разу́мно бу́ди всѣ́мъ ва́мъ и всѣ́мъ лю́демъ Изра́илевымъ, я́ко во и́мя Иису́са Христа́ Назоре́а, Его́же вы́ распя́сте, Его́же Бо́гъ воскреси́ от ме́ртвыхъ, о Се́мъ се́й стои́тъ предъ ва́ми здра́въ:

се́й е́сть ка́мень укоре́ный от ва́съ зи́ждущихъ, бы́вый во главу́ у́гла, и нѣ́сть ни о еди́нѣмъ же инѣ́мъ спасе́нiя:

нѣ́сть бо ино́го и́мене подъ небесе́мъ, да́ннаго въ человѣ́цѣхъ, о не́мже подоба́етъ спасти́ся на́мъ.

[Зач. 11.] Ви́дяще же Петро́во дерзнове́нiе и Иоа́нново и разумѣ́вше, я́ко человѣ́ка некни́жна еста́ и про́ста, дивля́хуся, зна́ху же и́хъ, я́ко со Иису́сомъ бѣ́ста:

ви́дяще же исцѣлѣ́вшаго человѣ́ка съ ни́ма стоя́ща, ничто́же имя́ху проти́ву рещи́.

Повелѣ́вше же и́ма во́нъ изъ со́нмища изы́ти, стяза́хуся дру́гъ со дру́гомъ,

глаго́люще: что́ сотвори́мъ человѣ́кома си́ма? Я́ко у́бо наро́читое зна́менiе бы́сть и́ма, всѣ́мъ живу́щымъ во Иерусали́мѣ я́вѣ, и не мо́жемъ отврещи́ся:

но да не бо́лѣе простре́тся въ лю́дехъ, преще́нiемъ да запрети́мъ и́ма ктому́ не глаго́лати о и́мени се́мъ ни еди́ному от человѣ́къ.

И призва́вше и́хъ, заповѣ́даша и́ма отню́дъ не провѣщава́ти ниже́ учи́ти о и́мени Иису́совѣ.

Пе́тръ же и Иоа́ннъ отвѣща́вша къ ни́мъ рѣ́ста: а́ще пра́ведно е́сть предъ Бо́гомъ ва́съ послу́шати па́че, не́жели Бо́га, суди́те:

не мо́жемъ бо мы́, я́же ви́дѣхомъ и слы́шахомъ, не глаго́лати.

Они́ же призапре́щше и́ма, пусти́ша я́, ничто́же обрѣ́тше ка́ко му́чити и́хъ, люді́й ра́ди, я́ко вси́ прославля́ху Бо́га о бы́вшемъ:

лѣ́тъ бо бя́ше мно́жае четы́редесяти человѣ́къ то́й, на не́мже бы́сть чу́до сiе́ исцѣле́нiя.

[Зач. 12.] Отпуще́на же бы́вша прiидо́ста ко свои́мъ и возвѣсти́ста, ели́ка къ ни́ма архiере́е и ста́рцы рѣ́ша.

Они́ же слы́шавше единоду́шно воздвиго́ша гла́съ къ Бо́гу и реко́ша: Влады́ко, Ты́, Бо́же, сотвори́вый не́бо и зе́млю и мо́ре и вся́, я́же въ ни́хъ,

и́же Ду́хомъ Святы́мъ усты́ отца́ на́шего Дави́да о́трока Твоего́ ре́клъ еси́: вску́ю шата́шася язы́цы, и лю́дiе поучи́шася тще́тнымъ?

Предста́ша ца́рiе зе́мстiи, и кня́зи собра́шася вку́пѣ на Го́спода и на Христа́ Его́.

Собра́шася бо вои́стинну во гра́дѣ се́мъ на Свята́го О́трока Твоего́ Иису́са, Его́же пома́залъ еси́, И́родъ же и Понті́йскiй Пила́тъ съ язы́ки и людьми́ Изра́илевыми,

сотвори́ти, ели́ка рука́ Твоя́ и совѣ́тъ Тво́й преднарече́ бы́ти:

и ны́нѣ, Го́споди, при́зри на преще́нiя и́хъ и да́ждь рабо́мъ Твои́мъ со вся́кимъ дерзнове́нiемъ глаго́лати сло́во Твое́,

внегда́ ру́ку Твою́ простре́ти Ти́ во исцѣле́нiя, и зна́мениемъ и чудесе́мъ быва́ти и́менемъ Святы́мъ О́трока Твоего́ Иису́са.

И помоли́вшымся и́мъ, подви́жеся мѣ́сто, идѣ́же бя́ху со́брани, и испо́лнишася вси́ Ду́ха Свя́та и глаго́лаху сло́во Бо́жiе со дерзнове́нiемъ.

Наро́ду же вѣ́ровавшему бѣ́ се́рдце и душа́ еди́на, и ни еди́нъ же что́ от имѣ́нiй свои́хъ глаго́лаше свое́ бы́ти, но бя́ху и́мъ вся́ о́бща.

И ве́лiею си́лою воздая́ху свидѣ́телство апо́столи воскресе́нiю Го́спода Иису́са Христа́, благода́ть же бѣ́ ве́лiя на всѣ́хъ и́хъ.

Не бя́ше бо ни́щь ни еди́нъ въ ни́хъ: ели́цы бо госпо́дiе се́ломъ или́ домово́мъ бя́ху, продаю́ще приноша́ху цѣ́ны продае́мыхъ

и полага́ху при нога́хъ апо́столъ: дая́шеся же коему́ждо, его́же а́ще кто́ тре́боваше.

Иосі́а же, нарѣче́нный Варна́ва от апо́столъ, е́же е́сть сказа́емо сы́нъ утѣше́нiя, леви́тъ, Ки́прянинъ ро́домъ,

имѣ́я село́, прода́въ принесе́ цѣ́ну и положи́ предъ нога́ми апо́столъ.

Украинский (Огієнко)

А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,

обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.

І руки наклали на них, і до в́язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.

І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували;
число ж мужів таких було тисяч із п́ять.

І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,

і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.

І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім́ям те робили?

Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!

Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,

нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім́ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп́яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!

Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!

І нема ні в кім іншім спасіння.
Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.

А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.

Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.

І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,

говорячи: Що робити нам із цими людьми?
Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.

Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім́я.

І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.

І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?

Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!

А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.

Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.

Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.

Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!

Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?

Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.

Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,

учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.

І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,

коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім́ям Твого Святого Отрока Ісуса.

Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!

А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.

І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!

Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,

та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.

Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,

мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.

Латинский (Nova Vulgata)

Loquentibus autem illis ad populum, supervenerunt eis sa cerdotes et magistratus templi et sadducaei,

dolentes quod docerent populum et annuntiarent in Iesu resurrectionem ex mortuis;

et iniecerunt in eos manus et posuerunt in custodiam in crastinum; erat enim iam vespera.

Multi autem eorum, qui audierant verbum, crediderunt; et factus est numerus virorum quinque milia.

Factum est autem in crastinum, ut congregarentur principes eorum et seniores et scribae in Ierusalem,

et Annas princeps sacerdotum et Caiphas et Ioannes et Alexander et quotquot erant de genere sacerdotali,

et statuentes eos in medio interrogabant: «In qua virtute aut in quo nomine fecistis hoc vos?».

Tunc Petrus repletus Spiritu Sancto dixit ad eos: «Principes populi et seniores,

si nos hodie diiudicamur in benefacto hominis infirmi, in quo iste salvus factus est,

notum sit omnibus vobis et omni plebi Israel quia in nomine Iesu Christi Nazareni, quem vos crucifixistis, quem Deus suscitavit a mortuis, in hoc iste astat coram vobis sanus.

Hic est lapis, qui reprobatus est a vobis aedificatoribus, qui factus est in caput anguli.

Et non est in alio aliquo salus, nec enim nomen aliud est sub caelo datum in hominibus, in quo oportet nos salvos fieri».

Videntes autem Petri fiduciam et Ioannis, et comperto quod homines essent sine litteris et idiotae, admirabantur et cognoscebant eos quoniam cum Iesu fuerant;

hominem quoque videntes stantem cum eis, qui curatus fuerat, nihil poterant contradicere.

Iubentes autem eos foras extra concilium secedere, conferebant ad invicem

dicentes: «Quid faciemus hominibus istis? Quoniam quidem notum signum factum est per eos omnibus habitantibus in Ierusalem manifestum, et non possumus negare;

sed ne amplius divulgetur in populum, comminemur eis, ne ultra loquantur in nomine hoc ulli hominum».

Et vocantes eos denuntiaverunt, ne omnino loquerentur neque docerent in nomine Iesu.

Petrus vero et Ioannes respondentes dixerunt ad eos: «Si iustum est in conspectu Dei vos potius audire quam Deum, iudicate;

non enim possumus nos, quae vidimus et audivimus, non loqui».

At illi ultra comminantes dimiserunt eos, nequaquam invenientes, quomodo punirent eos, propter populum, quia omnes glorificabant Deum in eo, quod acciderat;

annorum enim erat amplius quadraginta homo, in quo factum erat signum istud sanitatis.

Dimissi autem venerunt ad suos et annuntiaverunt quanta ad eos principes sacerdotum et seniores dixissent.

Qui cum audissent, unanimiter levaverunt vocem ad Deum et dixerunt: «Domine, tu, qui fecisti caelum et terram et mare et omnia, quae in eis sunt,

qui Spiritu Sancto per os patris nostri David pueri tui dixisti: "Quare fremuerunt gentes, et populi meditati sunt inania?

Astiterunt reges terrae, et principes convenerunt in unum adversus Dominum et adversus Christum eius".

Convenerunt enim vere in civitate ista adversus sanctum puerum tuum Iesum, quem unxisti, Herodes et Pontius Pilatus cum gentibus et populis Israel

facere, quaecumque manus tua et consilium praedestinavit fieri.

Et nunc, Domine, respice in minas eorum et da servis tuis cum omni fiducia loqui verbum tuum,

in eo quod manum tuam extendas ad sanitatem et signa et prodigia facienda per nomen sancti pueri tui Iesu».

Et cum orassent, motus est locus, in quo erant congregati, et repleti sunt omnes Sancto Spiritu et loquebantur verbum Dei cum fiducia.

Multitudinis autem credentium erat cor et anima una, nec quisquam eorum, quae possidebant, aliquid suum esse dicebat, sed erant illis omnia communia.

Et virtute magna reddebant apostoli testimonium resurrectionis Domini Iesu, et gratia magna erat super omnibus illis.

Neque enim quisquam egens erat inter illos; quotquot enim possessores agrorum aut domorum erant, vendentes afferebant pretia eorum, quae vendebant,

et ponebant ante pedes apostolorum; dividebatur autem singulis, prout cuique opus erat.

Ioseph autem, qui cognominatus est Barnabas ab apostolis — quod est interpretatum filius Consolationis — Levites, Cyprius genere,

cum haberet agrum, vendidit et attulit pecuniam et posuit ante pedes apostolorum.

Немецкий (GNB)

Языки

Während Petrus und Johannes noch zum Volk sprachen, traten ihnen die Priester mit dem Befehlshaber der Tempelwache und die Sadduzäer entgegen.

Sie waren aufgebracht, weil die Apostel sich herausnahmen, das Volk zu lehren und am Beispiel von Jesus die Auferstehung der Toten zu verkünden.

Darum nahmen sie die beiden fest und brachten sie bis zum nächsten Tag ins Gefängnis; es war nämlich schon Abend.

Aber viele, die die Apostel gehört hatten, kamen zum Glauben, und die Gemeinde wuchs so stark an, dass allein die Zahl der Männer bei fünftausend lag.

Am nächsten Tag kamen in Jerusalem die führenden Priester, die Ratsältesten und die Gesetzeslehrer zusammen,

dazu der Oberste Priester Hannas mit Kajaphas, Johannes, Alexander und all den anderen, die zur Familie des Obersten Priesters gehörten.

Sie ließen die Apostel vorführen und fragten sie: »Woher hattet ihr die Kraft, diesen Mann zu heilen? In wessen Namen habt ihr es getan?«

Petrus antwortete ihnen, erfüllt vom Heiligen Geist: »Führer des Volkes und seine Ältesten!

Wir werden hier vor Gericht gestellt, weil wir einem Kranken geholfen haben, und wir sollen Rechenschaft geben, wodurch er geheilt worden ist.

Nun, ihr und das ganze Volk Israel sollt es wissen: Es geschah im Namen von Jesus Christus aus Nazaret, eben dem, den ihr gekreuzigt habt und den Gott vom Tod auferweckt hat! Durch die Kraft seines Namens steht der Mann hier gesund vor euch.

Auf diesen Jesus bezieht sich das Wort in den Heiligen Schriften: ́Der Stein, den die Bauleute weggeworfen haben, weil sie ihn für unbrauchbar hielten, ist zum Eckstein geworden.́
zit Ps 118,22; Lk 20,17par; 1Petr 2,4-7

Jesus Christus und sonst niemand kann die Rettung bringen. Auf der ganzen Welt hat Gott keinen anderen Namen bekannt gemacht, durch den wir gerettet werden könnten.«

Die Mitglieder des jüdischen Rates waren überrascht, mit welcher Sicherheit Petrus und Johannes sich verteidigten, obwohl sie offenkundig keine Gelehrten waren, sondern einfache Leute. Es war ihnen schnell klar, dass die beiden zur Gefolgschaft von Jesus gehörten,

und den Mann, der geheilt worden war, sahen sie bei ihnen stehen. So konnten sie nichts gegen ihre Aussagen vorbringen.

Sie schickten Petrus und Johannes aus dem Sitzungssaal, berieten sich

und sagten zueinander: »Was sollen wir mit ihnen machen? Dass ein eindeutiges Wunder durch sie geschehen ist, können wir nicht leugnen. Ganz Jerusalem hat davon gehört.

Aber damit nicht noch mehr Leute im Volk davon erfahren« – das war ihr Beschluss –, »wollen wir ihnen mit Nachdruck verbieten, zu irgendeinem Menschen unter Berufung auf diesen Namen zu sprechen.«

Sie riefen also die beiden wieder herein und verboten ihnen streng, die Botschaft von Jesus noch weiter in der Öffentlichkeit zu verbreiten und unter Berufung auf seinen Namen vor dem Volk als Lehrer aufzutreten.

Aber Petrus und Johannes erwiderten ihnen: »Entscheidet selbst, ob es vor Gott recht ist, euch mehr zu gehorchen als ihm!

Wir können nicht verschweigen, was wir gesehen und gehört haben!«

Da drohten sie ihnen noch einmal und ließen sie dann gehen. Mit Rücksicht auf das Volk wagten sie nicht, sie zu bestrafen; denn alle priesen Gott für das, was geschehen war.

Der Mann, der auf so wunderbare Weise geheilt wurde, war nämlich von Geburt an über vierzig Jahre lang gelähmt gewesen.

Nach ihrer Freilassung gingen Petrus und Johannes zu der versammelten Gemeinde und erzählten dort, was die führenden Priester und Ratsältesten zu ihnen gesagt hatten.

Darauf beteten alle miteinander einmütig zu Gott:

»Herr, du hast Himmel, Erde und Meer geschaffen und alles, was lebt.

Durch den Heiligen Geist hast du unseren Vater David, deinen Diener, sagen lassen:

́Was soll das Toben der Völker?
Wozu schmieden die Menschen im Land vergebliche Pläne?
zit Ps 2,1-2

Die Könige der Erde haben sich aufgelehnt,
die Machthaber haben sich verbündet
gegen den Herrn und seinen Christus.́

Tatsächlich haben sie sich hier in Jerusalem verbündet gegen Jesus, deinen heiligen Bevollmächtigten, den du zum Retter bestimmt hast: Herodes und Pontius Pilatus, Menschen aus den fremden Völkern und Menschen aus dem Volk Israel.

Aber sie konnten nur vollziehen, was du in deiner Macht schon längst geplant und vorherbestimmt hattest.

Höre nun, Herr, wie sie uns drohen! Gib uns, deinen Dienern und Dienerinnen, die Kraft, deine Botschaft mutig und offen zu verkünden!

Hilf uns dabei! Strecke deine Hand aus und heile Kranke! Und lass Staunen erregende Wunder geschehen durch den Namen deines heiligen Bevollmächtigten Jesus!«

Als sie geendet hatten, bebte die Erde an ihrem Versammlungsort. Alle wurden vom Heiligen Geist erfüllt und verkündeten die Botschaft Gottes ohne Furcht.

All die vielen Menschen, die zum Glauben an Jesus gefunden hatten, waren ein Herz und eine Seele. Niemand von ihnen betrachtete etwas von seinem Besitz als persönliches Eigentum; alles, was sie besaßen, gehörte ihnen gemeinsam.

Mit großer Kraft und bestätigt durch Wundertaten bezeugten die Apostel Jesus als den auferstandenen Herrn, und für alle sichtbar lag großer Segen auf der ganzen Gemeinde.

Es gab unter ihnen niemand, der Not leiden musste. Denn die in der Gemeinde, die Grundstücke oder Häuser besaßen, verkauften sie, wenn es an etwas fehlte, brachten den Erlös herbei

und legten ihn vor den Füßen der Apostel nieder. Das wurde dann unter die Bedürftigen verteilt.

So machte es auch Josef, ein Levit aus Zypern, den die Apostel Barnabas nannten, das heißt »der Mann, der anderen Mut macht«.

Er verkaufte seinen Acker, brachte das Geld und legte es den Aposteln zu Füßen.