до́ндеже вни́де [предъ мя́] данiи́лъ, ему́же и́мя Валтаса́ръ, по и́менiя бо́га моего́, и́же Ду́ха Бо́жiя свя́та и́мать въ себѣ́, и со́нъ предъ ни́мъ рѣ́хъ:

Валтаса́ре, кня́же обая́телей, его́же а́зъ разумѣ́хъ, я́ко Ду́хъ Бо́жiй святы́й и́маши, и вся́кая та́йна не изнемога́етъ предъ тобо́ю, слы́ши видѣ́нiе сна́ моего́, е́же ви́дѣхъ, и сказа́нiе его́ повѣ́ждь мнѣ́.

И видѣ́нiе главы́ моея́ на ло́жи мое́мъ зрѣ́хъ, и се́, дре́во средѣ́ земли́, и высота́ его́ вели́ка:

и возвели́чися дре́во то́ и укрѣпи́ся, и высота́ его́ досяза́ше до небесе́, и величина́ его́ до коне́цъ земли́ всея́,

ли́ствiе его́ прекра́сное, и пло́дъ его́ мно́гъ, и пи́ща всѣ́хъ въ не́мъ, и подъ ни́мъ вселя́хуся вси́ звѣ́рiе ди́вiи, и въ вѣ́твехъ его́ живя́ху [вся́] пти́цы небе́сныя, и от него́ пита́шеся вся́ка пло́ть.

Ви́дѣхъ во снѣ́ но́щiю на ло́жи мое́мъ, и се́, бо́дрый и святы́й от небесе́ сни́де

и возгласи́ крѣ́пцѣ и та́ко рече́: посѣцы́те дре́во и обі́йте вѣ́тви его́, и оттряси́те ли́ствiе его́ и разсы́плите пло́дъ его́, да позы́блются звѣ́рiе подъ ни́мъ и пти́цы съ вѣ́твiй его́:

то́чiю отра́сль коре́нiя его́ въ земли́ оста́вите, и во у́зѣ желѣ́знѣ и мѣ́днѣ, и во зла́цѣ внѣ́шнемъ и въ росѣ́ небе́снѣй всели́тся, и со звѣрьми́ [ди́вiими] ча́сть его́ во травѣ́ земнѣ́й:

се́рдце его́ от человѣ́къ измѣни́тся, и се́рдце звѣри́но да́стся ему́, и се́дмь време́нъ измѣня́тся надъ ни́мъ:

изрѣче́нiемъ бо́драго сло́во, и глаго́лъ святы́хъ проше́нiе: да увѣ́дятъ живу́щiи, я́ко владѣ́етъ вы́шнiй ца́рствомъ человѣ́ческимъ, и ему́же восхо́щетъ, да́стъ е́, и уничтоже́нное человѣ́ковъ возста́витъ надъ ни́мъ.

Се́й со́нъ, его́же ви́дѣхъ а́зъ Навуходоно́соръ ца́рь: ты́ же, Валтаса́ре, сказа́нiе его́ повѣ́ждь, я́ко вси́ му́дрiи ца́рства моего́ не мо́гутъ сказа́нiя его́ повѣ́дати мнѣ́, ты́ же, данiи́ле, мо́жеши, я́ко Ду́хъ Бо́жiй свя́тъ въ тебѣ́.

Тогда́ данiи́лъ, ему́же и́мя Валтаса́ръ, ужасе́ся а́ки на еди́нъ ча́съ, и размышле́нiя его́ смуща́ху его́. И отвѣща́ ца́рь и рече́: Валтаса́ре, со́нъ мо́й и сказа́нiе его́ да не смуща́етъ тебе́. И отвѣща́ Валтаса́ръ и рече́: господи́не, да бу́детъ со́нъ се́й ненави́дящымъ тя́, и сказа́нiе его́ враго́мъ твои́мъ.

Дре́во, е́же ви́дѣлъ еси́ возвели́чившееся и укрѣпи́вшееся, его́же высота́ досяза́ше до небесе́ и величина́ его́ на всю́ зе́млю,

и ли́ствiе его́ благоцвѣ́тное и пло́дъ его́ мно́гъ, и пи́ща всѣ́мъ въ не́мъ, подъ ни́мъ живя́ху звѣ́рiе ди́вiи, и въ вѣ́твехъ его́ угнѣздя́хуся пти́цы небе́сныя:

ты́ еси́, царю́, я́ко возвели́чился еси́ и укрѣпѣ́лъ, и вели́чество твое́ возвели́чися и досяже́ небесе́, и вла́сть твоя́ до коне́цъ земли́.

И я́ко ви́дѣ ца́рь бо́драго и свята́го сходя́ща съ небесе́, и рече́: посѣцы́те дре́во и разсы́плите е́, то́чiю прониче́нiе коре́нiя его́ въ земли́ оста́вите, и во у́зѣ желѣ́знѣ и мѣ́дянѣ и во зла́цѣ внѣ́шнемъ и въ росѣ́ небе́снѣй водвори́тся, и со звѣрьми́ ди́вiими ча́сть его́, до́ндеже се́дмь време́нъ премѣня́тся надъ ни́мъ:

сiе́ сказа́нiе его́, царю́, и изрѣче́нiе вы́шняго е́сть, е́же приспѣ́ на господи́на моего́ царя́:

изжену́тъ тя́ от человѣ́къ, и съ ди́вiими звѣрьми́ бу́детъ житiе́ твое́, и траво́ю а́ки вола́ напита́ютъ тя́, и от росы́ небе́сныя тѣ́ло твое́ ороси́тся, и се́дмь време́нъ измѣня́тся надъ тобо́ю, до́ндеже увѣ́си, я́ко владѣ́етъ вы́шнiй ца́рствомъ человѣ́ческимъ, и ему́же восхо́щетъ, да́стъ е́.

А е́же рече́: оста́вите прониче́нiе коре́нiя дре́ва [въ земли́]: ца́рство твое́ тебѣ́ бу́детъ, отне́лѣже увѣ́си вла́сть небе́сную.

Сего́ ра́ди, царю́ совѣ́тъ мо́й да бу́детъ тебѣ́ уго́денъ, и грѣхи́ твоя́ ми́лостынями искупи́ и непра́вды твоя́ щедро́тами убо́гихъ: не́гли бу́детъ долготерпѣли́въ грѣхо́мъ твои́мъ Бо́гъ.

Сiя́ вся́ постиго́ша Навуходоно́сора царя́.

По двоюна́десяти ме́сяцѣхъ въ дому́ ца́рства своего́, въ Вавило́нѣ бѣ́ ходя́,

отвѣща́ ца́рь и рече́: нѣ́сть ли се́й Вавило́нъ вели́кiй, его́же а́зъ согради́хъ въ до́мъ ца́рства, въ держа́вѣ крѣ́пости моея́, въ че́сть сла́вы моея́?

Еще́ сло́ву су́щу во устѣ́хъ царя́, гла́съ съ небесе́ бы́сть: тебѣ́ глаго́лется, Навуходоно́соре царю́: ца́ртво твое́ пре́йде от тебе́,

и от человѣ́къ отжену́тъ тя́, и со звѣрьми́ ди́вiими житiе́ твое́, и траво́ю а́ки вола́ напита́ютъ тя́ и се́дмь време́нъ измѣня́тся на тебѣ́, до́ндеже увѣ́си, я́ко владѣ́етъ вы́шнiй ца́рствомъ человѣ́ческимъ, и ему́же восхо́щетъ, да́стъ е́.

Въ то́й ча́съ сло́во сконча́ся на цари́ Навуходоно́сорѣ, и от человѣ́къ отгна́ся, и траву́ а́ки во́лъ ядя́ше, и от росы́ небе́сныя тѣ́ло его́ ороси́ся, до́ндеже вла́си ему́ я́ко льву́ возрасто́ша и но́гти ему́ а́ки пти́цамъ.

И по сконча́нiи тѣ́хъ дні́й, а́зъ Навуходоно́соръ о́чи свои́ на не́бо воздви́гъ, и у́мъ мо́й ко мнѣ́ возврати́ся, и вы́шняго благослови́хъ, и живу́щаго во вѣ́ки похвали́хъ и просла́вихъ, я́ко вла́сть его́ вла́сть вѣ́чна, и ца́рство его́ въ ро́ды и ро́ды,

и вси́ живу́щiи на земли́ ни во что́же вмѣни́шася, и по во́ли свое́й твори́тъ въ си́лѣ небе́снѣй и въ селе́нiи земнѣ́мъ: и нѣ́сть, и́же воспроти́вится руцѣ́ его́ и рече́тъ ему́: что́ сотвори́лъ еси́?

Въ то́ вре́мя у́мъ мо́й возврати́ся ко мнѣ́, и въ че́сть ца́рства моего́ прiидо́хъ, и зра́къ мо́й возврати́ся ко мнѣ́, и нача́лницы мои́ и вельмо́жи мои́ иска́ху мене́: и въ ца́рствѣ мое́мъ утверди́хся, и вели́чество изоби́лнѣе приложи́ся мнѣ́.

Ны́нѣ у́бо а́зъ Навуходоно́соръ хвалю́ и превозношу́ и сла́влю Царя́ небе́снаго, я́ко вся́ дѣла́ его́ и́стинна, и путiе́ его́ судьбы́, и вся́ ходя́щыя въ го́рдости мо́жетъ смири́ти.

Французский (LSG)

Nebucadnetsar, roi, à tous les peuples, aux nations, aux hommes de toutes langues, qui habitent sur toute la terre. Que la paix vous soit donnée avec abondance!

Il m'a semblé bon de faire connaître les signes et les prodiges que le Dieu suprême a opérés à mon égard.

Que ses signes sont grands! que ses prodiges sont puissants! Son règne est un règne éternel, et sa domination subsiste de génération en génération.

Moi, Nebucadnetsar, je vivais tranquille dans ma maison, et heureux dans mon palais.

J'ai eu un songe qui m'a effrayé; les pensées dont j'étais poursuivi sur ma couche et les visions de mon esprit me remplissaient d'épouvante.

J'ordonnai qu'on fît venir devant moi tous les sages de Babylone, afin qu'ils me donnassent l'explication du songe.

Alors vinrent les magiciens, les astrologues, les Chaldéens et les devins. Je leur dis le songe, et ils ne m'en donnèrent point l'explication.

En dernier lieu, se présenta devant moi Daniel, nommé Beltschatsar d'après le nom de mon dieu, et qui a en lui l'esprit des dieux saints. Je lui dis le songe:

Beltschatsar, chef des magiciens, qui as en toi, je le sais, l'esprit des dieux saints, et pour qui aucun secret n'est difficile, donne-moi l'explication des visions que j'ai eues en songe.

Voici les visions de mon esprit, pendant que j'étais sur ma couche. Je regardais, et voici, il y avait au milieu de la terre un arbre d'une grande hauteur.

Cet arbre était devenu grand et fort, sa cime s'élevait jusqu'aux cieux, et on le voyait des extrémités de toute la terre.

Son feuillage était beau, et ses fruits abondants; il portait de la nourriture pour tous; les bêtes des champs s'abritaient sous son ombre, les oiseaux du ciel faisaient leur demeure parmi ses branches, et tout être vivant tirait de lui sa nourriture.

Dans les visions de mon esprit, que j'avais sur ma couche, je regardais, et voici, un de ceux qui veillent et qui sont saints descendit des cieux.

Il cria avec force et parla ainsi: Abattez l'arbre, et coupez ses branches; secouez le feuillage, et dispersez les fruits; que les bêtes fuient de dessous, et les oiseaux du milieu de ses branches!

Mais laissez en terre le tronc où se trouvent les racines, et liez-le avec des chaînes de fer et d'airain, parmi l'herbe des champs. Qu'il soit trempé de la rosée du ciel, et qu'il ait, comme les bêtes, l'herbe de la terre pour partage.

Son coeur d'homme lui sera ôté, et un coeur de bête lui sera donné; et sept temps passeront sur lui.

Cette sentence est un décret de ceux qui veillent, cette résolution est un ordre des saints, afin que les vivants sachent que le Très Haut domine sur le règne des hommes, qu'il le donne à qui il lui plaît, et qu'il y élève le plus vil des hommes.

Voilà le songe que j'ai eu, moi, le roi Nebucadnetsar. Toi, Beltschatsar, donnes-en l'explication, puisque tous les sages de mon royaume ne peuvent me la donner; toi, tu le peux, car tu as en toi l'esprit des dieux saints.

Alors Daniel, nommé Beltschatsar, fut un moment stupéfait, et ses pensées le troublaient. Le roi reprit et dit: Beltschatsar, que le songe et l'explication ne te troublent pas! Et Beltschatsar répondit: Mon seigneur, que le songe soit pour tes ennemis, et son explication pour tes adversaires!

L'arbre que tu as vu, qui était devenu grand et fort, dont la cime s'élevait jusqu'aux cieux, et qu'on voyait de tous les points de la terre;

cet arbre, dont le feuillage était beau et les fruits abondants, qui portait de la nourriture pour tous, sous lequel s'abritaient les bêtes des champs, et parmi les branches duquel les oiseaux du ciel faisaient leur demeure,

c'est toi, ô roi, qui es devenu grand et fort, dont la grandeur s'est accrue et s'est élevée jusqu'aux cieux, et dont la domination s'étend jusqu'aux extrémités de la terre.

Le roi a vu l'un de ceux qui veillent et qui sont saints descendre des cieux et dire: Abattez l'arbre, et détruisez-le; mais laissez en terre le tronc où se trouvent les racines, et liez-le avec des chaînes de fer et d'airain, parmi l'herbe des champs; qu'il soit trempé de la rosée du ciel, et que son partage soit avec les bêtes des champs, jusqu'à ce que sept temps soient passés sur lui.

Voici l'explication, ô roi, voici le décret du Très Haut, qui s'accomplira sur mon seigneur le roi.

On te chassera du milieu des hommes, tu auras ta demeure avec les bêtes des champs, et l'on te donnera comme aux boeufs de l'herbe à manger; tu seras trempé de la rosée du ciel, et sept temps passeront sur toi, jusqu'à ce que tu saches que le Très Haut domine sur le règne des hommes et qu'il le donne à qui il lui plaît.

L'ordre de laisser le tronc où se trouvent les racines de l'arbre signifie que ton royaume te restera quand tu reconnaîtras que celui qui domine est dans les cieux.

C'est pourquoi, ô roi, puisse mon conseil te plaire! mets un terme à tes péchés en pratiquant la justice, et à tes iniquités en usant de compassion envers les malheureux, et ton bonheur pourra se prolonger.

Toutes ces choses se sont accomplies sur le roi Nebucadnetsar.

Au bout de douze mois, comme il se promenait dans le palais royal à Babylone,

le roi prit la parole et dit: N'est-ce pas ici Babylone la grande, que j'ai bâtie, comme résidence royale, par la puissance de ma force et pour la gloire de ma magnificence?

La parole était encore dans la bouche du roi, qu'une voix descendit du ciel: Apprends, roi Nebucadnetsar, qu'on va t'enlever le royaume.

On te chassera du milieu des hommes, tu auras ta demeure avec les bêtes des champs, on te donnera comme aux boeufs de l'herbe à manger; et sept temps passeront sur toi, jusqu'à ce que tu saches que le Très Haut domine sur le règne des hommes et qu'il le donne à qui il lui plaît.

Au même instant la parole s'accomplit sur Nebucadnetsar. Il fut chassé du milieu des hommes, il mangea de l'herbe comme les boeufs, son corps fut trempé de la rosée du ciel; jusqu'à ce que ses cheveux crussent comme les plumes des aigles, et ses ongles comme ceux des oiseaux.

Après le temps marqué, moi, Nebucadnetsar, je levai les yeux vers le ciel, et la raison me revint. J'ai béni le Très Haut, j'ai loué et glorifié celui qui vit éternellement, celui dont la domination est une domination éternelle, et dont le règne subsiste de génération en génération.

Tous les habitants de la terre ne sont à ses yeux que néant: il agit comme il lui plaît avec l'armée des cieux et avec les habitants de la terre, et il n'y a personne qui résiste à sa main et qui lui dise: Que fais-tu?

En ce temps, la raison me revint; la gloire de mon royaume, ma magnificence et ma splendeur me furent rendues; mes conseillers et mes grands me redemandèrent; je fus rétabli dans mon royaume, et ma puissance ne fit que s'accroître.

Maintenant, moi, Nebucadnetsar, je loue, j'exalte et je glorifie le roi des cieux, dont toutes les oeuvres sont vraies et les voies justes, et qui peut abaisser ceux qui marchent avec orgueil.

Украинский (Огієнко)

Я, Навуходоносор, був спокійний в своєму домі, і щасливий у палаті своїй.

Я бачив сон, і він настрашив мене, а думки на моєму ложі та видіння моєї голови налякали мене.

І був виданий від мене наказ привести перед мене всіх вавилонських мудреців, щоб вони об́явили мені розв́язку сна.

Того часу поприходили чарівники, заклиначі, халдеї та віщуни, і я розповів перед ними сон, та вони не об́явили мені його розв́язки.

І аж останній прийшов перед мене Даниїл, якому ім́я Валтасар, як ім́я мого бога, і що в ньому дух Святого Бога.
І я розповів йому сон та й сказав:

Валтасаре, начальнику чарівників, я знаю, що в тобі дух Святого Бога, і всяка таємниця не тяжка тобі.
Скажи видіння мого сну, що я бачив, та його розв́язку.

А видіння моєї голови на моєму ложі такі.
Я бачив, аж ось дерево серед землі, а вишина його велика.

Це дерево стало велике та сильне, і вишина його сягала до Неба, а його обвід до кінця всієї землі.

Віття його гарне, плід його великий, а в ньому пожива для всіх.
Під ним знаходила собі тінь польова звірина, а на його галуззях мешкали птахи небесні, і з нього живилося кожне тіло.

Бачив я у видіннях своєї голови на моєму ложі, аж ось зійшов з неба Сторож Божий та Святий.

І він кликнув із силою, і так проказав: Зрубайте це дерево, і повідрубуйте галуззя його, позривайте віття його, і порозсипайте його плід.
Нехай розійдеться з-під нього звірина, а птахи з галуззя його!

Та позоставте в землі пня його кореня, але в путах залізних та мідяних, на зеленій польовій траві.
І небесною росою нехай він зрошується, а його частка зо звіриною на польовій траві.

Його людське серце змінять, і буде дане йому серце звірине, і сім часів перейдуть над ним.

Через постанову Сторожів Божих це слово, а повідженням Святих ця річ, аж прийде до того, що пізнають живі, що над людським царством панує Всевишній, і кому схоче, дає його, і низького з людей ставить над ним.

Оцей сон бачив я, цар Навуходоносор, а ти, Валтасаре, скажи його розв́язку, бо всі мудреці мого царства не можуть сказати мені розв́язки, а ти можеш, бо в тобі дух Святого Бога.

Тоді Даниїл, що ім́я йому Валтасар, остовпів на одну годину, і думки його перестрашили його.
Цар заговорив та й сказав: Валтасаре, нехай не страшить тебе цей сон та його розв́язка!
Валтасар відповів та й сказав: Мій пане, на ворогів би твоїх цей сон, а його розв́язка на твоїх би неприятелів!

Дерево, яке ти бачив, що було велике та міцне, і вишина його сягала до неба, а обвід його на всю землю,

а віття його гарне, і плід його великий, і в ньому пожива для всіх, під ним мешкала польова звірина, а на його галуззях перебували птахи небесні,

ти, царю, той, що став великий та потужний, і твоя великість побільшилася, і сягнула аж до небес, а панування твоє до кінців землі.

А що цар бачив Божого Сторожа та Святого, який сходив із небес, і сказав: Зрубайте це дерево, і знищте його, та позоставте в землі пня його кореня, але в путах залізних та мідяних, на зеленій польовій траві;
і небесною росою нехай він зрошується, а його частка з польовою звіриною, аж поки перейдуть над ним сім часів,

то ось розв́язка, царю, і це постанова Всевишнього, що сягає на мого пана царя:

І тебе виженуть від людей, і з польовою звіриною буде пробування твоє, і дадуть тобі їсти траву, як волам, і з небесної роси тебе зросять, і сім часів перейдуть над тобою, аж поки пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче.

А що сказали позоставити пня кореня дерева, твоє царство позостанеться тобі, якщо ти пізнаєш, що панує небо.

Тому, царю, нехай буде до вподоби моя рада тобі, зламай же свої гріхи справедливістю, а свої провини милістю для вбогих, щоб твій мир був довготривалий.

Усе це сталося над царем Навуходоносором.

На кінці дванадцяти місяців проходжувався він по царському палацу в Вавилоні.

Цар заговорив та й сказав: Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його на дім царства міццю потуги своєї та на славу моєї пишноти?

Ще це слово було в устах царських, коли з неба впав голос: Тобі говорять, царю Навуходоносоре: Оце царство відходить від тебе!

І від людей тебе відлучать, і з польовою звіриною буде пробування твоє, тобі дадуть на їжу траву, як волам, і сім часів перейдуть над тобою, аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче.

Тієї хвилини виконалося це слово над Навуходоносором, і він був відлучений від людей, і їв траву, як воли, і його тіло зрошувалося з небесної роси, аж його волос став великий, як пір́я орлине, а його пазурі як у птахів.

А на кінці тих днів я, Навуходоносор, звів свої очі до неба, і мій розум вернувся до мене, й я поблагословив Всевишнього, і вічно Живого хвалив я та славив, що Його панування панування вічне, а царство Його з покоління в покоління.

А всі мешканці землі пораховані за ніщо, і Він чинить за Своєю Волею серед небесного війська та мешканців землі, і немає нікого, хто спротивився б Його руці та й сказав би Йому: Що Ти робиш?

Того часу вернувся мій розум до мене, і я вернувся до слави царства свого, і ясність моя вернулася на мене.
І шукали мене мої радники та вельможі мої, і над царством своїм я був поставлений знову, і мені була додана дуже велика величність.

Тепер я, Навуходоносор, хвалю й звеличую та славлю Небесного Царя, що всі чини Його правда, а дорога Його правосуддя, а тих, хто ходить у гордощах, Він може понизити.

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Ego Nabuchodonosor quietus eram in domo mea et florens in palatio meo;

somnium vidi, quod perterruit me, et cogitationes in stratu meo et visiones capitis mei conturbaverunt me.

Et per me propositum est decretum, ut introducerentur in conspectu meo cuncti sapientes Babylonis, ut solutionem somnii indicarent mihi.

Tunc ingrediebantur harioli, magi, Chaldaei et haruspices; et somnium narravi in conspectu eorum, et solutionem eius non indicaverunt mihi;

donec denique ingressus est in conspectu meo Daniel, cui nomen Baltassar secundum nomen dei mei et qui habet spiritum deorum sanctorum in semetipso. Et somnium coram ipso locutus sum:

Baltassar, princeps hariolorum, quem ego scio quod spiritum deorum sanctorum habeas in te, et omne sacramentum non est impossibile tibi, visiones somnii mei, quas vidi, et solutionem eius narra.

Visio capitis mei in cubili meo: Videbam, et ecce arbor in medio terrae, et altitudo eius nimia.

Magna arbor et fortis, et proceritas eius contingens caelum; aspectus illius erat usque ad terminos universae terrae.

Folia eius pulcherrima, et fructus eius nimius, et esca universorum in ea. Subter eam habitabant bestiae agri, et in ramis eius conversabantur volucres caeli, et ex ea vescebatur omnis caro.

Videbam in visione capitis mei super stratum meum, et ecce vigil et sanctus de caelo descendit.

Clamavit fortiter et sic ait: "Succidite arborem et praecidite ramos eius, excutite folia eius et dispergite fructus eius. Fugiant bestiae de sub ea, et volucres de ramis eius.

Verumtamen germen radicum eius in terra sinite et in vinculo ferreo et aereo in herbis agri, et rore caeli tingatur, et cum feris pars eius in herba terrae.

Cor eius ab humano commutetur, et cor ferae detur ei, et septem tempora mutentur super eum.

In sententia vigilum decretum est, et sermo sanctorum petitio, ut cognoscant viventes quoniam dominatur Excelsus in regno hominum et, cuicumque voluerit, dabit illud et humillimum hominem constituet super eo".

Hoc somnium vidi ego rex Nabuchodonosor. Tu ergo, Baltassar, interpretationem narra, quia omnes sapientes regni mei non queunt solutionem edicere mihi; tu autem potes, quia spiritus deorum sanctorum in te est».

Tunc Daniel, cuius nomen Baltassar, obstupuit quasi una hora, et cogitationes eius conturbabant eum. Respondens autem rex ait: «Baltassar, somnium et interpretatio eius non conturbent te». Respondit Baltassar et dixit: «Domine mi, somnium his, qui te oderunt, et interpretatio eius hostibus tuis sit.

Arborem, quam vidisti sublimem atque robustam, cuius altitudo pertingit ad caelum, et aspectus illius in omnem terram,

et rami eius pulcherrimi, et fructus eius nimius, et esca omnium in ea, subter eam habitantes bestiae agri, et in ramis eius commorantes aves caeli,

tu es, rex, qui magnificatus es et invaluisti, et magnitudo tua crevit et pervenit usque ad caelum, et potestas tua in terminos terrae.

Quod autem vidit rex vigilem et sanctum descendere de caelo et dicere: "Succidite arborem et dissipate illam; attamen germen radicum eius in terra dimittite, et vinculo ferreo et aereo in herbis agri, et rore caeli conspergatur, et cum feris sit pars eius, donec septem tempora mutentur super eum",

haec est interpretatio, rex, et sententia Altissimi, quae pervenit super dominum meum regem:

et eicient te ab hominibus, et cum bestiis feris erit habitatio tua, et fenum ut boves comedes et rore caeli infunderis; septem quoque tempora mutabuntur super te, donec scias quod dominetur Excelsus super regnum hominum et, cuicumque voluerit, det illud.

Quod autem praeceperunt, ut relinqueretur germen radicum eius, id est arboris, regnum tuum tibi manebit, postquam cognoveris potestatem caeli.

Quam ob rem, rex, consilium meum placeat tibi, et peccata tua eleemosynis redime et iniquitates tuas misericordiis pauperum; sic longitudo erit prosperitati tuae».

Omnia haec venerunt super Nabuchodonosor regem.

Post finem mensium duodecim in palatio regni Babylonis deambulabat;

responditque rex et ait: «Nonne haec est Babylon magna, quam ego aedificavi in domum regni, in robore fortitudinis meae et in gloria decoris mei?».

Cum adhuc sermo esset in ore regis, vox de caelo ruit: «Tibi dicitur, Nabuchodonosor rex: Regnum tuum transiit a te,

et ab hominibus te eicient, et cum bestiis feris erit habitatio tua: fenum quasi boves comedes; et septem tempora mutabuntur super te, donec scias quod dominetur Excelsus in regno hominum et, cuicumque voluerit, det illud».

Eadem hora sermo completus est super Nabuchodonosor, et ex hominibus abiectus est et fenum ut boves comedit, et rore caeli corpus eius infectum est, donec capilli eius in similitudinem aquilarum crescerent, et ungues eius quasi avium.

«Igitur post finem dierum ego Nabuchodonosor oculos meos ad caelum levavi, et sensus meus redditus est mihi, et Altissimo benedixi et Viventem in sempiternum laudavi et glorificavi, quia potestas eius potestas sempiterna, et regnum eius in generationem et generationem;

et omnes habitatores terrae apud eum in nihilum reputati sunt: iuxta voluntatem enim suam facit tam in virtutibus caeli quam in habitatoribus terrae, et non est qui resistat manui eius et dicat ei: "Quid facis?".

In ipso tempore sensus meus reversus est ad me, et ad honorem regni mei maiestas mea et splendor meus reversa sunt ad me; et optimates mei et magistratus mei requisierunt me, et in regno meo constitutus sum, et magnificentia amplior addita est mihi.

Nunc igitur ego Nabuchodonosor laudo et magnifico et glorifico Regem caeli, quia omnia opera eius veritas, et viae eius iudicium, et gradientes in superbia potest humiliare».