сказу́я и предлага́я и́мъ, я́ко Христу́ подоба́ше пострада́ти и воскре́снути от ме́ртвыхъ, и я́ко Се́й Иису́съ, Его́же а́зъ проповѣ́дую ва́мъ, е́сть Христо́съ.

И нѣ́цыи от ни́хъ вѣ́роваша и приложи́шася къ Па́влу и Си́лѣ, от чести́выхъ Е́ллинъ мно́жество мно́го и от же́нъ благоро́дныхъ не ма́ло.

Возревнова́вше же непоко́ршiися Иуде́е и прiе́мше крамо́лники нѣ́кiя му́жы злы́я, и собра́вше наро́дъ, мо́лвяху по гра́ду: наше́дше же на до́мъ Иассо́новъ, иска́ху и́хъ извести́ къ наро́ду.

Не обрѣ́тше же и́хъ, влеча́ху Иассо́на и нѣ́кiя от бра́тiй ко градонача́лникомъ, вопiю́ще, я́ко, и́же разврати́ша вселе́нную, сі́и и здѣ́ прiидо́ша,

и́хже прiя́тъ Иассо́нъ: и сі́и вси́ проти́вно велѣ́ниемъ ке́саревымъ творя́тъ, царя́ глаго́люще ино́го бы́ти, Иису́са.

Смято́ша же наро́дъ и градонача́лники слы́шащыя сiя́:

взе́мше же дово́лное от Иассо́на и от про́чихъ, отпусти́ша и́хъ.

Бра́тiя же а́бiе въ нощи́ отсла́ша Па́вла и Си́лу въ Бе́рiю: и́же прише́дша, идо́ста въ собо́ръ Иуде́йскiй.

Сі́и же бя́ху благоро́днѣйши живу́щихъ въ Солу́ни, и́же прiя́ша сло́во со всѣ́мъ усе́рдiемъ, по вся́ дни́ разсужда́юще Писа́нiя, а́ще су́ть сiя́ та́ко.

Мно́зи у́бо от ни́хъ вѣ́роваша, и от Е́ллинскихъ же́нъ благообра́зныхъ и муже́й не ма́ло.

И я́ко увѣ́даша и́же от Солу́ня Иуде́е, я́ко и въ Бе́рiи проповѣ́дася от Па́вла сло́во Бо́жiе, прiидо́ша и та́мо дви́жуще и смуща́юще наро́ды.

А́бiе же тогда́ бра́тiя отпусти́ша Па́вла ити́ на помо́рiе: оста́ста же Си́ла и Тимоѳе́й та́мо.

Провожда́ющiи же Па́вла ведо́ша его́ да́же до Аѳи́нъ, и прiе́мше за́повѣдь къ Си́лѣ и Тимоѳе́ю, да я́ко скорѣ́е прiи́дутъ къ нему́, изыдо́ша.

[Зач. 40А.] Во Аѳи́нѣхъ же жду́щу и́хъ Па́влу, раздража́шеся ду́хъ его́ въ не́мъ зря́щемъ и́долъ по́лнъ су́щь гра́дъ.

Стяза́шеся же у́бо на со́нмищи со Иуде́и и съ чести́выми, и на то́ржищи по вся́ дни́ съ приключа́ющимися.

Нѣ́цыи же от епику́ръ и от сто́икъ филосо́фъ стяза́хуся съ ни́мъ: и нѣ́цыи глаго́лаху: что́ у́бо хо́щетъ суесло́вивый се́й глаго́лати? Ині́и же: чужди́хъ бого́въ мни́тся проповѣ́дникъ бы́ти: я́ко Иису́са и воскресе́нiе благовѣствова́ше и́мъ.

[Зач. 40Б.] Пое́мше же его́, ведо́ша на ареопа́гъ, глаго́люще: мо́жемъ ли разумѣ́ти, что́ но́вое сiе́ глаго́лемое тобо́ю уче́нiе?

стра́нна бо нѣ́кая влага́еши во ушеса́ на́ша: хо́щемъ у́бо разумѣ́ти, что́ хотя́тъ сiя́ бы́ти?

Аѳине́е же вси́ и приходя́щiи стра́ннiи ни во что́же и́но упражня́хуся, ра́звѣ глаго́лати что́ или́ слы́шати но́вое.

Ста́въ же Па́велъ посредѣ́ ареопа́га, рече́: му́жiе Аѳине́йстiи, по всему́ зрю́ вы́ а́ки благочести́выя:

проходя́ бо и согля́дая чествова́нiя ва́ша, обрѣто́хъ и ка́пище, на не́мже бѣ́ напи́сано: невѣ́домому Бо́гу. Его́же у́бо не вѣ́дуще [благолѣ́пнѣ] чтете́, Сего́ а́зъ проповѣ́дую ва́мъ.

Бо́гъ сотвори́вый мíръ и вся́, я́же въ не́мъ, Се́й небесе́ и земли́ Госпо́дь сы́й, не въ рукотворе́нныхъ хра́мѣхъ живе́тъ,

ни от ру́къ человѣ́ческихъ угожде́нiя прiе́млетъ, тре́буя что́, Са́мъ дая́ всѣ́мъ живо́тъ и дыха́нiе и вся́:

сотвори́лъ же е́сть от еди́ныя кро́ве ве́сь язы́къ человѣ́чь, жи́ти по всему́ лицу́ земно́му, уста́вивъ предучине́ная времена́ и предѣ́лы селе́нiя и́хъ,

взыска́ти Го́спода, да поне́ ося́жутъ Его́ и обря́щутъ, я́ко не дале́че от еди́наго коего́ждо на́съ су́ща:

о Не́мъ бо живе́мъ и дви́жемся и есмы́, я́коже и нѣ́цыи от ва́шихъ кни́жникъ реко́ша: Сего́ бо и ро́дъ есмы́.

Ро́дъ у́бо су́ще Бо́жiй, не до́лжни есмы́ непщева́ти подо́бно бы́ти Божество́ зла́ту, или́ сребру́, или́ ка́меню худо́жнѣ начерта́ну, и смышле́нiю человѣ́чу:

лѣ́та у́бо невѣ́дѣнiя презира́я Бо́гъ, ны́нѣ повелѣва́етъ человѣ́комъ всѣ́мъ всю́ду пока́ятися:

зане́ уста́вилъ е́сть де́нь, въ о́ньже хо́щетъ суди́ти вселе́ннѣй въ пра́вдѣ, о Му́жи, Его́же предуста́ви, вѣ́ру подая́ всѣ́мъ, воскреси́въ Его́ от ме́ртвыхъ.

Слы́шавше же воскресе́нiе ме́ртвыхъ, о́вiи у́бо руга́хуся, о́вiи же рѣ́ша: да слы́шимъ тя́ па́ки о се́мъ.

И та́ко Па́велъ изы́де от среды́ и́хъ.

Нѣ́цыи же му́жiе прилѣпи́вшеся ему́, вѣ́роваша: въ ни́хже бѣ́ и Дiони́сiй Ареопаги́тскiй, и жена́ и́менемъ Да́марь, и друзі́и съ ни́ми.

Украинский (Огієнко)

Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.

І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання,

виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.

І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок.

А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.

А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!

А Ясон їх до себе прийняв.
Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…

І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.

Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.

А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії.
І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.

Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.

Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.

Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.

Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов;
а Сила та Тимофій позосталися там.

А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.

Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.

Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.

А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним.
Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов?
А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.

І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?

Бо чудне щось вкладаєш до наших вух.
Отже хочемо знати, що то значити має?

А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.

Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські!
Із усього я бачу, що ви дуже побожні.

Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові.
Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.

Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,

і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.

І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,

щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.

Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!

Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.

Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,

бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.

Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…

Так вийшов Павло з-поміж них.

А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім́ям, та інші із ними.

Арабский (Arabic Van Dyke)

فَاجْتَازَا فِي أَمْفِيبُولِيسَ وَأَبُولُونِيَّةَ، وَأَتَيَا إِلَى تَسَالُونِيكِي، حَيْثُ كَانَ مَجْمَعُ الْيَهُودِ.

فَدَخَلَ بُولُسُ إِلَيْهِمْ حَسَبَ عَادَتِهِ، وَكَانَ يُحَاجُّهُمْ ثَلاَثَةَ سُبُوتٍ مِنَ الْكُتُبِ،

مُوَضِّحًا وَمُبَيِّنًا أَنَّهُ كَانَ يَنْبَغِي أَنَّ الْمَسِيحَ يَتَأَلَّمُ وَيَقُومُ مِنَ الأَمْوَاتِ، وَأَنَّ: هذَا هُوَ الْمَسِيحُ يَسُوعُ الَّذِي أَنَا أُنَادِي لَكُمْ بِهِ.

فَاقْتَنَعَ قَوْمٌ مِنْهُمْ وَانْحَازُوا إِلَى بُولُسَ وَسِيلاَ، وَمِنَ الْيُونَانِيِّينَ الْمُتَعَبِّدِينَ جُمْهُورٌ كَثِيرٌ، وَمِنَ النِّسَاءِ الْمُتَقَدِّمَاتِ عَدَدٌ لَيْسَ بِقَلِيل.

فَغَارَ الْيَهُودُ غَيْرُ الْمُؤْمِنِينَ وَاتَّخَذُوا رِجَالاً أَشْرَارًا مِنْ أَهْلِ السُّوقِ، وَتَجَمَّعُوا وَسَجَّسُوا الْمَدِينَةَ، وَقَامُوا عَلَى بَيْتِ يَاسُونَ طَالِبِينَ أَنْ يُحْضِرُوهُمَا إِلَى الشَّعْبِ.

وَلَمَّا لَمْ يَجِدُوهُمَا، جَرُّوا يَاسُونَ وَأُنَاسًا مِنَ الإِخْوَةِ إِلَى حُكَّامِ الْمَدِينَةِ صَارِخِينَ:«إِنَّ هؤُلاَءِ الَّذِينَ فَتَنُوا الْمَسْكُونَةَ حَضَرُوا إِلَى ههُنَا أَيْضًا.

وَقَدْ قَبِلَهُمْ يَاسُونُ. وَهؤُلاَءِ كُلُّهُمْ يَعْمَلُونَ ضِدَّ أَحْكَامِ قَيْصَرَ قَائِلِينَ: إِنَّهُ يُوجَدُ مَلِكٌ آخَرُ: يَسُوعُ!»

فَأَزْعَجُوا الْجَمْعَ وَحُكَّامَ الْمَدِينَةِ إِذْ سَمِعُوا هذَا.

فَأَخَذُوا كَفَالَةً مِنْ يَاسُونَ وَمِنَ الْبَاقِينَ، ثُمَّ أَطْلَقُوهُمْ.

وَأَمَّا الإِخْوَةُ فَلِلْوَقْتِ أَرْسَلُوا بُولُسَ وَسِيلاَ لَيْلاً إِلَى بِيرِيَّةَ. وَهُمَا لَمَّا وَصَلاَ مَضَيَا إِلَى مَجْمَعِ الْيَهُودِ.

وَكَانَ هؤُلاَءِ أَشْرَفَ مِنَ الَّذِينَ فِي تَسَالُونِيكِي، فَقَبِلُوا الْكَلِمَةَ بِكُلِّ نَشَاطٍ فَاحِصِينَ الْكُتُبَ كُلَّ يَوْمٍ: هَلْ هذِهِ الأُمُورُ هكَذَا؟

فَآمَنَ مِنْهُمْ كَثِيرُونَ، وَمِنَ النِّسَاءِ الْيُونَانِيَّاتِ الشَّرِيفَاتِ، وَمِنَ الرِّجَالِ عَدَدٌ لَيْسَ بِقَلِيل.

فَلَمَّا عَلِمَ الْيَهُودُ الَّذِينَ مِنْ تَسَالُونِيكِي أَنَّهُ فِي بِيرِيَّةَ أَيْضًا نَادَى بُولُسُ بِكَلِمَةِ اللهِ، جَاءُوا يُهَيِّجُونَ الْجُمُوعَ هُنَاكَ أَيْضًا.

فَحِينَئِذٍ أَرْسَلَ الإِخْوَةُ بُولُسَ لِلْوَقْتِ لِيَذْهَبَ كَمَا إِلَى الْبَحْرِ، وَأَمَّا سِيلاَ وَتِيمُوثَاوُسُ فَبَقِيَا هُنَاكَ.

وَالَّذِينَ صَاحَبُوا بُولُسَ جَاءُوا بِهِ إِلَى أَثِينَا. وَلَمَّا أَخَذُوا وَصِيَّةً إِلَى سِيلاَ وَتِيمُوثَاوُسَ أَنْ يَأْتِيَا إِلَيْهِ بِأَسْرَعِ مَا يُمْكِنُ، مَضَوْا.

وَبَيْنَمَا بُولُسُ يَنْتَظِرُهُمَا فِي أَثِينَا احْتَدَّتْ رُوحُهُ فِيهِ، إِذْ رَأَى الْمَدِينَةَ مَمْلُؤَةً أَصْنَامًا.

فَكَانَ يُكَلِّمُ فِي الْمَجْمَعِ الْيَهُودَ الْمُتَعَبِّدِينَ، وَالَّذِينَ يُصَادِفُونَهُ فِي السُّوقِ كُلَّ يَوْمٍ.

فَقَابَلَهُ قَوْمٌ مِنَ الْفَلاَسِفَةِ الأَبِيكُورِيِّينَ وَالرِّوَاقِيِّينَ، وَقَالَ بَعْضٌ:«تُرَى مَاذَا يُرِيدُ هذَا الْمِهْذَارُ أَنْ يَقُولَ؟» وَبَعْضٌ:«إِنَّهُ يَظْهَرُ مُنَادِيًا بِآلِهَةٍ غَرِيبَةٍ». لأَنَّهُ كَانَ يُبَشِّرُهُمْ بِيَسُوعَ وَالْقِيَامَةِ.

فَأَخَذُوهُ وَذَهَبُوا بِهِ إِلَى أَرِيُوسَ بَاغُوسَ، قَائِلِينَ:«هَلْ يُمْكِنُنَا أَنْ نَعْرِفَ مَا هُوَ هذَا التَّعْلِيمُ الْجَدِيدُ الَّذِي تَتَكَلَّمُ بِهِ.

لأَنَّكَ تَأْتِي إِلَى مَسَامِعِنَا بِأُمُورٍ غَرِيبَةٍ، فَنُرِيدُ أَنْ نَعْلَمَ مَا عَسَى أَنْ تَكُونَ هذِهِ».

أَمَّا الأَثِينِوِيُّونَ أَجْمَعُونَ وَالْغُرَبَاءُ الْمُسْتَوْطِنُونَ، فَلاَ يَتَفَرَّغُونَ لِشَيْءٍ آخَرَ، إِلاَّ لأَنْ يَتَكَلَّمُوا أَوْ يَسْمَعُوا شَيْئًا حَديثًا.

فَوَقَفَ بُولُسُ فِي وَسْطِ أَرِيُوسَ بَاغُوسَ وَقَالَ:«أَيُّهَا الرِّجَالُ الأَثِينِوِيُّونَ! أَرَاكُمْ مِنْ كُلِّ وَجْهٍ كَأَنَّكُمْ مُتَدَيِّنُونَ كَثِيرًا،

لأَنَّنِي بَيْنَمَا كُنْتُ أَجْتَازُ وَأَنْظُرُ إِلَى مَعْبُودَاتِكُمْ، وَجَدْتُ أَيْضًا مَذْبَحًا مَكْتُوبًا عَلَيْهِ:«لإِلهٍ مَجْهُول». فَالَّذِي تَتَّقُونَهُ وَأَنْتُمْ تَجْهَلُونَهُ، هذَا أَنَا أُنَادِي لَكُمْ بِهِ.

الإِلهُ الَّذِي خَلَقَ الْعَالَمَ وَكُلَّ مَا فِيهِ، هذَا، إِذْ هُوَ رَبُّ السَّمَاءِ وَالأَرْضِ، لاَ يَسْكُنُ فِي هَيَاكِلَ مَصْنُوعَةٍ بِالأَيَادِي،

وَلاَ يُخْدَمُ بِأَيَادِي النَّاسِ كَأَنَّهُ مُحْتَاجٌ إِلَى شَيْءٍ، إِذْ هُوَ يُعْطِي الْجَمِيعَ حَيَاةً وَنَفْسًا وَكُلَّ شَيْءٍ.

وَصَنَعَ مِنْ دَمٍ وَاحِدٍ كُلَّ أُمَّةٍ مِنَ النَّاسِ يَسْكُنُونَ عَلَى كُلِّ وَجْهِ الأَرْضِ، وَحَتَمَ بِالأَوْقَاتِ الْمُعَيَّنَةِ وَبِحُدُودِ مَسْكَنِهِمْ،

لِكَيْ يَطْلُبُوا اللهَ لَعَلَّهُمْ يَتَلَمَّسُونَهُ فَيَجِدُوهُ، مَعَ أَنَّهُ عَنْ كُلِّ وَاحِدٍ مِنَّا لَيْسَ بَعِيدًا.

لأَنَّنَا بِهِ نَحْيَا وَنَتَحَرَّكُ وَنُوجَدُ. كَمَا قَالَ بَعْضُ شُعَرَائِكُمْ أَيْضًا: لأَنَّنَا أَيْضًا ذُرِّيَّتُهُ.

فَإِذْ نَحْنُ ذُرِّيَّةُ اللهِ، لاَ يَنْبَغِي أَنْ نَظُنَّ أَنَّ اللاَّهُوتَ شَبِيهٌ بِذَهَبٍ أَوْ فِضَّةٍ أَوْ حَجَرِ نَقْشِ صِنَاعَةِ وَاخْتِرَاعِ إِنْسَانٍ.

فَاللهُ الآنَ يَأْمُرُ جَمِيعَ النَّاسِ فِي كُلِّ مَكَانٍ أَنْ يَتُوبُوا، مُتَغَاضِيًا عَنْ أَزْمِنَةِ الْجَهْلِ.

لأَنَّهُ أَقَامَ يَوْمًا هُوَ فِيهِ مُزْمِعٌ أَنْ يَدِينَ الْمَسْكُونَةَ بِالْعَدْلِ، بِرَجُل قَدْ عَيَّنَهُ، مُقَدِّمًا لِلْجَمِيعِ إِيمَانًا إِذْ أَقَامَهُ مِنَ الأَمْوَاتِ».

وَلَمَّا سَمِعُوا بِالْقِيَامَةِ مِنَ الأَمْوَاتِ كَانَ الْبَعْضُ يَسْتَهْزِئُونَ، وَالْبَعْضُ يَقُولُونَ:«سَنَسْمَعُ مِنْكَ عَنْ هذَا أَيْضًا!».

وَهكَذَا خَرَجَ بُولُسُ مِنْ وَسْطِهِمْ.

وَلكِنَّ أُنَاسًا الْتَصَقُوا بِهِ وَآمَنُوا، مِنْهُمْ دِيُونِيسِيُوسُ الأَرِيُوبَاغِيُّ، وَامْرَأَةٌ اسْمُهَا دَامَرِسُ وَآخَرُونَ مَعَهُمَا.

Таджикский

Языки

Аз Амфипўлис ва Аполония гузашта, ба Таслўникӣ омаданд, ки дар он ҷо куништи яҳудиён буд.

Павлус, аз рўи одати худ, назди онҳо дохил шуд, ва се рўзи шанбе бо онҳо аз Навиштаҳо гуфтугў мекард,

Ва ошкор карда ва исбот намуда, мегуфт, ки лозим буд Масеҳ азобу уқубат кашад ва аз мурдагон эҳьё шавад, ва Ҳамин Исо, ки ман Ўро ба шумо мавъиза мекунам, Масеҳ аст.

Баъзе аз онҳо ва ҳамчунин бисьёре аз юнониҳои худотарс ва шумораи зиёде аз занони ашроф имон оварданд ва ба Петрус ва Сило ҳамроҳ шуданд.

Аммо яҳудиёне ки имон наоварда буданд, ҳасад бурданд ва чанд нафар нобакоронро аз бозор гирифта, издиҳоме ҷамъ карданд ва шаҳрро ба шўр оварданд ва ба хонаи Ёсўн тохта, хостанд онҳоро назди ҷамомат берун оваранд.

Чун онҳоро наёфтанд, Ёсўн ва чанд нафар бародаронро назди сардорони шаҳр кашиданд ва дод зада мегуфтанд, ки онҳое ки тамоми оламро зеру забар карданд, ба ин ҷо низ омадаанд,

Ва Ёсўн онҳоро пазироӣ кардааст, ва ҳамаи онҳо бар хилофи фармоишоти қайсар амал мекунанд ва шахси дигарро, ки Исо ном дорад, подшоҳ медонанд.

Аз шунидани ин суханон мардум ва сардорони шаҳр ба ташвиш афтоданд,

Ва аз Ёсўн ва дигарон замонат гирифта, онҳоро ҷавоб доданд.

Бародарон фавран Павлус ва Силоро шабона ба Бирия равона карданд, ва онҳо ба он ҷо расида, ба куништи яҳудиён даромаданд.

Яҳудиёни он ҷо назар ба аҳли Таслўникӣ равшанфикртар буданд: бо иштиёқи комил каломро гўш мекарданд ва ҳар рўз Навиштаҳоро санҷида мебаромаданд, то ки бидонанд, ки оё дар ҳақиқат ҳамин тавр аст ё не;

Бисьёре аз онҳо, ҳам аз занони ашрофи юнонӣ ва ҳам шумораи зиёде аз мардон имон оварданд.

Лекин чун яҳудиёни Таслўникӣ фаҳмиданд, ки Павлус дар Бирия низ каломи Худоро мавъиза намудааст, ба он ҷо омада, мардумро ба шўр оварданд.

Дарҳол бародарон Павлусро сўи баҳр равона карданд, вале Сило ва Тимотиюсро дар он ҷо монданд.

Ҳамроҳони Павлус ўро то Атино гуселониданд, ва ў ба онҳо фармуд, ки гашта рафта, ҳар чи зудтар Сило ва Тимотиюсро назди ў равона кунанд.

Ҳангоме ки Павлус дар Атино ба онҳо интизорӣ дошт, чун дид, ки ин шаҳр аз бутҳо пур аст, рўҳаш дар дарунаш музтариб шуд.

Бинобар ин дар куништ бо яҳудиён ва худотарсон ва дар бозор ҳар рўз бо ҳар кӣ вомехўрд, гуфтугў мекард.

Баъзе аз файласуфони эпикурӣ ва истоӣ бо ў мунозира мекарданд; як хелашон мегуфтанд: ́Ин лаққӣ чӣ мехоҳад бигўяд?́; дигарҳо мегуфтанд: ́Зоҳиран, ў худоҳои бегонаро мавъиза мекунад́; зеро ки ў ба онҳо аз Исо ва эҳьё башорат медод.

Ўро дасгир карда, ба Арьюпогус, ки кўҳи доварон аст, оварданд ва гуфтанд: “Оё мумкин аст ки мо бидонем, ки ин тариқати наве ки ту мавъиза менамоӣ, чист?

Азбаски суханонат ба гўши мо аҷиб мерасад, бинобар ин мехоҳем бидонем, ки онҳо чӣ маъно доранд“.

Зеро ки тамоми аҳли Атино ва аҷнабиёни сокини он ҷо вақти худро аз ҳама зиёдтар дар гуфтану шунидани ягон гапи тоза мегузаронданд.

Он гоҳ Павлус дар миёнҷои Арьюпогус истода, гуфт: “Эй мардони Атино! Шуморо аз ҳар ҷиҳат бисьёр диндор ёфтаам;

„Зеро ки, чун гаштугузор карда, ибодатгоҳҳои шуморо аз назар мегузарондам, мазбаҳе дидам, ки бар он навишта шудааст: ́Ба Худои ношинос́. Пас, Ҳамонро, ки шумо мепарастед, вале намешиносед, ман ба шумо мавъиза менамоям:

Худое ки олам ва тамоми мавҷудоти онро офаридааст, Худованди Осмону замин аст ва дар маъбадҳои сохтаи дасти инсон нест

Ва ба хизмати дастҳои одамӣ эҳтиёҷ надорад, зеро ки Худаш ҳаёт ва нафас ва ҳар чизро ба ҳама мебахшад;

Ҳамаи қавмҳои насли одамизодро Ў аз як хун ба вуҷуд овардааст, то ки бар тамоми рўи замин сокин шаванд, ва барои сукунати онҳо мўҳлатҳо ва ҳудуди муайяне пешакӣ муқаррар кардааст,

То ки онҳо Худоро ҷустуҷў кунанд ва, шояд Ўро ёбем гўён, кўр-кўрона даст- даст карда нагарданд, гарчанде ки Ў аз ҳеҷ яке аз мо дур нест;

Зеро ки мо дар Ў зиндагӣ ва ҳаракат мекунем ва вуҷуд дорем, чунон ки баъзе аз шоирони шумо низ гуфтаанд: “Мо фарзандони Ў ҳастем“.

Пас, модоме ки ҳамаи мо фарзандони Худо ҳастем, набояд гумон кунем, ки Илоҳият монанд аст ба тилло ё нуқра ё санге ки аз санъат ва хаёли инсон сурате гирифтааст.

Хуллас, ҳоло Худо аз замонҳои ҷаҳолат сафари назар карда, дар ҳар ҷо ба ҳамаи одамон амр мефармояд, ки тавба кунанд;

Зеро ки Ў рўзеро муқаррар намудааст, ки аҳли ҷаҳонро ба василаи Марде ки баргузидаи Ўст, аз рўи инсоф доварӣ кунад, ва барои он ки инро ба ҳама исбот намояд, Ўро аз мурдагон эҳьё кард“.

Вақте ки зикри эҳьёи мурдагонро шуниданд, баъзе касон тамасхур карданд ва баъзеи дигарон гуфтанд: “Дар ин бора дафъаи дигар ба суханони ту гўш хоҳем дод“.

Бо ҳамин, Павлус аз миёни онҳо берун омад.

Вале якчанд кас ба ў ҳаамроҳ шуда, имон оварданд; дар байни онҳо Диёнисиюси арьюпогӣ ва Домарис ном зане ва дигарон буданд.