Нѣ́сть человѣ́ка владу́щаго ду́хомъ, е́же возбрани́ти ду́ху: и нѣ́сть владу́щаго въ де́нь сме́рти, и нѣ́сть посла́ въ де́нь бра́ни: и не спасе́тъ нече́стiе су́щаго въ не́мъ.

И все́ сiе́ ви́дѣхъ, и вда́хъ се́рдце мое́ во все́ сотворе́нiе, е́же сотворе́но е́сть подъ со́лнцемъ, вся́, во ели́кихъ облада́нъ е́сть человѣ́къ надъ человѣ́комъ, е́же озло́бити его́.

И тогда́ ви́дѣхъ нечести́выя во гро́бы внесе́ны, и от свята́го: и идо́ша и похвале́ни бы́ша во гра́дѣ, я́ко си́це сотвори́ша. И сiе́ суета́.

Я́ко нѣ́сть прерѣка́нiя быва́ющаго творя́щымъ лука́вое вско́рѣ: сего́ ра́ди увѣ́рися се́рдце сыно́въ человѣ́ческихъ въ ни́хъ, е́же сотвори́ти лука́вое.

И́же согрѣши́, сотвори́лъ е́сть лука́вое, отто́лѣ, и от долготы́ и́хъ: и́бо и вѣ́мъ а́зъ, я́ко е́сть бла́го боя́щымся Бо́га, да боя́тся от лица́ его́,

и не бу́детъ бла́го нечести́вому, и не продолжи́тъ дні́й въ сѣ́ни, и́же нѣ́сть боя́йся от лица́ Бо́жiя.

Е́сть суета́, я́же сотворе́на е́сть на земли́: я́ко су́ть пра́веднiи, на ни́хже постиза́етъ я́ко творе́нiе нечести́выхъ, и су́ть нечести́вiи, на ни́хже постиза́етъ я́ко творе́нiе пра́ведныхъ. Рѣ́хъ, я́ко и сiе́ суета́.

И похвали́хъ а́зъ весе́лiе, я́ко нѣ́сть бла́го человѣ́ку подъ со́лнцемъ, но то́кмо е́же я́сти и пи́ти и е́же весели́тися: и то́ прибы́токъ ему́ въ трудѣ́ его́ во дне́хъ живота́ его́, и́хже да́лъ е́сть ему́ Бо́гъ подъ со́лнцемъ.

Въ ни́хже да́хъ се́рдце мое́, е́же разумѣ́ти му́дрость и е́же вѣ́дѣти попече́нiе сотворе́ное на земли́: я́ко и во дни́ и въ нощи́ сна́ во о́чiю свое́ю нѣ́сть ви́дяй.

И ви́дѣхъ вся́ творе́нiя Бо́жiя, я́ко не мо́жетъ человѣ́къ изобрѣсти́ творе́нiе сотворе́ное подъ со́лнцемъ: ели́ка а́ще потруди́тся человѣ́къ обрѣсти́, и не обря́щетъ: и ели́ка а́ще рече́тъ му́дрый уразумѣ́ти, не возмо́жетъ обрѣсти́. Тѣ́мже все́ сiе́ вда́хъ въ се́рдце мое́, и се́рдце мое́ все́ сiе́ ви́дѣ.

Греческий [Greek (Koine)]

τίς οἶδεν σοφούς καὶ τίς οἶδεν λύσιν ῥήματος σοφία ἀνθρώπου φωτιεῖ πρόσωπον αὐτοῦ καὶ ἀναιδὴς προσώπῳ αὐτοῦ μισηθήσεται

στόμα βασιλέως φύλαξον καὶ περὶ λόγου ὅρκου θεοῦ μὴ σπουδάσῃς

ἀπὸ προσώπου αὐτοῦ πορεύσῃ μὴ στῇς ἐν λόγῳ πονηρῷ ὅτι πᾶν ὃ ἐὰν θελήσῃ ποιήσει

καθὼς λαλεῖ βασιλεὺς ἐξουσιάζων καὶ τίς ἐρεῖ αὐτῷ τί ποιήσεις

ὁ φυλάσσων ἐντολὴν οὐ γνώσεται ῥῆμα πονηρόν καὶ καιρὸν κρίσεως γινώσκει καρδία σοφοῦ

ὅτι παντὶ πράγματι ἔστιν καιρὸς καὶ κρίσις ὅτι γνῶσις τοῦ ἀνθρώπου πολλὴ ἐπ᾿ αὐτόν

ὅτι οὐκ ἔστιν γινώσκων τί τὸ ἐσόμενον ὅτι καθὼς ἔσται τίς ἀναγγελεῖ αὐτῷ

οὐκ ἔστιν ἄνθρωπος ἐξουσιάζων ἐν πνεύματι τοῦ κωλῦσαι σὺν τὸ πνεῦμα καὶ οὐκ ἔστιν ἐξουσία ἐν ἡμέρᾳ τοῦ θανάτου καὶ οὐκ ἔστιν ἀποστολὴ ἐν τῷ πολέμῳ καὶ οὐ διασώσει ἀσέβεια τὸν παρ᾿ αὐτῆς

καὶ σὺν πᾶν τοῦτο εἶδον καὶ ἔδωκα τὴν καρδίαν μου εἰς πᾶν ποίημα ὃ πεποίηται ὑπὸ τὸν ἥλιον τὰ ὅσα ἐξουσιάσατο ὁ ἄνθρωπος ἐν ἀνθρώπῳ τοῦ κακῶσαι αὐτόν

καὶ τότε εἶδον ἀσεβεῖς εἰς τάφους εἰσαχθέντας καὶ ἐκ τόπου ἁγίου ἐπορεύθησαν καὶ ἐπῃνέθησαν ἐν τῇ πόλει ὅτι οὕτως ἐποίησαν καί γε τοῦτο ματαιότης

ὅτι οὐκ ἔστιν γινομένη ἀντίρρησις ἀπὸ τῶν ποιούντων τὸ πονηρὸν ταχύ διὰ τοῦτο ἐπληροφορήθη καρδία υἱῶν τοῦ ἀνθρώπου ἐν αὐτοῖς τοῦ ποιῆσαι τὸ πονηρόν

ὃς ἥμαρτεν ἐποίησεν τὸ πονηρὸν ἀπὸ τότε καὶ ἀπὸ μακρότητος αὐτῷ ὅτι καί γε γινώσκω ἐγὼ ὅτι ἔσται ἀγαθὸν τοῖς φοβουμένοις τὸν θεόν ὅπως φοβῶνται ἀπὸ προσώπου αὐτοῦ

καὶ ἀγαθὸν οὐκ ἔσται τῷ ἀσεβεῖ καὶ οὐ μακρυνεῖ ἡμέρας ἐν σκιᾷ ὃς οὐκ ἔστιν φοβούμενος ἀπὸ προσώπου τοῦ θεοῦ

ἔστιν ματαιότης ἣ πεποίηται ἐπὶ τῆς γῆς ὅτι εἰσὶ δίκαιοι ὅτι φθάνει πρὸς αὐτοὺς ὡς ποίημα τῶν ἀσεβῶν καὶ εἰσὶν ἀσεβεῖς ὅτι φθάνει πρὸς αὐτοὺς ὡς ποίημα τῶν δικαίων εἶπα ὅτι καί γε τοῦτο ματαιότης

καὶ ἐπῄνεσα ἐγὼ σὺν τὴν εὐφροσύνην ὅτι οὐκ ἔστιν ἀγαθὸν τῷ ἀνθρώπῳ ὑπὸ τὸν ἥλιον ὅτι εἰ μὴ τοῦ φαγεῖν καὶ τοῦ πιεῖν καὶ τοῦ εὐφρανθῆναι καὶ αὐτὸ συμπροσέσται αὐτῷ ἐν μόχθῳ αὐτοῦ ἡμέρας ζωῆς αὐτοῦ ὅσας ἔδωκεν αὐτῷ ὁ θεὸς ὑπὸ τὸν ἥλιον

ἐν οἷς ἔδωκα τὴν καρδίαν μου τοῦ γνῶναι σοφίαν καὶ τοῦ ἰδεῖν τὸν περισπασμὸν τὸν πεποιημένον ἐπὶ τῆς γῆς ὅτι καί γε ἐν ἡμέρᾳ καὶ ἐν νυκτὶ ὕπνον ἐν ὀφθαλμοῖς αὐτοῦ οὐκ ἔστιν βλέπων

καὶ εἶδον σὺν πάντα τὰ ποιήματα τοῦ θεοῦ ὅτι οὐ δυνήσεται ἄνθρωπος τοῦ εὑρεῖν σὺν τὸ ποίημα τὸ πεποιημένον ὑπὸ τὸν ἥλιον ὅσα ἂν μοχθήσῃ ὁ ἄνθρωπος τοῦ ζητῆσαι καὶ οὐχ εὑρήσει καί γε ὅσα ἂν εἴπῃ ὁ σοφὸς τοῦ γνῶναι οὐ δυνήσεται τοῦ εὑρεῖν

Еврейский

מִי כְּהֶחָכָם, וּמִי יוֹדֵעַ פֵּשֶׁר דָּבָר; חָכְמַת אָדָם תָּאִיר פָּנָיו, וְעֹז פָּנָיו יְשֻׁנֶּא׃

אֲנִי פִּי־מֶלֶךְ שְׁמוֹר, וְעַל דִּבְרַת שְׁבוּעַת אֱלֹהִים׃

אַל־תִּבָּהֵל מִפָּנָיו תֵּלֵךְ, אַל־תַּעֲמֹד בְּדָבָר רָע; כִּי כָּל־אֲשֶׁר יַחְפֹּץ יַעֲשֶׂה׃

בַּאֲשֶׁר דְּבַר־מֶלֶךְ שִׁלְטוֹן; וּמִי יֹאמַר־לוֹ מַה־תַּעֲשֶׂה׃

שׁוֹמֵר מִצְוָה, לֹא יֵדַע דָּבָר רָע; וְעֵת וּמִשְׁפָּט, יֵדַע לֵב חָכָם׃

כִּי לְכָל־חֵפֶץ, יֵשׁ עֵת וּמִשְׁפָּט; כִּי־רָעַת הָאָדָם רַבָּה עָלָיו׃

כִּי־אֵינֶנּוּ יֹדֵעַ מַה־שֶּׁיִּהְיֶה; כִּי כַּאֲשֶׁר יִהְיֶה, מִי יַגִּיד לוֹ׃

אֵין אָדָם שַׁלִּיט בָּרוּחַ לִכְלוֹא אֶת־הָרוּחַ, וְאֵין שִׁלְטוֹן בְּיוֹם הַמָּוֶת, וְאֵין מִשְׁלַחַת בַּמִּלְחָמָה; וְלֹא־יְמַלֵּט רֶשַׁע אֶת־בְּעָלָיו׃

אֶת־כָּל־זֶה רָאִיתִי וְנָתוֹן אֶת־לִבִּי, לְכָל־מַעֲשֶׂה, אֲשֶׁר נַעֲשָׂה תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ; עֵת, אֲשֶׁר שָׁלַט הָאָדָם בְּאָדָם לְרַע לוֹ׃

וּבְכֵן רָאִיתִי רְשָׁעִים קְבֻרִים וָבָאוּ, וּמִמְּקוֹם קָדוֹשׁ יְהַלֵּכוּ, וְיִשְׁתַּכְּחוּ בָעִיר אֲשֶׁר כֵּן־עָשׂוּ; גַּם־זֶה הָבֶל׃

אֲשֶׁר אֵין־נַעֲשָׂה פִתְגָם, מַעֲשֵׂה הָרָעָה מְהֵרָה; עַל־כֵּן מָלֵא לֵב בְּנֵי־הָאָדָם בָּהֶם לַעֲשׂוֹת רָע׃

אֲשֶׁר חֹטֶא, עֹשֶׂה רָע מְאַת וּמַאֲרִיךְ לוֹ; כִּי גַּם־יוֹדֵעַ אָנִי, אֲשֶׁר יִהְיֶה־טּוֹב לְיִרְאֵי הָאֱלֹהִים, אֲשֶׁר יִירְאוּ מִלְּפָנָיו׃

וְטוֹב לֹא־יִהְיֶה לָרָשָׁע, וְלֹא־יַאֲרִיךְ יָמִים כַּצֵּל; אֲשֶׁר אֵינֶנּוּ יָרֵא מִלִּפְנֵי אֱלֹהִים׃

יֶשׁ־הֶבֶל אֲשֶׁר נַעֲשָׂה עַל־הָאָרֶץ, אֲשֶׁר יֵשׁ צַדִּיקִים, אֲשֶׁר מַגִּיעַ אֲלֵהֶם כְּמַעֲשֵׂה הָרְשָׁעִים, וְיֵשׁ רְשָׁעִים, שֶׁמַּגִּיעַ אֲלֵהֶם כְּמַעֲשֵׂה הַצַּדִּיקִים; אָמַרְתִּי שֶׁגַּם־זֶה הָבֶל׃

וְשִׁבַּחְתִּי אֲנִי אֶת־הַשִּׂמְחָה, אֲשֶׁר אֵין־טוֹב לָאָדָם תַּחַת הַשֶּׁמֶשׁ, כִּי אִם־לֶאֱכוֹל וְלִשְׁתּוֹת וְלִשְׂמוֹחַ; וְהוּא יִלְוֶנּוּ בַעֲמָלוֹ, יְמֵי חַיָּיו אֲשֶׁר־נָתַן־לוֹ הָאֱלֹהִים תַּחַת הַשָּׁמֶשׁ׃

כַּאֲשֶׁר נָתַתִּי אֶת־לִבִּי לָדַעַת חָכְמָה, וְלִרְאוֹת אֶת־הָעִנְיָן, אֲשֶׁר נַעֲשָׂה עַל־הָאָרֶץ; כִּי גַם בַּיּוֹם וּבַלַּיְלָה, שֵׁנָה בְּעֵינָיו אֵינֶנּוּ רֹאֶה׃

וְרָאִיתִי אֶת־כָּל־מַעֲשֵׂה הָאֱלֹהִים, כִּי לֹא יוּכַל הָאָדָם, לִמְצוֹא אֶת־הַמַּעֲשֶׂה אֲשֶׁר נַעֲשָׂה תַחַת־הַשֶּׁמֶשׁ, בְּשֶׁל אֲשֶׁר יַעֲמֹל הָאָדָם לְבַקֵּשׁ וְלֹא יִמְצָא; וְגַם אִם־יֹאמַר הֶחָכָם לָדַעַת, לֹא יוּכַל לִמְצֹא׃

Украинский (Огієнко)

Языки

Хто, як той мудрий, і значення речі хто знає?
Розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється.

Я раджу: Наказа царського виконуй, і то ради присяги перед Богом.

Не квапся від нього відходити, не стій при злій справі, бо все, що захоче, він зробить,

бо слово цареве то влада, і хто йому скаже: Що робиш?

Хто виконує заповідь, той не пізнає нічого лихого, серце ж мудрого знає час і право.

Бо для кожної речі час і право своє, бо лихо людини численне на ній,

бо не знає, що буде, і як саме буде, хто їй розповість?

Немає людини, яка панувала б над вітром, щоб стримати вітер, і влади нема над днем смерти, і на війні нема звільнення, і пана свого не врятує безбожність.

Усе це я бачив, і серце своє прикладав я до кожного чину, що відбувався під сонцем.
І був час, коли запанувала людина над людиною на лихо для неї.

І я бачив безбожних похованих, і до їхнього гробу приходили, а ті, що чинили добро, повикидані з місця святого, і в місті забуті…
Марнота й оце!

Що скоро не чиниться присуд за вчинок лихий, тому серце людських синів повне ними, щоб чинити лихе.

Хоч сто раз чинить грішний лихе, а Бог суд відкладає йому, однако я знаю, що тим буде добре, хто Бога боїться, хто перед обличчям Його має страх!

А безбожному добре не буде, і мов тінь, довгих днів він не матиме, бо він перед Божим лицем страху не має!

Є марнота, яка на землі діється, що є справедливі, що лихо спадає на них, мов за вчинок безбожних, а є безбожні, що добро спадає на них, мов за чин справедливих!
Я сказав, що марнота й оце!…

І радість я похваляв: що немає людині під сонцем добра, хіба тільки щоб їсти, та пити та тішитися, і оце супроводить її в її праці за часу життя її, що під сонцем Бог дав був їй.

Коли я поклав своє серце, щоб мудрість пізнати, і побачити чин, що діється він на землі, бо ні вдень ні вночі сну не бачить людина своїми очима,

і коли я побачив усякий чин Бога, тоді я пізнав, що не може людина збагнути чину, під сонцем учиненого!
Тому скільки людина не трудиться, щоб дошукатись цього, то не знайде, і коли й мудрий скаже, що знає, не зможе знайти!…