Прiидо́ста же два́ А́нгела въ Cодо́мъ въ ве́черъ: Ло́тъ же сѣдя́ше предъ враты́ Cодо́мскими. Ви́дѣвъ же Ло́тъ, воста́ въ срѣ́тенiе и́мъ и поклони́ся лице́мъ на зе́млю

и рече́: се́, госпо́дiе, уклони́теся въ до́мъ раба́ ва́шего и почі́йте, и омы́йте но́ги ва́шя, и обу́треневавше отъи́дете въ пу́ть сво́й. Рѣ́ша же: ни́, но на сто́гнѣ почі́емъ.

И прину́ди я́, и уклони́шася къ нему́, и внидо́ша въ до́мъ его́: и сотвори́ и́мъ учрежде́нiе, и опрѣсно́ки испече́ и́мъ, и ядо́ша.

Предъ спа́нiемъ же му́жiе гра́да Cодо́мляне объидо́ша до́мъ, от ю́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вку́пѣ:

и иззыва́ху Ло́та, и глаго́лаху къ нему́: гдѣ́ су́ть му́жiе вше́дшiи къ тебѣ́ но́щiю? Изведи́ я́ къ на́мъ, да бу́демъ съ ни́ми.

Изы́де же Ло́тъ къ ни́мъ въ преддве́рiе, две́ри же затвори́ за собо́ю.

Рече́ же къ ни́мъ: ника́коже, бра́тiе, не дѣ́йте зла́:

су́ть же ми́ двѣ́ дще́ри, я́же не позна́ша му́жа: изведу́ и́хъ къ ва́мъ, и твори́те и́мъ, я́коже уго́дно е́сть ва́мъ: то́чiю муже́мъ си́мъ не сотвори́те оби́ды, того́ бо ра́ди внидо́ша подъ кро́въ до́му моего́.

Рѣ́ша же ему́: отиди́ отсю́ду: прише́лъ еси́ [сѣ́мо] обита́ти, еда́ ли и су́дъ суди́ти? Ны́нѣ у́бо тя́ озло́бимъ па́че, не́жели о́ныхъ. И наси́лствоваша му́жа Ло́та зѣло́, и прибли́жишася разби́ти две́ри.

Просте́рше же му́жiе ру́ки, вовлеко́ша Ло́та къ себѣ́ въ хра́мину, и две́ри хра́мины заключи́ша:

му́жы же, су́щыя предъ две́рьми до́му, порази́ша слѣпото́ю от ма́ла да́же до вели́ка: и разсла́бишася и́щуще две́рiй.

Рѣ́ша же му́жiе къ Ло́ту: су́ть ли тебѣ́ здѣ́ зя́тiе или́ сы́нове или́ дще́ри? Или́ а́ще кто́ тебѣ́ и́нъ е́сть во гра́дѣ, изведи́ [я́] от мѣ́ста сего́:

я́ко мы́ погубля́емъ мѣ́сто сiе́, поне́же возвы́сися во́пль и́хъ предъ Го́сподемъ, и посла́ на́съ Госпо́дь истреби́ти его́.

Изы́де же Ло́тъ и глаго́ла къ зя́темъ свои́мъ, пои́мшымъ дще́ри его́, и рече́: воста́ните и изыди́те от мѣ́ста сего́, я́ко погубля́етъ Госпо́дь гра́дъ. Возмнѣ́ся же игра́ти предъ зятьми́ свои́ми.

Егда́ же у́тро бы́сть, понужда́ху А́нгели Ло́та, глаго́люще: воста́въ, поими́ жену́ твою́ и двѣ́ дще́ри твоя́, я́же и́маши, и изы́ди, да не и ты́ поги́бнеши со беззако́нми гра́да.

И смути́шася, и взя́ша А́нгели за ру́ку его́, и за ру́ку жену́ его́, и за ру́ки дву́хъ дще́рей его́, поне́же пощадѣ́ и́ Госпо́дь.

И бы́сть егда́ изведо́ша я́ во́нъ, и рѣ́ша: спаса́я спаса́й твою́ ду́шу: не озира́йся вспя́ть, ниже́ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ [се́мъ]: въ горѣ́ спаса́йся, да не когда́ ку́пно я́тъ бу́деши.

Рече́ же Ло́тъ къ ни́мъ: молю́ся, Го́споди,

поне́же обрѣ́те ра́бъ Тво́й ми́лость предъ Тобо́ю, и возвели́чилъ еси́ пра́вду Твою́, ю́же твори́ши на мнѣ́, е́же жи́ти души́ мое́й: а́зъ же не возмогу́ спасти́ся въ горѣ́, да не когда́ пости́гнутъ мя́ зла́я, и умру́:

се́, гра́дъ се́й бли́зъ е́же убѣжа́ти ми́ та́мо, и́же е́сть ма́лъ, и та́мо спасу́ся: не ма́лъ ли е́сть? И жива́ бу́детъ душа́ моя́ Тебе́ ра́ди.

И рече́ ему́: се́, удиви́хся лицу́ твоему́, и о словеси́ се́мъ, е́же не погуби́ти гра́да, о не́мже глаго́лалъ еси́:

потщи́ся у́бо спасти́ся та́мо: не возмогу́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мо: сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду тому́ Сиго́ръ.

Со́лнце взы́де надъ зе́млю, Ло́тъ же вни́де въ Сиго́ръ.

И Госпо́дь одожди́ на Cодо́мъ и Гомо́рръ жу́пелъ, и о́гнь от Го́спода съ небесе́.

И преврати́ гра́ды сiя́, и всю́ окре́стную страну́, и вся́ живу́щыя во градѣ́хъ, и вся́ прозяба́ющая от земли́.

И озрѣ́ся жена́ его́ вспя́ть, и бы́сть сто́лпъ сла́нъ.

Воста́въ же Авраа́мъ зау́тра [и́де] на мѣ́сто, идѣ́же стоя́ше предъ Го́сподемъ,

и воззрѣ́ на лице́ Cодо́ма и Гомо́рра, и на лице́ окре́стныя страны́, и ви́дѣ: и се́, восхожда́ше пла́мень от земли́, а́ки ды́мъ пе́щный.

И бы́сть егда́ преврати́ Бо́гъ вся́ гра́ды страны́ тоя́, помяну́ Бо́гъ Авраа́ма и изсла́ Ло́та от среды́ превраще́нiя, егда́ преврати́ Госпо́дь гра́ды, въ ни́хже живя́ше Ло́тъ.

Изы́де же Ло́тъ от Сиго́ра, и сѣ́де въ горѣ́ са́мъ, и двѣ́ дще́ри его́ съ ни́мъ: убоя́ся бо жи́ти въ Сиго́рѣ: и всели́ся въ пеще́ру са́мъ и дще́ри его́ съ ни́мъ.

Рече́ же старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: оте́цъ на́шъ ста́ръ, и никто́же е́сть на земли́, и́же вни́детъ къ на́мъ, я́коже обы́чно все́й земли́:

гряди́ у́бо, упои́мъ отца́ на́шего вино́мъ и преспи́мъ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.

Упои́ша же отца́ своего́ вино́мъ въ нощи́ о́нѣй: и вше́дши старѣ́йшая, преспа́ со отце́мъ свои́мъ тоя́ но́щи: и не поразумѣ́ о́нъ, егда́ преспа́ и егда́ воста́.

Бы́сть же нау́трiе, и рече́ старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: се́, [а́зъ] преспа́хъ вчера́ со отце́мъ на́шимъ: упои́мъ его́ вино́мъ и въ сiю́ но́щь, и вше́дши преспи́ съ ни́мъ, и возста́вимъ от отца́ на́шего сѣ́мя.

Упои́ша же и въ ту́ но́щь отца́ своего́ вино́мъ: и вше́дши юнѣ́йшая преспа́ со отце́мъ свои́мъ: и не поразумѣ́ о́нъ, егда́ преспа́ и егда́ воста́.

И зача́ша о́бѣ дще́ри Ло́товы от отца́ своего́:

и роди́ старѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя ему́ Моа́въ, глаго́лющи: от отца́ моего́. Се́й оте́цъ Моави́томъ да́же до ны́нѣшняго дне́.

Роди́ же юнѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя ему́ Амма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да моего́. Се́й оте́цъ Аммани́томъ до ны́нѣшняго дне́.

Французский (LSG)

Les deux anges arrivèrent à Sodome sur le soir; et Lot était assis à la porte de Sodome. Quand Lot les vit, il se leva pour aller au-devant d'eux, et se prosterna la face contre terre.

Puis il dit: Voici, mes seigneurs, entrez, je vous prie, dans la maison de votre serviteur, et passez-y la nuit; lavez-vous les pieds; vous vous lèverez de bon matin, et vous poursuivrez votre route. Non, répondirent-ils, nous passerons la nuit dans la rue.

Mais Lot les pressa tellement qu'ils vinrent chez lui et entrèrent dans sa maison. Il leur donna un festin, et fit cuire des pains sans levain. Et ils mangèrent.

Ils n'étaient pas encore couchés que les gens de la ville, les gens de Sodome, entourèrent la maison, depuis les enfants jusqu'aux vieillards; toute la population était accourue.

Ils appelèrent Lot, et lui dirent: Où sont les hommes qui sont entrés chez toi cette nuit? Fais-les sortir vers nous, pour que nous les connaissions.

Lot sortit vers eux à l'entrée de la maison, et ferma la porte derrière lui.

Et il dit: Mes frères, je vous prie, ne faites pas le mal!

Voici, j'ai deux filles qui n'ont point connu d'homme; je vous les amènerai dehors, et vous leur ferez ce qu'il vous plaira. Seulement, ne faites rien à ces hommes puisqu'ils sont venus à l'ombre de mon toit.

Ils dirent: Retire-toi! Ils dirent encore: Celui-ci est venu comme étranger, et il veut faire le juge! Eh bien, nous te ferons pis qu'à eux. Et, pressant Lot avec violence, ils s'avancèrent pour briser la porte.

Les hommes étendirent la main, firent rentrer Lot vers eux dans la maison, et fermèrent la porte.

Et ils frappèrent d'aveuglement les gens qui étaient à l'entrée de la maison, depuis le plus petit jusqu'au plus grand, de sorte qu'ils se donnèrent une peine inutile pour trouver la porte.

Les hommes dirent à Lot: Qui as-tu encore ici? Gendres, fils et filles, et tout ce qui t'appartient dans la ville, fais-les sortir de ce lieu.

Car nous allons détruire ce lieu, parce que le cri contre ses habitants est grand devant l'Éternel. L'Éternel nous a envoyés pour le détruire.

Lot sortit, et parla à ses gendres qui avaient pris ses filles: Levez-vous, dit-il, sortez de ce lieu; car l'Éternel va détruire la ville. Mais, aux yeux de ses gendres, il parut plaisanter.

Dès l'aube du jour, les anges insistèrent auprès de Lot, en disant: Lève-toi, prends ta femme et tes deux filles qui se trouvent ici, de peur que tu ne périsses dans la ruine de la ville.

Et comme il tardait, les hommes le saisirent par la main, lui, sa femme et ses deux filles, car l'Éternel voulait l'épargner; ils l'emmenèrent, et le laissèrent hors de la ville.

Après les avoir fait sortir, l'un d'eux dit: Sauve-toi, pour ta vie; ne regarde pas derrière toi, et ne t'arrête pas dans toute la plaine; sauve-toi vers la montagne, de peur que tu ne périsses.

Lot leur dit: Oh! non, Seigneur!

Voici, j'ai trouvé grâce à tes yeux, et tu as montré la grandeur de ta miséricorde à mon égard, en me conservant la vie; mais je ne puis me sauver à la montagne, avant que le désastre m'atteigne, et je périrai.

Voici, cette ville est assez proche pour que je m'y réfugie, et elle est petite. Oh! que je puisse m'y sauver,... n'est-elle pas petite?... et que mon âme vive!

Et il lui dit: Voici, je t'accorde encore cette grâce, et je ne détruirai pas la ville dont tu parles.

Hâte-toi de t'y réfugier, car je ne puis rien faire jusqu'à ce que tu y sois arrivé. C'est pour cela que l'on a donné à cette ville le nom de Tsoar.

Le soleil se levait sur la terre, lorsque Lot entra dans Tsoar.

Alors l'Éternel fit pleuvoir du ciel sur Sodome et sur Gomorrhe du soufre et du feu, de par l'Éternel.

Il détruisit ces villes, toute la plaine et tous les habitants des villes, et les plantes de la terre.

La femme de Lot regarda en arrière, et elle devint une statue de sel.

Abraham se leva de bon matin, pour aller au lieu où il s'était tenu en présence de l'Éternel.

Il porta ses regards du côté de Sodome et de Gomorrhe, et sur tout le territoire de la plaine; et voici, il vit s'élever de la terre une fumée, comme la fumée d'une fournaise.

Lorsque Dieu détruisit les villes de la plaine, il se souvint d'Abraham; et il fit échapper Lot du milieu du désastre, par lequel il bouleversa les villes où Lot avait établi sa demeure.

Lot quitta Tsoar pour la hauteur, et se fixa sur la montagne, avec ses deux filles, car il craignait de rester à Tsoar. Il habita dans une caverne, lui et ses deux filles.

L'aînée dit à la plus jeune: Notre père est vieux; et il n'y a point d'homme dans la contrée, pour venir vers nous, selon l'usage de tous les pays.

Viens, faisons boire du vin à notre père, et couchons avec lui, afin que nous conservions la race de notre père.

Elles firent donc boire du vin à leur père cette nuit-là; et l'aînée alla coucher avec son père: il ne s'aperçut ni quand elle se coucha, ni quand elle se leva.

Le lendemain, l'aînée dit à la plus jeune: Voici, j'ai couché la nuit dernière avec mon père; faisons-lui boire du vin encore cette nuit, et va coucher avec lui, afin que nous conservions la race de notre père.

Elles firent boire du vin à leur père encore cette nuit-là; et la cadette alla coucher avec lui: il ne s'aperçut ni quand elle se coucha, ni quand elle se leva.

Les deux filles de Lot devinrent enceintes de leur père.

L'aînée enfanta un fils, qu'elle appela du nom de Moab: c'est le père des Moabites, jusqu'à ce jour.

La plus jeune enfanta aussi un fils, qu'elle appela du nom de Ben Ammi: c'est le père des Ammonites, jusqu'à ce jour.

Украинский (Огієнко)

Языки

І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській.
І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,

та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою.
А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці.

А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його.
І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони.

Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім.

І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли?
Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!

І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,

і сказав: Браття мої, не чиніть лихого!

Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали.
Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби…
Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого.

А вони закричали: Іди собі геть!
І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею!
Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!
І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.

Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.

А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого.
І ті попомучилися, шукаючи входу.

І сказали ті мужі до Лота: Ще хто в тебе тут?
Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, виведи з цього місця,

бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його.

І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто.
Але в очах зятів він здавався як жартун.

А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагляли Лота, говорячи: Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста.

А що він вагався, то ті мужі через Господню до нього любов схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.

І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці.
Ховайся на гору, щоб тобі не загинути.

А Лот їм відказав: Ні ж бо, Господи!

Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу;
але я не встигну сховатись на гору, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.

Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно маленьке.
Нехай сховаюсь я туди, чи ж воно не маленьке?
і буде жити душа моя.

І відказав Він до нього: Ось Я прихиливсь до твого прохання, щоб не зруйнувати міста, про яке ти казав.

Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не прийдеш туди.
Тому й назвав ім́я тому місту: Цоар.

Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.

І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба.

І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.

А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!…

І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.

І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці.
І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки…

І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з середини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.

І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки його з ним, бо боявся пробувати в Цоарі.
І осів у печері, він та обидві дочки його.

І промовила старша молодшій: Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.

Ходи, напіймо свого батька вином, і покладімося з ним.
І оживимо нащадків від нашого батька.

І ночі тієї вони напоїли вином свого батька.
І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм.
А він не знав, коли вона лягла й коли встала…

І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком.
Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, і оживимо нащадків від нашого батька.

І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька.
І встала молодша та й поклалася з ним.
А він не знав, коли вона лягла й коли встала…

І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.

І вродила старша сина, і назвала ім́я йому: Моав.
Він батько моавів аж до цього дня.

А молодша вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі.
Він батько синів Аммону аж до цього дня.