сы́не человѣ́чь, глаго́ли ко сыно́мъ люді́й твои́хъ и рече́ши къ ни́мъ: земля́, на ню́же а́зъ а́ще наведу́ ме́чь, и по́ймутъ лю́дiе земли́ человѣ́ка еди́наго от себе́ и поста́вятъ его́ себѣ́ во стра́жа,

и у́зритъ ме́чь гряду́щь на зе́млю, и востру́битъ трубо́ю, и проповѣ́сть лю́демъ,

и услы́шитъ услы́шавый гла́съ трубы́, а не сохрани́тся, и на́йдетъ ме́чь и пости́гнетъ его́, кро́вь его́ на главѣ́ его́ бу́детъ:

я́ко слы́ша гла́съ трубы́ и не сохрани́ся, кро́вь его́ на не́мъ бу́детъ: а се́й, поне́же сохрани́ся, ду́шу свою́ изба́вилъ.

И стра́жъ, а́ще уви́дитъ ме́чь гряду́щь, и не востру́битъ трубо́ю, [и не проповѣ́сть лю́демъ,] и лю́дiе не охраня́тъ себе́, и наше́дъ ме́чь во́зметъ от ни́хъ ду́шу, та́ у́бо беззако́нiя ра́ди своего́ взя́ся, а кро́ве ея́ от руки́ стра́жа взыщу́.

И ты́, сы́не человѣ́чь, во стра́жа да́хъ тя́ до́му Изра́илеву, и услы́шиши от у́стъ мои́хъ сло́во, и проповѣ́си и́мъ от мене́.

Егда́ реку́ грѣ́шнику: грѣ́шниче, сме́ртiю у́мреши: и не бу́деши глаго́лати [грѣ́шнику], е́же сохрани́тися нечести́вому, [е́же обрати́тся ему́] от пути́ своего́ [и жи́ву бы́ти ему́], то́й беззако́нникъ во беззако́нiи свое́мъ у́мретъ, а кро́ве его́ от руки́ твоея́ взыщу́.

А́ще же ты́ проповѣ́си нечести́вому пу́ть его́, е́же обрати́тися от него́, и не обрати́тся съ пути́ своего́, то́й въ нече́стiи свое́мъ у́мретъ, а ты́ ду́шу твою́ изба́вилъ еси́.

И ты́, сы́не человѣ́чь, рцы́ до́му Изра́илеву: си́це рѣ́сте глаго́люще: пре́лести на́шя и беззако́нiя на́ша въ на́съ су́ть, и мы́ въ ни́хъ та́емъ, и ка́ко на́мъ живы́мъ бы́ти?

Рцы́ и́мъ: живу́ а́зъ, глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь, не хощу́ сме́рти грѣ́шника, но е́же обрати́тися нечести́вому от пути́ своего́ и жи́ву бы́ти ему́: обраще́нiемъ обрати́теся от пути́ ва́шего зла́го: и вску́ю умира́ете, до́ме Изра́илевъ?

И ты́, сы́не человѣ́чь, рцы́ ко сыно́мъ люді́й твои́хъ: пра́вда пра́ведника не изба́витъ его́, въ о́ньже де́нь прельсти́тся: и беззако́нiе беззако́нника не убiе́тъ, въ о́ньже де́нь обрати́тся от беззако́нiя своего́: и пра́ведникъ не мо́жетъ спасти́ся въ де́нь грѣха́ своего́.

Егда́ реку́ пра́веднику: жи́знiю жи́въ бу́деши: се́й же упова́я на пра́вду свою́ и сотвори́тъ беззако́нiе, вся́ пра́вды его́ не воспомяну́тся, въ непра́вдѣ свое́й, ю́же сотвори́, въ то́й у́мретъ.

И егда́ реку́ нечести́вому: сме́ртiю у́мреши: и обрати́тся от грѣха́ своего́ и сотвори́тъ су́дъ и пра́вду,

и зало́гъ отда́стъ и восхище́ное возврати́тъ, беззако́нникъ въ за́повѣдехъ жи́зни ходи́ти бу́детъ, е́же не сотвори́ти непра́вды, жи́знiю жи́въ бу́детъ и не у́мретъ:

вси́ грѣси́ его́, я́же согрѣши́, не помяну́тся: поне́же су́дъ и пра́вду сотвори́, жи́въ бу́детъ въ ни́хъ.

И реку́тъ сы́нове люді́й твои́хъ: непра́въ пу́ть Госпо́день. И се́, пу́ть и́хъ непра́въ.

Егда́ соврати́тся пра́ведникъ от пра́вды своея́ и сотвори́тъ беззако́нiе, и у́мретъ въ не́мъ.

И егда́ грѣ́шникъ возврати́тся от беззако́нiя своего́ и сотвори́тъ су́дъ и пра́вду, то́й жи́въ бу́детъ въ ни́хъ.

И се́ е́сть, е́же реко́сте: непра́въ пу́ть Госпо́день. Кому́ждо по путе́мъ его́ сужду́ ва́мъ, до́ме Изра́илевъ.

И бы́сть во второена́десять лѣ́то, ме́сяца вторагона́десять, въ пя́тый де́нь ме́сяца плѣне́нiя на́шего, прiи́де ко мнѣ́ от Иерусали́ма уцѣлѣ́вый глаго́ля: плѣне́нъ бы́сть гра́дъ.

И рука́ Госпо́дня бы́сть на мнѣ́ въ ве́черъ, пре́жде прише́ствiя его́, и отве́рзе уста́ моя́, до́ндеже прiи́де ко мнѣ́ зау́тра: и отве́рзшаяся уста́ моя́ не затвори́шася ктому́.

И бы́сть сло́во Госпо́дне ко мнѣ́ глаго́ля:

сы́не человѣ́чь, живу́щiи на опустѣ́вшихъ мѣ́стѣхъ во земли́ Изра́илевѣ глаго́лютъ: еди́нъ бя́ше Авраа́мъ и одержа́ше зе́млю, а мы́ мно́жайшiи есмы́, на́мъ дана́ е́сть земля́ во одержа́нiе.

Того́ ра́ди рцы́ и́мъ: си́це глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь: поне́же съ кро́вiю я́сте и о́чи ва́ши воздвиго́сте ко кумíромъ и кро́вь пролива́ете, и зе́млю ли наслѣ́дите?

ста́сте съ мече́мъ ва́шимъ, сотвори́сте ме́рзости, и кі́йждо жену́ бли́жняго своего́ оскверни́сте, и та́ко ли зе́млю и́мате наслѣ́дити?

Того́ ра́ди рцы́ и́мъ: сiя́ глаго́летъ Адонаи́ Госпо́дь: живу́ а́зъ, я́ко паду́тъ мече́мъ су́щiи во опустѣ́вшихъ, и и́же на лицы́ по́ля, звѣре́мъ по́льнымъ предаду́тся на изъяде́нiе, и су́щыя во градѣ́хъ и и́же въ пеще́рахъ сме́ртiю поражу́,

и да́мъ зе́млю на опустѣ́нiе, и поги́бнетъ го́рдость крѣ́пости ея́, и опустѣ́ютъ го́ры Изра́илевы, зане́же не бу́детъ проходя́щаго:

и увѣ́дятъ, я́ко а́зъ Госпо́дь: и сотворю́ зе́млю и́хъ пу́сту, и опустѣ́етъ всѣ́хъ ра́ди ме́рзостей и́хъ, я́же сотвори́ша.

И ты́, сы́не человѣ́чь, сы́нове люді́й твои́хъ глаго́лющiи о тебѣ́ у забра́лъ и во вратѣ́хъ дворо́въ, и глаго́лютъ кі́йждо ко бли́жнему своему́ и кі́йждо ко бра́ту своему́, глаго́люще: собери́мся и услы́шимъ исходя́щая от у́стъ Госпо́днихъ.

И прихо́дятъ къ тебѣ́, я́коже схо́дятся лю́дiе, и сѣдя́тъ лю́дiе мои́ предъ тобо́ю, и послу́шаютъ глаго́ловъ твои́хъ, и не сотворя́тъ и́хъ: поне́же лжа́ во устѣ́хъ и́хъ, и вслѣ́дъ скве́рнъ и́хъ се́рдце и́хъ хо́дитъ.

И бу́деши и́мъ я́ко гла́съ пѣ́снивца сладкогла́снаго благосли́чнаго, и услы́шатъ глаго́лы твоя́, и не сотворя́тъ и́хъ.

И егда́ прiи́деши, реку́тъ: се́, прiи́де. И увѣ́дятъ, я́ко проро́къ бѣ́ средѣ́ и́хъ.

Греческий [Greek (Koine)]

καὶ ἐγένετο λόγος κυρίου πρός με λέγων

υἱὲ ἀνθρώπου λάλησον τοῖς υἱοῖς τοῦ λαοῦ σου καὶ ἐρεῖς πρὸς αὐτούς γῆ ἐφ᾿ ἣν ἂν ἐπάγω ῥομφαίαν καὶ λάβῃ ὁ λαὸς τῆς γῆς ἄνθρωπον ἕνα ἐξ αὐτῶν καὶ δῶσιν αὐτὸν ἑαυτοῖς εἰς σκοπόν

καὶ ἴδῃ τὴν ῥομφαίαν ἐρχομένην ἐπὶ τὴν γῆν καὶ σαλπίσῃ τῇ σάλπιγγι καὶ σημάνῃ τῷ λαῷ

καὶ ἀκούσῃ ὁ ἀκούσας τὴν φωνὴν τῆς σάλπιγγος καὶ μὴ φυλάξηται καὶ ἐπέλθῃ ἡ ῥομφαία καὶ καταλάβῃ αὐτόν τὸ αἷμα αὐτοῦ ἐπὶ τῆς κεφαλῆς αὐτοῦ ἔσται

ὅτι τὴν φωνὴν τῆς σάλπιγγος ἀκούσας οὐκ ἐφυλάξατο τὸ αἷμα αὐτοῦ ἐπ᾿ αὐτοῦ ἔσται καὶ οὗτος ὅτι ἐφυλάξατο τὴν ψυχὴν αὐτοῦ ἐξείλατο

καὶ ὁ σκοπός ἐὰν ἴδῃ τὴν ῥομφαίαν ἐρχομένην καὶ μὴ σημάνῃ τῇ σάλπιγγι καὶ ὁ λαὸς μὴ φυλάξηται καὶ ἐλθοῦσα ἡ ῥομφαία λάβῃ ἐξ αὐτῶν ψυχήν αὕτη διὰ τὴν αὑτῆς ἀνομίαν ἐλήμφθη καὶ τὸ αἷμα ἐκ τῆς χειρὸς τοῦ σκοποῦ ἐκζητήσω

καὶ σύ υἱὲ ἀνθρώπου σκοπὸν δέδωκά σε τῷ οἴκῳ Ισραηλ καὶ ἀκούσῃ ἐκ στόματός μου λόγον

ἐν τῷ εἶπαί με τῷ ἁμαρτωλῷ θανάτῳ θανατωθήσῃ καὶ μὴ λαλήσῃς τοῦ φυλάξασθαι τὸν ἀσεβῆ ἀπὸ τῆς ὁδοῦ αὐτοῦ αὐτὸς ὁ ἄνομος τῇ ἀνομίᾳ αὐτοῦ ἀποθανεῖται τὸ δὲ αἷμα αὐτοῦ ἐκ τῆς χειρός σου ἐκζητήσω

σὺ δὲ ἐὰν προαπαγγείλῃς τῷ ἀσεβεῖ τὴν ὁδὸν αὐτοῦ τοῦ ἀποστρέψαι ἀπ᾿ αὐτῆς καὶ μὴ ἀποστρέψῃ ἀπὸ τῆς ὁδοῦ αὐτοῦ οὗτος τῇ ἀσεβείᾳ αὐτοῦ ἀποθανεῖται καὶ σὺ τὴν ψυχὴν σαυτοῦ ἐξῄρησαι

καὶ σύ υἱὲ ἀνθρώπου εἰπὸν τῷ οἴκῳ Ισραηλ οὕτως ἐλαλήσατε λέγοντες αἱ πλάναι ἡμῶν καὶ αἱ ἀνομίαι ἡμῶν ἐφ᾿ ἡμῖν εἰσιν καὶ ἐν αὐταῖς ἡμεῖς τηκόμεθα καὶ πῶς ζησόμεθα

εἰπὸν αὐτοῖς ζῶ ἐγώ τάδε λέγει κύριος οὐ βούλομαι τὸν θάνατον τοῦ ἀσεβοῦς ὡς τὸ ἀποστρέψαι τὸν ἀσεβῆ ἀπὸ τῆς ὁδοῦ αὐτοῦ καὶ ζῆν αὐτόν ἀποστροφῇ ἀποστρέψατε ἀπὸ τῆς ὁδοῦ ὑμῶν καὶ ἵνα τί ἀποθνῄσκετε οἶκος Ισραηλ

εἰπὸν πρὸς τοὺς υἱοὺς τοῦ λαοῦ σου δικαιοσύνη δικαίου οὐ μὴ ἐξέληται αὐτὸν ἐν ᾗ ἂν ἡμέρᾳ πλανηθῇ καὶ ἀνομία ἀσεβοῦς οὐ μὴ κακώσῃ αὐτὸν ἐν ᾗ ἂν ἡμέρᾳ ἀποστρέψῃ ἀπὸ τῆς ἀνομίας αὐτοῦ καὶ δίκαιος οὐ μὴ δύνηται σωθῆναι

ἐν τῷ εἶπαί με τῷ δικαίῳ οὗτος πέποιθεν ἐπὶ τῇ δικαιοσύνῃ αὐτοῦ καὶ ποιήσῃ ἀνομίαν πᾶσαι αἱ δικαιοσύναι αὐτοῦ οὐ μὴ ἀναμνησθῶσιν ἐν τῇ ἀδικίᾳ αὐτοῦ ᾗ ἐποίησεν ἐν αὐτῇ ἀποθανεῖται

καὶ ἐν τῷ εἶπαί με τῷ ἀσεβεῖ θανάτῳ θανατωθήσῃ καὶ ἀποστρέψῃ ἀπὸ τῆς ἁμαρτίας αὐτοῦ καὶ ποιήσῃ κρίμα καὶ δικαιοσύνην

καὶ ἐνεχύρασμα ἀποδῷ καὶ ἅρπαγμα ἀποτείσῃ ἐν προστάγμασιν ζωῆς διαπορεύηται τοῦ μὴ ποιῆσαι ἄδικον ζωῇ ζήσεται καὶ οὐ μὴ ἀποθάνῃ

πᾶσαι αἱ ἁμαρτίαι αὐτοῦ ἃς ἥμαρτεν οὐ μὴ ἀναμνησθῶσιν ὅτι κρίμα καὶ δικαιοσύνην ἐποίησεν ἐν αὐτοῖς ζήσεται

καὶ ἐροῦσιν οἱ υἱοὶ τοῦ λαοῦ σου οὐκ εὐθεῖα ἡ ὁδὸς τοῦ κυρίου καὶ αὕτη ἡ ὁδὸς αὐτῶν οὐκ εὐθεῖα

ἐν τῷ ἀποστρέψαι δίκαιον ἀπὸ τῆς δικαιοσύνης αὐτοῦ καὶ ποιήσῃ ἀνομίας καὶ ἀποθανεῖται ἐν αὐταῖς

καὶ ἐν τῷ ἀποστρέψαι τὸν ἁμαρτωλὸν ἀπὸ τῆς ἀνομίας αὐτοῦ καὶ ποιήσῃ κρίμα καὶ δικαιοσύνην ἐν αὐτοῖς αὐτὸς ζήσεται

καὶ τοῦτό ἐστιν ὃ εἴπατε οὐκ εὐθεῖα ἡ ὁδὸς κυρίου ἕκαστον ἐν ταῖς ὁδοῖς αὐτοῦ κρινῶ ὑμᾶς οἶκος Ισραηλ

καὶ ἐγενήθη ἐν τῷ δωδεκάτῳ ἔτει ἐν τῷ δωδεκάτῳ μηνὶ πέμπτῃ τοῦ μηνὸς τῆς αἰχμαλωσίας ἡμῶν ἦλθεν ὁ ἀνασωθεὶς πρός με ἀπὸ Ιερουσαλημ λέγων ἑάλω ἡ πόλις

καὶ ἐγενήθη ἐπ᾿ ἐμὲ χεὶρ κυρίου ἑσπέρας πρὶν ἐλθεῖν αὐτὸν καὶ ἤνοιξέν μου τὸ στόμα ἕως ἦλθεν πρός με τὸ πρωί καὶ ἀνοιχθέν μου τὸ στόμα οὐ συνεσχέθη ἔτι

καὶ ἐγενήθη λόγος κυρίου πρός με λέγων

υἱὲ ἀνθρώπου οἱ κατοικοῦντες τὰς ἠρημωμένας ἐπὶ τῆς γῆς τοῦ Ισραηλ λέγουσιν εἷς ἦν Αβρααμ καὶ κατέσχεν τὴν γῆν καὶ ἡμεῖς πλείους ἐσμέν ἡμῖν δέδοται ἡ γῆ εἰς κατάσχεσιν

διὰ τοῦτο εἰπὸν αὐτοῖς τάδε λέγει κύριος κύριος

ζῶ ἐγώ εἰ μὴν οἱ ἐν ταῖς ἠρημωμέναις μαχαίρᾳ πεσοῦνται καὶ οἱ ἐπὶ προσώπου τοῦ πεδίου τοῖς θηρίοις τοῦ ἀγροῦ δοθήσονται εἰς κατάβρωμα καὶ τοὺς ἐν ταῖς τετειχισμέναις καὶ τοὺς ἐν τοῖς σπηλαίοις θανάτῳ ἀποκτενῶ

καὶ δώσω τὴν γῆν ἔρημον καὶ ἀπολεῖται ἡ ὕβρις τῆς ἰσχύος αὐτῆς καὶ ἐρημωθήσεται τὰ ὄρη τοῦ Ισραηλ διὰ τὸ μὴ εἶναι διαπορευόμενον

καὶ γνώσονται ὅτι ἐγώ εἰμι κύριος καὶ ποιήσω τὴν γῆν αὐτῶν ἔρημον καὶ ἐρημωθήσεται διὰ πάντα τὰ βδελύγματα αὐτῶν ἃ ἐποίησαν

καὶ σύ υἱὲ ἀνθρώπου οἱ υἱοὶ τοῦ λαοῦ σου οἱ λαλοῦντες περὶ σοῦ παρὰ τὰ τείχη καὶ ἐν τοῖς πυλῶσι τῶν οἰκιῶν καὶ λαλοῦσιν ἄνθρωπος τῷ ἀδελφῷ αὐτοῦ λέγοντες συνέλθωμεν καὶ ἀκούσωμεν τὰ ἐκπορευόμενα παρὰ κυρίου

ἔρχονται πρὸς σέ ὡς συμπορεύεται λαός καὶ κάθηνται ἐναντίον σου καὶ ἀκούουσιν τὰ ῥήματά σου καὶ αὐτὰ οὐ μὴ ποιήσουσιν ὅτι ψεῦδος ἐν τῷ στόματι αὐτῶν καὶ ὀπίσω τῶν μιασμάτων ἡ καρδία αὐτῶν

καὶ γίνῃ αὐτοῖς ὡς φωνὴ ψαλτηρίου ἡδυφώνου εὐαρμόστου καὶ ἀκούσονταί σου τὰ ῥήματα καὶ οὐ μὴ ποιήσουσιν αὐτά

καὶ ἡνίκα ἂν ἔλθῃ ἐροῦσιν ἰδοὺ ἥκει καὶ γνώσονται ὅτι προφήτης ἦν ἐν μέσῳ αὐτῶν

Украинский (Огієнко)

І було мені слово Господнє таке:

Сину людський, говори синам свого народу, та й скажеш до них: Коли б Я спровадив на який край меча, і взяв би народ цього краю одного чоловіка з-поміж себе, і поставив би його собі вартовим,

і коли б він побачив меча, що йде на цей край, і засурмив би в сурму, й остеріг народ,

і почув би хто голос сурми, та не був би обережний, і прийшов би меч та й захопив би його, то кров його на голові його буде!

Голос сурми він чув, та не був обережний, кров його буде на ньому, а він, коли б був обережний, урятував би свою душу.

А той вартовий, коли б побачив меча, що йде, і не засурмив би в сурму, а народ не був би обережний, і прийшов би меч, і захопив би одного з них, то він був би узятий за гріх свій, а його кров Я зажадаю з руки вартового.

А ти, сину людський, Я дав тебе вартовим для Ізраїлевого дому, і ти почуєш з уст Моїх слово, й остережеш їх від Мене.

Коли б Я сказав до безбожного: Безбожнику, ти конче помреш!, а ти не говорив би, щоб остерегти безбожного від дороги його, то він, несправедливий, помре за свій гріх, а його кров Я вимагатиму з твоєї руки.

А ти, коли остережеш несправедливого від дороги його, щоб вернувся з неї, і він не вернеться з своєї дороги, він помре за гріх свій, а ти душу свою врятував.

А ти, сину людський, скажи до Ізраїлевого дому: Ви кажете так, говорячи: Коли наші провини та наші гріхи на нас, і через них ми гинемо, то як будемо жити?

Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити!
Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?

А ти, сину людський, скажи до синів свого народу: Справедливість справедливого не врятує його в дні гріха його, а несправедливість несправедливого не спіткнеться він об неї в дні навернення від своєї несправедливости, а справедливий не зможе жити в ній в дні свого гріха.

Коли Я скажу справедливому: Буде конче він жити, а він надіявся б на свою справедливість, та робив би кривду, то вся його справедливість не буде згадана, і за кривду свою, що зробив, він помре!

А коли Я скажу до несправедливого: Конче помреш ти, а він навернеться від свого гріха, і робитиме право та справедливість:

заставу поверне несправедливий, грабунок відшкодує, ходитиме уставами життя, щоб не чинити кривди, то конче буде він жити, не помре!

Усі гріхи його, які він нагрішив, не будуть йому згадані, право та справедливість робив він, конче буде він жити!

І кажуть сини твого народу: Несправедлива Господня дорога!
тоді як несправедлива їхня власна дорога.

Коли справедливий відвернеться від своєї справедливости, і робитиме кривду, то помре він за те!

А коли несправедливий відвернеться від своєї несправедливости, і чинитиме право та справедливість, то на них він буде жити!

А ви кажете: Несправедлива Господня дорога!
Кожного з вас Я буду судити, Ізраїлів доме, за його дорогами!

І сталося за дванадцятого року, десятого місяця, п́ятого дня місяця від нашого вигнання, прийшов був до мене втікач з Єрусалиму, говорячи: Побите це місто!…

А Господня рука була прийшла до мене ввечорі перед приходом цього втікача, і Він відкрив мої уста, поки прийшов той до мене вранці.
І були відкриті мої уста, і не був уже я більше німий!

І було мені слово Господнє таке:

Сину людський, мешканці цих руїн на Ізраїлевій землі говорять так: Авраам був один, та проте посів цей Край, а нас багато, нам даний цей Край на спадщину!

Тому скажи їм: Так сказав Господь Бог: Ви на крові їсте, а свої очі зводите до бовванів своїх, і кров проливаєте, і цей Край посядете ви?

Ви спираєтесь на свого меча, робите гидоту, і кожен безчестить жінку свого ближнього, і цей Край посядете ви?

Так скажеш до них: Так говорить Господь Бог: Як живий Я, ті, хто в руїнах, попадають від меча, а той, хто на широкім полі, того віддам звірині, щоб пожерла його, а ті, хто в твердинях та в печерах, помруть від моровиці!

І оберну Я цей Край на спустошення та на сплюндрування, і скінчиться пиха сили його, і опустошіють Ізраїлеві гори, так що не буде й перехожого…

І пізнають вони, що Я Господь, коли Я оберну цей Край на спустошення та на сплюндрування за всі їхні гидоти, що зробили вони.

А ти, сину людський, сини твого народу умовляються про тебе при стінах і в дверях домів, і говорять один з одним, кожен зо своїм братом, кажучи: Увійдіть та послухайте, що це за слово, що виходить від Господа?

І прийдуть до тебе, як приходить народ, і сядуть перед тобою як Мій народ, і послухають твоїх слів, але їх не виконають, бо що приємне в устах їхніх, те вони зроблять, а серце їхнє ходить за захланністю їхньою.

І ось ти для них, як пісня кохання, красноголосий і добрий грач, і вони слухають слова твої, але їх не виконують!

А коли оце прийде, ось воно вже приходить!
то пізнають вони, що серед них був пророк.

Немецкий (GNB)

Языки

Das Wort des HERRN erging an mich, er sagte:

»Du Mensch, sag zu den Leuten aus deinem Volk: ́Der HERR sagt: Angenommen, ich schicke Feinde gegen ein Land und die Männer des Landes haben einen aus ihrer Mitte zum Wächter bestellt, der drohende Gefahren melden soll.

Wenn dieser Wächter die Feinde kommen sieht, hat er die Pflicht, das Alarmhorn zu blasen und die anderen zu warnen.

Wenn jemand das Alarmsignal hört, sich aber nicht warnen lässt und deshalb umkommt, dann trägt die betreffende Person allein die Schuld.

Sie ist gewarnt worden, aber hat die Warnung in den Wind geschlagen. Hätte sie die Warnung ernst genommen, so wäre sie mit dem Leben davongekommen.

Anders ist es, wenn der Wächter es versäumt hat, Alarm zu blasen und die Leute zu warnen. Wenn dann jemand durch Feinde umgebracht wird, ereilt die betreffende Person damit zwar die Strafe für das Unrecht, das sie begangen hat; aber den unzuverlässigen Wächter ziehe ich zur Rechenschaft wie für einen Mord.́

Du Mensch, dich habe ich als Wächter bestellt, der die Leute von Israel vor drohender Gefahr warnen soll. Wenn du eine Botschaft von mir vernimmst, musst du sie ihnen weitersagen, damit sie wissen, was auf sie zukommt.

Wenn ich dir ankündige, dass ein bestimmter Mensch wegen seiner schlimmen Taten sterben muss, dann bist du dafür verantwortlich, dass er gewarnt wird. Versäumst du es, so wird er zwar sterben, wie er es verdient; aber dich ziehe ich dafür zur Rechenschaft wie für einen Mord.

Warnst du ihn, aber er hört nicht darauf, so wird er ebenfalls sterben, wie er es verdient hat; aber du hast dein Leben gerettet.

Du Mensch, sag zu den Leuten von Israel: ́Ihr habt allen Mut verloren und klagt: Unsere Schuld ist zu groß, an den Folgen unserer Verfehlungen gehen wir zugrunde, wir haben keine Zukunft mehr!

Aber der HERR, der mächtige Gott, sagt: So gewiss ich lebe, mir macht es keine Freude, wenn ein Mensch wegen seiner Vergehen sterben muss. Nein, ich freue mich, wenn er seinen falschen Weg aufgibt und am Leben bleibt. Darum kehrt um, kehrt schleunigst um! Warum wollt ihr in euer Verderben laufen, ihr Leute von Israel?́

Du Mensch, sag auch das zu den Leuten aus deinem Volk: ́Wenn ein rechtschaffener Mensch anfängt, Unrecht zu tun, dann nützt ihm seine ganze frühere Rechtschaffenheit nichts – sie kann ihm nicht das Leben retten. Und wenn ein verbrecherischer Mensch anfängt, das Rechte zu tun, dann schaden ihm alle seine früheren Vergehen nichts – sie können ihn nicht das Leben kosten.

Wenn ich einem rechtschaffenen Menschen zusichere: Du wirst am Leben bleiben!, und er denkt: Nun bin ich sicher!, und beginnt Unrecht zu tun, dann zählt sein ganzer vorbildlicher Lebenswandel nicht mehr; weil er Unrecht getan hat, muss er sterben.

Und wenn ich zu einem verbrecherischen Menschen sage: Du musst sterben!, und er wendet sich vom Unrecht ab,

gibt dem armen Schuldner sein Pfand zurück, erstattet, was er widerrechtlich an sich gebracht hat, und hält sich an die Weisungen, die zum Leben führen, dann muss er nicht sterben.

Alles Unrecht, das er früher getan hat, zählt dann nicht mehr. Weil er jetzt das Rechte tut, soll er am Leben bleiben.

Ihr Leute von Israel behauptet: Der HERR tut uns Unrecht! Aber ihr selbst tut Unrecht!

Wenn ein Mensch, der früher vorbildlich gelebt hat, Unrecht zu tun beginnt, muss er dafür sterben.

Und wenn ein verbrecherischer Mensch sich von seinen Verbrechen abwendet und das Rechte tut, rettet er damit sein Leben.

Und da sagt ihr: Der HERR tut Unrecht! Nein, jeder bekommt von mir, was er mit seinen Taten verdient hat. Kommt zur Besinnung, ihr Leute von Israel!́«

Im zwölften Jahr unserer Verbannung, am 5. Tag des 10. Monats, kam ein Mann aus Jerusalem zu mir, der den Untergang der Stadt überlebt hatte. Er brachte die Nachricht: »Die Stadt ist gefallen!«

Am Abend vorher hatte ich gespürt, wie sich die Hand des HERRN schwer auf mich legte. Als aber der Mann am Morgen bei mir eintrat, gab mir der HERR die Sprache wieder. Von da an war meine Zunge gelöst und ich konnte wieder frei reden.

Das Wort des HERRN erging an mich, er sagte:

»Du Mensch, die Leute, die in den zerstörten Städten im Land Israel geblieben sind, sagen: ́Abraham war nur einer und Gott gab ihm dieses Land zum Besitz. Wir sind viele, also gehört es uns erst recht!́

Darum sag zu ihnen: ́So spricht der HERR, der mächtige Gott: Ihr esst das Fleisch mit dem Blut, betet Götzen an und mordet, und ausgerechnet euch soll ich das Land überlassen?

Ihr übt Faustrecht, begeht Ehebruch und tut, was mir verhasst ist, und euch soll das Land gehören?́

Sag zu ihnen: ́So spricht der HERR, der mächtige Gott: Wer in den Ruinen haust, kommt durchs Schwert um; wer im offenen Land lebt, wird von wilden Tieren zerrissen; wer auf Berge und in Höhlen geflohen ist, stirbt an der Pest.

Ich mache das Land zur menschenleeren Einöde, ich verwüste seine ganze stolze Pracht. Ich mache die Berge Israels zu einer Wildnis, durch die niemand mehr durchzieht.

Ihr werdet erkennen, dass ich der HERR bin, wenn ich das Land zur Wüste mache wegen all der abscheulichen Taten, die ihr begangen habt!́«

Der HERR sagte zu mir: »Du Mensch, die Leute aus deinem Volk reden über dich, wenn sie vor ihren Häusern beisammenstehen. Sie sagen zueinander: ́Wir wollen zum Propheten gehen und hören, was der HERR zu ihm gesagt hat!́

Und dann kommen sie scharenweise zu dir, sitzen im Kreis um dich und hören, was du sagst; aber sie nehmen es nicht ernst.

Ihr Mund lobt dich überschwänglich, aber ihr Herz ist nur damit beschäftigt, wie sie sich skrupellos bereichern können.

Wie eingängige Musik klingen ihnen deine Worte, aber sie denken nicht daran, sie ernst zu nehmen.

Doch wenn dann deine Ankündigungen eintreffen – und das werden sie mit Sicherheit –, werden sie erkennen, dass ein Prophet unter ihnen gelebt hat.«