въ не́же обана́десяте колѣ́на на́ша безпреста́ни де́нь и но́щь служа́ще надѣ́ются доити́: о не́мже упова́нiи оклевета́емь е́смь, царю́ Агри́ппо, от Иуде́й.

Что́? Невѣ́рно ли су́дится ва́ми, я́ко Бо́гъ ме́ртвыя возставля́етъ?

А́зъ у́бо мнѣ́хъ, я́ко подоба́етъ ми́ мно́га сопроти́вна проти́ву и́мене Иису́са Назоре́а сотвори́ти:

е́же и сотвори́хъ во Иерусали́мѣ, и мно́ги от святы́хъ а́зъ въ темни́цахъ затворя́хъ, вла́сть от архiере́й прiе́мь: убива́емымъ же и́мъ прилага́хъ совѣ́тъ:

и на всѣ́хъ со́нмищихъ мно́жицею му́чя и́хъ, принужда́хъ ху́лити: преизли́ха же вражду́я на ни́хъ, гоня́хъ да́же и до внѣ́шнихъ градо́въ.

Въ ни́хже иды́й въ Дама́скъ со вла́стiю и повелѣ́нiемъ, е́же от архiере́й,

въ полу́дни на пути́ ви́дѣхъ, царю́, съ небесе́ па́че сiя́нiя со́лнечнаго осiя́вшiй мя́ свѣ́тъ и со мно́ю иду́щихъ.

Всѣ́мъ же па́дшымъ на́мъ на зе́млю, слы́шахъ гла́съ глаго́лющь ко мнѣ́ и вѣща́ющь евре́йскимъ язы́комъ: Са́вле, Са́вле, что́ Мя го́ниши? Же́стоко ти́ е́сть проти́ву рожна́ пра́ти.

А́зъ же рѣ́хъ: кто́ еси́, Го́споди? О́нъ же рече́: А́зъ е́смь Иису́съ, Его́же ты́ го́ниши:

но воста́ни и ста́ни на ногу́ твое́ю: на се́ бо яви́хся ти́, сотвори́ти тя́ слугу́ и свидѣ́теля, я́же ви́дѣлъ еси́ и я́же явлю́ тебѣ́,

изъима́я тя́ от люді́й Иуде́йскихъ и от язы́къ, къ ни́мже А́зъ тя́ послю́,

отве́рсти о́чи и́хъ, да обратя́тся от тмы́ въ свѣ́тъ и от о́бласти сатанины́ къ Бо́гу, е́же прiя́ти и́мъ оставле́нiе грѣхо́въ и достоя́нiе во святы́хъ вѣ́рою, я́же въ Мя́.

Тѣ́мже, царю́ Агри́ппо, не бы́хъ проти́венъ небе́сному видѣ́нiю,

но су́щымъ въ Дама́сцѣ пре́жде и во Иерусали́мѣ, и во вся́цѣй странѣ́ Иуде́йстей и язы́комъ проповѣ́дую пока́ятися и обрати́тися къ Бо́гу, досто́йна покая́нiю дѣла́ творя́ще.

Си́хъ ра́ди мя́ Иуде́е е́мше во святи́лищи хотя́ху растерза́ти.

По́мощь у́бо улучи́въ я́же от Бо́га, да́же до дне́ сего́ стою́, свидѣ́телствуя ма́лу же и вели́ку, ничто́же вѣща́я, ра́звѣ я́же проро́цы реко́ша хотя́щая бы́ти и Моисе́й,

я́ко Христо́съ имѣ́яше пострада́ти, я́ко пе́рвый от воскресе́нiя ме́ртвыхъ свѣ́тъ хотя́ше проповѣ́дати лю́демъ [Иуде́йскимъ] и язы́комъ.

Сiя́ же ему́ отвѣщава́ющу, Фи́стъ ве́лiимъ гла́сомъ рече́: бѣсну́ешися ли, Па́вле? Мно́гiя тя́ кни́ги въ неи́стовство прелага́ютъ.

О́нъ же: не бѣсну́юся, рече́, держа́вный Фи́сте, но и́стины и цѣлому́дрiя глаго́лы вѣща́ю:

вѣ́сть бо о си́хъ ца́рь, къ нему́же и съ дерзнове́нiемъ глаго́лю: утаи́тися бо ему́ от си́хъ не вѣ́рую ничесому́же, нѣ́сть бо во у́глѣ сотворе́но сiе́:

вѣ́руеши ли, царю́ Агри́ппо, проро́комъ? Вѣ́мъ, я́ко вѣ́руеши.

Агри́ппа же къ Па́влу рече́: вма́лѣ мя́ препира́еши Христiа́нина бы́ти.

Па́велъ же рече́: моли́лъ у́бо бы́хъ Бо́га, и вма́лѣ и во мно́зѣ, не то́кмо тебе́, но и всѣ́хъ слы́шащихъ мя́ дне́сь, бы́ти и́мъ та́цѣмъ, яко́въ и а́зъ е́смь, кромѣ́ у́зъ си́хъ.

И сiя́ ре́кшу ему́, воста́ ца́рь и иге́монъ, и Верникі́а и сѣдя́щiи съ ни́ми,

и отше́дше бесѣ́доваху дру́гъ ко дру́гу, глаго́люще, я́ко ничто́же сме́рти досто́йно или́ у́зъ твори́тъ человѣ́къ се́й.

Агри́ппа же Фи́сту рече́: отпуще́нъ бы́ти можа́ше человѣ́къ се́й, а́ще не бы́ ке́саря нарица́лъ. И та́ко суди́ иге́монъ посла́ти его́ къ ке́сарю.

Украинский (Огієнко)

А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого.
Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:

О царю Агріппо!
Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,

особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки.
Тому я прошу мене вислухати терпляче.

А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,

які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.

І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,

а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі.
За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!

Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?

Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,

що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в́язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників;
а як їх убивали, я голос давав проти них.

І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.

Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,

то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!…

І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
Трудно тобі бити ногою колючку!

А я запитав: Хто Ти, Господи?
А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.

Але підведися, і стань на ноги свої.
Бо на те Я з́явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.

Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,

відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.

Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,

але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.

Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.

Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,

що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!

Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле!
Велика наука доводить тебе до нерозуму!

А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.

Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю.
Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.

Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам?
Я знаю, що віруєш.

Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином…

А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…

І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.

І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!

Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.

Узбекский

Языки

Агриппа Павлусга: “Ўзингни оқлаш учун гапиришингга рухсат берилади”, – деди. Шунда Павлус қўлини силтаганча, ўзини ҳимоя қилиб гапира бошлади:

“Подшоҳ Агриппа! Яҳудийларнинг менга қўяётган ҳамма айбларидан бугун сизнинг ҳузурингизда ўзимни ҳимоя қилаётганим учун бахтиёр ҳисоблайман.

Айниқса сиз яҳудийларнинг барча одатларини ва мубоҳасали масалаларини яхши билганингизни кўзда тутиб, сабр-тоқат билан мени тинглашингизни илтимос қиламан.

Менинг ёшлигимдан ўз мамлакатимда кечирган ҳаётим ҳамда кейинроқ Қуддус шаҳрида кечган умримни барча яҳудийлар билишади.

Мени азалдан танишади ва агар хоҳласалар, динимизнинг энг жиддий мазҳаби бўлмиш фарзийчилик таълимоти бўйича яшаб келганимга гувоҳлик бера олишади.

Энди эса, Худонинг оталаримизга берган ваъдасига умид қилганим туфайли, мен судда ҳозирман.

Ўн икки қабиламиз кеча-кундуз қунт ва ғайрат билан Худо йўлида хизмат қилиб, у ваъданинг ижро бўлишини кўриш умидидадирлар. Мен ана худди шу умидга эришганим учун, эй подшоҳим Агриппа, яҳудийлар мени айбламоқдалар.

Худо ўликларни тирилтиришини сизлар нима учун ишониб бўлмайдиган бир иш деб ҳисоблайсизлар?

Тўғриси, ўзим ҳам носиралик Исо номига қарши кўп хилофона амалларни қилиш керак, деб ўйлар эдим.

Мен буни Қуддусда қилдим ҳам. Олий руҳонийлардан ижозат олиб, кўп азизу муқаддас кишиларни зиндонларга ташлаб, уларни ўлдираётганларида мен буни ёқлардим.

Барча яҳудий ибодатхоналарида уларни кўп марталаб жазога тортиб, Исони ҳақоратлашга мажбур қилардим. Уларга нисбатан ҳаддан ташқари дарғазаб бўлиб, ҳатто бегона шаҳарларда ҳам қувғин қилардим.

Бунга доир яна бир бор олий руҳонийларнинг ваколати ва топшириғи билан Дамашққа бораётган эдим.

Ва мана, эй подшоҳим, кундуз куни йўлда кетаётганимда, қуёш нуридан ҳам ярқироқ бир нур осмондан порлаганини кўриб қолдим. Нур мени ва йўлдошларимни ёрқин ёғдуга чўмдирди.

Биз ҳаммамиз ерга йиқилгандан кейин, менга яҳудий тилида сўзлаётган бир овозни эшитдим:- Шоул, Шоул, нега Мени қувғин қиляпсан? Нишга қарши тепишинг қийин, – деди.

Мен:- Ё Раббий, Сен ким бўласан? – деб сўрасам, У:- Мен сен қувғин қилаётган Исоман, – деди.

- Қани, қаддингни ростлаб оёққа бос! Чунки сен Менинг хизматимда бўласан. Мени қандай кўрганинг ҳамда Мен қай тариқа сенга зоҳир бўлганим ҳақида гувоҳлик қилишинг учун сени тайинладим.

Сени ўз миллатинг ва бошқа халқлар қўлидан халос қиламан. Мажусийларнинг кўзларини очиб, уларни зулматдан нурга ва шайтоннинг ҳокимиятидан Худога қайтариш учун сени юбораман, токи улар Менга имон келтириб, гуноҳлари кечирилсин ва Худо азизларига насиб этадиган абадий* меросга ноил бўлсинлар, – деди.

Бинобарин, эй подшоҳ Агриппа, мен кўкдан юборилган ушбу ваҳийга монелик қилмадим.

Аввал Дамашқ аҳолисига, кейин Қуддус ва бутун Яҳудия юртидаги, шунингдек, бошқа ерлардаги мажусийларни тавба қилдириб, Худога илтижо қилиш ва тавбага яраша ишларни бажаришга ундаб юрдим.

Шу иш учун яҳудийлар мени маъбадда тутиб ўлдиришга қасд қилдилар.

Лекин мен Худодан олган ёрдамим билан шу кунга қадар каттаю кичикка гувоҳлик бериб келаман. Мусо ва барча пайғамбарларнинг каромат қилиб айтганларидан бошқа ҳеч нимани гапирмаяпман,

чунончи: Масиҳ Ўз миллатига ҳам, бошқа миллатларга ҳам илоҳий нур ҳақида хабар қилиш учун азоб чекиб ўлиши ҳамда ўликлар ичидан биринчи бўлиб тирилиши муқаррар эди”.

Павлус ўзини шундай ҳимоя қиларкан, Фест баланд овоз билан сўзини бўлди-да:- Нодонлик қиляпсан, Павлус! Катта олимлик сени ақлдан озишга оборяпти! – деди.

Павлус эса деди:- Мен нодонлик қилмаяпман, муҳтарам Фест. Аксинча, ҳақиқат ва фаросат юзасидан фикр юргизяпман.

Подшоҳ бу хусусларда билимдон бўлгани учун у билан бемалол сўзлашмоқдаман. Бу воқеалардан ҳеч бири унинг назаридан қочмаган бўлса керак, деб ўйлайман. Чунки булар бир чеккада қилинган иш эмас.

Подшоҳ Агриппа, пайғамбарларга ишонасизми? Биламан, ишонасиз!

Агриппа Павлусга:- Яна бирпасда мени кўндириб, Масиҳий қилмоқчисан-а? – деди.

- Хоҳ қисқа, хоҳ узоқ муддатда бўлсин, – деди Павлус, – фақат ўзингизгина эмас, балки бугун мени тинглаётганларнинг ҳаммаси ҳам, бу занжирлардан холи, мен каби бўлишларини Худодан сўрар эдим!

Павлус шуларни айтганидан кейин подшоҳ, вилоят ҳокими, Верника ва улар билан бирга ўтирганлар ўринларидан туришди.

Четга чиқиб, бир-бирлари билан маслаҳатлашиб олишди.- Бу одам ўлимга ёки ҳибсга лойиқ ҳеч бир иш қилмаяпти-ку, – деб айтишар эди.

Охирида Агриппа Фестга:- Агар бу одам Қайсар ҳукмини талаб қилмаганда, уни озод этиш мумкин эди, – деди. [Шундай қилиб, ҳоким уни Қайсар олдига юборишга қарор қилди.]