совѣща́ша вси́ и́же во ца́рствѣ твое́мъ воево́ды и кня́зи, ипа́ти и облада́ющiи страна́ми, е́же уста́вити уста́въ ца́рскiй и укрѣпи́ти предѣ́лъ, я́ко а́ще кто́ попро́ситъ проше́нiя от вся́каго бо́га и человѣ́ка до дні́й три́десяти, ра́звѣ то́чiю от тебе́, царю́, да вве́рженъ бу́детъ въ ро́въ ле́вскiй:

ны́нѣ у́бо, царю́, уста́ви предѣ́лъ и положи́ писа́нiе, я́ко да не измѣни́тся за́повѣдь ми́дска и пе́рсска, [да никто́же престу́питъ ея́].

Тогда́ ца́рь да́рiй повелѣ́ вписа́ти за́повѣдь.

Данiи́лъ же егда́ увѣ́дѣ, я́ко за́повѣдь вчини́ся, вни́де въ до́мъ сво́й: две́рцы же отве́рсты ему́ въ го́рницѣ его́ проти́ву Иерусали́ма, въ три́ же времена́ дне́ бя́ше прекланя́я колѣ́на своя́, моля́ся и исповѣ́даяся предъ Бо́гомъ свои́мъ, я́коже бѣ́ творя́ пре́жде.

Тогда́ му́жiе о́нiи наблюдо́ша и обрѣто́ша данiи́ла прося́ща и моля́щася Бо́гу своему́,

и прише́дше рѣ́ша предъ царе́мъ: царю́, не вчини́лъ ли еси́ ты́ предѣ́ла, я́ко да вся́къ человѣ́къ, и́же а́ще попро́ситъ у вся́каго бо́га и человѣ́ка проше́нiя до три́десяти дні́й, но то́чiю у тебе́, царю́, да вве́ржется въ ро́въ ле́вскъ? И рече́ ца́рь: и́стинно сло́во, и за́повѣдь ми́дска и пе́рсска не мимои́детъ.

Тогда́ отвѣща́ша предъ царе́мъ и глаго́лаша: данiи́лъ, и́же от сыно́въ плѣ́на Иуде́йска, не покори́ся за́повѣди твое́й [и не радѣ́] о предѣ́лѣ, его́же вчини́лъ еси́: въ три́ бо времена́ дне́ про́ситъ у Бо́га своего́ проше́нiй свои́хъ.

Тогда́ ца́рь, я́ко слы́шавъ сло́во сiе́, зѣло́ опеча́лися о не́мъ, и о данiи́лѣ пря́шеся е́же изба́вити его́, и бѣ́ да́же до ве́чера пря́ся е́же изба́вити его́.

Тогда́ му́жiе о́нiи глаго́лаша царю́: вѣ́ждь, царю́ я́ко ми́домъ и пе́рсомъ не лѣ́ть е́сть премѣни́ти вся́каго предѣ́ла и уста́ва, его́же ца́рь уста́витъ.

Тогда́ ца́рь рече́, и приведо́ша данiи́ла и вверго́ша его́ въ ро́въ ле́вскъ. И рече́ ца́рь данiи́лу: Бо́гъ тво́й, ему́же ты́ слу́жиши при́сно, то́й изба́витъ тя́.

И принесо́ша ка́мень еди́нъ и возложи́ша на у́стiе рва́, и запеча́та ца́рь пе́рстнемъ свои́мъ и пе́рстнемъ вельмо́жъ свои́хъ, да не измѣни́тся дѣя́нiе о дании́лѣ.

И отъи́де ца́рь въ до́мъ сво́й и ля́же безъ ве́чери, и я́ди не внесо́ша къ нему́: и со́нъ отступи́ от него́. И заключи́ Бо́гъ уста́ льво́мъ, и не стужи́ша данiи́лу.

Тогда́ ца́рь воста́ зау́тра на свѣ́тѣ и со тща́нiемъ прiи́де ко рву́ ле́вску.

И егда́ прибли́жися ко рву́, возопи́ гла́сомъ крѣ́пкимъ: данiи́ле, ра́бе Бо́га жива́го! Бо́гъ тво́й, ему́же ты́ слу́жиши при́сно, возмо́же ли изба́вити тя́ изъ у́стъ льво́выхъ?

И рече́ данiи́лъ царе́ви: царю́, во вѣ́ки живи́:

Бо́гъ мо́й посла́ а́нгела своего́ и затвори́ уста́ льво́въ, и не вреди́ша мене́, я́ко обрѣ́теся предъ ни́мъ пра́вда моя́, и предъ тобо́ю, царю́, согрѣше́нiя не сотвори́хъ.

Тогда́ ца́рь вельми́ возвесели́ся о не́мъ и рече́ данiи́ла извести́ изъ рва́. И изведе́нъ бы́сть данiи́лъ изъ рва́, и вся́каго тлѣ́нiя не обрѣ́теся на не́мъ я́ко вѣ́рова въ Бо́га своего́.

И рече́ ца́рь, и приведо́ша му́жы оклевета́вшыя данiи́ла и въ ро́въ ле́вскъ вверго́ша я́ и сы́ны и́хъ и жены́ и́хъ: и не доидо́ша дна́ рва́, да́же соодолѣ́ша и́мъ львы́ и вся́ ко́сти и́хъ истончи́ша.

Тогда́ да́рiй ца́рь написа́ всѣ́мъ лю́демъ, племено́мъ, я́зы́комъ, живу́щымъ во все́й земли́: ми́ръ ва́мъ да умно́жится:

от лица́ моего́ заповѣ́дася за́повѣдь сiя́ во все́й земли́ ца́рства моего́, да бу́дутъ трепе́щуще и боя́щеся от лица́ Бо́га данiи́лова, я́ко то́й е́сть Бо́гъ живы́й и пребыва́яй во вѣ́ки, и ца́рство его́ не разсы́плется, и вла́сть его́ до конца́:

подъе́млетъ и избавля́етъ, и твори́тъ зна́менiя и чудеса́ на небеси́ и на земли́, и́же изба́ви данiи́ла от у́стъ льво́выхъ.

Данiи́лъ же управля́ше во ца́рствѣ да́рiевѣ и во ца́рствѣ ки́ра пе́рсянина.

Французский (LSG)

Darius trouva bon d'établir sur le royaume cent vingt satrapes, qui devaient être dans tout le royaume.

Il mit à leur tête trois chefs, au nombre desquels était Daniel, afin que ces satrapes leur rendissent compte, et que le roi ne souffrît aucun dommage.

Daniel surpassait les chefs et les satrapes, parce qu'il y avait en lui un esprit supérieur; et le roi pensait à l'établir sur tout le royaume.

Alors les chefs et les satrapes cherchèrent une occasion d'accuser Daniel en ce qui concernait les affaires du royaume. Mais ils ne purent trouver aucune occasion, ni aucune chose à reprendre, parce qu'il était fidèle, et qu'on apercevait chez lui ni faute, ni rien de mauvais.

Et ces hommes dirent: Nous ne trouverons aucune occasion contre ce Daniel, à moins que nous n'en trouvions une dans la loi de son Dieu.

Puis ces chefs et ces satrapes se rendirent tumultueusement auprès du roi, et lui parlèrent ainsi: Roi Darius, vis éternellement!

Tous les chefs du royaume, les intendants, les satrapes, les conseillers, et les gouverneurs sont d'avis qu'il soit publié un édit royal, avec une défense sévère, portant que quiconque, dans l'espace de trente jours, adressera des prières à quelque dieu ou à quelque homme, excepté à toi, ô roi, sera jeté dans la fosse aux lions.

Maintenant, ô roi, confirme la défense, et écris le décret, afin qu'il soit irrévocable, selon la loi des Mèdes et des Perses, qui est immuable.

Là-dessus le roi Darius écrivit le décret et la défense.

Lorsque Daniel sut que le décret était écrit, il se retira dans sa maison, où les fenêtres de la chambre supérieure étaient ouvertes dans la direction de Jérusalem; et trois fois le jour il se mettait à genoux, il priait, et il louait son Dieu, comme il le faisait auparavant.

Alors ces hommes entrèrent tumultueusement, et ils trouvèrent Daniel qui priait et invoquait son Dieu.

Puis ils se présentèrent devant le roi, et lui dirent au sujet de la défense royale: N'as-tu pas écrit une défense portant que quiconque dans l'espace de trente jours adresserait des prières à quelque dieu ou à quelque homme, excepté à toi, ô roi, serait jeté dans la fosse aux lions? Le roi répondit: La chose est certaine, selon la loi des Mèdes et des Perses, qui est immuable.

Ils prirent de nouveau la parole et dirent au roi: Daniel, l'un des captifs de Juda, n'a tenu aucun compte de toi, ô roi, ni de la défense que tu as écrite, et il fait sa prière trois fois le jour.

Le roi fut très affligé quand il entendit cela; il prit à coeur de délivrer Daniel, et jusqu'au coucher du soleil il s'efforça de le sauver.

Mais ces hommes insistèrent auprès du roi, et lui dirent: Sache, ô roi, que la loi des Mèdes et des Perses exige que toute défense ou tout décret confirmé par le roi soit irrévocable.

Alors le roi donna l'ordre qu'on amenât Daniel, et qu'on le jetât dans la fosse aux lions. Le roi prit la parole et dit à Daniel: Puisse ton Dieu, que tu sers avec persévérance, te délivrer!

On apporta une pierre, et on la mit sur l'ouverture de la fosse; le roi la scella de son anneau et de l'anneau de ses grands, afin que rien ne fût changé à l'égard de Daniel.

Le roi se rendit ensuite dans son palais; il passa la nuit à jeun, il ne fit point venir de concubine auprès de lui, et il ne put se livrer au sommeil.

Le roi se leva au point du jour, avec l'aurore, et il alla précipitamment à la fosse aux lions.

En s'approchant de la fosse, il appela Daniel d'une voix triste. Le roi prit la parole et dit à Daniel: Daniel, serviteur du Dieu vivant, ton Dieu, que tu sers avec persévérance, a-t-il pu te délivrer des lions?

Et Daniel dit au roi: Roi, vis éternellement?

Mon Dieu a envoyé son ange et fermé la gueule des lions, qui ne m'ont fait aucun mal, parce que j'ai été trouvé innocent devant lui; et devant toi non plus, ô roi, je n'ai rien fait de mauvais.

Alors le roi fut très joyeux, et il ordonna qu'on fît sortir Daniel de la fosse. Daniel fut retiré de la fosse, et on ne trouva sur lui aucune blessure, parce qu'il avait eu confiance en son Dieu.

Le roi ordonna que ces hommes qui avaient accusé Daniel fussent amenés et jetés dans la fosse aux lions, eux, leurs enfants et leurs femmes; et avant qu'ils fussent parvenus au fond de la fosse, les lions les saisirent et brisèrent tous leur os.

Après cela, le roi Darius écrivit à tous les peuples, à toutes les nations, aux hommes de toutes langues, qui habitaient sur toute la terre: Que la paix vous soit donnée avec abondance!

J'ordonne que, dans toute l'étendue de mon royaume, on ait de la crainte et de la frayeur pour le Dieu de Daniel. Car il est le Dieu vivant, et il subsiste éternellement; son royaume ne sera jamais détruit, et sa domination durera jusqu'à la fin.

C'est lui qui délivre et qui sauve, qui opère des signes et des prodiges dans les cieux et sur la terre. C'est lui qui a délivré Daniel de la puissance des lions.

Daniel prospéra sous le règne de Darius, et sous le règne de Cyrus, le Perse.

Украинский (Огієнко)

А мідянин Дарій одержав царство в віці шостидесяти й двох років.

Сподобалося Дарієві, і він поставив над царством сто й двадцять сатрапів, щоб були над усім царством.

А вище від них три найвищі урядники, що одним із них був Даниїл, яким ці сатрапи здавали звіт, а цар щоб не був пошкодований.

Тоді цей Даниїл блищав над найвищими урядниками та сатрапами, бо в ньому був високий дух, і цар задумував поставити його над усім царством.

Тоді найвищі урядники та сатрапи стали шукати причини оскаржити Даниїла в справі царства, але жодної причини чи вади знайти не могли, бо той був вірний, і жодна помилка чи вада не була знайдена на нього.

Тоді ці люди сказали: Ми не знайдемо на цього Даниїла жодної причини, якщо не знайдемо проти нього в законі його Бога.

Тоді найвищі урядники та ті сатрапи поспішили до царя, і так йому говорили: Царю Даріє, живи навіки!

Нарадилися всі найвищі урядники царства, заступники та сатрапи, радники та підсатрапи встановити царську постанову та видати заборону, щоб аж до тридцяти день кожен, хто буде просити яке прохання від якогобудь бога чи людини, крім від тебе, о царю, був укинений до лев́ячої ями.

Тепер, царю, затверди цю заборону, і напиши це писання, яке не могло б бути змінене за законом мідян та персів, що не міг би бути відмінений.

Тому цар Дарій написав це писання та заборону.

А Даниїл, коли довідався, що було написане те писання, пішов до свого дому, а вікна його в його горниці були відчинені навпроти Єрусалиму, і в три усталені порі на день він падав на свої коліна, і молився та славив свого Бога, бо робив так і перед тим.

Тоді ці мужі поспішили до нього, і знайшли Даниїла, що він просив та благав свого Бога.

Тоді вони підійшли й розповіли перед царем про царську заборону: Чи ж не написав ти заборони, що кожна людина, яка буде просити аж до тридцяти день від якогобудь бога чи людини, окрім від тебе, царю, буде вкинена до лев́ячої ями?
Цар відповів та й сказав: Це слово певне, як право мідян та персів, що не може бути відмінене.

Тоді вони відповіли та й сказали перед царем: Даниїл, що з вигнання Юдиних синів, не звернув уваги на тебе, о царю, та на заборону, яку написав ти, і в три усталені порі на день приносить свою молитву.

Тоді цар, як почув це слово, сильно засмутився, і звернув свою думку на Даниїла, щоб його врятувати, і аж до заходу сонця силувався визволити його.

Того часу ці мужі поспішили до царя, і говорили цареві: Знай, царю, що за правом мідян та персів усяка заборона та постанова, яку цар установить, не може буде змінена.

Тоді цар звелів, і привели Даниїла, та й кинули до лев́ячої ями.
Цар заговорив і сказав Даниїлові: Твій Бог, що ти Йому служиш, Він завжди врятує тебе!

І принесений був один камінь, і був покладений на отвір ями, а цар запечатав її своєю печаткою та печаткою своїх вельмож, що не буде змінена Даниїлова справа.

Тоді цар пішов до свого палацу, і провів ніч у пості, і до нього не впроваджено наложниці, а сон його помандрував від нього.

Того часу цар устав за зірниці на світанку, і в поспіху пішов до лев́ячої ями.

А як цар наближався до ями, до Даниїла, то кликнув сумним голосом.
Цар заговорив та й сказав до Даниїла: Даниїле, рабе Бога Живого, чи твій Бог, Якому ти завжди служиш, міг урятувати тебе від левів?

Тоді Даниїл заговорив із царем: Царю, навіки живи!

Мій Бог послав Свого Ангола, і позамикав пащі левів, і вони не пошкодили мені, бо перед Ним знайдено було мене невинним, а також перед тобою, царю, я не зробив шкоди.

Тоді цар сильно зрадів, і сказав вивести Даниїла з ями.
І Даниїл був виведений з ями, і жодної шкоди не знайдено на ньому, бо він вірував у Бога свого.

І сказав цар, і привели тих мужів, що донесли на Даниїла, і повкидали до лев́ячої ями їх, їхніх дітей та їхніх жінок.
І вони не сягнули ще до дна ями, як леви вже похапали їх, і поторощили всі їхні кості.

Того часу цар Дарій написав до всіх народів, племен та язиків, що мешкали по всій землі: Нехай мир вам примножиться!

Від мене виданий наказ, щоб у всьому пануванні мого царства тремтіли та боялися перед Даниїловим Богом, бо Він Бог Живий і існує повіки, і царство Його не буде зруйноване, а панування Його аж до кінця.

Він рятує та визволяє, і чинить знаки та чуда на небі та на землі, Він урятував Даниїла від лев́ячої сили.

І той Даниїл мав поводження за царювання Дарія та за царювання Кіра перського.

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

Et Darius Medus successit in regnum annos natus sexaginta duos.

Placuit Dario et constituit super regnum satrapas centum viginti, ut essent in toto regno suo,

et super eos principes tres, ex quibus Daniel unus erat, ut satrapae illis redderent rationem, et rex non sustineret molestiam.

Igitur ille Daniel superabat omnes principes et satrapas, quia spiritus Dei amplior erat in eo. Porro rex cogitabat constituere eum super omne regnum;

unde principes et satrapae quaerebant, ut invenirent occasionem Danieli ex latere regni, nullamque causam et suspicionem reperire potuerunt, eo quod fidelis esset, et omnis culpa et suspicio non inveniretur in eo.

Dixerunt ergo viri illi: «Non inveniemus Danieli huic aliquam occasionem, nisi forte inveniamus adversus eum in lege Dei sui».

Tunc principes et satrapae illi concurrerunt ad regem et sic locuti sunt ei: «Darie rex, in aeternum vive!

Consilium inierunt cuncti principes regni, magistratus et satrapae, optimates et iudices, ut decretum regis promulget et edictum confirmet, ut omnis, qui petierit aliquam petitionem a quocumque deo et homine usque ad dies triginta, nisi a te, rex, mittatur in lacum leonum.

Nunc itaque, rex, confirma sententiam et signa decretum, ut non immutetur iuxta legem Medorum et Persarum, quam praevaricari non licet».

Porro rex Darius signavit edictum et decretum.

Daniel autem, cum comperisset decretum signatum esse, ingressus est domum suam et, fenestris apertis in cenaculo suo contra Ierusalem, tribus temporibus in die flectebat genua sua et adorabat confitebaturque coram Deo suo, sicut et ante facere consueverat.

Viri ergo illi accesserunt et invenerunt Danielem orantem et obsecrantem Deum suum.

Tunc accesserunt et locuti sunt coram rege super edicto: «Rex, numquid non signasti decretum, ut omnis homo, qui rogaret quemquam de diis et hominibus usque ad dies triginta, nisi a te, rex, mitteretur in lacum leonum?». Respondens rex ait: «Verus est sermo iuxta decretum Medorum atque Persarum, quod praevaricari non licet».

Tunc respondentes dixerunt coram rege: «Daniel de filiis captivitatis Iudae non curavit de te, rex, et de edicto, quod constituisti, sed tribus temporibus per diem orat obsecratione sua".

Quod verbum cum audisset, rex satis contristatus est; et pro Daniele posuit cor, ut liberaret eum, et usque ad occasum solis laborabat, ut erueret illum.

Viri autem illi accesserunt ad regem et dixerunt ei: «Scito, rex, quia lex Medorum est atque Persarum, ut omne decretum et edictum, quod constituit rex, non liceat immutari».

Tunc rex praecepit, et adduxerunt Danielem et miserunt eum in lacum leonum. Dixitque rex Danieli: «Deus tuus, quem colis semper, ipse liberet te».

Allatusque est lapis unus et positus est super os laci; quem obsignavit rex anulo suo et anulo optimatum suorum, ne quid fieret contra Danielem.

Et abiit rex in domum suam et dormivit incenatus, cibique non sunt illati coram eo; insuper et somnus recessit ab eo.

Tunc rex primo diluculo consurgens festinus ad lacum leonum perrexit;

appropinquansque lacui Danielem voce lacrimabili inclamavit et affatus est Danielem: «Daniel, serve Dei viventis, Deus tuus, cui tu servis semper, putasne valuit liberare te a leonibus?".

Et Daniel regi respondens ait: «Rex, in aeternum vive!

Deus meus misit angelum suum et conclusit ora leonum, et non nocuerunt mihi, quia coram eo iustitia inventa est in me; sed et coram te, rex, delictum non feci».

Tunc rex vehementer gavisus est super eo et Danielem praecepit educi de lacu; eductusque est Daniel de lacu, et nulla laesio inventa est in eo, quia credidit Deo suo.

Dixit autem rex, et adducti sunt viri illi, qui accusaverant Danielem, et in lacum leonum missi sunt, ipsi et filii eorum et uxores eorum, et non pervenerunt usque ad pavimentum laci, donec potirentur eis leones, et omnia ossa eorum comminuerunt.

Tunc Darius rex scripsit universis populis, tribubus et linguis, habitantibus in universa terra: "Pax vobis multiplicetur!

A me constitutum est decretum, ut in universo imperio regni mei tremescant et paveant Deum Danielis: ipse est enim Deus vivens et permanens in saecula, et regnum eius non dissipabitur, et potestas eius usque in aeternum;

ipse liberator atque salvator et faciens signa et mirabilia in caelo et in terra. Liberavit autem Danielem de manu leonum».

Porro Daniel prosperatus est in regno Darii et in regno Cyri Persae.