И яде́ Иа́ковъ и насы́тися, и отве́ржеся возлю́бленный: уты́, утолстѣ́, разширѣ́: и оста́ви Бо́га сотво́ршаго его́, и отступи́ от Бо́га Спа́са своего́.

Прогнѣ́ваша Мя́ о чужди́хъ, и въ ме́рзостехъ свои́хъ преогорчи́ша Мя́.

Пожро́ша бѣсово́мъ, а не Бо́гу, бого́мъ, и́хже не вѣ́дѣша: но́ви и секра́ти {неда́вни} прiидо́ша, и́хже не вѣ́дѣша отцы́ и́хъ.

Бо́га ро́ждшаго тя́ оста́вилъ еси́ и забы́лъ еси́ Бо́га пита́ющаго тя́.

И ви́дѣ Госпо́дь, и возревнова́, и раздражи́ся за гнѣ́въ сыно́въ и́хъ и дще́рей,

и рече́: отвращу́ лице́ Мое́ от ни́хъ и покажу́, что́ бу́детъ и́мъ напослѣ́докъ, я́ко ро́дъ развраще́нъ е́сть, сы́нове, и́мже нѣ́сть вѣ́ры въ ни́хъ:

ті́и раздражи́ша Мя́ не о бо́зѣ, прогнѣ́ваша Мя́ во и́долѣхъ свои́хъ: и А́зъ раздражу́ и́хъ не о язы́цѣ, о язы́цѣ же неразу́мливѣ прогнѣ́ваю и́хъ:

я́ко о́гнь возгори́тся от я́рости Моея́, разжже́тся до а́да преиспо́дняго, снѣ́стъ зе́млю и жи́та ея́, попали́тъ основа́нiя го́ръ:

соберу́ на ни́хъ зла́я, и стрѣ́лы Моя́ сконча́ю въ ни́хъ:

та́юще гла́домъ и снѣ́дiю пти́цъ, и го́рбъ неисцѣ́ленъ: зу́бы звѣрі́й послю́ въ ня́, съ я́ростiю пресмыка́ющихся по земли́:

отвнѣ́ обезча́дитъ и́хъ ме́чь, и от хра́мовъ и́хъ стра́хъ: ю́ноша съ дѣ́вою, ссу́щее съ соверше́ннымъ ста́рцемъ.

Рѣ́хъ: разсѣ́ю и́хъ, уста́влю же от человѣ́къ па́мять и́хъ:

то́кмо за гнѣ́въ враго́въ, да не долголѣ́тствуютъ, и да не наля́гутъ супоста́ти, да не реку́тъ: рука́ на́ша высока́, и не Госпо́дь сотвори́ сiя́ вся́:

я́ко язы́къ погуби́вый совѣ́тъ е́сть, и нѣ́сть въ ни́хъ худо́жества, не смы́слиша разумѣ́ти:

сiя́ вся́ да прiи́мутъ во гряду́щее лѣ́то.

Ка́ко пожене́тъ еди́нъ ты́сящы, и два́ дви́гнета тмы́, а́ще не Бо́гъ отдаде́ и́хъ, и Госпо́дь предаде́ и́хъ?

Не су́ть бо бо́зи и́хъ, я́ко Бо́гъ на́шъ: врази́ же на́ши неразу́мливи.

От виногра́довъ бо Cодо́мскихъ виногра́дъ и́хъ, и розга́ и́хъ от Гомо́рры: гро́здъ и́хъ гро́здъ же́лчи, гро́здъ го́рести и́хъ:

я́рость змие́въ вино́ и́хъ, и я́рость а́спидовъ неисцѣ́льна.

Не сiя́ ли вся́ собра́шася у Мене́ и запечатлѣ́шася въ сокро́вищахъ Мои́хъ?

Въ де́нь отмще́нiя возда́мъ, во вре́мя егда́ соблазни́тся нога́ и́хъ: я́ко бли́зъ де́нь поги́бели и́хъ, и предстоя́тъ гото́вая ва́мъ:

я́ко суди́ти и́мать Госпо́дь лю́демъ Свои́мъ, и о рабѣ́хъ Свои́хъ умоле́нъ бу́детъ: ви́дѣ бо и́хъ разсла́бленны и иста́явшя во вре́мя и изнемо́гшя.

И рече́ Госпо́дь: гдѣ́ су́ть бо́зи и́хъ, на ни́хже упова́ша,

и́хже ту́къ же́ртвъ и́хъ ядя́сте, и пiя́сте вино́ тре́бъ и́хъ? Да воскре́снутъ и помо́гутъ ва́мъ, и бу́дутъ ва́мъ покрови́тели.

Ви́дите, ви́дите, я́ко А́зъ е́смь, и нѣ́сть Бо́гъ ра́звѣ Мене́: А́зъ убiю́ и жи́ти сотворю́: поражу́ и А́зъ исцѣлю́, и нѣ́сть и́же и́зметъ от руку́ Мое́ю:

я́ко воздви́гну на небо ру́ку Мою́, и клену́ся десни́цею Мое́ю, и реку́: живу́ А́зъ во вѣ́ки:

я́ко поострю́ я́коже мо́лнiю ме́чь Мо́й, и прiи́метъ су́дъ рука́ Моя́, и возда́мъ ме́сть враго́мъ и ненави́дящымъ Мя́ возда́мъ:

упою́ стрѣ́лы Моя́ от кро́ве, и ме́чь Мо́й снѣ́стъ мяса́ от кро́ве я́звеныхъ и плѣне́нiя, от гла́въ князе́й язы́ческихъ.

Возвесели́теся, небеса́, ку́пно съ Ни́мъ, и да покло́нятся Ему́ вси́ А́нгели Бо́жiи: возвесели́теся, язы́цы, съ людьми́ Его́, и да укрѣпя́тся Ему́ вси́ сы́нове Бо́жiи: я́ко кро́вь сыно́въ Свои́хъ отмща́етъ и отмсти́тъ, и возда́стъ ме́сть враго́мъ и ненави́дящымъ Его́ возда́стъ: и очи́ститъ Госпо́дь зе́млю люді́й Свои́хъ.

И написа́ Моисе́й пѣ́снь сiю́ въ то́й де́нь, и научи́ е́й сы́ны Изра́илевы: и вни́де Моисе́й къ лю́демъ и глаго́ла вся́ словеса́ зако́на сего́ во у́шы лю́демъ, са́мъ и Иису́съ Нави́нъ.

И сконча́ Моисе́й глаго́ля словеса́ сiя́ вся́ всему́ Изра́илю,

и рече́ къ ни́мъ: внемли́те се́рдцемъ ва́шимъ вся́ словеса́ сiя́, я́же а́зъ засвидѣ́телствую ва́мъ дне́сь, я́же да заповѣ́сте сыно́мъ ва́шымъ, храни́ти и твори́ти вся́ словеса́ зако́на сего́,

я́ко не тще́тно сло́во сiе́ ва́мъ, зане́ сiя́ жи́знь ва́ша, и ра́ди сло́ва сего́ до́лги дни́ бу́дете на земли́, на ню́же вы́ прехо́дите Иорда́нъ та́мо наслѣ́дити ю́.

И рече́ Госпо́дь къ Моисе́ю въ де́нь се́й, глаго́ля:

взы́ди на го́ру Авари́мъ, сiя́ гора́ Нава́въ, я́же е́сть въ земли́ Моа́вли пря́мо Иерихо́ну, и ви́ждь зе́млю Ханаа́ню, ю́же а́зъ даю́ сыно́мъ Изра́илевымъ во обдержа́нiе:

и сконча́йся та́мо на горѣ́, на ню́же восхо́диши, и приложи́ся къ лю́демъ твои́мъ, я́коже у́мре Ааро́нъ бра́тъ тво́й на горѣ́ О́ръ и приложи́ся къ лю́демъ свои́мъ:

поне́же не покори́стеся словеси́ Моему́ въ сынѣ́хъ Изра́илевыхъ у воды́ пререка́нiя Ка́дисъ въ пусты́ни Си́нъ, поне́же не освяти́сте Мене́ въ сынѣ́хъ Изра́илевыхъ:

я́ко пря́мо у́зриши зе́млю, и та́мо не вни́деши, ю́же даю́ сыно́мъ Изра́илевымъ.

Украинский (Огієнко)

Слухай, небо, а я говоритиму, і хай почує земля мову уст моїх!

Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса, моя мова, як краплі дощу на траву, та як злива на зелень.

Як буду я кликати Ймення Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові!

Він Скеля, а діло Його досконале, всі бо дороги Його справедливі, Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедливий і праведний Він.

Зіпсулись вони, не Його то сини, покоління невірне й покручене.

Чи тим віддасте Господеві, народе нікчемний й немудрий?
Чи ж не Він Батько твій, твій Творець?
Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе.

Пам́ятай про дні давні, розважайте про роки усіх поколінь, запитай свого батька, і покаже тобі твоїх тих старших, а вони тобі скажуть.

Як Всевишній народам спадок давав, коли Він розділяв синів людських, Він поставив границі народам за числом Ізраїлевих синів.

Бо частка Господня народ Його, Яків відміряний уділ спадщини Його.

Знайшов Він його на пустинній землі та в степу завивання пустельних гієн, та й його оточив, уважав Він за ним, зберігав Він його, як зіницю оту свого ока.

Як гніздо своє будить орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на рамені крилатім своїм,

так Господь Сам провадив його, а бога чужого при нім не було.

Він його садовив на висотах землі, і він їв польові врожаї, Він медом із скелі його годував, і оливою з скельного кременя,

маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібної, разом із лоєм ягнят та баранів з Башану й козлів, разом з такою пшеницею, як лій на нирках, і кров виноградної ягоди пив ти вином.

І потовстів Єшурун та й брикатися став.
І ти потовстів, погрубів, став гладкий.
І покинув він Бога, що його створив, і Скелю спасіння свого злегковажив.

Чужими богами Його роздражнили, Його розгнівили своїми гидотами.

Вони демонам жертви складали, не Богу, складали богам, що не відали їх, новим, що недавно прийшли, не лякалися їх батьки ваші!

Забуваєш ти Скелю, Яка породила тебе, і забуваєш ти Бога, що тебе народив.

І побачив Господь, та й зненавидів їх, через гнів на синів Своїх і на дочок Своїх,

та й сказав: Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кінець, бо вони покоління розбещене, діти, що в них нема віри.

Роздражнили Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгнівили своїми марнотами, тому роздражню Я їх тим, хто не народ, нерозумним народом розгніваю їх.

Бо був загорівся огонь Мого гніву, і палився він аж до шеолу найглибшого, і він землю поїв та її врожай, і спалив був підвалини гір.

Я на них нагромаджу нещастя, зуживу Свої стріли на них.

Будуть виснажені вони голодом, і поїджені будуть огнем та заразою лютою, і зуба звірини нашлю Я на них, з отрутою плазунів по землі.

Надворі забиватиме меч, а в кімнатах страхіття, як юнака, так і дівчину, грудне немовля з чоловіком посивілим.

Я сказав: Повигублюю їх, відірву від людей їхню пам́ять,

та це Я відклав з-за ворожого гніву, щоб противники їх не згордилися, щоб вони не сказали: Піднеслася наша рука, і не Господь учинив усе це.

Бо вони люд безрадний, і нема в них розумування.

Коли б були мудрі вони, зрозуміли б оце, розсудили б були про кінець свій.

Як може один гнати тисячу, а два проганять десять тисяч, коли то не те, що їх продала їхня Скеля, і Господь видав їх?

Не така бо їх скеля, як наша та Скеля, хай судять самі вороги.

Бо їх виноград з винограду содомського та з піль тих гоморських, винні ягоди їхні отруйні то ягоди, вони грона гіркоти для них,

вино їхнє зміїна отрута і гадюча погибельна їдь!

Чи замкнене в Мене не це, у скарбницях Моїх запечатане?

Моя пімста й відплата на час, коли їхня нога посковзнеться, бо близький день погибелі їх, поспішає майбутнє для них.

Бо розсудить Господь Свій народ, і змилосердиться Він над Своїми рабами, як побачить, що їхня рука ослабіла, і нема ні невільного, ані вільного.

І Він скаже тоді: Де їх боги, де скеля, що в ній поховались вони,

що їли вони лій кривавих їх жертов, пили вино жертов їх литих?
Нехай встануть і вам допоможуть, і хай будуть покровом для вас.

Побачте тепер, що Я Я є Той, і Бога немає крім Мене.
Побиваю й оживлюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки.

Бо до неба підношу Я руку Свою та й кажу: Я навіки Живий!

Поправді кажу вам: Я вістря Свого меча нагострю, і рука Моя схопиться суду, тоді відімщу Я Своїм ворогам, і Своїм ненависникам Я відплачу.

Я стріли Свої понапоюю кров́ю, а Мій меч поїдатиме м́ясо, кров́ю забитого й бранця, головами кучматими ворога.

Радійте, погани, з народом Його, бо Він відімститься за кров Своїх всіх рабів, і пімсту поверне Своїм ворогам, і викупить землю Свою, Свій народ.

І прийшов Мойсей, і промовляв всі слова цієї пісні до ушей народу, він та Ісус, син Навинів.

А коли Мойсей скінчив промовляти всі ці слова до всього Ізраїля,

то сказав він до них: Приложіть свої серця до всіх тих слів, які я сьогодні чинив свідками проти вас, що ви накажете їх своїм синам, щоб додержували виконувати всі слова цього Закону.

Бо це для вас не слово порожнє, воно життя ваше, і цим словом ви продовжите дні на цій землі, куди ви переходите Йордан, щоб посісти її.

І Господь промовляв до Мойсея того самого дня, говорячи:

Вийди на ту гору Аварім, на гору Нево, що в моавському краї, що навпроти Єрихону, і побач ханаанський Край, що Я даю Ізраїлевим синам на володіння.

І вмри на горі, куди ти вийдеш, і долучися до своєї рідні, як помер був твій брат Аарон на Гор-горі, і долучився до своєї рідні,

за те, що ви спроневірилися були Мені серед Ізраїлевих синів при воді Меріви в Кадешу на пустині Цін, за те, що ви не освятили Мене серед Ізраїлевих синів.

Бо знавпроти побачиш ти той Край, та не ввійдеш туди, до того Краю, що Я даю Ізраїлевим синам.

Латинский (Nova Vulgata)

Языки

«Audite, caeli, quae loquor; audiat terra verba oris mei!

Stillet ut pluvia doctrina mea, fluat ut ros eloquium meum quasi imber super herbam et quasi stillae super gramina.

Quia nomen Domini invocabo: date magnificentiam Deo nostro!

Petra, perfecta sunt opera eius, quia omnes viae eius iustitia. Deus fidelis et absque ulla iniquitate, iustus et rectus.

Peccaverunt ei non filii eius in sordibus suis, generatio prava atque perversa.

Haeccine redditis Domino, popule stulte et insipiens? Numquid non ipse est pater tuus, qui possedit te, ipse fecit et stabilivit te?

Memento dierum antiquorum, cogita generationes singulas; interroga patrem tuum, et annuntiabit tibi, maiores tuos, et dicent tibi.

Quando dividebat Altissimus gentes, quando separabat filios Adam, constituit terminos populorum iuxta numerum filiorum Israel;

pars autem Domini populus eius, Iacob funiculus hereditatis eius.

Invenit eum in terra deserta, in loco horroris et ululatu solitudinis; circumdedit eum et attendit et custodivit quasi pupillam oculi sui.

Sicut aquila provocans ad volandum pullos suos et super eos volitans expandit alas suas et assumpsit eum atque portavit super pennas suas.

Dominus solus dux eius fuit, et non erat cum eo deus alienus.

Constituit eum super excelsam terram, ut comederet fructus agrorum, ut sugeret mel de petra oleumque de saxo durissimo,

butyrum de armento et lac de ovibus, cum adipe agnorum et arietum filiorum Basan et hircorum, cum medulla tritici, et sanguinem uvae biberet meracissimum.

Incrassatus est dilectus et recalcitravit; incrassatus, impinguatus, dilatatus dereliquit Deum factorem suum et recessit a Petra salutari suo.

Provocaverunt eum in diis alienis et in abominationibus ad iracundiam concitaverunt.

Immolaverunt daemonibus et non Deo, diis, quos ignorabant; novi recentesque venerunt, quos non coluerunt patres vestri.

Petram, quae te genuit, dereliquisti, et oblitus es Domini creatoris tui.

Vidit Dominus et sprevit, quia provocaverunt eum filii sui et filiae.

Et ait: "Abscondam faciem meam ab eis et considerabo novissima eorum; generatio enim perversa est, et infideles filii.

Ipsi me provocaverunt in eo, qui non erat Deus, et irritaverunt in vanitatibus suis; et ego provocabo eos in eo, qui non est populus, et in gente stulta irritabo illos.

Ignis succensus est in furore meo et ardebit usque ad inferni profundissima; devorabitque terram cum germine suo et montium fundamenta comburet.

Congregabo super eos mala et sagittas meas complebo in eis.

Consumentur fame et devorabuntur febri et peste amarissima; dentes bestiarum immittam in eos, cum veneno serpentium in pulvere.

Foris vastabit eos gladius, et intus pavor: iuvenem simul ac virginem, lactantem cum homine sene.

Dixi: Disperdam eos, cessare faciam ex hominibus memoriam eorum!,

sed arrogantiam inimicorum timui, ne superbirent hostes eorum et dicerent: >Manus nostra excelsa, et non Dominus fecit haec omnia!'.

Gens enim absque consilio est et sine prudentia.

Utinam saperent et intellegerent haec ac novissima sua providerent!

Quomodo persequatur unus mille, et duo fugent decem milia? Nonne ideo, quia Petra eorum vendidit eos, et Dominus tradidit illos?".

Non enim est petra eorum ut Petra nostra, et inimici nostri sunt iudices.

Vere de vinea Sodomorum vinea eorum et de suburbanis Gomorrae; uva eorum uva fellis et botri amarissimi;

fel draconum vinum eorum et venenum aspidum insanabile.

Nonne haec condita sunt apud me et signata in thesauris meis?

Mea est ultio, et ego retribuam in tempore, in quo labetur pes eorum! Iuxta est dies perditionis, et adesse festinat sors eorum.

Iudicabit Dominus populum suum et in servis suis miserebitur; videbit quod infirmata sit manus, et defecerint clausi ac liberati.

Et dicet: "Ubi sunt dii eorum, petra, in qua habebant fiduciam,

de quorum victimis comedebant adipes et bibebant vinum libaminum? Surgant et opitulentur vobis et in necessitate vos protegant!

Videte nunc quod ego sim solus, et non sit Deus praeter me. Ego occidam et ego vivere faciam; percutiam et ego sanabo; et non est qui de manu mea possit eruere.

Levabo ad caelum manum meam et dicam: Vivo ego in aeternum!

Si acuero ut fulgur gladium meum, et arripuerit iudicium manus mea, reddam ultionem hostibus meis et his, qui oderunt me, retribuam.

Inebriabo sagittas meas sanguine, et gladius meus devorabit carnes: de cruore occisorum et captivorum, de capite ducum inimici!".

Laudate, gentes, populum eius, quia sanguinem servorum suorum ulciscetur et vindictam retribuet in hostes suos et propitius erit terrae populi sui».

Venit ergo Moyses et locutus est omnia verba cantici huius in auribus populi, ipse et Iosue filius Nun;

complevitque omnes sermones istos loquens ad universum Israel.

Et dixit ad eos: «Ponite corda vestra in omnia verba, quae ego testificor vobis hodie, ut mandetis ea filiis vestris custodire et facere et implere universa verba legis huius;

quia verbum non incassum vobis, sed est vita vestra: et in verbo hoc longo perseverabitis tempore in terra, ad quam, Iordane transmisso, ingredimini possidendam».

Locutusque est Dominus ad Moysen in eadem die dicens:

«Ascende in montem istum Abarim, in montem Nabo, qui est in terra Moab contra Iericho, et vide terram Chanaan, quam ego tradam filiis Israel obtinendam.

Et morere in monte, quem conscendens iungeris populo tuo, sicut mortuus est Aaron frater tuus in monte Hor et appositus populo suo.

Quia praevaricati estis contra me in medio filiorum Israel ad aquas Meribathcades deserti Sin, quia non sanctificastis me inter filios Israel.

E contra videbis terram et non ingredieris in eam, quam ego dabo filiis Israel».