И егда́ нѣ́цыи ожесточа́хуся и пря́хуся, злосло́вяще пу́ть Госпо́день предъ наро́домъ, отсту́пль от ни́хъ отлучи́ ученики́, по вся́ дни́ стяза́яся во учи́лищи мучи́теля {власти́теля} нѣ́коего.

Сiе́ же бы́сть два́ лѣ́та, я́ко всѣ́мъ живу́щымъ во Асі́и слы́шати сло́во Го́спода Иису́са, Жидо́мъ же и Е́ллиномъ.

Си́лы же не про́сты творя́ше Бо́гъ рука́ма Па́вловыма,

я́ко и на неду́жныя наноси́ти от [по́та] тѣ́ла его́ главотя́жы и убру́сцы, и исцѣли́тися и́мъ от неду́гъ, и духо́мъ лука́вымъ исходи́ти от ни́хъ.

Нача́ша же нѣ́цыи от скита́ющихся Иуде́й заклина́телей именова́ти надъ иму́щими ду́хи лука́выя и́мя Го́спода Иису́са, глаго́люще: заклина́емъ вы́ Иису́сомъ, Его́же Па́велъ проповѣ́дуетъ.

Бя́ху же нѣ́цыи сы́нове Ске́вы Иуде́анина архiере́а се́дмь, и́же сiе́ творя́ху.

Отвѣща́въ же ду́хъ лука́вый рече́: Иису́са зна́ю и Па́вла свѣ́мъ, вы́ же кто́ есте́?

И скачя́ на ни́хъ человѣ́къ, въ не́мже бѣ́ ду́хъ лука́вый, и одолѣ́въ и́мъ, укрѣпи́ся на ни́хъ, я́коже наги́мъ и ура́ненымъ избѣжа́ти от хра́ма о́наго.

Сiе́ же бы́сть разу́мно всѣ́мъ живу́щымъ во Ефе́сѣ Иуде́емъ же и Е́ллиномъ, и нападе́ стра́хъ на всѣ́хъ и́хъ, и велича́шеся и́мя Го́спода Иису́са:

мно́зи же от вѣ́ровавшихъ прихожда́ху, исповѣ́дающе и сказу́юще дѣла́ своя́:

дово́лни же от сотво́ршихъ чародѣя́нiя, собра́вше кни́ги своя́, сожига́ху предъ всѣ́ми: и сложи́ша цѣ́ны и́хъ и обрѣто́ша сребра́ пя́ть те́мъ.

Си́це крѣ́пко сло́во Госпо́дне растя́ше и крѣпля́шеся.

И я́коже сконча́шася сiя́, положи́ Па́велъ въ ду́сѣ, проше́дъ Македо́нiю и Аха́iю, ити́ во Иерусали́мъ, ре́къ, я́ко бы́вшу ми́ та́мо, подоба́етъ ми́ и Ри́мъ ви́дѣти.

Посла́въ же въ Македо́нiю два́ от служа́щихъ ему́, Тимоѳе́а и Ера́ста, са́мъ же пребы́сть вре́мя во Асі́и.

Бы́сть же во вре́мя о́но молва́ не ма́ла о пути́ Госпо́дни:

Дими́трiй бо нѣ́кто и́менемъ, среброкова́чь, творя́й хра́мы сре́бряны Артеми́дѣ, подая́ше хитреце́мъ дѣ́ланiе {стяжа́нiе} не ма́ло,

и́хже собра́въ и и́ны сицевы́хъ веще́й дѣ́латели, рече́: му́жiе, вѣ́сте, я́ко от сего́ дѣ́ланiя дово́лство житiю́ на́шему е́сть:

и ви́дите и слы́шите, я́ко не то́кмо Ефе́съ, но ма́ло не всю́ Асі́ю Па́велъ се́й препрѣ́въ, обрати́ мно́гъ наро́дъ, глаго́ля, я́ко не су́ть бо́зи, и́же рука́ми человѣ́ческими быва́ютъ:

не то́кмо же сiя́ бѣду́ прiе́млетъ на́ша ча́сть, е́же бы во обличе́нiе не прiити́, но дабы́ и вели́кiя боги́ни Артеми́ды хра́мъ ни во что́же не вмѣни́лся, и́мать же разори́тися и вели́чество ея́, ю́же вся́ Асі́а и вселе́нная почита́етъ.

Слы́шавше же и бы́вше испо́лнени я́рости, вопiя́ху глаго́люще: вели́ка Артеми́да Ефе́сская.

И испо́лнися гра́дъ ве́сь мяте́жа: устреми́шася же единоду́шно на позо́рище, восхи́щше Га́iа и Ариста́рха Македо́няны, дру́ги {сопу́тники} Па́вловы.

Па́влу же хотя́щу вни́ти въ наро́дъ, не оставля́ху его́ ученицы́:

нѣ́цыи же от Асі́йскихъ нача́лникъ, су́ще ему́ дру́зи, посла́вше къ нему́, моля́ху не вда́ти себе́ въ позо́ръ.

Друзі́и же у́бо и́но нѣ́что вопiя́ху: бѣ́ бо собра́нiе смуще́но, и мно́жайшiи от ни́хъ не вѣ́дяху, чесо́ ра́ди собра́шася.

От наро́да же избра́ша Алекса́ндра, изве́дшымъ его́ Иуде́емъ. Алекса́ндръ же, помаа́въ руко́ю, хотя́ше отвѣща́ти наро́ду.

Разумѣ́вше же, я́ко Иуде́анинъ е́сть, гла́съ бы́сть еди́нъ от всѣ́хъ, я́ко на два́ часа́ вопiю́щихъ: вели́ка Артеми́да Ефе́сская.

Ути́шивъ же кни́жникъ наро́дъ, рече́: му́жiе Ефе́сстiи, кто́ бо е́сть человѣ́къ, и́же не вѣ́сть, я́ко Ефе́сскiй гра́дъ служи́тель е́сть вели́кiя боги́ни Артеми́ды и Дiопе́та?

Безъ вся́каго у́бо прекосло́вiя си́мъ си́це су́щымъ, потре́бно е́сть ва́мъ безмо́лвнымъ бы́ти и ничто́же безчи́нно твори́ти:

приведо́сте бо муже́й си́хъ, ни хра́мъ [Артеми́динъ] окра́дшихъ, ниже́ боги́ню ва́шу ху́лящихъ:

а́ще у́бо Дими́трiй и и́же съ ни́мъ худо́жницы и́мутъ къ кому́ сло́во, суды́ су́ть и анѳипа́ти су́ть: да пое́млютъ дру́гъ на дру́га:

а́ще ли же что́ о ины́хъ и́щете, въ зако́ннѣмъ собра́нiи разрѣши́тся:

и́бо бѣ́дствуемъ порица́еми бы́ти о крамолѣ́ дне́шней, ни еди́нѣй винѣ́ су́щей, о не́йже возмо́жемъ возда́ти сло́во стремле́нiя сего́. И сiя́ ре́къ распусти́ собра́вшiйся наро́дъ.

Французский (LSG)

Pendant qu'Apollos était à Corinthe, Paul, après avoir parcouru les hautes provinces de l'Asie, arriva à Éphèse. Ayant rencontré quelques disciples, il leur dit:

Avez-vous reçu le Saint Esprit, quand vous avez cru? Ils lui répondirent: Nous n'avons pas même entendu dire qu'il y ait un Saint Esprit.

Il dit: De quel baptême avez-vous donc été baptisés? Et ils répondirent: Du baptême de Jean.

Alors Paul dit: Jean a baptisé du baptême de repentance, disant au peuple de croire en celui qui venait après lui, c'est-à-dire, en Jésus.

Sur ces paroles, ils furent baptisés au nom du Seigneur Jésus.

Lorsque Paul leur eut imposé les mains, le Saint Esprit vint sur eux, et ils parlaient en langues et prophétisaient.

Ils étaient en tout environ douze hommes.

Ensuite Paul entra dans la synagogue, où il parla librement. Pendant trois mois, il discourut sur les choses qui concernent le royaume de Dieu, s'efforçant de persuader ceux qui l'écoutaient.

Mais, comme quelques-uns restaient endurcis et incrédules, décriant devant la multitude la voie du Seigneur, il se retira d'eux, sépara les disciples, et enseigna chaque jour dans l'école d'un nommé Tyrannus.

Cela dura deux ans, de sorte que tous ceux qui habitaient l'Asie, Juifs et Grecs, entendirent la parole du Seigneur.

Et Dieu faisait des miracles extraordinaires par les mains de Paul,

au point qu'on appliquait sur les malades des linges ou des mouchoirs qui avaient touché son corps, et les maladies les quittaient, et les esprits malins sortaient.

Quelques exorcistes juifs ambulants essayèrent d'invoquer sur ceux qui avaient des esprits malins le nom du Seigneur Jésus, en disant: Je vous conjure par Jésus que Paul prêche!

Ceux qui faisaient cela étaient sept fils de Scéva, Juif, l'un des principaux sacrificateurs.

L'esprit malin leur répondit: Je connais Jésus, et je sais qui est Paul; mais vous, qui êtes-vous?

Et l'homme dans lequel était l'esprit malin s'élança sur eux, se rendit maître de tous deux, et les maltraita de telle sorte qu'ils s'enfuirent de cette maison nus et blessés.

Cela fut connu de tous les Juifs et de tous les Grecs qui demeuraient à Éphèse, et la crainte s'empara d'eux tous, et le nom du Seigneur Jésus était glorifié.

Plusieurs de ceux qui avaient cru venaient confesser et déclarer ce qu'ils avaient fait.

Et un certain nombre de ceux qui avaient exercé les arts magiques, ayant apporté leurs livres, les brûlèrent devant tout le monde: on en estima la valeur à cinquante mille pièces d'argent.

C'est ainsi que la parole du Seigneur croissait en puissance et en force.

Après que ces choses se furent passées, Paul forma le projet d'aller à Jérusalem, en traversant la Macédoine et l'Achaïe. Quand j'aurai été là, se disait-il, il faut aussi que je voie Rome.

Il envoya en Macédoine deux de ses aides, Timothée et Éraste, et il resta lui-même quelque temps encore en Asie.

Il survint, à cette époque, un grand trouble au sujet de la voie du Seigneur.

Un nommé Démétrius, orfèvre, fabriquait en argent des temples de Diane, et procurait à ses ouvriers un gain considérable.

Il les rassembla, avec ceux du même métier, et dit: O hommes, vous savez que notre bien-être dépend de cette industrie;

et vous voyez et entendez que, non seulement à Éphèse, mais dans presque toute l'Asie, ce Paul a persuadé et détourné une foule de gens, en disant que les dieux faits de main d'homme ne sont pas des dieux.

Le danger qui en résulte, ce n'est pas seulement que notre industrie ne tombe en discrédit; c'est encore que le temple de la grande déesse Diane ne soit tenu pour rien, et même que la majesté de celle qui est révérée dans toute l'Asie et dans le monde entier ne soit réduite à néant.

Ces paroles les ayant remplis de colère, ils se mirent à crier: Grande est la Diane des Éphésiens!

Toute la ville fut dans la confusion. Ils se précipitèrent tous ensemble au théâtre, entraînant avec eux Gaïus et Aristarque, Macédoniens, compagnons de voyage de Paul.

Paul voulait se présenter devant le peuple, mais les disciples l'en empêchèrent;

quelques-uns même des Asiarques, qui étaient ses amis, envoyèrent vers lui, pour l'engager à ne pas se rendre au théâtre.

Les uns criaient d'une manière, les autres d'une autre, car le désordre régnait dans l'assemblée, et la plupart ne savaient pas pourquoi ils s'étaient réunis.

Alors on fit sortir de la foule Alexandre, que les Juifs poussaient en avant; et Alexandre, faisant signe de la main, voulait parler au peuple.

Mais quand ils reconnurent qu'il était Juif, tous d'une seule voix crièrent pendant près de deux heures: Grande est la Diane des Éphésiens!

Cependant le secrétaire, ayant apaisé la foule, dit: Hommes Éphésiens, quel est celui qui ignore que la ville d'Éphèse est la gardienne du temple de la grande Diane et de son simulacre tombé du ciel?

Cela étant incontestable, vous devez vous calmer, et ne rien faire avec précipitation.

Car vous avez amené ces hommes, qui ne sont coupables ni de sacrilège, ni de blasphème envers notre déesse.

Si donc Démétrius et ses ouvriers ont à se plaindre de quelqu'un, il y a des jours d'audience et des proconsuls; qu'ils s'appellent en justice les uns les autres.

Et si vous avez en vue d'autres objets, ils se régleront dans une assemblée légale.

Nous risquons, en effet, d'être accusés de sédition pour ce qui s'est passé aujourd'hui, puisqu'il n'existe aucun motif qui nous permette de justifier cet attroupement.

Après ces paroles, il congédia l'assemblée.

Украинский (Огієнко)

І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов,

та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?
А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!

І він запитав: Тож у що ви христились?
Вони ж відказали: В Іванове хрищення.

І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса.

Як почули ж оце, то христились вони в Ім́я Господа Ісуса.

А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!

А всіх їх було чоловіка з дванадцять.

А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.

А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.

Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.

І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,

так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.

Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім́я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!

Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.

Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?

І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.

І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім́я Господа Ісуса.

І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.

І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили.
І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п́ятдесят тисяч драхм.

Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!

А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.

Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.

І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.

Бо один золотар, Дмитро на ім́я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,

згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.

І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.

І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.

Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!

І місто наповнилось заколотом.
І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.

Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.

Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.

І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.

А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували.
І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.

А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!

А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?

Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.

А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.

Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.

А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.

Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище.
І, промовивши це, розпустив він громаду.

Узбекский

Языки

Аполлос Коринф шаҳрида бўлганда, Павлус тоғли вилоятларни кезиб ўтиб, Эфес шаҳрига келди. У ерда бир неча Исо шогирдини топиб, улардан сўради:

- Сизлар имон келтирганингизда Муқаддас Руҳни қабул қилдингизларми?- Муқаддас Руҳ борлигини биз ҳеч қачон эшитмаганмиз, – деб жавоб берди улар.

- Бундай бўлса, сизлар қай асосда сувга чўмиб имон келтиргансизлар? – деб сўради Павлус.- Биз Яҳё пайғамбарнинг таълимоти асосида сувга чўмиб имон келтирганмиз, – деб жавоб бердилар.

Павлус деди:- Яҳё пайғамбар халқни дарёга чўмдириб, тавба қилдирган эди, холос. У халққа: Мендан кейин келадиган Зотга, яъни Исо Масиҳга инонинглар, деб айтган эди.

Улар буни эшитгач, Раббимиз Исо номидан ҳам сувга чўмиб имон келтирдилар.

Павлус қўлларини уларнинг бошига қўйиши билан Муқаддас Руҳ уларнинг устига тушиб келди. Улар янги тилларда гапириб, каромат қила бошладилар.

Улар жами бўлиб, ўн икки кишига яқин эдилар.

Павлус уч ой давомида бемалол яҳудийлар ибодатхонасида баҳслашиб, Худонинг Шоҳлиги тўғрисида ишонтирарли далиллар келтирарди.

Ниҳоят, баъзилар бўйин қотиб, имонни рад қилиб, халқ олдида Раббимиз Исо йўлини ёмонлайдиган бўлишди. Павлус улардан юз ўгириб, шогирдларини улардан ажратди ва ҳар куни Тиран деган бир кишининг мактабида суҳбатлашарди.

Шу тариқа икки йил давомида хоҳ яҳудий, хоҳ юноний бўлсин, Асия вилоятида яшаганларнинг ҳаммаси Раббимиз Исонинг каломини эшитдилар.

Худо Павлуснинг қўллари билан кўп қудратли ишларни қилар эди.

Ҳатто унинг баданига теккан рўмоллар ва камарлар ҳам беморларнинг устига қўйилганда, улар касалдан халос бўлар, ичларидаги ёвуз руҳлар эса чиқиб кетарди.

Яҳудийлар орасида сайёҳ юрувчи баъзи азайимхонлар ҳам бор эди. Булар ёвуз руҳларга чалинган одамлар тепасида Раббимиз Исонинг исмини зикр қилишга уннай кетар, “Павлус эълон этаётган Исо номи билан сизларга буюрамиз”, – деб айтишарди.

Бундай қилганлар орасида олий руҳоний Скева исмли бир яҳудийнинг етти ўғли бор эди.

Ёвуз руҳ уларга жавобан: “Исони танийман, Павлусни биламан, сизлар эса ким бўласизлар?” – деди.

Шундай дейиши биланоқ ёвуз руҳли одам уларнинг устига ташланиб, шундай зўр чиқдики, азайимхонлар қип-яланғоч ва ярадор ҳолда у уйдан қочиб қутулишди.

Бу воқеа Эфесда яшаган яҳудий билан юнонларнинг ҳаммасига маълум бўлди. Ҳаммани даҳшат қоплаб, Раббимиз Исонинг исми улуғланди.

Имон келтирганлардан кўплари эса келиб, қилмишларини очиқ эътироф этишарди.

Шунингдек, сеҳргарлик қилганлардан кўпчилиги ўз китобларини тўплаб, ҳамманинг кўз ўнгида ёндирдилар. Китобларнинг қимматини ҳисоблаганда, эллик минг кумуш тангага тенг келди.

Ана шу йўсинда Раббимиз каломи қудрат билан ёйилар, таъсири тобора ортиб борар эди.

Бу воқеалар бўлиб ўтгандан сўнг, Павлус ўз кўнглида Македония ва Ахаядан ўтиб, Қуддусга боришга жазм этди. “У ерда бўлганимдан кейин Римни ҳам кўришим керак”, – деб ният қилди.

Павлус ўзига хизмат қилиб юрганлардан икки кишини: Тимўтий ва Ерастни Македонияга юборди, ўзи вақтинча Асия вилоятида қолди.

Ўша кезларда Раббимиз Исо йўлига қарши деярли кучли ғалаён юз берди.

Димитрий исмли бир заргар кумушдан Артемис маъбадларини ясаб, санъаткорларга кўп фойда келтирарди.

Димитрий санъаткору ҳунармандларни йиғиб: “Биродарлар! – деди, – Сизларга маълумки, бизнинг фаровонлигимиз бу ҳунар орқалидир.

Эфесдагина эмас, балки қарийб бутун Асия вилоятида бу Павлус: инсон қўли билан ясалаётган бу буюмлар худо эмас, деганини ўзларингиз кўриб, эшитиб турибсизлар. Шу гап билан у кўп одамларни авраб йўлдан оздирди.

Шундай қилиб, ҳунаримиз эътиборсиз бўлиб қолиш хавфигина эмас, балки бутун Асия ва бутун дунё сиғинадиган буюк маъбуда Артемиснинг маъбади ҳам арзимайдиган нарсага айланиб, маъбуда улуғворлигидан маҳрум бўлиб қолиш хавфига рўбарў келдик”.

Халойиқ буни эшитгач, қаттиқ ғазабланиб: “Эфеснинг Артемиси буюкдир!” – деб бақира кетди.

Бутун шаҳар саросимага тўлиб кетди. Ҳамма бирдан Павлуснинг йўлдошлари – македониялик Гай ва Аристархни ушлаганча, шитоб билан театр томон ёпирилишди.

Павлус халқнинг орасига кирмоқчи бўлганда, шогирдлар унга йўл қўйишмади.

Асия вилояти маъмурларидан баъзилари ҳам унинг дўстлари бўлганлари сабабли унга хабар юбориб, театрда кўринмасин, деб илтимос қилишди.

Бу орада одамлардан бири у деса, бошқаси бу деб қичқиришарди. Йиғин тартибсиз эди, кўплари эса нима учун йиғилганларини билишмас эди.

Яҳудийларнинг таклифига кўра, халойиқ ичидан Искандар деган бир кишини вакил қилиб илгари сурдилар. Искандар қўли имоси билан халойиқ олдида ўзини ҳимоя қилмоқчи бўлди.

Лекин халойиқ унинг яҳудий эканини билгач, ҳамма бир оғиздан қарийб икки соат: “Эфеснинг Артемиси буюкдир!” – деб бақириб туришди.

Оқибат шаҳар котиби оломонни тинчитиб: “Эй Эфес халқи! – деди. – Эфес шаҳри буюк маъбуда Артемиснинг ва осмондан тушган тошнинг ҳомийси эканини қайси одам билмайди?

Модомики, бу ишда даъво йўқдир, унда сизлар хотиржам бўлишингиз ва ўйламасдан ҳаракат қилмаслигингиз керак.

Ана, маъбадни таламаган ҳам, маъбудангизни ҳақорат ҳам қилмаган кишиларни сизлар бу ерга бошлаб келибсиз.

Агар Димитрий ва у билан бирга бўлган санъаткорлар бирон кишидан шикоят қилмоқчи бўлишса, унда маҳкамалар бор, қозилар бор, қўйинг, бир-биридан шикоят қилаверишсин.

Бордию бошқа бирон нарсани талаб қилмоқчи бўлсангизлар, бу масала қонуний мажлисда ҳал қилинади.

Бугун бўлиб ўтган ишлар туфайли ғалаён қўзғашда айбланиш хавфида турибмиз-ку! Бундай тўполон учун ўзни оқлагудек ҳеч қандай важимиз ҳам йўқ”.Шу сўзларни айтиб бўлиб, котиб йиғинни тарқатиб юборди.