Скрыть
4:1
4:3
4:4
4:5
4:7
4:9
4:10
4:13
4:14
4:15
4:16
4:17
4:20
4:21
4:22
4:23
4:24
4:25
4:30
4:33
4:34
4:35
4:36
4:37
Рус. (еп. Кассиан)
А пока они говорили к народу, приступили к ним священники и начальник храмовой стражи и саддукеи,
досадуя на то, что они учат народ и возвещают в Иисусе воскресение из мертвых,
и наложили на них руки и отдали под стражу до следующего дня, ибо был уже вечер.
Многие же из слышавших слово уверовали. И достигло число мужей тысяч до пяти.
И было на следующий день, что собрались в Иерусалиме начальники их и старейшины и книжники,
и Анна первосвященник и Каиафа, и Иоанн и Александр, и все, кто были из первосвященнического рода,
и, поставив их посредине, допрашивали: какой силой или каким именем вы это сделали?
Тогда Петр, исполнившись Духа Святого, сказал им: начальники народа и старейшины,
если нам сегодня чинят допрос о благодеянии человеку больному, каким образом он спасен,
то да будет известно вам и всему народу Израильскому, что именем Иисуса Христа Назорея, Которого вы распяли, Которого Бог воздвиг из мертвых, — Им стоит он перед вами здоровый.
Он есть Камень, признанный негодным вами — строителями, оказавшийся во главе угла.
И нет ни в ком другом спасения. Ибо под небом нет и иного имени, данного людям, которым надлежит нам быть спасенными.
Видя же дерзновение Петра и Иоанна, и поняв, что они люди некнижные и простецы, удивлялись и признавали их, что они были с Иисусом.
И видя, что человек, исцеленный, с ними стоит, ничего не могли возразить.
И, приказав им выйти вон из синедриона, совещались друг с другом
и говорили: что нам делать с этими людьми? Ведь то, что ими совершено замечательное знамение, это явно всем живущим в Иерусалиме, и мы не можем отрицать;
но, чтобы оно еще больше не распространилось в народе, пригрозим им, чтобы они уже от этого имени не говорили никому из людей.
И, призвав их, приказали совсем не говорить и не учить во имя Иисуса.
Но Петр и Иоанн сказали им в ответ: рассудите, справедливо ли пред Богом, слушать вас больше чем Бога?
Ибо не можем мы не говорить о том, что видели и слышали.
И, снова пригрозив, отпустили их, так и не находя повода наказать их, из-за народа, потому что все прославляли Бога за происшедшее.
Ибо больше сорока лет было тому человеку, над которым произошло это знамение исцеления.
Будучи отпущены, они пришли к своим и сообщили им всё, что им сказали первосвященники и старейшины.
Они же, выслушав, возвысили голос к Богу и сказали: Владыко, Ты, сотворивший небо и землю, и море, и всё, что в них,
сказавший чрез Духа Святого, устами отца нашего Давида, отрока Твоего: «Почему разъярились язычники, и народы замыслили праздное?
Предстали цари земные, и начальники собрались вместе против Господа и против Помазанника Его».
Собрались, ведь, воистину в городе этом на Святого Отрока Твоего Иисуса, Которого Ты помазал, Ирод и Понтий Пилат с язычниками и народами Израиля,
чтобы сделать то, чему предопределила быть Твоя рука и совет.
И теперь. Господи, взгляни на угрозы их и дай рабам Твоим со всяким дерзновением говорить слово Твое,
простирая руку Твою так, чтобы были исцеления, знамения и чудеса именем Святого Отрока Твоего Иисуса.
И когда они помолились, поколебалось место, где они были собраны, и исполнились все Святого Духа и говорили слово Божие с дерзновением.
Было же у множества уверовавших сердце и душа одна. И никто ничего из имения своего не называл собственным, но было у них всё общее.
И с великою силой свидетельствовали апостолы о воскресении Господа Иисуса, и благодать великая была на всех их.
Ибо не было и никого нуждающегося между ними. А все, кто были собственниками земель или домов, продавая, приносили цену продаваемого
и полагали у ног апостолов. И раздавалось каждому смотря по нужде его.
Иосиф же, прозванный апостолами Варнавой, что в переводе значит «сын утешения», левит, родом Кипрянин,
так как у него была земля, продав, принес деньги и положил к ногам апостолов.
Церковнославянский (рус)
[Зач. 10.] Глаго́лющымъ же и́мъ къ лю́демъ, наидо́ша на ни́хъ свяще́н­ницы и во­ево́да церко́вный и саддуке́е,
жа́ляще си́, за е́же учи́ти и́мъ лю́ди и воз­вѣща́ти о Иису́сѣ воскресе́нiе ме́ртвыхъ:
и воз­ложи́ша на ни́хъ ру́ки и положи́ша и́хъ въ соблюде́нiе до у́трiя: бѣ́ бо ве́черъ уже́.
Мно́зи же от­ слы́шав­шихъ сло́во вѣ́роваша: и бы́сть число́ муже́й я́ко ты́сящъ пя́ть.
Бы́сть же нау́трiе собра́тися князе́мъ и́хъ и ста́рцемъ и кни́жникомъ во Иерусали́мъ,
и А́н­нѣ архiере́ю и Каiа́фѣ и Иоа́н­ну и Алекса́ндру, и ели́цы бѣ́ша от­ ро́да архiере́йска:
и поста́вльше и́хъ посредѣ́, вопроша́ху: ко́­ею си́лою или́ ко́имъ и́менемъ сотвори́сте сiе́ вы́?
Тогда́ Пе́тръ, испо́лнився Ду́ха Свя́та, рече́ къ ни́мъ: кня́зи лю́дстiи и ста́рцы Изра́илевы,
а́ще мы́ дне́сь истязу́еми есмы́ о благодѣя́нiи человѣ́ка не́мощна, о чесо́мъ се́й спасе́ся,
разу́мно бу́ди всѣ́мъ ва́мъ и всѣ́мъ лю́демъ Изра́илевымъ, я́ко во и́мя Иису́са Христа́ Назоре́а, Его́же вы́ распя́сте, Его́же Бо́гъ воскреси́ от­ ме́ртвыхъ, о Се́мъ се́й сто­и́тъ предъ ва́ми здра́въ:
се́й е́сть ка́мень укоре́ный от­ ва́съ зи́ждущихъ, бы́вый во главу́ у́гла, и нѣ́сть ни о еди́нѣмъ же инѣ́мъ спасе́нiя:
нѣ́сть бо ино́го и́мене подъ небесе́мъ, да́н­наго въ человѣ́цѣхъ, о не́мже подоба́етъ спасти́ся на́мъ.
[Зач. 11.] Ви́дяще же Петро́во дерзнове́нiе и Иоа́н­ново и разумѣ́в­ше, я́ко человѣ́ка некни́жна еста́ и про́ста, дивля́хуся, зна́ху же и́хъ, я́ко со Иису́сомъ бѣ́ста:
ви́дяще же исцѣлѣ́в­шаго человѣ́ка съ ни́ма стоя́ща, ничто́же имя́ху проти́ву рещи́.
Повелѣ́в­ше же и́ма во́нъ изъ со́нмища изы́ти, стяза́хуся дру́гъ со дру́гомъ,
глаго́люще: что́ сотвори́мъ человѣ́кома си́ма? Я́ко у́бо наро́читое зна́менiе бы́сть и́ма, всѣ́мъ живу́щымъ во Иерусали́мѣ я́вѣ, и не мо́жемъ от­врещи́ся:
но да не бо́лѣе простре́т­ся въ лю́дехъ, преще́нiемъ да запрети́мъ и́ма ктому́ не глаго́лати о и́мени се́мъ ни еди́ному от­ человѣ́къ.
И при­­зва́в­ше и́хъ, заповѣ́даша и́ма от­ню́дъ не провѣщава́ти ниже́ учи́ти о и́мени Иису́совѣ.
Пе́тръ же и Иоа́н­нъ от­вѣща́в­ша къ ни́мъ рѣ́ста: а́ще пра́ведно е́сть предъ Бо́гомъ ва́съ послу́шати па́че, не́жели Бо́га, суди́те:
не мо́жемъ бо мы́, я́же ви́дѣхомъ и слы́шахомъ, не глаго́лати.
Они́ же при­­запре́щше и́ма, пусти́ша я́, ничто́же обрѣ́тше ка́ко му́чити и́хъ, люді́й ра́ди, я́ко вси́ прославля́ху Бо́га о бы́в­шемъ:
лѣ́тъ бо бя́ше мно́жае четы́редесяти человѣ́къ то́й, на не́мже бы́сть чу́до сiе́ исцѣле́нiя.
[Зач. 12.] Отпуще́на же бы́в­ша прiидо́ста ко сво­и́мъ и воз­вѣсти́ста, ели́ка къ ни́ма архiере́е и ста́рцы рѣ́ша.
Они́ же слы́шав­ше единоду́шно воз­двиго́ша гла́съ къ Бо́гу и реко́ша: Влады́ко, Ты́, Бо́же, сотвори́вый не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ,
и́же Ду́хомъ Святы́мъ усты́ отца́ на́­шего Дави́да о́трока Тво­его́ ре́клъ еси́: вску́ю шата́шася язы́цы, и лю́дiе по­учи́шася тще́тнымъ?
Предста́ша ца́рiе зе́мстiи, и кня́зи собра́шася вку́пѣ на Го́спода и на Христа́ Его́.
Собра́шася бо во­и́стин­ну во гра́дѣ се́мъ на Свята́го О́трока Тво­его́ Иису́са, Его́же пома́залъ еси́, И́родъ же и Понті́йскiй Пила́тъ съ язы́ки и людьми́ Изра́илевыми,
сотвори́ти, ели́ка рука́ Твоя́ и совѣ́тъ Тво́й преднарече́ бы́ти:
и ны́нѣ, Го́споди, при́зри на преще́нiя и́хъ и да́ждь рабо́мъ Тво­и́мъ со вся́кимъ дерзнове́нiемъ глаго́лати сло́во Твое́,
внегда́ ру́ку Твою́ простре́ти Ти́ во исцѣле́нiя, и зна́мениемъ и чудесе́мъ быва́ти и́менемъ Святы́мъ О́трока Тво­его́ Иису́са.
И помоли́в­шымся и́мъ, подви́жеся мѣ́сто, идѣ́же бя́ху со́брани, и испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и глаго́лаху сло́во Бо́жiе со дерзнове́нiемъ.
Наро́ду же вѣ́ровав­шему бѣ́ се́рдце и душа́ еди́на, и ни еди́нъ же что́ от­ имѣ́нiй сво­и́хъ глаго́лаше свое́ бы́ти, но бя́ху и́мъ вся́ о́бща.
И ве́лiею си́лою воз­дая́ху свидѣ́тел­ст­во апо́столи воскресе́нiю Го́спода Иису́са Христа́, благода́ть же бѣ́ ве́лiя на всѣ́хъ и́хъ.
Не бя́ше бо ни́щь ни еди́нъ въ ни́хъ: ели́цы бо госпо́дiе се́ломъ или́ домово́мъ бя́ху, продаю́ще при­­ноша́ху цѣ́ны продае́мыхъ
и полага́ху при­­ нога́хъ апо́столъ: дая́шеся же ко­ему́ждо, его́же а́ще кто́ тре́боваше.
Иосі́а же, нарѣче́н­ный Варна́ва от­ апо́столъ, е́же е́сть сказа́емо сы́нъ утѣше́нiя, леви́тъ, Ки́прянинъ ро́домъ,
имѣ́я село́, прода́въ при­­несе́ цѣ́ну и положи́ предъ нога́ми апо́столъ.
Французский (LSG)
Tandis que Pierre et Jean parlaient au peuple, survinrent les sacrificateurs, le commandant du temple, et les sadducéens,
mécontents de ce qu'ils enseignaient le peuple, et annonçaient en la personne de Jésus la résurrection des morts.
Ils mirent les mains sur eux, et ils les jetèrent en prison jusqu'au lendemain; car c'était déjà le soir.
Cependant, beaucoup de ceux qui avaient entendu la parole crurent, et le nombre des hommes s'éleva à environ cinq mille.
Le lendemain, les chefs du peuple, les anciens et les scribes, s'assemblèrent à Jérusalem,
avec Anne, le souverain sacrificateur, Caïphe, Jean, Alexandre, et tous ceux qui étaient de la race des principaux sacrificateurs.
Ils firent placer au milieu d'eux Pierre et Jean, et leur demandèrent: Par quel pouvoir, ou au nom de qui avez-vous fait cela?
Alors Pierre, rempli du Saint Esprit, leur dit: Chefs du peuple, et anciens d'Israël,
puisque nous sommes interrogés aujourd'hui sur un bienfait accordé à un homme malade, afin que nous disions comment il a été guéri,
sachez-le tous, et que tout le peuple d'Israël le sache! C'est par le nom de Jésus Christ de Nazareth, que vous avez été crucifié, et que Dieu a ressuscité des morts, c'est par lui que cet homme se présente en pleine santé devant vous.
Jésus est La pierre rejetée par vous qui bâtissez, Et qui est devenue la principale de l'angle.
Il n'y a de salut en aucun autre; car il n'y a sous le ciel aucun autre nom qui ait été donné parmi les hommes, par lequel nous devions être sauvés.
Lorsqu'ils virent l'assurance de Pierre et de Jean, ils furent étonnés, sachant que c'étaient des hommes du peuple sans instruction; et ils les reconnurent pour avoir été avec Jésus.
Mais comme ils voyaient là près d'eux l'homme qui avait été guéri, ils n'avaient rien à répliquer.
Ils leur ordonnèrent de sortir du sanhédrin, et ils délibérèrent entre eux, disant: Que ferons-nous à ces hommes?
Car il est manifeste pour tous les habitants de Jérusalem qu'un miracle signalé a été accompli par eux, et nous ne pouvons pas le nier.
Mais, afin que la chose ne se répande pas davantage parmi le peuple, défendons-leur avec menaces de parler désormais à qui que ce soit en ce nom-là.
Et les ayant appelés, ils leur défendirent absolument de parler et d'enseigner au nom de Jésus.
Pierre et Jean leur répondirent: Jugez s'il est juste, devant Dieu, de vous obéir plutôt qu'à Dieu;
car nous ne pouvons pas ne pas parler de ce que nous avons vu et entendu.
Ils leur firent de nouvelles menaces, et les relâchèrent, ne sachant comment les punir, à cause du peuple, parce que tous glorifiaient Dieu de ce qui était arrivé.
Car l'homme qui avait été l'objet de cette guérison miraculeuse était âgé de plus de quarante ans.
Après avoir été relâchés, ils allèrent vers les leurs, et racontèrent tout ce que les principaux sacrificateurs et les anciens leur avaient dit.
Lorsqu'ils l'eurent entendu, ils élevèrent à Dieu la voix tous ensemble, et dirent: Seigneur, toi qui as fait le ciel, la terre, la mer, et tout ce qui s'y trouve,
c'est toi qui as dit par le Saint Esprit, par la bouche de notre père, ton serviteur David: Pourquoi ce tumulte parmi les nations, Et ces vaines pensées parmi les peuples?
Les rois de la terre se sont soulevés, Et les princes se sont ligués Contre le Seigneur et contre son Oint.
En effet, contre ton saint serviteur Jésus, que tu as oint, Hérode et Ponce Pilate se sont ligués dans cette ville avec les nations et avec les peuples d'Israël,
pour faire tout ce que ta main et ton conseil avaient arrêté d'avance.
Et maintenant, Seigneur, vois leurs menaces, et donne à tes serviteurs d'annoncer ta parole avec une pleine assurance,
en étendant ta main, pour qu'il se fasse des guérisons, des miracles et des prodiges, par le nom de ton saint serviteur Jésus.
Quand ils eurent prié, le lieu où ils étaient assemblés trembla; ils furent tous remplis du Saint Esprit, et ils annonçaient la parole de Dieu avec assurance.
La multitude de ceux qui avaient cru n'était qu'un coeur et qu'une âme. Nul ne disait que ses biens lui appartinssent en propre, mais tout était commun entre eux.
Les apôtres rendaient avec beaucoup de force témoignage de la résurrection du Seigneur Jésus. Et une grande grâce reposait sur eux tous.
Car il n'y avait parmi eux aucun indigent: tous ceux qui possédaient des champs ou des maisons les vendaient, apportaient le prix de ce qu'ils avaient vendu,
et le déposaient aux pieds des apôtres; et l'on faisait des distributions à chacun selon qu'il en avait besoin.
Joseph, surnommé par les apôtres Barnabas, ce qui signifie fils d'exhortation, Lévite, originaire de Chypre,
vendit un champ qu'il possédait, apporta l'argent, et le déposa aux pieds des apôtres.
А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
І руки наклали на них, і до в́язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.
І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували;
число ж мужів таких було тисяч із п́ять.
І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім́ям те робили?
Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,
нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім́ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп́яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!
Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!
І нема ні в кім іншім спасіння.
Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.
Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
говорячи: Що робити нам із цими людьми?
Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім́я.
І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім́ям Твого Святого Отрока Ісуса.
Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония
Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible