Послѣ́дова же ему́ да́же до Асі́и Сосипа́тръ Пи́рровъ Бе́рянинъ, Солу́няне же Ариста́рхъ и Секу́ндъ, и Га́iй Де́рвянинъ и Тимоѳе́й, Асі́ане же Тихи́къ и Трофи́мъ.

Сі́и предше́дше жда́ху на́съ въ Троа́дѣ.

Мы́ же отвезо́хомся по дне́хъ опрѣсно́чныхъ от Фили́ппъ и прiидо́хомъ къ ни́мъ въ Троа́ду во дне́хъ пяти́, идѣ́же пребы́хомъ дні́й се́дмь.

[Зач. 43.] Во еди́ну же от суббо́тъ, собра́вшымся ученико́мъ преломи́ти хлѣ́бъ, Па́велъ бесѣ́доваше къ ни́мъ, хотя́ изы́ти на у́трiи, простре́ же сло́во до полу́нощи.

Бя́ху же свѣщы́ мно́ги въ го́рницѣ, идѣ́же бѣ́хомъ со́брани.

Сѣдя́ же нѣ́кто ю́ноша, и́менемъ Евти́хъ, во окнѣ́, отягче́нъ сно́мъ глубо́кимъ, глаго́лющу Па́влу о мно́зѣ, прекло́нься от сна́, паде́ от трекро́вника до́лу, и взя́ша его́ ме́ртва.

Соше́дъ же Па́велъ нападе́ на́нь, и объе́мь его́ рече́: не мо́лвите, и́бо душа́ его́ въ не́мъ е́сть.

Возше́дъ же и прело́мль хлѣ́бъ и вку́шь, дово́лно же бесѣ́довавъ да́же до зари́, и та́ко изы́де.

Приведо́ша же о́трока жи́ва и утѣ́шишася не ма́ло.

Мы́ же, прише́дше въ кора́бль, отвезо́хомся во А́ссонъ, отту́ду хотя́ще поя́ти Па́вла: та́ко бо на́мъ бѣ́ повелѣ́лъ, хотя́ са́мъ пѣ́шь ити́.

И я́коже сни́деся съ на́ми во А́ссонѣ, взе́мше его́ прiидо́хомъ въ Митили́нъ.

И отту́ду отве́зшеся, во у́трiе приста́хомъ проти́ву Хі́ю, въ другі́й же отвезо́хомся въ Са́монъ, и пребы́вше въ Трогиллі́и, въ гряду́щiй же де́нь прiидо́хомъ въ Мили́тъ:

[Зач. 44.] суди́ бо Па́велъ ми́мо ити́ Ефе́съ, я́ко да не бу́детъ ему́ закоснѣ́ти во Асі́и, тща́шебося, а́ще возмо́жно бу́детъ, въ де́нь Пятьдеся́тный бы́ти во Иерусали́мѣ.

От Мили́та же посла́въ во Ефе́съ, призва́ пресви́теры церко́вныя,

и я́коже прiидо́ша къ нему́, рече́ къ ни́мъ: вы́ вѣ́сте, я́ко от пе́рваго дне́, отне́лиже прiидо́хъ во Асі́ю, ка́ко съ ва́ми все́ вре́мя бы́хъ,

рабо́тая Го́сподеви со вся́кимъ смиреному́дрiемъ и мно́гими слеза́ми и напа́стьми, прилучи́вшимися мнѣ́ от Иуде́йскихъ навѣ́тъ:

я́ко ни въ чесо́мъ от поле́зныхъ обину́хся, е́же сказа́ти ва́мъ и научи́ти ва́съ предъ людьми́ и по домо́мъ,

засвидѣ́телствуя Иуде́емъ же и Е́ллиномъ е́же къ Бо́гу покая́нiе и вѣ́ру я́же въ Го́спода на́шего Иису́са Христа́.

И ны́нѣ, се́, а́зъ свя́занъ Ду́хомъ гряду́ во Иерусали́мъ, я́же въ не́мъ хотя́щая приключи́тися мнѣ́ не вѣ́дый:

то́чiю я́ко Ду́хъ Святы́й по вся́ гра́ды свидѣ́телствуетъ, глаго́ля, я́ко у́зы мене́ и ско́рби жду́тъ.

Но ни еди́но же попече́нiе творю́, ниже́ и́мамъ ду́шу мою́ че́стну себѣ́, ра́звѣ е́же сконча́ти тече́нiе мое́ съ ра́достiю и слу́жбу, ю́же прiя́хъ от Го́спода Иису́са, засвидѣ́телствовати Ева́нгелiе благода́ти Бо́жiя.

И ны́нѣ, се́, а́зъ вѣ́мъ, я́ко ктому́ не у́зрите лица́ моего́ вы́ вси́, въ ни́хже проидо́хъ проповѣ́дуя Ца́рствiе Бо́жiе.

Тѣ́мже свидѣ́телствую ва́мъ во дне́шнiй де́нь, я́ко чи́стъ а́зъ от кро́ве всѣ́хъ,

не обину́хся бо сказа́ти ва́мъ всю́ во́лю Бо́жiю.

Внима́йте у́бо себѣ́ и всему́ ста́ду, въ не́мже ва́съ Ду́хъ Святы́й поста́ви епи́скопы, пасти́ Це́рковь Го́спода и Бо́га, ю́же стяжа́ Кро́вiю Свое́ю.

А́зъ бо вѣ́мъ сiе́, я́ко по отше́ствiи мое́мъ вни́дутъ во́лцы тя́жцы въ ва́съ, не щадя́щiи ста́да:

и от ва́съ самѣ́хъ воста́нутъ му́жiе глаго́лющiи развраще́ная, е́же отторга́ти ученики́ вслѣ́дъ себе́.

Сего́ ра́ди бди́те, помина́юще, я́ко три́ лѣ́та но́щь и де́нь не престая́хъ учя́ со слеза́ми еди́наго кого́ждо ва́съ.

И ны́нѣ предаю́ ва́съ, бра́тiе, Богови и сло́ву благода́ти Его́, могу́щему назда́ти и да́ти ва́мъ наслѣ́дiе во освяще́нныхъ всѣ́хъ.

Сребра́ или́ зла́та или́ ри́зъ ни еди́наго возжела́хъ:

са́ми вѣ́сте, я́ко тре́бованiю моему́ и су́щымъ со мно́ю послужи́стѣ ру́цѣ мои́ сі́и.

Вся́ сказа́хъ ва́мъ, я́ко та́ко тружда́ющымся подоба́етъ заступа́ти немощны́я, помина́ти же сло́во Го́спода Иису́са, я́ко Са́мъ рече́: блаже́ннѣе е́сть па́че дая́ти, не́жели прiима́ти.

И сiя́ ре́къ, прекло́нь колѣ́на своя́, со всѣ́ми и́ми помоли́ся.

Мно́гъ же бы́сть пла́чь всѣ́мъ: и напа́дше на вы́ю Па́влову, облобыза́ху его́,

скорбя́ще наипа́че о словеси́, е́же рече́, я́ко ктому́ не и́мутъ лица́ его́ узрѣ́ти. Провожда́ху же его́ въ кора́бль.

Французский (LSG)

Lorsque le tumulte eut cessé, Paul réunit les disciples, et, après les avoir exhortés, prit congé d'eux, et partit pour aller en Macédoine.

Il parcourut cette contrée, en adressant aux disciples de nombreuses exhortations.

Puis il se rendit en Grèce, où il séjourna trois mois. Il était sur le point de s'embarquer pour la Syrie, quand les Juifs lui dressèrent des embûches. Alors il se décida à reprendre la route de la Macédoine.

Il avait pour l'accompagner jusqu'en Asie: Sopater de Bérée, fils de Pyrrhus, Aristarque et Second de Thessalonique, Gaïus de Derbe, Timothée, ainsi que Tychique et Trophime, originaires d'Asie.

Ceux-ci prirent les devants, et nous attendirent à Troas.

Pour nous, après les jours des pains sans levain, nous nous embarquâmes à Philippes, et, au bout de cinq jours, nous les rejoignîmes à Troas, où nous passâmes sept jours.

Le premier jour de la semaine, nous étions réunis pour rompre le pain. Paul, qui devait partir le lendemain, s'entretenait avec les disciples, et il prolongea son discours jusqu'à minuit.

Il y avait beaucoup de lampes dans la chambre haute où nous étions assemblés.

Or, un jeune homme nommé Eutychus, qui était assis sur la fenêtre, s'endormit profondément pendant le long discours de Paul; entraîné par le sommeil, il tomba du troisième étage en bas, et il fut relevé mort.

Mais Paul, étant descendu, se pencha sur lui et le prit dans ses bras, en disant: Ne vous troublez pas, car son âme est en lui.

Quand il fut remonté, il rompit le pain et mangea, et il parla longtemps encore jusqu'au jour. Après quoi il partit.

Le jeune homme fut ramené vivant, et ce fut le sujet d'une grande consolation.

Pour nous, nous précédâmes Paul sur le navire, et nous fîmes voile pour Assos, où nous avions convenu de le reprendre, parce qu'il devait faire la route à pied.

Lorsqu'il nous eut rejoints à Assos, nous le prîmes à bord, et nous allâmes à Mytilène.

De là, continuant par mer, nous arrivâmes le lendemain vis-à-vis de Chios. Le jour suivant, nous cinglâmes vers Samos, et le jour d'après nous vînmes à Milet.

Paul avait résolu de passer devant Éphèse sans s'y arrêter, afin de ne pas perdre de temps en Asie; car il se hâtait pour se trouver, si cela lui était possible, à Jérusalem le jour de la Pentecôte.

Cependant, de Milet Paul envoya chercher à Éphèse les anciens de l'Église.

Lorsqu'ils furent arrivés vers lui, il leur dit: Vous savez de quelle manière, depuis le premier jour où je suis entré en Asie, je me suis sans cesse conduit avec vous,

servant le Seigneur en toute humilité, avec larmes, et au milieu des épreuves que me suscitaient les embûches des Juifs.

Vous savez que je n'ai rien caché de ce qui vous était utile, et que je n'ai pas craint de vous prêcher et de vous enseigner publiquement et dans les maisons,

annonçant aux Juifs et aux Grecs la repentance envers Dieu et la foi en notre Seigneur Jésus Christ.

Et maintenant voici, lié par l'Esprit, je vais à Jérusalem, ne sachant pas ce qui m'y arrivera;

seulement, de ville en ville, l'Esprit Saint m'avertit que des liens et des tribulations m'attendent.

Mais je ne fais pour moi-même aucun cas de ma vie, comme si elle m'était précieuse, pourvu que j'accomplisse ma course avec joie, et le ministère que j'ai reçu du Seigneur Jésus, d'annoncer la bonne nouvelle de la grâce de Dieu.

Et maintenant voici, je sais que vous ne verrez plus mon visage, vous tous au milieu desquels j'ai passé en prêchant le royaume de Dieu.

C'est pourquoi je vous déclare aujourd'hui que je suis pur du sang de vous tous,

car je vous ai annoncé tout le conseil de Dieu, sans en rien cacher.

Prenez donc garde à vous-mêmes, et à tout le troupeau sur lequel le Saint Esprit vous a établis évêques, pour paître l'Église du Seigneur, qu'il s'est acquise par son propre sang.

Je sais qu'il s'introduira parmi vous, après mon départ, des loups cruels qui n'épargneront pas le troupeau,

et qu'il s'élèvera du milieu de vous des hommes qui enseigneront des choses pernicieuses, pour entraîner les disciples après eux.

Veillez donc, vous souvenant que, durant trois années, je n'ai cessé nuit et jour d'exhorter avec larmes chacun de vous.

Et maintenant je vous recommande à Dieu et à la parole de sa grâce, à celui qui peut édifier et donner l'héritage avec tous les sanctifiés.

Je n'ai désiré ni l'argent, ni l'or, ni les vêtements de personne.

Vous savez vous-mêmes que ces mains ont pourvu à mes besoins et à ceux des personnes qui étaient avec moi.

Je vous ai montré de toutes manières que c'est en travaillant ainsi qu'il faut soutenir les faibles, et se rappeler les paroles du Seigneur, qui a dit lui-même: Il y a plus de bonheur à donner qu'à recevoir.

Après avoir ainsi parlé, il se mit à genoux, et il pria avec eux tous.

Et tous fondirent en larmes, et, se jetant au cou de Paul,

ils l'embrassaient, affligés surtout de ce qu'il avait dit qu'ils ne verraient plus son visage. Et ils l'accompagnèrent jusqu'au navire.

Украинский (Огієнко)

А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.

Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,

і прожив там три місяці.
А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.

Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв́янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.

Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.

А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п́ять у Троаду до них, де сім день прожили.

А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.

А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.

Юнак же один, Євтих на ім́я, сидів на вікні.
Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…

Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!

А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.

А хлопця живим привели, і зраділи немало.

А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.

А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.

І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.

Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П́ятдесятниці.

А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.

І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,

і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,

як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.

І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.

І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,

тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене…

Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.

І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…

Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,

бо я не вхилявсь об́являти вам усю волю Божу!

Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров́ю набув Він.

Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть…

Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…

Тому то пильнуйте, пам́ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.

А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.

Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав…

Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.

Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам́ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!

Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.

І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували…

А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його.
І вони провели його до корабля.

Узбекский

Языки

Тўполон тугагандан кейин Павлус Исо шогирдларини чақириб, насиҳат қилди ва улар билан хайрлашиб, Македонияга жўнаб кетди.

У кезиб ўтган юртлардаги имонлиларга кўп ўгит-насиҳат бериб, Юнонистонга келди.

Уч ой у ерда турди. Сурияга сузиб кетай, деган пайтда яҳудийлар унга қарши суиқасд уюштирмоқчи бўлишди. Шунинг учун яна Македония орқали қайтишга қарор қилди.

Вериядан Пир ўғли Сосипатр, Салоникадан Аристарх ва Секунд, Дервиядан Гай ва Тимўтий, асияликлардан эса Тихик ва Трофим уни Асиягача кузатиб бордилар.

Улар аввал жўнаб, бизларни Троасда кутиб турардилар.

Бизлар эса Хамиртурушсиз Нон байрамидан кейин Филиппи шаҳридан сузиб, беш кун деганда уларнинг олдига – Троас шаҳрига етиб келдик. У ерда етти кун турдик.

Якшанба куни нон синдириш учун бир ерда тўпланган эдик. Павлус эртаси куни жўнамоқчи бўлиб, имонлиларга насиҳат бериб, сўзни ярим кечагача давом эттирди.

Бизлар йиғилган болохонада жуда кўп шамчироқ ёнган эди.

Евтих исмли бир йигит дераза рахида ўтирарди. Павлуснинг нутқи узоқ чўзилиб, йигитни қаттиқ уйқу босди. У уйқусида қимирлаб, учинчи қаватдан пастга тушиб кетди. Ердан унинг ўлигини кўтаришди.

Павлус пастга тушиб, йигитнинг устига ўзини ташлади ва уни қучоқлаб: “Хавотир бўлманглар, унинг жони ўзидадир!” – деди.

Сўнг яна юқорига чиқиб, нон синдириб овқатланди. Тонг отгунча анча суҳбат қилиб, йўлга чиқди.

Шу орада ўсмирни тирик олиб келишди ва беҳад хурсанд бўлишди.

Бизлар олдин кемага тушиб, Павлусни у ердан олиб кетиш учун Асса шаҳрига сузиб бордик; чунки ўзи пиёда бормоқчи бўлиб, бизларга шундай топшириқ берган эди.

Бизлар Ассада учрашгач, унинг билан Митилина шаҳрига бордик.

У ердан сузиб кетиб, эртаси кун Хиос ороли қаршисига келдик. Учинчи кун эса Самос оролига ўтиб, Трогилия шаҳрида тўхтагандан кейин, яна бир кун ўтиб, Милит шаҳрига етиб бордик.

Павлус Асияда кечикиб қолмаслик мақсадида Эфес шаҳрига кирмай ўтиб кетишга қарор қилган эди. Агар иложи бўлса, Ҳосил байрамини Қуддусда қутлайин, деб шошилаётган эди.

Милитдан Павлус Эфесга одам юбориб, маҳаллий имонлилар жамоатининг оқсоқолларини ўз қошига чақиртирди.

Улар унинг ҳузурига келганда, деди:“Мен Асия вилоятига оёқ босган илк кундан бери, ёнингизда яшаган шунча вақт давомида қандай ҳаракат қилганимни ўзларингиз биласизлар.

Яҳудийларнинг ёвуз ниятлари туфайли бошимдан ўтган оғир синовлар ичида камтарлик ва кўзимнинг ёши билан Раббимга хизмат қилиб юрдим.

Фойдали бўлган ҳеч бир нарсадан сизларни маҳрум қилмайин, деб кўчама-кўча, уйма-уй юриб таълим бериш фурсатини бекор ўтказмадим.

Тавба қилиб, Худога илтижо этинглар ва Раббимиз Исо Масиҳга имон келтиринглар, деб яҳудийлар билан юнонларга жиддий насиҳат қилиб турдим.

Мана энди Муқаддас Руҳнинг банди бўлиб, Қуддусга боряпман. У ерда мен билан нима юз беришини билмайман.

Фақат шуни биламанки, шаҳарма-шаҳар юрган сари занжиру кишанлар, қайғу-аламлар мени кутади. Буни Муқаддас Руҳ менга аён қилмоқда.

Лекин бунга қарамай, ўз жонимни ҳам аямайман – қани энди фаолиятимни тамомлаб, Худонинг иноятидан далолат берувчи Хушхабарга гувоҳлик бермоқ учун Раббим Исодан олган топшириқни қувонч ила бажо келтира олсам.

Энди яна шуни биламанки, гарчи орангизда Худо Шоҳлигини эълон қилиб юрган бўлсам-да, ҳеч бирингиз менинг юзимни ортиқ кўра олмайсизлар.

Шунинг учун бу куннинг ўзида сизга таъкидлаб айтаманки, мен бировнинг ҳалокатига жавобгар эмасман.

Чунки Худонинг мурод-мақсадини сизларга тамоман баён этиш учун бирон фурсатни бой бермадим.

Ўзингизни ва Муқаддас Руҳ сизларни назоратчи қилиб тайинлаган барча жамоатни кўз-қулоқ бўлиб эҳтиётланглар. Сизлар чўпонлик қилаётган ушбу сурувни Раббимиз Исо Ўз қони эвазига сотиб олган.

Мен кетганимдан кейин, сурувни аямайдиган йиртқич бўрилар орангизга суқилиб киришларини биламан.

Ҳатто ўз ораларингиздан чиққан одамлар ҳам тескари сўзлари билан Исо шогирдларини йўлдан оздириб, орқаларидан эргаштирадилар.

Шунинг учун ҳушёр бўлиб туринглар. Мен сизга қай тариқа уч йил кечаю кундуз, кўзларимнинг ёши билан ҳар бирингизга ҳормай-толмай панду насиҳат бериб юрганимни хотирланглар.

Энди биродарларим, сизларни Худонинг паноҳига ва Унинг иноятли каломига топшираман. Бу калом сизларни мустаҳкамлашга ва Худонинг бутун азизлари билан сизларга ҳам насиб этган мерос улушига сазовор қилишга қодирдир.

Мен ҳеч кимнинг симу зарига ёхуд кийимига кўз тикканим йўқ.

Ўзимнинг, шунингдек, йўлдошларимнинг эҳтиёжларини қондиришда шу қўлларим хизмат этганини ўзларингиз яхши биласизлар.

Шундай меҳнат қилиб, ожизларга ёрдам беришда мен сизларга намуна бўлиб қолдим. Шу билан бирга, “Олишдан кўра беришнинг бахтиёрлиги катта”, – деган Раббимиз Исонинг сўзларини ҳам эслаб туринглар”.

Бу сўзларни айтиб бўлиб, Павлус тиз чўкди-да, ҳамма билан бирга ибодат қилди.

Сўнг ҳаммалари зор йиғлаб, Павлуснинг бўйнига ташланиб, уни ўпишарди.

Павлуснинг: “Ортиқ юзимни кўролмайсизлар”, – деган сўзи эса уларни айниқса ғамгин қилган эди. Ниҳоят, уни кемагача кузатиб боришди.