Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
12:2
12:4
12:5
12:9
12:10
12:11
12:12
12:14
12:15
12:18
12:19
12:20
Глава 20
20:6
20:8
20:10
20:11
20:13
20:14
20:15
20:16
20:17
20:18
И рече́ Госпо́дь Авра́му: изы́ди от земли́ твоея́, и от ро́да твоего́, и от до́му отца́ твоего́, и иди́ въ зе́млю, ю́же ти́ покажу́:
и сотворю́ тя въ язы́къ ве́лiй, и благословлю́ тя, и возвели́чу и́мя твое́, и бу́деши благослове́нъ:
и благословлю́ благословя́щыя тя́, и клену́щыя тя́ проклену́: и благословя́тся о тебѣ́ вся́ племена́ земна́я.
И и́де Авра́мъ, я́коже глаго́ла ему́ Госпо́дь, и идя́ше съ ни́мъ Ло́тъ: Авра́мъ же бѣ́ лѣ́тъ седми́десяти пяти́, егда́ изы́де от [земли́] Харра́нъ.
И поя́тъ Авра́мъ Са́ру жену́ свою́, и Ло́та сы́на бра́та своего́, и вся́ имѣ́нiя своя́, ели́ка стяжа́ша, и вся́кую ду́шу, ю́же стяжа́ша въ Харра́нѣ: и изыдо́ша поити́ въ зе́млю Ханаа́ню.
И про́йде Авра́мъ зе́млю въ долготу́ ея́ да́же до мѣ́ста Cихе́мъ, до ду́ба Высо́каго: Ханане́е же тогда́ живя́ху на земли́ [то́й].
И яви́ся Госпо́дь Авра́му и рече́ ему́: сѣ́мени твоему́ да́мъ зе́млю сiю́. И созда́ та́мо Авра́мъ же́ртвенникъ Го́споду я́вльшемуся ему́.
И отступи́ отту́ду въ го́ру на восто́къ [лице́мъ] пря́мо Веѳи́лю, и поста́ви та́мо ку́щу свою́ въ Веѳи́ли при мо́ри, и Агге́ къ восто́комъ: и созда́ та́мо же́ртвенникъ Го́споду, и призва́ во и́мя Го́спода [я́вльшася ему́].
И воздви́жеся Авра́мъ, и ше́дъ ополчи́ся въ пусты́ни.
И бы́сть гла́дъ на земли́: и сни́де Авра́мъ во Еги́петъ всели́тися та́мо, я́ко одолѣ́ гла́дъ на земли́.
Бы́сть же егда́ прибли́жися Авра́мъ вни́ти во Еги́петъ, рече́ Авра́мъ Са́рѣ женѣ́ свое́й: вѣ́мъ а́зъ, я́ко жена́ доброли́чна еси́:
бу́детъ у́бо егда́ уви́дятъ тя́ Еги́птяне, реку́тъ, я́ко жена́ его́ е́сть сiя́: и убiю́тъ мя́, тебе́ же снабдя́тъ:
рцы́ у́бо, я́ко сестра́ ему́ е́смь, да добро́ мнѣ́ бу́детъ тебе́ ра́ди, и бу́детъ жива́ душа́ моя́ тебе́ ра́ди.
Бы́сть же егда́ вни́де Авра́мъ во Еги́петъ, ви́дѣвше Еги́птяне жену́ его́, я́ко добра́ бя́ше зѣло́,
и ви́дѣша ю́ кня́зи фарао́ни и похвали́ша ю́ предъ фарао́номъ, и введо́ша ю́ въ до́мъ фарао́новъ.
И Авра́му до́брѣ бя́ше ея́ ра́ди: и бы́ша ему́ о́вцы и телцы́ и ослы́, и рабы́ и рабы́ни, и мски́ и велблю́ды.
И му́чи Госпо́дь ка́зньми вели́кими и лю́тыми фарао́на и до́мъ его́ Са́ры ра́ди жены́ Авра́мли.
Призва́въ же фарао́нъ Авра́ма, рече́ ему́: что́ сiе́ сотвори́лъ еси́ мнѣ́, я́ко не повѣ́далъ ми́ еси́, я́ко жена́ твоя́ е́сть?
Вску́ю ре́клъ еси́, я́ко сестра́ ми е́сть? И поя́хъ ю́ себѣ́ въ жену́. И ны́нѣ се́, жена́ твоя́ предъ тобо́ю: пое́мь ю́ отиди́.
И заповѣ́да фарао́нъ муже́мъ о Авра́мѣ, проводи́ти его́ и жену́ его́, и вся́, ели́ка бы́ша его́, и Ло́та съ ни́мъ.
И по́йде отту́ду Авраа́мъ на зе́млю полу́денную и всели́ся между́ Ка́дисомъ и между́ Су́ромъ: и обита́ въ Гера́рѣхъ.
Рече́ же Авраа́мъ о Са́ррѣ женѣ́ свое́й, я́ко сестра́ ми е́сть: убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми е́сть, да не когда́ убiю́тъ его́ му́жiе гра́дстiи ея́ ра́ди. Посла́ же Авимеле́хъ ца́рь Гера́рскiй и взя́ Са́рру.
И прiи́де Бо́гъ ко Авимеле́ху но́щiю во снѣ́ и рече́ ему́: се́, ты́ умира́еши жены́ ра́ди сея́, ю́же поя́лъ еси́: сiя́ же е́сть сожи́телствующая му́жу.
Авимеле́хъ же не прикосну́ся е́й и рече́: Го́споди, язы́къ невѣ́дущiй и пра́веденъ погуби́ши ли?
Не са́мъ ли ми́ рече́: сестра́ ми е́сть? И сiя́ ми рече́: бра́тъ ми́ е́сть? Чи́стымъ се́рдцемъ и въ пра́вдѣ ру́къ сотвори́хъ сiе́.
Рече́ же ему́ Бо́гъ во снѣ́: и А́зъ позна́хъ, я́ко чи́стымъ се́рдцемъ сотвори́лъ еси́ сiе́, и пощадѣ́хъ тя́, да не согрѣши́ши ко Мнѣ́: сего́ ра́ди не попусти́хъ ти́ косну́тися ея́:
ны́нѣ же отда́ждь жену́ му́жу, я́ко проро́къ е́сть, и помо́лится о тебѣ́, и жи́въ бу́деши: а́ще же не отда́си, вѣ́ждь, я́ко у́мреши ты́ и вся́ твоя́.
И воста́ ра́но Авимеле́хъ, и призва́ вся́ о́троки своя́, и глаго́ла словеса́ сiя́ вся́ во у́шы и́хъ: убоя́шася же вси́ человѣ́цы зѣло́.
И призва́ Авимеле́хъ Авраа́ма и рече́ ему́: что́ сiе́ сотвори́лъ еси́ на́мъ? Еда́ что́ согрѣши́хомъ тебѣ́, я́ко наве́лъ еси́ на мя́ и на ца́рство мое́ грѣ́хъ вели́къ? Дѣ́ло, е́же никто́же сотвори́, сотвори́лъ еси́ мнѣ́.
И рече́ Авимеле́хъ Авраа́му: что́ умы́сливъ, сотвори́лъ еси́ сiе́?
Рече́ же Авраа́мъ: реко́хъ бо: не́гли нѣ́сть благоче́стiя на мѣ́стѣ се́мъ: и убiю́тъ мя́ жены́ ра́ди моея́:
и́бо и́стинно сестра́ ми е́сть по отцу́, а не по ма́тери: бы́сть же ми́ въ жену́:
и бы́сть егда́ изведе́ мя Бо́гъ от до́му отца́ моего́, и рѣ́хъ е́й: пра́вду сiю́ сотвори́ши ми́: во вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще прiи́демъ, та́мо рцы́ о мнѣ́, я́ко бра́тъ ми́ е́сть.
Взя́ же Авимеле́хъ ты́сящу дидра́хмъ [сребра́], и о́вцы, и телцы́, и рабы́, и рабы́ни, и даде́ Авраа́му: и отдаде́ ему́ Са́рру жену́ его́.
И рече́ Авимеле́хъ Авраа́му: се́, земля́ моя́ предъ тобо́ю: идѣ́же а́ще тебѣ́ уго́дно е́сть, всели́ся.
Са́ррѣ же рече́: се́, да́хъ ты́сящу дидра́хмъ бра́ту твоему́: сiя́ бу́дутъ тебѣ́ въ че́сть лица́ твоего́, и всѣ́мъ, я́же су́ть съ тобо́ю, и во все́мъ и́стинствуй.
Помоли́ся же Авраа́мъ Бо́гу, и исцѣли́ Бо́гъ Авимеле́ха и жену́ его́ и рабы́ни его́, и нача́ша ражда́ти:
я́ко заключа́я заключи́ Госпо́дь от внѣу́ду вся́ка ложесна́ въ дому́ Авимеле́ха, Са́рры ра́ди жены́ Авраа́мли.
1 Бог велит Авраму с Сарою и Лотом оставить Харран; они приходят в Ханаан. 10 В Египте фараон, пораженный за Сару, отпускает Аврама.
И сказал Господь Авраму: пойди из земли твоей, от родства твоего и из дома отца твоего [и иди] в землю, которую Я укажу тебе;
и Я произведу от тебя великий народ, и благословлю тебя, и возвеличу имя твое, и будешь ты в благословение;
Я благословлю благословляющих тебя, и злословящих тебя прокляну; и благословятся в тебе все племена земные.
И пошел Аврам, как сказал ему Господь; и с ним пошел Лот. Аврам был семидесяти пяти лет, когда вышел из Харрана.
И взял Аврам с собою Сару, жену свою, Лота, сына брата своего, и все имение, которое они приобрели, и всех людей, которых они имели в Харране; и вышли, чтобы идти в землю Ханаанскую; и пришли в землю Ханаанскую.
И прошел Аврам по земле сей [по длине ее] до места Сихема, до дубравы Море́. В этой земле тогда [жили] Хананеи.
И явился Господь Авраму и сказал [ему]: потомству твоему отдам Я землю сию. И создал там [Аврам] жертвенник Господу, Который явился ему.
Оттуда двинулся он к горе, на восток от Вефиля; и поставил шатер свой так, что от него Вефиль был на запад, а Гай на восток; и создал там жертвенник Господу и призвал имя Господа [явившегося ему].
И поднялся Аврам и продолжал идти к югу.
И был голод в той земле. И сошел Аврам в Египет, пожить там, потому что усилился голод в земле той.
Когда же он приближался к Египту, то сказал Саре, жене своей: вот, я знаю, что ты женщина, прекрасная видом;
и когда Египтяне увидят тебя, то скажут: это жена его; и убьют меня, а тебя оставят в живых;
скажи же, что ты мне сестра, дабы мне хорошо было ради тебя, и дабы жива была душа моя чрез тебя.
И было, когда пришел Аврам в Египет, Египтяне увидели, что она женщина весьма красивая;
увидели ее и вельможи фараоновы и похвалили ее фараону; и взята была она в дом фараонов.
И Авраму хорошо было ради ее; и был у него мелкий и крупный скот и ослы, и рабы и рабыни, и лошаки и верблюды.
Но Господь поразил тяжкими ударами фараона и дом его за Сару, жену Аврамову.
И призвал фараон Аврама и сказал: что ты это сделал со мною? для чего не сказал мне, что она жена твоя?
для чего ты сказал: она сестра моя? и я взял было ее себе в жену. И теперь вот жена твоя; возьми [ее] и пойди.
И дал о нем фараон повеление людям, и проводили его, и жену его, и все, что у него было, [и Лота с ним].
Авраам, Сарра и Авимелех, царь Герарский.
Авраам поднялся оттуда к югу и поселился между Кадесом и между Суром; и был на время в Гераре.
И сказал Авраам о Сарре, жене своей: она сестра моя. [Ибо он боялся сказать, что это жена его, чтобы жители города того не убили его за нее.] И послал Авимелех, царь Герарский, и взял Сарру.
И пришел Бог к Авимелеху ночью во сне и сказал ему: вот, ты умрешь за женщину, которую ты взял, ибо она имеет мужа.
Авимелех же не прикасался к ней и сказал: Владыка! неужели Ты погубишь [не знавший сего] и невинный народ?
Не сам ли он сказал мне: она сестра моя? И она сама сказала: он брат мой. Я сделал это в простоте сердца моего и в чистоте рук моих.
И сказал ему Бог во сне: и Я знаю, что ты сделал сие в простоте сердца твоего, и удержал тебя от греха предо Мною, потому и не допустил тебя прикоснуться к ней;
теперь же возврати жену мужу, ибо он пророк и помолится о тебе, и ты будешь жив; а если не возвратишь, то знай, что непременно умрешь ты и все твои.
И встал Авимелех утром рано, и призвал всех рабов своих, и пересказал все слова сии в уши их; и люди сии [все] весьма испугались.
И призвал Авимелех Авраама и сказал ему: что ты с нами сделал? чем согрешил я против тебя, что ты навел было на меня и на царство мое великий грех? Ты сделал со мною дела, каких не делают.
И сказал Авимелех Аврааму: что ты имел в виду, когда делал это дело?
Авраам сказал: я подумал, что нет на месте сем страха Божия, и убьют меня за жену мою;
да она и подлинно сестра мне: она дочь отца моего, только не дочь матери моей; и сделалась моею женою;
когда Бог повел меня странствовать из дома отца моего, то я сказал ей: сделай со мною сию милость, в какое ни придем мы место, везде говори обо мне: это брат мой.
И взял Авимелех [серебра тысячу сиклей и] мелкого и крупного скота, и рабов и рабынь, и дал Аврааму; и возвратил ему Сарру, жену его.
И сказал Авимелех [Аврааму]: вот, земля моя пред тобою; живи, где тебе угодно.
И Сарре сказал: вот, я дал брату твоему тысячу сиклей серебра; вот, это тебе покрывало для очей пред всеми, которые с тобою, и пред всеми ты оправдана.
И помолился Авраам Богу, и исцелил Бог Авимелеха, и жену его, и рабынь его, и они стали рождать;
ибо заключил Господь всякое чрево в доме Авимелеха за Сарру, жену Авраамову.
Арабский (Arabic Van Dyke)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
وَقَالَ الرَّبُّ لأَبْرَامَ: «اذْهَبْ مِنْ أَرْضِكَ وَمِنْ عَشِيرَتِكَ وَمِنْ بَيْتِ أَبِيكَ إِلَى الأَرْضِ الَّتِي أُرِيكَ.
فَأَجْعَلَكَ أُمَّةً عَظِيمَةً وَأُبَارِكَكَ وَأُعَظِّمَ اسْمَكَ، وَتَكُونَ بَرَكَةً.
وَأُبَارِكُ مُبَارِكِيكَ، وَلاَعِنَكَ أَلْعَنُهُ. وَتَتَبَارَكُ فِيكَ جَمِيعُ قَبَائِلِ الأَرْضِ».
فَذَهَبَ أَبْرَامُ كَمَا قَالَ لَهُ الرَّبُّ وَذَهَبَ مَعَهُ لُوطٌ. وَكَانَ أَبْرَامُ ابْنَ خَمْسٍ وَسَبْعِينَ سَنَةً لَمَّا خَرَجَ مِنْ حَارَانَ.
فَأَخَذَ أَبْرَامُ سَارَايَ امْرَأَتَهُ، وَلُوطًا ابْنَ أَخِيهِ، وَكُلَّ مُقْتَنَيَاتِهِمَا الَّتِي اقْتَنَيَا وَالنُّفُوسَ الَّتِي امْتَلَكَا فِي حَارَانَ. وَخَرَجُوا لِيَذْهَبُوا إِلَى أَرْضِ كَنْعَانَ. فَأَتَوْا إِلَى أَرْضِ كَنْعَانَ.
وَاجْتَازَ أَبْرَامُ فِي الأَرْضِ إِلَى مَكَانِ شَكِيمَ إِلَى بَلُّوطَةِ مُورَةَ. وَكَانَ الْكَنْعَانِيُّونَ حِينَئِذٍ فِي الأَرْضِ.
وَظَهَرَ الرَّبُّ لأَبْرَامَ وَقَالَ: «لِنَسْلِكَ أُعْطِي هذِهِ الأَرْضَ». فَبَنَى هُنَاكَ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ الَّذِي ظَهَرَ لَهُ.
ثُمَّ نَقَلَ مِنْ هُنَاكَ إِلَى الْجَبَلِ شَرْقِيَّ بَيْتِ إِيل وَنَصَبَ خَيْمَتَهُ. وَلَهُ بَيْتُ إِيلَ مِنَ الْمَغْرِبِ وَعَايُ مِنَ الْمَشْرِقِ. فَبَنَى هُنَاكَ مَذْبَحًا لِلرَّبِّ وَدَعَا بِاسْمِ الرَّبِّ.
ثُمَّ ارْتَحَلَ أَبْرَامُ ارْتِحَالاً مُتَوَالِيًا نَحْوَ الْجَنُوبِ.
وَحَدَثَ جُوعٌ فِي الأَرْضِ، فَانْحَدَرَ أَبْرَامُ إِلَى مِصْرَ لِيَتَغَرَّبَ هُنَاكَ، لأَنَّ الْجُوعَ فِي الأَرْضِ كَانَ شَدِيدًا.
وَحَدَثَ لَمَّا قَرُبَ أَنْ يَدْخُلَ مِصْرَ أَنَّهُ قَالَ لِسَارَايَ امْرَأَتِهِ: «إِنِّي قَدْ عَلِمْتُ أَنَّكِ امْرَأَةٌ حَسَنَةُ الْمَنْظَرِ.
فَيَكُونُ إِذَا رَآكِ الْمِصْرِيُّونَ أَنَّهُمْ يَقُولُونَ: هذِهِ امْرَأَتُهُ. فَيَقْتُلُونَنِي وَيَسْتَبْقُونَكِ.
قُولِي إِنَّكِ أُخْتِي، لِيَكُونَ لِي خَيْرٌ بِسَبَبِكِ وَتَحْيَا نَفْسِي مِنْ أَجْلِكِ».
فَحَدَثَ لَمَّا دَخَلَ أَبْرَامُ إِلَى مِصْرَ أَنَّ الْمِصْرِيِّينَ رَأَوْا الْمَرْأَةَ أَنَّهَا حَسَنَةٌ جِدًّا.
وَرَآهَا رُؤَسَاءُ فِرْعَوْنَ وَمَدَحُوهَا لَدَى فِرْعَوْنَ، فَأُخِذَتِ الْمَرْأَةُ إِلَى بَيْتِ فِرْعَوْنَ،
فَصَنَعَ إِلَى أَبْرَامَ خَيْرًا بِسَبَبِهَا، وَصَارَ لَهُ غَنَمٌ وَبَقَرٌ وَحَمِيرٌ وَعَبِيدٌ وَإِمَاءٌ وَأُتُنٌ وَجِمَالٌ.
فَضَرَبَ الرَّبُّ فِرْعَوْنَ وَبَيْتَهُ ضَرَبَاتٍ عَظِيمَةً بِسَبَبِ سَارَايَ امْرَأَةِ أَبْرَامَ.
فَدَعَا فِرْعَوْنُ أَبْرَامَ وَقَالَ: «مَا هذَا الَّذِي صَنَعْتَ بِي؟ لِمَاذَا لَمْ تُخْبِرْنِي أَنَّهَا امْرَأَتُكَ؟
لِمَاذَا قُلْتَ: هِيَ أُخْتِي، حَتَّى أَخَذْتُهَا لِي لِتَكُونَ زَوْجَتِي؟ وَالآنَ هُوَذَا امْرَأَتُكَ! خُذْهَا وَاذْهَبْ!».
فَأَوْصَى عَلَيْهِ فِرْعَوْنُ رِجَالاً فَشَيَّعُوهُ وَامْرَأَتَهُ وَكُلَّ مَا كَانَ لَهُ.
وَانْتَقَلَ إِبْرَاهِيمُ مِنْ هُنَاكَ إِلَى أَرْضِ الْجَنُوبِ، وَسَكَنَ بَيْنَ قَادِشَ وَشُورَ، وَتَغَرَّبَ فِي جَرَارَ.
وَقَالَ إِبْرَاهِيمُ عَنْ سَارَةَ امْرَأَتِهِ: «هِيَ أُخْتِي». فَأَرْسَلَ أَبِيمَالِكُ مَلِكُ جَرَارَ وَأَخَذَ سَارَةَ.
فَجَاءَ اللهُ إِلَى أَبِيمَالِكَ فِي حُلْمِ اللَّيْلِ وَقَالَ لَهُ: «هَا أَنْتَ مَيِّتٌ مِنْ أَجْلِ الْمَرْأَةِ الَّتِي أَخَذْتَهَا، فَإِنَّهَا مُتَزَوِّجَةٌ بِبَعْل».
وَلكِنْ لَمْ يَكُنْ أَبِيمَالِكُ قَدِ اقْتَرَبَ إِلَيْهَا، فَقَالَ: «يَا سَيِّدُ، أَأُمَّةً بَارَّةً تَقْتُلُ؟
أَلَمْ يَقُلْ هُوَ لِي: إِنَّهَا أُخْتِي، وَهِيَ أَيْضًا نَفْسُهَا قَالَتْ: هُوَ أَخِي؟ بِسَلاَمَةِ قَلْبِي وَنَقَاوَةِ يَدَيَّ فَعَلْتُ هذَا».
فَقَالَ لَهُ اللهُ فِي الْحُلْمِ: «أَنَا أَيْضًا عَلِمْتُ أَنَّكَ بِسَلاَمَةِ قَلْبِكَ فَعَلْتَ هذَا. وَأَنَا أَيْضًا أَمْسَكْتُكَ عَنْ أَنْ تُخْطِئَ إِلَيَّ، لِذلِكَ لَمْ أَدَعْكَ تَمَسُّهَا.
فَالآنَ رُدَّ امْرَأَةَ الرَّجُلِ، فَإِنَّهُ نَبِيٌّ، فَيُصَلِّيَ لأَجْلِكَ فَتَحْيَا. وَإِنْ كُنْتَ لَسْتَ تَرُدُّهَا، فَاعْلَمْ أَنَّكَ مَوْتًا تَمُوتُ، أَنْتَ وَكُلُّ مَنْ لَكَ».
فَبَكَّرَ أَبِيمَالِكُ فِي الْغَدِ وَدَعَا جَمِيعَ عَبِيدِهِ، وَتَكَلَّمَ بِكُلِّ هذَا الْكَلاَمِ فِي مَسَامِعِهِمْ، فَخَافَ الرِّجَالُ جِدًّا.
ثُمَّ دَعَا أَبِيمَالِكُ إِبْرَاهِيمَ وَقَالَ لَهُ: «مَاذَا فَعَلْتَ بِنَا؟ وَبِمَاذَا أَخْطَأْتُ إِلَيْكَ حَتَّى جَلَبْتَ عَلَيَّ وَعَلَى مَمْلَكَتِي خَطِيَّةً عَظِيمَةً؟ أَعْمَالاً لاَ تُعْمَلُ عَمِلْتَ بِي».
وَقَالَ أَبِيمَالِكُ لإِبْرَاهِيمَ: «مَاذَا رَأَيْتَ حَتَّى عَمِلْتَ هذَا الشَّيْءَ؟»
فَقَالَ إِبْرَاهِيمُ: «إِنِّي قُلْتُ: لَيْسَ فِي هذَا الْمَوْضِعِ خَوْفُ اللهِ الْبَتَّةَ، فَيَقْتُلُونَنِي لأَجْلِ امْرَأَتِي.
وَبِالْحَقِيقَةِ أَيْضًا هِيَ أُخْتِي ابْنَةُ أَبِي، غَيْرَ أَنَّهَا لَيْسَتِ ابْنَةَ أُمِّي، فَصَارَتْ لِي زَوْجَةً.
وَحَدَثَ لَمَّا أَتَاهَنِي اللهُ مِنْ بَيْتِ أَبِي أَنِّي قُلْتُ لَهَا: هذَا مَعْرُوفُكِ الَّذِي تَصْنَعِينَ إِلَيَّ: فِي كُلِّ مَكَانٍ نَأْتِي إِلَيْهِ قُولِي عَنِّي: هُوَ أَخِي».
فَأَخَذَ أَبِيمَالِكُ غَنَمًا وَبَقَرًا وَعَبِيدًا وَإِمَاءً وَأَعْطَاهَا لإِبْرَاهِيمَ، وَرَدَّ إِلَيْهِ سَارَةَ امْرَأَتَهُ.
وَقَالَ أَبِيمَالِكُ: «هُوَذَا أَرْضِي قُدَّامَكَ. اسْكُنْ فِي مَا حَسُنَ فِي عَيْنَيْكَ».
وَقَالَ لِسَارَةَ: «إِنِّي قَدْ أَعْطَيْتُ أَخَاكِ أَلْفًا مِنَ الْفِضَّةِ. هَا هُوَ لَكِ غِطَاءُ عَيْنٍ مِنْ جِهَةِ كُلِّ مَا عِنْدَكِ وَعِنْدَ كُلِّ وَاحِدٍ، فَأُنْصِفْتِ».
فَصَلَّى إِبْرَاهِيمُ إِلَى اللهِ، فَشَفَى اللهُ أَبِيمَالِكَ وَامْرَأَتَهُ وَجَوَارِيَهُ فَوَلَدْنَ.
لأَنَّ الرَّبَّ كَانَ قَدْ أَغْلَقَ كُلَّ رَحِمٍ لِبَيْتِ أَبِيمَالِكَ بِسَبَبِ سَارَةَ امْرَأَةِ إِبْرَاهِيمَ.