Тогда́ Па́велъ рече́ къ нему́: би́ти тя́ и́мать Бо́гъ, стѣно́ пова́пленая: и ты́ сѣди́ши судя́ ми по зако́ну, преступа́я же зако́нъ вели́ши, да бiю́тъ мя́.

Предстоя́щiи же рѣ́ша: архiере́ю ли Бо́жiю досажда́еши?

Рече́ же Па́велъ: не вѣ́дахъ, бра́тiе, я́ко архiере́й е́сть: пи́сано бо е́сть: кня́зю люді́й твои́хъ да не рече́ши зла́.

Разумѣ́въ же Па́велъ, я́ко еди́на ча́сть е́сть саддуке́й, друга́я же фарисе́й, воззва́ въ со́нмищи: му́жiе бра́тiе, а́зъ фарисе́й е́смь, сы́нъ фарисе́овъ: о упова́нiи и о воскресе́нiи ме́ртвыхъ а́зъ су́дъ прiе́млю.

Се́ же ему́ ре́кшу, бы́сть ра́спря между́ саддуке́и и фарисе́и, и раздѣли́ся наро́дъ:

саддуке́е бо глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нiя, ни А́нгела, ни ду́ха: фарисе́е же исповѣ́дуютъ обоя́.

Бы́сть же кли́чь вели́къ, и воста́вше кни́жницы ча́сти фарисе́йскiя пря́хуся между́ собо́ю, глаго́люще: ни еди́но зло́ обрѣта́емъ въ человѣ́цѣ се́мъ: а́ще же ду́хъ глаго́ла ему́ или́ А́нгелъ, не проти́вимся Бо́гу.

Мно́зѣ же бы́вшей ра́спри, боя́ся ты́сящникъ, да не растерза́нъ бу́детъ Па́велъ от ни́хъ, повелѣ́ во́иномъ сни́ти и восхи́тити его́ от среды́ и́хъ и вести́ [его́] въ по́лкъ.

Въ наста́вшую же но́щь предста́въ ему́ Госпо́дь, рече́: дерза́й, Па́вле: я́коже бо свидѣ́телствовалъ еси́ я́же о Мнѣ́ во Иерусали́мѣ, си́це ти́ подоба́етъ и въ Ри́мѣ свидѣ́телствовати.

Бы́вшу же дню́, сотво́рше нѣ́цыи от Иуде́й совѣ́тъ {навѣ́тъ}, закля́ша себе́, глаго́люще не я́сти ни пи́ти, до́ндеже убiю́тъ Па́вла:

бя́ху же мно́жае четы́редесятихъ сiю́ кля́тву сотво́ршiи,

и́же присту́пльше ко архiере́емъ и ста́рцемъ, рѣ́ша: кля́твою прокля́хомъ себе́ ничто́же вкуси́ти, до́ндеже убiе́мъ Па́вла:

ны́нѣ у́бо вы́ скажи́те ты́сящнику съ собо́ромъ, я́ко да у́трѣ сведе́тъ его́ къ ва́мъ, а́ки бы хотя́ще разумѣ́ти извѣ́стнѣе я́же о не́мъ: мы́ же, пре́жде да́же не прибли́житися ему́, гото́ви есмы́ уби́ти его́.

Слы́шавъ же сы́нъ сестры́ Па́вловы ко́въ, прише́дъ и вше́дъ въ по́лкъ, сказа́ Па́влу.

Призва́въ же Па́велъ еди́наго от со́тникъ, рече́: ю́ношу сего́ отведи́ къ ты́сящнику: и́мать бо нѣ́что сказа́ти ему́.

О́нъ же у́бо пои́мъ его́ приведе́ къ ты́сящнику и рече́: у́зникъ Па́велъ призва́въ мя́, умоли́ сего́ ю́ношу привести́ къ тебѣ́, иму́ща нѣ́что глаго́лати тебѣ́.

Пои́мъ же его́ за ру́ку ты́сящникъ и отше́дъ на еди́нѣ, вопроша́ше его́: что́ е́сть, е́же и́маши возвѣсти́ти ми́?

Рече́ же, я́ко Иуде́е совѣща́ша умоли́ти тя́, я́ко да у́трѣ сведе́ши Па́вла къ ни́мъ въ собо́ръ, а́ки бы хотя́щымъ извѣ́стнѣе истяза́ти я́же о не́мъ:

ты́ у́бо не послу́шай и́хъ: ло́вятъ бо его́ от ни́хъ му́жiе мно́жае четы́редесяти, и́же закля́ша себе́ ни я́сти ни пи́ти, до́ндеже убiю́тъ его́: и ны́нѣ гото́ви су́ть, ча́юще обѣща́нiя, е́же от тебе́.

Ты́сящникъ у́бо отпусти́ ю́ношу, завѣща́въ ни еди́ному же повѣ́дати, я́ко сiя́ яви́лъ еси́ мнѣ́.

И призва́въ два́ нѣ́кiя от со́тникъ, рече́: угото́вита [ми́] во́иновъ вооруже́нныхъ двѣ́стѣ, я́ко да и́дутъ до Кесарі́и, и ко́нникъ се́дмьдесятъ, и стрѣле́цъ двѣ́стѣ, от тре́тiяго часа́ но́щи:

и ско́ты привести́, да всади́вше Па́вла прово́дятъ до Фи́ликса иге́мона.

Написа́ же [и] посла́нiе иму́щее о́бразъ се́й:

Клавді́й Лисі́а держа́вному иге́мону Фи́ликсу ра́доватися:

му́жа сего́ я́та от Иуде́й и иму́ща убiе́на бы́ти от ни́хъ, присту́пль съ во́ины отъя́хъ его́, увѣ́дѣвъ, я́ко Ри́млянинъ е́сть:

хотя́ же разумѣ́ти вину́, ея́же ра́ди поима́ху на́нь, сведо́хъ его́ въ со́нмище и́хъ:

его́же обрѣто́хъ оглаго́луема о взыска́нiи зако́на и́хъ, ни еди́но же досто́йно сме́рти или́ у́замъ согрѣше́нiе иму́ща:

ска́зану же бы́вшу ми́ ко́ву хотя́щу бы́ти от Иуде́й на му́жа сего́, а́бiе посла́хъ [его́] къ тебѣ́, завѣща́въ и клеветнико́мъ [его́] глаго́лати предъ тобо́ю, я́же на́нь: здра́въ бу́ди.

Во́ини же у́бо по повелѣ́нному и́мъ, взе́мше Па́вла, ведо́ша объ но́щь во Антипатри́ду:

во у́трiе же, оста́вльше ко́нники ити́ съ ни́мъ, возврати́шася въ по́лкъ.

Они́ же прише́дше въ Кесарі́ю и вда́вше посла́нiе иге́мону, предста́виша ему́ и Па́вла.

Проче́тъ же иге́монъ посла́нiе и вопро́шь, от ко́ея о́бласти е́сть, и увѣ́дѣвъ, я́ко от Киликі́и, рече́:

услы́шу о тебѣ́, егда́ и клеветницы́ твои́ прiи́дутъ. И повелѣ́ въ прето́рѣ И́родовѣ стрещи́ его́.

Греческий [Greek (Koine)]

ἀτενίσας δὲ ὁ Пαῦλος τῷ συνεδρίῳ εἶπεν ἄνδρες ἀδελφοί ἐγὼ πάσῃ συνειδήσει ἀγαθῇ πεπολίτευμαι τῷ θεῷ ἄχρι ταύτης τῆς ἡμέρας

ὁ δὲ ἀρχιερεὺς Ἁνανίας ἐπέταξεν τοῖς παρεστῶσιν αὐτῷ τύπτειν αὐτοῦ τὸ στόμα

τότε ὁ Пαῦλος πρὸς αὐτὸν εἶπεν τύπτειν σε μέλλει ὁ θεός τοῖχε κεκονιαμένε καὶ σὺ κάθῃ κρίνων με κατὰ τὸν νόμον καὶ παρανομῶν κελεύεις με τύπτεσθαι

οἱ δὲ παρεστῶτες εἶπαν τὸν ἀρχιερέα τοῦ θεοῦ λοιδορεῖς

ἔφη τε ὁ Пαῦλος οὐκ ᾔδειν ἀδελφοί ὅτι ἐστὶν ἀρχιερεύς γέγραπται γὰρ ὅτι ἄρχοντα τοῦ λαοῦ σου οὐκ ἐρεῖς κακῶς

γνοὺς δὲ ὁ Пαῦλος ὅτι τὸ ἓν μέρος ἐστὶν Σαδδουκαίων τὸ δὲ ἕτερον Φαρισαίων ἔκραζεν ἐν τῷ συνεδρίῳ ἄνδρες ἀδελφοί ἐγὼ Φαρισαῖός εἰμι υἱὸς Φαρισαίων περὶ ἐλπίδος καὶ ἀναστάσεως νεκρῶν ἐγὼ κρίνομαι

τοῦτο δὲ αὐτοῦ εἰπόντος ἐγένετο στάσις τῶν Φαρισαίων καὶ Σαδδουκαίων καὶ ἐσχίσθη τὸ πλῆθος

Σαδδουκαῖοι μὲν γὰρ λέγουσιν μὴ εἶναι ἀνάστασιν μήτε ἄγγελον μήτε πνεῦμα Φαρισαῖοι δὲ ὁμολογοῦσιν τὰ ἀμφότερα

ἐγένετο δὲ κραυγὴ μεγάλη καὶ ἀναστάντες τινὲς τῶν γραμματέων τοῦ μέρους τῶν Φαρισαίων διεμάχοντο λέγοντες οὐδὲν κακὸν εὑρίσκομεν ἐν τῷ ἀνθρώπῳ τούτῳ εἰ δὲ πνεῦμα ἐλάλησεν αὐτῷ ἢ ἄγγελος

πολλῆς δὲ γινομένης στάσεως φοβηθεὶς ὁ χιλίαρχος μὴ διασπασθῇ ὁ Пαῦλος ὑπ᾿ αὐτῶν ἐκέλευσεν τὸ στράτευμα καταβὰν ἁρπάσαι αὐτὸν ἐκ μέσου αὐτῶν ἄγειν τε εἰς τὴν παρεμβολήν

τῇ δὲ ἐπιούσῃ νυκτὶ ἐπιστὰς αὐτῷ ὁ κύριος εἶπεν θάρσει ὡς γὰρ διεμαρτύρω τὰ περὶ ἐμοῦ εἰς Ἰερουσαλὴμ οὕτω σε δεῖ καὶ εἰς Ῥώμην μαρτυρῆσαι

γενομένης δὲ ἡμέρας ποιήσαντες συστροφὴν οἱ Ἰουδαῖοι ἀνεθεμάτισαν ἑαυτοὺς λέγοντες μήτε φαγεῖν μήτε πίειν ἕως οὗ ἀποκτείνωσιν τὸν Пαῦλον

ἦσαν δὲ πλείους τεσσεράκοντα οἱ ταύτην τὴν συνωμοσίαν ποιησάμενοι

οἵτινες προσελθόντες τοῖς ἀρχιερεῦσιν καὶ τοῖς πρεσβυτέροις εἶπαν ἀναθέματι ἀνεθεματίσαμεν ἑαυτοὺς μηδενὸς γεύσασθαι ἕως οὗ ἀποκτείνωμεν τὸν Пαῦλον

νῦν οὖν ὑμεῖς ἐμφανίσατε τῷ χιλιάρχῳ σὺν τῷ συνεδρίῳ ὅπως καταγάγῃ αὐτὸν εἰς ὑμᾶς ὡς μέλλοντας διαγινώσκειν ἀκριβέστερον τὰ περὶ αὐτοῦ ἡμεῖς δὲ πρὸ τοῦ ἐγγίσαι αὐτὸν ἕτοιμοί ἐσμεν τοῦ ἀνελεῖν αὐτόν

ἀκούσας δὲ ὁ υἱὸς τῆς ἀδελφῆς Пαύλου τὴν ἐνέδραν παραγενόμενος καὶ εἰσελθὼν εἰς τὴν παρεμβολὴν ἀπήγγειλεν τῷ Пαύλῳ

προσκαλεσάμενος δὲ ὁ Пαῦλος ἕνα τῶν ἑκατονταρχῶν ἔφη τὸν νεανίαν τοῦτον ἀπάγαγε πρὸς τὸν χιλίαρχον ἔχει γὰρ ἀπαγγεῖλαί τι αὐτῷ

ὁ μὲν οὖν παραλαβὼν αὐτὸν ἤγαγεν πρὸς τὸν χιλίαρχον καὶ φησίν ὁ δέσμιος Пαῦλος προσκαλεσάμενός με ἠρώτησεν τοῦτον τὸν νεανίσκον ἀγαγεῖν πρὸς σέ ἔχοντά τι λαλῆσαί σοι

ἐπιλαβόμενος δὲ τῆς χειρὸς αὐτοῦ ὁ χιλίαρχος καὶ ἀναχωρήσας κατ᾿ ἰδίαν ἐπυνθάνετο τί ἐστιν ὃ ἔχεις ἀπαγγεῖλαί μοι

εἶπεν δὲ ὅτι οἱ Ἰουδαῖοι συνέθεντο τοῦ ἐρωτῆσαί σε ὅπως αὔριον τὸν Пαῦλον καταγάγῃς εἰς τὸ συνέδριον ὡς μέλλον τι ἀκριβέστερον πυνθάνεσθαι περὶ αὐτοῦ

σὺ οὖν μὴ πεισθῇς αὐτοῖς ἐνεδρεύουσιν γὰρ αὐτὸν ἐξ αὐτῶν ἄνδρες πλείους τεσσεράκοντα οἵτινες ἀνεθεμάτισαν ἑαυτοὺς μήτε φαγεῖν μήτε πιεῖν ἕως οὗ ἀνέλωσιν αὐτόν καὶ νῦν εἰσιν ἕτοιμοι προσδεχόμενοι τὴν ἀπὸ σοῦ ἐπαγγελίαν

ὁ μὲν οὖν χιλίαρχος ἀπέλυσε τὸν νεανίσκον παραγγείλας μηδενὶ ἐκλαλῆσαι ὅτι ταῦτα ἐνεφάνισας πρός με

καὶ προσκαλεσάμενος δύο τινὰς τῶν ἑκατονταρχῶν εἶπεν ἑτοιμάσατε στρατιώτας διακοσίους ὅπως πορευθῶσιν ἕως Καισαρείας καὶ ἱππεῖς ἑβδομήκοντα καὶ δεξιολάβους διακοσίους ἀπὸ τρίτης ὥρας τῆς νυκτός

κτήνη τε παραστῆσαι ἵνα ἐπιβιβάσαντες τὸν Пαῦλον διασώσωσι πρὸς Φήλικα τὸν ἡγεμόνα

γράψας ἐπιστολὴν ἔχουσαν τὸν τύπον τοῦτον

Κλαύδιος Λυσίας τῷ κρατίστῳ ἡγεμόνι Φήλικι χαίρειν

τὸν ἄνδρα τοῦτον συλλημφθέντα ὑπὸ τῶν Ἰουδαίων καὶ μέλλοντα ἀναιρεῖσθαι ὑπ᾿ αὐτῶν ἐπιστὰς σὺν τῷ στρατεύματι ἐξειλάμην μαθὼν ὅτι Ῥωμαῖός ἐστιν

βουλόμενός τε ἐπιγνῶναι τὴν αἰτίαν δι᾿ ἣν ἐνεκάλουν αὐτῷ κατήγαγον εἰς τὸ συνέδριον αὐτῶν

ὃν εὗρον ἐγκαλούμενον περὶ ζητημάτων τοῦ νόμου αὐτῶν μηδὲν δὲ ἄξιον θανάτου ἢ δεσμῶν ἔχοντα ἔγκλημα

μηνυθείσης δέ μοι ἐπιβουλῆς εἰς τὸν ἄνδρα ἔσεσθαι ἐξαυτῆς ἔπεμψα πρὸς σέ παραγγείλας καὶ τοῖς κατηγόροις λέγειν τὰ πρὸς αὐτὸν ἐπὶ σοῦ

οἱ μὲν οὖν στρατιῶται κατὰ τὸ διατεταγμένον αὐτοῖς ἀναλαβόντες τὸν Пαῦλον ἤγαγον διὰ νυκτὸς εἰς τὴν Ἀντιπατρίδα

τῇ δὲ ἐπαύριον ἐάσαντες τοὺς ἱππεῖς ἀπέρχεσθαι σὺν αὐτῷ ὑπέστρεψαν εἰς τὴν παρεμβολήν

οἵτινες εἰσελθόντες εἰς τὴν Καισάρειαν καὶ ἀναδόντες τὴν ἐπιστολὴν τῷ ἡγεμόνι παρέστησαν καὶ τὸν Пαῦλον αὐτῷ

ἀναγνοὺς δὲ καὶ ἐπερωτήσας ἐκ ποίας ἐπαρχείας ἐστὶν καὶ πυθόμενος ὅτι ἀπὸ Κιλικίας

διακούσομαί σου ἔφη ὅταν καὶ οἱ κατήγοροί σου παραγένωνται κελεύσας ἐν τῷ πραιτωρίῳ τοῦ Ἡρῴδου φυλάσσεσθαι αὐτόν

Украинский (Огієнко)

І вп́явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!

Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах.

Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена…
Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?

А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?

І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик.
Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.

І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея.
За надію на воскресення мертвих мене судять!

Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.

Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.

І галас великий зчинився.
А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо!
А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.

А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.

А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий!
Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!

А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб́ють!

А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока.

І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб́ємо Павла!

Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього.
А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його…

Як зачув же сестрінець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у фортецю, і Павла завідомив.

Павло ж зараз покликав одного з сотників, та й сказав: Цього юнака запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати.

Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: Павло в́язень покликав мене, і просив запровадити до тебе цього юнака, що має тобі щось сказати.

І взяв тисяцький того за руку, і набік відвів і спитав: Що ти маєш звістити мені?

А той розповів: Змову склали юдеї, просити тебе, щоб ти взавтра до синедріону Павла припровадив, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.

Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву склали ні їсти, ні пити, аж доки його не заб́ють…
І тепер он готові вони, і чекають твого приречення.

Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши йому не розповідати ані одному, що мені ти це виявив.

І він закликав котрихсь двох із сотників, і наказа: Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотчиків сімдесят, та дві сотні стрільців.

Приготуйте також в́ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фелікса.

І листа написав він такого ось змісту:

Клавдій Лісій намісникові вседостойному Феліксові поздоровлення!

Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятувава я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин.

І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржали, та й привів був його до їхнього синедріону.

Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Закону, і що провини не має він жадної, вартої смерти або ланцюгів.

Як донесли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позивальникам, щоб перед тобою сказали, що мають на нього.
Будь здоровий!

Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла, і вночі попровадили в Антипатриду.

А другого дня, полишивши кіннотчиків, щоб ішли з ним, у фортецю вони повернулись.

А ті прибули в Кесарію, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.

Намісник листа прочитав і спитав, із якого він краю.
А довідавшись, що з Кілікії, промовив:

Я тебе переслухаю, як прийдуть і твої позивальники.
І звелів стерегти його в Іродовому преторії.

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Intendens autem concilium Paulus ait: «Viri fratres, ego omni conscientia bona conversatus sum ante Deum usque in hodiernum diem».

Princeps autem sacerdotum Ananias praecepit astantibus sibi percutere os eius.

Tunc Paulus ad eum dixit: «Percutiet te Deus, paries dealbate! Et tu sedes iudicans me secundum legem et contra legem iubes me percuti?».

Et, qui astabant, dixerunt: «Summum sacerdotem Dei maledicis?".

Dixit autem Paulus: «Nesciebam, fratres, quia princeps est sacerdotum; scriptum est enim: "Principem populi tui non maledices"».

Sciens autem Paulus quia una pars esset sadducaeorum, et altera pharisaeorum, exclamabat in concilio: «Viri fratres, ego pharisaeus sum, filius pharisaeorum; de spe et resurrectione mortuorum ego iudicor».

Et cum haec diceret, facta est dissensio inter pharisaeos et sadducaeos; et divisa est multitudo.

Sadducaei enim dicunt non esse resurrectionem neque angelum neque spiritum; pharisaei autem utrumque confitentur.

Factus est autem clamor magnus; et surgentes scribae quidam partis pharisaeorum pugnabant dicentes: «Nihil mali invenimus in homine isto: quod si spiritus locutus est ei aut angelus»;

et cum magna dissensio facta esset, timens tribunus ne discerperetur Paulus ab ipsis, iussit milites descendere, ut raperent eum de medio eorum ac deducerent in castra.

Sequenti autem nocte, assistens ei Dominus ait: «Constans esto! Sicut enim testificatus es, quae sunt de me, in Ierusalem, sic te oportet et Romae testificari».

Facta autem die, faciebant concursum Iudaei et devoverunt se dicentes neque manducaturos neque bibituros, donec occiderent Paulum.

Erant autem plus quam quadraginta, qui hanc coniurationem fecerant;

qui accedentes ad principes sacerdotum et seniores dixerunt: «Devotione devovimus nos nihil gustaturos, donec occidamus Paulum.

Nunc ergo vos notum facite tribuno cum concilio, ut producat illum ad vos, tamquam aliquid certius cognituri de eo; nos vero, priusquam appropiet, parati sumus interficere illum».

Quod cum audisset filius sororis Pauli insidias, venit et intravit in castra nuntiavitque Paulo.

Vocans autem Paulus ad se unum ex centurionibus ait: «Adulescentem hunc perduc ad tribunum, habet enim aliquid indicare illi».

Et ille quidem assumens eum duxit ad tribunum et ait: «Vinctus Paulus vocans rogavit me hunc adulescentem perducere ad te, habentem aliquid loqui tibi».

Apprehendens autem tribunus manum illius, secessit cum eo seorsum et interrogabat: «Quid est, quod habes indicare mihi?».

Ille autem dixit: «Iudaei constituerunt rogare te, ut crastina die Paulum producas in concilium, quasi aliquid certius inquisiturum sit de illo.

Tu ergo ne credideris illis; insidiantur enim ei ex eis viri amplius quadraginta, qui se devoverunt non manducare neque bibere, donec interficiant eum; et nunc parati sunt exspectantes promissum tuum».

Tribunus igitur dimisit adulescentem praecipiens, ne cui eloqueretur quoniam «haec nota mihi fecisti».

Et vocatis duobus centurionibus, dixit: «Parate milites ducentos, ut eant usque Caesaream, et equites septuaginta et lancearios ducentos, a tertia hora noctis,

et iumenta praeparate», ut imponentes Paulum salvum perducerent ad Felicem praesidem,

scribens epistulam habentem formam hanc:

«Claudius Lysias optimo praesidi Felici salutem.

Virum hunc comprehensum a Iudaeis et incipientem interfici ab eis, superveniens cum exercitu eripui, cognito quia Romanus est.

Volensque scire causam, propter quam accusabant illum, deduxi in concilium eorum;

quem inveni accusari de quaestionibus legis ipsorum, nihil vero dignum morte aut vinculis habentem crimen.

Et cum mihi perlatum esset de insidiis, quae in virum pararentur, confestim misi ad te denuntians et accusatoribus, ut dicant adversum eum apud te».

Milites ergo, secundum praeceptum sibi assumentes Paulum, duxerunt per noctem in Antipatridem;

et postera die, dimissis equitibus, ut abirent cum eo, reversi sunt ad castra.

Qui cum venissent Caesaream et tradidissent epistulam praesidi, statuerunt ante illum et Paulum.

Cum legisset autem et interrogasset de qua provincia esset, et cognoscens quia de Cilicia:

«Audiam te, inquit, cum et accusatores tui venerint»; iussitque in praetorio Herodis custodiri eum.