаю тебя
открыть глаза им, чтобы они обратились от тьмы к свету и от власти сатаны к Богу, и верою в Меня получили прощение грехов и жребий с освященными».
Поэтому, царь Агриппа, я не воспротивился небесному видению,
но сперва жителям Дамаска и Иерусалима, потом всей земле Иудейской и язычникам проповедовал, чтобы они покаялись и обратились к Богу, делая дела, достойные покаяния.
За это схватили меня Иудеи в храме и покушались растерзать.
Но, получив помощь от Бога, я до сего дня стою, свидетельствуя малому и великому, ничего не говоря, кроме того, о чем пророки и Моисей говорили, что это будет,
то есть что Христос имел пострадать и, восстав первый из мертвых, возвестить свет народу (Иудейскому) и язычникам.
Когда он так защищался, Фест громким голосом сказал: безумствуешь ты, Павел! большая ученость доводит тебя до сумасшествия.
Нет, достопочтенный Фест, сказал он, я не безумствую, но говорю слова истины и здравого смысла.
Ибо знает об этом царь, перед которым и говорю смело. Я отнюдь не верю, чтобы от него было что-нибудь из сего скрыто; ибо это не в углу происходило.
Веришь ли, царь Агриппа, пророкам? Знаю, что веришь.
Агриппа сказал Павлу: ты немного не убеждаешь меня сделаться Христианином.
Павел сказал: молил бы я Бога, чтобы мало ли, много ли, не только ты, но и все, слушающие меня сегодня, сделались такими, как я, кроме этих уз.
Когда он сказал это, царь и правитель, Вереника и сидевшие с ними встали;
и, отойдя в сторону, говорили между собою, что этот человек ничего, достойного смерти или уз, не делает.
И сказал Агриппа Фесту: можно было бы освободить этого человека, если бы он не потребовал суда у кесаря. Посему и решился правитель послать его к кесарю.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible