му́жъ, ему́же да́стъ Бо́гъ бога́тство и имѣ́нiе и сла́ву, и нѣ́сть лиша́яй души́ свое́й от всѣ́хъ, и́хже вожделѣ́етъ, и не да́стъ ему́ Бо́гъ вла́сти от него́ я́сти, я́ко чу́ждь му́жъ я́сти и́мать от него́. И сiе́ суета́ и неду́гъ зо́лъ е́сть.

А́ще роди́тъ му́жъ сто́ [ча́дъ] и лѣ́та мно́га поживе́тъ, и мно́зи бу́дутъ дні́е лѣ́тъ его́, и душа́ его́ не насы́тится от благосты́ни, и погребе́нiя не бы́сть ему́, рѣ́хъ: бла́гъ па́че его́ и́звергъ,

я́ко въ суетѣ́ прiи́де и во тму́ и́детъ, и во тмѣ́ и́мя его́ покры́ется:

и со́лнца не ви́дѣ, ниже́ разумѣ́, поко́й сему́ па́че того́:

и поживе́ ты́сящу лѣ́тъ сугу́бо, и благосты́ни не ви́дѣ: еда́ не во еди́но мѣ́сто вся́ и́дутъ?

Ве́сь тру́дъ человѣ́чь во уста́ его́, и душа́ его́ не испо́лнится.

Я́ко ко́е изоби́лiе [человѣ́ку] му́дрому па́че безу́мнаго? поне́же ни́щь позна́ ходи́ти проти́ву живота́.

Бла́го видѣ́нiе о́чiю па́че ходя́щаго душе́ю. И се́ су́етствiе и произволе́нiе ду́ха.

А́ще что́ бы́сть, уже́ именова́ся и́мя его́, и позна́ся, е́же е́сть человѣ́къ и не возмо́жетъ суди́тися съ крѣпча́йшимъ па́че себе́:

я́ко су́ть словеса́ мно́га умножа́ющая суету́.

^7:1Что́ изли́шше человѣ́ку, я́ко кто́ вѣ́сть, что́ бла́го человѣ́ку въ животѣ́ [его́] число́ дні́й живота́ су́етства его́? и сотвори́ я́ въ сѣ́ни: я́ко кто́ возвѣсти́тъ человѣ́ку, что́ бу́детъ по не́мъ подъ со́лнцемъ?

Еврейский

יֵשׁ רָעָה, אֲשֶׁר רָאִיתִי תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ; וְרַבָּה הִיא עַל־הָאָדָם׃

אִישׁ אֲשֶׁר יִתֶּן־לוֹ הָאֱלֹהִים עֹשֶׁר וּנְכָסִים וְכָבוֹד וְאֵינֶנּוּ חָסֵר לְנַפְשׁוֹ מִכֹּל אֲשֶׁר־יִתְאַוֶּה, וְלֹא־יַשְׁלִיטֶנּוּ הָאֱלֹהִים לֶאֱכֹל מִמֶּנּוּ, כִּי אִישׁ נָכְרִי יֹאכֲלֶנּוּ; זֶה הֶבֶל וָחֳלִי רָע הוּא׃

אִם־יוֹלִיד אִישׁ מֵאָה וְשָׁנִים רַבּוֹת יִחְיֶה וְרַב שֶׁיִּהְיוּ יְמֵי־שָׁנָיו, וְנַפְשׁוֹ לֹא־תִשְׂבַּע מִן־הַטּוֹבָה, וְגַם־קְבוּרָה לֹא־הָיְתָה לּוֹ; אָמַרְתִּי טוֹב מִמֶּנּוּ הַנָּפֶל׃

כִּי־בַהֶבֶל בָּא וּבַחֹשֶׁךְ יֵלֵךְ; וּבַחֹשֶׁךְ שְׁמוֹ יְכֻסֶּה׃

גַּם־שֶׁמֶשׁ לֹא־רָאָה וְלֹא יָדָע; נַחַת לָזֶה מִזֶּה׃

וְאִלּוּ חָיָה, אֶלֶף שָׁנִים פַּעֲמַיִם, וְטוֹבָה לֹא רָאָה; הֲלֹא אֶל־מָקוֹם אֶחָד הַכֹּל הוֹלֵךְ׃

כָּל־עֲמַל הָאָדָם לְפִיהוּ; וְגַם־הַנֶּפֶשׁ לֹא תִמָּלֵא׃

כִּי מַה־יּוֹתֵר לֶחָכָם מִן־הַכְּסִיל; מַה־לֶּעָנִי יוֹדֵעַ, לַהֲלֹךְ נֶגֶד הַחַיִּים׃

טוֹב מַרְאֵה עֵינַיִם מֵהֲלָךְ־נָפֶשׁ; גַּם־זֶה הֶבֶל וּרְעוּת רוּחַ׃

מַה־שֶּׁהָיָה, כְּבָר נִקְרָא שְׁמוֹ, וְנוֹדָע אֲשֶׁר־הוּא אָדָם; וְלֹא־יוּכַל לָדִין, עִם שֶׁהַתַּקִּיף (שֶׁתַּקִּיף) מִמֶּנּוּ׃

כִּי יֵשׁ־דְּבָרִים הַרְבֵּה מַרְבִּים הָבֶל; מַה־יֹּתֵר לָאָדָם׃

כִּי מִי־יוֹדֵעַ מַה־טּוֹב לָאָדָם בַּחַיִּים, מִסְפַּר יְמֵי־חַיֵּי הֶבְלוֹ וְיַעֲשֵׂם כַּצֵּל; אֲשֶׁר מִי־יַגִּיד לָאָדָם, מַה־יִּהְיֶה אַחֲרָיו תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ׃

Украинский (Огієнко)

Є ще зло, що я бачив під сонцем, і багато його між людьми:

Ось людина, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чому, чого зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав влади їй те споживати, бо чужа людина те поїсть: Це марнота й недуга тяжка!…

Якби сотню дітей наплодив чоловік, і прожив пречисленні літа, і дні віку його були довгі, але не наситилась добрим душа його, а до того не мав би й належного похорону, то кажу: недоноскові краще від нього!…

Бо в марноті прийшов він, і в темряву йде, і в темряві сховане буде імення його,

ані сонця не бачив він, ані пізнав: йому спокійніше від того!…

А коли б він жив двічі по тисячі літ, та не бачив добра, то хіба не до місця одного все йде?

Увесь труд людини для рота її, і пожадання її не виповнюються.

Бо що більшого має мудрець, ніж безглуздий, що має убогий над те, що перед живими уміє ходити?

Краще бачити очима, аніж мандрувати жаданнями, і також це марнота та ловлення вітру…

Що було, тому ймення його вже надане давно, і відоме, що він чоловік, і він не може правуватися з сильнішим від нього,

бо багато речей, що марноту примножуть, але яка користь від них для людини?

Бо хто знає, що добре людині в житті, за небагатьох днів марного життя її, які пробуває вона, немов тінь?
Та й що хто розкаже людині, що буде під сонцем по ній?

Немецкий (GNB)

Языки

Etwas Schlimmes habe ich in dieser Welt gesehen, das schwer zu ertragen ist:

Da ist jemand, den hat Gott zu Reichtum, Besitz und Ansehen kommen lassen; er hat alles, was ein Mensch sich wünschen kann. Aber Gott erlaubt ihm nicht, es zu genießen; irgendein Unbekannter wird sich ein gutes Leben damit machen. Auch hier gilt: Vergeblich! Das ist ganz unerträglich!

Mag einer auch hundert Kinder haben und ein hohes Alter erreichen – was hat er davon, wenn er nicht sein Leben genießen kann und am Ende nicht einmal ein anständiges Begräbnis bekommt? Ich sage: Eine Fehlgeburt hat es besser als er!

Denn:

»Als ein Nichts kommt sie,
in die Nacht geht sie,
namenlos und vergessen.

Das Sonnenlicht sieht sie nicht,
was Leben ist, weiß sie nicht;
doch Ruhe hat sie gefunden.«

Jedenfalls mehr Ruhe als der andere,

der nichts von seinem Leben hat, und wenn er zweitausend Jahre alt würde! Am Ende kommen alle an den gleichen Ort.

Der Mensch müht sich ständig ab, um sich satt essen zu können. Was hilft́s, er wird doch immer wieder hungrig!

Darin geht es den Weisen nicht besser als den Unwissenden. Und was nützt es den Armen, wenn sie etwas wissen? Wissen macht nicht satt!

Gib dich zufrieden mit dem, was du hast, und verlange nicht nach allen möglichen anderen Dingen; denn das ist vergebliche Mühe und Jagd nach Wind.

Alles, was geschieht, ist vor langer Zeit bestimmt worden. Ehe ein Mensch auf die Welt kommt, steht schon fest, was aus ihm wird. Und mit seinem Schöpfer, der mächtiger ist als er, kann er nicht darüber streiten.

Je mehr Worte er dabei macht, desto vergeblicher sind sie und desto weniger kommt für ihn dabei heraus.

Überhaupt, wer kann einem Menschen sagen, was für ihn gut ist während der kurzen Tage seines vergänglichen Lebens, das flüchtig ist wie ein Schatten? Und wer kann ihm sagen, was nach ihm geschehen wird unter der Sonne?