И обрати́хся а́зъ и ви́дѣхъ вся́ оклевета́нiя быва́ющая подъ со́лнцемъ: и се́, сле́зы оклевета́нныхъ, и нѣ́сть и́мъ утѣша́ющаго, и от руки́ клеве́щущихъ на ня́ крѣ́пость, и нѣ́сть и́мъ утѣша́ющаго.

И похвали́хъ а́зъ всѣ́хъ уме́ршихъ, и́же умро́ша уже́, па́че живы́хъ, ели́цы жи́ви су́ть досе́лѣ:

и бла́гъ па́че обои́хъ си́хъ, и́же еще́ не бы́сть, и́же не ви́дѣ вся́каго сотворе́нiя лука́ваго сотворе́ннаго подъ со́лнцемъ.

И ви́дѣхъ а́зъ ве́сь тру́дъ и вся́ко му́жество сотворе́нiя, я́ко сiе́ ре́вность му́жа от по́друга своего́. И сiе́ суета́ и произволе́нiе ду́ха.

Безу́мный объя́тъ ру́цѣ свои́ и снѣде́ пло́ти своя́.

Бла́го е́сть исполне́нiе го́рсти поко́я, па́че исполне́нiя двою́ го́рстiю труда́ и произволе́нiя ду́ха.

И обрати́хся а́зъ и ви́дѣхъ су́етство подъ со́лнцемъ:

е́сть еди́нъ, и нѣ́сть втора́го, ни сы́на, ниже́ бра́та нѣ́сть ему́, и нѣ́сть конца́ всему́ труду́ его́, ниже́ о́ко его́ насыща́ется бога́тства. И кому́ а́зъ тружда́юся и лиша́ю ду́шу мою́ от благосты́ни? И сiе́ суета́ и попече́нiе лука́вно е́сть.

Бла́зи два́ па́че еди́наго, и́мже е́сть мзда́ бла́га въ трудѣ́ и́хъ:

я́ко а́ще паде́тся еди́нъ от ни́хъ, воздви́гнетъ другі́й прича́стника своего́: и го́ре тому́ еди́ному, егда́ паде́тъ и не бу́детъ втора́го воздви́гнути его́.

И а́ще у́снета два́, тепло́ и́ма бу́детъ, а еди́нъ ка́ко согрѣ́ется?

И а́ще укрѣпи́тся еди́нъ, два́ ста́нета проти́ву ему́: и ве́рвь треплете́на не ско́ро расто́ргнется.

Бла́гъ о́трокъ ни́щь и му́дръ, па́че ста́ра царя́ и безу́мна, и́же не разумѣ́ внима́ти еще́:

я́ко изъ до́му ю́зниковъ изы́детъ ца́рствовати, поне́же и въ ца́рствѣ свое́мъ роди́ся ни́щь.

Ви́дѣхъ всѣ́хъ живу́щихъ, ходя́щихъ подъ со́лнцемъ, съ ю́нымъ вторы́мъ, и́же воста́нетъ вмѣ́сто его́.

Нѣ́сть конца́ всѣ́мъ лю́демъ, всѣ́мъ, и́же предъ ни́ми бы́ша, и́бо послѣ́днiи не возвеселя́тся о не́мъ: я́ко и сiе́ суета́ и произволе́нiе ду́ха.

Сохрани́ но́гу твою́, егда́ а́ще и́деши въ до́мъ Бо́жiй, и бли́зъ [бу́ди] е́же слу́шати: па́че дая́нiя безу́мныхъ же́ртва твоя́, поне́же не вѣ́дятъ, я́ко творя́тъ зло́.

Украинский (Огієнко)

І знов я побачив всі утиски, що чинились під сонцем, і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя…

І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепер…

А краще від них від обох тій людині, що досі іще не була, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!

І я бачив ввесь труд та ввесь успіх учинку, викликає заздрість одного до одного, і це все марнота та ловлення вітру!…

Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере своє тіло,

краща повна долоня спокою за повні дві жмені клопоту та за ловлення вітру!…

І знову я бачив марноту під сонцем:

Буває самотній, і не має нікого він іншого, сина чи брата у нього нема, та немає кінця всьому зусиллю його, і не насититься око багатством його, і він не повість: Та для кого дбаю і позбавляю добра свою душу?
Марнота й оце, і даремна робота воно…

Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,

і якби вони впали, підійме одне свого друга!
Та горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його…

Також коли вдвох покладуться, то тепло їм буде, а як же зогрітись одному?

А коли б хто напав на одного, то вдвох вони стануть на нього, і нитка потрійна не скоро пірветься!

Ліпший убогий та мудрий юнак, аніж цар старий та нерозумний, що вже осторог не приймає,

бо виходить юнак і з в́язниці, щоб зацарювати, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!

Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього юнака, цього другого, що став він на місце його.

Немає кінця всьому людові, всьому, що був перед ним, та й наступні не втішаться ним, бо й це теж марнота та ловлення вітру!…

Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!

Синодальный

1 «Ублажил я мертвых … более живых»; 6 «лучше горсть с покоем»; 9 «двоим лучше, нежели одному … горе одному, когда упадет»; 13 «лучше бедный, но умный юноша, нежели старый, но неразумный царь».

И обратился я и увидел всякие угнетения, какие делаются под солнцем: и вот слезы угнетенных, а утешителя у них нет; и в руке угнетающих их – сила, а утешителя у них нет.

И ублажил я мертвых, которые давно умерли, более живых, которые живут доселе;

а блаженнее их обоих тот, кто еще не существовал, кто не видал злых дел, какие делаются под солнцем.

Видел я также, что всякий труд и всякий успех в делах производят взаимную между людьми зависть. И это – суета и томление духа!

Глупый сидит, сложив свои руки, и съедает плоть свою.

Лучше горсть с покоем, нежели пригоршни с трудом и томлением духа.

И обратился я и увидел еще суету под солнцем;

человек одинокий, и другого нет; ни сына, ни брата нет у него; а всем трудам его нет конца, и глаз его не насыщается богатством. «Для кого же я тружусь и лишаю душу мою блага?» И это – суета и недоброе дело!

Двоим лучше, нежели одному; потому что у них есть доброе вознаграждение в труде их:

ибо если упадет один, то другой поднимет товарища своего. Но горе одному, когда упадет, а другого нет, который поднял бы его.

Также, если лежат двое, то тепло им; а одному как согреться?

И если станет преодолевать кто-либо одного, то двое устоят против него: и нитка, втрое скрученная, нескоро порвется.

Лучше бедный, но умный юноша, нежели старый, но неразумный царь, который не умеет принимать советы;

ибо тот из темницы выйдет на царство, хотя родился в царстве своем бедным.

Видел я всех живущих, которые ходят под солнцем, с этим другим юношею, который займет место того.

Не было числа всему народу, который был перед ним, хотя позднейшие не порадуются им. И это – суета и томление духа!

Наблюдай за ногою твоею, когда идешь в дом Божий, и будь готов более к слушанию, нежели к жертвоприношению; ибо они не думают, что худо делают.

Испанский Reina-Valera 1995

Языки

Me volví y vi todas las violencias que se hacen debajo del sol: las lágrimas de los oprimidos, sin tener quien los consolara; no había consuelo para ellos, pues la fuerza estaba en manos de sus opresores.

Alabé entonces a los finados, los que ya habían muerto, más que a los vivos, los que todavía viven.

Pero tuve por más feliz que unos y otros al que aún no es, al que aún no ha visto las malas obras que se hacen debajo del sol.

He visto asimismo que toda obra bien hecha despierta la envidia del hombre contra su prójimo. También esto es vanidad y aflicción de espíritu.

El necio se cruza de brazos y se consume en sí mismo.

Más vale un puño lleno de descanso,
que ambos puños llenos de trabajo y aflicción de espíritu.

Me volví otra vez, y vi vanidad debajo del sol.

Un hombre está solo, sin sucesor, sin hijo ni hermano. Nunca cesa de trabajar, sus ojos no se sacian de riquezas, ni se pregunta: «¿Para quién trabajo yo y privo a mi vida de todo bienestar?» También esto es vanidad y duro trabajo.

Mejor son dos que uno, pues reciben mejor paga por su trabajo.

Porque si caen, el uno levantará a su compañero; pero ¡ay del que está solo! Cuando caiga no habrá otro que lo levante.

También, si dos duermen juntos se calientan mutuamente, pero ¿cómo se calentará uno solo?

A uno que prevalece contra otro, dos lo resisten, pues cordón de tres dobleces no se rompe pronto.

Mejor es el muchacho pobre y sabio
que el rey viejo y necio
que no admite consejos,

aunque haya salido de la cárcel quien llegó a reinar,
o aunque en su reino naciera pobre.

Y vi a todos los que viven debajo del sol caminando con el muchacho sucesor, que ocupará el lugar del otro rey.

La muchedumbre que lo seguía no tenía fin; y sin embargo, los que vengan después tampoco estarán contentos de él. Y esto es también vanidad y aflicción de espíritu.