Скрыть
14:0
14:1
14:2
14:4
14:5
14:7
14:8
14:9
14:11
14:12
14:13
14:14
14:16
14:18
14:20
14:21
14:23
14:24
14:25
14:27
14:28
Церковнославянский (рус)
Бы́сть же во Иконі́и, вку́пѣ вни́ти и́ма въ со́нмище Иуде́йское и глаго́лати та́ко, я́ко вѣ́ровати Иуде́евъ и Е́ллиновъ мно́же­ст­ву мно́гу.
Невѣ́ру­ю­щiи же Иуде́е воз­двиго́ша и озло́биша {къ зло́бѣ подусти́ша} ду́шы язы́ковъ на бра́тiю.
Дово́лно же у́бо вре́мя пребы́ста дерза́юща о Го́сподѣ, Свидѣ́тел­ст­ву­ю­щемъ сло́ву благода́ти Сво­ея́ и даю́щемъ зна́менiя и чудеса́ бы́ти рука́ма и́хъ.
Раздѣли́шажеся мно́же­с­т­во гра́да, и о́ви у́бо бя́ху со Иуде́и, о́ви же со апо́столы.
И егда́ бы́сть стремле́нiе язы́комъ же и Иуде́емъ съ нача́лники и́хъ досади́ти и ка́менiемъ поби́ти и́хъ,
[Зач. 34.] увѣ́дѣв­ша же при­­бѣго́ста во гра́ды Ликао́нскiя, въ Ли́стру и Де́рвiю, и во окре́стныя и́хъ,
и та́мо бѣ́ста благовѣ­ст­ву́юща.
И нѣ́кто му́жъ въ Ли́стрѣхъ не́мощенъ нога́ма сѣдя́ше, хро́мъ от­ чре́ва ма́тере сво­ея́ сы́й, и́же николи́же бѣ́ ходи́лъ.
Се́й слы́шаше Па́вла глаго́люща: и́же воз­зрѣ́въ на́нь и ви́дѣвъ, я́ко вѣ́ру и́мать здра́въ бы́ти,
рече́ ве́лiимъ гла́сомъ: тебѣ́ глаго́лю во и́мя Го́спода Иису́са Христа́, вста́ни на ногу́ твое́ю пра́въ. И а́бiе воз­скочи́ и хожда́­ше.
Наро́ди же ви́дѣв­ше, е́же сотвори́ Па́велъ, воз­двиго́ша гла́съ сво́й, ликао́нски глаго́люще: бо́зи уподо́бльшеся человѣ́комъ снидо́ша къ на́мъ.
Нарица́ху же у́бо Варна́ву Ді́а, Па́вла же Ермі́а, поне́же то́й бя́ше нача́лникъ сло́ва.
Жре́цъ же Ді́евъ, су́щаго предъ гра́домъ и́хъ, при­­веде́ юнцы́ и [принесе́] вѣнцы́ предъ врата́, съ наро́ды хотя́ше жре́ти.
Слы́шав­ша же апо́стола Варна́ва и Па́велъ, растерза́в­ша ри́зы своя́, вскочи́ста въ наро́дъ, зову́ща и глаго́люща:
му́жiе, что́ сiя́ творите́? И мы́ подобостра́стна есма́ ва́мъ человѣ́ка, благовѣ­ст­ву́юща ва́мъ от­ си́хъ су́етныхъ обраща́тися къ Бо́гу жи́ву, И́же сотвори́ не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ:
и́же въ мимоше́дшыя ро́ды оста́вилъ бѣ́ вся́ язы́ки ходи́ти въ путе́хъ и́хъ:
и у́бо не несвидѣ́тел­ст­вована Себе́ оста́ви, благотворя́, съ небесе́ на́мъ дожди́ дая́ и времена́ плодоно́сна, исполня́я пи́щею и весе́лiемъ сердца́ на́ша.
И сiя́ глаго́люща, едва́ уста́виста наро́ды не жре́ти и́ма, но от­ити́ ко­ему́ждо во своя́ си. Пребыва́ющема же и́ма и уча́щема,
прiидо́ша от­ Антiохі́и и Иконі́и нѣ́цыи Иуде́е, и стяза́ющемася и́ма съ дерзнове́нiемъ, наусти́ша наро́ды от­ступи́ти от­ нею́, глаго́люще, я́ко ничто́же и́стин­но глаго́лета, но все́ лже́та. И наусти́в­ше наро́ды и ка́менiемъ поби́в­ше Па́вла, извлеко́ша внѣ́ гра́да, мня́ще его́ уме́рша.
О́крестъ же ста́в­шымъ его́ ученико́мъ, воста́въ вни́де во гра́дъ [Зач. 35.] и нау́трiе изы́де съ Варна́вою въ Де́рвiю.
Благовѣ­ст­вова́в­ша же гра́ду тому́ и научи́в­ша мно́ги, воз­врати́стася въ Ли́стру и Иконі́ю и Антiохі́ю,
утвержда́юща ду́шы ученико́въ, моля́ща пребы́ти въ вѣ́рѣ, и я́ко мно́гими скорбьми́ подоба́етъ на́мъ вни́ти въ Ца́р­ст­вiе Бо́жiе.
Рукополо́жша же и́мъ пресви́теры на вся́ це́ркви и помоли́в­шася съ посто́мъ, преда́ста и́хъ Го́сподеви, въ Него́же увѣ́роваша.
И проше́дша Писиді́ю, прiидо́ста въ Памфилі́ю:
и глаго́лав­ша въ Пергі́и сло́во Госпо́дне, снидо́ста во Атталі́ю
и от­ту́ду от­плы́ста во Антiохі́ю, от­ню́дуже бѣ́ста пре́дана благода́ти Бо́жiей въ дѣ́ло, е́же сконча́ста.
Прише́дша же и собра́в­ша це́рковь, сказа́ста, ели́ка сотвори́ Бо́гъ съ ни́ма и я́ко от­ве́рзе язы́комъ две́рь вѣ́ры:
пребы́ста же та́мо вре́мя не ма́ло со ученики́.
Синодальный
1 Продолжительное служение в Иконии окончилось нападением иудеев и язычников. 8 Исцеление хромого в Листре; попытка народа совершить жертвоприношение Варнаве и Павлу, как богам; апостолы воспротивились. 19 Иудеи избивают Павла камнями. 21 Проповедуя и рукополагая пресвитеров по Церквам, апостолы возвратились в Антиохию Сирийскую.
В Иконии они вошли вместе в Иудейскую синагогу и говорили так, что уверовало великое множество Иудеев и Еллинов.
А неверующие Иудеи возбудили и раздражили против братьев сердца язычников.
Впрочем они пробыли здесь довольно времени, смело действуя о Господе, Который, во свидетельство слову благодати Своей, творил руками их знамения и чудеса.
Между тем народ в городе разделился: и одни были на стороне Иудеев, а другие на стороне апостолов.
Когда же язычники и Иудеи со своими начальниками устремились на них, чтобы посрамить и побить их камнями,
они, узнав о сем, [Зач. 34.] удалились в Ликаонские города Листру и Дервию и в окрестности их,
и там благовествовали.
В Листре некоторый муж, не владевший ногами, сидел, будучи хром от чрева матери своей, и никогда не ходил.
Он слушал говорившего Павла, который, взглянув на него и увидев, что он имеет веру для получения исцеления,
сказал громким голосом: тебе говорю во имя Господа Иисуса Христа: стань на ноги твои прямо. И он тотчас вскочил и стал ходить.
Народ же, увидев, что сделал Павел, возвысил свой голос, говоря по-ликаонски: боги в образе человеческом сошли к нам.
И называли Варнаву Зевсом, а Павла Ермием, потому что он начальствовал в слове.
Жрец же идола Зевса, находившегося перед их городом, приведя к воротам волов и принеся венки, хотел вместе с народом совершить жертвоприношение.
Но апостолы Варнава и Павел, услышав о сем, разодрали свои одежды и, бросившись в народ, громогласно говорили:
мужи! что́ вы это делаете? И мы – подобные вам человеки, и благовествуем вам, чтобы вы обратились от сих ложных к Богу живому, Который сотворил небо и землю, и море, и все, что в них,
Который в прошедших родах попустил всем народам ходить своими путями,
хотя и не переставал свидетельствовать о Себе благодеяниями, подавая нам с неба дожди и времена плодоносные и исполняя пищею и веселием сердца наши.
И, говоря сие, они едва убедили народ не приносить им жертвы и идти каждому домой. Между тем, как они, оставаясь там, учили,
из Антиохии и Иконии пришли некоторые Иудеи и, когда апостолы смело проповедовали, убедили народ отстать от них, говоря: они не говорят ничего истинного, а все лгут. И, возбудив народ, побили Павла камнями и вытащили за город, почитая его умершим.
Когда же ученики собрались около него, он встал и пошел в город, [Зач. 35.] а на другой день удалился с Варнавою в Дервию.
Проповедав Евангелие сему городу и приобретя довольно учеников, они обратно проходили Листру, Иконию и Антиохию,
утверждая души учеников, увещевая пребывать в вере и поучая, что многими скорбями надлежит нам войти в Царствие Божие.
Рукоположив же им пресвитеров к каждой церкви, они помолились с постом и предали их Господу, в Которого уверовали.
Потом, пройдя через Писидию, пришли в Памфилию,
и, проповедав слово Господне в Пергии, сошли в Атталию;
а оттуда отплыли в Антиохию, откуда были преданы благодати Божией на дело, которое и исполнили.
Прибыв туда и собрав церковь, они рассказали всё, что сотворил Бог с ними и как Он отверз дверь веры язычникам.
И пребывали там немалое время с учениками.
Грузинский
იკონიაში ერთად შევიდნენ იუდეველთა სინაგოგაში და ისე ილაპარაკეს, რომ უამრავმა იუდეველმა და ელინმა ირწმუნა.
მაგრამ ურჩმა იუდეველებმა ააბორგეს და ძმების წინააღმდეგ წააქეზეს წარმართთა სული.
თუმცა ისინი კარგა ხანს დარჩნენ იქ და თამამად ლაპარაკობდნენ უფალზე, რომელიც, თავისი მადლის სიტყვა რომ ემოწმებინა, მათი ხელით ახდენდა სასწაულებსა და ნიშებს.
მაშინ მოქალაქენი ორად გაიყვნენ: ზოგი იუდეველებს უჭერდა მხარს, ზოგი კი - მოციქულებს.
მაგრამ როცა წარმართები და იუდეველნი თავიანთ მთავრებთან ერთად აღიძრნენ, რათა შეურაცხეყოთ და ჩაექოლათ ისინი,
გაიგეს, რასაც აპირებდნენ და ლიკაონიის ქალაქებს - ლისტრას, დერბესა და მათ შემოგარენს მიაშურეს,
და ახარებდნენ იქ.
ლისტრაში იჯდა ერთი კაცი, ორივე ფეხწართმეული, და დედის საშოდანვე ხეიბრად შობილს თავის დღეში არ გაევლო.
ეს კაცი ყურს უგდებდა პავლეს, რომელმაც შეხედა მას და მიხვდა, რომ რწმენა და განკურნების იმედი ჰქონდა.
ამიტომაც ხმამაღლა უთხრა: ფეხზე დადექი და გაიმართე! ისიც წამოხტა და სიარული დაიწყო.
როდესაც ხალხმა დაინახა, რა მოიმოქმედა პავლემ, ხმა აიმაღლა და ლიკაონურად თქვა: ღმერთებს კაცის სახე მიუღიათ და ჩვენთან ჩამოსულანო.
ამიტომ ბარნაბას ზევსს უწოდებდნენ, პავლეს კი - ჰერმესს, ვინაიდან ის იყო თავკაცი სიტყვისა.
ხოლო ზევსის ქურუმმა, ვისი ტაძარიც ქალაქის წინ იდგა, ბჭესთან მორეკა ხარები და მოიტანა გვირგვინები, რადგანაც სურდა ხალხთან ერთად შეეწირა მსხვერპლი.
მაგრამ მოციქულებმა ბარნაბამ და პავლემ, ეს რომ გაიგეს, ტანსაცმელი შემოიხიეს, ხალხს მივარდნენ და შეჰყვირეს:
რას სჩადით, ხალხო? ჩვენც თქვენნაირი კაცნი ვართ და გახარებთ, რათა ამ ცრუ ღვთაებებიდან ცოცხალი ღმერთის მიმართ მიიქცეთ, რომელმაც შექმნა ცა, მიწა, ზღვა და ყოველივე ის, რაც მათშია,
და რომელმაც გარდასულ თაობებში ნება უბოძა ყველა ხალხს, თავიანთი გზით ევლოთ.
თუმცა სიკეთის მოქმედს მოწმობის გარეშე არასოდეს დაუტოვებია თავისი თავი, ზეციდან წვიმას გიგზავნიდათ, ნაყოფიერ დრო-ჟამს გიძღვნიდათ, საზრდოთი და სიხარულით გივსებდათ გულებს.
ამ სიტყვებით, როგორც იქნა, დააოკეს ხალხი, რომ აღარ შეეწირათ მსხვერპლი.
მაშინ ანტიოქიიდან და იკონიიდან ჩამოსულმა იუდეველებმა გადაიბირეს ხალხი, ქვებით ჩაქოლეს პავლე და ქალაქგარეთ გაათრიეს, რადგანაც მკვდარი ეგონათ.
მაგრამ, როცა მოწაფეები გარს შემოეხვივნენ, ადგა და ქალაქში შევიდა. მეორე დღეს კი ბარნაბასთან ერთად გაემართა დერბეს,
სადაც იქადაგეს სახარება, მრავალი დაიმოწაფეს და ლისტრაში, იკონიასა და ანტიოქიაში დაბრუნდენ.
ამხნევებდნენ მოწაფეთა სულებს, შეაგონებდნენ, მტკიცედ მდგარიყვნენ რწმენით, და ეუბნებოდნენ: მხოლოდ დიდი ტანჯვის ფასად თუ შევალთ ღვთის სასუფეველშიო.
ხელდასხმით უკურთხეს მათ თვითეული ეკლესიის ხუცესნი და ლოცვითა და მარხვით შეავედრეს ისინი უფალს, რომელიც ირწმუნეს.
შემდეგ პისიდია გადაიარეს და პამფილიაში ჩავიდნენ.
პერგეში იქადაგეს სიტყვა და ატალიას მიადგნენ.
იქიდან გასცურეს ანტიოქიისკენ, სადაც ღვთის მადლს იქნენ მინდობილი იმ საქმისათვის, რომელიც აღასრულეს.
ანტიოქიაში ჩასულებმა შეკრიბეს ეკლესია და აუწყეს, რა წყალობა მოიღო მათზე ღმერთმა და როგორ გაუხსნა წარმართებს რწმენის კარი.
კარგა ხანს დარჩნენ იქ მოწაფეებთან ერთად.
ჰრქუა მას დიდითა ჴმითა: შენ გეტყჳ სახელითა უფლისა იესუ ქრისტესითა, აღდეგ ფერჴთა შენთა ზედა მართლ. და აღიხილნა და იწყო სლვად.
იყო იკონიას შინა მსგავსად წესისა შესლვასა მათსა შესაკრებელსა ჰურიათასა და სიტყუად ესრეთ, ვიდრე რწმუნებადმდე ჰურიათა და წარმართთსა მრავალსა სიმრავლესა.
ხოლო რომელნი ურწმუნონი ჰურიანი იყვნეს, აღაზრზინნეს და განაბოროტნეს სულნი წარმართთანი ძმათა ზედა.
მრავალ ჟამ იქცეოდეს იგინი განცხადებულად უფლისა მიმართ, რომელი ეწამებოდა მათ სიტყჳთა მით მადლისა მისისაჲთა და მოსცემდა სასწაულებსა და ნიშებსა ყოფად ჴელითა მათითა.
მაშინ განიწვალა სიმრავლე იგი მის ქალაქისაჲ, და რომელნიმე იყვნეს ჰურიათა თანა და რომელნიმე მოციქულთა თანა.
და ვითარ შეითქუნეს ჰურიანი და წარმართნი მთავრებით მათითურთ ზედა მისლვად და გინებად და ქვისა დაკრებად მათდა,
განეშორნეს და მიივლტოდეს ქალაქებსა ლუკაონისასა – ლუსტრად და დერბედ და გარემო სოფლებსა,
და მუნ ახარებდეს.
და კაცი ვინმე იყო ლუსტრას შინა, უძლური ორითავე ფერჴთა, და ჯდა მკელობელი დედის მუცლით მისითგან, რომელსა არასადა ევლო.
ამას ესმნეს სიტყუანი პავლესნი, იტყოდა რაჲ. ვითარ მიჰხედა მას პავლე და იხილა, რამეთუ აქუნდა სარწმუნოებაჲ საცხორებელად მისა, 1
ხოლო ერმან მან იხილა რაჲ, რომელი-იგი ქმნა პავლე, აღიმაღლეს ჴმაჲ მათი ჴმითა მით ლუკაონებრითა და იტყოდეს: ღმერთნი მსგავსებულ არიან კაცთა და გარდამოსრულ არიან ჩუენდა.
და ხადოდეს ბარნაბას დიოს კერპით და პავლეს – ერმით, რამეთუ პავლე იყო წანამძღუარ სიტყჳსა მის.
ხოლო მღდელმან მან დიოს კერპისამან, რამეთუ იყო იგი მთავარი მის ქალაქისაჲ, კუროები და გჳრგჳნები ბჭეთა ზედა ქალაქისათა მოიღო ერისა მის თანა და ეგულებოდა ზორვად.
ესმა რაჲ ესე მოციქულთა ბარნაბას და პავლეს, დაიპეს სამოსელი მათი და შეჴდეს ერსა მას შორის, ღაღადებდეს და იტყოდეს:
კაცნო, რასა იქმთ ამას? რამეთუ ჩუენცა კაცნივე ვართ მსგავსნი თქუენნი და გახარებთ თქუენ, რაჲთა ამაოებათა ამათგან მოიქცეთ ღმრთისა ცხოველისა, რომელმან ქმნა ცაჲ და ქუეყანაჲ, ზღუაჲ და ყოველი, რაჲ არს მათ შინა,
რომელმან-იგი წარსრულთა მას ნათესავთა მიუშუა ყოველსა მას თესლებსა სლვად გზასა ნებისა მათისასა,
და არავე უწამებელად დაუტევა ქველის მოქმედებაჲ იგი მისი, ზეცით გარდამო მოცემად თქუენდა წჳმაჲ და ჟამნი ნაყოფის გამომღებელნი, განძღებად საზრდელითა და სიხარულითა გულთა თქუენთა.
და ესე რაჲ წართქუეს, ძნიად დააცხრვეს ერი იგი არა ზორვად მათდა, არამედ კაცად-კაცადი წარსლად ვანად თჳსა. და ვიდრე-ღა იქცეოდეს იგინი მუნ და ასწავებდეს.
მოიწინეს ანტიოქიაჲთ და იკონიაჲთ ჰურიანი და, ვიდრე-იგი ეტყოდეს მათ განცხადებულადმ არწმუნეს ერსა მას განშორებად მათგან, რამეთუ იტყოდეს, ვითარმედ: არარას ჭეშმარიტსა იტყჳან, არამედ ყოველსა ტყუიან. და ქვაჲ დაჰკრიბეს პავლეს და განითრიეს იგი გარეშე ქალაქსა მას. ეგრე ჰგონებდეს, ვითარმედ მომკუდარ არს იგი.
და ვითარ-იგი შემოკრბეს და გარე მოადგეს მოწაფენი, აღდგა და შევიდა დერბედ.
და ახარებდეს ქალაქსა მას და დაიმოწაფნეს მრავალნი, და მივიდეს ლუსტრად და იკონიად და ანტიოქიად,
და განამტკიცებდეს სულსა მოწაფეთასა და ჰლოცვიდეს მათ, რაჲთა მტკიცედ დგენ სარწმუნოებასა ზედა, და ვითარმედ: მრავლითა ჭირითა ჯერ-არს ჩუენდა შესლვაჲ სასუფეველსა ღმრთისასა.
და უკურთხნეს მათ ეკლესიად-ეკლესიად ხუცესნი, და ლოცვითა და მარხვითა შეჰვედრნეს იგინი უფალსა, რომლისაცა მიმართ ჰრწმენა.
და განვლეს რაჲ პისიდიაჲ, მოვიდეს პამფილიად;
და იტყოდეს პერგეს შინა სიტყუასა მას ღმრთისასა და შთავიდეს ატალიად;
და მიერ ნავითა მივიდეს ანტიოქიად, ვინაჲცა იგი შევედრებულ იყვნეს მადლითა ღმრთისაჲთა საქმესა მას, რომელიცა აღასრულეს.
და მო-რაჲ-ვიდეს, შეკრბეს კრებული იგი და უთხრეს მათ რაოდენი ყო ღმერთმან მათ თანა, და რამეთუ განუღო წარმართთა კარი სარწმუნოებისაჲ.
და მუნ იქცეოდეს ჟამთა არა მცირეთა მოწაფეთა მათ თანა.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible