Азбука веры » Би́блия » Апока́липсiс » гл.9

Апока́липсiс, Глава 9

Толкования

Толкования главы

9:1

9:2

9:3

9:4

см.:Исх.12:23;Иез.9:4;Откр.7:3;

9:5

9:6

см.:Иов.3:21;Ис.2:19;Ос.10:8;Лк.23:30;

9:7

9:8

см.:Иоил.1:6;

9:9

см.:Иоил.2:5;

9:10

9:11

9:12

9:13

9:14

9:15

9:16

9:17

9:18

9:19

9:20

9:21

Церковнославянский (рус)

И пя́тый А́нгелъ воструби́, и ви́дѣхъ звѣзду́ съ небесе́ спа́дшу на зе́млю: и да́нъ бы́сть е́й клю́чь студенца́ бе́здны:

и отве́рзе студенца́ бе́здны, и взы́де ды́мъ от студенца́ я́ко ды́мъ пе́щи вели́ки, и оме́рче со́лнце и возду́хъ от ды́ма студени́чнаго.

И от ды́ма изыдо́ша пру́зи на зе́млю, и дана́ бы́сть и́мъ о́бласть, я́коже и́мутъ о́бласть скорпі́и земны́я.

И рѣче́но бы́сть и́мъ, да не вредя́тъ травы́ земны́я, ни вся́каго зла́ка, ни вся́каго дре́ва, но человѣ́ки то́чiю, и́же не и́мутъ печа́ти Бо́жiя на челѣ́хъ свои́хъ.

И дано́ бы́сть и́мъ, да не убiю́тъ и́хъ, но да му́ку прiи́мутъ пя́ть ме́сяцей: и муче́нiе и́хъ я́ко муче́нiе скорпі́ево, егда́ усѣ́кнетъ человѣ́ка.

И въ ты́я дни́ взы́щутъ человѣ́цы сме́рти, и не обря́щутъ ея́: и вожделѣ́ютъ умре́ти, и убѣжи́тъ от ни́хъ сме́рть.

И уподобле́нiя пруго́въ подо́бна ко́немъ угото́вленымъ на бра́нь: и на глава́хъ и́хъ я́ко вѣнцы́ уподо́блени зла́ту, и ли́ца и́хъ я́ко ли́ца человѣ́ческа:

и имѣ́яху власы́, я́ко власы́ же́нскiя, и зу́бы и́хъ, я́ко льво́въ бѣ́ша:

и имѣ́яху броня́, я́ко броня́ желѣ́зны, и гла́съ кри́лъ и́хъ, я́ко гла́съ колесни́цъ, егда́ ко́ни мно́зи теку́тъ на бра́нь:

и имѣ́яху о́шибы подо́бны скорпі́инымъ, и жа́ла бя́ху во о́шибѣхъ и́хъ: и дана́ бѣ́ о́бласть и́мъ вреди́ти человѣ́ки пя́ть ме́сяцъ.

И имѣ́ли надъ собо́ю царя́ а́ггела бе́здны, ему́же и́мя евре́йски Ава́ддонъ, а е́ллински Аполли́онъ.

Го́ре еди́но отъи́де: се́, гряду́тъ еще́ два́ го́ря по си́хъ.

И шесты́й А́нгелъ воструби́, и слы́шахъ гла́съ еди́нъ от четы́рехъ рого́въ олтаря́ злата́го су́щаго предъ Бо́гомъ,

глаго́лющiй шесто́му А́нгелу имѣ́ющу трубу́: разрѣши́ четы́ри А́нгелы свя́заны при рѣцѣ́ вели́цѣй Евфра́тъ.

И разрѣше́ни бы́ша четы́ри А́нгели угото́вани на ча́съ и де́нь, и ме́сяцъ и лѣ́то, да избiю́тъ тре́тiю ча́сть человѣ́къ.

И число́ во́иновъ ко́нныхъ двѣ́ тмѣ́ те́мъ: и слы́шахъ число́ и́хъ.

И та́ко ви́дѣхъ въ видѣ́нiи ко́ни, и сѣдя́щыя на ни́хъ иму́щыя броня́ о́гненны и иаки́нѳовы и жу́пелны: и главы́ ко́немъ [и́хъ] я́ко главы́ льво́мъ, и изъ у́стъ и́хъ исхожда́ше о́гнь и ды́мъ и жу́пелъ.

И от трiе́хъ я́звъ си́хъ поги́бе тре́тiя ча́сть человѣ́ковъ, от огня́ и от ды́ма и от жу́пела, исходя́щихъ изъ у́стъ и́хъ:

о́бласть бо ко́ней во устѣ́хъ и́хъ бѣ́ [и во о́шибѣхъ и́хъ], и {и́бо} о́шиби и́хъ подо́бни змие́мъ, иму́ще главы́ и тѣ́ми па́кости дѣ́юще.

И про́чiи от человѣ́къ, и́же не врежде́ни бы́ша {не избiе́ни бы́ша} я́зывами си́ми, ниже́ пока́яшася от дѣ́лъ ру́къ свои́хъ, да не покло́нятся де́мономъ, ни и́доломъ златы́мъ и сре́брянымъ, и мѣ́дянымъ и ка́меннымъ и древяны́мъ, и́же ни ви́дѣти мо́гутъ, ни слы́шати, ни ходи́ти:

и не пока́яшася от убі́йствъ свои́хъ, ни от волхвова́нiй свои́хъ, ниже́ от блуда́ своего́, ниже́ от та́тьбъ свои́хъ.

Украинский (Огієнко)

І засурмив п́ятий Ангол, і я бачив зорю, що спала із неба додолу.
І їй даний був ключ від криниці безодньої.

І вона відімкнула криницю безодню, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі.
І затьмилося сонце й повітря від криничного диму…

А з диму на землю вийшла сарана, і дано їй міць, як мають міць скорпіони земні.

І наказано їй, щоб вона не шкодила земній траві, ані жадному зіллю, ані жадному дереву, але тільки тим людям, які на чолах не мають печатки Божої.

І було дано їй, щоб їх не вбивати, але мучити п́ять місяців;
а мука від неї, як мука від скорпіона, коли вкусить людину.

І в ті дні люди смерти шукатимуть, та не знайдуть її!
Померти вони захотять, та втече від них смерть!…

А вигляд сарани був подібний до коней, на війну приготованих;
а на головах у неї немов би вінки, подібні на золото, а обличчя її немов людські обличчя.

І мала волосся як волосся жіноче, а її зуби були немов лев́ячі.

І мала вона панцери, немов панцери залізні;
а шум її крил немов шум колесниць, коли коней багато біжить на війну.

І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жала, а в неї в хвостах її влада п́ять місяців шкодити людям.

І мала вона над собою царя, ангола безодні;
йому по-єврейському ім́я Аваддон, а по-грецькому звався він Аполліон!

Одне горе минуло!
Ось за ним ще два горя надходять!

І засурмив шостий Ангол, і я почув один голос із чотирьох рогів золотого жертівника, який перед Богом,

що казав шостому Анголові, який мав сурму: Розв́яжи чотирьох Анголів, що пов́язані при великій річці Ефраті.

І були порозв́язувані чотири Анголи, приготовані на годину, і на день, і на місяць, і на рік, щоб убили третину людей.

А число кінного війська двадцять тисяч раз по десять тисяч;
і я чув їхнє число.

І так бачив я коней в видінні, а на них верхівців, що панцери мали огняні, і гіяцинтові, і сірчані.
А голови в коней немов голови лев́ячі, а з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка.

І побита була третина людей від цих трьох поразок, від огню, і від диму, і від сірки, що виходили з їхніх ротів.

Сила бо коней була в їхнім роті та в їхніх хвостах.
А хвости їхні подібні до вужів, що мають голови, і ними вони шкоду чинять.

А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам́яним, і дерев́яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити.

І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх…

Синодальный

1 Пятая труба; саранча – армия Аполлиона. 13 Шестая труба: четыре Ангела и конное войско.

Пятый Ангел вострубил, и я увидел звезду, падшую с неба на землю, и дан был ей ключ от кладязя бездны.

Она отворила кладязь бездны, и вышел дым из кладязя, как дым из большой печи; и помрачилось солнце и воздух от дыма из кладязя.

И из дыма вышла саранча на землю, и дана была ей власть, какую имеют земные скорпионы.

И сказано было ей, чтобы не делала вреда траве земной, и никакой зелени, и никакому дереву, а только одним людям, которые не имеют печати Божией на челах своих.

И дано ей не убивать их, а только мучить пять месяцев; и мучение от нее подобно мучению от скорпиона, когда ужалит человека.

В те дни люди будут искать смерти, но не найдут ее; пожелают умереть, но смерть убежит от них.

По виду своему саранча была подобна коням, приготовленным на войну; и на головах у ней как бы венцы, похожие на золотые, лица же ее – как лица человеческие;

и волосы у ней – как волосы у женщин, а зубы у ней были, как у львов.

На ней были брони, как бы брони железные, а шум от крыльев ее – как стук от колесниц, когда множество коней бежит на войну;

у ней были хвосты, как у скорпионов, и в хвостах ее были жала; власть же ее была – вредить людям пять месяцев.

Царем над собою она имела ангела бездны; имя ему по-еврейски Аваддон, а по-гречески Аполлион*. //*Губитель.

Одно горе прошло; вот, идут за ним еще два горя.

Шестой Ангел вострубил, и я услышал один голос от четырех рогов золотого жертвенника, стоящего пред Богом,

говоривший шестому Ангелу, имевшему трубу: освободи четырех Ангелов, связанных при великой реке Евфрате.

И освобождены были четыре Ангела, приготовленные на час и день, и месяц и год, для того, чтобы умертвить третью часть людей.

Число конного войска было две тьмы тем; и я слышал число его.

Так видел я в видении коней и на них всадников, которые имели на себе брони огненные, гиацинтовые и серные; головы у коней – как головы у львов, и изо рта их выходил огонь, дым и сера.

От этих трех язв, от огня, дыма и серы, выходящих изо рта их, умерла третья часть людей;

ибо сила коней заключалась во рту их и в хвостах их; а хвосты их были подобны змеям, и имели головы, и ими они вредили.

Прочие же люди, которые не умерли от этих язв, не раскаялись в делах рук своих, так чтобы не поклоняться бесам и золотым, серебряным, медным, каменным и деревянным идолам, которые не могут ни видеть, ни слышать, ни ходить.

И не раскаялись они в убийствах своих, ни в чародействах своих, ни в блудодеянии своем, ни в воровстве своем.

Испанский Reina-Valera 1995

Языки

El quinto ángel tocó la trompeta, y vi una estrella que cayó del cielo a la tierra. Y se le dio la llave del pozo del abismo.

Abrió el pozo del abismo, y del pozo subió humo como humo de un gran horno, y el sol y el aire se oscurecieron por el humo del pozo.

Del humo salieron langostas sobre la tierra, y se les dio poder, como el poder que tienen los escorpiones de la tierra.

Se les mandó que no dañaran la hierba de la tierra, ni cosa verde alguna ni ningún árbol, sino solamente a los hombres que no tuvieran el sello de Dios en sus frentes.

Pero no se les permitió que los mataran, sino que los atormentaran cinco meses; y su tormento era como el tormento del escorpión cuando hiere al hombre.

En aquellos días los hombres buscarán la muerte, pero no la hallarán; ansiarán morir, pero la muerte huirá de ellos.

El aspecto de las langostas era semejante a caballos preparados para la guerra; en las cabezas tenían como coronas de oro, sus caras eran como caras humanas,

tenían cabello como cabello de mujer y sus dientes eran como de leones;

tenían corazas como corazas de hierro y el ruido de sus alas era como el estruendo de muchos carros de caballos corriendo a la batalla;

tenían colas como de escorpiones, y también aguijones, y en sus colas tenían poder para dañar a los hombres durante cinco meses.

Sobre ellos tienen como rey al ángel del abismo, cuyo nombre en hebreo es Abadón, y en griego, Apolión.

El primer ay pasó; pero vienen aún dos ayes después de esto.

El sexto ángel tocó la trompeta, y oí una voz de entre los cuatro cuernos del altar de oro que estaba delante de Dios,

la cual decía al sexto ángel que tenía la trompeta: «¡Desata a los cuatro ángeles que están atados junto al gran río Éufrates!»

Y fueron desatados los cuatro ángeles que estaban preparados para la hora, día, mes y año, a fin de matar la tercera parte de los hombres.

Y el número de los ejércitos de los jinetes era de doscientos millones. Yo oí su número.

Así vi en visión los caballos y sus jinetes, que tenían corazas de fuego, zafiro y azufre. Las cabezas de los caballos eran como cabezas de leones, y de sus bocas salía fuego, humo y azufre.

Por estas tres plagas fue muerta la tercera parte de los hombres: por el fuego, el humo y el azufre que salía de sus bocas,

pues el poder de los caballos estaba en sus bocas y en sus colas, porque sus colas, semejantes a serpientes, tenían cabezas y con ellas dañan.

Los demás hombres, los que no fueron muertos con estas plagas, ni aun así se arrepintieron de las obras de sus manos ni dejaron de adorar a los demonios y a las imágenes de oro, plata, bronce, piedra y madera, las cuales no pueden ver ni oír ni andar.

No se arrepintieron de sus homicidios, ni de sus hechicerías, ni de su fornicación, ni de sus robos.