Скрыть
24:1
24:2
24:3
24:4
24:7
24:8
24:9
24:10
24:11
24:12
24:13
24:14
24:19
24:20
24:22
24:24
24:25
24:26
Церковнославянский (рус)
По пяти́хъ же дне́хъ сни́де архiере́й Ана́нiа со ста́рцы и съ ри́торомъ нѣ́кiимъ Терти́лломъ, и́же сказа́ша иге́мону о Па́влѣ.
При́звану же бы́в­шу ему́, нача́тъ клевета́ти Терти́ллъ, глаго́ля:
мно́гъ ми́ръ улуча́юще тобо́ю, и исправле́нiя быва́емая язы́ку сему́ тво­и́мъ промышле́нiемъ, вся́кимъ же о́бразомъ и вездѣ́ прiе́млемъ, держа́вный Фи́ликсе, со вся́кимъ благодаре́нiемъ:
но да не мно́жае стужа́ю тебѣ́, молю́ тя послу́шати на́съ вкра́тцѣ тво­е́ю кро́тостiю:
обрѣто́хомъ бо му́жа сего́ губи́теля и дви́жуща противле́нiе всѣ́мъ Иуде́емъ живу́щымъ по вселе́н­нѣй и предста́теля [су́ща] Назоре́йстѣй е́реси,
и́же и це́рковь покуси́ся оскверни́ти, его́же и я́хомъ и по зако́ну на́­шему хотѣ́хомъ суди́ти ему́:
при­­ше́дъ же Лисі́а ты́сящникъ, мно́гою си́лою от­ ру́къ на́шихъ исхити́ его́ и къ тебѣ́ посла́,
повелѣ́въ [и на́мъ] по­е́млющымъ на́нь ити́ къ тебѣ́: *от­ него́же воз­мо́жеши са́мъ разсуди́въ о всѣ́хъ си́хъ позна́ти, о ни́хже мы́ по­е́млемъ на́нь.
Сложи́шася же и Иуде́е, глаго́люще си́мъ та́ко бы́ти.
Отвѣща́ же Па́велъ, поману́в­шу ему́ иге́мону глаго́лати: от­ мно́гихъ лѣ́тъ су́ща тя́ судiю́ пра́ведна язы́ку сему́ свѣ́дый, благоду́шнѣе я́же о мнѣ́ от­вѣща́ю,
могу́щу ти́ разумѣ́ти, я́ко не мно́жае ми́ е́сть дні́й два­на́­де­ся­тихъ, от­не́лѣже взыдо́хъ поклони́тися во Иерусали́мъ:
и ни въ це́ркви обрѣто́ша мя́ къ кому́ глаго́люща или́ развра́тъ творя́ща наро́ду, ни въ со́нмищихъ, ни во гра́дѣ,
ниже́ довести́ мо́гутъ, ели́ка тебѣ́ ны́нѣ на мя́ глаго́лютъ:
исповѣ́дую же тебѣ́ сiе́, я́ко въ пути́, его́же сі́и глаго́лютъ е́ресь, та́ко служу́ оте́ческому Бо́гу, вѣ́руя всѣ́мъ су́щымъ въ зако́нѣ и проро́цѣхъ пи́санымъ,
упова́нiе имы́й на Бо́га, я́ко воскресе́нiе хо́щетъ бы́ти ме́ртвымъ, пра́ведникомъ же и грѣ́шникомъ, его́же и са́ми сі́и ча́ютъ:
о се́мъ же и а́зъ подвиза́юся, непоро́чну со́вѣсть имѣ́ти всегда́ предъ Бо́гомъ же и человѣ́ки:
по лѣ́тѣхъ же мно́гихъ прiидо́хъ сотвори́ти ми́лостыни во язы́къ мо́й и при­­ноше́нiя:
въ ни́хже обрѣто́ша мя́ очище́н­на въ це́ркви, ни съ наро́домъ, ниже́ съ молво́ю,
нѣ́цыи от­ Асі́и Иуде́е, и́мже подоба́­ше предъ тя́ прiити́ и глаго́лати, а́ще и́мутъ что́ на мя́:
или́ са́ми ті́и да глаго́лютъ, а́ще ку́ю обрѣто́ша во мнѣ́ непра́вду, ста́в­шу ми́ въ со́нмищи,
ра́звѣ еди́наго сего́ гла́са, и́мже возопи́хъ стоя́ въ ни́хъ, я́ко о воскресе́нiи ме́ртвыхъ а́зъ су́дъ прiе́млю дне́сь от­ ва́съ.
Слы́шавъ же сiя́ Фи́ликсъ от­вѣща́ {от­рече́} и́мъ, извѣ́стнѣе увѣ́дѣвъ я́же о пути́ се́мъ, глаго́ля: егда́ Лисі́а ты́сящникъ прiи́детъ, разсужду́ я́же о ва́съ.
Повелѣ́ же со́тнику стрещи́ Па́вла, и имѣ́ти осла́бу, и ни еди́ному же воз­браня́ти от­ сво­и́хъ ему́ служи́ти или́ при­­ходи́ти къ нему́.
По дне́хъ же нѣ́кiихъ при­­ше́дъ Фи́ликсъ со Друси́ллiею жено́ю сво­е́ю су́щею Иуде́анынею, при­­зва́ Па́вла, да слы́шитъ от­ него́ вѣ́ру, я́же во Христа́ Иису́са.
Глаго́лющу же ему́ о пра́вдѣ и о воз­держа́нiи и о судѣ́ хотя́щемъ бы́ти, при­­стра́­шенъ бы́въ Фи́ликсъ от­вѣща́: ны́нѣ у́бо иди́, вре́мя же получи́въ при­­зову́ тя.
Вку́пѣ же и надѣ́яся, я́ко мзда́ да́ст­ся ему́ от­ Па́вла, я́ко да от­пу́ститъ его́: тѣ́мже и ча́сто при­­зыва́я его́, бесѣ́доваше съ ни́мъ.
Двѣма́ же лѣ́тома сконча́в­шемася прiя́тъ измѣне́нiе Фи́ликсъ Поркі́а Фи́ста: хотя́ же уго́дное сотвори́ти Иуде́емъ Фи́ликсъ, оста́ви Па́вла свя́зана.
Украинский (Огієнко)
А по п́яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, що перед намісником скаржилися на Павла.
Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою,
це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе!
Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.
Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі.
Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.
Але тисяцький Лісій прибув, і з великим насильством видер його з наших рук,
а його винувальникам звелів йти до тебе.
Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чому його ми винуємо.
Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так.
І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись.
Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися.
І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав.
І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене.
Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане.
І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних.
І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.
А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси.
Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею.
Їм належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене.
Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв,
крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!
Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.
І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.
А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа.
І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!
Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів.
Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста.
А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в́язниці Павла залишив.
Узбекский
Орадан беш кун ўтгандан кейин, олий руҳоний Ҳанания ва баъзи оқсоқоллар Тертулл исмли бир ҳуқуқшунос билан Кесария шаҳрига келишиб, Павлусни қоралайдиган арзларини ҳокимга баён этишди.
Павлус чақирилгач, Тертулл айблашни бошлади:
“Эй муҳтарам Феликс, халқимизнинг ободончилигига ғамхўрлик қилар экансиз, ўз соянгизда осойишталикка эришганимизни ҳар доим ва ҳар ерда беҳад миннатдорчилик ила тан оламиз.
Сизни кўп овора қилмаслик учун, ўзингизга хос бўлган меҳрибонлик ила бизнинг мухтасар сўзимизни эшитишингизни илтимос қиламан.
Биз бу одамни жамиятнинг марази деб биламиз. Мана у насронийлар бидъатининг намояндаси бўлиб, дунёнинг барча яҳудийларини оёқлантирмоқда.
У маъбадимизни ҳам ҳаром этишга қўл кўтарган вақтдаёқ, биз уни тутиб, ўз қонунимизга кўра суд қилмоқчи бўлдик.
Лекин мингбоши Лисий келиб, уни зўрлик билан қўлимиздан тортиб олиб, сизнинг қошингизга юборди.
Уни айбловчи бизнинг ҳам сизнинг ҳузурингизга келишимизни буюрди. Бу кишини сўроқ қилсангиз, биз уни нималарда айблашимизни унинг ўзидан билиб олишингиз мумкин”.
Ҳозир бўлган барча яҳудийлар ҳам айтилганларнинг тўғрилигини билдириб, Павлусга қўйилган айбни тасдиқлардилар.
Ҳоким Павлусга гапириши учун ишора этгач, у сўз бошлади:“Сиз кўп йиллардан бери бу халққа ҳаққоний қози бўлганингизни билганим учун, мен ўз ишимни бемалол ҳимоя қиламан.
Ўзингиз билиб олишингиз мумкин: менинг сиғиниш учун Қуддусга келганимга ўн икки кундан ошгани йўқ.
На маъбадда, на ибодатхоналарда ва на Қуддус шаҳрида бирон киши билан баҳс қилганим ёки халқ орасига ғулғула солганимни улар кўришмади.
Ҳозир ҳам мени айблашларида бирон бир асос борлигини исбот қилишолмайди.
Ҳузурингизда шуни эътироф этаманки, улар бидъат деб атаган Йўлнинг избосари ўлароқ, ота-боболарим сиғинган Худойи Таолонинг ҳақиқий бандасиман. Таврот ва Пайғамбарлар китобида ёзилганларнинг ҳаммасига инонаман.
Айбловчиларимнинг ўзлари ҳам тан олганидек, мен солиҳ билан фосиқларни тирилтирадиган Худога қаттиқ эътиқод қиламан.
Шунинг учун ҳам Худо билан инсонлар олдида доим виждонимни соф сақлашга тиришаман.
Орадан кўп йиллар ўтгандан кейин, халқим шарафига хайр-садақа ва қурбонликлар бағишлаш учун Қуддусга қайтиб бордим.
Бу вақтда мени маъбадда таҳорат қилаётган ҳолатда топдилар; ҳолбуки, у ерда оломон ҳам, шовқин ҳам йўқ эди.
Фақат асиялик баъзи бир яҳудийлар бор эди. Аслида ўша одамлар бу ерга келиб, бирон шикоятлари бўлса, ҳузурингизда мени айблашлари керак эди.
Ёки бу ердагиларнинг ўзлари айтишсин, яҳудийларнинг Олий Кенгаши олдида турганимда менда қандай ҳақсизлик топишган экан?
Мен уларнинг орасида туриб, баланд овозда: “Ўликларнинг тирилишига ишонганим учун бугун олдингизда ҳукм қилиняпман”, – деб айтдим. Эҳтимол, шу сўзим учун айбдор саналсам керак?”
Шунда Феликс: “Мингбоши Лисий келганидан кейин ишларингни синчиклаб текшираман”, – деб муҳокамани кейинга қолдирди. Феликс ўзи Исонинг йўли борасида анча хабардор эди.
Павлусни юзбошига топшириб: “Қамаб қўйилсин, лекин енгиллик берилсин, унга хизмат қилмоқчи бўлган дўстларига ҳеч қаршилик қилинмасин”, деб буюрди.
Бир неча кундан кейин Феликс яҳудий хотини Друсилла билан келди. Павлусни чақиртириб, Исо Масиҳга ишониш тўғрисида уни тинглади.
Павлус ҳақиқат, нафсни тийиш ва қиёмат-қойим ҳақида гапирганда, Феликснинг юраги чўчиб кетди. “Энди боргин, вақт топганимда сени яна чақираман”, – деди.
Айни замонда, Павлус озод бўлиши учун менга пора беради деган умидда уни тез-тез суҳбатга чақирадиган бўлди.
Икки йилдан сўнг Феликснинг ўрнига Порций Фест келди. Феликс яҳудийларнинг кўнглини олмоқчи бўлиб, Павлусни қамоқда қолдирди.
Баъд аз панҷ рўз саркоҳин Ҳанониё бо пирон ва Тартуллўс ном нотиқе омад, ва онҳо шикояти худро дар ҳаққи Павлус ба ҳоким супурданд.
Вақте ки Павлусро даъват карданд, Тартуллўс ба айбдор кардани ў шурўъ намуда, гуфт:
„Эй Феликси мўҳтарам, мо ҳамеша ва дар ҳама ҷо бо каломи миннатдорӣ эътироф менамоем, ки дар сояи ту осоиши комил дорем, ва ба туфайли ғамхўрии ту ин қавм ба некўаҳволӣ расидааст;
Вале, барои он ки туро бисьёр заҳмат надиҳам, аз ту хоҳишмандам, ки илтифот намуда, мухтасаран арзи моро бишнавӣ:
Зеро ки ин одамро фасодангез ёфтаем, ки ў дар миёни ҳамаи яҳудиёни рўи олам ошўб меандозад ва сардастаи бидъати носирӣ мебошад,
Ва ҳатто саъю кўшиш намудааст, ки маъбадро палид гардонад, ва мо ўро дастгир кардем, то ки аз рўи шариати худ бар ў доварӣ намоем,
Аммо Лисиёси мириҳазор омада, ўро бо зўрӣ аз дасти мо гирифт.
Ва амр фармуд, ки даъвогарони ў назди ту биёянд; худат метавонӣ тафтиш намуда, ҳар он чиро, ки мо бар ў даъво дорем, аз худи ў бифаҳмӣ“.
Яҳудиён суханони ўро тасдиқ карда, гуфтанд, ки чунин аст.
Чун ҳоким ба Павлус ишора кард, ки сухан гўяд, ў ба ҷавоб гуфт: “Азбаски медонам, ки ту чандин сол боз довари ин қавм ҳастӣ, ман кори худро дилпурона муҳофизат менамоям;
Ту метавонӣ бифаҳмӣ, ки дувоздаҳ рўз зиёд нагузаштааст, ки ман барои ибодат ба Ерусалим рафта будам;
Ва маро ҳеҷ кас надидааст, ки дар маъбад, ё кунишҳо ва ё дар шаҳр бо касе мубоҳиса карда бошам ё ки дар байни мардум ошўб андохта бошам;
Низ он чиро, ки ҳоло бар ман даъво менамоянд, исбот карда наметавонанд;
Лекин инро назди ту иқрор мекунам, ки аз рўи тариқате ки онҳо бидъат меноманд, дар ҳолате ки ба ҳар чи дар Таврот ва дар суҳафи анбиё навишта шудааст, эътиқот дорам.
Ва аз Худо умед дорам, чунон ки инҳо низ интизорӣ доранд, ки ҳам барои одилон ва ҳам барои золимон эҳьёи мурдагон дар пеш аст;
Бинобар ин худам низ саъю кўшиш менамоям, ки виҷдонам назди Худо ва одамон ҳамеша пок бошад;
Баъд аз чандин сол ман омадам, то ки ба халқи худ садақот биёрам ва ҳадия пешкаш бикунам,
Ва дар ҳолате ки таҳорат ёфта будам, ва дар гирду пешам на мардуме буд, на ғавғое, маро дар маъбад чанд нафар яҳудиёни вилояти Осиё диданд,
Ки онҳо низ мебоист дар ин ҷо назди ту меистоданд ва, агар чизе бар зидди ман дошта бошанд, даъво мекарданд;
Ё худи инҳо бигўянд, ки аз ман, вақте ки назди шўрои пирон истода будам, чӣ хатое дидаанд,
Ҷуз он як сухан, ки ман дар миёни онҳо истода, бо овози баланд гуфтам, ки аз барои эҳьёи мурдагон имрўз пеши шумо муҳокима карда мешавам“.
Феликс, ки аз ин тариқат ба хубӣ огоҳӣ дошт, муҳокимаро ба таъхир андохта, гуфт: “Вақте ки Лисиёси мириҳазор биёяд, кори шуморо тафтиш хоҳам кард“.
Ва ба мирисад амр фармуд, ки Павлусро дар бандихона нигоҳ дорад, лекин ба ў сабукӣ диҳад ва ба ҳеҷ касе аз наздиконаш, ки барои хизмат ё мулоқоти ў меоянд, монеъ нашавад.
Баъд аз чанд рўз Феликс бо ҳамсари худ Друсила, ки занаки яҳудӣ буд, омад ва Павлусро даъват намуда, суханони ўро дар бораи имон ба Масеҳ гўш кард.
Аммо вақте ки ў дар бораи адолат, парҳезгорӣ ва доварии оянда сухан меронд, Феликс ба ҳарос афтода, ҷавоб дод: “Алҳол бирав, ва ҳар гоҳ фурсат ёбам, боз туро даъват хоҳам кард“.
Дар айни ҳол вай умедвор буд, ки Павлус ба вай пул медиҳад, то ки ўро озод кунад; бинобар ин ўро дам ба дам даъват намуда, бо ў мусоҳиба мекард.
Лекин баъд аз гузаштани ду сол Поркиюс Фестус ба ҷои Феликс таъин шуд, ва Феликс, ки мехост яҳудиёнро хурсанд созад, Павлусро дар зиндон нигоҳ дошт.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible