Скрыть
19:3
19:5
19:7
19:8
19:9
19:12
19:13
19:14
19:16
19:17
19:19
19:22
19:23
19:24
19:25
19:27
19:28
19:30
19:31
19:32
19:34
19:35
19:36
19:37
19:38
19:39
19:40
19:41
Церковнославянский (рус)
[Зач. 42.] Бы́сть же внегда́ бы́ти Аполло́су въ Кори́нѳѣ, Па́велъ, проше́дъ вы́шнiя страны́, прiи́де во Ефе́съ, и обрѣ́тъ нѣ́кiя ученики́,
рече́ къ ни́мъ: а́ще у́бо Ду́хъ Свя́тъ прiя́ли есте́ вѣ́ровав­ше? Они́ же рѣ́ша къ нему́: но ниже́ а́ще Ду́хъ Святы́й е́сть, слы́шахомъ.
Рече́ же къ ни́мъ: во что́ у́бо крести́стеся? Они́ же реко́ша: во Иоа́н­ново креще́нiе.
Рече́ же Па́велъ: Иоа́н­нъ у́бо крести́ креще́нiемъ покая́нiя, лю́демъ глаго́ля, да во Гряду́щаго по не́мъ вѣ́руютъ, си́рѣчь во Христа́ Иису́са.
Слы́шав­ше же крести́шася во и́мя Го́спода Иису́са,
и воз­ло́жшу Па́влу на ня́ ру́цѣ, прiи́де Ду́хъ Святы́й на ня́, глаго́лаху же язы́ки и проро́че­с­т­воваху.
Бя́ше же всѣ́хъ муже́й я́ко два­на́­де­сять.
Вше́дъ же въ со́нмище, дерза́­ше, не обину́яся три́ ме́сяцы бесѣ́дуя и увѣря́я, я́же о Ца́р­ст­вiи Бо́жiи.
И егда́ нѣ́цыи ожесточа́хуся и пря́хуся, злосло́вяще пу́ть Госпо́день предъ наро́домъ, от­сту́пль от­ ни́хъ от­лучи́ ученики́, по вся́ дни́ стяза́яся во учи́лищи мучи́теля {власти́теля} нѣ́ко­его.
Сiе́ же бы́сть два́ лѣ́та, я́ко всѣ́мъ живу́щымъ во Асі́и слы́шати сло́во Го́спода Иису́са, Жидо́мъ же и Е́ллиномъ.
Си́лы же не про́сты творя́ше Бо́гъ рука́ма Па́вловыма,
я́ко и на неду́жныя наноси́ти от­ [по́та] тѣ́ла его́ главотя́жы и убру́сцы, и исцѣли́тися и́мъ от­ неду́гъ, и духо́мъ лука́вымъ исходи́ти от­ ни́хъ.
Нача́ша же нѣ́цыи от­ скита́ющихся Иуде́й заклина́телей именова́ти надъ иму́щими ду́хи лука́выя и́мя Го́спода Иису́са, глаго́люще: заклина́емъ вы́ Иису́сомъ, Его́же Па́велъ проповѣ́дуетъ.
Бя́ху же нѣ́цыи сы́нове Ске́вы Иуде́анина архiере́а се́дмь, и́же сiе́ творя́ху.
Отвѣща́въ же ду́хъ лука́вый рече́: Иису́са зна́ю и Па́вла свѣ́мъ, вы́ же кто́ есте́?
И скачя́ на ни́хъ человѣ́къ, въ не́мже бѣ́ ду́хъ лука́вый, и одолѣ́въ и́мъ, укрѣпи́ся на ни́хъ, я́коже наги́мъ и ура́ненымъ избѣжа́ти от­ хра́ма о́наго.
Сiе́ же бы́сть разу́мно всѣ́мъ живу́щымъ во Ефе́сѣ Иуде́емъ же и Е́ллиномъ, и нападе́ стра́хъ на всѣ́хъ и́хъ, и велича́­шеся и́мя Го́спода Иису́са:
мно́зи же от­ вѣ́ровав­шихъ при­­хожда́ху, исповѣ́да­ю­ще и сказу́юще дѣла́ своя́:
дово́лни же от­ сотво́ршихъ чародѣя́нiя, собра́в­ше кни́ги своя́, сожига́ху предъ всѣ́ми: и сложи́ша цѣ́ны и́хъ и обрѣто́ша сребра́ пя́ть те́мъ.
Си́це крѣ́пко сло́во Госпо́дне растя́ше и крѣпля́шеся.
И я́коже сконча́шася сiя́, положи́ Па́велъ въ ду́сѣ, проше́дъ Македо́нiю и Аха́iю, ити́ во Иерусали́мъ, ре́къ, я́ко бы́в­шу ми́ та́мо, подоба́етъ ми́ и Ри́мъ ви́дѣти.
Посла́въ же въ Македо́нiю два́ от­ служа́щихъ ему́, Тимоѳе́а и Ера́ста, са́мъ же пребы́сть вре́мя во Асі́и.
Бы́сть же во вре́мя о́но молва́ не ма́ла о пути́ Госпо́дни:
Дими́трiй бо нѣ́кто и́менемъ, среброкова́чь, творя́й хра́мы сре́бряны Артеми́дѣ, подая́ше хитреце́мъ дѣ́ланiе {стяжа́нiе} не ма́ло,
и́хже собра́въ и и́ны сицевы́хъ веще́й дѣ́латели, рече́: му́жiе, вѣ́сте, я́ко от­ сего́ дѣ́ланiя дово́л­ст­во житiю́ на́­шему е́сть:
и ви́дите и слы́шите, я́ко не то́кмо Ефе́съ, но ма́ло не всю́ Асі́ю Па́велъ се́й препрѣ́въ, обрати́ мно́гъ наро́дъ, глаго́ля, я́ко не су́ть бо́зи, и́же рука́ми человѣ́ческими быва́ютъ:
не то́кмо же сiя́ бѣду́ прiе́млетъ на́ша ча́сть, е́же бы во обличе́нiе не прiити́, но дабы́ и вели́кiя боги́ни Артеми́ды хра́мъ ни во что́же не вмѣни́л­ся, и́мать же разори́тися и вели́че­с­т­во ея́, ю́же вся́ Асі́а и вселе́н­ная почита́етъ.
Слы́шав­ше же и бы́в­ше испо́лнени я́рости, вопiя́ху глаго́люще: вели́ка Артеми́да Ефе́сская.
И испо́лнися гра́дъ ве́сь мяте́жа: устреми́шася же единоду́шно на позо́рище, восхи́щше Га́iа и Ариста́рха Македо́няны, дру́ги {сопу́тники} Па́вловы.
Па́влу же хотя́щу вни́ти въ наро́дъ, не оставля́ху его́ ученицы́:
нѣ́цыи же от­ Асі́йскихъ нача́лникъ, су́ще ему́ дру́зи, посла́в­ше къ нему́, моля́ху не вда́ти себе́ въ позо́ръ.
Друзі́и же у́бо и́но нѣ́что вопiя́ху: бѣ́ бо собра́нiе смуще́но, и мно́жайшiи от­ ни́хъ не вѣ́дяху, чесо́ ра́ди собра́шася.
От наро́да же избра́ша Алекса́ндра, изве́дшымъ его́ Иуде́емъ. Алекса́ндръ же, помаа́въ руко́ю, хотя́ше от­вѣща́ти наро́ду.
Разумѣ́в­ше же, я́ко Иуде́анинъ е́сть, гла́съ бы́сть еди́нъ от­ всѣ́хъ, я́ко на два́ часа́ вопiю́щихъ: вели́ка Артеми́да Ефе́сская.
Ути́шивъ же кни́жникъ наро́дъ, рече́: му́жiе Ефе́сстiи, кто́ бо е́сть человѣ́къ, и́же не вѣ́сть, я́ко Ефе́сскiй гра́дъ служи́тель е́сть вели́кiя боги́ни Артеми́ды и Дiопе́та?
Безъ вся́каго у́бо прекосло́вiя си́мъ си́це су́щымъ, потре́бно е́сть ва́мъ безмо́лвнымъ бы́ти и ничто́же безчи́н­но твори́ти:
при­­ведо́сте бо муже́й си́хъ, ни хра́мъ [Артеми́динъ] окра́дшихъ, ниже́ боги́ню ва́шу ху́лящихъ:
а́ще у́бо Дими́трiй и и́же съ ни́мъ худо́жницы и́мутъ къ кому́ сло́во, суды́ су́ть и анѳипа́ти су́ть: да по­е́млютъ дру́гъ на дру́га:
а́ще ли же что́ о ины́хъ и́щете, въ зако́н­нѣмъ собра́нiи разрѣши́т­ся:
и́бо бѣ́д­ст­вуемъ порица́еми бы́ти о крамолѣ́ дне́шней, ни еди́нѣй винѣ́ су́щей, о не́йже воз­мо́жемъ воз­да́ти сло́во стремле́нiя сего́. И сiя́ ре́къ распусти́ собра́в­шiйся наро́дъ.
Украинский (Огієнко)
І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов,
та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?
А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!
І він запитав: Тож у що ви христились?
Вони ж відказали: В Іванове хрищення.
І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса.
Як почули ж оце, то христились вони в Ім́я Господа Ісуса.
А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!
А всіх їх було чоловіка з дванадцять.
А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.
А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.
Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.
І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,
так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.
Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім́я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!
Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.
Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?
І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.
І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім́я Господа Ісуса.
І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.
І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили.
І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п́ятдесят тисяч драхм.
Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!
А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.
Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.
І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.
Бо один золотар, Дмитро на ім́я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,
згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.
І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.
І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.
Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!
І місто наповнилось заколотом.
І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.
Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.
Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.
І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.
А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували.
І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.
А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!
А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?
Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.
А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.
Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.
А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.
Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище.
І, промовивши це, розпустив він громаду.
Арабский (Arabic Van Dyke)
فحدث فيما كان أبلوس في كورنثوس ان بولس بعد ما اجتاز في النواحي العالية جاء الى افسس. فاذ وجد تلاميذ
قال لهم هل قبلتم الروح القدس لما آمنتم. قالوا له ولا سمعنا انه يوجد الروح القدس.
فقال لهم فبماذا اعتمدتم. فقالوا بمعمودية يوحنا.
فقال بولس ان يوحنا عمد بمعمودية التوبة قائلا للشعب ان يؤمنوا بالذي يأتي بعده اي بالمسيح يسوع.
فلما سمعوا اعتمدوا باسم الرب يسوع.
ولما وضع بولس يديه عليهم حل الروح القدس عليهم فطفقوا يتكلمون بلغات ويتنبأون.
وكان جميع الرجال نحو اثني عشر
ثم دخل المجمع وكان يجاهر مدة ثلاثة اشهر محاجا ومقنعا في ما يختص بملكوت الله.
ولما كان قوم يتقسون ولا يقنعون شاتمين الطريق امام الجمهور اعتزل عنهم وافرز التلاميذ محاجا كل يوم في مدرسة انسان اسمه تيرانس.
وكان ذلك مدة سنتين حتى سمع كلمة الرب يسوع جميع الساكنين في اسيا من يهود ويونانيين.
وكان الله يصنع على يدي بولس قوات غير المعتادة.
حتى كان يؤتى عن جسده بمناديل او مآزر الى المرضى فتزول عنهم الامراض وتخرج الارواح الشريرة منهم
فشرع قوم من اليهود الطوافين المعزمين ان يسمّوا على الذين بهم الارواح الشريرة باسم الرب يسوع قائلين نقسم عليك بيسوع الذي يكرز به بولس.
وكان سبعة بنين لسكاوا رجل يهودي رئيس كهنة الذين فعلوا هذا.
فاجاب الروح الشرير وقال اما يسوع فانااعرفه وبولس انا اعلمه واما انتم فمن انتم.
فوثب عليهم الانسان الذي كان فيه الروح الشرير وغلبهم وقوي عليهم حتى هربوا من ذلك البيت عراة ومجرحين.
وصار هذا معلوما عند جميع اليهود واليونانيين الساكنين في افسس. فوقع خوف على جميعهم وكان اسم الرب يسوع يتعظم.
وكان كثيرون من الذين آمنوا يأتون مقرين ومخبرين بافعالهم.
وكان كثيرون من الذين يستعملون السحر يجمعون الكتب ويحرقونها امام الجميع. وحسبوا اثمانها فوجدوها خمسين الفا من الفضة.
هكذا كانت كلمة الرب تنمو وتقوى بشدة
ولما كملت هذه الامور وضع بولس في نفسه انه بعدما يجتاز في مكدونية واخائية يذهب الى اورشليم قائلا اني بعدما اصير هناك ينبغي ان ارى رومية ايضا.
فارسل الى مكدونية اثنين من الذين كانوا يخدمونه تيموثاوس وارسطوس ولبث هو زمانا في اسيا.
وحدث في ذلك الوقت شغب ليس بقليل بسبب هذا الطريق.
لان انسانا اسمه ديمتريوس صائغ صانع هياكل فضة لارطاميس كان يكسب الصناع مكسبا ليس بقليل.
فجمعهم والفعلة في مثل ذلك العمل وقال ايها الرجال انتم تعلمون ان سعتنا انما هي من هذه الصناعة.
وانتم تنظرون وتسمعون انه ليس من افسس فقط بل من جميع اسيا تقريبا استمال وازاغ بولس هذا جمعا كثيرا قائلا ان التي تصنع بالايادي ليست آلهة.
فليس نصيبنا هذا وحده في خطر من ان يحصل في اهانة بل ايضا هيكل ارطاميس الالاهة العظيمة ان يحسب لا شيء وان سوف تهدم عظمتها هي التي يعبدها جميع اسيا والمسكونة.
فلما سمعوا امتلأوا غضبا وطفقوا يصرخون قائلين عظيمة هي ارطاميس الافسسيين.
فامتلأت المدينة كلها اضطرابا واندفعوا بنفس واحدة الى المشهد خاطفين معهم غايوس وارسترخس المكدونيين رفيقي بولس في السفر
ولما كان بولس يريد ان يدخل بين الشعب لم يدعه التلاميذ.
واناس من وجوه اسيا كانوا اصدقاءه ارسلوا يطلبون اليه ان لا يسلم نفسه الى المشهد.
وكان البعض يصرخون بشيء والبعض بشيء آخر لان المحفل كان مضطربا واكثرهم لا يدرون لاي شيء كانوا قد اجتمعوا.
فاجتذبوا اسكندر من الجمع. وكان اليهود يدفعونه. فاشار اسكندر بيده يريد ان يحتج للشعب.
فلما عرفوا انه يهودي صار صوت واحد من الجميع صارخين نحو مدة ساعتين عظيمة هي ارطاميس الافسسيين
ثم سكن الكاتب الجمع وقال ايها الرجال الافسسيون من هو الانسان الذي لا يعلم ان مدينة الافسسيين متعبدة لارطاميس الالاهة العظيمة والتمثال الذي هبط من زفس.
فاذ كانت هذه الاشياء لا تقاوم ينبغي ان تكونوا هادئين ولا تفعلوا شيئا اقتحاما.
لانكم أتيتم بهذين الرجلين وهما ليسا سارقي هياكل ولا مجدفين على الهتكم.
فان كان ديمتريوس والصناع الذين معه لهم دعوى على احد فانه تقام ايام للقضاء ويوجد ولاة فليرافعوا بعضهم بعضا.
وان كنتم تطلبون شيئا من جهة امور أخر فانه يقضى في محفل شرعي.
لاننا في خطر ان نحاكم من اجل فتنة هذا اليوم وليس علّة يمكننا من اجلها ان نقدم حسابا عن هذا التجمع.
ولما قال هذا صرف المحفل
Дар он замоне ки Апўллўс дар Қўринт буд, Павлус дар кишварҳои боло гардиш карда, ба Эфсўс расид ва дар он ҷо шогирдонро ёфт.
Ба онҳо гуфт: “Оё вақте имон овардед, Рўҳулқудсро қабул кардед?“ Ба ў гуфтанд: “Ҳатто нашунидаем, ки Рўҳулқудс вуҷуд дорад“.
Ба онҳо гуфт: “Пас чӣ навъ таъмид гирифтед?“Гуфтанд: “Таъмиди Яҳьё“.
Павлус гуфт: “Таъмиде ки Яҳьё медод, таъмиди тавба буд, ва ў ба мардум мегуфт: ́Ба Он Касе ки баъд аз ман меояд, яъне ба Исои Мсеҳ имон оваред́„.
Чун инро шуниданд, ба исми Исои Худованд таъмид гирифтанд,
Ва ҳангоме ки Павлус дастҳои худро бар сари онҳо ниҳод, Рўҳулқудс бар онҳо нозил шуд, ва ба забонҳо сухан ронда, нубувват карданд.
Онҳо тақрибан дувоздаҳ нафар буданд.
Муддати се моҳ ў ба куништ даромада, нотарс мавъиза менамуд ва дар бораи Малакути Худо мусоҳиба мекард ва далелҳо меовард.
Вале азбаски баъзе касон сахтдил буданд ва имон намеоварданд ва дар ҳаққи ин тариқат дар пеши мардум бадзабонӣ мекарданд, бинобар ин аз онҳо худро канор гирифта, шогирдонро ҷудо кард ва ҳар рўз дар мадрасаи Тиронус ном шахсе мавъиза менамуд.
Ин тақрибан ду сол давом кард, ба тавре ки ҳамаи сокинони вилояти Осиё, ҳам яҳудиён ва ҳам юнониён, каломи Исои Худовандро шуниданд.
Худо ба василаи Павлус мўъҷизоти бузурге ба амал меовард,
То ба ҳадде ки дастмолҳо ва фўтаҳои ба бадани ў расидаро бурда, бар беморҳо мегузоштанд, ва бемории онҳо нест мешуд, ва авроҳи хабис аз онҳо берун мерафт.
Ҳатто баъзе аз азоимхонҳои оворагарди яҳудӣ ҳам бар онҳое ки мубталои рўҳи хабис буданд, исми Исои Худовандро зикр карда, мегуфтанд: “Шуморо ба Исое ки Павлус мавъиза менамояд, қасам медиҳем“.
Ҳафт нафар писарони Искиво ном шахсе ки яке аз саркоҳинони яҳудӣ буд, ҳамин тавр амал мекарданд.
Аммо рўҳи хабис дар ҷавоби онҳо гуфт: “Исоро мешиносам, Павлусро низ медонам, лекин шумо кистед?“
Марде ки рўҳи хабис дошт, бо чунон қуввате ба онҳо дарафтод, ки ҳама мағлуб шуданд ва дар ҳолате ки бараҳна ва маҷрўҳ буданд, аз хона гурехтанд.
Ин воқеа ба гўши ҳамаи яҳудиён ва юнониёни сокини Эфсўс расида, ҳамаро ба ҳарос андохт, ва исми Исои Худованд дар миёни онҳо бештар иззату икром пайдо кард;
Бисьёре аз имондорон омада, аъмоли худро иқрор ва ошкор мекарданд;
Бисьёре аз онҳо ки ба ҷодигарӣ машғул буданд, китобҳои худро оварда, дар пеши назари ҳама сўзонданд; вақте ки арзиши онҳро ҳисоб карданд, маълум шуд, ки баробари панҷоҳ ҳазор дирҳам аст.
Каломи Худо ҳамин тавр қувват мегирифт ва интишор меёфт.
Пас аз анҷоми ин чизҳо, Павлус дар дили худ азм кард, ки аз Мақдуния ва Охоия гузашта, ба Ерусалим биравад, ва гуфт: “Баъд аз рафтанам ба он ҷо, Румро низ бояд бубинам“.
Аз мулозимонаш ду нафарро, яъне Тимотиюс ва Арастусро, ба Мақдуния равонакарда, худаш муддате дар вилояти Осиё бимонд.
Дар он замон исьёни азиме бар зидди тариқи Худованд рўй дод;
Зеро ки Димитриюс ном нуқрагаре ки тасвирҳои нуқрагини маъбади Артамисро месохт ва ба ин васила ба санъатгарон фоидае калоне мерасонд,
Онҳоро, ҳамчунин ҳунармандони дигарро ҷамъ оварда, гуфт: “Эй мардумон! Шумо медонед, ки некўаҳволии мо аз пушти ҳамин ҳунар аст,
Ва шумо дида ва шунида истодаед, ки на танҳо дар Эфсўс, балки қариб дар тамоми вилояти Осиё ин Павлус мардуми бисьёрро иғво андохта, гумроҳ кардааст, ва мегўяд: ́Чизҳои сохтаи дасти инсон худо нестанд́.
Пас, хавфи он аст, ки на танҳо ҳунари мо аз байн равад, балки ин маъбади олиҳаи мо Артамис низ беэътибор шавад, ва ҳашамати вай, ки тамоми вилояти Осиё ва аҳли олам парастишаш мекунанд, беқурб гардад“.
Вақте ки ин суханонро шуниданд, онҳо хеле ба хашм омада, фарьёд заданд: “Бузург аст Артамиси эфсўсиён!“.
Тамоми шаҳр ба шўр омада, ҳама якдилона сўи тамошохона тохтанд ва Ғоюс ва Ористархусро, ки аз аҳли Мақдуния ва ҳамроҳони Павлус буданд, дастгир карда, бо худ кашида бурданд.
Павлус мехост, ки ба миёни мардум дарояд, аммо шогирдон ўро намонданд;
Ҳамчуни баъзе аз сардорони вилояти Осиё, ки дўстонаш буданд, назди ў кас фиристода, таъкид карданд, ки ба тамошохона набиёяд.
Дар ин миён баъзе касон дод зада, чизе мегуфтанд, касони дигар чизи дигаре; зеро ки ҷамоат ошуфтаҳол буданд ва аксари онҳо намедонистанд, ки барои чӣ ҷамъ шудаанд.
Аз миёни издиҳом Искандарро кашола карданд, чунки яҳудиён ўро пеш андохта буданд, ва Искандар бо дасташ ишора намуда, хост барои муҳофизати худ ба мардум сухане бигўяд.
Аммо, чун яҳудӣ буданашро донистанд, ҳама бо як овоз дод заданд ва қариб ду соат нидо мекарданд: “Бузург аст Артимиси эфсўсиён!“.
Нозири низом мардумро сокит карда, гуфт: “Эй мардуми Эфсўс! Кӣ намедонад, ки шаҳри Эфсўс парастандаи маъбади Артамиси олиҳаи бузург ва ҳайкали аз осмон нозилшудаи вай мебошад?
Модоме ки ин баҳснопазир аст, шуморо лозим аст, ки ором бошед ва рафтори бемулоҳизае накунед;
Зеро ин шахсоне ки шумо овардаед, на тороҷкунандагони маъбаданд ва на дар ҳаққи олиҳаи шумо сухани куфромез гуфтаанд;
Агар Дмитриюс ва ҳамкоронаш даъвое бар касе дошта бошанд, инак дари маҳкамаҳо кушода, волиён низ ҳозиранд: бигзор ба онҳо шикоятҳои худро оварда супоранд;
Вале агар талаби дигаре дошта бошед, он бояд дар маҳкамаи шаръӣ яктарафа шавад;
Зеро хавфи он аст, ки мо барои рафтори имрўза ба балвогарӣ айбдор шавем, ва мо ҳеҷ далеле надорем, ки барои чунин ҷамъомад онро сабаб нишон диҳем“.Инро гуфта, издиҳомро пароканда кард.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible