О́нъ же рече́: му́жiе бра́тiе и отцы́, послу́шайте. Бо́гъ сла́вы яви́ся отцу́ на́шему Авраа́му су́щу въ Месопота́мiи, пре́жде да́же не всели́тися ему́ въ Харра́нь,

и рече́ къ нему́: изы́ди от земли́ твоея́ и от ро́да твоего́ и от до́му отца́ твоего́, и прiиди́ въ зе́млю, ю́же а́ще ти́ покажу́.

Тогда́ изше́дъ от земли́ Халде́йскiя, всели́ся въ Харра́нь: и отту́ду, по уме́ртвiи отца́ его́, пресели́ его́ въ зе́млю сiю́, на не́йже вы́ ны́нѣ живете́,

и не даде́ ему́ наслѣ́дiя въ не́й, ниже́ стопы́ но́гу: и обѣща́ да́ти ему́ ю́ во одержа́нiе и сѣ́мени его́ по не́мъ, не су́щу ему́ ча́ду.

Глаго́ла же си́це Бо́гъ, я́ко бу́детъ сѣ́мя его́ прише́лцы въ земли́ чужде́й, и порабо́тятъ е́ и озло́бятъ лѣ́тъ четы́реста.

И язы́ку, ему́же порабо́таютъ, сужду́ А́зъ, рече́ Бо́гъ: и по си́хъ изы́дутъ и послу́жатъ Ми́ на мѣ́стѣ се́мъ.

И даде́ ему́ завѣ́тъ обрѣ́занiя. И та́ко роди́ Исаа́ка и обрѣ́за его́ въ де́нь осмы́й: и Исаа́къ Иа́кова, и Иа́ковъ двана́десять патрiа́рхъ.

И патрiа́рси позави́дѣвше Ио́сифу прода́ша его́ во Еги́петъ: и бѣ́ Бо́гъ съ ни́мъ,

и изъя́тъ его́ от всѣ́хъ скорбе́й его́, и даде́ ему́ благода́ть и прему́дрость предъ фарао́номъ царе́мъ Еги́петскимъ: и поста́ви его́ нача́лника надъ Еги́птомъ и надъ всѣ́мъ до́момъ свои́мъ.

Прiи́де же гла́дъ на всю́ зе́млю Еги́петскую и Ханаа́ню и ско́рбь ве́лiя, и не обрѣта́ху сы́тости отцы́ на́ши.

Слы́шавъ же Иа́ковъ су́щую пшени́цу во Еги́птѣ, посла́ отцы́ на́шя пе́рвѣе,

и внегда́ второ́е [прiидо́ша], позна́нъ бы́сть Ио́сифъ бра́тiи свое́й, и я́вѣ бы́сть фарао́ну ро́дъ Ио́сифовъ.

Посла́въ же Ио́сифъ призва́ отца́ своего́ Иа́кова и все́ сро́дство свое́, се́дмьдесятъ и пя́ть ду́шъ.

Сни́де же Иа́ковъ во Еги́петъ, и сконча́ся са́мъ и отцы́ на́ши:

и принесе́ни бы́ша въ Cихе́мъ и положе́ни бы́ша во гро́бѣ, его́же купи́ Авраа́мъ цѣно́ю сребра́ от сыно́въ Еммо́ра Cихе́мова.

И я́коже приближа́шеся вре́мя обѣтова́нiя, и́мже кля́тся Бо́гъ Авраа́му, возрасто́ша лю́дiе и умно́жишася во Еги́птѣ,

до́ндеже наста́ ца́рь и́нъ [во Еги́птѣ], и́же не зна́ше Ио́сифа:

се́й злѣ́ умы́сливъ о ро́дѣ на́шемъ, озло́би отцы́ на́шя, умори́ти младе́нцы и́хъ и не оживи́ти {дабы́ изверга́ли младе́нцы своя́ во е́же не бы́ти и́мъ живы́мъ}.

Въ не́же вре́мя роди́ся Моисе́й и бѣ́ уго́денъ Богови, и́же пита́нъ бы́сть ме́сяцы три́ въ дому́ отца́ своего́:

изве́ржена же его́ взя́тъ его́ дщи́ фарао́нова и воспита́ и́ себѣ́ въ сы́на:

и нака́занъ бы́сть Моисе́й все́й прему́дрости Еги́петстѣй, бѣ́ же си́ленъ въ словесѣ́хъ и дѣ́лѣхъ.

Егда́ же исполня́шеся ему́ лѣ́тъ четы́редесятихъ вре́мя, взы́де на се́рдце ему́ посѣти́ти бра́тiю свою́ сы́ны Изра́илевы:

и ви́дѣвъ нѣ́коего оби́дима, посо́бствова и сотвори́ отмще́нiе оби́димому, уби́въ Еги́птянина.

Мня́ше же разумѣ́ти бра́тiямъ свои́мъ, я́ко Бо́гъ руко́ю его́ да́стъ и́мъ спасе́нiе: они́ же не разумѣ́ша.

Во у́трiй же де́нь яви́ся и́мъ тя́жущымся и привлача́ше и́хъ въ примире́нiе, ре́къ: му́жiе, бра́тiя есте́ вы́, вску́ю оби́дите дру́гъ дру́га?

Оби́дяй же бли́жняго отри́ну его́, ре́къ: кто́ тя́ поста́ви кня́зя и судiю́ надъ на́ми?

Еда́ уби́ти мя́ ты́ хо́щеши, и́мже о́бразомъ уби́лъ еси́ вчера́ Еги́птянина?

Бѣжа́ же Моисе́й о словеси́ се́мъ и бы́сть пришле́цъ въ земли́ Мадiа́мстѣй, идѣ́же роди́ сы́на два́.

И испо́лньшымся лѣ́томъ четы́редесятимъ, яви́ся ему́ въ пусты́ни горы́ Сина́йскiя А́нгелъ Госпо́день въ пла́мени о́гненѣ въ купинѣ́:

Моисе́й же ви́дѣвъ дивля́шеся видѣ́нiю: приступа́ющу же ему́ разумѣ́ти, бы́сть гла́съ Госпо́день къ нему́:

А́зъ Бо́гъ оте́цъ твои́хъ, Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Исаа́ковъ и Бо́гъ Иа́ковль. Тре́петенъ же бы́въ Моисе́й не смѣ́яше смотри́ти.

Рече́ же ему́ Госпо́дь: изу́й сапоги́ ногу́ твое́ю, мѣ́сто бо, на не́мже стои́ши, земля́ свя́та́ е́сть:

ви́дя ви́дѣхъ озлобле́нiе люді́й Мои́хъ, и́же во Еги́птѣ, и стена́нiе и́хъ услы́шахъ, и снидо́хъ изъя́ти и́хъ: и ны́нѣ гряди́, послю́ тя во Еги́петъ.

Сего́ Моисе́а, его́же отри́нуша, ре́кше: кто́ тя́ поста́ви нача́лника и судiю́? Сего́ Бо́гъ кня́зя и изба́вителя посла́ руко́ю А́нгела я́вльшагося ему́ въ купинѣ́:

се́й изведе́ и́хъ, сотво́рь чудеса́ и зна́менiя въ земли́ Еги́петстѣй и въ Чермнѣ́мъ мо́ри, и въ пусты́ни лѣ́тъ четы́редесять.

Се́й е́сть Моисе́й рекі́й сыно́мъ Изра́илевымъ: Проро́ка ва́мъ воздви́гнетъ Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ от бра́тiи ва́шея я́ко мене́: Того́ послу́шайте.

Се́й е́сть бы́вый въ це́ркви въ пусты́ни со А́нгеломъ, глаго́лавшимъ ему́ на горѣ́ Сина́йстѣй, и со отцы́ на́шими, и́же прiя́тъ словеса́ жи́ва да́ти на́мъ,

его́же не восхотѣ́ша послу́шати отцы́ на́ши, но отри́нуша и́ и обрати́шася се́рдцемъ свои́мъ во Еги́петъ,

ре́кше Ааро́ну: сотвори́ на́мъ бо́ги, и́же предъи́дутъ предъ на́ми, Моисе́ю бо сему́, и́же изведе́ на́съ от земли́ Еги́петскiя, не вѣ́мы, что́ бы́сть ему́.

И сотвори́ша телца́ во дни́ о́ны, и принесо́ша же́ртву и́долу, и веселя́хуся въ дѣ́лѣхъ руку́ свое́ю.

Отврати́ся же Бо́гъ и предаде́ и́хъ служи́ти во́емъ небе́снымъ, я́коже пи́сано е́сть въ кни́зѣ проро́къ: еда́ заколе́нiя и же́ртвы принесо́сте Ми́ лѣ́тъ четы́редесять въ пусты́ни, до́ме Изра́илевъ?

И воспрiя́сте ски́нiю Моло́хову и звѣзду́ бо́га ва́шего Ремфа́на, о́бразы, я́же сотвори́сте покланя́тися и́мъ: и преселю́ вы да́лѣе Вавило́на.

Сѣ́нь свидѣ́нiя бя́ше отце́мъ на́шымъ въ пусты́ни, я́коже повелѣ́ Глаго́ляй Моисе́ови сотвори́ти ю́ по о́бразу, его́же ви́дѣ:

ю́же и внесо́ша прiе́мше отцы́ на́ши со Иису́сомъ во одержа́нiе язы́ковъ, и́хже изри́ну Бо́гъ от лица́ оте́цъ на́шихъ, да́же до дні́й Дави́да:

и́же обрѣ́те благода́ть предъ Бо́гомъ и испроси́ обрѣсти́ селе́нiе Бо́гу Иа́ковлю.

Соломо́нъ же созда́ ему́ хра́мъ.

Но Вы́шнiй не въ рукотворе́нныхъ це́рквахъ живе́тъ, я́коже проро́къ глаго́летъ:

небо Мнѣ́ престо́лъ е́сть, земля́ же подно́жiе нога́ма Мои́ма: кі́й хра́мъ сози́ждете Ми́, глаго́летъ Госпо́дь, или́ ко́е мѣ́сто поко́ищу Моему́?

Не рука́ ли Моя́ сотвори́ сiя́ вся́?

Жестоковы́йнiи и необрѣ́заннiи сердцы́ и ушесы́, вы́ при́сно Ду́ху Свято́му проти́витеся, я́коже отцы́ ва́ши, та́ко и вы́:

кого́ от проро́къ не изгна́ша отцы́ ва́ши? И уби́ша предвозвѣсти́вшыя о прише́ствiи Пра́веднаго, Его́же вы́ ны́нѣ преда́теле и уби́йцы бы́сте,

и́же прiя́сте зако́нъ устрое́нiемъ А́нгелскимъ и не сохрани́сте.

Слы́шаще же сiя́, распыха́хуся сердцы́ свои́ми и скрежета́ху зубы́ на́нь.

Стефа́нъ же сы́й испо́лнь Ду́ха Свя́та, воззрѣ́въ на не́бо, ви́дѣ сла́ву Бо́жiю и Иису́са стоя́ща о десну́ю Бо́га,

и рече́: се́, ви́жу небеса́ отве́рста и Сы́на Человѣ́ча о десну́ю стоя́ща Бо́га.

Возопи́вше же гла́сомъ ве́лiимъ, затыка́ху у́шы свои́ и устреми́шася единоду́шно на́нь,

и изве́дше внѣ́ гра́да, ка́менiемъ побива́ху его́: и свидѣ́телiе [сне́мше] ри́зы своя́ положи́ша при ногу́ ю́ноши нарица́емаго Са́вла,

и ка́менiемъ побива́ху Стефа́на, моля́щася и глаго́люща: Го́споди Иису́се, прiими́ ду́хъ мо́й.

Прекло́нь же колѣ́на, возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ: Го́споди, не поста́ви и́мъ грѣха́ сего́. И сiя́ ре́къ у́спе.

Украинский (Огієнко)

Запитав тоді первосвященик: Чи це так?

Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці!
Бог слави з́явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані,

і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу.

Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані.
А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.

Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він.

І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років.

Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить.
Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці.

І дав Він йому заповіта обрізання.
І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його.
А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.

А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту.
Але Бог був із ним,

і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.

А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки.

Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.

А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід.

Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п́ять душ.

І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.

І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.

А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,

аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.

Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.

Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом.
Він годований був у домі батька свойого три місяці.

А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.

І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.

А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.

Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.

Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.

А наступного дня, як сварились вони, він з́явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?

А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?

Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?

І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.

А коли сорок років проминуло, то з́явивсь йому Ангол Господній у полум́ї куща огняного в пустині Сінайської гори.

А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння.
А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:

Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів!
І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути…

І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!

Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити.
Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.

Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з́явився в кущі, послав за старшого й визвольника.

Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині.

Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!

Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати;

що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,

промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського…

І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук.

Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів?

Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм…
Через те запроваджу вас аж за Вавилон!

У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.

Її наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида.

Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.

І Соломон збудував Йому дім.

Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:

Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм!
Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?

Хіба не рука Моя все це створила?…

О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних!
Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!

Котрого з пророків батьки ваші не переслідували?
Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,

ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…

Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього…

А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,

і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…

Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!…

І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його.
А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом.

І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!…

Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха!
І, промовивши це, він спочив…

Арабский (Arabic Van Dyke)

فَقَالَ رَئِيسُ الْكَهَنَةِ:«أَتُرَى هذِهِ الأُمُورُ هكَذَا هِيَ؟»

فَقَالَ:«أَيُّهَا الرِّجَالُ الإِخْوَةُ وَالآبَاءُ، اسْمَعُوا! ظَهَرَ إِلهُ الْمَجْدِ لأَبِينَا إِبْرَاهِيمَ وَهُوَ فِي مَا بَيْنَ النَّهْرَيْنِ، قَبْلَمَا سَكَنَ فِي حَارَانَ

وَقَالَ لَهُ: اخْرُجْ مِنْ أَرْضِكَ وَمِنْ عَشِيرَتِكَ، وَهَلُمَّ إِلَى الأَرْضِ الَّتِي أُرِيكَ.

فَخَرَجَ حِينَئِذٍ مِنْ أَرْضِ الْكَلْدَانِيِّينَ وَسَكَنَ فِي حَارَانَ. وَمِنْ هُنَاكَ نَقَلَهُ، بَعْدَ مَا مَاتَ أَبُوهُ، إِلَى هذِهِ الأَرْضِ الَّتِي أَنْتُمُ الآنَ سَاكِنُونَ فِيهَا.

وَلَمْ يُعْطِهِ فِيهَا مِيرَاثًا وَلاَ وَطْأَةَ قَدَمٍ، وَلكِنْ وَعَدَ أَنْ يُعْطِيَهَا مُلْكًا لَهُ وَلِنَسْلِهِ مِنْ بَعْدِهِ، وَلَمْ يَكُنْ لَهُ بَعْدُ وَلَدٌ.

وَتَكَلَّمَ اللهُ هكَذَا: أَنْ يَكُونَ نَسْلُهُ مُتَغَرِّبًا فِي أَرْضٍ غَرِيبَةٍ، فَيَسْتَعْبِدُوهُ وَيُسِيئُوا إِلَيْهِ أَرْبَعَ مِئَةِ سَنَةٍ،

وَالأُمَّةُ الَّتِي يُسْتَعْبَدُونَ لَهَا سَأَدِينُهَا أَنَا، يَقُولُ اللهُ. وَبَعْدَ ذلِكَ يَخْرُجُونَ وَيَعْبُدُونَنِي فِي هذَا الْمَكَانِ.

وَأَعْطَاهُ عَهْدَ الْخِتَانِ، وَهكَذَا وَلَدَ إِسْحَاقَ وَخَتَنَهُ فِي الْيَوْمِ الثَّامِنِ. وَإِسْحَاقُ وَلَدَ يَعْقُوبَ، وَيَعْقُوبُ وَلَدَ رُؤَسَاءَ الآبَاءِ الاثْنَيْ عَشَرَ.

وَرُؤَسَاءُ الآبَاءِ حَسَدُوا يُوسُفَ وَبَاعُوهُ إِلَى مِصْرَ، وَكَانَ اللهُ مَعَهُ،

وَأَنْقَذَهُ مِنْ جَمِيعِ ضِيقَاتِهِ، وَأَعْطَاهُ نِعْمَةً وَحِكْمَةً أَمَامَ فِرْعَوْنَ مَلِكِ مِصْرَ، فَأَقَامَهُ مُدَبِّرًا عَلَى مِصْرَ وَعَلَى كُلِّ بَيْتِهِ.

«ثُمَّ أَتَى جُوعٌ عَلَى كُلِّ أَرْضِ مِصْرَ وَكَنْعَانَ، وَضِيقٌ عَظِيمٌ، فَكَانَ آبَاؤُنَا لاَ يَجِدُونَ قُوتًا.

وَلَمَّا سَمِعَ يَعْقُوبُ أَنَّ فِي مِصْرَ قَمْحًا، أَرْسَلَ آبَاءَنَا أَوَّلَ مَرَّةٍ.

وَفِي الْمَرَّةِ الثَّانِيَةِ اسْتَعْرَفَ يُوسُفُ إِلَى إِخْوَتِهِ، وَاسْتَعْلَنَتْ عَشِيرَةُ يُوسُفَ لِفِرْعَوْنَ.

فَأَرْسَلَ يُوسُفُ وَاسْتَدْعَى أَبَاهُ يَعْقُوبَ وَجَمِيعَ عَشِيرَتِهِ، خَمْسَةً وَسَبْعِينَ نَفْسًا.

فَنَزَلَ يَعْقُوبُ إِلَى مِصْرَ وَمَاتَ هُوَ وَآبَاؤُنَا،

وَنُقِلُوا إِلَى شَكِيمَ وَوُضِعُوا فِي الْقَبْرِ الَّذِي اشْتَرَاهُ إِبْرَاهِيمُ بِثَمَنٍ فِضَّةٍ مِنْ بَنِي حَمُورَ أَبِي شَكِيمَ.

وَكَمَا كَانَ يَقْرُبُ وَقْتُ الْمَوْعِدِ الَّذِي أَقْسَمَ اللهُ عَلَيْهِ لإِبْرَاهِيمَ، كَانَ يَنْمُو الشَّعْبُ وَيَكْثُرُ فِي مِصْرَ،

إِلَى أَنْ قَامَ مَلِكٌ آخَرُ لَمْ يَكُنْ يَعْرِفُ يُوسُفَ.

فَاحْتَالَ هذَا عَلَى جِنْسِنَا وَأَسَاءَ إِلَى آبَائِنَا، حَتَّى جَعَلُوا أَطْفَالَهُمْ مَنْبُوذِينَ لِكَيْ لاَ يَعِيشُوا.

«وَفِي ذلِكَ الْوَقْتِ وُلِدَ مُوسَى وَكَانَ جَمِيلاً جِدًّا، فَرُبِّيَ هذَا ثَلاَثَةَ أَشْهُرٍ فِي بَيْتِ أَبِيهِ.

وَلَمَّا نُبِذَ، اتَّخَذَتْهُ ابْنَةُ فِرْعَوْنَ وَرَبَّتْهُ لِنَفْسِهَا ابْنًا.

فَتَهَذَّبَ مُوسَى بِكُلِّ حِكْمَةِ الْمِصْرِيِّينَ، وَكَانَ مُقْتَدِرًا فِي الأَقْوَالِ وَالأَعْمَالِ.

وَلَمَّا كَمِلَتْ لَهُ مُدَّةُ أَرْبَعِينَ سَنَةً، خَطَرَ عَلَى بَالِهِ أَنْ يَفْتَقِدَ إِخْوَتَهُ بَنِي إِسْرَائِيلَ.

وَإِذْ رَأَى وَاحِدًا مَظْلُومًا حَامَى عَنْهُ، وَأَنْصَفَ الْمَغْلُوبَ، إِذْ قَتَلَ الْمِصْرِيَّ.

فَظَنَّ أَنَّ إِخْوَتَهُ يَفْهَمُونَ أَنَّ اللهَ عَلَى يَدِهِ يُعْطِيهِمْ نَجَاةً، وَأَمَّا هُمْ فَلَمْ يَفْهَمُوا.

وَفِي الْيَوْمِ الثَّانِي ظَهَرَ لَهُمْ وَهُمْ يَتَخَاصَمُونَ، فَسَاقَهُمْ إِلَى السَّلاَمَةِ قَائِلاً: أَيُّهَا الرِّجَالُ، أَنْتُمْ إِخْوَةٌ. لِمَاذَا تَظْلِمُونَ بَعْضُكُمْ بَعْضًا؟

فَالَّذِي كَانَ يَظْلِمُ قَرِيبَهُ دَفَعَهُ قَائِلاً: مَنْ أَقَامَكَ رَئِيسًا وَقَاضِيًا عَلَيْنَا؟

أَتُرِيدُ أَنْ تَقْتُلَنِي كَمَا قَتَلْتَ أَمْسَ الْمِصْرِيَّ؟

فَهَرَبَ مُوسَى بِسَبَبِ هذِهِ الْكَلِمَةِ، وَصَارَ غَرِيبًا فِي أَرْضِ مَدْيَانَ، حَيْثُ وَلَدَ ابْنَيْنِ.

«وَلَمَّا كَمِلَتْ أَرْبَعُونَ سَنَةً، ظَهَرَ لَهُ مَلاَكُ الرَّبِّ فِي بَرِّيَّةِ جَبَلِ سِينَاءَ فِي لَهِيبِ نَارِ عُلَّيْقَةٍ.

فَلَمَّا رَأَى مُوسَى ذلِكَ تَعَجَّبَ مِنَ الْمَنْظَرِ. وَفِيمَا هُوَ يَتَقَدَّمُ لِيَتَطَلَّعَ، صَارَ إِلَيْهِ صَوْتُ الرَّبِّ:

أَنَا إِلهُ آبَائِكَ، إِلهُ إِبْرَاهِيمَ وَإِلهُ إِسْحَاقَ وَإِلهُ يَعْقُوبَ. فَارْتَعَدَ مُوسَى وَلَمْ يَجْسُرْ أَنْ يَتَطَلَّعَ.

فَقَالَ لَهُ الرَّبُّ: اخْلَعْ نَعْلَ رِجْلَيْكَ، لأَنَّ الْمَوْضِعَ الَّذِي أَنْتَ وَاقِفٌ عَلَيْهِ أَرْضٌ مُقَدَّسَةٌ.

إِنِّي لَقَدْ رَأَيْتُ مَشَقَّةَ شَعْبِي الَّذِينَ فِي مِصْرَ، وَسَمِعْتُ أَنِينَهُمْ وَنَزَلْتُ لأُنْقِذَهُمْ. فَهَلُمَّ الآنَ أُرْسِلُكَ إِلَى مِصْرَ.

«هذَا مُوسَى الَّذِي أَنْكَرُوهُ قَائِلِينَ: مَنْ أَقَامَكَ رَئِيسًا وَقَاضِيًا؟ هذَا أَرْسَلَهُ اللهُ رَئِيسًا وَفَادِيًا بِيَدِ الْمَلاَكِ الَّذِي ظَهَرَ لَهُ فِي الْعُلَّيْقَةِ.

هذَا أَخْرَجَهُمْ صَانِعًا عَجَائِبَ وَآيَاتٍ فِي أَرْضِ مِصْرَ، وَفِي الْبَحْرِ الأَحْمَرِ، وَفِي الْبَرِّيَّةِ أَرْبَعِينَ سَنَةً.

«هذَا هُوَ مُوسَى الَّذِي قَالَ لِبَنِي إِسْرَائِيلَ: نَبِيًّا مِثْلِي سَيُقِيمُ لَكُمُ الرَّبُّ إِلهُكُمْ مِنْ إِخْوَتِكُمْ. لَهُ تَسْمَعُونَ.

هذَا هُوَ الَّذِي كَانَ فِي الْكَنِيسَةِ فِي الْبَرِّيَّةِ، مَعَ الْمَلاَكِ الَّذِي كَانَ يُكَلِّمُهُ فِي جَبَلِ سِينَاءَ، وَمَعَ آبَائِنَا. الَّذِي قَبِلَ أَقْوَالاً حَيَّةً لِيُعْطِيَنَا إِيَّاهَا.

الَّذِي لَمْ يَشَأْ آبَاؤُنَا أَنْ يَكُونُوا طَائِعِينَ لَهُ، بَلْ دَفَعُوهُ وَرَجَعُوا بِقُلُوبِهِمْ إِلَى مِصْرَ

قَائِلِينَ لِهَارُونَ: اعْمَلْ لَنَا آلِهَةً تَتَقَدَّمُ أَمَامَنَا، لأَنَّ هذَا مُوسَى الَّذِي أَخْرَجَنَا مِنْ أَرْضِ مِصْرَ لاَ نَعْلَمُ مَاذَا أَصَابَهُ!

فَعَمِلُوا عِجْلاً فِي تِلْكَ الأَيَّامِ وَأَصْعَدُوا ذَبِيحَةً لِلصَّنَمِ، وَفَرِحُوا بِأَعْمَالِ أَيْدِيهِمْ.

فَرَجَعَ اللهُ وَأَسْلَمَهُمْ لِيَعْبُدُوا جُنْدَ السَّمَاءِ، كَمَا هُوَ مَكْتُوبٌ فِي كِتَابِ الأَنْبِيَاءِ: هَلْ قَرَّبْتُمْ لِي ذَبَائِحَ وَقَرَابِينَ أَرْبَعِينَ سَنَةً فِي الْبَرِّيَّةِ يَا بَيْتَ إِسْرَائِيلَ؟

بَلْ حَمَلْتُمْ خَيْمَةَ مُولُوكَ، وَنَجْمَ إِلهِكُمْ رَمْفَانَ، التَّمَاثِيلَ الَّتِي صَنَعْتُمُوهَا لِتَسْجُدُوا لَهَا. فَأَنْقُلُكُمْ إِلَى مَا وَرَاءَ بَابِلَ.

«وَأَمَّا خَيْمَةُ الشَّهَادَةِ فَكَانَتْ مَعَ آبَائِنَا فِي الْبَرِّيَّةِ، كَمَا أَمَرَ الَّذِي كَلَّمَ مُوسَى أَنْ يَعْمَلَهَا عَلَى الْمِثَالِ الَّذِي كَانَ قَدْ رَآهُ،

الَّتِي أَدْخَلَهَا أَيْضًا آبَاؤُنَا إِذْ تَخَلَّفُوا عَلَيْهَا مَعَ يَشُوعَ فِي مُلْكِ الأُمَمِ الَّذِينَ طَرَدَهُمُ اللهُ مِنْ وَجْهِ آبَائِنَا، إِلَى أَيَّامِ دَاوُدَ

الَّذِي وَجَدَ نِعْمَةً أَمَامَ اللهِ، وَالْتَمَسَ أَنْ يَجِدَ مَسْكَنًا لإِلهِ يَعْقُوبَ.

وَلكِنَّ سُلَيْمَانَ بَنَى لَهُ بَيْتًا.

لكِنَّ الْعَلِيَّ لاَ يَسْكُنُ فِي هَيَاكِلَ مَصْنُوعَاتِ الأَيَادِي، كَمَا يَقُولُ النَّبِيُّ:

السَّمَاءُ كُرْسِيٌّ لِي، وَالأَرْضُ مَوْطِئٌ لِقَدَمَيَّ. أَيَّ بَيْتٍ تَبْنُونَ لِي؟ يَقُولُ الرَّبُّ، وَأَيٌّ هُوَ مَكَانُ رَاحَتِي؟

أَلَيْسَتْ يَدِي صَنَعَتْ هذِهِ الأَشْيَاءَ كُلَّهَا؟

«يَا قُسَاةَ الرِّقَابِ، وَغَيْرَ الْمَخْتُونِينَ بِالْقُلُوبِ وَالآذَانِ! أَنْتُمْ دَائِمًا تُقَاوِمُونَ الرُّوحَ الْقُدُسَ. كَمَا كَانَ آبَاؤُكُمْ كَذلِكَ أَنْتُمْ!

أَيُّ الأَنْبِيَاءِ لَمْ يَضْطَهِدْهُ آبَاؤُكُمْ؟ وَقَدْ قَتَلُوا الَّذِينَ سَبَقُوا فَأَنْبَأُوا بِمَجِيءِ الْبَارِّ، الَّذِي أَنْتُمُ الآنَ صِرْتُمْ مُسَلِّمِيهِ وَقَاتِلِيهِ،

الَّذِينَ أَخَذْتُمُ النَّامُوسَ بِتَرْتِيبِ مَلاَئِكَةٍ وَلَمْ تَحْفَظُوهُ».

فَلَمَّا سَمِعُوا هذَا حَنِقُوا بِقُلُوبِهِمْ وَصَرُّوا بِأَسْنَانِهِمْ عَلَيْهِ.

وَأَمَّا هُوَ فَشَخَصَ إِلَى السَّمَاءِ وَهُوَ مُمْتَلِئٌ مِنَ الرُّوحِ الْقُدُسِ، فَرَأَى مَجْدَ اللهِ، وَيَسُوعَ قَائِمًا عَنْ يَمِينِ اللهِ.

فَقَالَ:«هَا أَنَا أَنْظُرُ السَّمَاوَاتِ مَفْتُوحَةً، وَابْنَ الإِنْسَانِ قَائِمًا عَنْ يَمِينِ اللهِ».

فَصَاحُوا بِصَوْتٍ عَظِيمٍ وَسَدُّوا آذَانَهُمْ، وَهَجَمُوا عَلَيْهِ بِنَفْسٍ وَاحِدَةٍ،

وَأَخْرَجُوهُ خَارِجَ الْمَدِينَةِ وَرَجَمُوهُ. وَالشُّهُودُ خَلَعُوا ثِيَابَهُمْ عِنْدَ رِجْلَيْ شَابٍّ يُقَالُ لَهُ شَاوُلُ.

فَكَانُوا يَرْجُمُونَ اسْتِفَانُوسَ وَهُوَ يَدْعُو وَيَقُولُ:«أَيُّهَا الرَّبُّ يَسُوعُ اقْبَلْ رُوحِي».

ثُمَّ جَثَا عَلَى رُكْبَتَيْهِ وَصَرَخَ بِصَوْتٍ عَظِيمٍ:«يَارَبُّ، لاَ تُقِمْ لَهُمْ هذِهِ الْخَطِيَّةَ». وَإِذْ قَالَ هذَا رَقَدَ.

Таджикский

Языки

Он гоҳ саркоҳин пурсид: “Оё инҳо рост мегўнд ?“

Ба ҷавоб гуфт: “Эй бародарон ва эй падарон, гўш кунед! Худои Зулҷалол ба падари мо Иброҳим, вақте ки ў дар Бананаҳрай буд, яъне пеш аз он ки ба Ҳоррон муҳоҷират кунад, зоҳир шуд

Ва ба ў гуфт: ́Замини худ ва ақрабои худро тарк намо ва сўи замине ки ба ту нишон медиҳам, равона шав́.

Аз замини калдониён берун омада, дар Ҳоррон маскан гирифт; баъд аз вафоти падараш, Худо ўро аз он ҷо ба замине ки шумо дар он иқомат доред, кўчонид,

Ва аз он ба андозаи як кафи пой ҳам ба тасарруфи ў надод, вале дар ҳамон вақте ки ў ҳанўз фарзанде надошт, ваъда кард, ки ўро ва баъд аз ў наслашро молики он гардонад.

Ва Худо ба ў гуфт, ки насли ў дар замини бегона монанди ғарибон зиндагӣ хоҳанд кард, ва муддати чорсадсол онҳоро дар бандагӣ нигоҳ дошта, азоб хоҳанд дод.

́Аммо Ман́, гуфт Худо, ́бар он халқе ки онҳоро дар бандагӣ нигоҳ дорад, доварӣ хоҳам кард, ва баъд аз он онҳо берун омада, дар ин макон ба Ман ибодат хоҳанд кард́.

Ва аҳди хатнаро ба ў дод. Пас аз ин Иброҳим падари Исҳоқ шуда, дар рўзи ҳаштум ўро хатна кард; ва Исҳоқ падари Яъқуб ва Яъқуб падари дувоздаҳ сарқабила гардид,

Сарқабилаҳо аз Юсуф ҳасад бурда, ўро ба Миср фурўхтанд; лекин Худо бо ў буд.

Ва ўро аз ҳамаи мусибатҳояш халосӣ дод, ва ба ў ҳикмат ва ҳусни таваҷҷўҳ дар назари фиръавн подшоҳи Миср бахшид, то ўро бар Миср ва бар тамоми хонаи худ ҳукмфармо таъин кард.

Дар тамомми замини Миср ва Канъон қаҳтӣ рўй дода, боиси кулфати бузурге гардид, ва падарони мо қуте наёфтанд.

Чун Яъқуб шунид, ки дар Миср ғалла ёфт мешавад, бори аввал падарони моро ба он ҷо фиристод;

Дар сафари дуюм Юсуф худро ба бародаронаш шиносонд, ва аслу насаби Юсуф ба фиръавн маълум шуд.

Юсуф кас фиристода, падари худ Яъқуб ва тамоми хешу таборашро, ки ҳафтоду панҷ нафар буданд, дъват намуд.

Яъқуб ба Миср омад, ва худаш ва падарони мо вафот ёфтанд;

Онҳоро ба Шакем бурда, дар мақбарае ки Иброҳим аз банӣ-Ҳамўри шакеми ба нуқраи худ харида буд, дафн карданд.

Баробари наздик омадани вақти ваъдае ки Худо дар бораи он ба Иброҳим қасам ёд карда буд, қавм дар Миср меафзуд ва бузург мешуд,

То даме ки подшоҳи дигаре ба тахт нишаст, ки Юсуфро намешинохт;

Ў бар зидди нажоди мо найрангбозӣ карда, падарони моро ба танг овард ва амр фармуд, ки кўдакони навзоди худро бароварда партоянд, то ки зинда намонанд.

Дар он вақт Мусо таваллуд шуд, ки дар назди Худо бағоят ҷамил буд, ва муддати се моҳ дар хонаи падари худ парвариш ёфт;

Ҳангоме ки ўро броварда партофтанд, духтари фиръавн ўро гирифта, ҳамчун фарзанди худ калон кард;

Мусо тамоми ҳикмати Мисрро таълим гирифта, дар сухан ва амал қавӣ шуд.

Вақте ки ў чиҳилсола шуд, ба дилаш омад, ки бародарони худ, банӣ-Исроилро тафаққуди ҳол кунад;

Чун якеро мазлум дид, ўро ҳимоят кард ва интиқоми он ситамкашро гирифта, мисриро кушт.

Ў гумон мекард, ки бародаронаш хоҳанд фаҳмид, ки Худо ба василаи ў онҳоро наҷот медиҳад, аммо онҳо нафаҳмиданд.

Рўзи дигар назди онҳо омада дид, ки муноқиша мекунанд, ва онҳоро оштӣ доданӣ шуда, гуфт: ́Эй мардумон, шумо бародар ҳастед, чаро якдигарро меранҷонед?́

Вале он касе ки ба ёри худ тааддӣ мекард, ўро тела дода, гуфт: “Кӣ туро бар мо ҳоким ва қозӣ таъин кардааст?

Оё мехоҳӣ маро низ бикушӣ, чунон ки дирўз он мисриро куштӣ?“.

Мусо, ҳамин ки ин суханонро шунид, гурехта рафт ва дар замини Мидиён ғурбат ихтиёр кард, ва дар он ҷо аз ў ду писар таваллуд шуд.

Чун чиҳил сол гузашт, дар биёбони атрофи кўҳи Сино фариштаи Худованд дар шўълаи буттаи фурўзон ба ў зоҳир шуд.

Мусо, чун дид, аз ин рўъё дар ҳайрат афтод, ва ҳамгоме ки наздик меомад, то ки назар андозад, садои Худованд ба гўшаш расид:

́Ман Худои падарони ту, Худои Иброҳим ва Худои Исҳоқ ва Худои Яъқуб ҳастам́. Мусо ба ларза даромада, ҷуръат накард, ки назар андозад.

Худованд ба ў гуфт: ́Кафшҳоятро аз пойҳоят бикаш, зеро ҷое ки дар он истодаӣ, замини муқаддас аст;

Ситамеро, ки қавми Ман дар Миср мекашад, дидаам ва оҳу нолаи онҳоро шунидаам ва барои наҷот додани онҳо фиромадаам; акнун биё, то ки туро ба Миср бифиристам́.

Ҳамон Мусоро, ки рад карда, гуфта буданд: ́Кӣ туро ҳоким ва қозӣ таъин кардааст?́, Худо ба василаи фариштае ки дар бутта ба ў зоҳир шуд, ҳоким ва раҳокунанди таъин намуда, фиристод;

Ў онҳоро берун оварда, дар давоми чуҳил сол дар замини Миср ва дар баҳри Қулзум ва дар биёбон мўъҷизоту аломот ба амал овард.

Ин ҳамон Мусост, ки ба банӣ-Исроил гуфт: ́Худованд Худои шумо Пайғамбаре мисли ман барои шумо аз миёни бародарони шумо ба миён хоҳад овард; ба суханони Ў гўш диҳед́.

Ин ҳамон аст, ки дар ҷамоат дар биёбон бо фариштае ки дар кўҳи Сино бо ў сухан гуфт, ва бо падарони мо буд, ва калимоти зиндаро қабул кард, то ки ба мо бирасонад,

Вале падарони мо нахостанд ба ў итоат кунанд, балки ўро рад карданд, ва дилҳои онҳо сўи Миср моил шуд

Ва ба Ҳорун гуфтанд: ́Барои мо худоёне бисоз, ки пешопеши мо равона бошад, зеро намедонем, бар сари Мусо, ки моро аз замини Миср берун овард, чӣ омадааст́.

Дар он айём гўсолае сохтанд ва ба он бут қурбониҳо карданд ва аз аъмоли дастҳои худ хеле шод гаштанд.

Аммо Худо аз онҳо рўй гардонда, вогузор кард, ки сипоҳи осмонро парастиш намоянд, чунон ки дар китоби анбиё навишта шудааст: ́Эй хонадони Исроил! Оё дар давоми чиҳил сол дар биёбон барои Ман қурвониҳо ва ҳадияҳо тақдим кардед?

Хаймаи Малук ва кавкаби худои худ Римфонро бардошта мегаштед, ки ин санамҳоро барои парастиш сохта будед; пас, шуморо ба он тарафи Бобил бадарға хоҳам кард́.

Падарони мо дар биёбон хаймаи шаҳодат доштанд, чунон ки Худо ба Мусо амр фармуда гуфта буд, ки онро мувофиқи намунае ки дидааст, бисозад.

Онро падарони мо гирифта, ҳамроҳи Еҳушаъ ба мулки қавмҳо оварданд, вақте ки Худо онҳоро аз сари роҳи падарони мо бадар ронд, ва хайма то замони Довуд дар он ҷо монд.

Ки ў дар ҳузури Худо илтифот ёфт ва дархост намуд, ки маскане барои Худои Яъқуб омода кунад.

Вале Сулаймон барои Ў хонае сохт.

Аммо Ҳаққи Таоло дар маъбадҳои сохтаи дасти инсон маскан намегирад, чунон ки набӣ гуфтааст:

́Осмон́, магўяд Худованд,́курсии Ман аст, ва замин пойандози Ман; чӣ гуна хонае барои Ман бино хоҳед кард ва чӣ гуна маконе барои оромиши Ман?

Магар ҳамаи ин чизҳоро дасти Ман наофаридааст?́

Эй гарданкашон! Эй соҳибони дилҳо ба гўшҳои номахтун! Шумо ҳамеша ба Рўҳулқудс муқобилат мекунед, шумо низ моманди падарони худ ҳастед:

Кист аз анбиё, ки падарони шумо ўро таъқиб накарда бошанд? Онҳо касонеро куштанд, ки аз омадани Он Одил пешакӣ хабар дода буданд, ва алҳол шумо Худи Ўро таслим кардед ва ба қатл расондед,

Оре, шумо Тавротро, ки ба василаи фариштагон барқарор шуд, қабул кардед, вале аз риояти он гардан тофтед“.

Чун инро шуниданд, он қадар дарғазаб шуданд, ки дандонҳои худро ба ҳам месоиданд.

Аммо ў, ки пур аз Рўҳулқудс буд, сўи осмон нигариста, ҷалоли Худо ва Исоро, ки ба ямини Худо истода буд, дид.

Ва гуфт: “Инак, осмонро кушода ва Писари Одамро ба ямини Худо истода мебинам“.

Вале онҳо бо овози баланд фарьёд зада ва гўшҳои худро маҳкам карда, якдилона ба ў ҳамла оварданд

Ва аз шаҳр берун бароварда, сангсор каданд, ва шоҳидон ҷомаҳои худро назди пойҳои ҷавоне ки Шоул ном дошт, гузоштанд.

Вақте ки Истефанусро сангсор мекарданд, ў дуо мехонду мегуфт: “Эй Исои Худованд! Рўҳи маро қабул кун“

Сонӣ зону зада, бо овози баланд нидо кард: “Худовандо! Ин гуноҳро ба ҳисоби онҳо дохил накун“. Инро гуфта ҷон дод.