Скрыть
19:10
19:23
19:25
Церковнославянский (рус)
Прiидо́ста же два́ а́нгела въ Cодо́мъ въ ве́черъ: Ло́тъ же сѣдя́ше предъ враты́ Cодо́мскими. Ви́дѣвъ же Ло́тъ, воста́ въ срѣ́тенiе и́мъ и поклони́ся лице́мъ на зе́млю
и рече́: се́, госпо́дiе, уклони́теся въ до́мъ раба́ ва́­шего и почі́йте, и омы́йте но́ги ва́шя, и обу́треневав­ше отъи́дете въ пу́ть сво́й. Рѣ́ша же: ни́, но на сто́гнѣ почі́емъ.
И при­­ну́ди я́, и уклони́шася къ нему́, и внидо́ша въ до́мъ его́: и сотвори́ и́мъ учрежде́нiе, и опрѣсно́ки испече́ и́мъ, и ядо́ша.
Предъ спа́нiемъ же му́жiе гра́да Cодо́мляне объидо́ша до́мъ, от­ ю́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вку́пѣ:
и иззыва́ху Ло́та, и глаго́лаху къ нему́: гдѣ́ су́ть му́жiе в­ше́дшiи къ тебѣ́ но́щiю? изведи́ я́ къ на́мъ, да бу́демъ съ ни́ми.
Изы́де же Ло́тъ къ ни́мъ въ преддве́рiе, две́ри же затвори́ за собо́ю.
Рече́ же къ ни́мъ: ника́коже, бра́тiе, не дѣ́йте зла́:
су́ть же ми́ двѣ́ дще́ри, я́же не позна́ша му́жа: изведу́ и́хъ къ ва́мъ, и твори́те и́мъ, я́коже уго́дно е́сть ва́мъ: то́чiю муже́мъ си́мъ не сотвори́те оби́ды, того́ бо ра́ди внидо́ша подъ кро́въ до́му мо­его́.
Рѣ́ша же ему́: от­иди́ от­сю́ду: при­­ше́лъ еси́ [сѣ́мо] обита́ти, еда́ ли и су́дъ суди́ти? ны́нѣ у́бо тя́ озло́бимъ па́че, не́жели о́ныхъ. И наси́л­ст­воваша му́жа Ло́та зѣло́, и при­­бли́жишася разби́ти две́ри.
Просте́рше же му́жiе ру́ки, вовлеко́ша Ло́та къ себѣ́ въ хра́мину, и две́ри хра́мины заключи́ша:
му́жы же, су́щыя предъ две́рьми до́му, порази́ша слѣпото́ю от­ ма́ла да́же до вели́ка: и разсла́бишася и́щуще две́рiй.
Рѣ́ша же му́жiе къ Ло́ту: су́ть ли тебѣ́ здѣ́ зя́тiе или́ сы́нове или́ дще́ри? или́ а́ще кто́ тебѣ́ и́нъ е́сть во гра́дѣ, изведи́ [я́] от­ мѣ́ста сего́:
я́ко мы́ погубля́емъ мѣ́сто сiе́, поне́же воз­вы́сися во́пль и́хъ предъ Го́сподемъ, и посла́ на́съ Госпо́дь истреби́ти его́.
Изы́де же Ло́тъ и глаго́ла къ зя́темъ сво­и́мъ, по­и́мшымъ дще́ри его́, и рече́: воста́ните и изыди́те от­ мѣ́ста сего́, я́ко погубля́етъ Госпо́дь гра́дъ. Возмнѣ́ся же игра́ти предъ зятьми́ сво­и́ми.
Егда́ же у́тро бы́сть, понужда́ху а́нгели Ло́та, глаго́люще: воста́въ, по­ими́ жену́ твою́ и двѣ́ дще́ри твоя́, я́же и́маши, и изы́ди, да не и ты́ поги́бнеши со беззако́нми гра́да.
И смути́шася, и взя́ша а́нгели за ру́ку его́, и за ру́ку жену́ его́, и за ру́ки дву́хъ дще́рей его́, поне́же пощадѣ́ и́ Госпо́дь.
И бы́сть егда́ изведо́ша я́ во́нъ, и рѣ́ша: спаса́я спаса́й твою́ ду́шу: не озира́йся вспя́ть, ниже́ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ [се́мъ]: въ горѣ́ спаса́йся, да не когда́ ку́пно я́тъ бу́деши.
Рече́ же Ло́тъ къ ни́мъ: молю́ся, Го́споди,
поне́же обрѣ́те ра́бъ Тво́й ми́лость предъ Тобо́ю, и воз­вели́чилъ еси́ пра́вду Твою́, ю́же твори́ши на мнѣ́, е́же жи́ти души́ мо­е́й: а́зъ же не воз­могу́ спасти́ся въ горѣ́, да не когда́ пости́гнутъ мя́ зла́я, и умру́:
се́, гра́дъ се́й бли́зъ е́же убѣжа́ти ми́ та́мо, и́же е́сть ма́лъ, и та́мо спасу́ся: не ма́лъ ли е́сть? и жива́ бу́детъ душа́ моя́ тебе́ ра́ди.
И рече́ ему́: се́, удиви́хся лицу́ тво­ему́, и о словеси́ се́мъ, е́же не погуби́ти гра́да, о не́мже глаго́лалъ еси́:
потщи́ся у́бо спасти́ся та́мо: не воз­могу́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мо: сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду тому́ Сиго́ръ.
Со́лнце взы́де надъ зе́млю, Ло́тъ же вни́де въ Сиго́ръ.
И Госпо́дь одожди́ на Cодо́мъ и Гомо́рръ жу́пелъ, и о́гнь от­ Го́спода съ небесе́.
И преврати́ гра́ды сiя́, и всю́ окре́стную страну́, и вся́ живу́щыя во градѣ́хъ, и вся́ прозяба́ющая от­ земли́.
И озрѣ́ся жена́ его́ вспя́ть, и бы́сть сто́лпъ сла́нъ.
Воста́въ же Авраа́мъ зау́тра [и́де] на мѣ́сто, идѣ́же стоя́ше предъ Го́сподемъ,
и воз­зрѣ́ на лице́ Cодо́ма и Гомо́рра, и на лице́ окре́стныя страны́, и ви́дѣ: и се́, восхожда́­ше пла́мень от­ земли́, а́ки ды́мъ пе́щный.
И бы́сть егда́ преврати́ Бо́гъ вся́ гра́ды страны́ тоя́, помяну́ Бо́гъ Авраа́ма и изсла́ Ло́та от­ среды́ превраще́нiя, егда́ преврати́ Госпо́дь гра́ды, въ ни́хже живя́ше Ло́тъ.
Изы́де же Ло́тъ от­ Сиго́ра, и сѣ́де въ горѣ́ са́мъ, и двѣ́ дще́ри его́ съ ни́мъ: убоя́ся бо жи́ти въ Сиго́рѣ: и всели́ся въ пеще́ру са́мъ и дще́ри его́ съ ни́мъ.
Рече́ же старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: оте́цъ на́шъ ста́ръ, и никто́же е́сть на земли́, и́же вни́детъ къ на́мъ, я́коже обы́чно все́й земли́:
гряди́ у́бо, упо­и́мъ отца́ на́­шего вино́мъ и преспи́мъ съ ни́мъ, и воз­ста́вимъ от­ отца́ на́­шего сѣ́мя.
Упо­и́ша же отца́ сво­его́ вино́мъ въ нощи́ о́нѣй: и в­ше́дши старѣ́йшая, преспа́ со отце́мъ сво­и́мъ тоя́ но́щи: и не поразумѣ́ о́нъ, егда́ преспа́ и егда́ воста́.
Бы́сть же нау́трiе, и рече́ старѣ́йшая къ юнѣ́йшей: се́, [а́зъ] преспа́хъ вчера́ со отце́мъ на́шимъ: упо­и́мъ его́ вино́мъ и въ сiю́ но́щь, и в­ше́дши преспи́ съ ни́мъ, и воз­ста́вимъ от­ отца́ на́­шего сѣ́мя.
Упо­и́ша же и въ ту́ но́щь отца́ сво­его́ вино́мъ: и в­ше́дши юнѣ́йшая преспа́ со отце́мъ сво­и́мъ: и не поразумѣ́ о́нъ, егда́ преспа́ и егда́ воста́.
И зача́ша о́бѣ дще́ри Ло́товы от­ отца́ сво­его́:
и роди́ старѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя ему́ Моа́въ, глаго́лющи: от­ отца́ мо­его́. Се́й оте́цъ Моави́томъ да́же до ны́нѣшняго дне́.
Роди́ же юнѣ́йшая сы́на и нарече́ и́мя ему́ Амма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да мо­его́. Се́й оте́цъ Аммани́томъ до ны́нѣшняго дне́.
Синодальный
И пришли те два Ангела в Содом вечером, когда Лот сидел у ворот Содома. Лот увидел, и встал, чтобы встретить их, и поклонился лицем до земли
и сказал: государи мои! зайдите в дом раба вашего и ночуйте, и умойте ноги ваши, и встаньте поутру и пойдете в путь свой. Но они сказали: нет, мы ночуем на улице.
Он же сильно упрашивал их; и они пошли к нему и пришли в дом его. Он сделал им угощение и испек пресные хлебы, и они ели.
Еще не легли они спать, как городские жители, Содомляне, от молодого до старого, весь народ со всех концов города, окружили дом
и вызвали Лота и говорили ему: где люди, пришедшие к тебе на ночь? выведи их к нам; мы позна́ем их.
Лот вышел к ним ко входу, и запер за собою дверь,
и сказал [им]: братья мои, не делайте зла;
вот у меня две дочери, которые не познали мужа; лучше я выведу их к вам, делайте с ними, что вам угодно, только людям сим не делайте ничего, так как они пришли под кров дома моего.
Но они сказали [ему]: пойди сюда. И сказали: вот пришлец, и хочет судить? теперь мы хуже поступим с тобою, нежели с ними. И очень приступали к человеку сему, к Лоту, и подошли, чтобы выломать дверь.
Тогда мужи те простерли руки свои и ввели Лота к себе в дом, и дверь [дома] заперли;
а людей, бывших при входе в дом, поразили слепотою, от малого до большого, так что они измучились, искав входа.
Сказали мужи те Лоту: кто у тебя есть еще здесь? зять ли, сыновья ли твои, дочери ли твои, и кто бы ни был у тебя в городе, всех выведи из сего места,
ибо мы истребим сие место, потому что велик вопль на жителей его к Господу, и Господь послал нас истребить его.
И вышел Лот, и говорил с зятьями своими, которые брали за себя дочерей его, и сказал: встаньте, выйдите из сего места, ибо Господь истребит сей город. Но зятьям его показалось, что он шутит.
Когда взошла заря, Ангелы начали торопить Лота, говоря: встань, возьми жену твою и двух дочерей твоих, которые у тебя, чтобы не погибнуть тебе за беззакония города.
И как он медлил, то мужи те [Ангелы], по милости к нему Господней, взяли за руку его и жену его, и двух дочерей его, и вывели его и поставили его вне города.
Когда же вывели их вон, то один из них сказал: спасай душу свою; не оглядывайся назад и нигде не останавливайся в окрестности сей; спасайся на гору, чтобы тебе не погибнуть.
Но Лот сказал им: нет, Владыка!
вот, раб Твой обрел благоволение пред очами Твоими, и велика милость Твоя, которую Ты сделал со мною, что спас жизнь мою; но я не могу спасаться на гору, чтоб не застигла меня беда и мне не умереть;
вот, ближе бежать в сей город, он же мал; побегу я туда, – он же мал; и сохранится жизнь моя [ради Тебя].
И сказал ему: вот, в угодность тебе Я сделаю и это: не ниспровергну города, о котором ты говоришь;
поспешай, спасайся туда, ибо Я не могу сделать дела, доколе ты не придешь туда. Потому и назван город сей: Сигор.
Солнце взошло над землею, и Лот пришел в Сигор.
И пролил Господь на Содом и Гоморру дождем серу и огонь от Господа с неба,
и ниспроверг города сии, и всю окрестность сию, и всех жителей городов сих, и [все] произрастания земли.
Жена же Лотова оглянулась позади его, и стала соляным столпом.
И встал Авраам рано утром [и пошел] на место, где стоял пред лицем Господа,
и посмотрел к Содому и Гоморре и на все пространство окрестности и увидел: вот, дым поднимается с земли, как дым из печи.
И было, когда Бог истреблял [все] города окрестности сей, вспомнил Бог об Аврааме и выслал Лота из среды истребления, когда ниспровергал города, в которых жил Лот.
И вышел Лот из Сигора и стал жить в горе́, и с ним две дочери его, ибо он боялся жить в Сигоре. И жил в пещере, и с ним две дочери его.
И сказала старшая младшей: отец наш стар, и нет человека на земле, который вошел бы к нам по обычаю всей земли;
итак напоим отца нашего вином, и переспим с ним, и восставим от отца нашего племя.
И напоили отца своего вином в ту ночь; и вошла старшая и спала с отцом своим [в ту ночь]; а он не знал, когда она легла и когда встала.
На другой день старшая сказала младшей: вот, я спала вчера с отцом моим; напоим его вином и в эту ночь; и ты войди, спи с ним, и восставим от отца нашего племя.
И напоили отца своего вином и в эту ночь; и вошла младшая и спала с ним; и он не знал, когда она легла и когда встала.
И сделались обе дочери Лотовы беременными от отца своего,
и родила старшая сына, и нарекла ему имя: Моав [говоря: он от отца моего]. Он отец Моавитян доныне.
И младшая также родила сына, и нарекла ему имя: Бен-Амми [говоря: он сын рода моего]. Он отец Аммонитян доныне.
Украинский (Огієнко)
І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській.
І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі,
та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою.
А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці.
А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його.
І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони.
Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім.
І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли?
Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!
І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою,
і сказав: Браття мої, не чиніть лихого!
Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали.
Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби…
Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого.
А вони закричали: Іди собі геть!
І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею!
Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!
І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері.
Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули.
А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого.
І ті попомучилися, шукаючи входу.
І сказали ті мужі до Лота: Ще хто в тебе тут?
Зятів і синів своїх, і дочок своїх, і все, що в місті твоє, виведи з цього місця,
бо ми знищимо це місце, бо збільшився їхній крик перед Господом, і Господь послав нас, щоб знищити його.
І вийшов Лот, і промовив до зятів своїх, що мали взяти дочок його, і сказав: Уставайте, вийдіть із цього місця, бо Господь знищить місто.
Але в очах зятів він здавався як жартун.
А коли зійшла світова зірниця, то Анголи принагляли Лота, говорячи: Уставай, візьми жінку свою та обох дочок своїх, що знаходяться тут, щоб тобі не загинути через гріх цього міста.
А що він вагався, то ті мужі через Господню до нього любов схопили за руку його, і за руку жінки його, і за руку обох дочок його, і вивели його, і поставили поза містом.
І сталося, коли один з них виводив їх поза місто, то промовив: Рятуй свою душу, не оглядайся позад себе, і не затримуйся ніде в околиці.
Ховайся на гору, щоб тобі не загинути.
А Лот їм відказав: Ні ж бо, Господи!
Ось Твій раб знайшов милість в очах Твоїх, і Ти побільшив Свою милість, що зробив її зо мною, щоб зберегти при житті мою душу;
але я не встигну сховатись на гору, щоб бува не спіткало мене зло, і я помру.
Ось місто це близьке, щоб утекти туди, а воно маленьке.
Нехай сховаюсь я туди, чи ж воно не маленьке?
і буде жити душа моя.
І відказав Він до нього: Ось Я прихиливсь до твого прохання, щоб не зруйнувати міста, про яке ти казав.
Швидко сховайся туди, бо Я не зможу нічого зробити, аж поки не прийдеш туди.
Тому й назвав ім́я тому місту: Цоар.
Сонце зійшло над землею, а Лот прибув до Цоару.
І Господь послав на Содом та Гомору дощ із сірки й огню, від Господа з неба.
І поруйнував ті міста, і всю околицю, і всіх мешканців міст, і рослинність землі.
А жінка його, Лотова, озирнулася позад нього, і стала стовпом соляним!…
І встав Авраам рано вранці, і подався до місця, де стояв був він перед лицем Господнім.
І він подивився на Содом та Гомору, і на всю поверхню землі тієї околиці.
І побачив: ось здіймається дим від землі, немов дим із вапнярки…
І сталося, як нищив Бог міста тієї околиці, то згадав Бог Авраама, і вислав Лота з середини руїни, коли руйнував ті міста, що сидів у них Лот.
І піднявся Лот із Цоару, і осів на горі, й обидві дочки його з ним, бо боявся пробувати в Цоарі.
І осів у печері, він та обидві дочки його.
І промовила старша молодшій: Наш батько старий, а чоловіка немає в цім краї, щоб прийшов до нас, як звичайно на цілій землі.
Ходи, напіймо свого батька вином, і покладімося з ним.
І оживимо нащадків від нашого батька.
І ночі тієї вони напоїли вином свого батька.
І прийшла старша та й поклалася з батьком своїм.
А він не знав, коли вона лягла й коли встала…
І сталося другого дня, і старша сказала молодшій: Ось я минулої ночі поклалась була з своїм батьком.
Напіймо його вином також ночі цієї, і прийди ти, покладися з ним, і оживимо нащадків від нашого батька.
І також ночі тієї вони напоїли вином свого батька.
І встала молодша та й поклалася з ним.
А він не знав, коли вона лягла й коли встала…
І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого.
І вродила старша сина, і назвала ім́я йому: Моав.
Він батько моавів аж до цього дня.
А молодша вона вродила також, і назвала ймення йому: Бен-Аммі.
Він батько синів Аммону аж до цього дня.
Llegaron, pues, los dos ángeles a Sodoma a la caída de la tarde; y Lot estaba sentado a la puerta de Sodoma. Al verlos, Lot se levantó a recibirlos, se inclinó hacia el suelo
y les dijo:

—Ahora, mis señores, os ruego que vengáis a casa de vuestro siervo para alojaros y lavar vuestros pies. Por la mañana os levantaréis y seguiréis vuestro camino.

Ellos respondieron:

—No, esta noche nos quedaremos en la calle.

Pero Lot porfió tanto con ellos que fueron con él y entraron en su casa. Allí les hizo banquete, coció panes sin levadura y comieron.
Pero, antes que se acostaran, rodearon la casa los hombres de la ciudad, los varones de Sodoma, todo el pueblo, desde el más joven hasta el más viejo.
Y llamaron a Lot, gritando:

—¿Dónde están los hombres que vinieron a ti esta noche? Sácalos, para que los conozcamos.

Entonces Lot salió a ellos a la puerta, cerró la puerta tras sí
y dijo:

—Os ruego, hermanos míos, que no hagáis tal maldad.

Mirad, yo tengo dos hijas que no han conocido varón; os las traeré y podréis hacer con ellas lo que bien os parezca; solamente que a estos varones no les hagáis nada, ya que han venido al amparo de mi tejado.
Ellos respondieron:

—¡Quítate de ahí!

Y añadieron:

—Vino este extraño para habitar entre nosotros, ¿y habrá de erigirse en juez? Ahora te trataremos peor que a ellos.

Enseguida comenzaron a forcejear con Lot, y se acercaron para romper la puerta.

Pero los huéspedes alargaron la mano, metieron a Lot en la casa con ellos y cerraron la puerta.
Y a los hombres que estaban a la puerta de la casa los hirieron con ceguera, desde el menor hasta el mayor, de manera que se fatigaban buscando la puerta.
Después dijeron los huéspedes a Lot:

—¿Tienes aquí alguno más? Saca de este lugar a tus yernos, hijos e hijas, y todo lo que tienes en la ciudad,

porque vamos a destruir este lugar, por cuanto el clamor contra la gente de esta ciudad ha subido de punto delante de Jehová. Por tanto, Jehová nos ha enviado a destruirla.
Entonces salió Lot y habló a sus yernos, los que habían de tomar sus hijas, y les dijo:

—¡Levantaos, salid de este lugar, porque Jehová va a destruir esta ciudad!

Pero sus yernos pensaron que bromeaba.

Y al rayar el alba los ángeles daban prisa a Lot, diciendo:

—Levántate, toma a tu mujer y a tus dos hijas que se hallan aquí, para que no perezcas en el castigo de la ciudad.

Como él se demoraba, los varones los asieron de la mano, a él, a su mujer y a sus dos hijas, según la misericordia de Jehová para con él; lo sacaron y lo pusieron fuera de la ciudad.
Cuando ya estaban fuera, le dijeron:

—Escapa por tu vida; no mires atrás ni te detengas en ningún lugar de esta llanura; escapa al monte, no sea que perezcas.

Pero Lot les dijo:

—No, yo os ruego, señores míos.

Vuestro siervo ha hallado gracia en vuestros ojos y habéis tenido mucha misericordia conmigo al salvarme la vida, pero no podré escapar al monte, no sea que me alcance el mal y muera.
Cerca de aquí hay una pequeña ciudad, a la cual puedo huir. Dejadme ir allá (¿no es en verdad pequeña?) y salvaré mi vida.
Uno de ellos le respondió:

—También he escuchado tu súplica sobre esto, y no destruiré la ciudad de que has hablado.

Date prisa y escápate allá, porque nada podré hacer hasta que hayas llegado.

Por eso fue llamado Zoar el nombre de la ciudad.

El sol salía sobre la tierra cuando Lot llegó a Zoar.
Entonces Jehová hizo llover desde los cielos azufre y fuego sobre Sodoma y sobre Gomorra;
y destruyó las ciudades y toda aquella llanura, con todos los habitantes de aquellas ciudades y el fruto de la tierra.
Entonces la mujer de Lot miró atrás, a espaldas de él, y se volvió estatua de sal.
Subió Abraham por la mañana al lugar donde había estado delante de Jehová.
Miró hacia Sodoma y Gomorra, y hacia toda la tierra de aquella llanura, y vio que el humo subía de la tierra como el humo de un horno.
Así, cuando Dios destruyó las ciudades de la llanura, se acordó de Abraham, y sacó a Lot de en medio de la destrucción con que asoló las ciudades donde Lot estaba.
Pero Lot subió de Zoar y habitó en el monte, junto a sus dos hijas, porque tuvo miedo de quedarse en Zoar. Él y sus dos hijas habitaron en una cueva.
Entonces la mayor dijo a la menor:

—Nuestro padre es viejo y no queda hombre en la tierra que se una a nosotras, conforme a la costumbre de toda la tierra.

Ven, demos a beber vino a nuestro padre; durmamos con él, y conservaremos de nuestro padre descendencia.
Dieron a beber vino a su padre aquella noche, y entró la mayor y durmió con su padre; pero él no sintió cuándo se acostó ella ni cuándo se levantó.
Al día siguiente dijo la mayor a la menor:

—Yo dormí la noche pasada con mi padre; démosle a beber vino también esta noche, y entra tú y duerme con él, para que conservemos de nuestro padre descendencia.

Dieron, pues, a beber vino a su padre también aquella noche, y se levantó la menor y durmió con él; pero él no echó de ver cuándo se acostó ella ni cuándo se levantó.
Las dos hijas de Lot concibieron de su padre.
La mayor dio a luz un hijo, y le puso por nombre Moab, el cual es padre de los actuales moabitas.
La menor también dio a luz un hijo, y llamó su nombre Ben-ammi, el cual es padre de los actuales amonitas.


Копировать текст Копировать ссылку Толкования стиха

Настройки