Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
17:1
17:2
17:4
17:5
17:6
см.:Деян.16:20;
17:7
17:8
17:9
17:10
17:12
17:13
17:14
17:15
17:17
17:18
17:19
17:20
17:21
17:22
17:23
17:26
17:27
17:28
17:32
17:33
17:34
[Зач. 39.] Преше́дша же Амфипо́ль и Аполло́нiю, внидо́ста въ Солу́нь, идѣ́же бѣ́ со́нмище Иуде́йское.
По обы́чаю же своему́ Па́велъ вни́де къ ни́мъ и по суббо́ты три́ стяза́шеся съ ни́ми от Писа́нiй,
сказу́я и предлага́я и́мъ, я́ко Христу́ подоба́ше пострада́ти и воскре́снути от ме́ртвыхъ, и я́ко Се́й Иису́съ, Его́же а́зъ проповѣ́дую ва́мъ, е́сть Христо́съ.
И нѣ́цыи от ни́хъ вѣ́роваша и приложи́шася къ Па́влу и Си́лѣ, от чести́выхъ Е́ллинъ мно́жество мно́го и от же́нъ благоро́дныхъ не ма́ло.
Возревнова́вше же непоко́ршiися Иуде́е и прiе́мше крамо́лники нѣ́кiя му́жы злы́я, и собра́вше наро́дъ, мо́лвяху по гра́ду: наше́дше же на до́мъ Иассо́новъ, иска́ху и́хъ извести́ къ наро́ду.
Не обрѣ́тше же и́хъ, влеча́ху Иассо́на и нѣ́кiя от бра́тiй ко градонача́лникомъ, вопiю́ще, я́ко, и́же разврати́ша вселе́нную, сі́и и здѣ́ прiидо́ша,
и́хже прiя́тъ Иассо́нъ: и сі́и вси́ проти́вно велѣ́ниемъ ке́саревымъ творя́тъ, царя́ глаго́люще ино́го бы́ти, Иису́са.
Смято́ша же наро́дъ и градонача́лники слы́шащыя сiя́:
взе́мше же дово́лное от Иассо́на и от про́чихъ, отпусти́ша и́хъ.
Бра́тiя же а́бiе въ нощи́ отсла́ша Па́вла и Си́лу въ Бе́рiю: и́же прише́дша, идо́ста въ собо́ръ Иуде́йскiй.
Сі́и же бя́ху благоро́днѣйши живу́щихъ въ Солу́ни, и́же прiя́ша сло́во со всѣ́мъ усе́рдiемъ, по вся́ дни́ разсужда́юще Писа́нiя, а́ще су́ть сiя́ та́ко.
Мно́зи у́бо от ни́хъ вѣ́роваша, и от Е́ллинскихъ же́нъ благообра́зныхъ и муже́й не ма́ло.
И я́ко увѣ́даша и́же от Солу́ня Иуде́е, я́ко и въ Бе́рiи проповѣ́дася от Па́вла сло́во Бо́жiе, прiидо́ша и та́мо дви́жуще и смуща́юще наро́ды.
А́бiе же тогда́ бра́тiя отпусти́ша Па́вла ити́ на помо́рiе: оста́ста же Си́ла и Тимоѳе́й та́мо.
Провожда́ющiи же Па́вла ведо́ша его́ да́же до Аѳи́нъ, и прiе́мше за́повѣдь къ Си́лѣ и Тимоѳе́ю, да я́ко скорѣ́е прiи́дутъ къ нему́, изыдо́ша.
[Зач. 40А.] Во Аѳи́нѣхъ же жду́щу и́хъ Па́влу, раздража́шеся ду́хъ его́ въ не́мъ зря́щемъ и́долъ по́лнъ су́щь гра́дъ.
Стяза́шеся же у́бо на со́нмищи со Иуде́и и съ чести́выми, и на то́ржищи по вся́ дни́ съ приключа́ющимися.
Нѣ́цыи же от епику́ръ и от сто́икъ филосо́фъ стяза́хуся съ ни́мъ: и нѣ́цыи глаго́лаху: что́ у́бо хо́щетъ суесло́вивый се́й глаго́лати? Ині́и же: чужди́хъ бого́въ мни́тся проповѣ́дникъ бы́ти: я́ко Иису́са и воскресе́нiе благовѣствова́ше и́мъ.
[Зач. 40Б.] Пое́мше же его́, ведо́ша на ареопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разумѣ́ти, что́ но́вое сiе́ глаго́лемое тобо́ю уче́нiе?
стра́нна бо нѣ́кая влага́еши во ушеса́ на́ша: хо́щемъ у́бо разумѣ́ти, что́ хотя́тъ сiя́ бы́ти?
Аѳине́е же вси́ и приходя́щiи стра́ннiи ни во что́же и́но упражня́хуся, ра́звѣ глаго́лати что́ или́ слы́шати но́вое.
Ста́въ же Па́велъ посредѣ́ ареопа́га, рече́: му́жiе Аѳине́йстiи, по всему́ зрю́ вы́ а́ки благочести́выя:
проходя́ бо и согля́дая чествова́нiя ва́ша, обрѣто́хъ и ка́пище, на не́мже бѣ́ напи́сано: невѣ́домому Бо́гу. Его́же у́бо не вѣ́дуще [благолѣ́пнѣ] чтете́, Сего́ а́зъ проповѣ́дую ва́мъ.
Бо́гъ сотвори́вый мíръ и вся́, я́же въ не́мъ, Се́й небесе́ и земли́ Госпо́дь сы́й, не въ рукотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,
ни от ру́къ человѣ́ческихъ угожде́нiя прiе́млетъ, тре́буя что́, Са́мъ дая́ всѣ́мъ живо́тъ и дыха́нiе и вся́:
сотвори́лъ же е́сть от еди́ныя кро́ве ве́сь язы́къ человѣ́чь, жи́ти по всему́ лицу́ земно́му, уста́вивъ предучине́ная времена́ и предѣ́лы селе́нiя и́хъ,
взыска́ти Го́спода, да поне́ ося́жутъ Его́ и обря́щутъ, я́ко не дале́че от еди́наго коего́ждо на́съ су́ща:
о Не́мъ бо живе́мъ и дви́жемся и есмы́, я́коже и нѣ́цыи от ва́шихъ кни́жникъ реко́ша: Сего́ бо и ро́дъ есмы́.
Ро́дъ у́бо су́ще Бо́жiй, не до́лжни есмы́ непщева́ти подо́бно бы́ти Божество́ зла́ту, или́ сребру́, или́ ка́меню худо́жнѣ начерта́ну, и смышле́нiю человѣ́чу:
лѣ́та у́бо невѣ́дѣнiя презира́я Бо́гъ, ны́нѣ повелѣва́етъ человѣ́комъ всѣ́мъ всю́ду пока́ятися:
зане́ уста́вилъ е́сть де́нь, въ о́ньже хо́щетъ суди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, о Му́жи, Его́же предуста́ви, вѣ́ру подая́ всѣ́мъ, воскреси́въ Его́ от ме́ртвыхъ.
Слы́шавше же воскресе́нiе ме́ртвыхъ, о́вiи у́бо руга́хуся, о́вiи же рѣ́ша: да слы́шимъ тя́ па́ки о се́мъ.
И та́ко Па́велъ изы́де от среды́ и́хъ.
Нѣ́цыи же му́жiе прилѣпи́вшеся ему́, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ́ и Дiони́сiй Ареопаги́тскiй, и жена́ и́менемъ Да́марь, и друзі́и съ ни́ми.
διοδεύσαντες δὲ τὴν Ἀμφίπολιν καὶ τὴν Ἀπολλωνίαν ἦλθον εἰς Θεσσαλονίκην ὅπου ἦν συναγωγὴ τῶν Ἰουδαίων
κατὰ δὲ τὸ εἰωθὸς τῷ Пαύλῳ εἰσῆλθεν πρὸς αὐτοὺς καὶ ἐπὶ σάββατα τρία διελέξατο αὐτοῖς ἀπὸ τῶν γραφῶν
διανοίγων καὶ παρατιθέμενος ὅτι τὸν Χριστὸν ἔδει παθεῖν καὶ ἀναστῆναι ἐκ νεκρῶν καὶ ὅτι οὗτός ἐστιν ὁ Χριστός ὁ Ἰησοῦς ὃν ἐγὼ καταγγέλλω ὑμῖν
καί τινες ἐξ αὐτῶν ἐπείσθησαν καὶ προσεκληρώθησαν τῷ Пαύλῳ καὶ τῷ Σιλᾷ τῶν τε σεβομένων Ἑλλήνων πλῆθος πολὺ γυναικῶν τε τῶν πρώτων οὐκ ὀλίγαι
ζηλώσαντες δὲ οἱ Ἰουδαῖοι καὶ προσλαβόμενοι τῶν ἀγοραίων ἄνδρας τινὰς πονηροὺς καὶ ὀχλοποιήσαντες ἐθορύβουν τὴν πόλιν καὶ ἐπιστάντες τῇ οἰκίᾳ Ἰάσονος ἐζήτουν αὐτοὺς προαγαγεῖν εἰς τὸν δῆμον
μὴ εὑρόντες δὲ αὐτοὺς ἔσυρον Ἰάσονα καί τινας ἀδελφοὺς ἐπὶ τοὺς πολιτάρχας βοῶντες ὅτι οἱ τὴν οἰκουμένην ἀναστατώσαντες οὗτοι καὶ ἐνθάδε πάρεισιν
οὓς ὑποδέδεκται Ἰάσων καὶ οὗτοι πάντες ἀπέναντι τῶν δογμάτων Καίσαρος πράσσουσι βασιλέα ἕτερον λέγοντες εἶναι Ἰησοῦν
ἐτάραξαν δὲ τὸν ὄχλον καὶ τοὺς πολιτάρχας ἀκούοντας ταῦτα
καὶ λαβόντες τὸ ἱκανὸν παρὰ τοῦ Ἰάσονος καὶ τῶν λοιπῶν ἀπέλυσαν αὐτούς
οἱ δὲ ἀδελφοὶ εὐθέως διὰ νυκτὸς ἐξέπεμψαν τόν τε Пαῦλον καὶ τὸν Σιλᾶν εἰς Βέροιαν οἵτινες παραγενόμενοι εἰς τὴν συναγωγὴν τῶν Ἰουδαίων ἀπῄεσαν
οὗτοι δὲ ἦσαν εὐγενέστεροι τῶν ἐν Θεσσαλονίκῃ οἵτινες ἐδέξαντο τὸν λόγον μετὰ πάσης προθυμίας καθ᾿ ἡμέραν ἀνακρίνοντες τὰς γραφὰς εἰ ἔχοι ταῦτα οὕτως
πολλοὶ μὲν οὖν ἐξ αὐτῶν ἐπίστευσαν καὶ τῶν Ἑλληνίδων γυναικῶν τῶν εὐσχημόνων καὶ ἀνδρῶν οὐκ ὀλίγοι
ὡς δὲ ἔγνωσαν οἱ ἀπὸ τῆς Θεσσαλονίκης Ἰουδαῖοι ὅτι καὶ ἐν τῇ Βεροίᾳ κατηγγέλη ὑπὸ τοῦ Пαύλου ὁ λόγος τοῦ θεοῦ ἦλθον κἀκεῖ σαλεύοντες καὶ ταράσσοντες τοὺς ὄχλους
εὐθέως δὲ τότε τὸν Пαῦλον ἐξαπέστειλαν οἱ ἀδελφοὶ πορεύεσθαι ἕως ἐπὶ τὴν θάλασσαν ὑπέμεινάν τε ὅ τε Σιλᾶς καὶ ὁ Τιμόθεος ἐκεῖ
οἱ δὲ καθιστάνοντες τὸν Пαῦλον ἤγαγον ἕως Ἀθηνῶν καὶ λαβόντες ἐντολὴν πρὸς τὸν Σιλᾶν καὶ τὸν Τιμόθεον ἵνα ὡς τάχιστα ἔλθωσιν πρὸς αὐτὸν ἐξῄεσαν
ἐν δὲ ταῖς Ἀθήναις ἐκδεχομένου αὐτοὺς τοῦ Пαύλου παρωξύνετο τὸ πνεῦμα αὐτοῦ ἐν αὐτῷ θεωροῦντος κατείδωλον οὖσαν τὴν πόλιν
διελέγετο μὲν οὖν ἐν τῇ συναγωγῇ τοῖς Ἰουδαίοις καὶ τοῖς σεβομένοις καὶ ἐν τῇ ἀγορᾷ κατὰ πᾶσαν ἡμέραν πρὸς τοὺς παρατυγχάνοντας
τινὲς δὲ καὶ τῶν Ἐπικουρείων καὶ Στοϊκῶν φιλοσόφων συνέβαλλον αὐτῷ καί τινες ἔλεγον τί ἂν θέλοι ὁ σπερμολόγος οὗτος λέγειν οἱ δέ ξένων δαιμονίων δοκεῖ καταγγελεὺς εἶναι ὅτι τὸν Ἰησοῦν καὶ τὴν ἀνάστασιν εὐηγγελίζετο
ἐπιλαβόμενοί τε αὐτοῦ ἐπὶ τὸν Ἄρειον Пάγον ἤγαγον λέγοντες δυνάμεθα γνῶναι τίς ἡ καινὴ αὕτη ἡ ὑπὸ σοῦ λαλουμένη διδαχή
ξενίζοντα γάρ τινα εἰσφέρεις εἰς τὰς ἀκοὰς ἡμῶν βουλόμεθα οὖν γνῶναι τίνα θέλει ταῦτα εἶναι
Ἀθηναῖοι δὲ πάντες καὶ οἱ ἐπιδημοῦντες ξένοι εἰς οὐδὲν ἕτερον ηὐκαίρουν ἢ λέγειν τι ἢ ἀκούειν τι καινότερον
σταθεὶς δὲ ὁ Пαῦλος ἐν μέσῳ τοῦ Ἀρείου Пάγου ἔφη ἄνδρες Ἀθηναῖοι κατὰ πάντα ὡς δεισιδαιμονεστέρου ὑμᾶς θεωρῶ
διερχόμενος γὰρ καὶ ἀναθεωρῶν τὰ σεβάσματα ὑμῶν εὗρον καὶ βωμὸν ἐν ᾧ ἐπεγέγραπτο ἀγνώστῳ θεῷ ὃ οὖν ἀγνοοῦντες εὐσεβεῖτε τοῦτο ἐγὼ καταγγέλλω ὑμῖν
ὁ θεὸς ὁ ποιήσας τὸν κόσμον καὶ πάντα τὰ ἐν αὐτῷ οὗτος οὐρανοῦ καὶ γῆς ὑπάρχων κύριος οὐκ ἐν χειροποιήτοις ναοῖς κατοικεῖ
οὐδὲ ὑπὸ χειρῶν ἀνθρωπίνων θεραπεύεται προσδεόμενός τινος αὐτὸς διδοὺς πᾶσι ζωὴν καὶ πνοὴν καὶ τὰ πάντα
ἐποίησέν τε ἐξ ἑνὸς πᾶν ἔθνος ἀνθρώπων κατοικεῖν ἐπὶ παντὸς προσώπου τῆς γῆς ὁρίσας προστεταγμένους καιροὺς καὶ τὰς ὁροθεσίας τῆς κατοικίας αὐτῶν
ζητεῖν τὸν θεὸν εἰ ἄρα γε ψηλαφήσειαν αὐτὸν καὶ εὕροιεν καί γε οὐ μακρὰν ἀπὸ ἑνὸς ἑκάστου ἡμῶν ὑπάρχοντα
ἐν αὐτῷ γὰρ ζῶμεν καὶ κινούμεθα καὶ ἐσμέν ὡς καί τινες τῶν καθ᾿ ὑμᾶς ποιητῶν εἰρήκασιν τοῦ γὰρ καὶ γένος ἐσμέν
γένος οὖν ὑπάρχοντες τοῦ θεοῦ οὐκ ὀφείλομεν νομίζειν χρυσῷ ἢ ἀργύρῳ ἢ λίθῳ χαράγματι τέχνης καὶ ἐνθυμήσεως ἀνθρώπου τὸ θεῖον εἶναι ὅμοιον
τοὺς μὲν οὖν χρόνους τῆς ἀγνοίας ὑπεριδὼν ὁ θεὸς τὰ νῦν παραγγέλλει τοῖς ἀνθρώποις πάντας πανταχοῦ μετανοεῖν
καθότι ἔστησεν ἡμέραν ἐν ᾗ μέλλει κρίνειν τὴν οἰκουμένην ἐν δικαιοσύνῃ ἐν ἀνδρὶ ᾧ ὥρισεν πίστιν παρασχὼν πᾶσιν ἀναστήσας αὐτὸν ἐκ νεκρῶν
ἀκούσαντες δὲ ἀνάστασιν νεκρῶν οἱ μὲν ἐχλεύαζον οἱ δὲ εἶπαν ἀκουσόμεθά σου περὶ τούτου καὶ πάλιν
οὕτως ὁ Пαῦλος ἐξῆλθεν ἐκ μέσου αὐτῶν
τινὲς δὲ ἄνδρες κολληθέντες αὐτῷ ἐπίστευσαν ἐν οἷς καὶ Διονύσιος ὁ Ἀρεοπαγίτης καὶ γυνὴ ὀνόματι Δάμαρις καὶ ἕτεροι σὺν αὐτοῖς
Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.
І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання,
виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.
І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок.
А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.
А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!
А Ясон їх до себе прийняв.
Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…
Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…
І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.
Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.
А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії.
І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.
Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.
Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов;
а Сила та Тимофій позосталися там.
а Сила та Тимофій позосталися там.
А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.
Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.
А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним.
Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов?
А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.
Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов?
А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.
І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?
Бо чудне щось вкладаєш до наших вух.
Отже хочемо знати, що то значити має?
Отже хочемо знати, що то значити має?
А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.
Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські!
Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові.
Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.
Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.
Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,
і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,
щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!
Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.
Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,
бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.
Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…
Так вийшов Павло з-поміж них.
А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім́ям, та інші із ними.
Узбекский
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (еп. Кассиан)
- Рус. (К.П. Победоносцев)
- Arab (JAB)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Belarusian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian (ancient)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Greek (NA, 28)
- Hebrew NT by Delitzsch
- Italian (CEI 1974)
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Latvian
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Tatar
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
- Uzbek
Амфиполь ва Аполлония шаҳарларидан ўтиб, Салоника шаҳрига келишди. У ерда яҳудийларнинг ибодатхонаси бор эди.
Павлус ўзининг одатидай яҳудийларнинг олдига кириб, сурункасига уч шанба куни улар билан муқаддас ёзувлар борасида мунозара қилди.
“Сизларга мен эълон қилаётган бу Исо – Масиҳдир”, – деб айтар, Масиҳнинг азоб билан ўлиб тирилиши кераклигини ишонтирарли исботлар билан баён этар эди.
Яҳудийлардан баъзилари, шунингдек, Худодан қўрққан кўпгина юнонлар билан эъзозли аёллардан иборат катта бир тўда қаноат ҳосил қилиб, Павлус билан Силага қўшилдилар.
Лекин инонмаган* яҳудийлар ҳасадга тўлиб, майдондан ярамас одамларни тўплаб, халойиқ орасига ғулу солишди-да, бутун шаҳарни тўс-тўполонга айлантириб юборишди. Ясоннинг уйига ҳужум қилиб, Павлус билан Силани халқнинг олдига олиб чиқишни талаб қилишди.
Уларни тополмай, Ясон ва баъзи имонлиларни шаҳар маъмурлари ҳузурига судраб келишди-да, қичқиришиб: “Дунёни остин-устин қилаётган бу одамлар мана бу ерга ҳам келишибди!
Мана, Ясон уларни уйига қабул қилибди. Буларнинг ҳаммаси: Исо деган бошқа бир подшоҳ бор, деб Қайсарнинг буйруқларига қарши ҳаракат қилмоқдалар”, – дейишди.
Бу сўзлар оломонни ва шаҳар маъмурларини жуда ҳам ҳаяжонга солди.
Ниҳоят, Ясон ва бошқалардан кафолат олиб, уларни қўйиб юборишди.
Дарҳол, ўша кечасиёқ имонлилар Павлус билан Силани Верия шаҳрига жўнатишди. Улар у ерга етгач, яҳудийларнинг ибодатхонасига боришди.
Бу ердаги яҳудийлар Салоника аҳолисидан кўра фаросатлироқ эдилар. Худо сўзини жуда иштиёқ билан қабул қилиб, бу таълимот ҳақиқатмикин, деб кундан-кунга муқаддас ёзувларни синчиклаб ўқир эдилар.
Шундай қилиб, улардан кўплари, шу жумладан муҳтарам юнон аёлу эркакларининг кўпчилиги ҳам имон келтиришди.
Павлус Верия шаҳрида ҳам Худонинг каломини ваъз қиляпти, деб эшитган Салоникадаги яҳудийлар у ерга ҳам келиб, халойиқни гижгижлаб, алғов-далғов қилдилар.
Шунда имонлилар Павлусни зудлик билан денгизга кузатиб қўйдилар. Сила ва Тимўтий эса ўша ерда қолдилар.
Павлуснинг кузатувчилари уни Афина шаҳригача узатиб қўйдилар. Павлусдан: “Сила билан Тимўтий олдимга тезроқ келишсин”, деган топшириқни олгандан сўнг, улар йўлга тушди.
Павлус Афинада Сила билан Тимўтийни кутиб тураркан, бу шаҳарнинг бутлар билан тўлганини кўриб, кўнгли жуда ғашланди.
Шу тариқа, у гоҳ яҳудий ибодатхонасида яҳудийлар ва Худодан қўрққан бошқа кишилар билан сўзлашар, гоҳ бозор майдонида учрашиб турганлар билан ҳар куни мунозара қилар эди.
Айниқса, эпикурчи ва стоик файласуфлар у билан баҳслашардилар. Павлус Исо ва тирилиш тўғрисидаги Хушхабарни баён этди. Бири: “Бу маҳмадона нима демоқчи экан?” – деса, бошқалари: “У бегона тангриларнинг ваъзхони, шекилли”, – деб айтишарди.
Павлусни Арес-тепага олиб боришди ва унга: “Сен тарғиб қилаётган бу янги таълимотнинг нималигини билишимиз мумкинми?
Қулоқларимизга ғалати сўзлар эшитиляпти-да, биз уларнинг нималигини билмоқчимиз”, – дейишди.
Барча афиналиклар ва бу шаҳарда яшовчи бегоналар ҳамма вақтларини янгиликларни сўзлаш ёки тинглаш билангина ўтказишарди.
Шундай қилиб, Павлус Арес-тепанинг ўртасида туриб, ваъз айтди:“Эй афиналиклар! Мен сизларни ҳар жиҳатдан жуда диндор кўряпман.
Чунончи, кезиб-кезиб, азиз жойларингизни кўздан кечириб, “НОМАЪЛУМ ХУДОГА БАҒИШЛАНГАН” деб ёзилган бир қурбонгоҳга ҳам дуч келдим. Худди шу сизлар билмай сиғинаётган Худони мен сизларга маълум қилмоқчиман.
Борлиқни яратган Парвардигори олам еру осмон Эгаси бўлиб, инсон қўли билан яратилган маъбадларда яшамайди.
У бирон нарсага муҳтож эмаски, Унга инсон қўллари билан хизмат қилиб бўлса. У Ўзи ҳаммага ҳаёт, нафас ва борлиқни берган.
Худо барча одамзодни бир одамдан яратиб, ер юзига тарқалиб яшашига йўл қўйган. Инсониятнинг белгили даврларини, турли истиқомат жойларини Худо тайин этган.
У ҳар биримизга жуда яқин бўлиб, пайпаслаб-пайпаслаб бўлса-да, Мени қидириб топинглар, деб буюрмоқда.
Зотан, биз У орқали яшаймиз, ҳаракат қиламиз, бормиз. Ўз шоирларингиздан баъзилари айтганидек: “Биз ҳам Унинг уруғидирмиз”.
Энди биз Худонинг уруғидан бўлганимиз сабабли, гўё Худойи Таолони инсон ақли билан ижод қилинган ёки инсон ҳунари билан ишланган олтин, кумуш ёки тош буюмлар билан тенглаштирмаслигимиз керак.
Худо ўтган бу қоронғи даврларга кўз юмган бўлса-да, энди ҳамма ерда, ҳамма инсонларнинг тавба қилишларини буюрмоқда.
Ўзи қўйган Зот орқали У дунёни адолат билан ҳукм этадиган бир кун тайин этди. Ўша Зотни ўлганидан кейин тирилтириб, барча инсонларга ишонч бағишлади”.
Ўликларнинг тирилишини эшитиб, баъзилар масхара қилиб кулдилар. Бошқалар эса: “Бу ҳақда сени бўлак пайт эшитамиз”, – дедилар.
Шундай қилиб, Павлус уларнинг ўртасидан чиқиб кетди.
Баъзи одамлар эса унга эргашиб имон келтирдилар, шу жумладан Арес-тепа кенгашининг аъзоси – Дионисий, Дамар исмли бир аёл ва бошқалар бор эди.