Ве́тхий Заве́т:
Быт.
Исх.
Лев.
Чис.
Втор.
Нав.
Суд.
Руф.
1Цар.
2Цар.
3Цар.
4Цар.
1Пар.
2Пар.
1Езд.
Неем.
2Езд.
Тов.
Иудиф.
Есф.
Иов.
Пс.
Прит.
Еккл.
Песн.
Прем.
Сир.
Ис.
Иер.
Плч.
ПослИер.
Вар.
Иез.
Дан.
Ос.
Иоил.
Ам.
Авд.
Ион.
Мих.
Наум.
Авв.
Соф.
Аг.
Зах.
Мал.
1Мак.
2Мак.
3Мак.
3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
Скрыть
20:6
20:8
20:10
20:11
20:13
20:14
20:15
20:16
20:17
20:18
Глава 21
21:5
21:6
21:7
21:8
21:9
21:14
21:15
21:16
21:17
21:19
21:20
21:24
21:25
см.:Быт.26:15:18;
21:26
21:27
21:28
21:29
21:30
21:32
21:34
Глава 22
22:2
22:3
22:4
22:5
22:6
22:7
22:8
22:9
22:10
22:11
22:12
22:13
22:14
22:15
22:17
22:19
22:20
22:21
22:22
22:23
22:24
Глава 23
23:1
23:2
23:3
23:4
23:5
23:6
23:7
23:8
23:9
23:10
23:11
23:12
23:13
23:14
23:15
23:17
23:18
23:19
23:20
Глава 24
24:4
24:5
24:6
24:8
24:9
24:10
24:11
24:12
24:13
24:14
24:16
24:18
24:19
24:20
24:21
24:22
24:23
24:24
24:25
24:26
24:27
24:28
24:29
24:30
24:31
24:32
24:33
24:34
24:35
24:37
24:38
24:39
24:41
24:43
24:44
24:45
24:46
24:47
24:48
24:49
24:50
24:51
24:52
24:53
24:54
24:55
24:56
24:57
24:58
24:59
24:60
24:61
24:63
24:64
24:66
Глава 25
25:1
25:2
см.:1Пар.1:32-33;
25:3
25:4
25:6
25:7
25:9
см.:Быт.49:30-31;
25:14
25:16
25:17
25:18
25:20
25:21
25:22
25:24
25:27
25:28
25:29
25:30
см.:Быт.36:1:19;
25:31
25:32
25:34
Глава 26
26:1
26:2
26:5
26:6
26:7
26:8
26:9
26:11
26:12
26:13
26:14
26:15
26:16
26:17
26:18
26:19
26:20
26:21
26:22
26:25
26:26
см.:Быт.21:22:32;
26:27
26:28
26:29
26:30
26:31
26:32
26:33
26:34
26:35
Глава 27
27:2
27:3
27:4
27:5
27:6
27:7
27:8
27:9
27:10
27:11
27:12
27:13
27:14
27:15
27:16
27:17
27:18
27:19
27:20
27:21
27:22
27:23
27:24
27:25
27:26
27:28
27:30
27:31
27:32
27:33
27:35
27:37
27:42
27:43
27:44
27:45
27:46
см.:Быт.26:34-35;
Глава 28
28:3
28:4
28:7
28:8
28:16
28:21
Глава 29
29:1
29:2
29:3
29:4
29:5
29:6
29:7
29:8
29:9
29:10
29:11
29:12
29:15
29:16
29:17
29:18
29:19
29:21
29:22
29:23
29:24
29:25
29:26
29:27
29:28
29:29
29:30
29:31
29:33
29:34
Глава 30
30:1
30:2
30:3
30:4
30:5
30:6
30:7
30:8
30:9
30:10
30:11
30:12
30:13
30:14
30:15
30:16
30:17
30:18
30:19
30:20
30:21
30:23
30:24
30:25
30:26
30:27
30:28
30:29
30:30
30:31
30:32
30:33
30:34
30:35
30:36
30:37
30:38
30:39
30:40
30:41
30:42
Глава 31
31:1
31:2
31:3
31:4
31:5
31:6
31:7
31:8
31:9
31:10
31:11
31:12
31:14
31:15
31:16
31:17
31:18
31:19
см.:1Цар.19:13;
31:20
31:21
31:22
31:23
31:24
31:25
31:26
31:27
31:28
31:30
31:31
31:32
31:33
31:34
31:35
31:36
31:37
31:38
31:40
31:41
31:43
31:44
31:45
31:46
31:47
31:49
31:50
31:51
31:52
31:54
Глава 32
32:5
32:6
32:7
32:8
32:11
32:13
32:14
32:15
32:16
32:18
32:19
32:21
32:23
32:25
32:26
32:27
32:31
32:32
Глава 33
33:1
33:2
33:3
33:4
33:5
33:6
33:7
33:9
33:10
33:11
33:12
33:13
33:14
33:15
33:16
33:18
33:20
Глава 34
34:2
34:3
34:4
34:5
34:6
34:7
см.:Втор.23:17;
34:8
34:9
34:10
34:11
34:13
34:15
34:16
34:17
34:18
34:19
34:21
34:22
34:23
34:26
34:27
34:28
34:29
34:31
Глава 35
35:3
35:8
см.:1Пар.10:12;
35:9
35:16
35:18
35:28
Глава 36
36:5
36:9
36:11
36:12
36:13
36:14
36:15
36:16
36:17
36:18
36:19
36:21
36:22
36:24
36:25
36:26
36:27
36:28
36:29
36:30
36:31
36:32
36:34
36:35
36:36
36:39
36:41
36:42
36:43
Глава 37
37:2
37:3
37:5
37:6
37:7
37:8
37:9
37:10
37:12
37:13
37:15
37:16
37:18
37:19
37:23
37:27
37:30
37:31
37:32
Глава 38
38:1
38:2
38:4
38:6
38:9
38:10
38:13
38:15
см.:Притч.7:12;
38:17
38:18
38:19
38:20
38:21
38:22
38:23
38:25
38:26
38:28
38:30
Глава 39
39:4
39:6
39:8
39:10
39:11
39:12
см.:2Цар.13:11;
39:13
39:15
39:16
39:17
39:18
39:19
39:22
Глава 40
40:1
40:2
40:4
40:7
40:9
40:10
40:11
40:13
40:16
40:17
40:18
40:21
Глава 41
41:2
41:3
41:4
41:5
41:7
41:9
41:12
41:15
41:17
41:18
41:19
41:20
41:22
41:23
41:24
41:25
41:27
41:28
41:29
41:31
41:32
41:33
41:34
41:35
41:36
41:37
41:38
41:39
41:41
см.:Прем.10:14;
41:43
41:44
41:45
41:47
41:48
41:49
41:51
41:52
41:53
Глава 42
42:2
42:3
42:5
42:8
42:9
см.:Быт.37:5:9;
42:10
42:11
42:12
42:14
42:16
42:17
42:18
42:19
42:22
см.:Быт.37:21-22;
42:23
42:24
42:25
42:26
42:27
42:28
42:29
42:30
42:31
42:32
42:33
42:34
Глава 43
43:1
43:4
43:5
см.:Быт.42:4:15;
43:6
43:8
43:10
43:11
43:12
43:13
43:15
43:16
43:17
43:18
43:19
43:20
43:22
43:25
43:26
см.:Быт.37:7:9;
43:27
43:28
43:31
43:33
И по́йде отту́ду Авраа́мъ на зе́млю полу́денную и всели́ся между́ Ка́дисомъ и между́ Су́ромъ: и обита́ въ Гера́рѣхъ.
Рече́ же Авраа́мъ о Са́ррѣ женѣ́ свое́й, я́ко сестра́ ми е́сть: убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми е́сть, да не когда́ убiю́тъ его́ му́жiе гра́дстiи ея́ ра́ди. Посла́ же Авимеле́хъ ца́рь Гера́рскiй и взя́ Са́рру.
И прiи́де Бо́гъ ко Авимеле́ху но́щiю во снѣ́ и рече́ ему́: се́, ты́ умира́еши жены́ ра́ди сея́, ю́же поя́лъ еси́: сiя́ же е́сть сожи́телствующая му́жу.
Авимеле́хъ же не прикосну́ся е́й и рече́: Го́споди, язы́къ невѣ́дущiй и пра́веденъ погуби́ши ли?
Не са́мъ ли ми́ рече́: сестра́ ми е́сть? И сiя́ ми рече́: бра́тъ ми́ е́сть? Чи́стымъ се́рдцемъ и въ пра́вдѣ ру́къ сотвори́хъ сiе́.
Рече́ же ему́ Бо́гъ во снѣ́: и А́зъ позна́хъ, я́ко чи́стымъ се́рдцемъ сотвори́лъ еси́ сiе́, и пощадѣ́хъ тя́, да не согрѣши́ши ко Мнѣ́: сего́ ра́ди не попусти́хъ ти́ косну́тися ея́:
ны́нѣ же отда́ждь жену́ му́жу, я́ко проро́къ е́сть, и помо́лится о тебѣ́, и жи́въ бу́деши: а́ще же не отда́си, вѣ́ждь, я́ко у́мреши ты́ и вся́ твоя́.
И воста́ ра́но Авимеле́хъ, и призва́ вся́ о́троки своя́, и глаго́ла словеса́ сiя́ вся́ во у́шы и́хъ: убоя́шася же вси́ человѣ́цы зѣло́.
И призва́ Авимеле́хъ Авраа́ма и рече́ ему́: что́ сiе́ сотвори́лъ еси́ на́мъ? Еда́ что́ согрѣши́хомъ тебѣ́, я́ко наве́лъ еси́ на мя́ и на ца́рство мое́ грѣ́хъ вели́къ? Дѣ́ло, е́же никто́же сотвори́, сотвори́лъ еси́ мнѣ́.
И рече́ Авимеле́хъ Авраа́му: что́ умы́сливъ, сотвори́лъ еси́ сiе́?
Рече́ же Авраа́мъ: реко́хъ бо: не́гли нѣ́сть благоче́стiя на мѣ́стѣ се́мъ: и убiю́тъ мя́ жены́ ра́ди моея́:
и́бо и́стинно сестра́ ми е́сть по отцу́, а не по ма́тери: бы́сть же ми́ въ жену́:
и бы́сть егда́ изведе́ мя Бо́гъ от до́му отца́ моего́, и рѣ́хъ е́й: пра́вду сiю́ сотвори́ши ми́: во вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще прiи́демъ, та́мо рцы́ о мнѣ́, я́ко бра́тъ ми́ е́сть.
Взя́ же Авимеле́хъ ты́сящу дидра́хмъ [сребра́], и о́вцы, и телцы́, и рабы́, и рабы́ни, и даде́ Авраа́му: и отдаде́ ему́ Са́рру жену́ его́.
И рече́ Авимеле́хъ Авраа́му: се́, земля́ моя́ предъ тобо́ю: идѣ́же а́ще тебѣ́ уго́дно е́сть, всели́ся.
Са́ррѣ же рече́: се́, да́хъ ты́сящу дидра́хмъ бра́ту твоему́: сiя́ бу́дутъ тебѣ́ въ че́сть лица́ твоего́, и всѣ́мъ, я́же су́ть съ тобо́ю, и во все́мъ и́стинствуй.
Помоли́ся же Авраа́мъ Бо́гу, и исцѣли́ Бо́гъ Авимеле́ха и жену́ его́ и рабы́ни его́, и нача́ша ражда́ти:
я́ко заключа́я заключи́ Госпо́дь от внѣу́ду вся́ка ложесна́ въ дому́ Авимеле́ха, Са́рры ра́ди жены́ Авраа́мли.
И Госпо́дь посѣти́ Са́рру, я́коже рече́: и сотвори́ Госпо́дь Са́ррѣ, я́коже глаго́ла.
И заче́нши Са́рра роди́ Авраа́му сы́на въ ста́рости, во вре́мя, я́коже глаго́ла ему́ Госпо́дь:
и нарече́ Авраа́мъ и́мя сы́ну своему́ ро́ждшемуся ему́, его́же роди́ ему́ Са́рра, Исаа́къ:
обрѣ́за же Авраа́мъ Исаа́ка во осмы́й де́нь, я́коже заповѣ́да ему́ Бо́гъ.
Авраа́мъ же бѣ́ ста́ лѣ́тъ, егда́ бы́сть ему́ Исаа́къ сы́нъ его́.
Рече́ же Са́рра: смѣ́хъ мнѣ́ сотвори́ Госпо́дь: и́же бо а́ще услы́шитъ, обра́дуется со мно́ю.
И рече́: кто́ возвѣсти́тъ Авраа́му, я́ко млеко́мъ пита́етъ отроча́ Са́рра, я́ко роди́хъ сы́на въ ста́рости мое́й?
И возрасте́ отроча́, и отдое́но бы́сть: и сотвори́ Авраа́мъ учрежде́нiе ве́лiе, въ о́ньже де́нь отдои́ся Исаа́къ сы́нъ его́.
Ви́дѣвши же Са́рра сы́на А́гари Еги́птяныни, и́же бы́сть Авраа́му, игра́юща со Исаа́комъ сы́номъ свои́мъ,
и рече́ Авраа́му: изжени́ рабу́ сiю́ и сы́на ея́: не наслѣ́дитъ бо сы́нъ рабы́ сея́ съ сы́номъ мои́мъ Исаа́комъ.
Же́стокъ же яви́ся глаго́лъ се́й зѣло́ предъ Авраа́момъ о сы́нѣ его́ Исма́илѣ.
И рече́ Бо́гъ Авраа́му: да не бу́детъ же́стоко предъ тобо́ю о о́троцѣ и о рабы́ни: вся́ ели́ка а́ще рече́тъ тебѣ́ Са́рра, слу́шай гла́са ея́: я́ко во Исаа́цѣ нарече́тся тебѣ́ сѣ́мя:
сы́на же рабы́ни сея́ въ язы́къ вели́къ сотворю́ его́, я́ко сѣ́мя твое́ е́сть.
Воста́ же Авраа́мъ зау́тра и взя́ хлѣ́бы и мѣ́хъ воды́, и даде́ А́гари: и возложи́ на плещы́ ея́ отроча́ и отпусти́ ю́. Отше́дши же заблужда́ше въ пусты́ни, у кла́дязя Кля́твеннаго:
оскудѣ́ же вода́ изъ мѣ́ха: и пове́рже отроча́ подъ е́лiю еди́ною.
Отше́дши же сѣдя́ше пря́мо ему́ издале́че, я́коже дострѣли́ти изъ лу́ка: рече́ бо: да не ви́жду сме́рти дѣ́тища моего́. И сѣ́де пря́мо ему́ издале́че. Воскрича́въ же отроча́, воспла́кася:
услы́ша же Бо́гъ гла́съ отроча́те от мѣ́ста, идѣ́же бя́ше: и воззва́ А́нгелъ Бо́жiй А́гарь съ небесе́ и рече́ е́й: что́ есть, А́гарь? Не бо́йся: услы́ша бо Бо́гъ гла́съ о́трочища от мѣ́ста, идѣ́же е́сть:
воста́ни и поими́ отроча́, и ими́ руко́ю твое́ю его́: въ язы́къ бо вели́къ сотворю́ его́.
И отве́рзе Бо́гъ о́чи ея́, и узрѣ́ кла́дязь воды́ жи́вы: и и́де, и налiя́ мѣ́хъ воды́, и напои́ отроча́.
И бя́ше Бо́гъ со отроча́темъ, и возрасте́, и всели́ся въ пусты́ни, и бы́сть стрѣле́цъ.
И посели́ся въ пусты́ни Фара́нъ: и поя́тъ ему́ ма́ти его́ жену́ от земли́ Еги́петскiя.
Бы́сть же въ то́ вре́мя, и рече́ Авимеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель его́, и Фихо́лъ воево́да си́лы его́, ко Авраа́му, глаго́ля: Бо́гъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, я́же твори́ши:
ны́нѣ у́бо клени́ся ми́ Бо́гомъ, не оби́дѣти мене́, ниже́ сѣ́мене моего́, ниже́ и́мене моего́: но по пра́вдѣ, ю́же сотвори́хъ съ тобо́ю, сотвори́ши со мно́ю и земли́, идѣ́же ты́ всели́лся еси́ на не́й.
И рече́ Авраа́мъ: а́зъ клену́ся.
И обличи́ Авраа́мъ Авимеле́ха о кла́дязехъ во́дныхъ, я́же отъя́ша о́троцы Авимеле́ховы.
И рече́ ему́ Авимеле́хъ: не вѣ́дѣхъ, кто́ сотвори́ тебѣ́ ве́щь сiю́: ниже́ ты́ ми повѣ́далъ еси́, ниже́ а́зъ слы́шахъ, то́кмо дне́сь.
И взя́ Авраа́мъ о́вцы и юнцы́ и даде́ Авимеле́ху: и завѣща́ста о́ба завѣ́тъ.
И поста́ви Авраа́мъ се́дмь а́гницъ о́вчихъ еди́ныхъ.
И рече́ Авимеле́хъ Авраа́му: что́ су́ть се́дмь а́гницы ове́цъ си́хъ, я́же поста́вилъ еси́ еди́ны?
И рече́ Авраа́мъ: я́ко се́дмь си́хъ а́гницъ во́змеши у мене́, да бу́дутъ ми́ во свидѣ́телство, я́ко а́зъ ископа́хъ кла́дязь се́й.
Сего́ ра́ди наименова́ и́мя мѣ́сту тому́ кла́дязь Кля́твенный: я́ко та́мо кля́стася о́ба
и завѣща́ста завѣ́тъ у кла́дязя Кля́твеннаго. Воста́ же Авимеле́хъ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель его́, и Фихо́лъ воево́да си́лы его́, и возврати́шася въ зе́млю Филисти́мску.
И насади́ Авраа́мъ ни́ву у кла́дязя Кля́твеннаго, и призва́ ту́ и́мя Го́спода, Бо́га вѣ́чнаго.
Обита́ же Авраа́мъ въ земли́ Филисти́мстѣй дни́ мно́ги.
И бы́сть по глаго́лѣхъ си́хъ, Бо́гъ искуша́ше Авраа́ма и рече́ ему́: Авраа́ме, Авраа́ме. И рече́: се́ а́зъ.
И рече́: поими́ сы́на твоего́ возлю́бленнаго, его́же возлюби́лъ еси́, Исаа́ка, и иди́ на зе́млю Высо́ку и вознеси́ его́ та́мо во всесожже́нiе, на еди́ну от го́ръ, и́хже ти́ реку́.
Воста́въ же Авраа́мъ у́тро, осѣдла́ осля́ свое́: поя́тъ же съ собо́ю два́ о́трочища и Исаа́ка сы́на своего́: и растни́въ дрова́ во всесожже́нiе, воста́въ и́де, и прiи́де на мѣ́сто, е́же рече́ ему́ Бо́гъ, въ тре́тiй де́нь.
И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма, ви́дѣ мѣ́сто издале́че.
И рече́ Авраа́мъ отроко́мъ свои́мъ: ся́дите здѣ́ со осля́темъ: а́зъ же и дѣ́тищь по́йдемъ до о́ндѣ, и поклони́вшеся возврати́мся къ ва́мъ.
Взя́ же Авраа́мъ дрова́ всесожже́нiя и возложи́ на Исаа́ка сы́на своего́: взя́ же въ ру́ки и о́гнь, и но́жь, и идо́ста о́ба вку́пѣ.
Рече́ же Исаа́къ ко Авраа́му отцу́ своему́: о́тче. О́нъ же рече́: что́ есть, ча́до? Рече́ же: се́, о́гнь и дрова́, гдѣ́ есть овча́ е́же во всесожже́нiе?
Рече́ же Авраа́мъ: Бо́гъ у́зритъ Себѣ́ овча́ во всесожже́нiе, ча́до. Ше́дша же о́ба вку́пѣ,
прiидо́ста на мѣ́сто, е́же рече́ ему́ Бо́гъ: и созда́ та́мо Авраа́мъ же́ртвенникъ и возложи́ дрова́: и связа́въ Исаа́ка сы́на своего́, возложи́ его́ на же́ртвенникъ верху́ дро́въ.
И простре́ Авраа́мъ ру́ку свою́, взя́ти но́жь, закла́ти сы́на своего́.
И воззва́ и́ А́нгелъ Госпо́день съ небесе́, и рече́: Авраа́ме, Авраа́ме. О́нъ же рече́: се́, а́зъ.
И рече́: да не возложи́ши руки́ твоея́ на о́трочища, ниже́ да сотвори́ши ему́ что́: ны́нѣ бо позна́хъ, я́ко бои́шися ты́ Бо́га, и не пощадѣ́лъ еси́ сы́на твоего́ возлю́бленнаго Мене́ ра́ди.
И воззрѣ́въ Авраа́мъ очи́ма свои́ма ви́дѣ, и се́, ове́нъ еди́нъ держи́мый рога́ма въ са́дѣ Саве́къ: и и́де Авраа́мъ, и взя́ овна́, и вознесе́ его́ во всесожже́нiе вмѣ́сто Исаа́ка сы́на своего́.
И нарече́ Авраа́мъ и́мя мѣ́сту тому́: Госпо́дь ви́дѣ: да реку́тъ дне́сь: на горѣ́ Госпо́дь яви́ся.
И воззва́ А́нгелъ Госпо́день Авраа́ма втори́цею съ небесе́,
глаго́ля: Мно́ю Самѣ́мъ кля́хся, глаго́летъ Госпо́дь, его́же ра́ди сотвори́лъ еси́ глаго́лъ се́й и не пощадѣ́лъ еси́ сы́на твоего́ возлю́бленнаго Мене́ ра́ди:
вои́стинну благословя́ благословлю́ тя, и умножа́я умно́жу сѣ́мя твое́, я́ко звѣ́зды небе́сныя, и я́ко песо́къ вскра́й мо́ря: и наслѣ́дитъ сѣ́мя твое́ гра́ды супоста́товъ,
и благословя́тся о сѣ́мени твое́мъ вси́ язы́цы земні́и, зане́же послу́шалъ еси́ гла́са Моего́.
Возврати́ся же Авраа́мъ ко отроко́мъ свои́мъ, и воста́вше идо́ша ку́пно ко кла́дязю Кля́твенному: и всели́ся Авраа́мъ у кла́дязя Кля́твеннаго.
Бы́сть же по глаго́лѣхъ си́хъ, и повѣ́даша Авраа́му, глаго́люще: се́, роди́ Ме́лха и та́ сы́ны бра́ту твоему́ Нахо́ру,
О́кса пе́рвенца, и Ва́вкса бра́та его́, и Камуи́ла отца́ Си́рска,
и Хаза́да, и Аза́ва, и Фалде́са, и Елда́фа, и Ваѳуи́ла:
Ваѳуи́лъ же роди́ Реве́кку: о́смь сі́и сы́нове, и́хже роди́ Ме́лха Нахо́ру бра́ту Авраа́млю:
и нало́жница его́, е́йже и́мя Ре́вма, роди́ и сiя́ Таве́ка, и Таа́ма, и Тохо́са, и Моха́.
Бы́сть же житiе́ Са́ррино лѣ́тъ сто́ два́десять се́дмь.
И у́мре Са́рра во гра́дѣ Арво́цѣ, и́же е́сть въ раздо́лiи: се́й е́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй. Прiи́де же Авраа́мъ рыда́ти по Са́ррѣ и пла́кати.
И воста́ Авраа́мъ от мертвеца́ своего́ и рече́ сыно́мъ Хетте́овымъ, глаго́ля:
пресе́лникъ и пришле́цъ а́зъ е́смь у ва́съ, дади́те ми́ у́бо стяжа́нiе гро́ба между́ ва́ми, да погребу́ мертвеца́ моего́ от мене́.
Отвѣща́ша же сы́нове Хетте́овы ко Авраа́му, глаго́люще: ни́, господи́не:
послу́шай же на́съ: ца́рь от Бо́га ты́ еси́ въ на́съ: во избра́нныхъ гробѣ́хъ на́шихъ погреби́ мертвеца́ твоего́: никто́же бо от на́съ возбрани́тъ гро́ба своего́ от тебе́, е́же погребсти́ мертвеца́ твоего́ та́мо.
Воста́въ же Авраа́мъ поклони́ся наро́ду земли́, сыно́мъ Хетте́овымъ,
и рече́ къ ни́мъ Авраа́мъ, глаго́ля: а́ще и́мате въ души́ ва́шей, я́ко погребсти́ мертвеца́ моего́ от лица́ моего́, послу́шайте мене́ и рцы́те о мнѣ́ Ефро́ну Саа́рову:
и да да́стъ ми́ пеще́ру Сугу́бую, я́же е́сть его́, су́щую на ча́сти села́ его́: сребро́мъ досто́йнымъ да да́стъ ми́ ю́ у ва́съ въ стяжа́нiе гро́ба.
Ефро́нъ же сѣдя́ше посредѣ́ сыно́въ Хетте́овыхъ. Отвѣща́въ же Ефро́нъ Хетте́йскiй ко Авраа́му, рече́ слы́шащымъ сыно́мъ Хетте́овымъ и всѣ́мъ приходя́щымъ во гра́дъ, глаго́ля:
у мене́ бу́ди, господи́не, и послу́шай мене́: село́ и пеще́ру я́же въ не́мъ, тебѣ́ даю́: предъ всѣ́ми гра́жданы мои́ми да́хъ тебѣ́, погреби́ мертвеца́ твоего́.
И поклони́ся Авраа́мъ предъ наро́домъ земли́
и рече́ Ефро́ну во ушеса́ предъ всѣ́мъ наро́домъ земли́: поне́же по мнѣ́ еси́, послу́шай мене́: сребро́ села́ возми́ у мене́, и погребу́ мертвеца́ моего́ та́мо.
Отвѣща́ же Ефро́нъ Авраа́му, глаго́ля:
ни́, господи́не: слы́шахъ бо, я́ко земля́ четы́рехъ со́тъ дидра́хмъ сребра́: но что́ бы́ло бы сiе́ между́ мно́ю и тобо́ю? Ты́ же мертвеца́ твоего́ погреби́.
И послу́ша Авраа́мъ Ефро́на, и даде́ Авраа́мъ Ефро́ну сребро́, е́же глаго́ла во ушеса́ сыно́въ Хетте́овыхъ, четы́ре ста́ дидра́хмъ сребра́ искуше́на купца́ми.
И бы́сть село́ Ефро́ново, е́же бѣ́ въ Сугу́бѣй пеще́рѣ, е́же е́сть лице́мъ къ Мамврі́и, село́ и пеще́ра я́же бѣ́ въ не́мъ, и вся́кое дре́во, е́же бѣ́ на селѣ́, и все́ е́же е́сть въ предѣ́лѣхъ его́ о́крестъ,
Авраа́му [бы́сть] въ стяжа́нiе предъ сы́ны Хетте́овыми и предъ всѣ́ми приходя́щими во гра́дъ.
По си́хъ погребе́ Авраа́мъ Са́рру жену́ свою́ въ пеще́рѣ се́лнѣй Сугу́бѣй, я́же е́сть проти́ву Мамврі́и: сiя́ е́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
И утвержде́но е́сть село́ и пеще́ра, я́же бѣ́ на не́мъ, Авраа́му въ стяжа́нiе гро́ба от сыно́въ Хетте́овыхъ.
Авраа́мъ же бя́ше ста́ръ, заматерѣ́вшiй во дне́хъ: и Госпо́дь благослови́ Авраа́ма во всѣ́хъ.
И рече́ Авраа́мъ рабу́ своему́ старѣ́йшему до́му своего́, облада́ющему всѣ́ми его́: положи́ ру́ку твою́ подъ стегно́ мое́,
и заклену́ тя Го́сподемъ Бо́гомъ небесе́ и Бо́гомъ земли́, да не по́ймеши сы́ну моему́ Исаа́ку жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ, съ ни́миже а́зъ живу́ въ ни́хъ:
но то́кмо на зе́млю мою́, идѣ́же роди́хся, по́йдеши, и ко пле́мени моему́, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ Исаа́ку отту́ду.
Рече́ же къ нему́ ра́бъ: еда́ у́бо не восхо́щетъ ити́ жена́ вслѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сiю́, возвращу́ ли сы́на твоего́ въ зе́млю, от нея́же изше́лъ еси́?
Рече́ же къ нему́ Авраа́мъ: внемли́ себѣ́, да не возврати́ши сы́на моего́ она́мо.
Госпо́дь Бо́гъ небесе́ и Бо́гъ земли́, И́же поя́ мя изъ до́му отца́ моего́ и от земли́, въ не́йже роди́хся, И́же глаго́ла мнѣ́ и И́же кля́ся мнѣ́, глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю сiю́ и сѣ́мени твоему́, То́й по́слетъ А́нгела Своего́ предъ тобо́ю, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ Исаа́ку отту́ду:
а́ще же не восхо́щетъ жена́ поити́ съ тобо́ю въ зе́млю сiю́, чи́стъ бу́деши от закля́тiя моего́: то́чiю сы́на моего́ не возврати́ та́мо.
И положи́ ра́бъ ру́ку свою́ подъ стегно́ Авраа́ма господи́на своего́, и кля́ся ему́ о словеси́ се́мъ.
И взя́ ра́бъ де́сять велблю́дъ от велблю́дъ господи́на своего́, и от всѣ́хъ бла́гъ господи́на своего́ съ собо́ю, и воста́въ и́де въ Месопота́мiю во гра́дъ Нахо́ровъ:
и поста́ви велблю́ды внѣ́ гра́да у кла́дязя во́днаго подъ ве́черъ, егда́ исхо́дятъ [жены́] почерпа́ти воды́,
и рече́: Го́споди, Бо́же господи́на моего́ Авраа́ма, благоустро́й предо мно́ю дне́сь, и сотвори́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, дще́ри же живу́щихъ во гра́дѣ исхо́дятъ почерпа́ти воды́:
и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́зъ реку́: преклони́ водоно́съ тво́й, да пiю́, и рече́тъ ми́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́, до́ндеже напiю́тся: сiю́ угото́валъ еси́ рабу́ Твоему́ Исаа́ку: и по сему́ увѣ́мъ, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость съ господи́номъ мои́мъ Авраа́момъ.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти ему́ глаго́лющу во умѣ́ свое́мъ, и се́, Реве́кка исхожда́ше, я́же роди́ся Ваѳуи́лу, сы́ну Ме́лхи жены́ Нахо́ра, бра́та же Авраа́мля, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ свои́хъ:
дѣви́ца же бя́ше доброзра́чна зѣло́: дѣ́ва бѣ́, му́жъ не позна́ ея́. Соше́дши же на кла́дязь, напо́лни водоно́съ сво́й и взы́де.
Тече́ же ра́бъ во срѣ́тенiе е́й и рече́: напо́й мя́ ма́ло водо́ю от водоно́са твоего́.
Сiя́ же рече́: пі́й, господи́не. И потща́ся, и сня́ водоно́съ на мы́шца своя́, и напои́ его́, до́ндеже напи́ся.
И рече́: и велблю́домъ твои́мъ налiю́, до́ндеже вси́ напiю́тся.
И потща́ся, и испраздни́ водоно́съ въ пои́ло: и тече́ па́ки на кла́дязь почерпну́ти воды́, и влiя́ велблю́домъ всѣ́мъ.
Человѣ́къ же выразумѣва́ше ю́ и помолчева́ше, да уразумѣ́етъ, а́ще благоустро́и Бо́гъ пу́ть ему́, или́ ни́.
Бы́сть же егда́ преста́ша вси́ велблю́ды пiю́ще, взя́ человѣ́къ усеря́зи зла́ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и два́ запя́стiя на ру́ки ея́: де́сять златни́цъ вѣ́съ и́хъ.
И вопроси́ ю́ и рече́: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́, а́ще е́сть у отца́ твоего́ мѣ́сто на́мъ вита́ти?
Она́ же рече́ ему́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь [сы́на] Ме́лхина, его́же роди́ Нахо́ру.
И рече́ ему́: и плевы́ и сѣ́на мно́го у на́съ, и мѣ́сто вита́ти.
И благослови́въ человѣ́къ, поклони́ся Го́споду
и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ господи́на моего́ Авраа́ма, И́же не оста́ви пра́вды Своея́ и и́стины от господи́на моего́: и мене́ благоустро́и Госпо́дь въ до́мъ бра́та господи́на моего́.
И те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере своея́, повѣ́да по глаго́ломъ си́мъ.
Реве́кцѣ же бя́ше бра́тъ, ему́же и́мя Лава́нъ: и тече́ Лава́нъ къ человѣ́ку во́нъ на кла́дязь.
И бы́сть егда́ ви́дѣ усеря́зи, и запя́стiя на руку́ сестры́ своея́, и егда́ слы́ша словеса́ Реве́кки сестры́ своея́, глаго́лющiя: си́це глаго́ла мнѣ́ человѣ́къ: и прiи́де къ человѣ́ку, стоя́щу ему́ у велблю́дъ у кла́дязя,
и рече́ ему́: гряди́, вни́ди благослове́нный от Го́спода, почто́ стои́ши внѣ́? А́зъ же угото́вахъ хра́мину и мѣ́сто велблю́домъ.
И вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и разсѣдла́ велблю́ды, и даде́ пле́вы и сѣ́но велблю́домъ, и во́ду умы́ти но́зѣ его́, и но́ги муже́мъ, и́же бя́ху съ ни́мъ:
и предложи́ и́мъ хлѣ́бы я́сти, и рече́: не я́мъ, до́ндеже возглаго́лю словеса́ моя́. И рече́: глаго́ли.
И рече́: ра́бъ Авраа́мль е́смь а́зъ:
Госпо́дь же благослови́ господи́на моего́ зѣло́, и возвы́сися: и даде́ ему́ о́вцы и телцы́, сребро́ и зла́то, рабы́ и рабы́ни, и велблю́ды и ослы́:
и роди́ Са́рра, жена́ господи́на моего́, сы́на еди́наго господи́ну моему́, состарѣ́вшемуся ему́, и даде́ ему́, ели́ка имя́ше:
и закля́ мя господи́нъ мо́й, глаго́ля: не по́ймеши жены́ сы́ну моему́ от дще́рей Ханане́йскихъ, въ ни́хже а́зъ обита́ю въ земли́ и́хъ:
но въ до́мъ отца́ моего́ по́йдеши, и въ пле́мя мое́, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ отту́ду:
рѣ́хъ же [а́зъ] господи́ну моему́: а егда́ не восхо́щетъ жена́ со мно́ю ити́?
И рече́ ми: Госпо́дь Бо́гъ, Ему́же благоугоди́хъ предъ ни́мъ, о́нъ по́слетъ А́нгела Своего́ съ тобо́ю и благоустро́итъ пу́ть тво́й, и по́ймеши жену́ сы́ну моему́ от пле́мене моего́ и от до́му отца́ моего́:
тогда́ бу́деши чи́стъ от заклина́нiя моего́: егда́ бо до́йдеши въ пле́мя мое́, и не дадя́тъ ти́, и бу́деши чи́стъ от заклина́нiя моего́:
и прише́дъ дне́сь на кла́дязь, реко́хъ: Го́споди, Бо́же господи́на моего́ Авраа́ма, а́ще ты́ благоустроя́еши пу́ть мо́й, въ о́ньже ны́нѣ а́зъ иду́:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, и дще́ри гра́жданъ исхо́дятъ почерпа́ти воды́: и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́ще а́зъ реку́: напо́й мя́ от водоно́са твоего́ ма́ло водо́ю:
и рече́тъ ми́: и ты́ пі́й, и велблю́домъ твои́мъ влiю́: сiя́ [бу́детъ] жена́, ю́же угото́ва Госпо́дь рабу́ Своему́ Исаа́ку: и по сему́ уразумѣ́ю, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость господи́ну моему́ Авраа́му.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ́ глаго́лющу во умѣ́ свое́мъ, а́бiе Реве́кка исхожда́ше держа́щи водоно́съ на ра́му, и сни́де на кла́дязь, и почерпе́ воды́: и реко́хъ е́й: напо́й мя́.
И потща́вшися сня́ водоно́съ съ себе́ на мы́шцу свою́ и рече́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́. И напи́хся, и велблю́ды моя́ напои́.
И вопроси́хъ ю́ и реко́хъ: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́. Она́ же рече́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь сы́на Нахо́рова, его́же роди́ ему́ Ме́лха. И да́хъ е́й усеря́зи, и запя́стiя на ру́цѣ ея́,
и благоволи́въ поклони́хся Го́споду: и благослови́хъ Го́спода Бо́га господи́на моего́ Авраа́ма, И́же благоустро́и мя́ на пути́ и́стины поя́ти дще́рь бра́та господи́на моего́ сы́ну его́:
а́ще у́бо сотворите́ вы́ ми́лость и пра́вду къ господи́ну моему́: а́ще же ни́, повѣ́дите ми́: да обращу́ся или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.
Отвѣща́вша же Лава́нъ и Ваѳуи́лъ, реко́ста: от Го́спода прiи́де дѣ́ло сiе́: не возмо́жемъ ти́ проти́ву рещи́ зло́ или́ бла́го:
се́, Реве́кка предъ тобо́ю: пое́мь ю́, иди́: и да бу́детъ жена́ сы́ну господи́на твоего́, я́коже глаго́ла Госпо́дь.
Бы́сть же егда́ услы́ша ра́бъ Авраа́мль словеса́ сiя́, поклони́ся до земли́ Го́споду.
И изне́съ ра́бъ сосу́ды зла́ты и сре́бряны и ри́зы, даде́ Реве́кцѣ: и да́ры даде́ бра́ту ея́ и ма́тери ея́.
И ядо́ша и пи́ша и то́й и му́жiе, и́же бя́ху съ ни́мъ, и почи́ша. И воста́въ зау́тра, рече́: отпусти́те мя́, да отиду́ къ господи́ну моему́.
Рѣ́ша же бра́тiя ея́ и ма́ти: да пребу́детъ дѣви́ца съ на́ми я́ко де́сять дні́й, и посе́мъ по́йдетъ.
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: не держи́те мя́, Госпо́дь бо благоустро́и пу́ть мо́й во мнѣ́: отпусти́те мя́, да иду́ къ господи́ну моему́.
Они́ же рѣ́ша: призове́мъ дѣви́цу и вопро́симъ ея́ изоу́стъ.
И призва́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ? Она́ же рече́: пойду́.
И отпусти́ша Реве́кку сестру́ свою́, и имѣ́нiя ея́, и раба́ Авраа́мля, и и́же съ ни́мъ бы́ша.
И благослови́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: сестра́ на́ша еси́, бу́ди въ ты́сящы те́мъ, и да наслѣ́дитъ сѣ́мя твое́ гра́ды супоста́тъ.
Воста́вши же Реве́кка и рабы́ни ея́, всѣдо́ша на велблю́ды и поидо́ша съ человѣ́комъ. И пои́мъ ра́бъ Реве́кку, отъи́де.
Исаа́къ же прехожда́ше сквозѣ́ пусты́ню у кла́дязя Видѣ́нiя: са́мъ же живя́ше на земли́ на полу́дне.
И изы́де Исаа́къ поглуми́тися на по́ле къ ве́черу, и воззрѣ́въ очи́ма свои́ма, ви́дѣ велблю́ды иду́щыя.
И воззрѣ́вши Реве́кка очи́ма свои́ма, ви́дѣ Исаа́ка: и изскочи́ съ велблю́да.
И рече́ рабу́: кто́ есть человѣ́къ о́ный, и́же и́детъ по по́лю во срѣ́тенiе на́мъ? Рече́ же ра́бъ: се́й е́сть господи́нъ мо́й. Она́ же взе́мши ри́зу лѣ́тнюю, облече́ся.
И повѣ́да ра́бъ Исаа́ку вся́ словеса́, я́же сотвори́.
Вни́де же Исаа́къ въ до́мъ ма́тере своея́, и поя́ Реве́кку, и бы́сть ему́ жена́: и возлюби́ ю́, и утѣ́шися Исаа́къ по Са́ррѣ ма́тери свое́й.
Приложи́въ же Авраа́мъ, поя́ жену́, е́йже и́мя Хетту́ра:
роди́ же ему́ Зомвра́на и Иеза́на, и Мада́ла и Мадiа́ма, и Иесво́ка и Соiе́на.
Иеза́нъ же роди́ Сава́на и Ѳама́на и Деда́на. Сы́нове же Деда́ни бы́ша: Рагуи́лъ и Навдеи́лъ, и Асурiи́мъ и Латусiи́мъ и Лаоми́мъ.
Сы́нове же Мадiа́мли: Ефа́ръ и Афи́ръ, и Ено́хъ и Авида́ и Елдага́. Вси́ сі́и бы́ша сы́нове Хетту́рины.
Даде́ же Авраа́мъ вся́ своя́ имѣ́нiя Исаа́ку сы́ну своему́:
сыно́мъ же нало́жницъ свои́хъ даде́ Авраа́мъ да́ры и отпусти́ я́ от Исаа́ка сы́на своего́, еще́ жи́въ сы́й, къ восто́ку на зе́млю восто́чную.
Сiя́ же лѣ́та дні́й житiя́ Авраа́мля, ели́ка поживе́, лѣ́тъ сто́ се́дмьдесятъ пя́ть:
и ослабѣ́въ у́мре Авраа́мъ въ ста́рости до́брѣй, ста́рецъ испо́лненъ дні́й, и приложи́ся къ лю́демъ свои́мъ.
И погребо́ша его́ Исаа́къ и Исма́илъ два́ сы́нове его́ въ пеще́рѣ Сугу́бѣй, на селѣ́ Ефро́новѣ сы́на Саа́рова Хетте́анина, е́же е́сть пря́мо Мамврі́и,
на селѣ́ и въ пеще́рѣ, ю́же притяжа́ Авраа́мъ от сыно́въ Хетте́овыхъ: та́мо погребо́ша Авраа́ма и Са́рру жену́ его́.
Бы́сть же по уме́ртвiи Авраа́мли, благослови́ Бо́гъ Исаа́ка сы́на его́: и всели́ся Исаа́къ у кла́дязя Видѣ́нiя.
Сiя́ же бытiя́ Исма́ила сы́на Авраа́мля, его́же роди́ А́гарь Еги́птяныня, раба́ Са́ррина, Авраа́му:
и сiя́ имена́ сыно́въ Исма́илихъ, по имено́мъ родо́въ его́: пе́рвенецъ Исма́иловъ Наваiо́ѳъ, и Кида́ръ и Навдеи́лъ, и Масса́мъ
и Масма́, и Дума́ и Масси́,
и Ходда́нъ и Ѳема́нъ, и Иету́ръ и Нафе́съ и Кедма́.
Сі́и су́ть сы́нове Исма́или: и сiя́ имена́ и́хъ въ ски́нiяхъ и́хъ и въ се́лѣхъ и́хъ: двана́десять кня́зи въ язы́цѣхъ и́хъ.
И сiя́ лѣ́та житiя́ Исма́илова, сто́ три́десять се́дмь лѣ́тъ: и ослабѣ́въ у́мре, и приложи́ся къ ро́ду своему́.
Всели́ся же от Евила́та да́же до Су́ра, и́же е́сть въ лице́ Еги́пту, да́же доити́ ко Ассири́омъ: предъ лице́мъ всѣ́хъ бра́тiй свои́хъ всели́ся.
И сiя́ бытiя́ Исаа́ка сы́на Авраа́мля: Авраа́мъ роди́ Исаа́ка.
Бя́ше же Исаа́къ лѣ́тъ четы́редесяти, егда́ поя́ Реве́кку дще́рь Ваѳуи́ла Си́рина от Месопота́мiи Си́рскiя, сестру́ Лава́на Си́рина, себѣ́ въ жену́.
Моля́шеся же Исаа́къ Го́сподеви о Реве́кцѣ женѣ́ свое́й, я́ко непло́ды бя́ше: послу́ша же его́ Бо́гъ, и зача́тъ во утро́бѣ Реве́кка жена́ его́.
Игра́ста же младе́нца въ не́й, и рече́: а́ще та́ко ми́ хо́щетъ бы́ти, почто́ ми сiе́? И и́де вопроша́ти Го́спода.
И рече́ е́й Госпо́дь: два́ язы́ка во утро́бѣ твое́й су́ть, и дво́и лю́дiе от утро́бы твоея́ разлуча́тся: и лю́дiе люді́й превзы́дутъ, и бо́лшiй порабо́таетъ ме́ншему.
И испо́лнишася дні́е роди́ти е́й, и бя́ху се́й близня́та во утро́бѣ ея́:
изы́де же сы́нъ пе́рвенецъ че́рменъ, ве́сь, я́ко ко́жа, косма́тъ: и нарече́ и́мя ему́ Иса́въ:
и посе́мъ изы́де бра́тъ его́, рука́ же его́ придержа́ся пятѣ́ Иса́вовѣ: и нарече́ и́мя ему́ Иа́ковъ. Исаа́ку же бѣ́ шестьдеся́тъ лѣ́тъ, егда́ роди́ и́хъ Реве́кка.
Возрасто́ша же ю́ноши: и бы́сть Иса́въ человѣ́къ вѣ́дый лови́ти, се́лный: Иа́ковъ же бы́сть человѣ́къ нелука́въ, живы́й въ дому́.
И возлюби́ Исаа́къ Иса́ва, я́ко лови́тва его́ бя́ше бра́шно ему́: Реве́кка же любля́ше Иа́кова.
Свари́ же Иа́ковъ варе́нiе: и прiи́де Иса́въ съ по́ля изнемо́гъ,
и рече́ Иса́въ Иа́кову: напита́й мя́ варе́нiемъ со́чива сего́, я́ко изнемога́ю. Сего́ ра́ди прозва́ся и́мя ему́ Едо́мъ.
И рече́ Иа́ковъ Иса́ву: отда́ждь ми́ дне́сь пе́рвенство свое́.
Рече́ же Иса́въ: се́, а́зъ иду́ умре́ти, и вску́ю ми́ пе́рвенство сiе́?
И рече́ Иа́ковъ ему́: клени́ся ми́ дне́сь. И кля́ся ему́, и отдаде́ Иса́въ Иа́кову пе́рвенство свое́.
Иа́ковъ же даде́ Иса́ву хлѣ́бъ и варе́нiе со́чевно: яде́ же и пи́, и воста́въ отъи́де: и нивочто́же вмѣни́ себѣ́ Иса́въ пе́рвенство.
Бы́сть же гла́дъ на земли́, кромѣ́ гла́да бы́вшаго пре́жде во вре́мя Авраа́мле. Оти́де же Исаа́къ ко Авимеле́ху царю́ Филисти́мску въ Гера́ру:
яви́ся же ему́ Госпо́дь и рече́: не ходи́ во Еги́петъ, всели́ся же въ земли́, въ не́йже ти́ реку́,
и обита́й въ земли́ то́й, и бу́ду съ тобо́ю, и благословлю́ тя: тебѣ́ бо и сѣ́мени твоему́ да́мъ всю́ зе́млю сiю́, и поста́влю кля́тву Мою́, е́юже кля́хся Авраа́му отцу́ твоему́:
и умно́жу сѣ́мя твое́, я́ко звѣ́зды небе́сныя, и да́мъ сѣ́мени твоему́ всю́ зе́млю сiю́: и благословя́тся о сѣ́мени твое́мъ вси́ язы́цы земні́и:
поне́же послу́ша оте́цъ тво́й Авраа́мъ Моего́ гла́са и соблюде́ за́повѣди Моя́ и повелѣ́нiя Моя́, и оправда́нiя Моя́ и зако́ны Моя́.
Всели́ся же Исаа́къ въ Гера́рѣхъ.
Вопроси́ша же му́жiе мѣ́ста того́ о Реве́кцѣ женѣ́ его́, и рече́: сестра́ ми е́сть. Убоя́ся бо рещи́, я́ко жена́ ми е́сть, да не когда́ убiю́тъ его́ му́жiе мѣ́ста того́ Реве́кки ра́ди, поне́же бѣ́ доброзра́чна.
Бы́сть же мно́го вре́мя та́мо: и прини́кнувъ Авимеле́хъ ца́рь Гера́рскiй окно́мъ, ви́дѣ Исаа́ка игра́юща съ Реве́ккою жено́ю свое́ю.
Призва́ же Авимеле́хъ Исаа́ка и рече́ ему́: у́бо жена́ твоя́ е́сть? Почто́ ре́клъ еси́, я́ко сестра́ ми е́сть? Рече́ же ему́ Исаа́къ: рѣ́хъ бо, да не умру́ ея́ ра́ди.
Рече́ же ему́ Авимеле́хъ: что́ сiе́ сотвори́лъ еси́ на́мъ? Вма́лѣ не бы́сть нѣ́кто от ро́да моего́ съ жено́ю твое́ю, и наве́лъ бы еси́ на ны́ невѣ́дѣнiе.
Заповѣ́да же Авимеле́хъ всѣ́мъ лю́демъ свои́мъ, глаго́ля: вся́къ, и́же прико́снется му́жу сему́, или́ женѣ́ его́, сме́рти пови́ненъ бу́детъ.
Сѣ́я же Исаа́къ въ земли́ то́й, и приобрѣ́те въ то́ лѣ́то стокра́тный пло́дъ ячме́ня: благослови́ же его́ Госпо́дь.
И возвы́сися человѣ́къ, и преуспѣва́я бо́лшiй быва́ше, до́ндеже вели́къ бы́сть зѣло́.
Бы́ша же ему́ ско́ти ове́цъ и ско́ти воло́въ и земледѣ́лiя мно́га. Позави́дѣша же ему́ Филисти́мляне:
и вся́ кла́дязи, я́же ископа́ша раби́ отца́ его́, во вре́мя отца́ его́, загради́ша я́ Филисти́мляне и напо́лниша ты́я земле́ю.
Рече́ же Авимеле́хъ ко Исаа́ку: отиди́ от на́съ, я́ко си́льнѣйшiй сотвори́лся еси́ от на́съ зѣло́.
И отъи́де отту́ду Исаа́къ и обита́ въ де́бри Гера́рстѣй, и всели́ся та́мо.
И па́ки Исаа́къ ископа́ кла́дязи во́дныя, я́же ископа́ша раби́ Авраа́ма отца́ его́, и загради́ша ты́я Филисти́мляне, по уме́ртвiи Авраа́ма отца́ его́: и прозва́ и́мъ имена́, по имена́мъ, и́миже прозва́ Авраа́мъ оте́цъ его́.
И ископа́ша раби́ Исаа́ковы въ де́бри Гера́рстѣй, и обрѣто́ша та́мо кла́дязь воды́ жи́вы.
И пря́хуся па́стырiе Гера́рстiи съ па́стырьми Исаа́ковыми, глаго́люще: на́ша е́сть вода́. И прозва́ и́мя кла́дязю тому́ Оби́да: оби́дяху бо его́.
Отше́дъ же отту́ду Исаа́къ, ископа́ кла́дязь другі́й. Пря́хуся же и о то́мъ: и прозва́ и́мя ему́ Вражда́.
Отше́дъ же отту́ду, ископа́ кла́дязь другі́й. И не пря́хуся о то́мъ, и прозва́ и́мя ему́ Простра́нство, глаго́ля: я́ко ны́нѣ распространи́ Госпо́дь на́мъ и возрасти́ на́съ на земли́.
Взы́де же отту́ду ко кла́дязю Кля́твенному:
и яви́ся ему́ Госпо́дь въ ту́ но́щь и рече́: А́зъ е́смь Бо́гъ Авраа́ма отца́ твоего́, не бо́йся, съ тобо́ю бо е́смь: и благословлю́ тя, и умно́жу сѣ́мя твое́ Авраа́ма ра́ди отца́ твоего́.
И созда́ та́мо же́ртвенникъ, и призва́ и́мя Госпо́дне: и поста́ви та́мо ски́нiю свою́: ископа́ша же та́мо раби́ Исаа́ковы кла́дязь въ де́бри Гера́рстѣй.
И Авимеле́хъ прiи́де къ нему́ от Гера́ръ, и Охоза́ѳъ невѣстоводи́тель его́, и Фихо́лъ воево́да си́лъ его́.
И рече́ и́мъ Исаа́къ: вску́ю прiидо́сте ко мнѣ́? Вы́ же возненави́дѣсте мене́ и отсла́сте мя́ от себе́.
Они́ же рѣ́ша: ви́дѣвше узрѣ́хомъ, я́ко бѣ́ Госпо́дь съ тобо́ю, и рѣ́хомъ: бу́ди кля́тва между́ на́ми и между́ тобо́ю, и завѣща́имъ съ тобо́ю завѣ́тъ,
да не сотвори́ши съ на́ми зла́, я́коже не возгнуша́хомся тобо́ю мы́, и я́коже сотвори́хомъ тебѣ́ добро́, и отпусти́хомъ тя́ съ ми́ромъ: и ны́нѣ благослове́нъ ты́ от Го́спода.
И сотвори́ и́мъ пи́ръ, и ядо́ша и пи́ша.
И воста́вше зау́тра, кля́тся кі́йждо бли́жнему: и отпусти́ я́ Исаа́къ, и отидо́ша от него́ здра́вы.
Бы́сть же въ то́й де́нь, и прише́дше раби́ Исаа́ковы повѣ́даша ему́ о кла́дязѣ, его́же ископа́ша, и реко́ша: не обрѣто́хомъ воды́.
И прозва́ его́ Кля́тва. Сего́ ра́ди прозва́ и́мя гра́ду о́ному кла́дязь Кля́твенный, да́же до дне́шняго дне́.
Бя́ше же Иса́въ лѣ́тъ четы́редесяти: и поя́ жену́ Иуди́ѳу, дще́рь Вео́ха Хетте́ина, и Васема́ѳу, дще́рь Ело́на Хетте́ина {въ нѣ́которыхъ: Еве́ова}.
И бы́ша проти́вящеся Исаа́кови и Реве́кцѣ.
Бы́сть же, повнегда́ состарѣ́тися Исаа́кови, и притупи́шася о́чи его́ е́же ви́дѣти: и призва́ Иса́ва сы́на своего́ старѣ́йшаго, и рече́ ему́: сы́не мо́й. И рече́: се́, а́зъ.
И рече́ Исаа́къ: се́, состарѣ́хся, и не вѣ́мъ дне́ сконча́нiя моего́:
ны́нѣ у́бо возми́ ору́дiе твое́, ту́лъ же и лу́къ, и изы́ди на по́ле, и улови́ ми ло́въ:
и сотвори́ ми снѣ́ди, я́коже люблю́ а́зъ: и принеси́ ми, да я́мъ, я́ко да благослови́тъ тя́ душа́ моя́, пре́жде да́же не умру́.
Реве́кка же слы́ша глаго́люща Исаа́ка ко Иса́ву сы́ну своему́. Изы́де же Иса́въ на по́ле улови́ти ло́въ отцу́ своему́.
Реве́кка же рече́ ко Иа́кову сы́ну своему́ ме́ншему: се́, а́зъ слы́шахъ отца́ твоего́ бесѣ́дующа ко Иса́ву бра́ту твоему́, глаго́люща:
принеси́ ми ло́въ, и сотвори́ ми снѣ́ди, да яды́й благословлю́ тя предъ Го́сподемъ, пре́жде не́же умре́ти ми́:
ны́нѣ у́бо, сы́не мо́й, послу́шай мене́, я́коже а́зъ заповѣ́даю ти́:
и ше́дъ во о́вцы, поими́ мнѣ́ отту́ду два́ ко́злища мя́гка и добра́, и сотворю́ я́ снѣ́ди отцу́ твоему́, я́коже лю́битъ:
и внесе́ши отцу́ твоему́, и бу́детъ я́сти, я́ко да благослови́тъ тя́ оте́цъ тво́й, пре́жде да́же не у́мретъ.
Рече́ же Иа́ковъ къ Реве́кцѣ ма́тери свое́й: Иса́въ бра́тъ мо́й е́сть му́жъ косма́тъ, а́зъ же му́жъ гла́дкiй:
да не ка́ко ося́жетъ мя́ оте́цъ мо́й, и бу́ду предъ ни́мъ я́ко презира́яй, и наведу́ на себе́ кля́тву, а не благослове́нiе.
Рече́ же ему́ ма́ти: на мнѣ́ кля́тва твоя́, ча́до: то́чiю послу́шай гла́са моего́, и ше́дъ принеси́ ми.
Ше́дъ же взя́ и принесе́ ма́тери, и сотвори́ ма́ти его́ снѣ́ди, я́коже любля́ше оте́цъ его́.
И взе́мши Реве́кка оде́жду Иса́ва сы́на своего́ старѣ́йшаго до́брую, я́же бы́сть у нея́ въ дому́, облече́ о́ною Иа́кова сы́на своего́ ме́ншаго,
и ко́жицами козля́чими обложи́ мы́шцы его́, и наго́е вы́и его́:
и даде́ снѣ́ди и хлѣ́бы, я́же сотвори́, въ ру́цѣ Иа́кову сы́ну своему́.
И внесе́ отцу́ своему́ и рече́: о́тче. О́нъ же рече́: се́, а́зъ: кто́ еси́ ты́, ча́до?
И рече́ Иа́ковъ отцу́: а́зъ Иса́въ пе́рвенецъ тво́й, сотвори́хъ, я́коже ре́клъ ми́ еси́: воста́въ ся́ди и я́ждь от ло́ва моего́, я́ко да благослови́тъ мя́ душа́ твоя́.
Рече́ же Исаа́къ сы́ну своему́: что́ сiе́, е́же ско́ро обрѣ́лъ еси́, о ча́до? О́нъ же рече́: е́же даде́ Госпо́дь Бо́гъ тво́й предо мно́ю.
Рече́ же Исаа́къ Иа́кову: прибли́жися ко мнѣ́, и осяжу́ тя, ча́до, а́ще ты́ еси́ сы́нъ мо́й Иса́въ, или́ ни́.
Прибли́жися же Иа́ковъ ко Исаа́ку отцу́ своему́, и осяза́ его́ и рече́: гла́съ у́бо гла́съ Иа́ковль, ру́цѣ же ру́цѣ Иса́вовѣ.
И не позна́ его́: бѣ́стѣ бо ру́цѣ его́, я́ко ру́цѣ Иса́ва бра́та его́ косма́тѣ. И благослови́ его́
и рече́: ты́ ли еси́ сы́нъ мо́й Иса́въ? О́нъ же рече́: а́зъ.
И рече́: принеси́ ми, и я́мъ от ло́ва твоего́, ча́до, да благослови́тъ тя́ душа́ моя́. И принесе́ ему́, и яде́, и принесе́ ему́ вино́, и пи́.
И рече́ ему́ Исаа́къ оте́цъ его́: прибли́жися ко мнѣ́ и облобыза́й мя́, ча́до.
И прибли́жився лобыза́ его́: и обоня́ воню́ ри́зъ его́, и благослови́ его́ и рече́: се́, воня́ сы́на моего́, я́ко воня́ ни́вы испо́лнены, ю́же благослови́ Госпо́дь:
и да да́стъ тебѣ́ Бо́гъ от росы́ небе́сныя и от ту́ка земли́, и мно́жество пшени́цы и вина́:
и да порабо́таютъ тебѣ́ язы́цы, и да покло́нятся тебѣ́ кня́зи, и бу́ди господи́нъ бра́ту твоему́, и покло́нятся тебѣ́ сы́нове отца́ твоего́: проклина́яй тя́ про́клятъ, благословля́яй же тя́ благослове́нъ.
И бы́сть по е́же преста́ти Исаа́ку благословля́ющу Иа́кова сы́на своего́: и бы́сть егда́ изы́де Иа́ковъ от лица́ Исаа́ка отца́ своего́, и Иса́въ бра́тъ его́ прiи́де съ лови́твы.
Сотвори́ же и то́й снѣ́ди и принесе́ отцу́ своему́, и рече́ отцу́: да воста́нетъ оте́цъ мо́й, и да я́стъ от ло́ва сы́на своего́, я́ко да благослови́тъ мя́ душа́ твоя́.
И рече́ ему́ Исаа́къ оте́цъ его́: кто́ еси́ ты́? О́нъ же рече́: а́зъ е́смь сы́нъ тво́й пе́рвенецъ Иса́въ.
Ужасе́ся же Исаа́къ у́жасомъ ве́лiимъ зѣло́ и рече́: кто́ у́бо улови́вый мнѣ́ ло́въ и принесы́й ми́? и ядо́хъ от всѣ́хъ, пре́жде не́же прiити́ тебѣ́, и благослови́хъ его́, и благослове́нъ бу́детъ.
Бы́сть же егда́ услы́ша Иса́въ глаго́лы отца́ своего́ Исаа́ка, возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ и го́рькимъ зѣло́, и рече́: благослови́ у́бо и мене́, о́тче.
Рече́ же ему́: прише́дъ бра́тъ тво́й съ ле́стiю, взя́ благослове́нiе твое́.
И рече́ [Иса́въ]: пра́ведно нарече́ся и́мя ему́ Иа́ковъ: запя́ бо мя́ се́ уже́ втори́цею, и пе́рвенство мое́ взя́, и ны́нѣ взя́ благослове́нiе мое́. И рече́ Иса́въ отцу́ своему́: не оста́вилъ ли еси́ [и] мнѣ́ благослове́нiя, о́тче?
Отвѣща́въ же Исаа́къ, рече́ Иса́ву: а́ще господи́на его́ сотвори́хъ тебѣ́, и всю́ бра́тiю его́ сотвори́хъ рабы́ ему́, пшени́цею и вино́мъ утверди́хъ его́: тебѣ́ же что́ сотворю́, ча́до?
Рече́ же Иса́въ ко отцу́ своему́: еда́ еди́но е́сть благослове́нiе у тебе́, о́тче? Благослови́ у́бо и мене́, о́тче. Умили́вшуся же Исаа́ку, возопи́ гла́сомъ ве́лiимъ Иса́въ и воспла́кася.
Отвѣща́въ же Исаа́къ оте́цъ его́, рече́ ему́: се́, от ту́ка земли́ бу́детъ вселе́нiе твое́, и от росы́ небе́сныя свы́ше:
и мече́мъ твои́мъ жи́ти бу́деши, и бра́ту твоему́ порабо́таеши: бу́детъ же [вре́мя] егда́ низложи́ши и отрѣши́ши яре́мъ его́ от вы́и твоея́.
И враждова́ше Иса́въ на Иа́кова о благослове́нiи, и́мже благослови́ его́ оте́цъ его́. Рече́ же Иса́въ во умѣ́ свое́мъ: да прибли́жатся дні́е пла́ча отца́ моего́, да бы́хъ уби́лъ Иа́кова бра́та моего́.
Возвѣще́на же бы́ша Реве́кцѣ словеса́ Иса́ва сы́на ея́ старѣ́йшаго: и посла́вши призва́ Иа́кова сы́на своего́ юнѣ́йшаго и рече́ ему́: се́, Иса́въ бра́тъ тво́й грози́тъ тебѣ́ уби́ти тя́:
ны́нѣ у́бо, ча́до, послу́шай моего́ гла́са, и воста́въ бѣжи́ въ Месопота́мiю къ Лава́ну бра́ту моему́ въ Харра́нъ,
и поживи́ съ ни́мъ дни́ нѣ́кiя, до́ндеже отврати́тся я́рость и гнѣ́въ бра́та твоего́ от тебе́,
и забу́детъ я́же ему́ сотвори́лъ еси́, и посла́вши приведу́ тя́ отту́ду, да не когда́ безча́дна бу́ду от обои́хъ ва́съ въ де́нь еди́нъ.
Рече́ же Реве́кка ко Исаа́ку: стужи́хъ си́ жи́знiю мое́ю дще́рей ра́ди сыно́въ Хетте́йскихъ: а́ще по́йметъ Иа́ковъ жену́ от дще́рей земли́ сея́, то́ вску́ю ми́ жи́ти?
Призва́въ же Исаа́къ Иа́кова, благослови́ его́ и заповѣ́да ему́, глаго́ля: да не по́ймеши жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ:
воста́въ отбѣжи́ въ Месопота́мiю въ до́мъ Ваѳуи́ла отца́ ма́тере твоея́, и поими́ себѣ́ отту́ду жену́ от дще́рей Лава́на бра́та ма́тере твоея́:
Бо́гъ же мо́й да благослови́тъ тя́ и возрасти́тъ тя́ и умно́житъ тя́, и бу́деши въ собра́нiя язы́ковъ:
и да да́стъ тебѣ́ благослове́нiе Авраа́ма отца́ моего́, тебѣ́ и сѣ́мени твоему́ по тебѣ́ наслѣ́дити зе́млю обита́нiя твоего́, ю́же даде́ Бо́гъ Авраа́му.
Посла́ же Исаа́къ Иа́кова: и отъи́де въ Месопота́мiю къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́рина, къ бра́ту же Реве́кки ма́тере Иа́ковли и Иса́вли.
Ви́дѣ же Иса́въ, я́ко благослови́ Исаа́къ Иа́кова и посла́ въ Месопота́мiю Си́рскую поя́ти отту́ду себѣ́ жену́, егда́ благослови́ его́ и заповѣ́да ему́, глаго́ля: да не по́ймеши жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ.
И послу́ша Иа́ковъ отца́ и ма́тере своея́, и отъи́де въ Месопота́мiю Си́рскую.
Ви́дѣвъ же Иса́въ, я́ко злы́ су́ть дще́ри Ханане́йскiя предъ Исаа́комъ отце́мъ его́,
отъи́де Иса́въ ко Исма́илу и взя́ Маеле́ѳу дще́рь Исма́ила сы́на Авраа́мля, сестру́ Навео́ѳову, жену́ къ жена́мъ свои́мъ.
И отъи́де Иа́ковъ от кла́дязя Кля́твеннаго и и́де въ Харра́нъ,
и обрѣ́те мѣ́сто и у́спе та́мо, за́йде бо со́лнце: и взя́ от ка́менiя мѣ́ста [того́] и положи́ въ возгла́вiе себѣ́, и спа́ на мѣ́стѣ о́нѣмъ.
И со́нъ ви́дѣ: и се́, лѣ́ствица утвержде́на на земли́, ея́же глава́ досяза́ше до небесе́, и А́нгели Бо́жiи восхожда́ху и низхожда́ху по не́й:
Госпо́дь же утвержда́шеся на не́й и рече́: А́зъ е́смь Бо́гъ Авраа́ма отца́ твоего́ и Бо́гъ Исаа́ка, не бо́йся: земля́, идѣ́же ты́ спи́ши на не́й, тебѣ́ да́мъ ю́ и сѣ́мени твоему́:
и бу́детъ сѣ́мя твое́ я́ко песо́къ земны́й, и распространи́тся на мо́ре, и Ли́ву, и сѣ́веръ, и на восто́ки: и благословя́тся о тебѣ́ вся́ колѣ́на земна́я и о сѣ́мени твое́мъ:
и се́, А́зъ е́смь съ тобо́ю, сохраня́яй тя́ на вся́комъ пути́, а́може а́ще по́йдеши, и возвращу́ тя въ зе́млю сiю́: я́ко не и́мамъ тебе́ оста́вити, до́ндеже сотвори́ти ми́ вся́, ели́ка глаго́лахъ тебѣ́.
И воста́ Иа́ковъ от сна́ своего́ и рече́: я́ко е́сть Госпо́дь на мѣ́стѣ се́мъ, а́зъ же не вѣ́дѣхъ.
И убоя́ся и рече́: я́ко стра́шно мѣ́сто сiе́: нѣ́сть сiе́, но до́мъ Бо́жiй, и сiя́ врата́ небе́сная.
И воста́ Иа́ковъ зау́тра, и взя́ ка́мень, его́же положи́ та́мо въ возгла́вiе себѣ́: и поста́ви его́ въ сто́лпъ, и возлiя́ еле́й верху́ его́.
И прозва́ Иа́ковъ и́мя мѣ́сту тому́ До́мъ Бо́жiй: Уламлу́зъ же бѣ́ и́мя гра́ду пе́рвѣе.
И положи́ Иа́ковъ обѣ́тъ, глаго́ля: а́ще бу́детъ Госпо́дь Бо́гъ со мно́ю и сохрани́тъ мя́ на пути́ се́мъ, въ о́ньже а́зъ иду́, и да́стъ ми́ хлѣ́бъ я́сти, и ри́зы облещи́ся,
и возврати́тъ мя́ здра́ва въ до́мъ отца́ моего́, и бу́детъ Госпо́дь мнѣ́ въ Бо́га:
и ка́мень се́й, его́же поста́вихъ въ сто́лпъ, бу́детъ ми́ до́мъ Бо́жiй, и от всѣ́хъ, я́же ми́ да́си, десяти́ну одеся́тствую та́ Тебѣ́.
И воста́въ Иа́ковъ на но́зѣ, и́де въ зе́млю восто́чную къ Лава́ну сы́ну Ваѳуи́ла Си́рина, бра́ту же Реве́кки ма́тере Иа́ковли и Иса́вли.
Узрѣ́ же, и се́, кла́дязь на по́ли: и бя́ху та́мо три́ ста́да ове́цъ, почива́юще при не́мъ: от того́ бо кла́дязя напая́хуся стада́. Ка́мень же ве́лiй бя́ше надъ у́стiемъ кла́дязя.
И собира́хуся та́мо вся́ стада́: и отваля́ху ка́мень от у́стiя кла́дязя и напая́ху о́вцы: и па́ки полага́ху ка́мень на у́стiи кла́дязя на мѣ́стѣ свое́мъ.
Рече́ же и́мъ Иа́ковъ: бра́тiя, отку́ду есте́ вы́? Они́ же рѣ́ша: от Харра́на есмы́.
Рече́ же и́мъ: зна́ете ли Лава́на сы́на Нахо́рова? Они́ же рѣ́ша: зна́емъ.
Рече́ же и́мъ: здра́вствуетъ ли? Они́ же рѣ́ша: здра́вствуетъ. И се́, Рахи́ль дщи́ его́ идя́ше со овца́ми.
И рече́ Иа́ковъ: еще́ е́сть дне́ мно́го, не у́ ча́съ собира́ти скота́: напои́вше о́вцы, ше́дше паси́те.
Они́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберу́тся вси́ пастуси́ и отваля́тъ ка́мень от у́стiя кла́дязя, и напои́мъ о́вцы.
Еще́ ему́ глаго́лющу къ ни́мъ, и се́, Рахи́ль дщи́ Лава́ня грядя́ше со овца́ми отца́ своего́: она́ бо пася́ше о́вцы отца́ своего́.
Бы́сть же я́ко узрѣ́ Иа́ковъ Рахи́ль дще́рь Лава́на бра́та ма́тере своея́ и о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своея́, и приступи́въ Иа́ковъ отвали́ ка́мень от у́стiя кла́дязя:
и напои́ о́вцы Лава́на бра́та ма́тере своея́, и цѣлова́ Иа́ковъ Рахи́ль, и возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́кася:
и повѣ́да Рахи́ли, я́ко бра́тъ отца́ ея́ е́сть и я́ко сы́нъ Реве́ккинъ е́сть. И те́кши повѣ́да отцу́ своему́ по словесе́мъ си́мъ.
Бы́сть же я́ко услы́ша Лава́нъ и́мя Иа́кова сы́на сестры́ своея́, тече́ во срѣ́тенiе ему́ и объе́мь его́ лобза́, и введе́ его́ въ до́мъ сво́й. И повѣ́да Лава́ну вся́ словеса́ сiя́.
И рече́ ему́ Лава́нъ: от косте́й мои́хъ и от пло́ти моея́ еси́ ты́. И бѣ́ съ ни́мъ мѣ́сяцъ дні́й.
Рече́ же Лава́нъ Иа́кову: поне́же бра́тъ мо́й еси́ ты́, да не порабо́таеши мнѣ́ ту́не: повѣ́ждь ми́, что́ мзда́ твоя́ е́сть?
У Лава́на же бѣ́стѣ двѣ́ дще́ри: и́мя старѣ́йшей Лі́а, и́мя же юнѣ́йшей Рахи́ль.
О́чи же Лі́ины болѣ́зненны: Рахи́ль же бѣ́ добра́ ви́домъ и красна́ взо́ромъ зѣло́.
Возлюби́ же Иа́ковъ Рахи́ль. И рече́: порабо́таю тебѣ́ се́дмь лѣ́тъ за Рахи́ль дще́рь твою́ ме́ншую.
Рече́ же ему́ Лава́нъ: лу́чше ми́ тебѣ́ да́ти ю́, не́жели ино́му отда́ти му́жеви: со мно́ю живи́.
И рабо́та Иа́ковъ за Рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и бы́ша предъ ни́мъ я́ко ма́лы дни́, зане́же любя́ше ю́.
Рече́ же Иа́ковъ Лава́ну: да́ждь ми́ жену́ мою́, поне́же соверши́шася дні́е, да вни́ду къ не́й.
Собра́ же Лава́нъ вся́ му́жы мѣ́ста того́, и сотвори́ бра́къ.
И бы́сть ве́черъ, и пое́мь Лава́нъ Лі́ю дще́рь свою́, введе́ ко Иа́кову: и вни́де къ не́й Иа́ковъ.
Даде́ же Лава́нъ Лі́и дще́ри свое́й Зе́лфу рабы́ню свою́, е́й въ рабу́.
Бы́сть же зау́тра, и се́, бя́ше Лі́а, и рече́ Иа́ковъ Лава́ну: что́ сiе́ сотвори́лъ ми́ еси́? Не Рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ у тебе́? Вску́ю же оби́дѣлъ мя́ еси́?
Отвѣща́ же Лава́нъ: нѣ́сть та́ко въ на́шемъ мѣ́стѣ вда́ти ме́ншую пре́жде старѣ́йшiя.
Сконча́й у́бо седми́ны сея́, и да́мъ ти́ и сiю́ за дѣ́ло, е́же дѣ́лаеши у мене́ еще́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
Сотвори́ же Иа́ковъ та́ко: и испо́лни седми́ны сея́: и даде́ ему́ Лава́нъ Рахи́ль дще́рь свою́ ему́ въ жену́.
Даде́ же Лава́нъ Рахи́ли дще́ри свое́й Ва́ллу рабу́ свою́, е́й въ рабу́.
И вни́де [Иа́ковъ] къ Рахи́ли: возлюби́ же Рахи́ль па́че, не́же Лі́ю: и рабо́та ему́ се́дмь лѣ́тъ другі́я.
Ви́дѣвъ же Госпо́дь Бо́гъ, я́ко ненави́дима бя́ше Лі́а, отве́рзе ложесна́ ея́: Рахи́ль же бя́ше непло́ды.
И зача́тъ Лі́а и роди́ сы́на Иа́кову: нарече́ же и́мя ему́ Руви́мъ, глаго́ля: я́ко призрѣ́ Госпо́дь на мое́ смире́нiе и даде́ ми сы́на: ны́нѣ у́бо возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й.
И зача́тъ па́ки Лі́а и роди́ сы́на втора́го Иа́кову и рече́: зане́ услы́ша Госпо́дь, я́ко ненави́дима е́смь, и придаде́ ми и сего́. И нарече́ и́мя ему́ Симео́нъ.
И зача́тъ еще́ и роди́ сы́на и рече́: въ ны́нѣшнее вре́мя у мене́ бу́детъ му́жъ мо́й, роди́хъ бо ему́ три́ сы́ны. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя ему́ Леві́й.
И заче́нши еще́ роди́ сы́на и рече́: ны́нѣ еще́ сiе́ исповѣ́мъ Го́споду. Сего́ ра́ди нарече́ и́мя ему́ Иу́да, и преста́ ражда́ти.
Ви́дѣвши же Рахи́ль, я́ко не роди́ Иа́кову, и поревнова́ Рахи́ль сестрѣ́ свое́й и рече́ Иа́кову: да́ждь ми́ ча́да: а́ще же ни́, умру́ а́зъ.
Разгнѣ́вався же Иа́ковъ на Рахи́ль, рече́ е́й: еда́ вмѣ́сто Бо́га а́зъ е́смь, И́же лиши́ тя плода́ утро́бнаго?
Рече́ же Рахи́ль Иа́кову: се́, раба́ моя́ Ва́лла: вни́ди къ не́й, и да роди́тъ на колѣ́нахъ мои́хъ, и ча́до сотворю́ и а́зъ от нея́.
И даде́ ему́ Ва́ллу рабу́ свою́ ему́ въ жену́: и вни́де къ не́й Иа́ковъ.
И зача́ Ва́лла раба́ Рахи́лина и роди́ Иа́кову сы́на.
И рече́ Рахи́ль: суди́ ми Бо́гъ и послу́ша гла́са моего́, и даде́ ми сы́на. Сего́ ра́ди прозва́ и́мя ему́ Да́нъ.
И зача́тъ еще́ Ва́лла раба́ Рахи́лина и роди́ сы́на втора́го Иа́кову.
И рече́ Рахи́ль: подъя́ мя Бо́гъ, и сравни́хся съ сестро́ю мое́ю, и возмого́хъ. И прозва́ и́мя его́ Нефѳали́мъ.
Ви́дѣ же Лі́а, я́ко преста́ ражда́ти, и взя́ Зе́лфу рабу́ свою́ и даде́ ю́ Иа́кову въ жену́: и вни́де къ не́й.
И зача́тъ Зе́лфа раба́ Лі́ина и роди́ Иа́кову сы́на.
И рече́ Лі́а: бла́го мнѣ́ случи́ся. И нарече́ и́мя ему́ Га́дъ.
И зача́тъ еще́ Зе́лфа раба́ Лі́ина и роди́ Иа́кову сы́на втора́го.
И рече́ Лі́а: блаже́на а́зъ, я́ко ублажа́тъ мя́ жены́. И прозва́ и́мя ему́ Аси́ръ.
И́де же Руви́мъ въ де́нь жа́твы пшени́цы и обрѣ́те я́блока мандраго́рова на по́ли, и принесе́ я́ къ Лі́и ма́тери свое́й. Рече́ же Рахи́ль къ Лі́и сестрѣ́ свое́й: да́ждь ми́ от мандраго́ровъ сы́на твоего́.
Рече́ же Лі́а: не дово́лно ли тебѣ́, я́ко взяла́ еси́ му́жа моего́? Еда́ и мандраго́ры сы́на моего́ во́змеши? Рече́ же Рахи́ль: не та́ко: да бу́детъ сея́ но́щи съ тобо́ю за мандраго́ры сы́на твоего́.
Прiи́де же Иа́ковъ съ по́ля въ ве́черъ, и изы́де Лі́а во срѣ́тенiе ему́ и рече́: ко мнѣ́ вни́деши дне́сь: ная́ла бо тя́ е́смь за мандраго́ры сы́на моего́. И бы́сть съ не́ю тоя́ но́щи.
И послу́ша Бо́гъ Лі́ю, и заче́нши роди́ Иа́кову сы́на пя́таго.
И рече́ Лі́а: даде́ ми Бо́гъ мзду́ мою́, зане́ да́хъ рабу́ мою́ му́жу моему́. И прозва́ и́мя ему́ Иссаха́ръ, е́же е́сть мзда́.
И зача́тъ еще́ Лі́а и роди́ сы́на шеста́го Иа́кову.
И рече́ Лі́а: дарова́ ми Бо́гъ да́ръ до́бръ въ ны́нѣшнее вре́мя: возлю́битъ мя́ му́жъ мо́й: роди́хъ бо ему́ ше́сть сыно́въ. И прозва́ и́мя ему́ Завуло́нъ.
И посе́мъ роди́ дще́рь, и прозва́ и́мя е́й Ди́на.
Помяну́ же Бо́гъ Рахи́ль, и услы́ша ю́ Бо́гъ, и отве́рзе утро́бу ея́:
и заче́нши, роди́ Иа́кову сы́на. И рече́ Рахи́ль: отъя́ Бо́гъ укори́зну мою́.
И нарече́ и́мя ему́ Ио́сифъ, глаго́лющи: да прида́стъ ми́ Бо́гъ сы́на друга́го.
Бы́сть же я́ко роди́ Рахи́ль Ио́сифа, рече́ Иа́ковъ Лава́ну: отпусти́ мя, да иду́ на мѣ́сто мое́ и въ зе́млю мою́:
отда́ждь ми́ жены́ моя́ и дѣ́ти моя́, и́хже ра́ди рабо́тахъ тебѣ́, да отиду́: ты́ бо вѣ́си рабо́ту, ю́же рабо́тахъ ти́.
Рече́ же ему́ Лава́нъ: а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю: усмотри́хъ бо, я́ко благослови́ мя Бо́гъ прише́ствiемъ твои́мъ:
раздѣли́ мзду́ свою́ у мене́, и да́мъ ти́.
Рече́ же Иа́ковъ: ты́ вѣ́си, я́же рабо́тахъ тебѣ́, и коли́ко бѣ́ скота́ твоего́ у мене́:
ма́ло бо бѣ́ ели́ко твоего́ у мене́ и возрасте́ во мно́жество: и благослови́ тя Госпо́дь прише́ствiемъ мои́мъ: ны́нѣ у́бо когда́ сотворю́ и а́зъ себѣ́ до́мъ?
И рече́ къ нему́ Лава́нъ: что́ ти да́мъ? Рече́ же ему́ Иа́ковъ: не да́си ми́ ничто́же: а́ще сотвори́ши ми́ глаго́лъ се́й, па́ки пасти́ и́мамъ о́вцы твоя́, и сохраню́:
объиди́ вся́ о́вцы твоя́ ны́нѣ и разлучи́ отту́ду вся́кую о́вцу пеле́сую во овца́хъ, и вся́ку бѣлова́тую и пе́струю въ коза́хъ, бу́детъ ми́ мзда́ [и бу́детъ мое́]:
и послу́шаетъ мене́ пра́вда моя́ во у́трешнiй де́нь, я́ко е́сть мзда́ моя́ предъ тобо́ю: все́ е́же а́ще не бу́детъ пестро́ и бѣлова́тое въ коза́хъ, и пеле́со во овца́хъ, за укра́деное бу́детъ мно́ю.
Рече́ же ему́ Лава́нъ: бу́ди по словеси́ твоему́.
И разлучи́ въ то́й де́нь козлы́ пе́стрыя и бѣлова́тыя, и вся́ ко́зы пе́стрыя и бѣлова́тыя, и все́ е́же бѣ́ пеле́со во овца́хъ, и все́ е́же бя́ше бѣ́лое въ ни́хъ: и даде́ въ ру́цѣ сыно́мъ свои́мъ:
и разста́ви путе́мъ тре́хъ дні́й, и между́ и́ми и между́ Иа́ковомъ: Иа́ковъ же пася́ше о́вцы Лава́новы оста́вшыяся.
Взя́ же Иа́ковъ себѣ́ же́злъ стираки́новъ зеле́ный, и орѣ́ховъ, и я́воровый: и острога́ я́ Иа́ковъ пестре́нiемъ бѣ́лымъ, сострога́я кору́: явля́шеся же на жезла́хъ бѣ́лое, е́же острога́, пестро́.
И положи́ жезлы́, я́же острога́, въ пои́лныхъ коры́тѣхъ воды́: да егда́ прiи́дутъ о́вцы пи́ти, предъ жезлы́ прише́дшымъ и́мъ пи́ти, зачну́тъ о́вцы по жезло́мъ:
и зачина́ху о́вцы по жезло́мъ, и ражда́ху о́вцы бѣлова́тыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя.
А́гницы же разлучи́ Иа́ковъ и поста́ви пря́мо овца́мъ овна́ бѣлова́таго, и вся́кое пе́строе во а́гнцахъ: и разлучи́ себѣ́ стада́ по себѣ́, и не смѣси́ си́хъ со овца́ми Лава́новыми.
Бы́сть же во вре́мя, въ не́же зачина́ху о́вцы во чре́вѣ прiе́млющя, положи́ Иа́ковъ жезлы́ предъ овца́ми въ коры́тѣхъ, е́же зачина́ти и́мъ по жезло́мъ:
егда́ же ражда́ху о́вцы, не полага́ше: бы́ша же неназнамена́ныя Лава́новы, а знамена́ныя Иа́ковли.
И разбогатѣ́ человѣ́къ зѣло́ зѣло́: и бы́ша ему́ ско́ти мно́зи, и воло́ве, и раби́, и рабы́ни, и велблю́ды, и ослы́.
Слы́ша же Иа́ковъ словеса́ сыно́въ Лава́новыхъ, глаго́лющихъ: взя́ Иа́ковъ вся́ я́же отца́ на́шего, и от су́щихъ отца́ на́шего сотвори́ всю́ сла́ву сiю́.
И ви́дѣ Иа́ковъ лице́ Лава́не, и се́ не бя́ше къ нему́, я́ко вчера́ и тре́тiяго дне́.
Рече́ же Госпо́дь ко Иа́кову: возврати́ся въ зе́млю отца́ твоего́ и въ ро́дъ тво́й, и бу́ду съ тобо́ю.
Посла́въ же Иа́ковъ, призва́ Лі́ю и Рахи́ль на по́ле, идѣ́же бя́ху стада́,
и рече́ и́мъ: ви́жду а́зъ лице́ отца́ ва́шего, я́ко нѣ́сть ко мнѣ́, я́коже вчера́ и тре́тiяго дне́: Бо́гъ же отца́ моего́ бѣ́ со мно́ю:
и вы́ са́ми вѣ́сте, я́ко все́ю си́лою мое́ю рабо́тахъ отцу́ ва́шему:
оте́цъ же ва́шъ оби́дѣ мя́ и измѣни́ мзду́ мою́ десяти́ а́гнцевъ, но не даде́ ему́ Бо́гъ зла́ сотвори́ти мнѣ́.
А́ще си́це рече́тъ: пе́стрыя, бу́детъ твоя́ мзда́: и родя́тся вся́ о́вцы пе́стрыя. А́ще же рече́тъ: бѣ́лыя, бу́детъ твоя́ мзда́: и родя́тся вся́ о́вцы бѣ́лыя.
И отъя́ Бо́гъ вся́ скоты́ отца́ ва́шего и даде́ я́ мнѣ́.
И бы́сть егда́ зачина́ху о́вцы во чре́вѣ прiе́млющя, и ви́дѣхъ очи́ма мои́ма во снѣ́: и се́, козлы́ и овны́ восходя́ще бя́ху на о́вцы и ко́зы, бѣлова́тыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя.
И рече́ ми А́нгелъ Бо́жiй во снѣ́: Иа́кове. А́зъ же рѣ́хъ: что́ есть?
И рече́: воззри́ очи́ма твои́ма и ви́ждь козлы́ и овны́ восходя́щыя на о́вцы и ко́зы, бѣ́лыя и пе́стрыя и пепелови́дныя пе́стрыя: ви́дѣхъ бо, ели́ка тебѣ́ Лава́нъ твори́тъ:
А́зъ е́смь Бо́гъ яви́выйся тебѣ́ на Мѣ́стѣ Бо́жiи, идѣ́же пома́залъ Ми́ еси́ та́мо сто́лпъ, и обѣтова́лъ Ми́ еси́ та́мо обѣ́тъ: ны́нѣ у́бо воста́ни и изы́ди от земли́ сея́, и иди́ въ зе́млю рожде́нiя твоего́, и бу́ду съ тобо́ю.
И отвѣща́вши Рахи́ль и Лі́а, реко́стѣ ему́: еда́ е́сть на́мъ еще́ ча́сть или́ наслѣ́дiе въ дому́ отца́ на́шего?
Не я́ко ли чужы́я вмѣни́хомся ему́? Продаде́ бо на́съ и снѣде́ снѣ́дiю сребро́ на́ше:
все́ бога́тство и сла́ва, ю́же отъя́ Бо́гъ от отца́ на́шего, на́мъ бу́детъ и ча́домъ на́шымъ: ны́нѣ у́бо, ели́ка тебѣ́ рече́ Бо́гъ, твори́.
Воста́въ же Иа́ковъ, взя́ жены́ своя́ и дѣ́ти своя́ на велблю́ды,
и забра́ вся́ имѣ́нiя своя́ и вся́ стяжа́нiя, я́же притяжа́ въ Месопота́мiи, и вся́ своя́, е́же отити́ ко Исаа́ку отцу́ своему́ въ зе́млю Ханаа́нскую.
Лава́нъ же отъи́де острищи́ о́вцы своя́: укра́де же Рахи́ль и́долы отца́ своего́.
Утаи́ же Иа́ковъ от Лава́на Си́рина, не повѣ́дати ему́, я́ко ухо́дитъ,
и отбѣже́ са́мъ, и вся́ я́же его́, и пре́йде рѣку́, и взы́де на гору́ Галаа́дъ.
Повѣ́дася же Лава́ну Си́рину въ тре́тiй де́нь, я́ко бѣжа́ Иа́ковъ:
и пои́мъ сы́ны и бра́тiю свою́ съ собо́ю, гна́ вслѣ́дъ его́ путе́мъ се́дмь дні́й: и дости́же его́ на горѣ́ Галаа́дъ.
Прiи́де же Бо́гъ къ Лава́ну Си́рину но́щiю во снѣ́ и рече́ ему́: блюди́ себе́, да не когда́ возглаго́леши ко Иа́кову зла́.
И пости́же Лава́нъ Иа́кова: Иа́ковъ же поста́ви ку́щу свою́ на горѣ́: Лава́нъ же разста́ви бра́тiю свою́ на горѣ́ Галаа́дъ.
Рече́ же Лава́нъ Иа́кову: что́ сотвори́лъ еси́? Вску́ю та́йно уше́лъ еси́ и окра́лъ еси́ мя́, и отве́лъ дще́ри моя́, я́ко плѣ́нницы ору́жiемъ?
И а́ще бы ми́ повѣ́далъ еси́, отпусти́лъ бы́хъ тя́ съ весе́лiемъ и съ мусикі́ею, и тимпа́ны и гу́сльми:
и не сподо́бихся цѣлова́ти дѣте́й мои́хъ и дще́рей мои́хъ: ны́нѣ же несмы́сленно сотвори́лъ еси́:
и ны́нѣ рука́ моя́ мо́жетъ озло́бити тя́. Но Бо́гъ отца́ твоего́ вчера́ рече́ ко мнѣ́, глаго́ля: блюди́ себе́, да не когда́ возглаго́леши ко Иа́кову зла́.
Ны́нѣ у́бо отше́лъ еси́: жела́нiемъ бо возжела́лъ еси́ отити́ въ до́мъ отца́ твоего́: вску́ю укра́лъ еси́ бо́ги моя́?
Отвѣща́въ же Иа́ковъ рече́ къ Лава́ну: поне́же убоя́хся: рѣ́хъ бо, да не ка́ко отъи́меши дще́ри твоя́ от мене́, и вся́ моя́.
И рече́ Иа́ковъ: у него́же а́ще обря́щеши бо́ги твоя́, да не бу́детъ жи́въ предъ бра́тiею на́шею: узнава́й, что́ е́сть твоего́ у мене́, и возми́. И не позна́ у него́ ничто́же: не вѣ́дяше же Иа́ковъ, я́ко Рахи́ль жена́ его́ украде́ я́.
Вше́дъ же Лава́нъ, объиска́ въ ку́щи Лі́инѣ, и не обрѣ́те. И изы́де изъ ку́щи Лі́ины, и объиска́ ку́щу Иа́ковлю и въ ку́щи двои́хъ рабы́нь, и не обрѣ́те. Вни́де же и въ ку́щу Рахи́лину.
Рахи́ль же взя́ и́долы и положи́ о́ныя подъ сѣдло́ велблю́же и сѣ́де на ни́хъ,
и рече́ отцу́ своему́: не имѣ́й себѣ́ тя́жко, господи́не: не могу́ воста́ти предъ тобо́ю, я́ко обы́чная же́нская ми́ су́ть. Иска́ же Лава́нъ по все́й ку́щи, и не обрѣ́те и́доловъ.
Разгнѣ́вася же Иа́ковъ и пря́шеся съ Лава́номъ. Отвѣща́въ же Иа́ковъ рече́ Лава́ну: ка́я непра́вда моя́? И кі́й грѣ́хъ мо́й, я́ко погна́лъ еси́ вслѣ́дъ мене́,
и я́ко объиска́лъ еси́ вся́ сосу́ды до́му моего́? Что́ обрѣ́лъ еси́ от всѣ́хъ сосу́довъ до́му твоего́? Положи́ здѣ́ предъ бра́тiею твое́ю и бра́тiею мое́ю, и да разсу́дятъ между́ обѣ́ма на́ма:
се́, два́десять лѣ́тъ а́зъ е́смь съ тобо́ю: о́вцы твоя́ и ко́зы твоя́ не бы́ша безъ плода́: овно́въ ове́цъ твои́хъ не поядо́хъ:
звѣроя́дины не принесо́хъ къ тебѣ́: а́зъ воздая́хъ тебѣ́ от мене́ сама́го татбины́ денны́я и татбины́ нощны́я:
бы́хъ во дни́ жего́мь зно́емъ, и сту́денiю въ нощи́, и отхожда́ше со́нъ от о́чiю мое́ю:
се́, мнѣ́ два́десять лѣ́тъ а́зъ е́смь въ дому́ твое́мъ, рабо́тахъ тебѣ́ четырена́десять лѣ́тъ дву́хъ ра́ди дще́рей твои́хъ и ше́сть лѣ́тъ за о́вцы твоя́, и преоби́дѣлъ еси́ мзду́ мою́ десятiю́ а́гницами:
а́ще не бы́ Бо́гъ отца́ моего́ Авраа́ма, и стра́хъ Исаа́ка бы́лъ мнѣ́, ны́нѣ тща́ отпусти́лъ бы мя́ еси́: смире́нiе мое́ и тру́дъ руку́ мое́ю уви́дѣ Бо́гъ, и обличи́ тя вчера́.
Отвѣща́въ же Лава́нъ, рече́ ко Иа́кову: дще́ри дще́ри моя́ и сы́нове сы́нове мои́, и ско́ти ско́ти мои́, и вся́ ели́ка ты́ ви́диши моя́ су́ть и дще́рей мои́хъ: что́ сотворю́ и́мъ дне́сь, или́ ча́домъ и́хъ, я́же роди́ста?
Ны́нѣ у́бо гряди́, завѣща́имъ завѣ́тъ а́зъ и ты́: и бу́детъ во свидѣ́телство между́ мно́ю и тобо́ю. Рече́ же ему́ Иа́ковъ: се́, никто́же съ на́ми е́сть: ви́ждь, Бо́гъ свидѣ́тель между́ мно́ю и тобо́ю.
И взе́мъ Иа́ковъ ка́мень, поста́ви его́ въ сто́лпъ.
Рече́ же Иа́ковъ бра́тiи свое́й: собери́те ка́менiе. И собра́ша ка́менiе и сотвори́ша хо́лмъ: и ядо́ша, и пи́ша та́мо на холмѣ́. Рече́ же ему́ Лава́нъ: хо́лмъ се́й свидѣ́телствуетъ между́ мно́ю и тобо́ю дне́сь.
И прозва́ его́ Лава́нъ хо́лмъ Свидѣ́телства: Иа́ковъ же прозва́ хо́лмъ Свидѣ́тель.
Рече́ же Лава́нъ ко Иа́кову: се́, хо́лмъ се́й и сто́лпъ, его́же поста́вихъ между́ мно́ю и тобо́ю, свидѣ́телствуетъ хо́лмъ се́й и свидѣ́телствуетъ сто́лпъ се́й: сего́ ра́ди прозва́ся и́мя хо́лмъ Свидѣ́телствуетъ,
и Видѣ́нiе, е́же рече́: да ви́дитъ Бо́гъ между́ мно́ю и тобо́ю, я́ко отъи́демъ дру́гъ от дру́га:
а́ще смири́ши дще́ри моя́, а́ще по́ймеши жены́ надъ дще́ри моя́, ви́ждь, никто́же съ на́ми е́сть ви́дяй: Бо́гъ свидѣ́тель между́ мно́ю и между́ тобо́ю.
И рече́ Лава́нъ Иа́кову: се́, хо́лмъ се́й свидѣ́тель и сто́лпъ се́й:
а́ще бо а́зъ не прейду́ къ тебѣ́, ниже́ ты́ да пре́йдеши ко мнѣ́ холма́ сего́ и столпа́ сего́ со зло́бою:
Бо́гъ Авраа́мль и Бо́гъ Нахо́ровъ да су́дитъ между́ на́ма. И кля́ся Иа́ковъ стра́хомъ отца́ своего́ Исаа́ка,
и пожре́ Иа́ковъ же́ртву на горѣ́ и воззва́ бра́тiю свою́: ядо́ша же и пи́ша и спа́ша на горѣ́.
Воста́въ же Лава́нъ зау́тра, лобыза́ сы́ны и дще́ри своя́ и благослови́ я́: и возврати́вся Лава́нъ, отъи́де на мѣ́сто свое́.
И Иа́ковъ и́де въ пу́ть сво́й. И воззрѣ́въ ви́дѣ по́лкъ Бо́жiй воополчи́вшiйся: и срѣто́ша его́ А́нгели Бо́жiи.
Рече́ же Иа́ковъ, егда́ ви́дѣ и́хъ: по́лкъ Бо́жiй се́й. И прозва́ и́мя мѣ́сту тому́ Полки́.
Посла́ же Иа́ковъ послы́ предъ собо́ю ко Иса́ву бра́ту своему́ въ зе́млю Сии́ръ, въ страну́ Едо́мъ,
и заповѣ́да и́мъ глаго́ля: та́ко рцы́те господи́ну моему́ Иса́ву: та́ко глаго́летъ ра́бъ тво́й Иа́ковъ: у Лава́на обита́хъ и уме́длихъ да́же до ны́нѣ:
и бы́ша ми́ воло́ве и ослы́ и о́вцы, и раби́ и рабы́ни: и посла́хъ повѣ́дати господи́ну моему́ Иса́ву, дабы́ обрѣ́лъ ра́бъ тво́й благода́ть предъ тобо́ю.
И возврати́шася послы́ ко Иа́кову, глаго́люще: ходи́хомъ ко бра́ту твоему́ Иса́ву, и се́, са́мъ и́детъ во срѣ́тенiе тебѣ́, и четы́риста муже́й съ ни́мъ.
Убоя́ся же Иа́ковъ зѣло́ и въ недоумѣ́нiи бѣ́: и раздѣли́ лю́ди су́щыя съ собо́ю, и волы́ и велблю́ды и о́вцы на два́ полка́,
и рече́ Иа́ковъ: а́ще прiи́детъ Иса́въ на еди́нъ по́лкъ и изсѣче́тъ и́, бу́детъ вторы́й по́лкъ во спасе́нiи.
Рече́ же Иа́ковъ: Бо́гъ отца́ моего́ Авраа́ма и Бо́гъ отца́ моего́ Исаа́ка, Го́споди Бо́же, Ты́ рекі́й ми́: иди́ въ зе́млю рожде́нiя твоего́, и бла́го тебѣ́ сотворю́:
довлѣ́етъ ми́ от всея́ пра́вды и от всея́ и́стины, ю́же сотвори́лъ еси́ рабу́ Твоему́: съ жезло́мъ бо си́мъ преидо́хъ Иорда́нъ се́й, ны́нѣ же бѣ́хъ въ два́ полка́:
изми́ мя от руки́ бра́та моего́, от руки́ Иса́ва: я́ко бою́ся а́зъ его́, да не когда́ прише́дъ убiе́тъ мя́ и ма́терь съ ча́ды:
Ты́ же ре́клъ еси́: бла́го тебѣ́ сотворю́ и положу́ сѣ́мя твое́ я́ко песо́къ морскі́й, и́же не изочте́тся от мно́жества.
И спа́ та́мо но́щи тоя́, и взя́, я́же имя́ше да́ры, и посла́ Иса́ву бра́ту своему́:
ко́зъ двѣ́сти, козло́въ два́десять, ове́цъ двѣ́сти, овно́въ два́десять,
велблю́довъ дойны́хъ, и жребя́тъ и́хъ три́десять, воло́въ четы́редесять, юнцо́въ де́сять, осло́въ два́десять и жребя́тъ де́сять:
и даде́ и́хъ рабо́мъ свои́мъ, [ко́еждо] ста́до осо́бо, и рече́ рабо́мъ свои́мъ: иди́те предо мно́ю, и разстоя́нiе твори́те между́ ста́домъ и ста́домъ.
И заповѣ́да пе́рвому глаго́ля: а́ще тя́ сря́щетъ Иса́въ бра́тъ мо́й и вопро́ситъ тя́ глаго́ля: чі́й еси́, и ка́мо и́деши, и чiя́ сiя́, я́же предъ тобо́ю и́дутъ?
рече́ши: раба́ твоего́ Иа́кова: да́ры посла́ господи́ну моему́ Иса́ву: и се́, са́мъ за на́ми [и́детъ].
И заповѣ́да пе́рвому, и второ́му, и тре́тiему, и всѣ́мъ предъиду́щымъ вслѣ́дъ ста́дъ си́хъ глаго́ля: по словеси́ сему́ глаго́лите Иса́ву, егда́ обря́щете его́ вы́,
и рцы́те: се́, ра́бъ тво́й Иа́ковъ и́детъ за на́ми: рече́ бо: укрощу́ лице́ его́ дара́ми предъиду́щими его́, и посе́мъ узрю́ лице́ его́: не́гли бо прiи́метъ лице́ мое́?
И предъидя́ху да́ры предъ лице́мъ его́, са́мъ же преспа́ тоя́ но́щи въ полцѣ́.
Воста́въ же тоя́ но́щи, поя́ о́бѣ жены́ [своя́] и о́бѣ рабы́ни и единона́десять сыно́въ свои́хъ, и пре́йде бро́дъ Иаво́къ:
и взя́ и́хъ, и пре́йде пото́къ, и преведе́ вся́ своя́.
Оста́ся же Иа́ковъ еди́нъ. И боря́шеся съ ни́мъ Человѣ́къ да́же до у́тра.
Ви́дѣ же, я́ко не мо́жетъ проти́ву ему́: и прикосну́ся широтѣ́ стегна́ его́: и отерпе́ широта́ стегна́ Иа́ковля, егда́ боря́шеся съ Ни́мъ.
И рече́ ему́: пусти́ Мя: взы́де бо заря́. О́нъ же рече́: не пущу́ Тебе́, а́ще не благослови́ши мене́.
Рече́ же ему́: что́ ти и́мя е́сть? О́нъ же рече́: Иа́ковъ.
И рече́ ему́: не прозове́тся ктому́ и́мя твое́ Иа́ковъ, но Исра́иль бу́детъ и́мя твое́: поне́же укрѣпи́лся еси́ съ Бо́гомъ и съ человѣ́ки си́ленъ бу́деши.
Вопроси́ же Иа́ковъ и рече́: повѣ́ждь ми́ и́мя Твое́. И рече́: вску́ю сiе́ вопроша́еши ты́ и́мене Моего́? Е́же чу́дно е́сть. И благослови́ его́ та́мо.
И прозва́ Иа́ковъ и́мя мѣ́сту тому́ Ви́дъ Бо́жiй: ви́дѣхъ бо Бо́га лице́мъ къ лицу́, и спасе́ся душа́ моя́.
Возсiя́ же ему́ со́лнце, егда́ пре́йде Ви́дъ Бо́жiй: о́нъ же хрома́ше стегно́мъ свои́мъ.
Сего́ ра́ди не ядя́тъ сы́нове Изра́илевы жи́лы, я́же отерпе́, я́же е́сть въ широтѣ́ стегна́, да́же до дне́ сего́: поне́же прикосну́ся широтѣ́ стегна́ Иа́ковли жи́лы, я́же отерпе́.
Воззрѣ́въ же Иа́ковъ очи́ма свои́ма, ви́дѣ: и се́, Иса́въ бра́тъ его́ иды́й, и четы́риста муже́й съ ни́мъ. И раздѣли́ Иа́ковъ дѣ́ти Лі́и и Рахи́ли и дву́мъ рабы́нямъ,
и поста́ви о́бѣ рабы́ни и сы́ны и́хъ въ пе́рвыхъ, Лі́ю же и дѣ́ти ея́ позади́, а Рахи́ль и Ио́сифа въ послѣ́днихъ:
са́мъ же изы́де пе́рвѣе предъ ни́ми и поклони́ся до земли́ седми́жды, до́ндеже прибли́жися къ бра́ту своему́.
И притече́ Иса́въ во срѣ́тенiе ему́: и объе́мь его́, припаде́ на вы́ю его́ и облобыза́ его́: и пла́кастася о́ба.
И воззрѣ́въ Иса́въ, ви́дѣ жены́ и дѣ́ти и рече́: что́ сі́и тебѣ́ су́ть? О́нъ же рече́: дѣ́ти, и́миже поми́лова Бо́гъ раба́ твоего́.
И приступи́ша рабы́ни и дѣ́ти и́хъ и поклони́шася:
и приступи́ Лі́а и дѣ́ти ея́ и поклони́шася: посе́мъ же приступи́ Рахи́ль и Ио́сифъ и поклони́стася.
И рече́: что́ сiя́ тебѣ́ су́ть, полцы́ сі́и вси́, я́же срѣто́хъ? О́нъ же рече́: да обря́щетъ ра́бъ тво́й благода́ть предъ тобо́ю, господи́не.
Рече́ же Иса́въ: су́ть мнѣ́ мно́га, бра́те: да бу́дутъ тебѣ́ твоя́.
И рече́ Иа́ковъ: а́ще обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю, прiими́ да́ры от руку́ мое́ю: сего́ ра́ди ви́дѣхъ лице́ твое́, я́ко бы а́ще кто́ ви́дѣлъ лице́ Бо́жiе: и возблаговоли́ши о мнѣ́:
прiими́ благослове́нiе мое́, е́же принесо́хъ тебѣ́, я́ко поми́лова мя́ Бо́гъ, и су́ть ми́ вся́. И прину́ди его́, и взя́.
И рече́: воста́вше по́йдемъ пря́мо.
Рече́ же ему́: господи́нъ мо́й вѣ́сть, я́ко дѣ́ти мои́ ю́ны, о́вцы же и говя́да бре́менны у мене́: а́ще у́бо пожену́ я́ еди́нъ де́нь, и́змретъ ве́сь ско́тъ:
да предъи́детъ господи́нъ мо́й предъ рабо́мъ свои́мъ: а́зъ же укрѣплю́ся на пути́ умедле́нiемъ ше́ствiя моего́, е́же предо мно́ю, и я́коже возмо́гутъ ити́ дѣ́ти, до́ндеже прiиду́ къ господи́ну моему́ въ Сии́ръ.
И рече́ Иса́въ: оста́влю съ тобо́ю от люді́й су́щихъ со мно́ю. О́нъ же рече́: вску́ю сiе́? Довлѣ́етъ, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ тобо́ю, господи́не.
Возврати́ся же Иса́въ въ то́мъ дни́ путе́мъ свои́мъ въ Сии́ръ:
и Иа́ковъ по́йде въ ку́щы, и поста́ви себѣ́ та́мо хра́мины, и скоту́ своему́ сотвори́ ку́щы: сего́ ра́ди нарече́ и́мя мѣ́сту тому́ Ку́щы.
И прiи́де Иа́ковъ въ Сали́мъ гра́дъ Сики́мскъ, и́же е́сть въ земли́ Ханаа́нстѣй, егда́ прiи́де от Месопота́мiи Си́рскiя, и ста́ предъ лице́мъ гра́да:
и купи́ ча́сть села́, идѣ́же поста́ви ку́щу свою́ та́мо, у Еммо́ра отца́ Cихе́мля, стома́ а́гнцы:
и поста́ви та́мо же́ртвенникъ, и призва́ Бо́га Изра́илева.
Изы́де же Ди́на дщи́ Лі́ина, ю́же роди́ Иа́кову, позна́ти дще́ри обита́телей.
И ви́дѣ ю́ Cихе́мъ сы́нъ Еммо́ровъ Хорре́анинъ, кня́зь тоя́ земли́: и пои́мъ ю́, бы́сть съ не́ю и смири́ ю́:
и вня́тъ душе́ю Ди́нѣ дще́ри Иа́ковли, и возлюби́ дѣви́цу, и глаго́ла къ не́й по мы́сли дѣви́цы.
Рече́ же Cихе́мъ ко Еммо́ру отцу́ своему́, глаго́ля: поими́ мнѣ́ отрокови́цу сiю́ въ жену́.
Иа́ковъ же слы́ша, я́ко оскверни́ сы́нъ Еммо́ровъ Ди́ну дще́рь его́: сы́нове же его́ бя́ху со скоты́ его́ на по́ли: премолча́ же Иа́ковъ, до́ндеже прiити́ и́мъ.
Изы́де же Еммо́ръ оте́цъ Cихе́мль ко Иа́кову глаго́лати къ нему́.
Сы́нове же Иа́ковли прiидо́ша съ по́ля: егда́ же услы́шаша, смути́шася му́жiе, и жа́лостно и́мъ бы́сть зѣло́, я́ко не лѣ́по сотвори́ во Изра́или, бы́въ со дще́рiю Иа́ковлею: и не бу́детъ си́це.
И рече́ и́мъ Еммо́ръ, глаго́ля: Cихе́мъ сы́нъ мо́й избра́ душе́ю дще́рь ва́шу: дади́те у́бо ю́ въ жену́ ему́:
и сосва́тайтеся съ на́ми: дще́ри ва́шя дади́те на́мъ, и дще́ри на́шя поими́те сыново́мъ свои́мъ,
и у на́съ насели́теся: и се́, земля́ простра́нна предъ ва́ми: насели́теся и ку́плю дѣ́йте на не́й, и притяжи́те на не́й.
Рече́ же Cихе́мъ ко отцу́ ея́ и ко бра́тiямъ ея́: да обря́щу благода́ть предъ ва́ми, и е́же а́ще рече́те, дади́мъ:
умно́жите вѣ́но зѣло́, и да́мъ, я́коже рече́те ми́: и да́сте ми́ отрокови́цу сiю́ въ жену́.
Отвѣща́ша же сы́нове Иа́ковли Cихе́му и Еммо́ру отцу́ его́ съ ле́стiю, и глаго́лаша къ ни́мъ, я́ко оскверни́ша Ди́ну сестру́ и́хъ.
И реко́ста и́мъ Симео́нъ и Леві́й, бра́тiя Ди́нины [сы́нове Лі́и]: не возмо́жемъ сотвори́ти глаго́ла сего́, да́ти сестру́ на́шу человѣ́ку, и́же и́мать кра́йнюю пло́ть необрѣ́занну: е́сть бо укори́зна на́мъ:
то́кмо въ се́мъ уподо́бимся ва́мъ и всели́мся у ва́съ, а́ще бу́дете я́коже мы́ и вы́, егда́ обрѣ́жете ве́сь му́жескъ по́лъ:
и дади́мъ дще́ри на́шя ва́мъ, и от дще́рей ва́шихъ по́ймемъ себѣ́ жены́ и всели́мся у ва́съ, и бу́демъ я́ко еди́нъ ро́дъ:
а́ще же не послу́шаете на́съ, е́же обрѣ́затися, пои́мше дще́рь на́шу отъи́демъ.
И уго́дна бы́ша словеса́ предъ Еммо́ромъ и предъ Cихе́момъ сы́номъ Еммо́ровымъ:
и не преме́дли ю́ноша сотвори́ти глаго́лъ се́й: любя́ше бо дще́рь Иа́ковлю. Се́й же бя́ше сла́внѣйшiй всѣ́хъ, и́же въ дому́ отца́ его́.
Прiи́де же Еммо́ръ и Cихе́мъ сы́нъ его́ предъ врата́ гра́да своего́ и глаго́ласта къ муже́мъ гра́да своего́, реку́ще:
человѣ́цы сі́и ми́рни су́ть, съ на́ми да населя́тся на земли́ и да ку́плю дѣ́ютъ на не́й: земля́ же се́ простра́нна предъ ни́ми: дще́ри и́хъ да по́ймемъ себѣ́ въ жены́, и дще́ри на́шя дади́мъ и́мъ:
въ се́мъ то́чiю уподо́бятся на́мъ человѣ́цы, е́же жи́ти съ на́ми, я́ко бы́ти лю́демъ еди́нѣмъ: внегда́ обрѣ́зати на́мъ ве́сь му́жескъ по́лъ, я́коже и ті́и обрѣ́зани су́ть:
и ско́ти и́хъ и четвероно́гая, и имѣ́нiя и́хъ не на́ша ли бу́дутъ? То́чiю въ се́мъ уподо́бимся и́мъ, и вселя́тся съ на́ми.
И послу́шаша Еммо́ра и Cихе́ма сы́на его́ вси́ исходя́щiи изъ вра́тъ гра́да своего́ и обрѣ́заша пло́ть кра́йнюю свою́, вся́къ му́жескъ по́лъ.
Бы́сть же въ тре́тiй де́нь, егда́ бя́ху въ болѣ́зни, взя́ша два́ сы́на Иа́ковля Симео́нъ и Леві́й, бра́тiя Ди́нины, кі́йждо сво́й ме́чь, и внидо́ша во гра́дъ безопа́сно и изсѣко́ша ве́сь му́жескъ по́лъ:
Еммо́ра же и Cихе́ма сы́на его́ усѣ́кнуша о́стрiемъ меча́, и взя́ша Ди́ну от до́му Cихе́мля и изыдо́ша.
Сы́нове же Иа́ковли внидо́ша къ побие́ннымъ и разгра́биша гра́дъ, въ не́мже оскверни́ша Ди́ну сестру́ и́хъ:
и о́вцы и́хъ и говя́да и́хъ и ослы́ и́хъ, и ели́ка бя́ху во гра́дѣ, и ели́ка бя́ху на по́ли, взя́ша:
и вся́ ча́да и́хъ и вся́ сосу́ды и́хъ и жены́ и́хъ плѣни́ша: и разгра́биша, ели́ка бя́ху во гра́дѣ, и ели́ка бя́ху въ домѣ́хъ.
Рече́ же Иа́ковъ къ Симео́ну и Леві́и: ненави́стна мя́ сотвори́сте, я́ко злу́ мнѣ́ бы́ти всѣ́мъ живу́щымъ на земли́, въ Ханане́ахъ и Ферезе́ахъ, а́зъ же ма́лъ е́смь число́мъ: и собра́вшеся на мя́ изсѣку́тъ мя́, и истребле́нъ бу́ду а́зъ и до́мъ мо́й.
Они́ же реко́ша: а́ки блудни́цу ли возъимѣ́ютъ сестру́ на́шу?
Рече́ же Бо́гъ ко Иа́кову: воста́въ взы́ди на мѣ́сто Веѳи́ль, и живи́ та́мо, и сотвори́ та́мо же́ртвенникъ Бо́гу я́вльшемуся тебѣ́, егда́ бѣжа́лъ еси́ от лица́ Иса́ва бра́та твоего́.
Рече́ же Иа́ковъ до́му своему́ и всѣ́мъ и́же съ ни́мъ: пове́рзите бо́ги чужды́я, и́же съ ва́ми, от среды́ ва́съ и очи́ститеся, и измѣни́те ри́зы своя́:
и воста́вше взы́демъ въ Веѳи́ль и сотвори́мъ та́мо же́ртвенникъ Бо́гу послу́шавшему мене́ въ де́нь скорбѣ́нiя, И́же бѣ́ со мно́ю и спасе́ мя на пути́, въ о́ньже ходи́хъ.
И вда́ша Иа́кову бо́ги чужды́я, и́же бя́ху въ рука́хъ и́хъ, и усеря́зи я́же во ушесѣ́хъ и́хъ: и скры́ я́ Иа́ковъ подъ тереви́нѳомъ и́же въ Сики́мѣхъ: и погуби́ я́ до дне́шняго дне́.
И воздви́жеся Изра́иль от Сики́мовъ, и бы́сть стра́хъ Бо́жiй на градѣ́хъ, и́же о́крестъ и́хъ: и не гна́ша вслѣ́дъ сыно́въ Изра́илевыхъ.
Прiи́де же Иа́ковъ въ Лу́зу, я́же е́сть въ земли́ Ханаа́нстѣй, я́же е́сть Веѳи́ль, са́мъ и вси́ лю́дiе, и́же бя́ху съ ни́мъ,
и созда́ та́мо же́ртвенникъ, и прозва́ и́мя мѣ́сту тому́ Веѳи́ль: та́мо бо яви́ся ему́ Бо́гъ, егда́ бѣжа́ше о́нъ от лица́ Иса́ва бра́та своего́.
У́мре же Дево́ра, дои́лица Реве́ккина, и погребо́ша ю́ ни́же Веѳи́ля подъ ду́бомъ, и прозва́ и́мя ему́ ду́бъ пла́ча.
Яви́ся же Бо́гъ Иа́кову еще́ въ Лу́зѣ, егда́ прiи́де от Месопота́мiи Си́рскiя, и благослови́ его́ Бо́гъ
и рече́ ему́ Бо́гъ: и́мя твое́ не прозове́тся ктому́ Иа́ковъ, но Изра́иль бу́детъ и́мя тебѣ́. И нарече́ и́мя ему́ Изра́иль.
Рече́ же ему́ Бо́гъ: А́зъ Бо́гъ тво́й: расти́ и мно́жися: язы́цы и собра́нiя язы́ковъ бу́дутъ от тебе́, и ца́рiе изъ чре́слъ твои́хъ изы́дутъ:
и зе́млю, ю́же да́хъ Авраа́му и Исаа́ку, тебѣ́ да́хъ ю́, тебѣ́ бу́детъ, и сѣ́мени твоему́ по тебѣ́ да́мъ зе́млю сiю́.
Взы́де же Бо́гъ от него́ от мѣ́ста, идѣ́же глаго́ла съ ни́мъ:
и поста́ви Иа́ковъ сто́лпъ на мѣ́стѣ, идѣ́же глаго́ла съ ни́мъ Бо́гъ, сто́лпъ ка́менный, и пожре́ на не́мъ же́ртву и возлiя́ на него́ еле́й:
и прозва́ Иа́ковъ и́мя мѣ́сту тому́, идѣ́же глаго́ла съ ни́мъ Бо́гъ, Веѳи́ль.
[Воста́въ же [Иа́ковъ] от Веѳи́ля, и поста́ви ку́щу свою́ да́лѣе столпа́ Гаде́ръ.] Бы́сть же егда́ прибли́жися къ хавра́ѳѣ прiити́ до земли́ Ефра́ѳа, роди́ Рахи́ль и возбѣ́дствова въ рожде́нiи:
бы́сть же внегда́ же́стоко е́й роди́ти, рече́ е́й ба́ба: дерза́й, и́бо се́й тебѣ́ е́сть сы́нъ.
Бы́сть же егда́ оставля́ше ю́ душа́, умира́ше бо, прозва́ и́мя ему́ Сы́нъ болѣ́зни моея́: оте́цъ же прозва́ и́мя ему́ Венiами́нъ.
У́мре же Рахи́ль, и погребо́ша ю́ на пути́ ипподро́ма Ефра́ѳы: сiя́ е́сть Виѳлее́мъ:
и поста́ви Иа́ковъ сто́лпъ на гро́бѣ ея́: се́й е́сть сто́лпъ надъ гро́бомъ Рахи́линымъ да́же до дне́ сего́.
Изы́де же отту́ду Изра́иль и поста́ви ку́щу свою́ за столпо́мъ Гаде́ръ.
Бы́сть же егда́ всели́ся Изра́иль въ земли́ то́й, и́де Руви́мъ и спа́ съ Ва́ллою, нало́жницею отца́ своего́ Иа́кова. И слы́ша Изра́иль, и зло́ яви́ся предъ ни́мъ. Бѣ́ша же сы́нове Иа́ковли двана́десять.
Сы́нове Лі́ины: Руви́мъ, пе́рвенецъ Иа́ковль, Симео́нъ, Леві́й, Иу́да, Иссаха́ръ, Завуло́нъ.
Сы́нове же Рахи́лины: Ио́сифъ и Венiами́нъ.
Сы́нове же Ва́ллы, рабы́ Рахи́лины: Да́нъ и Нефѳали́мъ.
Сы́нове же Зе́лфы, рабы́ Лі́ины: Га́дъ и Аси́ръ. Сі́и сы́нове Иа́ковли, и́же роди́шася ему́ въ Месопота́мiи Си́рстѣй.
Прiи́де же Иа́ковъ ко Исаа́ку отцу́ своему́ [еще́ жи́ву су́щу ему́] въ Мамврі́ю, во Гра́дъ По́льный: се́й е́сть Хевро́нъ въ земли́ Ханаа́нстѣй, идѣ́же обита́ Авраа́мъ и Исаа́къ.
Бы́ша же дні́е Исаа́ковы, я́же поживе́, сто́ о́смьдесятъ лѣ́тъ:
и ослабѣ́въ Исаа́къ у́мре, и приложи́ся къ ро́ду своему́ ста́ръ испо́лнь дні́й: и погребо́ста его́ Иса́въ и Иа́ковъ, сы́нове его́.
Сі́и же ро́дове Иса́вли, се́й е́сть Едо́мъ.
Иса́въ же поя́ себѣ́ жены́ от дще́рей Ханане́йскихъ: Аду́, дще́рь Ело́ма Хетте́ина, и Оливему́, дще́рь Ана́ню сы́на Севего́на Еве́ина,
и Васема́ѳу, дще́рь Исма́илю, сестру́ Навео́ѳову.
Роди́ же Ада́ Иса́ву Елифа́са, и Васема́ѳъ роди́ Рагуи́ла,
и Оливема́ роди́ Иеу́са и Иегло́ма и Коре́а: сі́и сы́нове Иса́вли, и́же бы́ша ему́ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
Поя́ же Иса́въ жены́ своя́ и сы́ны своя́ и дще́ри своя́, и вся́ тѣлеса́ до́му своего́ и вся́ имѣ́нiя своя́ и вся́ скоты́, и вся́, ели́ка притяжа́, и вся́, ели́ка приобрѣ́те въ земли́ Ханаа́нстѣй, и отъи́де Иса́въ изъ земли́ Ханаа́нскiя от лица́ Иа́кова бра́та своего́:
бя́ху бо имѣ́нiя и́хъ мно́га, е́же жи́ти вку́пѣ: и не можа́ше земля́ обита́нiя и́хъ вмѣсти́ти и́хъ, от мно́жества имѣ́нiй и́хъ.
Всели́ся же Иса́въ на горѣ́ Сии́ръ: Иса́въ то́й е́сть Едо́мъ.
Сі́и же ро́дове Иса́ва, отца́ Едо́мля, на горѣ́ Сии́ръ:
и сiя́ имена́ сыно́въ Иса́влихъ: Елифа́съ, сы́нъ Ады́, жены́ Иса́вли, и Рагуи́лъ, сы́нъ Васема́ѳы, жены́ Иса́вли.
Бы́ша же Елифа́су сы́нове: Ѳема́нъ, Ома́ръ, Софа́ръ, Гоѳо́мъ и Кене́зъ.
Ѳамна́ же бя́ше нало́жница Елифа́са, сы́на Иса́вля, и роди́ Елифа́су Амали́ка: сі́и сы́нове Ады́, жены́ Иса́вли.
Сі́и же сы́нове Рагуи́ловы: Нахо́ѳъ, Заре́, Соме́ и Мозе́: сі́и бы́ша сы́нове Васема́ѳы, жены́ Иса́вли.
Сі́и же сы́нове Оливемы́ дще́ре Ана́ни сы́на Севего́ня, жены́ Иса́вли: роди́ же Иса́ву Иеу́са и Иегло́ма и Коре́а.
Сі́и старѣ́йшины сы́на Иса́вля, сы́нове Елифа́са, пе́рвенца Иса́вля: старѣ́йшина Ѳема́нъ, старѣ́йшина Ома́ръ, старѣ́йшина Софа́ръ, старѣ́йшина Кене́зъ,
старѣ́йшина Коре́й, старѣ́йшина Гоѳо́мъ, старѣ́йшина Амали́къ: сі́и старѣ́йшины Елифа́са въ земли́ Идуме́йстѣй, сі́и сы́нове Ади́ны.
И сі́и сы́нове Рагуи́ла, сы́на Иса́вля: старѣ́йшина Нахо́ѳъ, старѣ́йшина Заре́, старѣ́йшина Соме́, старѣ́йшина Мозе́: сі́и старѣ́йшины Рагуи́ловы въ земли́ Едо́мстѣй, сі́и сы́нове Васема́ѳы, жены́ Иса́вли.
Сі́и же сы́нове Оливемы́, жены́ Иса́вли: старѣ́йшина Иеу́съ, старѣ́йшина Иегло́мъ, старѣ́йшина Коре́й: сі́и старѣ́йшины Оливемы́, дще́ре Ана́ни, жены́ Иса́вли,
сі́и сы́нове Иса́вли и сі́и старѣ́йшины и́хъ, сі́и су́ть сы́нове Едо́мли.
Сі́и же сы́нове Сии́ра Хорре́ова жи́вшаго на земли́: Лота́нъ, Сова́лъ, Севего́нъ, Ана́
и Дисо́нъ, и Аса́ръ и Рисо́нъ: сі́и старѣ́йшины Хорре́ова сы́на Сии́ра въ земли́ Едо́мстѣй.
Бы́ша же сы́нове Лота́ни: Хорри́ и Ема́нъ, сестра́ же Лота́ня Ѳамна́.
Сі́и же сы́нове Сова́ловы: Гола́мъ и Манаха́ѳъ, и Геви́лъ и Софа́ръ и Ома́ръ.
И сі́и сы́нове Севего́ни: Аiе́ и Ана́: се́й е́сть Ана́, и́же обрѣ́те Иами́нь въ пусты́ни, егда́ пася́ше подъяре́мники {мски́} Севего́на, отца́ своего́.
Сі́и же сы́нове Ана́ни: Дисо́нъ и Оливема́, дщи́ Ана́ня.
Сі́и же сы́нове Дисо́новы: Амада́ и Асва́нъ, и Иѳра́нъ и Харра́нъ.
Сі́и же сы́нове Аса́ровы: Валаа́мъ и Зука́мъ, и Ука́мъ и Ука́нъ.
Сі́и же сы́нове Рисо́новы: О́съ и Ара́нъ.
Сі́и же старѣ́йшины Хорри́овы: старѣ́йшина Лота́нъ, старѣ́йшина Сова́лъ, старѣ́йшина Севего́нъ, старѣ́йшина Ана́,
старѣ́йшина Дисо́нъ, старѣ́йшина Аса́ръ, старѣ́йшина Рисо́нъ: сі́и старѣ́йшины Хорри́овы во о́бластехъ и́хъ въ земли́ Едо́мли.
И сі́и ца́рiе ца́рствовавшiи во Едо́мѣ, пре́жде ца́рствованiя царе́й во Изра́или:
и ца́рствова во Едо́мѣ Вала́къ, сы́нъ Вео́ровъ: и́мя же гра́ду его́ Деннава́.
У́мре же Вала́къ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Иова́въ, сы́нъ За́ринъ от Восо́рры.
У́мре же Иова́въ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Асо́мъ от земли́ Ѳемано́ни.
У́мре же Асо́мъ, и бы́сть ца́рь по не́мъ Ада́дъ сы́нъ Вара́довъ, и́же изсѣче́ Мадiа́ма на по́ли Моа́вли: и́мя же гра́ду его́ Гетѳе́мъ.
У́мре же Ада́дъ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Самада́ от Массекка́са.
У́мре же Самада́, и ца́рь бы́сть по не́мъ Сау́лъ изъ Роово́ѳа, и́же е́сть бли́зъ рѣки́.
У́мре же Сау́лъ, и ца́рь бы́сть по не́мъ Вааленно́нъ, сы́нъ Ахово́рь.
У́мре же Вааленно́нъ сы́нъ Ахово́рь, и ца́рь бы́сть по не́мъ Ара́дъ, сы́нъ Вара́довъ: и и́мя гра́ду его́ Фого́ръ, и́мя же женѣ́ его́ Метевеи́ль, дще́рь Матраи́ѳа, сы́на Мезоо́вля.
Сiя́ имена́ старѣ́йшинъ Иса́влихъ въ племенѣ́хъ и́хъ, по мѣ́сту и́хъ, во страна́хъ и́хъ и въ язы́цѣхъ и́хъ: старѣ́йшина Ѳамна́, старѣ́йшина Гола́, старѣ́йшина Иеѳе́ръ,
старѣ́йшина Оливема́, старѣ́йшина Ила́, старѣ́йшина Фино́нъ,
старѣ́йшина Кене́зъ, старѣ́йшина Ѳема́нъ, старѣ́йшина Маза́ръ,
старѣ́йшина Магедiи́лъ, старѣ́йшина Зафо́й: сі́и старѣ́йшины Едо́мли, живу́щiи въ земли́ притяжа́нiя и́хъ: се́й Иса́въ оте́цъ Едо́мль.
Всели́ся же Иа́ковъ въ земли́, идѣ́же обита́ Исаа́къ, оте́цъ его́, въ земли́ Ханаа́ни.
Сі́и же ро́ди Иа́ковли. Ио́сифъ же бя́ше седмина́десяти лѣ́тъ, пасы́й о́вцы отца́ своего́ съ бра́тiею свое́ю, ю́нъ сы́й, съ сынми́ Ва́ллы и съ сынми́ Зе́лфы, же́нъ отца́ своего́: нанесо́ша же на Ио́сифа злу́ клевету́ ко Изра́илю отцу́ своему́.
Иа́ковъ же любля́ше Ио́сифа па́че всѣ́хъ сыно́въ свои́хъ, я́ко сы́нъ въ ста́рости ему́ бы́сть: и сотвори́ ему́ ри́зу пе́стру.
Ви́дѣвше же бра́тiя его́, я́ко лю́битъ его́ оте́цъ па́че всѣ́хъ сыно́въ свои́хъ, возненави́дѣша его́ и не можа́ху глаго́лати къ нему́ ничто́же ми́рно.
Ви́дѣвъ же Ио́сифъ со́нъ, повѣ́да и́ бра́тiи свое́й
и рече́ и́мъ: послу́шайте сна́ сего́, его́же ви́дѣхъ:
мнѣ́хъ ва́съ вя́жущихъ снопы́ средѣ́ по́ля: и воста́ мо́й сно́пъ и ста́ пря́мо, ва́ши же снопы́ обрати́вшеся поклони́шася моему́ снопу́.
Рѣ́ша же ему́ бра́тiя его́: еда́ ца́рствуя ца́рствовати бу́деши надъ на́ми, или́ госпо́дствуя госпо́дствовати бу́деши надъ на́ми? И приложи́ша еще́ ненави́дѣти его́ сно́въ ра́ди его́ и ра́ди слове́съ его́.
Ви́дѣ же со́нъ другі́й и повѣ́да его́ отцу́ своему́ и бра́тiи свое́й, и рече́: се́, ви́дѣхъ другі́й со́нъ: а́ки бы со́лнце и луна́ и единона́десять звѣ́здъ покланя́хуся мнѣ́.
И запрети́ ему́ оте́цъ его́ и рече́ ему́: что́ со́нъ се́й, его́же еси́ ви́дѣлъ? Еда́ прише́дше прiи́демъ а́зъ и ма́ти твоя́ и бра́тiя твоя́ поклони́тися тебѣ́ до земли́?
Позави́дѣша же ему́ бра́тiя его́: оте́цъ же его́ соблюде́ сло́во сiе́.
Отидо́ша же бра́тiя его́ пасти́ о́вцы отца́ своего́ въ Cихе́мъ.
И рече́ Изра́иль ко Ио́сифу: еда́ бра́тiя твоя́ не пасу́тъ въ Cихе́мѣ? Гряди́, да послю́ тя къ ни́мъ. Рече́ же ему́: се́, а́зъ.
Рече́ же ему́ Изра́иль: ше́дъ, ви́ждь, а́ще здра́вствуютъ бра́тiя твоя́ и о́вцы, и повѣ́ждь ми́. И посла́ его́ от юдо́ли Хевро́ни. И прiи́де въ Cихе́мъ:
и обрѣ́те его́ человѣ́къ заблужда́юща на по́ли: вопроси́ же его́ человѣ́къ глаго́ля: чесого́ и́щеши?
О́нъ же рече́: бра́тiи моея́ ищу́: повѣ́ждь ми́, гдѣ́ пасу́тъ.
Рече́ же ему́ человѣ́къ: отидо́ша отсю́ду: слы́шахъ бо и́хъ глаго́лющихъ: по́йдемъ въ Доѳаи́мъ. И и́де Ио́сифъ вслѣ́дъ бра́тiи своея́ и обрѣ́те я́ въ Доѳаи́мѣ.
Предузрѣ́ша же его́ издале́че, пре́жде приближе́нiя его́ къ ни́мъ, и злѣ́ умы́слиша уби́ти его́:
рече́ же кі́йждо къ бра́ту своему́: се́, снови́децъ о́ный и́детъ:
ны́нѣ у́бо прiиди́те, убiе́мъ его́ и вве́ржимъ его́ во еди́нъ от рво́въ, и рече́мъ: звѣ́рь лю́тъ снѣде́ его́: и у́зримъ, что́ бу́дутъ со́нiя его́.
Слы́шавъ же Руви́мъ, отъя́ его́ изъ ру́къ и́хъ и рече́: не убiе́мъ его́ на души́.
Рече́ же и́мъ Руви́мъ: не пролі́йте кро́ве, вве́рзите его́ во еди́нъ от рво́въ си́хъ, и́же въ пусты́ни, руки́ же не возложи́те на него́: [тща́шеся бо] я́ко да изы́метъ его́ от ру́къ и́хъ и отда́стъ его́ отцу́ своему́.
Бы́сть же егда́ прiи́де Ио́сифъ къ бра́тiи свое́й, совлеко́ша со Ио́сифа ри́зу пе́струю, я́же на не́мъ,
и пое́мше его́ вверго́ша въ ро́въ: ро́въ же то́щь, воды́ не имя́ше.
И сѣдо́ша я́сти хлѣ́бъ, и воззрѣ́вше очи́ма ви́дѣша, и се́, пу́тницы Исма́илтяне идя́ху от Галаа́да, и велблю́ды и́хъ по́лны ѳимiа́ма и рити́ны {ту́къ масти́тый изъ дрѣ́ва теку́щiй} и ста́кти: идя́ху же везу́ще во Еги́петъ.
Рече́ же Иу́да ко бра́тiи свое́й: ка́я по́льза, а́ще убiе́мъ бра́та на́шего и скры́емъ кро́вь его́?
Гряди́те продади́мъ его́ Исма́илтяномъ си́мъ: ру́цѣ же на́ши да не бу́дутъ на не́мъ, я́ко бра́тъ на́шъ и пло́ть на́ша е́сть. Послу́шаша же бра́тiя его́.
И мимоидо́ша человѣ́цы Мадiа́мстiи купцы́: и извлеко́ша и возведо́ша Ио́сифа изъ ро́ва, и прода́ша Ио́сифа Исма́илтяномъ на два́десять златни́цъ. И поведо́ша Ио́сифа во Еги́петъ.
Возврати́ся же Руви́мъ къ ро́ву и не узрѣ́ Ио́сифа въ ро́вѣ: и растерза́ ри́зы своя́,
и прiи́де ко бра́тiи свое́й и рече́: о́трочища нѣ́сть, а́зъ же ка́мо иду́ ктому́?
Взе́мше же ри́зу Ио́сифову, закла́ша ко́злище от ко́зъ и пома́заша ри́зу кро́вiю:
и посла́ша ри́зу пе́струю, и принесо́ша ко отцу́ своему́ и реко́ша: сiю́ обрѣто́хомъ: познава́й, а́ще ри́за сы́на твоего́ е́сть, или́ ни́?
И позна́ ю́ и рече́: ри́за сы́на моего́ е́сть: звѣ́рь лю́тъ снѣде́ его́: звѣ́рь восхи́ти Ио́сифа.
И растерза́ Иа́ковъ ри́зы своя́, и возложи́ вре́тище на чре́сла своя́, и пла́кашеся сы́на своего́ дни́ мно́ги.
Собра́шася же вси́ сы́нове его́ и дще́ри и прiидо́ша утѣ́шити его́: и не хотя́ше утѣ́шитися, глаго́ля: я́ко сни́ду къ сы́ну моему́ сѣ́туя во а́дъ. И пла́кася о не́мъ оте́цъ его́.
Мадiа́не же прода́ша Ио́сифа во Еги́петъ Пентефрі́ю евну́ху фарао́нову, архимаги́ру.
Бы́сть же въ то́ вре́мя, отъи́де Иу́да от бра́тiи своея́ и прiи́де къ человѣ́ку нѣ́коему Одоллами́тину, ему́же и́мя Ира́съ:
и ви́дѣ та́мо Иу́да дще́рь человѣ́ка Ханане́йска, е́йже и́мя Сава́: и поя́тъ ю́, и вни́де къ не́й:
и заче́нши роди́ сы́на, и нарече́ и́мя ему́ И́ръ:
и заче́нши еще́ роди́ сы́на и нарече́ и́мя ему́ Авна́нъ:
и приложи́вши роди́ сы́на [тре́тiяго] и нарече́ и́мя Сило́мъ: сiя́ же бѣ́ въ Ха́свѣ, егда́ роди́ си́хъ.
И поя́ Иу́да жену́ И́ру пе́рвенцу своему́, е́йже и́мя Ѳама́рь.
Бы́сть же И́ръ пе́рвенецъ Иу́динъ зо́лъ предъ Го́сподемъ: и уби́ его́ Бо́гъ.
Рече́ же Иу́да Авна́ну: вни́ди къ женѣ́ бра́та твоего́ и совокупи́ся съ не́ю, и возста́ви сѣ́мя бра́ту твоему́.
Позна́въ же Авна́нъ, я́ко не ему́ бу́детъ сѣ́мя, бы́сть егда́ вхожда́ше къ женѣ́ бра́та своего́, пролива́ше [сѣ́мя] на зе́млю, е́же не да́ти сѣ́мене бра́ту своему́:
зло́ же яви́ся предъ Бо́гомъ, я́ко сотвори́ сiе́: и умертви́ и сего́.
Рече́ же Иу́да Ѳама́ри, невѣ́стцѣ свое́й [по сме́рти дву́ сыно́въ свои́хъ]: сѣди́ вдово́ю въ дому́ отца́ твоего́, до́ндеже вели́къ бу́детъ Сило́мъ, сы́нъ мо́й. Рече́ бо [во умѣ́ си́]: да не когда́ у́мретъ и се́й, я́коже и бра́тiя его́. Отше́дши же Ѳама́рь, сѣдя́ше въ дому́ отца́ своего́.
Умно́жишася же дні́е, и у́мре Сава́, жена́ Иу́дина. И утѣ́шився Иу́да, взы́де къ стригу́щымъ о́вцы его́ са́мъ, и Ира́съ па́стырь его́ Одоллами́тинъ, во Ѳа́мну.
И возвѣсти́ша Ѳама́ри невѣ́стцѣ его́, глаго́люще: се́, све́коръ тво́й восхо́дитъ во Ѳа́мну стрищи́ о́вцы своя́.
Она́ же све́ргши ри́зы вдовства́ съ себе́, облече́ся въ ри́зу лѣ́тнюю и украси́ся, и сѣ́де предъ враты́ Ена́ни, я́же су́ть на пути́ Ѳа́мны: вѣ́дяше бо, я́ко вели́къ бы́сть Сило́мъ: се́й же не даде́ ея́ ему́ въ жену́.
И ви́дѣвъ ю́ Иу́да, возмнѣ́ ю́ блудни́цу бы́ти: покры́ бо лице́ свое́, и не позна́ ея́.
Уклони́ся же къ не́й путе́мъ и рече́ е́й: попусти́ ми вни́ти къ себѣ́. Не позна́ бо, я́ко невѣ́стка ему́ е́сть. Она́ же рече́: что́ ми да́си, а́ще вни́деши ко мнѣ́?
О́нъ же рече́: а́зъ тебѣ́ послю́ ко́злище ко́зъ от ове́цъ мои́хъ. Она́ же рече́: а́ще да́си ми́ зало́гъ, до́ндеже при́шлеши.
О́нъ же рече́: кі́й зало́гъ тебѣ́ да́мъ? Она́ же рече́: пе́рстень тво́й и гри́вну, и же́злъ и́же въ руцѣ́ твое́й. И даде́ е́й, и вни́де къ не́й, и зача́ во утро́бѣ от него́.
И воста́вши отъи́де, и све́рже ри́зу лѣ́тнюю съ себе́ и облече́ся въ ри́зы вдовства́ своего́.
Посла́ же Иу́да ко́злище от ко́зъ руко́ю па́стыря своего́ Одоллами́тина взя́ти зало́гъ от жены́, и не обрѣ́те ея́.
Вопроси́ же муже́й мѣ́ста того́ и рече́ и́мъ: гдѣ́ е́сть блудни́ца бы́вшая во Ена́нѣ на распу́тiи? И рѣ́ша: не бѣ́ здѣ́ блудни́ца.
И возврати́ся ко Иу́дѣ и рече́: не обрѣто́хъ: и человѣ́цы мѣ́ста того́ глаго́лютъ: нѣ́сть здѣ́ блудни́цы.
Рече́ же Иу́да: да и́мать та́: но да не когда́ посмѣю́тся на́мъ: а́зъ у́бо посла́хъ ко́злище сiе́, ты́ же не обрѣ́лъ еси́.
Бы́сть же по тре́хъ ме́сяцѣхъ, повѣ́даша Иу́дѣ, глаго́люще: соблуди́ Ѳама́рь невѣ́стка твоя́, и се́, во утро́бѣ и́мать от блуда́. Рече́ же Иу́да: изведи́те ю́, и да сожгу́тъ ю́.
Она́ же ведо́ма посла́ къ све́кру своему́, глаго́лющи: от человѣ́ка, его́же сiя́ су́ть, а́зъ во утро́бѣ и́мамъ. И рече́: позна́й, чі́й пе́рстень и гри́вна и же́злъ се́й.
Позна́ же Иу́да и рече́: оправда́ся Ѳама́рь па́че мене́, я́ко не да́хъ ея́ Сило́му сы́ну моему́. И не приложи́ ктому́ позна́ти ю́.
Бы́сть же егда́ ражда́ше, и бѣ́ста близня́та во утро́бѣ ея́.
Бы́сть же въ рожде́нiи ея́, еди́нъ произнесе́ ру́ку: взе́мши же ба́ба навяза́ на ру́ку его́ че́рвлень, глаго́лющи: се́й изы́детъ пе́рвый.
Егда́ же вовлече́ ру́ку, и а́бiе изы́де бра́тъ его́. Она́ же рече́: что́ пресѣче́ся тебе́ ра́ди прегражде́нiе? И прозва́ и́мя ему́ Фаре́съ.
И посе́мъ изы́де бра́тъ его́, ему́же бѣ́ на руцѣ́ его́ че́рвлень: и прозва́ и́мя ему́ За́ра.
Ио́сифъ же приведе́нъ бы́сть во Еги́петъ. И купи́ его́ Пентефрі́й евну́хъ фарао́новъ архимаги́ръ, му́жъ Еги́птянинъ, от ру́къ Исма́илтянъ, и́же приведо́ша его́ та́мо.
И бя́ше Госпо́дь со Ио́сифомъ: и бя́ше му́жъ благополу́ченъ, и бы́сть въ дому́ господи́на своего́ Еги́птянина.
Вѣ́дяше же господи́нъ его́, я́ко Госпо́дь бѣ́ съ ни́мъ, и ели́ка твори́тъ, Госпо́дь благоустроя́етъ въ руку́ его́.
И обрѣ́те Ио́сифъ благода́ть предъ господи́номъ свои́мъ и благоугоди́ ему́: и поста́ви его́ надъ до́момъ свои́мъ, и вся́, ели́ка бы́ша ему́, даде́ въ ру́ки Ио́сифовы.
Бы́сть же егда́ поста́ви его́ надъ до́момъ свои́мъ и надъ всѣ́ми, ели́ка имѣ́яше, и благослови́ Госпо́дь до́мъ Еги́птянина Ио́сифа ра́ди: и бы́сть благослове́нiе Госпо́дне на все́мъ имѣ́нiи его́ въ дому́ и въ се́лѣхъ его́.
И предаде́ вся́, ели́ка бы́ша ему́, въ ру́ки Ио́сифовы: и не вѣ́дяше от су́щихъ у себе́ ничто́же, кромѣ́ хлѣ́ба, его́же ядя́ше са́мъ: и бя́ше Ио́сифъ до́бръ о́бразомъ и красе́нъ взо́ромъ зѣло́.
И бы́сть по словесѣ́хъ си́хъ, и возложи́ жена́ господи́на его́ о́чи своя́ на Ио́сифа и рече́: пребу́ди со мно́ю.
О́нъ же не хотя́ше и рече́ женѣ́ господи́на своего́: а́ще господи́нъ мо́й не вѣ́сть мене́ ра́ди ничто́же въ дому́ свое́мъ, и вся́, ели́ка су́ть ему́, вдаде́ въ ру́цѣ мои́,
и ничто́ е́сть вы́ше мене́ въ дому́ се́мъ, ниже́ изъя́то бы́сть от мене́ что́-либо, кромѣ́ тебе́, поне́же ты́ жена́ ему́ еси́: и ка́ко сотворю́ глаго́лъ злы́й се́й и согрѣшу́ предъ Бо́гомъ?
Егда́ же Ио́сифу глаго́лаше де́нь от дне́, и не послу́шаше ея́ е́же спа́ти и бы́ти съ не́ю.
Бы́сть же сицевы́й нѣ́кiй де́нь, и вни́де Ио́сифъ въ до́мъ дѣ́лати дѣла́ своя́, и никто́же бя́ше от су́щихъ въ дому́ вну́трь:
и ухвати́ его́ за ри́зы, глаго́лющи: ля́зи со мно́ю. И оста́вивъ ри́зы своя́ въ руку́ ея́, убѣже́ и изы́де во́нъ.
И бы́сть егда́ ви́дѣ, я́ко оста́вль ри́зы своя́ въ рука́хъ ея́, бѣжа́ и изы́де во́нъ:
и воззва́ су́щихъ въ дому́ и рече́ и́мъ глаго́лющи: ви́дите, введе́ на́мъ о́трока Евре́ина наруга́тися на́мъ: вни́де ко мнѣ́, глаго́ля: преспи́ со мно́ю: и возопи́хъ гла́сомъ вели́кимъ:
и егда́ услы́ша о́нъ, я́ко возвы́сихъ гла́съ мо́й и возопи́хъ, оста́вль ри́зы своя́ у мене́, отбѣже́ и изы́де во́нъ.
И удержа́ ри́зы у себе́, до́ндеже прiи́де господи́нъ въ до́мъ сво́й.
И повѣ́да ему́ по словесѣ́хъ си́хъ, глаго́лющи: вни́де ко мнѣ́ о́трокъ Евре́инъ, его́же вве́лъ еси́ къ на́мъ, поруга́тися мнѣ́, и рече́ ми: да бу́ду съ тобо́ю:
егда́ же услы́ша, я́ко воздвиго́хъ гла́съ мо́й и возопи́хъ, оста́вль ри́зы своя́ у мене́, отбѣже́ и изы́де во́нъ.
И бы́сть егда́ услы́ша господи́нъ его́ глаго́лы жены́ своея́, ели́ка рече́ къ нему́, глаго́лющи: си́це сотвори́ ми о́трокъ тво́й: и разгнѣ́вася я́ростiю,
и взе́мъ господи́нъ Ио́сифа, вве́рже его́ въ темни́цу, въ мѣ́сто, идѣ́же у́зники царе́вы держа́тся та́мо въ тверды́ни.
И бя́ше Госпо́дь со Ио́сифомъ, и возлiя́ на него́ ми́лость, и даде́ ему́ благода́ть предъ нача́лнымъ стра́жемъ темни́чнымъ:
и вдаде́ старѣ́йшина страже́й темни́цу въ ру́цѣ Ио́сифу и всѣ́хъ вве́рженыхъ въ темни́цу: и вся́, ели́ка творя́ху та́мо, то́й бѣ́ творя́й.
Старѣ́йшина же страже́й темни́чныхъ ничто́же бѣ́ вѣ́дый его́ ра́ди: вся́ бо бы́ша въ рука́хъ Ио́сифовыхъ, зане́же Госпо́дь бя́ше съ ни́мъ: и ели́ка то́й творя́ше, Госпо́дь благопоспѣша́ше въ руку́ его́.
Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ, согрѣши́ старѣ́йшина вина́рскъ царя́ Еги́петска и старѣ́йшина жита́рскъ господи́ну своему́ царю́ Еги́петскому.
И разгнѣ́вася фарао́нъ на о́ба евну́хи своя́, на старѣ́йшину вина́рска и на старѣ́йшину жита́рска,
и вве́рже и́хъ въ темни́цу во узи́лище, въ мѣ́сто, идѣ́же Ио́сифъ вве́рженъ бя́ше.
И вручи́ и́хъ старѣ́йшина темни́цы Ио́сифу, и предста́ и́мъ: и бѣ́ста дни́ [нѣ́кiя] въ темни́цѣ,
и ви́дѣста о́ба со́нъ во еди́ну но́щь: видѣ́нiе же со́нное старѣ́йшины вина́рска и старѣ́йшины жита́рска, и́же бѣ́ста царя́ Еги́петска, су́ще въ темни́цѣ, бя́ше сiе́.
Вни́де же къ ни́мъ Ио́сифъ зау́тра и ви́дѣ и́хъ, и бя́ху смуще́ни:
и вопроша́ше евну́ховъ фарао́нихъ, и́же бы́ша съ ни́мъ въ темни́цѣ, у господи́на своего́, глаго́ля: что́, я́ко ли́ца ва́ша уны́ла дне́сь?
Они́ же рѣ́ша ему́: со́нъ ви́дѣхомъ, и разсужда́яй его́ нѣ́сть. Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: еда́ не Бо́гомъ изъявле́нiе и́хъ е́сть? Повѣ́дите у́бо мнѣ́.
И повѣ́да старѣ́йшина вина́рскъ со́нъ сво́й Ио́сифу и рече́: во снѣ́ мое́мъ бя́ше виногра́дъ предо мно́ю:
въ виногра́дѣ же три́ лѣ́торасли, и то́й цвѣту́щь произнесе́ отра́сли, зрѣ́лы гро́зды ло́зныя:
и ча́ша фарао́нова въ руцѣ́ мое́й: и взя́хъ гре́знъ, и изжа́хъ о́ный въ ча́шу, и да́хъ ча́шу въ ру́ку фарао́ню.
И рече́ ему́ Ио́сифъ: сiе́ разсужде́нiе сему́: три́ лѣ́торасли три́ дни́ су́ть:
еще́ три́ дни́, и помяне́тъ фарао́нъ са́нъ тво́й, и па́ки поста́витъ тя́ въ старѣ́йшинство твое́ вина́рско, и пода́си ча́шу фарао́ну въ ру́ку его́ по са́ну твоему́ пе́рвому, я́коже бы́лъ еси́ виноче́рпчiй:
но помяни́ мя тобо́ю, егда́ бла́го ти́ бу́детъ, и сотвори́ши надо мно́ю ми́лость, и да помяне́ши о мнѣ́ фарао́ну, и изведе́ши мя́ от тверды́ни сея́:
я́ко татьбо́ю укра́денъ бы́хъ изъ земли́ Евре́йскiя, и здѣ́ ничто́ зло́ сотвори́хъ, но вверго́ша мя́ въ ро́въ се́й.
И ви́дѣ старѣ́йшина жита́рскъ, я́ко пря́мо разсуди́, и рече́ Ио́сифу: и а́зъ ви́дѣхъ со́нъ, и мня́хся три́ ко́шницы хлѣ́бовъ держа́ти на главѣ́ мое́й:
въ ко́шницѣ же ве́рхней от всѣ́хъ родо́въ, я́же фарао́нъ я́стъ, дѣ́ло хлѣ́бенное, и пти́цы небе́сныя ядя́ху та́я от ко́шницы, я́же на главѣ́ мое́й.
Отвѣща́въ же Ио́сифъ, рече́ ему́: сiе́ разсужде́нiе его́: три́ ко́шницы три́ дні́е су́ть:
еще́ три́ дні́е, и отъи́метъ фарао́нъ главу́ твою́ от тебе́ и повѣ́ситъ тя́ на дре́вѣ, и изъядя́тъ пти́цы небе́сныя пло́ть твою́ от тебе́.
Бы́сть же въ де́нь тре́тiй, де́нь рожде́нiя бя́ше фарао́ня, и творя́ше пи́ръ всѣ́мъ отроко́мъ свои́мъ: и помяну́ старѣ́йшинство старѣ́йшины вина́рска и старѣ́йшинство старѣ́йшины жита́рска, посредѣ́ о́трокъ свои́хъ:
и поста́ви старѣ́йшину вина́рска въ старѣ́йшинство его́: и подаде́ ча́шу въ ру́ку фарао́ню:
старѣ́йшину же жита́рска повѣ́си [на дре́вѣ], я́коже сказа́ и́ма Ио́сифъ.
И не помяну́ старѣ́йшина вина́рскъ Ио́сифа, но забы́ его́.
Бы́сть же по двою́ лѣ́ту дні́й, фарао́нъ ви́дѣ со́нъ: мня́шеся стоя́ти при рѣцѣ́:
и се́, а́ки изъ рѣки́ исхожда́ху се́дмь кра́въ добры́ ви́домъ и избра́нны тѣлесы́, и пася́хуся по бре́гу:
другі́я же се́дмь кра́въ изыдо́ша по си́хъ изъ рѣки́, злы́ ви́домъ и тѣлесы́ ху́ды, и пася́хуся съ кра́вами по бре́гу рѣ́чному:
и поядо́ша се́дмь кра́вы злы́я и худы́я тѣлесы́ се́дмь кра́въ до́брыхъ ви́домъ и избра́нныхъ тѣлесы́: [и сiя́ неви́димы бы́ша, я́ко внидо́ша въ чре́сла и́хъ]. Воста́ же фарао́нъ.
И ви́дѣ со́нъ вторы́й: и се́, се́дмь кла́си исхожда́ху изъ сте́блiя еди́наго избра́нны и добры́:
друзі́и же се́дмь кла́си то́нцыи, истонче́ни вѣ́тромъ, израста́ху по ни́хъ:
и пожро́ша се́дмь кла́си то́нцыи и истонче́ни вѣ́тромъ се́дмь кла́совъ избра́нныхъ и по́лныхъ. Воста́ же фарао́нъ, и бя́ше со́нъ.
Бы́сть же зау́тра, и возмути́ся душа́ его́: и посла́въ, созва́ вся́ сказа́тели Еги́петскiя и вся́ му́дрыя его́: и повѣ́да и́мъ фарао́нъ со́нъ сво́й: и не бя́ше сказу́яй того́ фарао́ну.
И рече́ старѣ́йшина вина́рскъ къ фарао́ну, глаго́ля: грѣ́хъ мо́й воспомина́ю дне́сь:
фарао́нъ разгнѣ́вася на рабы́ своя́ и вве́рже на́съ въ темни́цу въ дому́ архимаги́ра, мене́ и старѣ́йшину жита́рска:
и ви́дѣхомъ со́нъ о́ба еди́ныя но́щи а́зъ и о́нъ, кі́йждо сво́й со́нъ ви́дѣхомъ:
бя́ше же та́мо съ на́ми ю́ноша, о́трокъ Евре́инъ архимаги́ровъ, и повѣ́дахомъ ему́, и разсуди́ на́мъ:
бы́сть же, я́коже сказа́ на́мъ, та́ко и случи́ся, мнѣ́ па́ки бы́ти во свое́мъ старѣ́йшинствѣ, а о́ному повѣ́шену.
Посла́въ же фарао́нъ, призва́ Ио́сифа: и изведо́ша его́ изъ тверды́ни, и остриго́ша его́, и измѣни́ша ри́зы ему́, и прiи́де къ фарао́ну.
Рече́ же фарао́нъ Ио́сифу: со́нъ ви́дѣхъ, и сказу́яй его́ нѣ́сть: а́зъ же слы́шахъ о тебѣ́ глаго́лющихъ, я́ко слы́шавъ сны́ разсужда́еши ты́я.
Отвѣща́въ же Ио́сифъ фарао́ну, рече́: безъ Бо́га не отвѣща́ется спасе́нiе фарао́ну.
Рече́ же фарао́нъ Ио́сифу, глаго́ля: во снѣ́ мое́мъ мня́хся стоя́ти на бре́зѣ рѣ́чнѣмъ:
и а́ки изъ рѣки́ исхожда́ху се́дмь кра́вы добры́ ви́домъ и избра́нны тѣлесы́, и пася́хуся по бре́гу:
и се́, другі́я се́дмь кра́въ исхожда́ху вслѣ́дъ и́хъ изъ рѣки́, злы́ и недобры́ ви́домъ и ху́ды тѣлесы́, яковы́хъ не ви́дѣ таковы́хъ во все́й земли́ Еги́петстѣй ху́ждшихъ:
и изъядо́ша се́дмь кра́вы злы́я и худы́я се́дмь кра́въ пе́рвыхъ до́брыхъ и избра́нныхъ:
и внидо́ша во утро́бы и́хъ, и не яви́шася, я́ко внидо́ша во утро́бы и́хъ: и обли́чiя и́хъ зла́ бы́ша, я́ко и испе́рва. Воста́въ же, [па́ки] усну́хъ,
и ви́дѣхъ па́ки во снѣ́ мое́мъ, и а́ки се́дмь кла́си исхожда́ху изъ еди́наго сте́блiя по́лны и добры́:
друзі́и же се́дмь кла́си то́нцыи и вѣ́тромъ истонче́ни изница́ху вслѣ́дъ и́хъ:
и пожро́ша се́дмь кла́си то́нцыи и вѣ́тромъ истонче́ни се́дмь кла́совъ до́брыхъ и по́лныхъ. Рѣ́хъ у́бо сказа́телемъ, и не бы́сть повѣ́даяй мнѣ́ того́.
И рече́ Ио́сифъ фарао́ну: со́нъ фарао́новъ еди́нъ е́сть: ели́ка Бо́гъ твори́тъ, показа́ фарао́ну:
се́дмь кра́вы до́брыя се́дмь лѣ́тъ су́ть: и се́дмь кла́си до́брiи се́дмь лѣ́тъ су́ть: со́нъ фарао́новъ еди́нъ е́сть:
и се́дмь кра́вы худы́я, я́же изыдо́ша по си́хъ, се́дмь лѣ́тъ су́ть, и се́дмь кла́си то́нцыи и истонче́ни вѣ́тромъ се́дмь лѣ́тъ су́ть: бу́дутъ се́дмь лѣ́тъ гла́да:
сло́во же е́же рѣ́хъ фарао́ну, ели́ка Бо́гъ твори́тъ, показа́ фарао́ну:
се́, се́дмь лѣ́тъ прихо́дитъ, оби́лность мно́га во все́й земли́ Еги́петстѣй:
прiи́дутъ же се́дмь лѣ́тъ гла́да по си́хъ, и забу́дутъ сы́тости бу́дущiя во все́мъ Еги́птѣ, и погуби́тъ гла́дъ зе́млю,
и не позна́ется оби́лiе на земли́ от гла́да бу́дущаго по си́хъ: си́ленъ бо бу́детъ зѣло́:
повтори́ся же со́нъ фарао́ну два́жды, я́ко и́стинно бу́детъ сло́во е́же от Бо́га, и ускори́тъ Бо́гъ сотвори́ти о́но:
ны́нѣ у́бо усмотри́ человѣ́ка му́дра и смы́слена и поста́ви его́ надъ земле́ю Еги́петскою:
и да сотвори́тъ фарао́нъ и поста́витъ мѣстонача́лники по земли́, и да собира́ютъ пя́тую ча́сть от всѣ́хъ плодо́въ земли́ Еги́петскiя седми́ лѣ́тъ оби́лныхъ,
и да соберу́тъ вся́кую пи́щу седми́ лѣ́тъ гряду́щихъ до́брыхъ си́хъ: и да собере́тся пшени́ца подъ ру́ку фарао́ню, пи́ща во градѣ́хъ да храни́тся:
и бу́детъ пи́ща соблюде́на земли́ на се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ, я́же и́мутъ бы́ти въ земли́ Еги́петстѣй, да не потреби́тся земля́ въ гла́дѣ.
Уго́дно же бы́сть сло́во предъ фарао́номъ и предъ всѣ́ми рабы́ его́.
И рече́ фарао́нъ всѣ́мъ рабо́мъ свои́мъ: еда́ обря́щемъ человѣ́ка сицева́го, и́же и́мать Ду́ха Бо́жiя въ себѣ́?
Рече́ же фарао́нъ Ио́сифу: поне́же показа́ Бо́гъ тебѣ́ вся́ сiя́, нѣ́сть человѣ́ка мудрѣ́йша и смы́сленнѣйша па́че тебе́:
ты́ бу́деши въ дому́ мое́мъ, и у́стъ твои́хъ да послу́шаютъ вси́ лю́дiе мои́, ра́звѣ престо́ломъ а́зъ бо́лѣе тебе́ бу́ду.
Рече́ же фарао́нъ Ио́сифу: се́, поставля́ю тя́ дне́сь надъ все́ю земле́ю Еги́петскою.
И сне́мъ фарао́нъ пе́рстень съ руки́ своея́, возложи́ его́ на ру́ку Ио́сифову, и облече́ его́ въ ри́зу червле́ну, и возложи́ гри́вну зла́ту на вы́ю его́,
и всади́ его́ на колесни́цу свою́ втору́ю, и проповѣ́да предъ ни́мъ проповѣ́дникъ: и поста́ви его́ надъ все́ю земле́ю Еги́петскою.
Рече́ же фарао́нъ Ио́сифу: а́зъ фарао́нъ: безъ тебе́ не воздви́гнетъ руки́ своея́ никто́же во все́й земли́ Еги́петстѣй.
И нарече́ фарао́нъ и́мя Ио́сифу Псонѳомфани́хъ: и даде́ ему́ Асене́ѳу, дще́рь Петефрі́а жреца́ Илiопо́льскаго, ему́ въ жену́.
Ио́сифъ же бя́ше лѣ́тъ три́десяти, егда́ предста́ фарао́ну царю́ Еги́петскому. Изы́де же Ио́сифъ от лица́ фарао́ня и про́йде всю́ зе́млю Еги́петскую.
И сотвори́ земля́ въ седми́ лѣ́тѣхъ оби́лну жа́тву.
И собра́ вся́кую пи́щу седми́ лѣ́тъ, въ ни́хже бя́ше оби́лность въ земли́ Еги́петстѣй: и положи́ пи́щу во градѣ́хъ: пи́щы по́ль гра́да, су́щихъ о́крестъ его́, положи́ въ не́мъ.
И собра́ Ио́сифъ пшени́цу я́ко песо́къ морскі́й мно́гу зѣло́, до́ндеже не можа́ху исчести́: безъ числа́ бо бя́ше.
Ио́сифу же бѣ́ста два́ сы́на, пре́жде прише́ствiя седми́ лѣ́тъ гла́дныхъ, и́хже роди́ ему́ Асене́ѳа, дще́рь Петефрі́а жреца́ Илiопо́льска:
нарече́ же Ио́сифъ и́мя пе́рвенцу Манассі́а, [глаго́ля:] я́ко забы́ти мнѣ́ сотвори́ Бо́гъ вся́ болѣ́зни моя́, и вся́, я́же отца́ моего́.
И́мя же второ́му нарече́ Ефраи́мъ, [глаго́ля:] я́ко возрасти́ мя Бо́гъ въ земли́ смире́нiя моего́.
Мину́ша же се́дмь лѣ́тъ оби́лныхъ, я́же бы́ша въ земли́ Еги́петстѣй,
и нача́ша се́дмь лѣ́тъ гла́дныхъ приходи́ти, я́коже рече́ Ио́сифъ. И бы́сть гла́дъ по все́й земли́: во все́й же земли́ Еги́петстѣй бы́ша {предъ глаго́ломъ си́мъ бы́ша въ еди́нѣй Александрі́йстѣй не, но и то́ во вмѣсти́телныхъ} хлѣ́бы.
И взалка́ вся́ земля́ Еги́петская: возопи́ же наро́дъ къ фарао́ну о хлѣ́бѣхъ. Рече́ же фарао́нъ всѣ́мъ Еги́птяномъ: иди́те ко Ио́сифу, и е́же рече́тъ ва́мъ, сотвори́те.
И гла́дъ бя́ше на лицы́ всея́ земли́. Отве́рзе же Ио́сифъ вся́ жи́тницы, и продая́ше всѣ́мъ Еги́птяномъ:
и вся́ страны́ прихожда́ху во Еги́петъ, купова́ти ко Ио́сифу: обдержа́ше бо гла́дъ всю́ зе́млю.
Ви́дѣвъ же Иа́ковъ, я́ко ку́пля е́сть [пшени́цы] во Еги́птѣ, рече́ сыно́мъ свои́мъ: почто́ не радите́?
Се́, слы́шахъ, я́ко е́сть пшени́ца во Еги́птѣ: иди́те та́мо и купи́те на́мъ ма́ло пи́щи, да жи́ви бу́демъ и не у́мремъ.
Идо́ша же бра́тiя Ио́сифовы де́сять купи́ти пшени́цы во Еги́петъ.
Венiами́на же, бра́та Ио́сифова, не отпусти́ съ бра́тiею его́, рече́ бо: да не когда́ случи́тся [на пути́] ему́ зло́.
Прiидо́ша же сы́нове Изра́илевы купи́ти съ приходя́щими: бя́ше бо гла́дъ въ земли́ Ханаа́нстѣй.
Ио́сифъ же бя́ше кня́зь земли́: се́й продая́ше всѣ́мъ лю́демъ земли́ [тоя́]. Прише́дше же бра́тiя Ио́сифовы, поклони́шася ему́ лице́мъ до земли́.
Ви́дѣвъ же Ио́сифъ бра́тiю свою́, позна́: и отчужда́шеся и́хъ, и глаго́лаше и́мъ же́стоко, и рече́ и́мъ: отку́ду прiидо́сте? Они́ же рѣ́ша: от земли́ Ханаа́нскiя купи́ти пи́щи.
Позна́ же Ио́сифъ бра́тiю свою́: они́ же не позна́ша его́.
И помяну́ Ио́сифъ сны́ своя́, я́же ви́дѣ о́нъ: и рече́ и́мъ: согляда́таи есте́, согля́дати путі́й страны́ [сея́] прiидо́сте.
Они́ же рѣ́ша: ни́, господи́не, раби́ твои́ прiидо́хомъ купи́ти пи́щи:
вси́ есмы́ сы́нове еди́наго человѣ́ка: ми́рницы есмы́, не су́ть раби́ твои́ согляда́таи.
Рече́ же и́мъ: ни́, но пути́ земли́ [сея́] прiидо́сте согля́дати.
Они́ же рѣ́ша: двана́десять есмы́ бра́тiя раби́ твои́ въ земли́ Ханаа́ни: и се́, ме́ншiй [от на́съ] со отце́мъ на́шимъ дне́сь, а друга́го нѣ́сть.
Рече́ же и́мъ Ио́сифъ: сiе́ е́сть, е́же реко́хъ ва́мъ, глаго́ля, я́ко согляда́таи есте́:
въ се́мъ явите́ся: та́ко ми́ здра́вiя фарао́ня, не изы́дете отсю́ду, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншiй не прiи́детъ сѣ́мо:
посли́те от себе́ еди́наго, и возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бу́дите, до́ндеже я́вѣ бу́дутъ словеса́ ва́ша, а́ще и́стинствуете, или́ ни́: а́ще же ни́, та́ко ми́ здра́вiя фарао́ня, вои́стинну согляда́таи есте́.
И даде́ я́ подъ стра́жу на три́ дни́.
Рече́ же и́мъ въ де́нь тре́тiй: сiе́ сотвори́те, и жи́ви бу́дете: Бо́га бо а́зъ бою́ся:
а́ще ми́рницы есте́, бра́тъ ва́шъ да уде́ржится еди́нъ подъ стра́жею: са́ми же иди́те и отвези́те ку́пленую пшени́цу ва́шу,
и бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ́, и вѣ́рна бу́дутъ словеса́ ва́ша: а́ще же ни́, у́мрете. И сотвори́ша та́ко.
И рече́ кі́йждо къ бра́ту своему́: е́й, во грѣсѣ́хъ бо есмы́ бра́та ра́ди на́шего, я́ко презрѣ́хомъ скорбѣ́нiе души́ его́, егда́ моля́шеся на́мъ, и не послу́шахомъ его́: и сего́ ра́ди прiи́де на ны́ скорбѣ́нiе сiе́.
Отвѣща́въ же Руви́мъ, рече́ и́мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́ля: не преоби́дите дѣ́тища? И не послу́шасте мене́: и се́, кро́вь его́ взыску́ется.
Ті́и же не вѣ́дѣша, я́ко разумѣ́етъ Ио́сифъ: толма́чь бо между́ и́ми бя́ше.
Отврати́вся же от ни́хъ, пропла́кася Ио́сифъ: и па́ки прiи́де къ ни́мъ и рече́ и́мъ. И поя́ Симео́на от ни́хъ, и связа́ его́ предъ ни́ми.
Повелѣ́ же Ио́сифъ напо́лнити сосу́ды и́хъ пшени́цы и возврати́ти сребро́ и́хъ кому́ждо во вре́тище свое́ и да́ти и́мъ бра́шно на пу́ть. И бы́сть и́мъ та́ко.
И возложи́вше пшени́цу на ослы́ своя́, отидо́ша отту́ду.
Отрѣши́въ же еди́нъ вре́тище свое́ да́ти пи́щу осло́мъ свои́мъ, идѣ́же ста́ша, и ви́дѣ у́золъ сребра́ своего́, и бѣ́ верху́ у́стiя вре́тищнаго.
И рече́ бра́тiи свое́й: возвращено́ ми е́сть сребро́, и се́, сiе́ во вре́тищи мое́мъ. И ужасе́ся се́рдце и́хъ: и возмято́шася, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще: что́ сiе́ сотвори́ Бо́гъ на́мъ?
Прiидо́ша же ко Иа́кову, отцу́ своему́, въ зе́млю Ханаа́ню и повѣ́даша ему́ вся́ случи́вшаяся и́мъ, глаго́люще:
глаго́ла му́жъ господи́нъ земли́ [о́ныя] къ на́мъ же́стоко и вве́рже на́съ въ темни́цу, а́ки согля́дающихъ зе́млю:
рѣ́хомъ же ему́: ми́рницы есмы́, нѣ́смы согляда́таи:
двана́десять бра́тiя есмы́, сы́нове отца́ на́шего: еди́наго нѣ́сть, а ме́ншiй со отце́мъ на́шимъ дне́сь въ земли́ Ханаа́ни:
рече́ же на́мъ му́жъ господи́нъ земли́ [тоя́]: по сему́ увѣ́мъ, я́ко ми́рницы есте́: бра́та еди́наго оста́вите здѣ́ у мене́, а ку́пленую пшени́цу до́му ва́шему взе́мше отиди́те
и приведи́те ко мнѣ́ бра́та ва́шего ме́ншаго: и увѣ́мъ, я́ко не согляда́таи есте́, но я́ко ми́рницы есте́: и бра́та ва́шего отда́мъ ва́мъ, и ку́плю твори́те въ земли́.
Бы́сть же егда́ испраздня́ху вре́тища своя́, и бя́ше у́золъ сребра́ во вре́тищи коего́ждо и́хъ: и ви́дѣша у́злы сребра́ своего́ са́ми и оте́цъ и́хъ, и убоя́шася.
Рече́ же и́мъ Иа́ковъ оте́цъ и́хъ: мене́ безча́дна сотвори́сте: Ио́сифа нѣ́сть, Симео́на нѣ́сть, и Венiами́на ли по́ймете? На мя́ бы́ша сiя́ вся́.
Рече́ же Руви́мъ отцу́ своему́, глаго́ля: двои́хъ сыно́въ мои́хъ убі́й, а́ще не приведу́ его́ къ тебѣ́: да́ждь его́ въ ру́цѣ мои́, и а́зъ приведу́ его́ къ тебѣ́.
О́нъ же рече́: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, я́ко бра́тъ его́ у́мре, и то́й еди́нъ оста́: и случи́тся ему́ зло́ на пути́, въ о́ньже а́ще по́йдете, и сведе́те ста́рость мою́ съ печа́лiю во а́дъ.
Гла́дъ же одолѣ́ на земли́.
Бы́сть же егда́ сконча́ша пшени́цу яду́ще, ю́же принесо́ша изъ Еги́пта: и рече́ и́мъ оте́цъ и́хъ: па́ки ше́дше купи́те на́мъ ма́ло пи́щи.
Рече́ же ему́ Иу́да, глаго́ля: кля́твою засвидѣ́телствова на́мъ му́жъ господи́нъ земли́ [тоя́] глаго́ля: не у́зрите лица́ моего́, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншiй не прiи́детъ съ ва́ми:
а́ще у́бо по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, по́йдемъ и ку́пимъ тебѣ́ пи́щи:
а́ще же не по́слеши бра́та на́шего съ на́ми, не по́йдемъ: му́жъ бо рече́ на́мъ, глаго́ля: не у́зрите лица́ моего́, а́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншiй не прiи́детъ съ ва́ми.
Рече́ же Изра́иль: почто́ зло́ сотвори́сте ми́, повѣ́давше му́жу, я́ко е́сть ва́мъ бра́тъ?
Они́ же рѣ́ша: вопроша́я вопроси́ на́съ му́жъ и ро́да на́шего, глаго́ля: а́ще еще́ оте́цъ ва́шъ жи́въ е́сть, и а́ще е́сть ва́мъ бра́тъ? И повѣ́дахомъ ему́ по вопро́су сему́: еда́ вѣ́дѣхомъ, я́ко рече́тъ на́мъ: приведи́те бра́та ва́шего?
Рече́ же Иу́да ко Изра́илю, отцу́ своему́: отпусти́ о́трочища со мно́ю: и воста́вше по́йдемъ, да жи́ви бу́демъ и не у́мремъ, и мы́ и ты́ и имѣ́нiе на́ше:
а́зъ же возму́ его́: от руку́ мое́ю взыщи́ его́: а́ще не приведу́ его́ къ тебѣ́, и поста́влю его́ предъ тобо́ю, грѣ́шенъ бу́ду къ тебѣ́ вся́ дни́:
а́ще бо бы́хомъ не уме́длили, уже́ возврати́лися бы два́жды.
Рече́ же и́мъ Изра́иль оте́цъ и́хъ: а́ще та́ко е́сть, сiе́ сотвори́те: возми́те от плодо́въ земны́хъ въ сосу́ды своя́ и донеси́те человѣ́ку да́ры, рити́ну {ту́къ масти́тый изъ дре́ва теку́щiй}, ме́дъ, ѳимiа́ма же и ста́кти, и тереви́нѳъ и орѣ́хи:
и сребро́ сугу́бо возми́те въ ру́цѣ свои́, и сребро́ обрѣ́тенное во вре́тищахъ ва́шихъ возврати́те съ собо́ю, да не ка́ко невѣ́дѣнiе е́сть:
и бра́та своего́ поими́те, и воста́вше иди́те къ му́жу:
Бо́гъ же мо́й да да́стъ ва́мъ благода́ть предъ му́жемъ и отпу́ститъ бра́та ва́шего еди́наго, и Венiами́на: а́зъ бо я́коже обезча́дѣхъ, обезча́дѣхъ.
Взе́мше же му́жiе да́ры сiя́, и сребро́ сугу́бое взя́ша въ ру́цѣ свои́, и Венiами́на: и воста́вше прiидо́ша во Еги́петъ, и ста́ша предъ Ио́сифомъ.
Ви́дѣ же и́хъ Ио́сифъ, и Венiами́на бра́та своего́ единома́терня, и рече́ строи́телю до́му своего́: введи́ му́жы [сiя́] въ до́мъ, и заколи́ от скота́, и угото́вай: со мно́ю бо я́сти и́мутъ му́жiе [сі́и] хлѣ́бъ въ полу́дне.
Сотвори́ же человѣ́къ, я́коже рече́ Ио́сифъ, и введе́ му́жы въ до́мъ Ио́сифовъ.
Ви́дѣвше же му́жiе, я́ко введо́ша и́хъ въ до́мъ Ио́сифовъ, рѣ́ша: сребра́ ра́ди возвраще́ннаго во вре́тищахъ на́шихъ пе́рвѣе, вво́дятъ ны́, е́же бы оклевета́ти на́съ и нанести́ на ны́, да по́ймутъ на́съ въ рабы́, и ослы́ на́шя.
Приступи́вше же къ человѣ́ку су́щему надъ до́момъ Ио́сифовымъ, реко́ша ему́ при вратѣ́хъ до́му,
глаго́люще: мо́лимъ тя́, господи́не: прiидо́хомъ пе́рвѣе купи́ти пи́щи:
бы́сть же егда́ прiидо́хомъ на ста́нъ и отрѣши́хомъ вре́тища своя́, и се́, сребро́ коего́ждо во вре́тищи его́: то́е сребро́ на́ше вѣ́сомъ возврати́хомъ ны́нѣ рука́ми на́шими:
и сребро́ друго́е принесо́хомъ съ собо́ю купи́ти пи́щи: не вѣ́мы, кто́ вложи́ сребро́ во вре́тища на́ша.
Рече́ же и́мъ: ми́ръ ва́мъ, не бо́йтеся: Бо́гъ ва́шъ и Бо́гъ оте́цъ ва́шихъ даде́ ва́мъ сокро́вища во вре́тищахъ ва́шихъ: а сребро́ ва́ше за прiя́тое имѣ́ю. И изведе́ къ ни́мъ Симео́на:
и принесе́ во́ду омы́ти но́зѣ и́мъ, и даде́ па́жити осло́мъ и́хъ.
Угото́ваша же да́ры, до́ндеже прiи́детъ Ио́сифъ въ полу́дне: слы́шаша бо, я́ко та́мо и́мать обѣ́дати.
Прiи́де же Ио́сифъ въ до́мъ: и принесо́ша ему́ да́ры, я́же имя́ху въ рука́хъ свои́хъ, въ до́мъ: и поклони́шася ему́ лице́мъ до земли́.
И вопроси́ и́хъ: здра́ви ли есте́? И рече́ и́мъ: здра́въ ли е́сть оте́цъ ва́шъ, ста́рецъ, его́же реко́сте, еще́ ли жи́въ е́сть?
Они́ же реко́ша: здра́въ е́сть ра́бъ тво́й, оте́цъ на́шъ, еще́ жи́въ е́сть. И рече́: благослове́нъ человѣ́къ о́ный Бо́гу. И прини́кше поклони́шася ему́.
Воззрѣ́въ же очи́ма свои́ма Ио́сифъ, ви́дѣ Венiами́на бра́та своего́ единома́терня и рече́: се́й ли е́сть бра́тъ ва́шъ юнѣ́йшiй, его́же реко́сте ко мнѣ́ привести́? И рече́: Бо́гъ да поми́луетъ тя́, ча́до.
Возмути́ся же Ио́сифъ: подви́жеся бо утро́ба его́ о бра́тѣ свое́мъ, и иска́ше пла́кати: вше́дъ же въ ло́жницу, пла́кася та́мо.
И умы́въ лице́, изше́дъ удержа́ся и рече́: предложи́те хлѣ́бы.
И предложи́ша ему́ еди́ному, и о́нымъ осо́бно, и Еги́птяномъ, и́же съ ни́мъ ядя́ху, осо́бно: не можа́ху бо Еги́птяне я́сти хлѣ́ба со Евре́и: ме́рзость бо е́сть Еги́птяномъ [вся́къ пасту́хъ о́вчiй].
Сѣдо́ша же пря́мо ему́ пе́рвенецъ по старѣ́йшинству своему́ и ме́ншiй по ме́ншеству своему́, и дивля́хуся му́жiе кі́йждо ко бра́ту своему́:
и взя́ша ча́сти от него́ къ себѣ́: вя́щшая же бы́сть ча́сть Венiами́нова па́че всѣ́хъ часте́й пятери́цею, не́же о́ныхъ: пи́ша же и упи́шася съ ни́мъ.
Авраам, Сарра и Авимелех, царь Герарский.
Авраам поднялся оттуда к югу и поселился между Кадесом и между Суром; и был на время в Гераре.
И сказал Авраам о Сарре, жене своей: она сестра моя. [Ибо он боялся сказать, что это жена его, чтобы жители города того не убили его за нее.] И послал Авимелех, царь Герарский, и взял Сарру.
И пришел Бог к Авимелеху ночью во сне и сказал ему: вот, ты умрешь за женщину, которую ты взял, ибо она имеет мужа.
Авимелех же не прикасался к ней и сказал: Владыка! неужели Ты погубишь [не знавший сего] и невинный народ?
Не сам ли он сказал мне: она сестра моя? И она сама сказала: он брат мой. Я сделал это в простоте сердца моего и в чистоте рук моих.
И сказал ему Бог во сне: и Я знаю, что ты сделал сие в простоте сердца твоего, и удержал тебя от греха предо Мною, потому и не допустил тебя прикоснуться к ней;
теперь же возврати жену мужу, ибо он пророк и помолится о тебе, и ты будешь жив; а если не возвратишь, то знай, что непременно умрешь ты и все твои.
И встал Авимелех утром рано, и призвал всех рабов своих, и пересказал все слова сии в уши их; и люди сии [все] весьма испугались.
И призвал Авимелех Авраама и сказал ему: что ты с нами сделал? чем согрешил я против тебя, что ты навел было на меня и на царство мое великий грех? Ты сделал со мною дела, каких не делают.
И сказал Авимелех Аврааму: что ты имел в виду, когда делал это дело?
Авраам сказал: я подумал, что нет на месте сем страха Божия, и убьют меня за жену мою;
да она и подлинно сестра мне: она дочь отца моего, только не дочь матери моей; и сделалась моею женою;
когда Бог повел меня странствовать из дома отца моего, то я сказал ей: сделай со мною сию милость, в какое ни придем мы место, везде говори обо мне: это брат мой.
И взял Авимелех [серебра тысячу сиклей и] мелкого и крупного скота, и рабов и рабынь, и дал Аврааму; и возвратил ему Сарру, жену его.
И сказал Авимелех [Аврааму]: вот, земля моя пред тобою; живи, где тебе угодно.
И Сарре сказал: вот, я дал брату твоему тысячу сиклей серебра; вот, это тебе покрывало для очей пред всеми, которые с тобою, и пред всеми ты оправдана.
И помолился Авраам Богу, и исцелил Бог Авимелеха, и жену его, и рабынь его, и они стали рождать;
ибо заключил Господь всякое чрево в доме Авимелеха за Сарру, жену Авраамову.
1 Рождение Саррою Исаака; 9 изгнание Агари с Измаилом в пустыню; 22 союз Авимелеха с Авраамом в Вирсавии.
И призрел Господь на Сарру, как сказал; и сделал Господь Сарре, как говорил.
Сарра зачала и родила Аврааму сына в старости его во время, о котором говорил ему Бог;
и нарек Авраам имя сыну своему, родившемуся у него, которого родила ему Сарра, Исаак;
и обрезал Авраам Исаака, сына своего, в восьмой день, как заповедал ему Бог.
Авраам был ста лет, когда родился у него Исаак, сын его.
И сказала Сарра: смех сделал мне Бог; кто ни услышит обо мне, рассмеется.
И сказала: кто сказал бы Аврааму: Сарра будет кормить детей грудью? ибо в старости его я родила сына.
Дитя выросло и отнято от груди; и Авраам сделал большой пир в тот день, когда Исаак [сын его] отнят был от груди.
И увидела Сарра, что сын Агари Египтянки, которого она родила Аврааму, насмехается [над ее сыном, Исааком],
и сказала Аврааму: выгони эту рабыню и сына ее, ибо не наследует сын рабыни сей с сыном моим Исааком.
И показалось это Аврааму весьма неприятным ради сына его [Измаила].
Но Бог сказал Аврааму: не огорчайся ради отрока и рабыни твоей; во всем, что скажет тебе Сарра, слушайся голоса ее, ибо в Исааке наречется тебе семя;
и от сына рабыни Я произведу [великий] народ, потому что он семя твое.
Авраам встал рано утром, и взял хлеба и мех воды, и дал Агари, положив ей на плечи, и отрока, и отпустил ее. Она пошла, и заблудилась в пустыне Вирсавии;
и не стало воды в мехе, и она оставила отрока под одним кустом
и пошла, села вдали, в расстоянии на один выстрел из лука. Ибо она сказала: не хочу видеть смерти отрока. И она села [поодаль] против [него], и подняла вопль, и плакала;
и услышал Бог голос отрока [оттуда, где он был]; и Ангел Божий с неба воззвал к Агари и сказал ей: что с тобою, Агарь? не бойся; Бог услышал голос отрока оттуда, где он находится;
встань, подними отрока и возьми его за руку, ибо Я произведу от него великий народ.
И Бог открыл глаза ее, и она увидела колодезь с водою [живою], и пошла, наполнила мех водою и напоила отрока.
И Бог был с отроком; и он вырос, и стал жить в пустыне, и сделался стрелком из лука.
Он жил в пустыне Фаран; и мать его взяла ему жену из земли Египетской.
И было в то время, Авимелех с [Ахузафом невестоводителем и] Фихолом, военачальником своим, сказал Аврааму: с тобою Бог во всем, что ты ни делаешь;
и теперь поклянись мне здесь Богом, что ты не обидишь ни меня, ни сына моего, ни внука моего; и как я хорошо поступал с тобою, так и ты будешь поступать со мною и землею, в которой ты гостишь.
И сказал Авраам: я клянусь.
И Авраам упрекал Авимелеха за колодезь с водою, который отняли рабы Авимелеховы.
Авимелех же сказал [ему]: не знаю, кто это сделал, и ты не сказал мне; я даже и не слыхал о том доныне.
И взял Авраам мелкого и крупного скота и дал Авимелеху, и они оба заключили союз.
И поставил Авраам семь агниц из стада мелкого скота особо.
Авимелех же сказал Аврааму: на что здесь сии семь агниц [из стада овец], которых ты поставил особо?
[Авраам] сказал: семь агниц сих возьми от руки моей, чтобы они были мне свидетельством, что я выкопал этот колодезь.
Потому и назвал он сие место: Вирсавия, ибо тут оба они клялись
и заключили союз в Вирсавии. И встал Авимелех, и [Ахузаф, невестоводитель его, и] Фихол, военачальник его, и возвратились в землю Филистимскую.
И насадил [Авраам] при Вирсавии рощу и призвал там имя Господа, Бога вечного.
И жил Авраам в земле Филистимской, как странник, дни многие.
1 Готовность Авраама принести в жертву Исаака. 15 Благословение Божие Аврааму, его семени и всем народам. 20 Дети Нахора.
И было, после сих происшествий Бог искушал Авраама и сказал ему: Авраам! Он сказал: вот я.
Бог сказал: возьми сына твоего, единственного твоего, которого ты любишь, Исаака; и пойди в землю Мориа и там принеси его во всесожжение на одной из гор, о которой Я скажу тебе.
Авраам встал рано утром, оседлал осла своего, взял с собою двоих из отроков своих и Исаака, сына своего; наколол дров для всесожжения, и встав пошел на место, о котором сказал ему Бог.
На третий день Авраам возвел очи свои, и увидел то место издалека.
И сказал Авраам отрокам своим: останьтесь вы здесь с ослом, а я и сын пойдем туда и поклонимся, и возвратимся к вам.
И взял Авраам дрова для всесожжения, и возложил на Исаака, сына своего; взял в руки огонь и нож, и пошли оба вместе.
И начал Исаак говорить Аврааму, отцу своему, и сказал: отец мой! Он отвечал: вот я, сын мой. Он сказал: вот огонь и дрова, где же агнец для всесожжения?
Авраам сказал: Бог усмотрит Себе агнца для всесожжения, сын мой. И шли далее оба вместе.
И пришли на место, о котором сказал ему Бог; и устроил там Авраам жертвенник, разложил дрова и, связав сына своего Исаака, положил его на жертвенник поверх дров.
И простер Авраам руку свою и взял нож, чтобы заколоть сына своего.
Но Ангел Господень воззвал к нему с неба и сказал: Авраам! Авраам! Он сказал: вот я.
Ангел сказал: не поднимай руки твоей на отрока и не делай над ним ничего, ибо теперь Я знаю, что боишься ты Бога и не пожалел сына твоего, единственного твоего, для Меня.
И возвел Авраам очи свои и увидел: и вот, позади овен, запутавшийся в чаще рогами своими. Авраам пошел, взял овна и принес его во всесожжение вместо [Исаака], сына своего.
И нарек Авраам имя месту тому: Иегова-ире*. Посему и ныне говорится: на горе Иеговы усмотрится. //*Господь усмотрит.
И вторично воззвал к Аврааму Ангел Господень с неба
и сказал: Мною клянусь, говорит Господь, что, так как ты сделал сие дело, и не пожалел сына твоего, единственного твоего, [для Меня,]
то Я благословляя благословлю тебя и умножая умножу семя твое, как звезды небесные и как песок на берегу моря; и овладеет семя твое городами врагов своих;
и благословятся в семени твоем все народы земли за то, что ты послушался гласа Моего.
И возвратился Авраам к отрокам своим, и встали и пошли вместе в Вирсавию; и жил Авраам в Вирсавии.
После сих происшествий Аврааму возвестили, сказав: вот, и Милка родила Нахору, брату твоему, сынов:
Уца, первенца его, Вуза, брата сему, Кемуила, отца Арамова,
Кеседа, Хазо, Пилдаша, Идлафа и Вафуила;
от Вафуила родилась Ревекка. Восьмерых сих [сынов] родила Милка Нахору, брату Авраамову;
и наложница его, именем Реума, также родила Теваха, Гахама, Тахаша и Мааху.
1 Смерть Сарры. 3 Авраам покупает для её погребения пещеру Махпелу в Хевроне.
Жизни Сарриной было сто двадцать семь лет: вот лета жизни Сарриной;
и умерла Сарра в Кириаф-Арбе, [который на долине,] что ныне Хеврон, в земле Ханаанской. И пришел Авраам рыдать по Сарре и оплакивать ее.
И отошел Авраам от умершей своей, и говорил сынам Хетовым, и сказал:
я у вас пришлец и поселенец; дайте мне в собственность место для гроба между вами, чтобы мне умершую мою схоронить от глаз моих.
Сыны Хета отвечали Аврааму и сказали ему:
послушай нас, господин наш; ты князь Божий посреди нас; в лучшем из наших погребальных мест похорони умершую твою; никто из нас не откажет тебе в погребальном месте, для погребения [на нем] умершей твоей.
Авраам встал и поклонился народу земли той, сынам Хетовым;
и говорил им [Авраам] и сказал: если вы согласны, чтобы я похоронил умершую мою, то послушайте меня, попросите за меня Ефрона, сына Цохарова,
чтобы он отдал мне пещеру Махпелу, которая у него на конце поля его, чтобы за довольную цену отдал ее мне посреди вас, в собственность для погребения.
Ефрон же сидел посреди сынов Хетовых; и отвечал Ефрон Хеттеянин Аврааму вслух сынов Хета, всех входящих во врата города его, и сказал:
нет, господин мой, послушай меня: я даю тебе поле и пещеру, которая на нем, даю тебе, пред очами сынов народа моего дарю тебе ее, похорони умершую твою.
Авраам поклонился пред народом земли той
и говорил Ефрону вслух [всего] народа земли той и сказал: если послушаешь, я даю тебе за поле серебро; возьми у меня, и я похороню там умершую мою.
Ефрон отвечал Аврааму и сказал ему:
господин мой! послушай меня: земля стоит четыреста сиклей серебра; для меня и для тебя что это? похорони умершую твою.
Авраам выслушал Ефрона; и отвесил Авраам Ефрону серебра, сколько он объявил вслух сынов Хетовых, четыреста сиклей серебра, какое ходит у купцов.
И стало поле Ефроново, которое при Махпеле, против Мамре, поле и пещера, которая на нем, и все деревья, которые на поле, во всех пределах его вокруг,
владением Авраамовым пред очами сынов Хета, всех входящих во врата города его.
После сего Авраам похоронил Сарру, жену свою, в пещере поля в Махпеле, против Мамре, что ныне Хеврон, в земле Ханаанской.
Так достались Аврааму от сынов Хетовых поле и пещера, которая на нем, в собственность для погребения.
Раб по поручению Авраама приводит из города Нахора Ревекку, чтобы она была женою Исаака.
Авраам был уже стар и в летах преклонных. Господь благословил Авраама всем.
И сказал Авраам рабу своему, старшему в доме его, управлявшему всем, что у него было: положи руку твою под стегно мое
и клянись мне Господом, Богом неба и Богом земли, что ты не возьмешь сыну моему [Исааку] жены из дочерей Хананеев, среди которых я живу,
но пойдешь в землю мою, на родину мою [и к племени моему], и возьмешь [оттуда] жену сыну моему Исааку.
Раб сказал ему: может быть, не захочет женщина идти со мною в эту землю, должен ли я возвратить сына твоего в землю, из которой ты вышел?
Авраам сказал ему: берегись, не возвращай сына моего туда;
Господь, Бог неба [и Бог земли], Который взял меня из дома отца моего и из земли рождения моего, Который говорил мне и Который клялся мне, говоря: [тебе и] потомству твоему дам сию землю, – Он пошлет Ангела Своего пред тобою, и ты возьмешь жену сыну моему [Исааку] оттуда;
если же не захочет женщина идти с тобою [в землю сию], ты будешь свободен от сей клятвы моей; только сына моего не возвращай туда.
И положил раб руку свою под стегно Авраама, господина своего, и клялся ему в сем.
И взял раб из верблюдов господина своего десять верблюдов и пошел. В руках у него были также всякие сокровища господина его. Он встал и пошел в Месопотамию, в город Нахора,
и остановил верблюдов вне города, у колодезя воды, под вечер, в то время, когда выходят женщины черпать [воду],
и сказал: Господи, Боже господина моего Авраама! пошли ее сегодня навстречу мне и сотвори милость с господином моим Авраамом;
вот, я стою у источника воды, и дочери жителей города выходят черпать воду;
и девица, которой я скажу: наклони кувшин твой, я напьюсь, и которая скажет [мне]: пей, я и верблюдам твоим дам пить, [пока не напьются,] – вот та, которую Ты назначил рабу Твоему Исааку; и по сему узна́ю я, что Ты творишь милость с господином моим [Авраамом].
Еще не перестал он говорить [в уме своем], и вот, вышла Ревекка, которая родилась от Вафуила, сына Милки, жены Нахора, брата Авраамова, и кувшин ее на плече ее;
девица была прекрасна видом, дева, которой не познал муж. Она сошла к источнику, наполнила кувшин свой и пошла вверх.
И побежал раб навстречу ей и сказал: дай мне испить немного воды из кувшина твоего.
Она сказала: пей, господин мой. И тотчас спустила кувшин свой на руку свою и напоила его.
И, когда напоила его, сказала: я стану черпать и для верблюдов твоих, пока не напьются [все].
И тотчас вылила воду из кувшина своего в поило и побежала опять к колодезю почерпнуть [воды], и начерпала для всех верблюдов его.
Человек тот смотрел на нее с изумлением в молчании, желая уразуметь, благословил ли Господь путь его, или нет.
Когда верблюды перестали пить, тогда человек тот взял золотую серьгу, весом полсикля, и два запястья на руки ей, весом в десять сиклей золота;
[и спросил ее] и сказал: чья ты дочь? скажи мне, есть ли в доме отца твоего место нам ночевать?
Она сказала ему: я дочь Вафуила, сына Милки, которого она родила Нахору.
И еще сказала ему: у нас много соломы и корму, и есть место для ночлега.
И преклонился человек тот и поклонился Господу,
и сказал: благословен Господь Бог господина моего Авраама, Который не оставил господина моего милостью Своею и истиною Своею! Господь прямым путем привел меня к дому брата господина моего.
Девица побежала и рассказала об этом в доме матери своей.
У Ревекки был брат, именем Лаван. Лаван выбежал к тому человеку, к источнику.
И когда он увидел серьгу и запястья на руках у сестры своей и услышал слова Ревекки, сестры своей, которая говорила: так говорил со мною этот человек, – то пришел к человеку, и вот, он стоит при верблюдах у источника;
и сказал [ему]: войди, благословенный Господом; зачем ты стоишь вне? я приготовил дом и место для верблюдов.
И вошел человек. Лаван расседлал верблюдов и дал соломы и корму верблюдам, и воды умыть ноги ему и людям, которые были с ним;
и предложена была ему пища; но он сказал: не стану есть, доколе не скажу дела своего. И сказали: говори.
Он сказал: я раб Авраамов;
Господь весьма благословил господина моего, и он сделался великим: Он дал ему овец и волов, серебро и золото, рабов и рабынь, верблюдов и ослов;
Сарра, жена господина моего, уже состарившись, родила господину моему [одного] сына, которому он отдал все, что у него;
и взял с меня клятву господин мой, сказав: не бери жены сыну моему из дочерей Хананеев, в земле которых я живу,
а пойди в дом отца моего и к родственникам моим, и возьмешь [оттуда] жену сыну моему.
Я сказал господину моему: может быть, не пойдет женщина со мною.
Он сказал мне: Господь [Бог], пред лицем Которого я хожу, пошлет с тобою Ангела Своего и благоустроит путь твой, и возьмешь жену сыну моему из родных моих и из дома отца моего;
тогда будешь ты свободен от клятвы моей, когда сходишь к родственникам моим; и если они не дадут тебе, то будешь свободен от клятвы моей.
И пришел я ныне к источнику, и сказал: Господи, Боже господина моего Авраама! Если Ты благоустроишь путь, который я совершаю,
то вот, я стою у источника воды, [и дочери жителей города выходят черпать воду,] и девица, которая выйдет почерпать, и которой я скажу: дай мне испить немного из кувшина твоего,
и которая скажет мне: и ты пей, и верблюдам твоим я начерпаю, – вот жена, которую Господь назначил сыну господина моего [рабу Своему Исааку; и по сему узнаю я, что Ты творишь милость с господином моим Авраамом].
Еще не перестал я говорить в уме моем, и вот вышла Ревекка, и кувшин ее на плече ее, и сошла к источнику и почерпнула [воды]; и я сказал ей: напой меня.
Она тотчас спустила с себя кувшин свой [на руку свою] и сказала: пей, и верблюдов твоих я напою. И я пил, и верблюдов [моих] она напоила.
Я спросил ее и сказал: чья ты дочь? [скажи мне]. Она сказала: дочь Вафуила, сына Нахорова, которого родила ему Милка. И дал я серьги ей и запястья на руки ее.
И преклонился я и поклонился Господу, и благословил Господа, Бога господина моего Авраама, Который прямым путем привел меня, чтобы взять дочь брата господина моего за сына его.
И ныне скажите мне: намерены ли вы оказать милость и правду господину моему или нет? скажите мне, и я обращусь направо, или налево.
И отвечали Лаван и Вафуил и сказали: от Господа пришло это дело; мы не можем сказать тебе вопреки ни худого, ни доброго;
вот Ревекка пред тобою; возьми [ее] и пойди; пусть будет она женою сыну господина твоего, как сказал Господь.
Когда раб Авраамов услышал слова их, то поклонился Господу до земли.
И вынул раб серебряные вещи и золотые вещи и одежды и дал Ревекке; также и брату ее и матери ее дал богатые подарки.
И ели и пили он и люди, бывшие с ним, и переночевали. Когда же встали поутру, то он сказал: отпустите меня [и я пойду] к господину моему.
Но брат ее и мать ее сказали: пусть побудет с нами девица дней хотя десять, потом пойдешь.
Он сказал им: не удерживайте меня, ибо Господь благоустроил путь мой; отпустите меня, и я пойду к господину моему.
Они сказали: призовем девицу и спросим, что она скажет.
И призвали Ревекку и сказали ей: пойдешь ли с этим человеком? Она сказала: пойду.
И отпустили Ревекку, сестру свою, и кормилицу ее, и раба Авраамова, и людей его.
И благословили Ревекку и сказали ей: сестра наша! да родятся от тебя тысячи тысяч, и да владеет потомство твое жилищами врагов твоих!
И встала Ревекка и служанки ее, и сели на верблюдов, и поехали за тем человеком. И раб взял Ревекку и пошел.
А Исаак пришел из Беэр-лахай-рои, ибо жил он в земле полуденной.
При наступлении вечера Исаак вышел в поле поразмыслить, и возвел очи свои, и увидел: вот, идут верблюды.
Ревекка взглянула, и увидела Исаака, и спустилась с верблюда.
И сказала рабу: кто этот человек, который идет по полю навстречу нам? Раб сказал: это господин мой. И она взяла покрывало и покрылась.
Раб же сказал Исааку все, что сделал.
И ввел ее Исаак в шатер Сарры, матери своей, и взял Ревекку, и она сделалась ему женою, и он возлюбил ее; и утешился Исаак в печали по [Сарре,] матери своей.
1 Дети Авраама от Хеттуры. 5 Смерть и погребение Авраама. 12 Потомки Измаила. 19 Рождение Исава и Иакова. 27 Исав продает первородство Иакову за чечевичную похлебку.
И взял Авраам еще жену, именем Хеттуру.
Она родила ему Зимрана, Иокшана, Медана, Мадиана, Ишбака и Шуаха.
Иокшан родил Шеву, [Фемана] и Дедана. Сыны Дедана были: [Рагуил, Навдеил,] Ашурим, Летушим и Леюмим.
Сыны Мадиана: Ефа, Ефер, Ханох, Авида и Елдага. Все сии сыны Хеттуры.
И отдал Авраам все, что было у него, Исааку [сыну своему],
а сынам наложниц, которые были у Авраама, дал Авраам подарки и отослал их от Исаака, сына своего, еще при жизни своей, на восток, в землю восточную.
Дней жизни Авраамовой, которые он прожил, было сто семьдесят пять лет;
и скончался Авраам, и умер в старости доброй, престарелый и насыщенный [жизнью], и приложился к народу своему.
И погребли его Исаак и Измаил, сыновья его, в пещере Махпеле, на поле Ефрона, сына Цохара, Хеттеянина, которое против Мамре,
на поле [и в пещере], которые Авраам приобрел от сынов Хетовых. Там погребены Авраам и Сарра, жена его.
По смерти Авраама Бог благословил Исаака, сына его. Исаак жил при Беэр-лахай-рои.
Вот родословие Измаила, сына Авраамова, которого родила Аврааму Агарь Египтянка, служанка Саррина;
и вот имена сынов Измаиловых, имена их по родословию их: первенец Измаилов Наваиоф, за ним Кедар, Адбеел, Мивсам,
Мишма, Дума, Масса,
Хадад, Фема, Иетур, Нафиш и Кедма.
Сии суть сыны Измаиловы, и сии имена их, в селениях их, в кочевьях их. Это двенадцать князей племен их.
Лет же жизни Измаиловой было сто тридцать семь лет; и скончался он, и умер, и приложился к народу своему.
Они жили от Хавилы до Сура, что пред Египтом, как идешь к Ассирии. Они поселились пред лицем всех братьев своих.
Вот родословие Исаака, сына Авраамова. Авраам родил Исаака.
Исаак был сорока лет, когда он взял себе в жену Ревекку, дочь Вафуила Арамеянина из Месопотамии, сестру Лавана Арамеянина.
И молился Исаак Господу о [Ревекке] жене своей, потому что она была неплодна; и Господь услышал его, и зачала Ревекка, жена его.
Сыновья в утробе ее стали биться, и она сказала: если так будет, то для чего мне это? И пошла вопросить Господа.
Господь сказал ей: два племени во чреве твоем, и два различных народа произойдут из утробы твоей; один народ сделается сильнее другого, и больший будет служить меньшему.
И настало время родить ей: и вот близнецы в утробе ее.
Первый вышел красный, весь, как кожа, косматый; и нарекли ему имя Исав.
Потом вышел брат его, держась рукою своею за пяту Исава; и наречено ему имя Иаков. Исаак же был шестидесяти лет, когда они родились [от Ревекки].
Дети выросли, и стал Исав человеком искусным в звероловстве, человеком полей; а Иаков человеком кротким, живущим в шатрах.
Исаак любил Исава, потому что дичь его была по вкусу его, а Ревекка любила Иакова.
И сварил Иаков кушанье; а Исав пришел с поля усталый.
И сказал Исав Иакову: дай мне поесть красного, красного этого, ибо я устал. От сего дано ему прозвание: Едом.
Но Иаков сказал [Исаву]: продай мне теперь же свое первородство.
Исав сказал: вот, я умираю, что мне в этом первородстве?
Иаков сказал [ему]: поклянись мне теперь же. Он поклялся ему, и продал [Исав] первородство свое Иакову.
И дал Иаков Исаву хлеба и кушанья из чечевицы; и он ел и пил, и встал и пошел; и пренебрег Исав первородство.
1 Господь подтверждает Исааку обетование, данное Аврааму. 6 Авимелех, Исаак и Ревекка. 12 Исаак, разбогатев, вступает в союз с Авимелехом, селится в Беэр–шиве. 34 Жены хеттеянки Исава.
Был голод в земле, сверх прежнего голода, который был во дни Авраама; и пошел Исаак к Авимелеху, царю Филистимскому, в Герар.
Господь явился ему и сказал: не ходи в Египет; живи в земле, о которой Я скажу тебе,
странствуй по сей земле, и Я буду с тобою и благословлю тебя, ибо тебе и потомству твоему дам все земли сии и исполню клятву [Мою], которою Я клялся Аврааму, отцу твоему;
умножу потомство твое, как звезды небесные, и дам потомству твоему все земли сии; благословятся в семени твоем все народы земные,
за то, что Авраам [отец твой] послушался гласа Моего и соблюдал, что Мною заповедано было соблюдать: повеления Мои, уставы Мои и законы Мои.
Исаак поселился в Гераре.
Жители места того спросили о [Ревекке] жене его, и он сказал: это сестра моя; потому что боялся сказать: жена моя, чтобы не убили меня, думал он, жители места сего за Ревекку, потому что она прекрасна видом.
Но когда уже много времени он там прожил, Авимелех, царь Филистимский, посмотрев в окно, увидел, что Исаак играет с Ревеккою, женою своею.
И призвал Авимелех Исаака и сказал: вот, это жена твоя; как же ты сказал: она сестра моя? Исаак сказал ему: потому что я думал, не умереть бы мне ради ее.
Но Авимелех сказал [ему]: что это ты сделал с нами? едва один из народа [моего] не совокупился с женою твоею, и ты ввел бы нас в грех.
И дал Авимелех повеление всему народу, сказав: кто прикоснется к сему человеку и к жене его, тот предан будет смерти.
И сеял Исаак в земле той и получил в тот год ячменя во сто крат: так благословил его Господь.
И стал великим человек сей и возвеличивался больше и больше до того, что стал весьма великим.
У него были стада мелкого и стада крупного скота и множество пахотных полей, и Филистимляне стали завидовать ему.
И все колодези, которые выкопали рабы отца его при жизни отца его Авраама, Филистимляне завалили и засыпали землею.
И Авимелех сказал Исааку: удались от нас, ибо ты сделался гораздо сильнее нас.
И Исаак удалился оттуда, и расположился шатрами в долине Герарской, и поселился там.
И вновь выкопал Исаак колодези воды, которые выкопаны были во дни Авраама, отца его, и которые завалили Филистимляне по смерти Авраама [отца его]; и назвал их теми же именами, которыми назвал их [Авраам,] отец его.
И копали рабы Исааковы в долине [Герарской] и нашли там колодезь воды живой.
И спорили пастухи Герарские с пастухами Исаака, говоря: наша вода. И он нарек колодезю имя: Есек, потому что спорили с ним.
[Когда двинулся оттуда Исаак,] выкопали другой колодезь; спорили также и о нем; и он нарек ему имя: Ситна.
И он двинулся отсюда и выкопал иной колодезь, о котором уже не спорили, и нарек ему имя: Реховоф, ибо, сказал он, теперь Господь дал нам пространное место, и мы размножимся на земле.
Оттуда перешел он в Вирсавию.
И в ту ночь явился ему Господь и сказал: Я Бог Авраама, отца твоего; не бойся, ибо Я с тобою; и благословлю тебя и умножу потомство твое, ради [отца твоего] Авраама, раба Моего.
И он устроил там жертвенник и призвал имя Господа. И раскинул там шатер свой, и выкопали там рабы Исааковы колодезь, [в долине Герарской].
Пришел к нему из Герара Авимелех и Ахузаф, друг его, и Фихол, военачальник его.
Исаак сказал им: для чего вы пришли ко мне, когда вы возненавидели меня и выслали меня от себя?
Они сказали: мы ясно увидели, что Господь с тобою, и потому мы сказали: поставим между нами и тобою клятву и заключим с тобою союз,
чтобы ты не делал нам зла, как и мы не коснулись до тебя, а делали тебе одно доброе и отпустили тебя с миром; теперь ты благословен Господом.
Он сделал им пиршество, и они ели и пили.
И встав рано утром, поклялись друг другу; и отпустил их Исаак, и они пошли от него с миром.
В тот же день пришли рабы Исааковы и известили его о колодезе, который копали они, и сказали ему: мы нашли воду.
И он назвал его: Шива. Посему имя городу тому Беэршива [Вирсавия] до сего дня.
И был Исав сорока лет, и взял себе в жены Иегудифу, дочь Беэра Хеттеянина, и Васемафу, дочь Елона Хеттеянина;
и они были в тягость Исааку и Ревекке.
1 Исаак перед смертью хочет благословить Исава. 6 По наущению Ревекки Иаков обманом получает благословение. 30 Исав возвращается в гневе и получает другое благословение. 41 Угроза Исава Иакову, которого Ревекка отсылает из дому.
Когда Исаак состарился и притупилось зрение глаз его, он призвал старшего сына своего Исава и сказал ему: сын мой! Тот сказал ему: вот я.
[Исаак] сказал: вот, я состарился; не знаю дня смерти моей;
возьми теперь орудия твои, колчан твой и лук твой, пойди в поле, и налови мне дичи,
и приготовь мне кушанье, какое я люблю, и принеси мне есть, чтобы благословила тебя душа моя, прежде нежели я умру.
Ревекка слышала, когда Исаак говорил сыну своему Исаву. И пошел Исав в поле достать и принести дичи;
а Ревекка сказала [меньшему] сыну своему Иакову: вот, я слышала, как отец твой говорил брату твоему Исаву:
принеси мне дичи и приготовь мне кушанье; я поем и благословлю тебя пред лицем Господним, пред смертью моею.
Теперь, сын мой, послушайся слов моих в том, что я прикажу тебе:
пойди в стадо и возьми мне оттуда два козленка [молодых] хороших, и я приготовлю из них отцу твоему кушанье, какое он любит,
а ты принесешь отцу твоему, и он поест, чтобы благословить тебя пред смертью своею.
Иаков сказал Ревекке, матери своей: Исав, брат мой, человек косматый, а я человек гладкий;
может статься, ощупает меня отец мой, и я буду в глазах его обманщиком и наведу на себя проклятие, а не благословение.
Мать его сказала ему: на мне пусть будет проклятие твое, сын мой, только послушайся слов моих и пойди, принеси мне.
Он пошел, и взял, и принес матери своей; и мать его сделала кушанье, какое любил отец его.
И взяла Ревекка богатую одежду старшего сына своего Исава, бывшую у ней в доме, и одела [в нее] младшего сына своего Иакова;
а руки его и гладкую шею его обложила кожею козлят;
и дала кушанье и хлеб, которые она приготовила, в руки Иакову, сыну своему.
Он вошел к отцу своему и сказал: отец мой! Тот сказал: вот я; кто ты, сын мой?
Иаков сказал отцу своему: я Исав, первенец твой; я сделал, как ты сказал мне; встань, сядь и поешь дичи моей, чтобы благословила меня душа твоя.
И сказал Исаак сыну своему: что так скоро нашел ты, сын мой? Он сказал: потому что Господь Бог твой послал мне навстречу.
И сказал Исаак Иакову: подойди [ко мне], я ощупаю тебя, сын мой, ты ли сын мой Исав, или нет?
Иаков подошел к Исааку, отцу своему, и он ощупал его и сказал: голос, голос Иакова; а руки, руки Исавовы.
И не узнал его, потому что руки его были, как руки Исава, брата его, косматые; и благословил его
и сказал: ты ли сын мой Исав? Он отвечал: я.
Исаак сказал: подай мне, я поем дичи сына моего, чтобы благословила тебя душа моя. Иаков подал ему, и он ел; принес ему и вина, и он пил.
Исаак, отец его, сказал ему: подойди [ко мне], поцелуй меня, сын мой.
Он подошел и поцеловал его. И ощутил Исаак запах от одежды его и благословил его и сказал: вот, запах от сына моего, как запах от поля [полного], которое благословил Господь;
да даст тебе Бог от росы небесной и от тука земли, и множество хлеба и вина;
да послужат тебе народы, и да поклонятся тебе племена; будь господином над братьями твоими, и да поклонятся тебе сыны матери твоей; проклинающие тебя – прокляты; благословляющие тебя – благословенны!
Как скоро совершил Исаак благословение над Иаковом [сыном своим], и как только вышел Иаков от лица Исаака, отца своего, Исав, брат его, пришел с ловли своей.
Приготовил и он кушанье, и принес отцу своему, и сказал отцу своему: встань, отец мой, и поешь дичи сына твоего, чтобы благословила меня душа твоя.
Исаак же, отец его, сказал ему: кто ты? Он сказал: я сын твой, первенец твой, Исав.
И вострепетал Исаак весьма великим трепетом, и сказал: кто ж это, который достал [мне] дичи и принес мне, и я ел от всего, прежде нежели ты пришел, и я благословил его? он и будет благословен.
Исав, выслушав слова отца своего [Исаака], поднял громкий и весьма горький вопль и сказал отцу своему: отец мой! благослови и меня.
Но он сказал [ему]: брат твой пришел с хитростью и взял благословение твое.
И сказал [Исав]: не потому ли дано ему имя: Иаков, что он запнул меня уже два раза? Он взял первородство мое, и вот, теперь взял благословение мое. И еще сказал [Исав отцу своему]: неужели ты не оставил [и] мне благословения?
Исаак отвечал Исаву: вот, я поставил его господином над тобою и всех братьев его отдал ему в рабы; одарил его хлебом и вином; что же я сделаю для тебя, сын мой?
Но Исав сказал отцу своему: неужели, отец мой, одно у тебя благословение? благослови и меня, отец мой! И [как Исаак молчал,] возвысил Исав голос свой и заплакал.
И отвечал Исаак, отец его, и сказал ему: вот, от тука земли будет обитание твое и от росы небесной свыше;
и ты будешь жить мечом твоим и будешь служить брату твоему; будет же время, когда воспротивишься и свергнешь иго его с выи твоей.
И возненавидел Исав Иакова за благословение, которым благословил его отец его; и сказал Исав в сердце своем: приближаются дни плача по отце моем, и я убью Иакова, брата моего.
И пересказаны были Ревекке слова Исава, старшего сына ее; и она послала, и призвала младшего сына своего Иакова, и сказала ему: вот, Исав, брат твой, грозит убить тебя;
и теперь, сын мой, послушайся слов моих, встань, беги [в Месопотамию] к Лавану, брату моему, в Харран,
и поживи у него несколько времени, пока утолится ярость брата твоего,
пока утолится гнев брата твоего на тебя, и он позабудет, что ты сделал ему: тогда я пошлю и возьму тебя оттуда; для чего мне в один день лишиться обоих вас?
И сказала Ревекка Исааку: я жизни не рада от дочерей Хеттейских; если Иаков возьмет жену из дочерей Хеттейских, каковы эти, из дочерей этой земли, то к чему мне и жизнь?
1 Исаак отправляет Иакова к Лавану за женою. 6 Исав женится на дочери Измаила. 10 Сон Иакова; лестница, достигающая неба; обетование Божие Иакову. 16 Вефиль; обет Иакова.
И призвал Исаак Иакова и благословил его, и заповедал ему и сказал: не бери себе жены из дочерей Ханаанских;
встань, пойди в Месопотамию, в дом Вафуила, отца матери твоей, и возьми себе жену оттуда, из дочерей Лавана, брата матери твоей;
Бог же Всемогущий да благословит тебя, да расплодит тебя и да размножит тебя, и да будет от тебя множество народов,
и да даст тебе благословение Авраама [отца моего], тебе и потомству твоему с тобою, чтобы тебе наследовать землю странствования твоего, которую Бог дал Аврааму!
И отпустил Исаак Иакова, и он пошел в Месопотамию к Лавану, сыну Вафуила Арамеянина, к брату Ревекки, матери Иакова и Исава.
Исав увидел, что Исаак благословил Иакова и благословляя послал его в Месопотамию, взять себе жену оттуда, и заповедал ему, сказав: не бери жены из дочерей Ханаанских;
и что Иаков послушался отца своего и матери своей и пошел в Месопотамию.
И увидел Исав, что дочери Ханаанские не угодны Исааку, отцу его;
и пошел Исав к Измаилу и взял себе жену Махалафу, дочь Измаила, сына Авраамова, сестру Наваиофову, сверх других жен своих.
Иаков же вышел из Вирсавии и пошел в Харран,
и пришел на одно место, и остался там ночевать, потому что зашло солнце. И взял один из камней того места, и положил себе изголовьем, и лег на том месте.
И увидел во сне: вот, лестница стоит на земле, а верх ее касается неба; и вот, Ангелы Божии восходят и нисходят по ней.
И вот, Господь стоит на ней и говорит: Я Господь, Бог Авраама, отца твоего, и Бог Исаака; [не бойся]. Землю, на которой ты лежишь, Я дам тебе и потомству твоему;
и будет потомство твое, как песок земной; и распространишься к морю и к востоку, и к северу и к полудню; и благословятся в тебе и в семени твоем все племена земные;
и вот Я с тобою, и сохраню тебя везде, куда ты ни пойдешь; и возвращу тебя в сию землю, ибо Я не оставлю тебя, доколе не исполню того, что Я сказал тебе.
Иаков пробудился от сна своего и сказал: истинно Господь присутствует на месте сем; а я не знал!
И убоялся и сказал: как страшно сие место! это не иное что, как дом Божий, это врата небесные.
И встал Иаков рано утром, и взял камень, который он положил себе изголовьем, и поставил его памятником, и возлил елей на верх его.
И нарек [Иаков] имя месту тому: Вефиль*, а прежнее имя того города было: Луз. //*Дом Божий.
И положил Иаков обет, сказав: если [Господь] Бог будет со мною и сохранит меня в пути сем, в который я иду, и даст мне хлеб есть и одежду одеться,
и я в мире возвращусь в дом отца моего, и будет Господь моим Богом, –
то этот камень, который я поставил памятником, будет [у меня] домом Божиим; и из всего, что Ты, Боже, даруешь мне, я дам Тебе десятую часть.
1 Встреча Иакова с Рахилью и Лаваном. 15 Иаков служит Лавану семь лет за Лию и семь за Рахиль. 31 Дети Лии: Рувим, Симеон, Левий и Иуда.
И встал Иаков и пошел в землю сынов востока [к Лавану, сыну Вафуила Арамеянина, к брату Ревекки, матери Иакова и Исава].
И увидел: вот, на поле колодезь, и там три стада мелкого скота, лежавшие около него, потому что из того колодезя поили стада. Над устьем колодезя был большой камень.
Когда собирались туда все стада, отваливали камень от устья колодезя и поили овец; потом опять клали камень на свое место, на устье колодезя.
Иаков сказал им [пастухам]: братья мои! откуда вы? Они сказали: мы из Харрана.
Он сказал им: знаете ли вы Лавана, сына Нахорова? Они сказали: знаем.
Он еще сказал им: здравствует ли он? Они сказали: здравствует; и вот, Рахиль, дочь его, идет с овцами.
И сказал [Иаков]: вот, дня еще много; не время собирать скот; напойте овец и пойдите, пасите.
Они сказали: не можем, пока не соберутся все стада, и не отвалят камня от устья колодезя; тогда будем мы поить овец.
Еще он говорил с ними, как пришла Рахиль [дочь Лавана] с мелким скотом отца своего, потому что она пасла [мелкий скот отца своего].
Когда Иаков увидел Рахиль, дочь Лавана, брата матери своей, и овец Лавана, брата матери своей, то подошел Иаков, отвалил камень от устья колодезя и напоил овец Лавана, брата матери своей.
И поцеловал Иаков Рахиль и возвысил голос свой и заплакал.
И сказал Иаков Рахили, что он родственник отцу ее и что он сын Ревеккин. А она побежала и сказала отцу своему [всё сие].
Лаван, услышав о Иакове, сыне сестры своей, выбежал ему навстречу, обнял его и поцеловал его, и ввел его в дом свой; и он рассказал Лавану всё сие.
Лаван же сказал ему: подлинно ты кость моя и плоть моя. И жил у него Иаков целый месяц.
И Лаван сказал Иакову: неужели ты даром будешь служить мне, потому что ты родственник? скажи мне, что заплатить тебе?
У Лавана же было две дочери; имя старшей: Лия; имя младшей: Рахиль.
Лия была слаба глазами, а Рахиль была красива станом и красива лицем.
Иаков полюбил Рахиль и сказал: я буду служить тебе семь лет за Рахиль, младшую дочь твою.
Лаван сказал [ему]: лучше отдать мне ее за тебя, нежели отдать ее за другого кого; живи у меня.
И служил Иаков за Рахиль семь лет; и они показались ему за несколько дней, потому что он любил ее.
И сказал Иаков Лавану: дай жену мою, потому что мне уже исполнилось время, чтобы войти к ней.
Лаван созвал всех людей того места и сделал пир.
Вечером же взял [Лаван] дочь свою Лию и ввел ее к нему; и вошел к ней [Иаков].
И дал Лаван служанку свою Зелфу в служанки дочери своей Лии.
Утром же оказалось, что это Лия. И [Иаков] сказал Лавану: что это сделал ты со мною? не за Рахиль ли я служил у тебя? зачем ты обманул меня?
Лаван сказал: в нашем месте так не делают, чтобы младшую выдать прежде старшей;
окончи неделю этой, потом дадим тебе и ту за службу, которую ты будешь служить у меня еще семь лет других.
Иаков так и сделал и окончил неделю этой. И [Лаван] дал Рахиль, дочь свою, ему в жену.
И дал Лаван служанку свою Валлу в служанки дочери своей Рахили.
[Иаков] вошел и к Рахили, и любил Рахиль больше, нежели Лию; и служил у него еще семь лет других.
Господь [Бог] узрел, что Лия была нелюбима, и отверз утробу ее, а Рахиль была неплодна.
Лия зачала и родила [Иакову] сына, и нарекла ему имя: Рувим, потому что сказала она: Господь призрел на мое бедствие [и дал мне сына], ибо теперь будет любить меня муж мой.
И зачала [Лия] опять и родила [Иакову второго] сына, и сказала: Господь услышал, что я нелюбима, и дал мне и сего. И нарекла ему имя: Симеон.
И зачала еще и родила сына, и сказала: теперь-то прилепится ко мне муж мой, ибо я родила ему трех сынов. От сего наречено ему имя: Левий.
И еще зачала и родила сына, и сказала: теперь-то я восхвалю Господа. Посему нарекла ему имя Иуда. И перестала рождать.
1 Дети Валлы: Дан, Неффалим. Дети Зелфы: Гад, Асир. Дети Лии: Иссахар, Завулон, Дина. 22 Сын Рахили: Иосиф. 25 Договор Иакова с Лаваном о его награде. 37 Иаков увеличивает свои стада.
И увидела Рахиль, что она не рождает детей Иакову, и позавидовала Рахиль сестре своей, и сказала Иакову: дай мне детей, а если не так, я умираю.
Иаков разгневался на Рахиль и сказал [ей]: разве я Бог, Который не дал тебе плода чрева?
Она сказала: вот служанка моя Валла; войди к ней; пусть она родит на колени мои, чтобы и я имела детей от нее.
И дала она Валлу, служанку свою, в жену ему; и вошел к ней Иаков.
Валла [служанка Рахилина] зачала и родила Иакову сына.
И сказала Рахиль: судил мне Бог, и услышал голос мой, и дал мне сына. Посему нарекла ему имя: Дан.
И еще зачала и родила Валла, служанка Рахилина, другого сына Иакову.
И сказала Рахиль: борьбою сильною боролась я с сестрою моею и превозмогла. И нарекла ему имя: Неффалим.
Лия увидела, что перестала рождать, и взяла служанку свою Зелфу, и дала ее Иакову в жену, [и он вошел к ней].
И Зелфа, служанка Лиина, [зачала и] родила Иакову сына.
И сказала Лия: прибавилось. И нарекла ему имя: Гад.
И [еще зачала] Зелфа, служанка Лии, [и] родила другого сына Иакову.
И сказала Лия: к благу моему, ибо блаженною будут называть меня женщины. И нарекла ему имя: Асир.
Рувим пошел во время жатвы пшеницы, и нашел мандрагоровые яблоки в поле, и принес их Лии, матери своей. И Рахиль сказала Лии [сестре своей]: дай мне мандрагоров сына твоего.
Но [Лия] сказала ей: неужели мало тебе завладеть мужем моим, что ты домогаешься и мандрагоров сына моего? Рахиль сказала: так пусть он ляжет с тобою эту ночь, за мандрагоры сына твоего.
Иаков пришел с поля вечером, и Лия вышла ему навстречу и сказала: войди ко мне [сегодня], ибо я купила тебя за мандрагоры сына моего. И лег он с нею в ту ночь.
И услышал Бог Лию, и она зачала и родила Иакову пятого сына.
И сказала Лия: Бог дал возмездие мне за то, что я отдала служанку мою мужу моему. И нарекла ему имя: Иссахар [что значит возмездие].
И еще зачала Лия и родила Иакову шестого сына.
И сказала Лия: Бог дал мне прекрасный дар; теперь будет жить у меня муж мой, ибо я родила ему шесть сынов. И нарекла ему имя: Завулон.
Потом родила дочь и нарекла ей имя: Дина.
И вспомнил Бог о Рахили, и услышал ее Бог, и отверз утробу ее.
Она зачала и родила [Иакову] сына, и сказала [Рахиль]: снял Бог позор мой.
И нарекла ему имя: Иосиф, сказав: Господь даст мне и другого сына.
После того, как Рахиль родила Иосифа, Иаков сказал Лавану: отпусти меня, и пойду я в свое место, и в свою землю;
отдай [мне] жен моих и детей моих, за которых я служил тебе, и я пойду, ибо ты знаешь службу мою, какую я служил тебе.
И сказал ему Лаван: о, если бы я нашел благоволение пред очами твоими! я примечаю, что за тебя Господь благословил меня.
И сказал: назначь себе награду от меня, и я дам [тебе].
И сказал ему [Иаков]: ты знаешь, как я служил тебе, и каков стал скот твой при мне;
ибо мало было у тебя до меня, а стало много; Господь благословил тебя с приходом моим; когда же я буду работать для своего дома?
И сказал [ему Лаван]: что дать тебе? Иаков сказал [ему]: не давай мне ничего. Если только сделаешь мне, что́ я скажу, то я опять буду пасти и стеречь овец твоих.
Я пройду сегодня по всему стаду овец твоих; отдели из него всякий скот с крапинами и с пятнами, всякую скотину черную из овец, также с пятнами и с крапинами из коз. Такой скот будет наградою мне [и будет мой].
И будет говорить за меня пред тобою справедливость моя в следующее время, когда придешь посмотреть награду мою. Всякая из коз не с крапинами и не с пятнами, и из овец не черная, краденое это у меня.
Лаван сказал [ему]: хорошо, пусть будет по твоему слову.
И отделил в тот день козлов пестрых и с пятнами, и всех коз с крапинами и с пятнами, всех, на которых было несколько белого, и всех черных овец, и отдал на руки сыновьям своим;
и назначил расстояние между собою и между Иаковом на три дня пути. Иаков же пас остальной мелкий скот Лаванов.
И взял Иаков свежих прутьев тополевых, миндальных и яворовых, и вырезал на них [Иаков] белые полосы, сняв кору до белизны, которая на прутьях,
и положил прутья с нарезкою перед скотом в водопойных корытах, куда скот приходил пить, и где, приходя пить, зачинал пред прутьями.
И зачинал скот пред прутьями, и рождался скот пестрый, и с крапинами, и с пятнами.
И отделял Иаков ягнят и ставил скот лицем к пестрому и всему черному скоту Лаванову; и держал свои стада особо и не ставил их вместе со скотом Лавана.
Каждый раз, когда зачинал скот крепкий, Иаков клал прутья в корытах пред глазами скота, чтобы он зачинал пред прутьями.
А когда зачинал скот слабый, тогда он не клал. И доставался слабый скот Лавану, а крепкий Иакову.
И сделался этот человек весьма, весьма богатым, и было у него множество мелкого скота [и крупного скота], и рабынь, и рабов, и верблюдов, и ослов.
1 Иаков объявляет женам призыв Божий вернуться в родную землю; их согласие. 17 Иаков со своей семьей и стадами отправляется в путь тайно. 25 Лаван догоняет его. 43 Они заключают союз в Мицпе.
И услышал [Иаков] слова сынов Лавановых, которые говорили: Иаков завладел всем, что было у отца нашего, и из имения отца нашего составил все богатство сие.
И увидел Иаков лице Лавана, и вот, оно не таково к нему, как было вчера и третьего дня.
И сказал Господь Иакову: возвратись в землю отцов твоих и на родину твою; и Я буду с тобою.
И послал Иаков, и призвал Рахиль и Лию в поле, к стаду мелкого скота своего,
и сказал им: я вижу лице отца вашего, что оно ко мне не таково, как было вчера и третьего дня; но Бог отца моего был со мною;
вы сами знаете, что я всеми силами служил отцу вашему,
а отец ваш обманывал меня и раз десять переменял награду мою; но Бог не попустил ему сделать мне зло.
Когда сказал он, что скот с крапинами будет тебе в награду, то скот весь родил с крапинами. А когда он сказал: пестрые будут тебе в награду, то скот весь и родил пестрых.
И отнял Бог [весь] скот у отца вашего и дал [его] мне.
Однажды в такое время, когда скот зачинает, я взглянул и увидел во сне, и вот козлы [и овны], поднявшиеся на скот [на коз и овец] пестрые, с крапинами и пятнами.
Ангел Божий сказал мне во сне: Иаков! Я сказал: вот я.
Он сказал: возведи очи твои и посмотри: все козлы [и овны], поднявшиеся на скот [на коз и овец], пестрые, с крапинами и с пятнами, ибо Я вижу все, что Лаван делает с тобою;
Я Бог [явившийся тебе] в Вефиле, где ты возлил елей на памятник и где ты дал Мне обет; теперь встань, выйди из земли сей и возвратись в землю родины твоей [и Я буду с тобою].
Рахиль и Лия сказали ему в ответ: есть ли еще нам доля и наследство в доме отца нашего?
не за чужих ли он нас почитает? ибо он продал нас и съел даже серебро наше;
посему все [имение и] богатство, которое Бог отнял у отца нашего, есть наше и детей наших; итак делай все, что Бог сказал тебе.
И встал Иаков, и посадил детей своих и жен своих на верблюдов,
и взял с собою весь скот свой и все богатство свое, которое приобрел, скот собственный его, который он приобрел в Месопотамии, [и все свое,] чтобы идти к Исааку, отцу своему, в землю Ханаанскую.
И как Лаван пошел стричь скот свой, то Рахиль похитила идолов, которые были у отца ее.
Иаков же похитил сердце у Лавана Арамеянина, потому что не известил его, что удаляется.
И ушел со всем, что у него было; и, встав, перешел реку и направился к горе Галаад.
На третий день сказали Лавану [Арамеянину], что Иаков ушел.
Тогда он взял с собою [сынов и] родственников своих, и гнался за ним семь дней, и догнал его на горе Галаад.
И пришел Бог к Лавану Арамеянину ночью во сне и сказал ему: берегись, не говори Иакову ни доброго, ни худого.
И догнал Лаван Иакова; Иаков же поставил шатер свой на горе, и Лаван со сродниками своими поставил на горе Галаад.
И сказал Лаван Иакову: что ты сделал? для чего ты обманул меня, и увел дочерей моих, как плененных оружием?
зачем ты убежал тайно, и укрылся от меня, и не сказал мне? я отпустил бы тебя с веселием и с песнями, с тимпаном и с гуслями;
ты не позволил мне даже поцеловать внуков моих и дочерей моих; безрассудно ты сделал.
Есть в руке моей сила сделать вам зло; но Бог отца вашего вчера говорил ко мне и сказал: берегись, не говори Иакову ни хорошего, ни худого.
Но пусть бы ты ушел, потому что ты нетерпеливо захотел быть в доме отца твоего, – зачем ты украл богов моих?
Иаков отвечал Лавану и сказал: я боялся, ибо я думал, не отнял бы ты у меня дочерей своих [и всего моего].
[И сказал Иаков:] у кого найдешь богов твоих, тот не будет жив; при родственниках наших узнавай, что [есть твоего] у меня, и возьми себе. [Но он ничего у него не узнал.] Иаков не знал, что Рахиль [жена его] украла их.
И ходил Лаван в шатер Иакова, и в шатер Лии, и в шатер двух рабынь, [и обыскивал,] но не нашел. И, выйдя из шатра Лии, вошел в шатер Рахили.
Рахиль же взяла идолов, и положила их под верблюжье седло и села на них. И обыскал Лаван весь шатер; но не нашел.
Она же сказала отцу своему: да не прогневается господин мой, что я не могу встать пред тобою, ибо у меня обыкновенное женское. И [Лаван] искал [во всем шатре], но не нашел идолов.
Иаков рассердился и вступил в спор с Лаваном. И начал Иаков говорить и сказал Лавану: какая вина моя, какой грех мой, что ты преследуешь меня?
ты осмотрел у меня все вещи [в доме моем], что нашел ты из всех вещей твоего дома? покажи здесь пред родственниками моими и пред родственниками твоими; пусть они рассудят между нами обоими.
Вот, двадцать лет я был у тебя; овцы твои и козы твои не выкидывали; овнов стада твоего я не ел;
растерзанного зверем я не приносил к тебе, это был мой убыток; ты с меня взыскивал, днем ли что пропадало, ночью ли пропадало;
я томился днем от жара, а ночью от стужи, и сон мой убегал от глаз моих.
Таковы мои двадцать лет в доме твоем. Я служил тебе четырнадцать лет за двух дочерей твоих и шесть лет за скот твой, а ты десять раз переменял награду мою.
Если бы не был со мною Бог отца моего, Бог Авраама и страх Исаака, ты бы теперь отпустил меня ни с чем. Бог увидел бедствие мое и труд рук моих и вступился за меня вчера.
И отвечал Лаван и сказал Иакову: дочери – мои дочери; дети – мои дети; скот – мой скот, и все, что ты видишь, это мое: могу ли я что сделать теперь с дочерями моими и с детьми их, которые рождены ими?
Теперь заключим союз я и ты, и это будет свидетельством между мною и тобою. [При сем Иаков сказал ему: вот, с нами нет никого; смотри, Бог свидетель между мною и тобою.]
И взял Иаков камень и поставил его памятником.
И сказал Иаков родственникам своим: наберите камней. Они взяли камни, и сделали холм, и ели [и пили] там на холме. [И сказал ему Лаван: холм сей свидетель сегодня между мною и тобою.]
И назвал его Лаван: Иегар-Сагадуфа; а Иаков назвал его Галаадом.
И сказал Лаван [Иакову]: сегодня этот холм [и памятник, который я поставил,] между мною и тобою свидетель. Посему и наречено ему имя: Галаад,
также: Мицпа, оттого, что Лаван сказал: да надзирает Господь надо мною и над тобою, когда мы скроемся друг от друга;
если ты будешь худо поступать с дочерями моими, или если возьмешь жен сверх дочерей моих, то, хотя нет человека между нами, [который бы видел,] но смотри, Бог свидетель между мною и между тобою.
И сказал Лаван Иакову: вот холм сей и вот памятник, который я поставил между мною и тобою;
этот холм свидетель, и этот памятник свидетель, что ни я не перейду к тебе за этот холм, ни ты не перейдешь ко мне за этот холм и за этот памятник, для зла;
Бог Авраамов и Бог Нахоров да судит между нами, Бог отца их. Иаков поклялся страхом отца своего Исаака.
И заколол Иаков жертву на горе и позвал родственников своих есть хлеб; и они ели хлеб [и пили] и ночевали на горе.
И встал Лаван рано утром и поцеловал внуков своих и дочерей своих, и благословил их. И пошел и возвратился Лаван в свое место.
1 Иаков идет навстречу Исаву; посылает подарки впереди себя. 25 Некто борется ночью с Иаковом в Пенуэле, благословляет его и дает ему имя Израиль.
А Иаков пошел путем своим. [И, взглянув, увидел ополчение Божие ополчившееся.] И встретили его Ангелы Божии.
Иаков, увидев их, сказал: это ополчение Божие. И нарек имя месту тому: Маханаим.
И послал Иаков пред собою вестников к брату своему Исаву в землю Сеир, в область Едом,
и приказал им, сказав: так скажите господину моему Исаву: вот что говорит раб твой Иаков: я жил у Лавана и прожил доныне;
и есть у меня волы и ослы и мелкий скот, и рабы и рабыни; и я послал известить о себе господина моего [Исава], дабы приобрести [рабу твоему] благоволение пред очами твоими.
И возвратились вестники к Иакову и сказали: мы ходили к брату твоему Исаву; он идет навстречу тебе, и с ним четыреста человек.
Иаков очень испугался и смутился; и разделил людей, бывших с ним, и скот мелкий и крупный и верблюдов на два стана.
И сказал [Иаков]: если Исав нападет на один стан и побьет его, то остальной стан может спастись.
И сказал Иаков: Боже отца моего Авраама и Боже отца моего Исаака, Господи [Боже], сказавший мне: возвратись в землю твою, на родину твою, и Я буду благотворить тебе!
Недостоин я всех милостей и всех благодеяний, которые Ты сотворил рабу Твоему, ибо я с посохом моим перешел этот Иордан, а теперь у меня два стана.
Избавь меня от руки брата моего, от руки Исава, ибо я боюсь его, чтобы он, придя, не убил меня [и] матери с детьми.
Ты сказал: Я буду благотворить тебе и сделаю потомство твое, как песок морской, которого не исчислить от множества.
И ночевал там Иаков в ту ночь. И взял из того, что у него было, [и послал] в подарок Исаву, брату своему:
двести коз, двадцать козлов, двести овец, двадцать овнов,
тридцать верблюдиц дойных с жеребятами их, сорок коров, десять волов, двадцать ослиц, десять ослов.
И дал в руки рабам своим каждое стадо особо и сказал рабам своим: пойдите предо мною и оставляйте расстояние от стада до стада.
И приказал первому, сказав: когда брат мой Исав встретится тебе и спросит тебя, говоря: чей ты? и куда идешь? и чье это стадо [идет] пред тобою?
то скажи: раба твоего Иакова; это подарок, посланный господину моему Исаву; вот, и сам он за нами [идет].
То же [что первому] приказал он и второму, и третьему, и всем, которые шли за стадами, говоря: так скажите Исаву, когда встретите его;
и скажите: вот, и раб твой Иаков [идет] за нами. Ибо он сказал сам в себе: умилостивлю его дарами, которые идут предо мною, и потом увижу лице его; может быть, и примет меня.
И пошли дары пред ним, а он ту ночь ночевал в стане.
И встал в ту ночь, и, взяв двух жен своих и двух рабынь своих, и одиннадцать сынов своих, перешел через Иавок вброд;
и, взяв их, перевел через поток, и перевел все, что у него было.
И остался Иаков один. И боролся Некто с ним до появления зари;
и, увидев, что не одолевает его, коснулся состава бедра его и повредил состав бедра у Иакова, когда он боролся с Ним.
И сказал [ему]: отпусти Меня, ибо взошла заря. Иаков сказал: не отпущу Тебя, пока не благословишь меня.
И сказал: как имя твое? Он сказал: Иаков.
И сказал [ему]: отныне имя тебе будет не Иаков, а Израиль, ибо ты боролся с Богом, и человеков одолевать будешь.
Спросил и Иаков, говоря: скажи [мне] имя Твое. И Он сказал: на что ты спрашиваешь о имени Моем? [оно чудно.] И благословил его там.
И нарек Иаков имя месту тому: Пенуэл; ибо, говорил он, я видел Бога лицем к лицу, и сохранилась душа моя.
И взошло солнце, когда он проходил Пенуэл; и хромал он на бедро свое.
Поэтому и доныне сыны Израилевы не едят жилы, которая на составе бедра, потому что Боровшийся коснулся жилы на составе бедра Иакова.
1 Примирение Иакова и Исава. 17 Иаков селится близ Сихема.
Взглянул Иаков и увидел, и вот, идет Исав, [брат его,] и с ним четыреста человек. И разделил [Иаков] детей Лии, Рахили и двух служанок.
И поставил [двух] служанок и детей их впереди, Лию и детей ее за ними, а Рахиль и Иосифа позади.
А сам пошел пред ними и поклонился до земли семь раз, подходя к брату своему.
И побежал Исав к нему навстречу и обнял его, и пал на шею его и целовал его, и плакали [оба].
И взглянул [Исав] и увидел жен и детей и сказал: кто это у тебя? Иаков сказал: дети, которых Бог даровал рабу твоему.
И подошли служанки и дети их и поклонились;
подошла и Лия и дети ее и поклонились; наконец подошли Иосиф и Рахиль и поклонились.
И сказал Исав: для чего у тебя это множество, которое я встретил? И сказал Иаков: дабы [рабу твоему] приобрести благоволение в очах господина моего.
Исав сказал: у меня много, брат мой; пусть будет твое у тебя.
Иаков сказал: нет, если я приобрел благоволение в очах твоих, прими дар мой от руки моей, ибо я увидел лице твое, как бы кто увидел лице Божие, и ты был благосклонен ко мне;
прими благословение мое, которое я принес тебе, потому что Бог даровал мне, и есть у меня всё. И упросил его, и тот взял
и сказал: поднимемся и пойдем; и я пойду пред тобою.
Иаков сказал ему: господин мой знает, что дети нежны, а мелкий и крупный скот у меня дойный: если погнать его один день, то помрет весь скот;
пусть господин мой пойдет впереди раба своего, а я пойду медленно, как пойдет скот, который предо мною, и как пойдут дети, и приду к господину моему в Сеир.
Исав сказал: оставлю я с тобою несколько из людей, которые при мне. Иаков сказал: к чему это? только бы мне приобрести благоволение в очах господина моего!
И возвратился Исав в тот же день путем своим в Сеир.
А Иаков двинулся в Сокхоф, и построил себе дом, и для скота своего сделал шалаши. От сего он нарек имя месту: Сокхоф.
Иаков, возвратившись из Месопотамии, благополучно пришел в город Сихем, который в земле Ханаанской, и расположился пред городом.
И купил часть поля, на котором раскинул шатер свой, у сынов Еммора, отца Сихемова, за сто монет.
И поставил там жертвенник, и призвал имя Господа Бога Израилева.
Насилие Сихема над Диной; месть её братьев.
Дина, дочь Лии, которую она родила Иакову, вышла посмотреть на дочерей земли той.
И увидел ее Сихем, сын Еммора Евеянина, князя земли той, и взял ее, и спал с нею, и сделал ей насилие.
И прилепилась душа его к Дине, дочери Иакова, и он полюбил девицу и говорил по сердцу девицы.
И сказал Сихем Еммору, отцу своему, говоря: возьми мне эту девицу в жену.
Иаков слышал, что [сын Емморов] обесчестил Дину, дочь его, но как сыновья его были со скотом его в поле, то Иаков молчал, пока не пришли они.
И вышел Еммор, отец Сихемов, к Иакову, поговорить с ним.
Сыновья же Иакова пришли с поля, и когда услышали, то огорчились мужи те и воспылали гневом, потому что бесчестие сделал он Израилю, переспав с дочерью Иакова, а так не надлежало делать.
Еммор стал говорить им, и сказал: Сихем, сын мой, прилепился душею к дочери вашей; дайте же ее в жену ему;
породнитесь с нами; отдавайте за нас дочерей ваших, а наших дочерей берите себе [за сыновей ваших];
и живите с нами; земля сия [пространна] пред вами, живите и промышляйте на ней и приобретайте ее во владение.
Сихем же сказал отцу ее и братьям ее: только бы мне найти благоволение в очах ваших, я дам, что ни скажете мне;
назначьте самое большое вено и дары; я дам, что ни скажете мне, только отдайте мне девицу в жену.
И отвечали сыновья Иакова Сихему и Еммору, отцу его, с лукавством; а говорили так потому, что он обесчестил Дину, сестру их;
и сказали им [Симеон и Левий, братья Дины, сыновья Лиины]: не можем этого сделать, выдать сестру нашу за человека, который необрезан, ибо это бесчестно для нас;
только на том условии мы согласимся с вами [и поселимся у вас], если вы будете как мы, чтобы и у вас весь мужеский пол был обрезан;
и будем отдавать за вас дочерей наших и брать за себя ваших дочерей, и будем жить с вами, и составим один народ;
а если не послушаетесь нас в том, чтобы обрезаться, то мы возьмем дочь нашу и удалимся.
И понравились слова сии Еммору и Сихему, сыну Емморову.
Юноша не умедлил исполнить это, потому что любил дочь Иакова. А он более всех уважаем был из дома отца своего.
И пришел Еммор и Сихем, сын его, к воротам города своего, и стали говорить жителям города своего и сказали:
сии люди мирны с нами; пусть они селятся на земле и промышляют на ней; земля же вот пространна пред ними. Станем брать дочерей их себе в жены и наших дочерей выдавать за них.
Только на том условии сии люди соглашаются жить с нами и быть одним народом, чтобы и у нас обрезан был весь мужеский пол, как они обрезаны.
Не для нас ли стада их, и имение их, и весь скот их? Только [в том] согласимся с ними, и будут жить с нами.
И послушались Еммора и Сихема, сына его, все выходящие из ворот города его: и обрезан был весь мужеский пол, – все выходящие из ворот города его.
На третий день, когда они были в болезни, два сына Иакова, Симеон и Левий, братья Динины, взяли каждый свой меч, и смело напали на город, и умертвили весь мужеский пол;
и самого Еммора и Сихема, сына его, убили мечом; и взяли Дину из дома Сихемова и вышли.
Сыновья Иакова пришли к убитым и разграбили город за то, что обесчестили [Дину] сестру их.
Они взяли мелкий и крупный скот их, и ослов их, и что ни было в городе, и что ни было в поле;
и все богатство их, и всех детей их, и жен их взяли в плен, и разграбили всё, что было в [городе, и всё, что было в] домах.
И сказал Иаков Симеону и Левию: вы возмутили меня, сделав меня ненавистным для [всех] жителей сей земли, для Хананеев и Ферезеев. У меня людей мало; соберутся против меня, поразят меня, и истреблен буду я и дом мой.
Они же сказали: а разве можно поступать с сестрою нашею, как с блудницею!
1 Иаков возвратился в Вефиль. 16 Смерть Рахили при родах Вениамина и её погребение. 21 Иаков приходит к Исааку. Кончина Исаака.
Бог сказал Иакову: встань, пойди в Вефиль и живи там, и устрой там жертвенник Богу, явившемуся тебе, когда ты бежал от лица Исава, брата твоего.
И сказал Иаков дому своему и всем бывшим с ним: бросьте богов чужих, находящихся у вас, и очиститесь, и перемените одежды ваши;
встанем и пойдем в Вефиль; там устрою я жертвенник Богу, Который услышал меня в день бедствия моего и был со мною [и хранил меня] в пути, которым я ходил.
И отдали Иакову всех богов чужих, бывших в руках их, и серьги, бывшие в ушах у них, и закопал их Иаков под дубом, который близ Сихема. [И оставил их безвестными даже до нынешнего дня.]
И отправились они [от Сихема]. И был ужас Божий на окрестных городах, и не преследовали сынов Иаковлевых.
И пришел Иаков в Луз, что в земле Ханаанской, то есть в Вефиль, сам и все люди, бывшие с ним,
и устроил там жертвенник, и назвал сие место: Эл-Вефиль, ибо тут явился ему Бог, когда он бежал от лица [Исава] брата своего.
И умерла Девора, кормилица Ревеккина, и погребена ниже Вефиля под дубом, который и назвал Иаков дубом плача.
И явился Бог Иакову [в Лузе] по возвращении его из Месопотамии, и благословил его,
и сказал ему Бог: имя твое Иаков; отныне ты не будешь называться Иаковом, но будет имя тебе: Израиль. И нарек ему имя: Израиль.
И сказал ему Бог: Я Бог Всемогущий; плодись и умножайся; народ и множество народов будет от тебя, и цари произойдут из чресл твоих;
землю, которую Я дал Аврааму и Исааку, Я дам тебе, и потомству твоему по тебе дам землю сию.
И восшел от него Бог с места, на котором говорил ему.
И поставил Иаков памятник на месте, на котором говорил ему [Бог], памятник каменный, и возлил на него возлияние, и возлил на него елей;
и нарек Иаков имя месту, на котором Бог говорил ему: Вефиль.
И отправились из Вефиля. [И раскинул он шатер свой за башнею Гадер.] И когда еще оставалось некоторое расстояние земли до Ефрафы, Рахиль родила, и роды ее были трудны.
Когда же она страдала в родах, повивальная бабка сказала ей: не бойся, ибо и это тебе сын.
И когда выходила из нее душа, ибо она умирала, то нарекла ему имя: Бенони. Но отец его назвал его Вениамином.
И умерла Рахиль, и погребена на дороге в Ефрафу, то есть Вифлеем.
Иаков поставил над гробом ее памятник. Это надгробный памятник Рахили до сего дня.
И отправился [оттуда] Израиль и раскинул шатер свой за башнею Гадер.
Во время пребывания Израиля в той стране, Рувим пошел и переспал с Валлою, наложницею отца своего [Иакова]. И услышал Израиль [и принял то с огорчением]. Сынов же у Иакова было двенадцать.
Сыновья Лии: первенец Иакова Рувим, по нем Симеон, Левий, Иуда, Иссахар и Завулон.
Сыновья Рахили: Иосиф и Вениамин.
Сыновья Валлы, служанки Рахилиной: Дан и Неффалим.
Сыновья Зелфы, служанки Лииной: Гад и Асир. Сии сыновья Иакова, родившиеся ему в Месопотамии.
И пришел Иаков к Исааку, отцу своему, [ибо он был еще жив,] в Мамре, в Кириаф-Арбу, то есть Хеврон [в земле Ханаанской,] где странствовал Авраам и Исаак.
И было дней [жизни] Исааковой сто восемьдесят лет.
И испустил Исаак дух и умер, и приложился к народу своему, будучи стар и насыщен жизнью; и погребли его Исав и Иаков, сыновья его.
Потомки Исава, старейшины и цари Едома и Сеира.
Вот родословие Исава, он же Едом.
Исав взял себе жен из дочерей Ханаанских: Аду, дочь Елона Хеттеянина, и Оливему, дочь Аны, сына Цивеона Евеянина,
и Васемафу, дочь Измаила, сестру Наваиофа.
Ада родила Исаву Елифаза, Васемафа родила Рагуила,
Оливема родила Иеуса, Иеглома и Корея. Это сыновья Исава, родившиеся ему в земле Ханаанской.
И взял Исав жен своих и сыновей своих, и дочерей своих, и всех людей дома своего, и [все] стада свои, и весь скот свой, и всё имение свое, которое он приобрел в земле Ханаанской, и пошел [Исав] в другую землю от лица Иакова, брата своего,
ибо имение их было так велико, что они не могли жить вместе, и земля странствования их не вмещала их, по множеству стад их.
И поселился Исав на горе Сеир, Исав, он же Едом.
И вот родословие Исава, отца Идумеев, на горе Сеир.
Вот имена сынов Исава: Елифаз, сын Ады, жены Исавовой, и Рагуил, сын Васемафы, жены Исавовой.
У Елифаза были сыновья: Феман, Омар, Цефо, Гафам и Кеназ.
Фамна же была наложница Елифаза, сына Исавова, и родила Елифазу Амалика. Вот сыновья Ады, жены Исавовой.
И вот сыновья Рагуила: Нахаф и Зерах, Шамма и Миза. Это сыновья Васемафы, жены Исавовой.
И сии были сыновья Оливемы, дочери Аны, сына Цивеонова, жены Исавовой: она родила Исаву Иеуса, Иеглома и Корея.
Вот старейшины сынов Исавовых. Сыновья Елифаза, первенца Исавова: старейшина Феман, старейшина Омар, старейшина Цефо, старейшина Кеназ,
старейшина Корей, старейшина Гафам, старейшина Амалик. Сии старейшины Елифазовы в земле Едома; сии сыновья Ады.
Сии сыновья Рагуила, сына Исавова: старейшина Нахаф, старейшина Зерах, старейшина Шамма, старейшина Миза. Сии старейшины Рагуиловы в земле Едома; сии сыновья Васемафы, жены Исавовой.
Сии сыновья Оливемы, жены Исавовой: старейшина Иеус, старейшина Иеглом, старейшина Корей. Сии старейшины Оливемы, дочери Аны, жены Исавовой.
Вот сыновья Исава, и вот старейшины их. Это Едом.
Сии сыновья Сеира Хорреянина, жившие в земле той: Лотан, Шовал, Цивеон, Ана,
Дишон, Эцер и Дишан. Сии старейшины Хорреев, сынов Сеира, в земле Едома.
Сыновья Лотана были: Хори и Геман; а сестра у Лотана: Фамна.
Сии сыновья Шовала: Алван, Манахаф, Эвал, Шефо и Онам.
Сии сыновья Цивеона: Аиа и Ана. Это тот Ана, который нашел теплые воды в пустыне, когда пас ослов Цивеона, отца своего.
Сии дети Аны: Дишон и Оливема, дочь Аны.
Сии сыновья Дишона: Хемдан, Эшбан, Ифран и Херан.
Сии сыновья Эцера: Билган, Зааван, [Укам] и Акан.
Сии сыновья Дишана: Уц и Аран.
Сии старейшины Хорреев: старейшина Лотан, старейшина Шовал, старейшина Цивеон, старейшина Ана,
старейшина Дишон, старейшина Эцер, старейшина Дишан. Вот старейшины Хорреев, по старшинствам их в земле Сеир.
Вот цари, царствовавшие в земле Едома, прежде царствования царей у сынов Израилевых:
царствовал в Едоме Бела, сын Веоров, а имя городу его Дингава.
И умер Бела, и воцарился по нем Иовав, сын Зераха, из Восоры.
Умер Иовав, и воцарился по нем Хушам, из земли Феманитян.
И умер Хушам, и воцарился по нем Гадад, сын Бедадов, который поразил Мадианитян на поле Моава; имя городу его Авиф.
И умер Гадад, и воцарился по нем Самла из Масреки.
И умер Самла, и воцарился по нем Саул из Реховофа, что при реке.
И умер Саул, и воцарился по нем Баал-Ханан, сын Ахбора.
И умер Баал-Ханан, сын Ахбора, и воцарился по нем Гадар [сын Варадов]; имя городу его Пау; имя жене его Мегетавеель, дочь Матреды, сына Мезагава.
Сии имена старейшин Исавовых, по племенам их, по местам их, по именам их, [по народам их]: старейшина Фимна, старейшина Алва, старейшина Иетеф,
старейшина Оливема, старейшина Эла, старейшина Пинон,
старейшина Кеназ, старейшина Феман, старейшина Мивцар,
старейшина Магдиил, старейшина Ирам. Вот старейшины Идумейские, по их селениям, в земле обладания их. Вот Исав, отец Идумеев.
1 Любовь Израиля к Иосифу; разноцветная одежда Иосифа. 5 Сны Иосифа. 12 Братья продают Иосифа Мадиамским купцам. 29 Печаль Иакова об Иосифе.
Иаков жил в земле странствования отца своего [Исаака], в земле Ханаанской.
Вот житие Иакова. Иосиф, семнадцати лет, пас скот [отца своего] вместе с братьями своими, будучи отроком, с сыновьями Валлы и с сыновьями Зелфы, жен отца своего. И доводил Иосиф худые о них слухи до [Израиля] отца их.
Израиль любил Иосифа более всех сыновей своих, потому что он был сын старости его, – и сделал ему разноцветную одежду.
И увидели братья его, что отец их любит его более всех братьев его; и возненавидели его и не могли говорить с ним дружелюбно.
И видел Иосиф сон, и рассказал [его] братьям своим: и они возненавидели его еще более.
Он сказал им: выслушайте сон, который я видел:
вот, мы вяжем снопы посреди поля; и вот, мой сноп встал и стал прямо; и вот, ваши снопы стали кругом и поклонились моему снопу.
И сказали ему братья его: неужели ты будешь царствовать над нами? неужели будешь владеть нами? И возненавидели его еще более за сны его и за слова его.
И видел он еще другой сон и рассказал его [отцу своему и] братьям своим, говоря: вот, я видел еще сон: вот, солнце и луна и одиннадцать звезд поклоняются мне.
И он рассказал отцу своему и братьям своим; и побранил его отец его и сказал ему: что это за сон, который ты видел? неужели я и твоя мать, и твои братья придем поклониться тебе до земли?
Братья его досадовали на него, а отец его заметил это слово.
Братья его пошли пасти скот отца своего в Сихем.
И сказал Израиль Иосифу: братья твои не пасут ли в Сихеме? пойди, я пошлю тебя к ним. Он отвечал ему: вот я.
[Израиль] сказал ему: пойди, посмотри, здоровы ли братья твои и цел ли скот, и принеси мне ответ. И послал его из долины Хевронской; и он пришел в Сихем.
И нашел его некто блуждающим в поле, и спросил его тот человек, говоря: чего ты ищешь?
Он сказал: я ищу братьев моих; скажи мне, где они пасут?
И сказал тот человек: они ушли отсюда, ибо я слышал, как они говорили: пойдем в Дофан. И пошел Иосиф за братьями своими и нашел их в Дофане.
И увидели они его издали, и прежде нежели он приблизился к ним, стали умышлять против него, чтобы убить его.
И сказали друг другу: вот, идет сновидец;
пойдем теперь, и убьем его, и бросим его в какой-нибудь ров, и скажем, что хищный зверь съел его; и увидим, что будет из его снов.
И услышал сие Рувим и избавил его от рук их, сказав: не убьем его.
И сказал им Рувим: не проливайте крови; бросьте его в ров, который в пустыне, а руки не налагайте на него. Сие говорил он [с тем намерением], чтобы избавить его от рук их и возвратить его к отцу его.
Когда Иосиф пришел к братьям своим, они сняли с Иосифа одежду его, одежду разноцветную, которая была на нем,
и взяли его и бросили его в ров; ров же тот был пуст; воды в нем не было.
И сели они есть хлеб, и, взглянув, увидели, вот, идет из Галаада караван Измаильтян, и верблюды их несут стираксу, бальзам и ладан: идут они отвезти это в Египет.
И сказал Иуда братьям своим: что пользы, если мы убьем брата нашего и скроем кровь его?
Пойдем, продадим его Измаильтянам, а руки наши да не будут на нем, ибо он брат наш, плоть наша. Братья его послушались
и, когда проходили купцы Мадиамские, вытащили Иосифа изо рва и продали Иосифа Измаильтянам за двадцать сребреников; а они отвели Иосифа в Египет.
Рувим же пришел опять ко рву; и вот, нет Иосифа во рве. И разодрал он одежды свои,
и возвратился к братьям своим, и сказал: отрока нет, а я, куда я денусь?
И взяли одежду Иосифа, и закололи козла, и вымарали одежду кровью;
и послали разноцветную одежду, и доставили к отцу своему, и сказали: мы это нашли; посмотри, сына ли твоего эта одежда, или нет.
Он узнал ее и сказал: это одежда сына моего; хищный зверь съел его; верно, растерзан Иосиф.
И разодрал Иаков одежды свои, и возложил вретище на чресла свои, и оплакивал сына своего многие дни.
И собрались все сыновья его и все дочери его, чтобы утешить его; но он не хотел утешиться и сказал: с печалью сойду к сыну моему в преисподнюю. Так оплакивал его отец его.
Мадианитяне же продали его в Египте Потифару, царедворцу фараонову, начальнику телохранителей.
1 Сыновья Иуды. 6 Невестка Фамарь. 27 Рождение ею сыновей Фареса и Зары.
В то время Иуда отошел от братьев своих и поселился близ одного Одолламитянина, которому имя: Хира.
И увидел там Иуда дочь одного Хананеянина, которому имя: Шуа; и взял ее и вошел к ней.
Она зачала и родила сына; и он нарек ему имя: Ир.
И зачала опять, и родила сына, и нарекла ему имя: Онан.
И еще родила сына [третьего] и нарекла ему имя: Шела. Иуда был в Хезиве, когда она родила его.
И взял Иуда жену Иру, первенцу своему; имя ей Фамарь.
Ир, первенец Иудин, был неугоден пред очами Господа, и умертвил его Господь.
И сказал Иуда Онану: войди к жене брата твоего, женись на ней, как деверь, и восстанови семя брату твоему.
Онан знал, что семя будет не ему, и потому, когда входил к жене брата своего, изливал [семя] на землю, чтобы не дать семени брату своему.
Зло было пред очами Господа то, что он делал; и Он умертвил и его.
И сказал Иуда Фамари, невестке своей [по смерти двух сыновей своих]: живи вдовою в доме отца твоего, пока подрастет Шела, сын мой. Ибо он сказал [в уме своем]: не умер бы и он подобно братьям его. Фамарь пошла и стала жить в доме отца своего.
Прошло много времени, и умерла дочь Шуи, жена Иудина. Иуда, утешившись, пошел в Фамну к стригущим скот его, сам и Хира, друг его, Одолламитянин.
И уведомили Фамарь, говоря: вот, свекор твой идет в Фамну стричь скот свой.
И сняла она с себя одежду вдовства своего, покрыла себя покрывалом и, закрывшись, села у ворот Енаима, что на дороге в Фамну. Ибо видела, что Шела вырос, и она не дана ему в жену.
И увидел ее Иуда и почел ее за блудницу, потому что она закрыла лице свое. [И не узнал ее.]
Он поворотил к ней и сказал: войду я к тебе. Ибо не знал, что это невестка его. Она сказала: что ты дашь мне, если войдешь ко мне?
Он сказал: я пришлю тебе козленка из стада [моего]. Она сказала: дашь ли ты мне залог, пока пришлешь?
Он сказал: какой дать тебе залог? Она сказала: печать твою, и перевязь твою, и трость твою, которая в руке твоей. И дал он ей и вошел к ней; и она зачала от него.
И, встав, пошла, сняла с себя покрывало свое и оделась в одежду вдовства своего.
Иуда же послал козленка чрез друга своего Одолламитянина, чтобы взять залог из руки женщины, но он не нашел ее.
И спросил жителей того места, говоря: где блудница, которая была в Енаиме при дороге? Но они сказали: здесь не было блудницы.
И возвратился он к Иуде и сказал: я не нашел ее; да и жители места того сказали: здесь не было блудницы.
Иуда сказал: пусть она возьмет себе, чтобы только не стали над нами смеяться; вот, я посылал этого козленка, но ты не нашел ее.
Прошло около трех месяцев, и сказали Иуде, говоря: Фамарь, невестка твоя, впала в блуд, и вот, она беременна от блуда. Иуда сказал: выведите ее, и пусть она будет сожжена.
Но когда повели ее, она послала сказать свекру своему: я беременна от того, чьи эти вещи. И сказала: узнавай, чья эта печать и перевязь и трость.
Иуда узнал и сказал: она правее меня, потому что я не дал ее Шеле, сыну моему. И не познавал ее более.
Во время родов ее оказалось, что близнецы в утробе ее.
И во время родов ее показалась рука [одного]; и взяла повивальная бабка и навязала ему на руку красную нить, сказав: этот вышел первый.
Но он возвратил руку свою; и вот, вышел брат его. И она сказала: как ты расторг себе преграду? И наречено ему имя: Фарес.
Потом вышел брат его с красной нитью на руке. И наречено ему имя: Зара.
1 Иосиф – надзиратель в доме Потифара. 7 Арест Иосифа по наущению жены Потифара. 21 Иосиф заслужил благоволение начальника темницы.
Иосиф же отведен был в Египет, и купил его из рук Измаильтян, приведших его туда, Египтянин Потифар, царедворец фараонов, начальник телохранителей.
И был Господь с Иосифом: он был успешен в делах и жил в доме господина своего, Египтянина.
И увидел господин его, что Господь с ним и что всему, что он делает, Господь в руках его дает успех.
И снискал Иосиф благоволение в очах его и служил ему. И он поставил его над домом своим, и все, что имел, отдал на руки его.
И с того времени, как он поставил его над домом своим и над всем, что имел, Господь благословил дом Египтянина ради Иосифа, и было благословение Господне на всем, что имел он в доме и в поле [его].
И оставил он все, что имел, в руках Иосифа и не знал при нем ничего, кроме хлеба, который он ел. Иосиф же был красив станом и красив лицем.
И обратила взоры на Иосифа жена господина его и сказала: спи со мною.
Но он отказался и сказал жене господина своего: вот, господин мой не знает при мне ничего в доме, и все, что имеет, отдал в мои руки;
нет больше меня в доме сем; и он не запретил мне ничего, кроме тебя, потому что ты жена ему; как же сделаю я сие великое зло и согрешу пред Богом?
Когда так она ежедневно говорила Иосифу, а он не слушался ее, чтобы спать с нею и быть с нею,
случилось в один день, что он вошел в дом делать дело свое, а никого из домашних тут в доме не было;
она схватила его за одежду его и сказала: ложись со мной. Но он, оставив одежду свою в руках ее, побежал и выбежал вон.
Она же, увидев, что он оставил одежду свою в руках ее и побежал вон,
кликнула домашних своих и сказала им так: посмотрите, он привел к нам Еврея ругаться над нами. Он пришел ко мне, чтобы лечь со мною, но я закричала громким голосом,
и он, услышав, что я подняла вопль и закричала, оставил у меня одежду свою, и побежал, и выбежал вон.
И оставила одежду его у себя до прихода господина его в дом свой.
И пересказала ему те же слова, говоря: раб Еврей, которого ты привел к нам, приходил ко мне ругаться надо мною [и говорил мне: лягу я с тобою],
но, когда [услышал, что] я подняла вопль и закричала, он оставил у меня одежду свою и убежал вон.
Когда господин его услышал слова жены своей, которые она сказала ему, говоря: так поступил со мною раб твой, то воспылал гневом;
и взял Иосифа господин его и отдал его в темницу, где заключены узники царя. И был он там в темнице.
И Господь был с Иосифом, и простер к нему милость, и даровал ему благоволение в очах начальника темницы.
И отдал начальник темницы в руки Иосифу всех узников, находившихся в темнице, и во всем, что они там ни делали, он был распорядителем.
Начальник темницы и не смотрел ни за чем, что было у него в руках, потому что Господь был с Иосифом, и во всем, что он делал, Господь давал успех.
Иосиф в темнице толкует сны слуг фараона.
После сего виночерпий царя Египетского и хлебодар провинились пред господином своим, царем Египетским.
И прогневался фараон на двух царедворцев своих, на главного виночерпия и на главного хлебодара,
и отдал их под стражу в дом начальника телохранителей, в темницу, в место, где заключен был Иосиф.
Начальник телохранителей приставил к ним Иосифа, и он служил им. И пробыли они под стражею несколько времени.
Однажды виночерпию и хлебодару царя Египетского, заключенным в темнице, виделись сны, каждому свой сон, обоим в одну ночь, каждому сон особенного значения.
И пришел к ним Иосиф поутру, увидел их, и вот, они в смущении.
И спросил он царедворцев фараоновых, находившихся с ним в доме господина его под стражею, говоря: отчего у вас сегодня печальные лица?
Они сказали ему: нам виделись сны; а истолковать их некому. Иосиф сказал им: не от Бога ли истолкования? расскажите мне.
И рассказал главный виночерпий Иосифу сон свой и сказал ему: мне снилось, вот виноградная лоза предо мною;
на лозе три ветви; она развилась, показался на ней цвет, выросли и созрели на ней ягоды;
и чаша фараонова в руке у меня; я взял ягод, выжал их в чашу фараонову и подал чашу в руку фараону.
И сказал ему Иосиф: вот истолкование его: три ветви – это три дня;
через три дня фараон вознесет главу твою и возвратит тебя на место твое, и ты подашь чашу фараонову в руку его, по прежнему обыкновению, когда ты был у него виночерпием;
вспомни же меня, когда хорошо тебе будет, и сделай мне благодеяние, и упомяни обо мне фараону, и выведи меня из этого дома,
ибо я украден из земли Евреев; а также и здесь ничего не сделал, за что бы бросить меня в темницу.
Главный хлебодар увидел, что истолковал он хорошо, и сказал Иосифу: мне также снилось: вот на голове у меня три корзины решетчатых;
в верхней корзине всякая пища фараонова, изделие пекаря, и птицы [небесные] клевали ее из корзины на голове моей.
И отвечал Иосиф и сказал [ему]: вот истолкование его: три корзины – это три дня;
через три дня фараон снимет с тебя голову твою и повесит тебя на дереве, и птицы [небесные] будут клевать плоть твою с тебя.
На третий день, день рождения фараонова, сделал он пир для всех слуг своих и вспомнил о главном виночерпии и главном хлебодаре среди слуг своих;
и возвратил главного виночерпия на прежнее место, и он подал чашу в руку фараону,
а главного хлебодара повесил [на дереве], как истолковал им Иосиф.
И не вспомнил главный виночерпий об Иосифе, но забыл его.
1 Сны фараона о семи тучных и семи тощих коровах и колосьях. 9 Иосиф толкует сны. 37 Фараон ставит Иосифа над всем Египтом и дает ему жену. Семь плодородных лет. Рождение Манассии и Ефрема. 53 Семь лет голода.
По прошествии двух лет фараону снилось: вот, он стоит у реки;
и вот, вышли из реки семь коров, хороших видом и тучных плотью, и паслись в тростнике;
но вот, после них вышли из реки семь коров других, худых видом и тощих плотью, и стали подле тех коров, на берегу реки;
и съели коровы худые видом и тощие плотью семь коров хороших видом и тучных. И проснулся фараон,
и заснул опять, и снилось ему в другой раз: вот, на одном стебле поднялось семь колосьев тучных и хороших;
но вот, после них выросло семь колосьев тощих и иссушенных восточным ветром;
и пожрали тощие колосья семь колосьев тучных и полных. И проснулся фараон и понял, что это сон.
Утром смутился дух его, и послал он, и призвал всех волхвов Египта и всех мудрецов его, и рассказал им фараон сон свой; но не было никого, кто бы истолковал его фараону.
И стал говорить главный виночерпий фараону и сказал: грехи мои вспоминаю я ныне;
фараон прогневался на рабов своих и отдал меня и главного хлебодара под стражу в дом начальника телохранителей;
и снился нам сон в одну ночь, мне и ему, каждому снился сон особенного значения;
там же был с нами молодой Еврей, раб начальника телохранителей; мы рассказали ему сны наши, и он истолковал нам каждому соответственно с его сновидением;
и как он истолковал нам, так и сбылось: я возвращен на место мое, а тот повешен.
И послал фараон и позвал Иосифа. И поспешно вывели его из темницы. Он остригся и переменил одежду свою и пришел к фараону.
Фараон сказал Иосифу: мне снился сон, и нет никого, кто бы истолковал его, а о тебе я слышал, что ты умеешь толковать сны.
И отвечал Иосиф фараону, говоря: это не мое; Бог даст ответ во благо фараону.
И сказал фараон Иосифу: мне снилось: вот, стою я на берегу реки;
и вот, вышли из реки семь коров тучных плотью и хороших видом и паслись в тростнике;
но вот, после них вышли семь коров других, худых, очень дурных видом и тощих плотью: я не видывал во всей земле Египетской таких худых, как они;
и съели тощие и худые коровы прежних семь коров тучных;
и вошли тучные в утробу их, но не приметно было, что они вошли в утробу их: они были так же худы видом, как и сначала. И я проснулся.
Потом снилось мне: вот, на одном стебле поднялись семь колосьев полных и хороших;
но вот, после них выросло семь колосьев тонких, тощих и иссушенных восточным ветром;
и пожрали тощие колосья семь колосьев хороших. Я рассказал это волхвам, но никто не изъяснил мне.
И сказал Иосиф фараону: сон фараонов один: что́ Бог сделает, то́ Он возвестил фараону.
Семь коров хороших, это семь лет; и семь колосьев хороших, это семь лет: сон один;
и семь коров тощих и худых, вышедших после тех, это семь лет, также и семь колосьев тощих и иссушенных восточным ветром, это семь лет голода.
Вот почему сказал я фараону: что́ Бог сделает, то́ Он показал фараону.
Вот, наступает семь лет великого изобилия во всей земле Египетской;
после них настанут семь лет голода, и забудется все то изобилие в земле Египетской, и истощит голод землю,
и неприметно будет прежнее изобилие на земле, по причине голода, который последует, ибо он будет очень тяжел.
А что сон повторился фараону дважды, это значит, что сие истинно слово Божие, и что вскоре Бог исполнит сие.
И ныне да усмотрит фараон мужа разумного и мудрого и да поставит его над землею Египетскою.
Да повелит фараон поставить над землею надзирателей и собирать в семь лет изобилия пятую часть [всех произведений] земли Египетской;
пусть они берут всякий хлеб этих наступающих хороших годов и соберут в городах хлеб под ведение фараона в пищу, и пусть берегут;
и будет сия пища в запас для земли на семь лет голода, которые будут в земле Египетской, дабы земля не погибла от голода.
Сие понравилось фараону и всем слугам его.
И сказал фараон слугам своим: найдем ли мы такого, как он, человека, в котором был бы Дух Божий?
И сказал фараон Иосифу: так как Бог открыл тебе все сие, то нет столь разумного и мудрого, как ты;
ты будешь над домом моим, и твоего слова держаться будет весь народ мой; только престолом я буду больше тебя.
И сказал фараон Иосифу: вот, я поставляю тебя над всею землею Египетскою.
И снял фараон перстень свой с руки своей и надел его на руку Иосифа; одел его в виссонные одежды, возложил золотую цепь на шею ему;
велел везти его на второй из своих колесниц и провозглашать пред ним: преклоняйтесь! И поставил его над всею землею Египетскою.
И сказал фараон Иосифу: я фараон; без тебя никто не двинет ни руки своей, ни ноги своей во всей земле Египетской.
И нарек фараон Иосифу имя: Цафнаф-панеах, и дал ему в жену Асенефу, дочь Потифера, жреца Илиопольского. И пошел Иосиф по земле Египетской.
Иосифу было тридцать лет от рождения, когда он предстал пред лице фараона, царя Египетского. И вышел Иосиф от лица фараонова и прошел по всей земле Египетской.
Земля же в семь лет изобилия приносила из зерна по горсти.
И собрал он всякий хлеб семи лет, которые были [плодородны] в земле Египетской, и положил хлеб в городах; в каждом городе положил хлеб полей, окружающих его.
И скопил Иосиф хлеба весьма много, как песку морского, так что перестал и считать, ибо не стало счета.
До наступления годов голода, у Иосифа родились два сына, которых родила ему Асенефа, дочь Потифера, жреца Илиопольского.
И нарек Иосиф имя первенцу: Манассия, потому что [говорил он] Бог дал мне забыть все несчастья мои и весь дом отца моего.
А другому нарек имя: Ефрем, потому что [говорил он] Бог сделал меня плодовитым в земле страдания моего.
И прошли семь лет изобилия, которое было в земле Египетской,
и наступили семь лет голода, как сказал Иосиф. И был голод во всех землях, а во всей земле Египетской был хлеб.
Но когда и вся земля Египетская начала терпеть голод, то народ начал вопиять к фараону о хлебе. И сказал фараон всем Египтянам: пойдите к Иосифу и делайте, что он вам скажет.
И был голод по всей земле; и отворил Иосиф все житницы, и стал продавать хлеб Египтянам. Голод же усиливался в земле Египетской.
И из всех стран приходили в Египет покупать хлеб у Иосифа, ибо голод усилился по всей земле.
1 Братья Иосифа приходят в Египет за хлебом; 6 неузнанный ими Иосиф посылает их обратно, требуя привести Вениамина. 29 Иаков отказывается отпускать Вениамина.
И узнал Иаков, что в Египте есть хлеб, и сказал Иаков сыновьям своим: что вы смотрите?
И сказал: вот, я слышал, что есть хлеб в Египте; пойдите туда и купите нам оттуда хлеба, чтобы нам жить и не умереть.
Десять братьев Иосифовых пошли купить хлеба в Египте,
а Вениамина, брата Иосифова, не послал Иаков с братьями его, ибо сказал: не случилось бы с ним беды.
И пришли сыны Израилевы покупать хлеб, вместе с другими пришедшими, ибо в земле Ханаанской был голод.
Иосиф же был начальником в земле той; он и продавал хлеб всему народу земли. Братья Иосифа пришли и поклонились ему лицем до земли.
И увидел Иосиф братьев своих и узнал их; но показал, будто не знает их, и говорил с ними сурово и сказал им: откуда вы пришли? Они сказали: из земли Ханаанской, купить пищи.
Иосиф узнал братьев своих, но они не узнали его.
И вспомнил Иосиф сны, которые снились ему о них; и сказал им: вы соглядатаи, вы пришли высмотреть наготу* земли сей. //*Слабые места.
Они сказали ему: нет, господин наш; рабы твои пришли купить пищи;
мы все дети одного человека; мы люди честные; рабы твои не бывали соглядатаями.
Он сказал им: нет, вы пришли высмотреть наготу земли сей.
Они сказали: нас, рабов твоих, двенадцать братьев; мы сыновья одного человека в земле Ханаанской, и вот, меньший теперь с отцом нашим, а одного не стало.
И сказал им Иосиф: это самое я и говорил вам, сказав: вы соглядатаи;
вот как вы будете испытаны: клянусь жизнью фараона, вы не выйдете отсюда, если не придет сюда меньший брат ваш;
пошлите одного из вас, и пусть он приведет брата вашего, а вы будете задержаны; и откроется, правда ли у вас; и если нет, то клянусь жизнью фараона, что вы соглядатаи.
И отдал их под стражу на три дня.
И сказал им Иосиф в третий день: вот что сделайте, и останетесь живы, ибо я боюсь Бога:
если вы люди честные, то один брат из вас пусть содержится в доме, где вы заключены; а вы пойдите, отвезите хлеб, ради голода семейств ваших;
брата же вашего меньшого приведите ко мне, чтобы оправдались слова ваши и чтобы не умереть вам. Так они и сделали.
И говорили они друг другу: точно мы наказываемся за грех против брата нашего; мы видели страдание души его, когда он умолял нас, но не послушали [его]; за то и постигло нас горе сие.
Рувим отвечал им и сказал: не говорил ли я вам: не грешите против отрока? но вы не послушались; вот, кровь его взыскивается.
А того не знали они, что Иосиф понимает; ибо между ними был переводчик.
И отошел от них [Иосиф] и заплакал. И возвратился к ним, и говорил с ними, и, взяв из них Симеона, связал его пред глазами их.
И приказал Иосиф наполнить мешки их хлебом, а серебро их возвратить каждому в мешок его, и дать им запасов на дорогу. Так и сделано с ними.
Они положили хлеб свой на ослов своих, и пошли оттуда.
И открыл один из них мешок свой, чтобы дать корму ослу своему на ночлеге, и увидел серебро свое в отверстии мешка его,
и сказал своим братьям: серебро мое возвращено; вот оно в мешке у меня. И смутилось сердце их, и они с трепетом друг другу говорили: что это Бог сделал с нами?
И пришли к Иакову, отцу своему, в землю Ханаанскую и рассказали ему всё случившееся с ними, говоря:
начальствующий над тою землею говорил с нами сурово и принял нас за соглядатаев земли той.
И сказали мы ему: мы люди честные; мы не бывали соглядатаями;
нас двенадцать братьев, сыновей у отца нашего; одного не стало, а меньший теперь с отцом нашим в земле Ханаанской.
И сказал нам начальствующий над тою землею: вот как узнаю я, честные ли вы люди: оставьте у меня одного брата из вас, а вы возьмите хлеб ради голода семейств ваших и пойдите,
и приведите ко мне меньшого брата вашего; и узнаю я, что вы не соглядатаи, но люди честные; отдам вам брата вашего, и вы можете промышлять в этой земле.
Когда же они опорожняли мешки свои, вот, у каждого узел серебра его в мешке его. И увидели они узлы серебра своего, они и отец их, и испугались.
И сказал им Иаков, отец их: вы лишили меня детей: Иосифа нет, и Симеона нет, и Вениамина взять хотите, – все это на меня!
И сказал Рувим отцу своему, говоря: убей двух моих сыновей, если я не приведу его к тебе; отдай его на мои руки; я возвращу его тебе.
Он сказал: не пойдет сын мой с вами; потому что брат его умер, и он один остался; если случится с ним несчастье на пути, в который вы пойдете, то сведете вы седину мою с печалью во гроб.
1 Израиль отпускает Вениамина. 15 Братья в гостях у Иосифа.
Голод усилился на земле.
И когда они съели хлеб, который привезли из Египта, тогда отец их сказал им: пойдите опять, купите нам немного пищи.
И сказал ему Иуда, говоря: тот человек решительно объявил нам, сказав: не являйтесь ко мне на лице, если брата вашего не будет с вами.
Если пошлешь с нами брата нашего, то пойдем и купим тебе пищи,
а если не пошлешь, то не пойдем, ибо тот человек сказал нам: не являйтесь ко мне на лице, если брата вашего не будет с вами.
Израиль сказал: для чего вы сделали мне такое зло, сказав тому человеку, что у вас есть еще брат?
Они сказали: расспрашивал тот человек о нас и о родстве нашем, говоря: жив ли еще отец ваш? есть ли у вас брат? Мы и рассказали ему по этим расспросам. Могли ли мы знать, что он скажет: приведите брата вашего?
Иуда же сказал Израилю, отцу своему: отпусти отрока со мною, и мы встанем и пойдем, и живы будем и не умрем и мы, и ты, и дети наши;
я отвечаю за него, из моих рук потребуешь его; если я не приведу его к тебе и не поставлю его пред лицем твоим, то останусь я виновным пред тобою во все дни жизни;
если бы мы не медлили, то уже сходили бы два раза.
Израиль, отец их, сказал им: если так, то вот что сделайте: возьмите с собою плодов земли сей и отнесите в дар тому человеку несколько бальзама и несколько меду, стираксы и ладану, фисташков и миндальных орехов;
возьмите и другое серебро в руки ваши; а серебро, обратно положенное в отверстие мешков ваших, возвратите руками вашими: может быть, это недосмотр;
и брата вашего возьмите и, встав, пойдите опять к человеку тому;
Бог же Всемогущий да даст вам найти милость у человека того, чтобы он отпустил вам и другого брата вашего и Вениамина, а мне если уже быть бездетным, то пусть буду бездетным.
И взяли те люди дары эти, и серебра вдвое взяли в руки свои, и Вениамина, и встали, пошли в Египет и предстали пред лице Иосифа.
Иосиф, увидев между ними Вениамина [брата своего, сына матери своей], сказал начальнику дома своего: введи сих людей в дом и заколи что-нибудь из скота, и приготовь, потому что со мною будут есть эти люди в полдень.
И сделал человек тот, как сказал Иосиф, и ввел человек тот людей сих в дом Иосифов.
И испугались люди эти, что ввели их в дом Иосифов, и сказали: это за серебро, возвращенное прежде в мешки наши, ввели нас, чтобы придраться к нам и напасть на нас, и взять нас в рабство, и ослов наших.
И подошли они к начальнику дома Иосифова, и стали говорить ему у дверей дома,
и сказали: послушай, господин наш, мы приходили уже прежде покупать пищи,
и случилось, что, когда пришли мы на ночлег и открыли мешки наши, – вот серебро каждого в отверстии мешка его, серебро наше по весу его, и мы возвращаем его своими руками;
а для покупки пищи мы принесли другое серебро в руках наших, мы не знаем, кто положил серебро наше в мешки наши.
Он сказал: будьте спокойны, не бойтесь; Бог ваш и Бог отца вашего дал вам клад в мешках ваших; серебро ваше дошло до меня. И привел к ним Симеона.
И ввел тот человек людей сих в дом Иосифов и дал воды, и они омыли ноги свои; и дал корму ослам их.
И они приготовили дары к приходу Иосифа в полдень, ибо слышали, что там будут есть хлеб.
И пришел Иосиф домой; и они принесли ему в дом дары, которые были на руках их, и поклонились ему до земли.
Он спросил их о здоровье и сказал: здоров ли отец ваш старец, о котором вы говорили? жив ли еще он?
Они сказали: здоров раб твой, отец наш; еще жив. [Он сказал: благословен человек сей от Бога.] И преклонились они и поклонились.
И поднял глаза свои [Иосиф], и увидел Вениамина, брата своего, сына матери своей, и сказал: это брат ваш меньший, о котором вы сказывали мне? И сказал: да будет милость Божия с тобою, сын мой!
И поспешно удалился Иосиф, потому что воскипела любовь к брату его, и он готов был заплакать, и вошел он во внутреннюю комнату и плакал там.
И умыв лице свое, вышел, и скрепился и сказал: подавайте кушанье.
И подали ему особо, и им особо, и Египтянам, обедавшим с ним, особо, ибо Египтяне не могут есть с Евреями, потому что это мерзость для Египтян.
И сели они пред ним, первородный по первородству его, и младший по молодости его, и дивились эти люди друг пред другом.
И посылались им кушанья от него, и доля Вениамина была впятеро больше долей каждого из них. И пили, и довольно пили они с ним.
Украинский (Огієнко)
Языки
- Добавить язык
- Церковнослав. (рус)
- Церковнослав. (цс)
- Рус. (Синодальный)
- Рус. (Синод. с ударе́-ми)
- Рус. (Юнгеров)
- Arab (AVD)
- Azerbaijani
- Armenian
- Bulgarian
- Chinese (simpl.)
- Croatian (S&D)
- English (NKJV)
- English (NRSV)
- English (KJV)
- Estonian
- Finnish (1992)
- French (LSG)
- Georgian
- German (MLU, 1912)
- German (GNB)
- Greek (Koine)
- Greek (TGV)
- Hebrew
- Italian
- Kyrgyz
- Latin (Nova Vulgata)
- Romanian
- Polish
- Portuguese
- Serbian (synod.)
- Serbian
- Spanish (RVR 1995)
- Swedish (Folkbibeln)
- Tajik
- Ukrainian (Homenko)
- Ukrainian (Ogienko)
І вирушив звідти Авраам до краю Неґев поміж Кадешем і поміж Шуром, і оселився часово в Ґерарі.
І сказав Авраам на Сарру, жінку свою: Вона сестра моя.
І послав Авімелех, цар Ґерару, і взяв Сарру.
І послав Авімелех, цар Ґерару, і взяв Сарру.
І прийшов Бог до Авімелеха у сні нічнім, і сказав до нього: Ось ти вмираєш через жінку, яку взяв, бо вона має чоловіка.
А Авімелех не зближався до неї, і сказав: Господи, чи Ти вб́єш також люд праведний?
Чи ж не він був сказав мені: Вона моя сестра, а вона також вона сказала: Він мій брат.
Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук своїх.
Я те зробив у невинності серця свого й у чистоті рук своїх.
І промовив до нього Бог у сні: І Я знаю, що в чистоті свого серця вчинив ти оце, і Я теж удержав тебе, щоб не згрішив проти Мене.
Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї.
Тому то не дав Я тобі доторкнутись до неї.
А тепер верни жінку цього мужа, бо він пророк, і буде молитися за тебе, і живи.
А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє.
А коли ти не вернеш, то знай, що справді помреш ти й усе, що твоє.
І встав Авімелех рано вранці, і покликав усіх рабів своїх, та й сказав усі ці слова до їхніх ушей.
А люди ті сильно злякалися.
А люди ті сильно злякалися.
І закликав Авімелех Авраама, і промовив до нього: Що ти нам учинив?
І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх?
Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!
І чим згрішив я проти тебе, що ти приніс на мене й на царство моє великий гріх?
Учинки, яких не роблять, ти зо мною вчинив!
І сказав Авімелех Авраамові: Що ти мав на увазі, що вчинив таку річ?
І сказав Авраам: Бо подумав я: Нема ж страху Божого в місцевості цій, тому вб́ють мене за жінку мою.
І притім вона справді сестра моя, вона дочка батька мого, тільки не дочка матері моєї, і стала за жінку мені.
І сталося, коли Бог учинив мене мандрівником з дому батька мого, то сказав я до неї: То буде твоя ласка, яку вчиниш зо мною: у кожній місцевості, куди прийдем, говори ти на мене: він мій брат.
І взяв Авімелех дрібну та велику худобу, і рабів та невільниць, та й дав Авраамові.
І вернув йому Сарру, жінку його.
І вернув йому Сарру, жінку його.
І сказав Авімелех: Ось край мій перед обличчям твоїм, осядь там, де тобі до вподоби.
А Саррі сказав: Ось тисячу секлів срібла я дав братові твоєму.
Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою.
І перед усіма ти оправдана.
Оце тобі накриття на очі перед усіма, хто з тобою.
І перед усіма ти оправдана.
І помолився Авраам Богові, і вздоровив Бог Авімелеха, і жінку його, і невільниць його, і почали вони знову роджати.
Бо справді стримав був Господь кожну утробу Авімелехового дому через Сарру, Авраамову жінку.
А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.
І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.
І назвав Авраам ім́я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.
І обрізав Авраам Ісака, сина свого, коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.
А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.
І промовила Сарра: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене.
І промовила: Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів?
Бо вродила я сина в старості його.
Бо вродила я сина в старості його.
І дитина росла, і була відлучена.
І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака.
І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака.
І побачила Сарра сина Аґари єгиптянки, що вродила була Авраамові, що він насміхається.
І сказала вона Авраамові: Прожени ту невільницю та сина її, бо не буде наслідувати син тієї невільниці разом із сином моїм, із Ісаком.
Але ця справа була дуже не до вподоби Авраамові через сина його.
І промовив Господь Авраамові: Нехай не буде не до вподоби тобі це через хлопця та через невільницю твою.
Усе, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її, бо Ісаком буде покликане тобі потомство.
Усе, що скаже тобі Сарра, послухай голосу її, бо Ісаком буде покликане тобі потомство.
І також сина невільниці тієї учиню його народом, бо він твоє насіння.
І встав рано Авраам, і взяв хліба й бурдюка води, і дав до Аґари на плече її, також дитину, та й послав її.
І пішла вона, та й заблудила в пустині Беер-Шева.
І пішла вона, та й заблудила в пустині Беер-Шева.
І скінчилась вода в бурдюці, і покинула вона дитину під одним із кущів.
І пішла вона, і сіла собі навпроти, на віддалі як стрілити луком, бо сказала: Нехай я не бачу смерти цієї дитини!
І сіла навпроти, і піднесла свій голос та й заплакала.
І сіла навпроти, і піднесла свій голос та й заплакала.
І почув Бог голос того хлопця.
І кликнув до Аґари Божий Ангол із неба, і сказав їй: Що тобі, Аґаро?
Не бійс, бо почув Бог голос хлопц, де він там.
І кликнув до Аґари Божий Ангол із неба, і сказав їй: Що тобі, Аґаро?
Не бійс, бо почув Бог голос хлопц, де він там.
Устань, підійми хлопця, і рукою своєю держи його, бо великим народом зроблю Я його.
І відкрив Бог очі її, і вона побачила криницю води.
І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.
І пішла вона, і наповнила бурдюка водою, та й напоїла хлопця.
І з хлопцем був Бог, і він виріс.
І осів у пустині, і став він стрілець-лучник.
І осів у пустині, і став він стрілець-лучник.
І осів він у пустині Паран, а мати його взяла йому жінку з єгипетського краю.
І сталося часу того, і сказав Авімелех і Піхол, головний провідник його війська, до Авраама, говорячи: Бог із тобою в усьому, що ти робиш!
А тепер присягни ж мені Богом отут, що ти не обманиш мене, і нащадка мого, і онука мого.
І яка була ласка, яку я до тебе чинив, ти вчиниш зо мною та з краєм, що ти в нім чужинцем пробуваєш.
І яка була ласка, яку я до тебе чинив, ти вчиниш зо мною та з краєм, що ти в нім чужинцем пробуваєш.
І сказав Авраам: Я присягаю!
І Авраам дорікав Авімелехові за криницю води, що її відняли були Авімелехові раби.
І сказав Авімелех: Я не знаю, хто вчинив оту річ, ані ти не розповів мені, й ані я не чув, хібащо сьогодні.
І взяв Авраам дрібну та велику худобу, та й дав Авімелехові, і обидва вони склали умову.
І поставив Авраам сім овечок з дрібного товару осібно.
І сказав Авімелех до Авраама: Що вони, сім овечок отих, що ти їх поставив осібно?
А той відказав: Бо з моєї руки сім овечок ти візьмеш, щоб для мене були на свідоцтво, що я викопав цю криницю.
Тому то назвав він це місце Беер-Шева, бо там поклялися вони.
І склали умову вони в Беер-Шеві.
І встав Авімелех та Піхол, головний провідник його війська, і вернулись вони до краю филистимського.
І встав Авімелех та Піхол, головний провідник його війська, і вернулись вони до краю филистимського.
А Авраам посадив тамариска в Беер-Шеві, і кликав там Ім́я Господа, Бога Вічного.
І Авраам пробував у филистимській землі багато днів.
І сталось після цих випадків, що Бог випробовував Авраама.
І сказав Він до нього: Аврааме!
А той відказав: Ось я!
І сказав Він до нього: Аврааме!
А той відказав: Ось я!
І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі.
І встав Авраам рано вранці, і свого осла осідлав;
і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав.
І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.
і взяв із собою двох слуг та Ісака, сина свого, і для цілопалення дров нарубав.
І встав, і пішов він до місця, що про нього сказав йому Бог.
А третього дня Авраам звів очі свої, та й побачив те місце здалека.
І сказав Авраам своїм слугам: Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося, і повернемося до вас.
І взяв Авраам дрова для цілопалення, і поклав на Ісака, сина свого, і взяв в свою руку огонь та ножа, і пішли вони разом обоє.
І сказав Ісак до Авраама, свого батька, говорячи: Батьку мій!
А той відказав: Ось я, сину мій!
І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?
А той відказав: Ось я, сину мій!
І промовив Ісак: Ось огонь та дрова, а де ж ягня на цілопалення?
І відказав Авраам: Бог нагледить ягня Собі на цілопалення, сину мій!
І пішли вони разом обоє.
І пішли вони разом обоє.
І вони прийшли до місця, що про нього сказав йому Бог.
І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв́язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
І збудував там Авраам жертівника, і дрова розклав, і зв́язав Ісака, сина свого, і поклав його на жертівника над дровами.
І простяг Авраам свою руку, і взяв ножа, щоб зарізати сина свого…
Та озвався до нього Ангол Господній із неба й сказав: Аврааме, Аврааме!
А той відізвався: Ось я!
А той відізвався: Ось я!
І Ангол промовив: Не витягай своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого.
А Авраам звів очі свої та й побачив, аж ось один баран зав́яз у гущавині своїми рогами.
І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.
І пішов Авраам, і взяв барана, і приніс його на цілопалення замість сина свого.
І назвав Авраам ім́я місця того: Господь нагледить, що й сьогодні говориться: На горі Господь з́явиться.
А Ангол Господній із неба озвався до Авраама подруге,
і сказав: Клянуся Собою, це слово Господнє, тому, що вчинив ти цю річ, і не пожалів був сина свого, одинака свого,
то благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря.
І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів.
І потомство твоє внаслідує брами твоїх ворогів.
І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу.
І вернувсь Авраам до слуг своїх.
І сталося по тих випадках, і сказано Авраамові так: Ось також Мілка вродила синів Нахорові, братові твоєму:
Уца, перворідного його, і Буза, брата його, і Кемуїла, батька Арамового,
І Кеседа, і Хазо, і Пілдаша, і Їдлафа, і Бетуїла.
А Бетуїл породив Ревеку.
Цих восьмерох породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.
Цих восьмерох породила Мілка Нахорові, братові Авраамовому.
А наложниця його а їй на ймення Реума вродила й вона Теваха й Ґахама, і Тахаша й Мааху.
І було життя Сарриного сто літ і двадцять літ і сім літ, літа життя Сарриного.
І вмерла Сарра в Кіріят-Арбі, це Хеврон у Краї ханаанському.
І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.
І прибув Авраам голосити над Саррою та плакати за нею.
І встав Авраам від обличчя небіжки своєї, та й сказав синам Хетовим, говорячи:
Я приходько й захожий між вами.
Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого.
Дайте в себе мені власність для гробу, і нехай я поховаю свою небіжку з-перед обличчя свого.
І відповіли сини Хетові Авраамові, та й сказали йому:
Послухай нас, пане мій, ти Божий князь серед нас!
У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою.
Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою.
У добірнім із наших гробів поховай небіжку свою.
Ніхто з нас не затримає гробу свого від тебе, щоб поховати небіжку твою.
І встав Авраам, і вклонився народу тієї землі, синам Хетовим,
та й промовив до них і сказав: Коли ви згідні поховати небіжку мою з-перед обличчя мого, то послухайте мене, і настирливо просіть для мене Ефрона, сина Цохарового,
і нехай мені дасть він печеру Махпелу, що його, що в кінці його поля, за гроші повної ваги, хай мені її дасть поміж вами на власність для гробу.
А Ефрон пробував серед Хетових синів.
І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:
І відповів хіттеянин Ефрон Авраамові, так що чули сини Хетові й усі, хто входив у браму його міста, говорячи:
Ні, пане мій, послухай мене!
Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі.
Поховай небіжку свою.
Поле віддав я тобі, і печеру, що на нім, віддав я тобі, на очах синів народу мого я віддав її тобі.
Поховай небіжку свою.
І вклонивсь Авраам перед народом тієї землі,
та й сказав до Ефрона, так що чув був народ тієї землі, говорячи: Коли б тільки мене ти послухав!
Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою.
Я дам срібло за поле, візьми ти від мене, і хай поховаю небіжку свою.
А Ефрон відповів Авраамові, говорячи йому:
Пане мій, послухай мене!
Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою?
А небіжку свою поховай!
Земля чотирьох сотень шеклів срібла, що вона поміж мною та поміж тобою?
А небіжку свою поховай!
І послухав Авраам Ефрона.
І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.
І відважив Авраам Ефронові срібло, про яке той був сказав, так що чули сини Хетові, чотири сотні шеклів срібла купецької ваги.
І стало поле Ефронове, що в Махпелі воно, що перед Мамре, поле й печера, що на ньому, і кожне дерево, що в полі, що в усій границі його навколо,
купном Авраамові в присутності синів Хетових, усіх, хто входив до брами міста його.
І по цьому Авраам поховав Сарру, жінку свою, в печері поля Махпели, перед Мамре, це Хеврон у землі ханаанській.
І стало поле й печера, що на нім, Авраамові на власність для гробу від синів Хетових.
А Авраам був старий, у літа ввійшов.
І Господь Авраама поблагословив був усім.
І Господь Авраама поблагословив був усім.
І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: Поклади свою руку під стегно моє,
і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.
Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака.
І сказав раб до нього: Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?
І промовив до нього Авраам: Стережися, щоб ти не вернув мого сина туди!
Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: Твоїм нащадкам Я дам оцю землю, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!
А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти будеш очищений з цієї присяги своєї.
Тільки сина мого ти туди не вертай.
Тільки сина мого ти туди не вертай.
І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу.
І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов.
І взяв різне добро свого пана в руку свою.
І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
І взяв різне добро свого пана в руку свою.
І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,
та й промовив: Господи, Боже пана мого Авраама, подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!
Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати.
І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап́юся, а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, її Ти призначив для раба Свого, для Ісака.
І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата.
А її глек на плечі в неї.
А її глек на плечі в неї.
А дівчина та вельми вродлива з обличчя;
була дівиця, і чоловік не пізнав ще її.
І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
була дівиця, і чоловік не пізнав ще її.
І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: Дай но напитись води з твого глека!
А та відказала: Напийся, мій пане!
І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
А коли закінчила поїти його, то сказала: Також для верблюдів твоїх наберу я води, аж поки вони не нап́ються.
І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла.
І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?
І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, пів шекля вага їй, і два наручні на руки її, на десять шеклів золота вага їм,
та й сказав: Чия ти дочка?
Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
Вона відказала йому: Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора.
І сказала до нього: І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати.
І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,
та й сказав: Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого!
Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
І побігла дівчина, і розповіла в домі своєї матері про цю пригоду.
А в Ревеки був брат, на ймення йому Лаван.
І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
І сталося, як він побачив сережку та наручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: Отак говорив мені той чоловік, то прибув він до того чоловіка, а той ось стоїть при верблюдах біля джерела,
і сказав: Увійди, благословенний Господа!
Чого стоятимеш надворі?
А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
Чого стоятимеш надворі?
А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
І ввійшов той чоловік до дому.
А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
І поставлено перед ним, щоб він їв.
А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи.
А Лаван відказав: Говори!
А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи.
А Лаван відказав: Говори!
І той став говорити: Я раб Авраамів.
А Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий.
І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
А Сарра, жінка пана мого, бувши старою, уродила панові моєму сина.
А він йому все дав, що мав.
А він йому все дав, що мав.
І заприсяг мене пан мій, говорячи: Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробуваю в його краю.
Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і візьмеш жінку для сина мого.
І сказав я до пана свого: Може та жінка не піде за мною?
І сказав він до мене: Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.
Тоді будеш очищений ти від закляття мого, як прийдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закляття мого.
І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу я!
Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,
вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу я води, то вона та жінка, яку призначив Господь для сина пана мого.
І поки скінчив я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї.
І зійшла вона до джерела, та й набрала води.
І сказав я до неї: Напій же мене!
І зійшла вона до джерела, та й набрала води.
І сказав я до неї: Напій же мене!
І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої.
І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка?
А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка.
І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка.
І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
І я нахилився, і вклонився до землі Господеві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою визначеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.
А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені;
коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: Від Господа вийшла та річ, ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.
Ось перед тобою Ревека, візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був.
І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господеві.
І вийняв той раб срібний посуд, і посуд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.
І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували.
А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
І сказав її брат та мати її: Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, потім підеш.
І сказав він до них: Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь.
Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
А вони відказали: Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.
І покликали Ревеку, і сказали до неї: Чи ти підеш з оцим чоловіком?
А вона відказала: Піду.
А вона відказала: Піду.
І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.
І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: Ти наша сестра, будь матір́ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів.
І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхала за тим чоловіком.
І взяв раб Ревеку й відійшов.
І взяв раб Ревеку й відійшов.
А Ісак був вернувся з подорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.
І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав.
І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
І Ревека звела свої очі, та й Ісака побачила, і злізла з верблюда.
І сказала вона до раба: Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?
А раб відповів: То мій пан.
І вона покривало взяла, та й накрилась.
А раб відповів: То мій пан.
І вона покривало взяла, та й накрилась.
І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.
І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї.
І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав.
І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав.
І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
А Авраам іще взяв жінку, а ймення їй Кетура.
А вона породила йому Зімрана, і Йокшана, і Мадана, і Мідіяна, і Їшбака, і Шуаха.
А Йокшан породив був Шеву та Дедана.
А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми.
А сини Деданові були: ашшури, і летуші, і леуми.
А сини Мідіянові: Ефа, і Ефер, і Ханох, і Авіда, і Елдаа, усі вони сини Кетури.
І віддав Авраам усе, що мав, Ісакові.
А синам наложниць, що були в Авраама, дав Авраам подарунки, і відіслав їх від Ісака, сина свого, коли сам ще живий був, на схід, до краю східнього.
А оце дні літ Авраамового життя, які він прожив: сто літ, і сімдесят літ, і п́ять літ.
І спочив та й умер Авраам у старощах добрих, старий і нажившись.
І він прилучився до своєї рідні.
І він прилучився до своєї рідні.
І поховали його Ісак та Ізмаїл, сини його, у печері Махпелі, на полі Ефрона, сина Цохара хіттеянина, що навпроти Мамре,
поле, що його Авраам був купив від синів Хетових, там був похований Авраам і Сарра, жінка його.
І сталося по Авраамовій смерті, і поблагословив Бог Ісака, сина його.
І осів Ісак при криниці Лахай-Рої.
І осів Ісак при криниці Лахай-Рої.
А оце нащадки Ізмаїла, Авраамового сина, що його породила Авраамові єгиптянка Аґар, невільниця Саррина.
І оце імена синів Ізмаїла, за їхніми іменами й за нащадками їх: перворідний Ізмаїлів Невайот, і Кедар, і Адбеїл, і Мівсам,
І Мішма, і Дума, і Масса,
Хадад, і Тема, Єтур, Нафіш, і Кедма.
Оце вони, сини Ізмаїлові, і їхні ймення за дворами їх і за їх кочовищами, дванадцять начальників для їхніх племен.
А оце літа життя Ізмаїлового: сто літ, і тридцять літ, і сім літ.
І спочив та й умер він, і був узятий до своєї рідні.
І спочив та й умер він, і був узятий до своєї рідні.
І розложилися вони від Хавіли аж до Шуру, що навпроти Єгипту, як іти до Ашшуру.
І він оселився перед усіма своїми братами.
І він оселився перед усіма своїми братами.
А оце оповість про Ісака, Авраамового сина.
Авраам породив Ісака.
Авраам породив Ісака.
І був Ісак віку сорока літ, як він узяв собі за жінку Ревеку, дочку Бетуїла арамеянина, з Падану арамейського, сестру арамеянина Лавана.
І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була.
І Господь був ублаганий ним, і завагітніла Ревека, жінка його.
І Господь був ублаганий ним, і завагітніла Ревека, жінка його.
І кидалися діти в утробі її.
І сказала вона: Коли так, то для чого я це переношу?
І пішла запитатися Господа.
І сказала вона: Коли так, то для чого я це переношу?
І пішла запитатися Господа.
І промовив до неї Господь: Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити.
І сповнились дні її, щоб родити, і ось близнюки в утробі її.
І вийшов перший червонуватий, увесь він немов плащ волосяний.
І назвали ймення йому: Ісав.
І назвали ймення йому: Ісав.
А потім вийшов його брат, а рука його трималася п́яти Ісава.
І назвав ім́я йому: Яків.
А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони.
І назвав ім́я йому: Яків.
А Ісак був віку шостидесяти літ, коли народились вони.
І виросли хлопці.
І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів.
І став Ісав чоловіком, що знався на вловах, чоловіком поля, а Яків чоловіком мирним, що в наметах сидів.
І полюбив Ісак Ісава, бо здобич мисливська його йому смакувала, а Ревека любила Якова.
І зварив був Яков їжу, а з поля прибув Ісав, і змучений був.
І сказав Ісав до Якова: Нагодуй мене отим червоним, червоним отим, бо змучений я.
Тому то назвали ймення йому: Едом.
Тому то назвали ймення йому: Едом.
А Яків сказав: Продай же нині мені своє перворідство.
І промовив Ісав: Ось я умираю, то нащо ж мені оте перворідство?
А Яків сказав: Присягни ж мені нині.
І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
І той присягнув йому, і продав перворідство своє Якову.
І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива.
А той з́їв, і випив, і встав та й пішов.
І знехтував Ісав перворідство своє.
А той з́їв, і випив, і встав та й пішов.
І знехтував Ісав перворідство своє.
І настав був голод у Краю, окрім голоду першого, що був за днів Авраамових.
І пішов Ісак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару.
І пішов Ісак до Авімелеха, царя филистимського, до Ґерару.
І явився йому Господь і сказав: Не ходи до Єгипту, оселися в землі, про яку Я скажу тобі.
Оселися хвилево в землі тій, і Я буду з тобою, і тебе поблагословлю, бо тобі та нащадкам твоїм дам усі оці землі.
І Я виконаю присягу, що нею поклявся був Авраамові, батьку твоєму.
І Я виконаю присягу, що нею поклявся був Авраамові, батьку твоєму.
І розмножу нащадків твоїх, немов зорі на небі, і потомству твоєму Я дам усі оці землі.
І поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі,
І поблагословляться в потомстві твоїм усі народи землі,
через те, що Авраам послухав Мого голосу, і виконував те, що виконувати Я звелів: заповіді Мої, постанови й закони Мої.
І осів Ісак у Ґерарі.
І питалися люди тієї місцевости про жінку його.
А він відказав: Вона сестра моя, бо боявся сказати: Вона жінка моя, щоб не вбили мене люди тієї місцевости через Ревеку, бо вродлива з обличчя вона.
А він відказав: Вона сестра моя, бо боявся сказати: Вона жінка моя, щоб не вбили мене люди тієї місцевости через Ревеку, бо вродлива з обличчя вона.
І сталося, коли він там довго жив, і дивився Авімелех, цар филистимський, через вікно, та й побачив, ось Ісак забавляється з Ревекою, жінкою своєю.
І покликав Авімелех Ісака та й сказав: Тож оце вона жінка твоя!
А як ти сказав був: Вона сестра моя?
Ісак же йому відповів: Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї!
А як ти сказав був: Вона сестра моя?
Ісак же йому відповів: Бо сказав, щоб не вмерти мені через неї!
І сказав Авімелех: Що ж то нам учинив ти?
Один із народу був мало не ліг із твоєю жінкою, і ти гріх би спровадив на нас!
Один із народу був мало не ліг із твоєю жінкою, і ти гріх би спровадив на нас!
І наказав Авімелех усьому народові, говорячи: Хто доторкнеться цього чоловіка та жінки його, той певно буде забитий.
І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його.
І забагатів оцей чоловік, і багатів усе більше, аж поки не став сильно багатий.
І була в нього отара овець та кіз, і череда товару, і багато рабів.
І заздрили йому филистимляни.
І заздрили йому филистимляни.
І всі криниці, що їх повикопували раби батька його, за днів батька його Авраама, филистимляни позатикали, і понаповнювали їх землею.
І сказав Авімелех Ісакові: Іди ти від нас, бо зробився ти значно сильніший за нас!
І пішов Ісак звідти, і в долині Ґерару розтаборився, та й осів там.
І знову Ісак повикопував криниці на воду, що їх повикопували були за днів батька його Авраама, а позатикали були їх филистимляни по Авраамовій смерті.
І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав.
І він назвав їм імення, як імення, що батько його був їм назвав.
І копали Ісакові раби в долині, і знайшли там криницю живої води.
І сварилися пастухи ґерарські з пастухами Ісаковими, кажучи: Це наша вода!
І він назвав ім́я для тієї криниці: Есек, бо сварилися з ним.
І він назвав ім́я для тієї криниці: Есек, бо сварилися з ним.
І викопали вони іншу криницю, і сварилися також за неї.
І він назвав для неї ім́я: Ситна.
І він назвав для неї ім́я: Ситна.
І він пересунувся звідти, і викопав іншу криницю, і не сварились за неї.
І він назвав для неї ім́я: Реховот, і сказав: Тепер нам поширив Господь, і в Краю ми розмножимось.
І він назвав для неї ім́я: Реховот, і сказав: Тепер нам поширив Господь, і в Краю ми розмножимось.
А звідти піднявся він до Беер-Шеви.
І явився йому Господь тієї ночі й сказав: Я Бог Авраама, батька твого;
не бійся, бо Я з тобою!
І поблагословлю Я тебе, і розмножу нащадків твоїх ради Авраама, Мойого раба.
не бійся, бо Я з тобою!
І поблагословлю Я тебе, і розмножу нащадків твоїх ради Авраама, Мойого раба.
І він збудував там жертівника, і покликав Господнє Ймення.
І поставив він там намета свого, а раби Ісакові криницю там викопали.
І поставив він там намета свого, а раби Ісакові криницю там викопали.
І прийшов до нього з Ґерару Авімелех, і Ахуззат, товариш його, і Піхол, головний начальник війська його.
І сказав їм Ісак: Чого ви до мене прийшли?
Ви ж зненавиділи мене, і вислали мене від себе.
Ви ж зненавиділи мене, і вислали мене від себе.
А ті відказали: Ми бачимо справді, що з тобою Господь.
І ми сказали: Нехай буде клятва поміж нами, поміж нами й поміж тобою, і складімо умову з тобою,
І ми сказали: Нехай буде клятва поміж нами, поміж нами й поміж тобою, і складімо умову з тобою,
що не вчиниш нам злого, як і ми не торкнулись до тебе, і як ми робили з тобою тільки добро, і тебе відіслали з миром.
Ти тепер благословенний від Господа!
Ти тепер благословенний від Господа!
І він учинив для них гостину, і вони їли й пили.
А рано вони повставали, і присягли один одному.
І відіслав їх Ісак, і вони пішли від нього з миром.
І відіслав їх Ісак, і вони пішли від нього з миром.
І сталося того дня, і прийшли Ісакові раби, і розказали йому про криницю, яку вони викопали.
І сказали йому: Ми воду знайшли!
І сказали йому: Ми воду знайшли!
І він назвав її: Шів́а, чому ймення міста того Беер-Шева аж до сьогоднішнього дня.
І був Ісав віку сорока літ, і взяв жінку Єгудиту, дочку хіттеянина Беері, і Босмату, дочку хіттеянина Елона.
І вони стали гіркотою духа для Ісака й Ревеки.
І сталося, що зостарівсь Ісак, і затемнились очі йому, і він не бачив.
І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: Мій сину!
А той відказав йому: Ось я!
І покликав він старшого сина свого Ісава, і промовив до нього: Мій сину!
А той відказав йому: Ось я!
І промовив до нього Ісак: Оце я зостарівся, не знаю дня смерти своєї…
А тепер візьми знаряддя своє, сагайдака свого й лука свого, та й вийди на поле, і злови мені здобич мисливську.
І зготуй мені наїдок смачний, як я люблю, і принеси мені, і нехай я з́їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру.
А Ревека чула, як говорив Ісак до Ісава, сина свого.
І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську.
І пішов Ісав на поле, щоб зловити й принести здобич мисливську.
А Ревека сказала Якову, синові своєму, говорячи: Ось я чула, як твій батько казав до Ісава, брата твого, говорячи:
Принеси но здобич мисливську мені, і зроби мені наїдок смачний, нехай з́їм, і поблагословлю тебе перед лицем Господнім перед смертю своєю.
А тепер, сину мій, послухай мого голосу, те, що я розкажу тобі.
Іди до отари, і візьми мені звідти двоє добрих козлят, а я їх приготую, як наїдок смачний для батька твого, як він любить.
І принесеш батькові своєму, і буде він їсти, щоб поблагословити тебе перед смертю своєю.
І промовив Яків до Ревеки, матері своєї: Таж брат мій Ісав чоловік волохатий, а я чоловік гладенький!
Може обмацає мене батько мій, і я стану в очах його як обманець, і спроваджу на себе прокляття, а не благословення…
І сказала йому його мати: На мені прокляття твоє, сину мій!
Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені.
Тільки послухай слів моїх, та йди принеси мені.
І пішов він, і взяв, і приніс своїй матері.
І зробила мати його наїдок смачний, як любив його батько.
І зробила мати його наїдок смачний, як любив його батько.
І взяла Ревека гарні вбрання свого старшого сина Ісава, що були в домі з нею, і вбрала молодшого сина свого Якова.
А шкури козлят наділа на руки йому, і на гладеньку шию його.
І дала смачний наїдок та хліб, що вона спорядила, у руку Якова, сина свого.
І прибув він до батька свого та й сказав: Батьку мій!
А той відказав: Ось я.
Хто ти, мій сину?
А той відказав: Ось я.
Хто ти, мій сину?
А Яків промовив до батька свого: Я Ісав перворідний.
Я зробив, як сказав ти мені.
Уставай, сядь і попоїж із здобичі мисливської, щоб душа твоя поблагословила мене.
Я зробив, як сказав ти мені.
Уставай, сядь і попоїж із здобичі мисливської, щоб душа твоя поблагословила мене.
І сказав Ісак до сина свого: Як це ти так швидко знайшов, сину мій?
А той відказав: Бо мені допоміг Господь, Бог твій.
А той відказав: Бо мені допоміг Господь, Бог твій.
І промовив Ісак до Якова: Підійди но, і нехай я обмацаю тебе, сину мій, чи ти це син мій Ісав, чи ні.
І підійшов Яків до Ісака, батька свого.
А той обмацав його та й сказав: Голос голос Яковів, а руки руки Ісавові.
А той обмацав його та й сказав: Голос голос Яковів, а руки руки Ісавові.
І не впізнав він його, бо були його руки як руки Ісава, брата його, волохаті, і поблагословив він його.
І сказав він: То ти син мій Ісав?
А той відказав: Я.
А той відказав: Я.
І промовив Ісак: Подай же мені, і нехай з́їм з мисливської здобичі сина мого, щоб поблагословила тебе душа моя.
І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив.
І подав він йому, і він їв, і приніс йому вина, і він пив.
І промовив до нього Ісак, його батько: Підійди ж, і поцілуй мене, сину мій!
І він підійшов, і поцілував його.
А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: Дивись, запах сина мого немов запах поля, що його Господь благословив!
А той понюхав запах вбрання його, і поблагословив його, та й сказав: Дивись, запах сина мого немов запах поля, що його Господь благословив!
І хай Бог тобі дасть з роси Неба, і з ситости землі, і збіжжя багато й вина молодого!
Нехай тобі служать народи, і народи нехай тобі кланяються!
Будь паном для братів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї.
Хто тебе проклинає проклятий, а хто поблагословить тебе благословенний!.
Будь паном для братів своїх, і нехай тобі кланяються сини матері твоєї.
Хто тебе проклинає проклятий, а хто поблагословить тебе благословенний!.
І сталося, як закінчив був Ісак благословляти Якова, і сталося, тільки но вийшов був Яків від обличчя Ісака, батька свого, аж Ісав, його брат, прийшов з полювання свого…
І також він приготовив наїдок смачний, і батьку своєму приніс.
І сказав він до батька свого: Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!
І сказав він до батька свого: Нехай встане мій батько, і хай їсть із здобичі мисливської сина свого, щоб душа твоя благословила мене!
І озвався до нього Ісак, його батько: Хто ти?
А той відказав: Я син твій, твій перворідний Ісав.
А той відказав: Я син твій, твій перворідний Ісав.
І Ісак затремтів тремтінням аж надто великим, та й сказав: Хто ж тоді той, що мисливську здобич зловив, і до мене приніс, а я попоїв від усього, поки прийшов ти, і я поблагословив його?
І він буде благословенний!
І він буде благословенний!
Як Ісав почув слова батька свого, то закричав криком сильним та вельми гірким.
І сказав він до батька свого: Поблагослови мене, також мене, батьку мій!
І сказав він до батька свого: Поблагослови мене, також мене, батьку мій!
А той відказав: Обманом прийшов був твій брат, та й забрав благословення твоє!
І промовив Ісав: Тому звалось ім́я його: Яків, і він обманив два рази мене: забрав перворідство моє, а це тепер забрав благословення моє.
І сказав він: Чи ти не заховав для мене благословення?
І сказав він: Чи ти не заховав для мене благословення?
А Ісак відповів і промовив до Ісава: Тож я вчинив його паном для тебе, та дав йому всіх братів його за рабів.
І я забезпечив його хлібом і молодим вином.
А що ж тоді тобі я зроблю, сину мій?
І я забезпечив його хлібом і молодим вином.
А що ж тоді тобі я зроблю, сину мій?
І сказав Ісав до батька свого: Чи в тебе одне те благословення, батьку мій?
Поблагослови мене, також мене, батьку мій!
І підніс Ісав голос свій, та й заплакав…
Поблагослови мене, також мене, батьку мій!
І підніс Ісав голос свій, та й заплакав…
І відповів Ісак, батько його, та й промовив до нього: Ото буде садиба твоя без ситости землі, і без роси небесної згори.
І зо свого меча будеш жити, і будеш служити ти брату своєму.
Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї…
Та однако коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї…
І зненавидів Ісав Якова через благословення, що поблагословив його батько його.
І сказав Ісав у серці своєму: Нехай наближаться дні жалоби по батьку моєму, і я вб́ю Якова, брата свого.
І сказав Ісав у серці своєму: Нехай наближаться дні жалоби по батьку моєму, і я вб́ю Якова, брата свого.
І розказано Ревеці слова Ісава, її старшого сина.
І послала, і покликала Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що уб́є тебе.
І послала, і покликала Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що уб́є тебе.
А тепер, сину мій, послухай мого голосу, і встань, і втечи собі до Лавана, брата мого, до Харану.
І посидиш у нього кілька часу, аж поки відвернеться лютість твого брата,
аж поки відвернеться гнів твого брата від тебе, і він забуде, що ти зробив був йому.
Тоді я пошлю й заберу тебе звідти.
Чого маю я стратити вас обох одного дня?
Тоді я пошлю й заберу тебе звідти.
Чого маю я стратити вас обох одного дня?
І сказала Ревека Ісакові: Життя мені обридло через дочок Хетових.
Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?
Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з дочок цього Краю, то нащо й жити мені?
І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: Не бери жінки з дочок ханаанських.
Устань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.
А Бог Всемогутній поблагословить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, і ти станеш громадою народів.
І дасть тобі благословення Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові.
І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.
І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: Не бери жінки з дочок ханаанських,
і що послухався Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського.
І побачив Ісав, що дочки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його,
і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх за жінку.
І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану.
І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було.
І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови.
І він ліг на тім місці.
І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови.
І він ліг на тім місці.
І снилось йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба.
І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній.
І ось Анголи Божі виходили й сходили по ній.
І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака.
Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм.
Земля, на якій ти лежиш, Я дам її тобі та нащадкам твоїм.
І буде потомство твоє, немов порох землі.
І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь.
І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі.
І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь.
І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі.
І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі.
І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!
І злякався він і сказав: Яке страшне оце місце!
Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна.
Це ніщо інше, як дім Божий, і це брама небесна.
І встав Яків рано вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за пам́ятника, і вилив оливу на його верх.
І назвав він ім́я тому місцю: Бет-Ел, а ймення того міста напочатку було Луз.
І склав Яків обітницю, говорячи: Коли Бог буде зо мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одежу вдягнутись,
і я з миром вернуся до дому батька свого, то Господь буде мені Богом,
і цей камінь, що я поставив за пам́ятника, буде домом Божим.
І зо всього, що даси Ти мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі!
І зо всього, що даси Ти мені, я, щодо десятини, дам десятину Тобі!
І зібрався Яків, і пішов до краю синів Кедему.
І побачив, аж ось криниця в полі, і ото там три отарі лежали біля неї, бо з тієї криниці напувають стада.
А на отворі криниці лежав великий камінь.
А на отворі криниці лежав великий камінь.
І збирались туди всі стада, і скочували каменя з отвору криниці, і напоювали отару, і привалювали каменя на отвір криниці знов на його місце.
І сказав до пастухів Яків: Браття мої, звідкіля ви?
А ті відказали: Ми з Харану.
А ті відказали: Ми з Харану.
І сказав їм: Чи ви знаєте Лавана, сина Нахорового?
І відказали: Знаємо.
І відказали: Знаємо.
І сказав їм: Чи гаразд із ним?
І відказали: Гаразд.
А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
І відказали: Гаразд.
А ось Рахіль, дочка його, приходить з отарою.
І сказав: Тож іще багато дня, не час зганяти худобу.
Напійте отару, та йдіть пасіть.
Напійте отару, та йдіть пасіть.
А вони відказали: Не можемо, аж поки не будуть зігнані всі стада, і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо отару.
Іще він говорив із ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.
І сталося, коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з отвору криниці, і напоїв отару Лавана, брата матері своєї.
І поцілував Яків Рахіль, і підніс свій голос, і заплакав…
І Яків оповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки.
А та побігла, і розповіла батькові своєму…
А та побігла, і розповіла батькові своєму…
І сталося, коли Лаван почув вістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував його, і привів його до свого дому.
А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
А він розповів Лаванові про всі ті пригоди.
І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кість моя й тіло моє!
І сидів він із ним місяць часу.
І сидів він із ним місяць часу.
І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно?
Скажи ж мені, яка плата тобі?
Скажи ж мені, яка плата тобі?
А в Лавана було дві дочки: ім́я старшій Лія, а ім́я молодшій Рахіль.
Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродливого вигляду.
І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.
І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати мені її іншому чоловікові.
Сиди ж зо мною!
Сиди ж зо мною!
І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.
І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо виповнилися мої дні, і нехай я до неї ввійду!
І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевости, і справив гостину.
І сталося ввечері, і взяв він дочку свою Лію, і до нього впровадив її.
І Яків із нею зійшовся.
І Яків із нею зійшовся.
А Лаван дав їй Зілпу, невільницю свою, дав Лії, дочці своїй, за невільницю.
А вранці виявилося, що то була Лія!
І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені?
Хіба не за Рахіль працював я в тебе?
Нащо ж обманив ти мене?
І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені?
Хіба не за Рахіль працював я в тебе?
Нащо ж обманив ти мене?
А Лаван відказав: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.
Виповни тиждень для цієї, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім літ других.
І зробив Яків так, і виповнив тиждень для цієї.
І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
І він дав йому Рахіль, дочку свою, дав йому за жінку.
І дав Лаван Рахілі, дочці своїй, Білгу, невільницю свою, дав їй за невільницю.
І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію.
І працював у нього ще сім літ других.
І працював у нього ще сім літ других.
І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.
І завагітніла Лія, і сина породила, і назвала ім́я йому: Рувим, бо сказала була: Господь споглянув на недолю мою, бо тепер покохає мене чоловік мій!
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього.
І назвала ймення йому: Симеон.
І назвала ймення йому: Симеон.
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тепер оцим разом буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів породила йому.
Тому й назвала ім́я йому: Левій.
Тому й назвала ім́я йому: Левій.
І завагітніла вона ще, і сина породила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа!
Тому назвала ім́я йому: Юда.
Та й перестала роджати.
Тому назвала ім́я йому: Юда.
Та й перестала роджати.
І побачила Рахіль, що вона не вродила Якову.
І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: Дай мені синів!
А коли ні, то я вмираю!
І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: Дай мені синів!
А коли ні, то я вмираю!
І запалився гнів Яковів на Рахіль, і він сказав: Чи я замість Бога, що затримав від тебе плід утроби?
І сказала вона: Ось невільниця моя Білга.
Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей.
Прийди до неї, і нехай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей.
І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку.
І ввійшов до неї Яків.
І ввійшов до неї Яків.
І завагітніла Білга, і вродила Якову сина.
І сказала Рахіль: Розсудив Бог мене, а також вислухав голос мій, і дав мені сина.
Тому назвала ймення йому: Дан.
Тому назвала ймення йому: Дан.
І завагітніла вона ще, і вродила Білга, невільниця Рахілина, другого сина Якову.
І сказала Рахіль: Великою боротьбою боролась я з сестрою своєю, і перемогла.
І назвала ймення йому: Нефталим.
І назвала ймення йому: Нефталим.
І побачила Лія, що вона перестала родити, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.
І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, Якову сина.
І сказала Лія: Прийшло щастя, і назвала ймення йому Ґад.
І вродила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову.
І промовила Лія: То на блаженство моє, бо будуть уважати мене за жінку блаженну.
І назвала ймення йому: Асир.
І назвала ймення йому: Асир.
І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблучка, і приніс їх до Лії, матері своєї.
І сказала Рахіль до Лії: Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!
І сказала Рахіль до Лії: Дай мені з мандрагорових яблучок сина твого!
А та відказала їй: Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка?
І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?
І сказала Рахіль: Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!
І забереш також мандрагорові яблучка сина мого?
І сказала Рахіль: Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблучка сина твого!
І прийшов Яків з поля ввечері, а Лія вийшла назустріч і сказала: Увійдеш до мене, бо справді найняла я тебе за мандрагорові яблучка сина мого.
І лежав він із нею ночі тієї.
І лежав він із нею ночі тієї.
І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і вродила Якову п́ятого сина.
І промовила Лія: Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові.
І назвала ймення йому: Іссахар.
І назвала ймення йому: Іссахар.
І завагітніла Лія ще, і вродила Якову шостого сина.
І промовила Лія: Обдарував мене Бог добрим подарунком, цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я породила йому шестеро синів.
І назвала ймення йому: Завулон.
І назвала ймення йому: Завулон.
А потому вродила дочку, і назвала ймення їй: Діна.
І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.
І завагітніла вона, і сина вродила, і сказала: Бог забрав мою ганьбу!
І назвала ймення йому: Йосип, кажучи: Додасть Господь мені іншого сина!
І сталося, коли Рахіль породила Йосипа, то сказав Яків до Лавана: Відпусти мене, і нехай я піду до свого місця й до Краю свого.
Дай же жінок моїх і дітей моїх, що служив тобі за них, і нехай я піду, бо ти знаєш службу мою, яку я служив був тобі.
І промовив до нього Лаван: Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе.
І далі казав: Признач собі заплату від мене, і я дам.
А той відказав: Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя зо мною.
Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відколи нога моя в тебе.
А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?
А тепер, коли ж я буду працювати для власного дому?
І сказав Лаван: Що ж я тобі дам?
А Яків промовив: Не давай мені нічого.
Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати.
А Яків промовив: Не давай мені нічого.
Коли зробиш мені оцю річ, то вернуся, буду пасти отару твою, буду пильнувати.
Я сьогодні перейду через усю отару твою, щоб вилучити звідти кожну овечку крапчасту й переполасу, і кожну овечку чорну з-поміж овець, і переполасе й крапчасте з-поміж кіз, і це буде заплата мені.
І справедливість моя посвідчить за мене в завтрішнім дні, коли прийдеш глянути на заплату мою від тебе.
Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, крадене воно в мене.
Усе, що воно не крапчасте й не переполасе з-поміж кіз і не чорне з-поміж овець, крадене воно в мене.
А Лаван відказав: Так, нехай буде за словом твоїм!
І того дня вилучив він козлів пасастих і покрапованих, і всі кози крапчасті й переполасі, усе, що біле було в ньому, і все чорне серед овець, і дав до рук своїх синів.
І визначив дорогу триденну поміж собою й поміж Яковом.
А Яків пас позосталу Лаванову отару.
А Яків пас позосталу Лаванову отару.
І взяв собі Яків сирого кия тополевого, і мігдалового, і каштанового, і налупив з них білих лушпин, відкриваючи білість, що на киях була.
І поставив кийки, що їх облупив, перед отарою при жолобах при коритах води, куди отара приходить пити.
І вони злучувалися, як приходили пити.
І вони злучувалися, як приходили пити.
І злучувалася отара при киях, і котилася овечками та козами пасастими, крапчастими й переполасими.
І відділяв Яків тих овечок, і ставив отару обличчям до пасастого й до всього чорного серед отари Лавана.
І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.
І клав свої стада окремо, і не клав їх до отари Лаванової.
І бувало, що кожного разу, коли злучувалася отара міцна, то Яків клав при жолобах киї перед очі отари, щоб вона злучувалася при тих киях.
А як отара слаба була, то не клав.
І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше Якову.
І ставалось, що слабе припадало Лаванові, а міцніше Якову.
І дуже-дуже зможнів той чоловік.
І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.
І було в нього багато отар, і невільниці, і раби, і верблюди, і осли.
І почув був Яків слова Лаванових синів, що казали: Яків забрав усе, що було в нашого батька.
І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь…
І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь…
І побачив Яків Лаванове обличчя, а ото він тепер інший до нього, як був учора, позавчора.
І промовив Господь до Якова: Вернися до краю батьків своїх, і до місця твого народження.
А Я буду з тобою.
А Я буду з тобою.
І послав Яків, і покликав Рахіль і Лію на поле до отари своєї,
та й промовив до них: Я бачив обличчя вашого батька, що він тепер інший до мене, як був учора й позавчора.
Та Бог батька мого був зо мною.
Та Бог батька мого був зо мною.
А ви знаєте, що всією силою своєю я служив вашому батькові.
І батько ваш сміявся з мене, і десять раз міняв заплату мені, але Бог не дав йому чинити зо мною зле.
Коли він говорив був отак: Крапчасте буде заплата твоя, то й котяться всі овечки та кози крапчасті.
А коли скаже так: Пасасте буде заплата твоя, то й котяться всі овечки та кози пасасті.
А коли скаже так: Пасасте буде заплата твоя, то й котяться всі овечки та кози пасасті.
І відняв Бог худобу вашого батька, та й дав мені.
І сталося в час, коли отара злучувалася, звів був я очі свої та й побачив у сні: аж ось козли, що спинались на овечок та на кіз, були пасасті, крапчасті й рябі.
І сказав мені Ангол у сні: Якове!
А я відказав: Ось я!
А я відказав: Ось я!
Він промовив: Зведи свої очі й побач: усі козли, що спинаються на овечок та на кіз, пасасті, крапчасті й рябі, бо Я бачив усе, що Лаван виробляє тобі.
Я Бог Бет-Елу, що ти намастив був там пам́ятника, і Мені склав там обітницю.
Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого народження.
Тепер уставай, вийди з цієї землі, і вертайся до землі твого народження.
І відповіла Рахіль та Лія, та й сказали йому: Чи ми маємо частку та спадщину в домі нашого батька?
Таж він нас полічив за чужинців, бо продав нас, і справді пожер наше срібло.
Бож усе багатство, що Бог вирвав від нашого батька, воно наше та наших синів.
А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі.
А тепер зроби все, що Бог наказав був тобі.
І встав Яків, і посадив синів своїх і жінок своїх на верблюди.
І він забрав усю худобу свою, і все майно своє, що набув, здобуту худобу свою, що набув у Падані арамейськім, щоб прийти до Ісака, батька свого, до землі ханаанської.
А Лаван пішов стригти отару свою, а Рахіль покрала домових божків, яких батько мав.
І Яків обманив Лавана арамейського, бо не сказав йому, що втікає.
І втік він, і все, що його.
І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори.
І встав, і перейшов річку, і прямував до Ґілеядської гори.
А третього дня розказано Лаванові, що Яків утік.
І взяв він з собою братів своїх, і гнався за ним дорогою семи день, та й догнав його на горі Ґілеядській.
І прийшов Бог до Лавана арамеянина в нічнім сні, та й до нього сказав: Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані злого.
І догнав Лаван Якова.
А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській.
А Яків поставив намета свого на горі, і Лаван поставив з братами своїми на горі Ґілеядській.
І промовив Лаван до Якова: Що ти зробив?
Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!
Ти обманив мене, і забрав моїх дочок, немов бранок меча!
Чого втік ти таємно, і обікрав мене, і не сказав мені?
А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.
А я був би відіслав тебе з радістю, із співами, з бубном, і з гуслами.
І ти не дозволив мені навіть поцілувати онуків моїх і дочок моїх.
Тож ти нерозумно вчинив!
Тож ти нерозумно вчинив!
Я маю в руці своїй силу, щоб учинити з вами зле.
Але Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані злого.
Але Бог вашого батька вчора вночі сказав був до мене, говорячи: Стережися, щоб ти не говорив з Яковом ані доброго, ані злого.
А тепер справді підеш, бо ти сильно затужив за домом батька свого.
Але нащо ти покрав моїх богів?
Але нащо ти покрав моїх богів?
А Яків відповів і сказав до Лавана: Тому, що боявся, бо я думав: Аби но він не забрав від мене своїх дочок!
При кому ж ти знайдеш своїх богів, не буде він жити.
Перед нашими братами пізнай собі, що твого в мене, і візьми собі.
А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.
Перед нашими братами пізнай собі, що твого в мене, і візьми собі.
А Яків не знав, що Рахіль їх покрала.
І ввійшов Лаван до намету Якового, і до намету Ліїного, і до намету обох невільниць, та нічого не знайшов.
І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.
І вийшов він із намету Ліїного і ввійшов до намету Рахілиного.
А Рахіль узяла божки, і вложила їх до сідла верблюда, та й сіла на них.
І обмацав Лаван усього намета, і нічого не знайшов.
І обмацав Лаван усього намета, і нічого не знайшов.
А вона сказала до батька свого: Нехай не палає гнів в очах батька мого, бо я не можу встати перед обличчям твоїм, бо в мене тепер звичайне жіноче.
І перешукав він, та божків не знайшов.
І перешукав він, та божків не знайшов.
І запалав Яків гнівом, і сварився з Лаваном.
І відповів Яків, і сказав до Лавана: Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,
І відповів Яків, і сказав до Лавана: Яка провина моя, який мій гріх, що ти гнався за мною,
що ти обмацав усі мої речі?
Що ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, і нехай вони розсудять поміж нами двома.
Що ти знайшов зо всіх речей свого дому, положи тут перед моїми братами і братами своїми, і нехай вони розсудять поміж нами двома.
Я вже двадцять літ із тобою.
Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.
Вівці твої та кози твої не мертвили свого плоду, а баранів отари твоєї я не їв.
Розшарпаного диким звірем я не приносив до тебе, я сам ніс ту шкоду.
Від мене домагався ти того, що було вкрадене вдень, і що було вкрадене вночі.
Від мене домагався ти того, що було вкрадене вдень, і що було вкрадене вночі.
Бувало, що вдень з́їдала мене спекота, а вночі паморозь, а мій сон мандрував від моїх очей.
Таке мені двадцять літ у твоїм домі…
Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!
Служив я тобі чотирнадцять літ за двох дочок твоїх, і шість літ за отару твою, а ти десять раз зміняв мені свою заплату!
Коли б не був при мені Бог батька мого, Бог Авраамів, і не Той, Кого боїться Ісак, то тепер ти відіслав би мене впорожні!…
Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, і виказав це вчора вночі.
Біду мою й труд рук моїх Бог бачив, і виказав це вчора вночі.
І відповів Лаван і сказав до Якова: Дочки дочки мої, а діти мої діти, а отара моя отара, і все, що ти бачиш то моє.
А дочкам моїм, що зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?
А дочкам моїм, що зроблю їм сьогодні, або їхнім дітям, що вони породили їх?
А тепер ходи, я й ти вчинімо умову, і оце буде свідком поміж мною й поміж тобою.
І взяв Яків каменя, і поставив його за пам́ятника.
І сказав Яків браттям своїм: Назбирайте каміння.
І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.
І назбирали каміння вони, та й зробили могилу, і їли там на тій могилі.
І назвав її Лаван: Еґар-Сагадута, а Яків її назвав: Ґал-Ед.
І промовив Лаван: Ця могила свідок між мною й між тобою сьогодні, тому то й названо ймення її: Ґал-Ед
і Міцпа, бо сказав: Нехай дивиться Господь між мною й між тобою, коли ми розійдемося один від одного.
Коли ти будеш кривдити дочок моїх, і коли візьмеш за жінок понад дочок моїх, то не людина з нами, а дивися Бог свідок між мною й між тобою!
А Яків сказав до Лавана: Ось ця могила, й ось той пам́ятник, якого поставив я між собою й між тобою.
Свідок ця могила, і свідок цей пам́ятник, що я не перейду цієї могили до тебе, і ти не перейдеш до мене цієї могили та цього пам́ятника на зле.
Розсудить між нами Бог Авраамів і Бог Нахорів, Бог їхнього батька.
І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.
І Яків присягнув Тим, Кого боїться його батько Ісак.
І приніс Яків жертву на горі, і покликав братів своїх їсти хліб.
І вони їли хліб і ночували на горі.
І вони їли хліб і ночували на горі.
І встав Лаван рано вранці, і поцілував онуків своїх, і дочок своїх, і поблагословив їх.
І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.
І пішов, та й вернувся Лаван до місця свого.
А Яків пішов на дорогу свою.
І спіткали його Божі Анголи.
І спіткали його Божі Анголи.
І Яків сказав, коли їх побачив: Це Божий табір!
І він назвав ім́я тому місцю: Маханаїм.
І він назвав ім́я тому місцю: Маханаїм.
І послав Яків послів перед собою до Ісава, брата свого, до землі Сеїр, до краю едомського.
І наказав їм, говорячи: Скажіть так моєму панові Ісавові: Так сказав раб твій Яків: Я мешкав з Лаваном, і задержався аж дотепер.
І маю я вола та осла, і отару, і раба, і невільницю.
І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх.
І я послав розказати панові моєму, щоб знайти милість в очах твоїх.
І вернулися посли до Якова, та й сказали: Ми прийшли були до брата твого до Ісава, а він також іде назустріч тобі, і чотири сотні людей з ним.
І Яків сильно злякався, і був затурбований.
І він поділив народ, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.
І він поділив народ, що був з ним, і дрібну та велику худобу, і верблюди на два табори.
І сказав: Коли прийде Ісав до табору одного, і розіб́є його, то вціліє позосталий табір.
І Яків промовив: Боже батька мого Авраама, і Боже батька мого Ісака, Господи, що сказав Ти мені: Вернися до Краю свого, і до місця свого народження, і Я зроблю тобі добре.
Я не вартий усіх отих милостей, і всієї вірности, яку Ти чинив був Своєму рабові, бо з самою своєю палицею перейшов я був цей Йордан, а тепер я стався на два табори.
Збережи ж мене від руки мого брата, від руки Ісава, бо боюсь я його, щоб він не прийшов та не побив мене і матері з дітьми.
А Ти ж був сказав: Учинити добро учиню я з тобою добро;
а нащадки твої покладу, як той морський пісок, що його не злічити через безліч.
а нащадки твої покладу, як той морський пісок, що його не злічити через безліч.
І він переночував там тієї ночі, і взяв із того, що під руку прийшло, дар для Ісава, брата свого:
кіз двісті, і козлів двадцятеро, овець двісті, і баранів двадцятеро,
верблюдиць дійних та їх жереб́ят тридцятеро, корів сорок, а биків десятеро, ослиць двадцятеро, а ослят десятеро.
І дав до рук рабів своїх кожне стадо окремо.
І сказав він до рабів своїх: Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом.
І сказав він до рабів своїх: Ідіть передо мною, і позоставте відстань поміж стадом і стадом.
І він наказав першому, кажучи: Коли спіткає тебе Ісав, брат мій, і запитає тебе так: Чий ти, і куди ти йдеш, і чиє те, що перед тобою?
то скажеш: Раба твого Якова це подарунок, посланий панові моєму Ісавові.
А ото й він сам за нами.
А ото й він сам за нами.
І наказав він і другому, і третьому, також усім, що йшли за стадами, говорячи: Таким словом будете говорити до Ісава, коли ви знайдете його,
і скажете: Ось і раб твій Яків за нами, бо він сказав: Нехай я вблагаю його оцим дарунком, що йде передо мною, а потім побачу обличчя його, може він підійме обличчя моє.
І йшов подарунок перед ним, а він ночував тієї ночі в таборі.
І встав він тієї ночі, і взяв обидві жінки свої, і обидві невільниці свої та одинадцятеро дітей своїх, і перейшов брід Яббок.
І він узяв їх, і перепровадив через потік, і перепровадив те, що в нього було.
І зостався Яків сам.
І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
І боровся з ним якийсь Муж, аж поки не зійшла досвітня зоря.
І Він побачив, що не подужає його, і доторкнувся до суглобу стегна його.
І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним.
І звихнувся суглоб стегна Якова, як він боровся з Ним.
І промовив: Пусти Мене, бо зійшла досвітня зоря.
А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене.
А той відказав: Не пущу Тебе, коли не поблагословиш мене.
І промовив до нього: Як твоє ймення?
Той відказав: Яків.
Той відказав: Яків.
І сказав: Не Яків буде називатися вже ймення твоє, але Ізраїль, бо ти боровся з Богом та з людьми, і подужав.
І запитав Яків і сказав: Скажи ж Ім́я Своє.
А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє?
І Він поблагословив його там.
А Той відказав: Пощо питаєш про Ймення Моє?
І Він поблагословив його там.
І назвав Яків ім́я того місця: Пенуїл, бо бачив був Бога лицем у лице, та збереглася душа моя.
І засвітило йому сонце, коли він перейшов Пенуїл.
І він кульгав на своє стегно.
І він кульгав на своє стегно.
Тому не їдять Ізраїлеві сини жили стегна, що на суглобі стегна, аж до сьогодні, бо Він доторкнувся був до стегна Якового, жили стегна.
І звів Яків очі свої, та й побачив, аж ось іде Ісав, а з ним чотири сотні людей.
І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обох невільниць своїх.
І він поділив своїх дітей на Лію, і на Рахіль, і на обох невільниць своїх.
І поставив він тих невільниць і дітей їх напереді, а Лію й дітей її передостанніми, а Рахіль та Йосипа останніми.
А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого.
І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його.
І вони заплакали.
І вони заплакали.
І звів свої очі Ісав, і побачив жінок та дітей.
І сказав: Хто то такі?
А той відказав: Діти, якими обдарував Бог твого раба.
І сказав: Хто то такі?
А той відказав: Діти, якими обдарував Бог твого раба.
І підійшли сюди невільниці, і їхні діти, та й вклонилися.
І підійшла також Лія та діти її, і вклонилися, а потім підійшов Йосип і Рахіль, та й вклонилися.
І сказав Ісав: А що це за цілий табір той, що я спіткав?
А той відказав: Щоб знайти милість в очах мого пана.
А той відказав: Щоб знайти милість в очах мого пана.
А Ісав сказав: Я маю багато, мій брате, твоє нехай буде тобі.
А Яків сказав: Ні ж бо!
Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки.
Бож я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.
Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки.
Бож я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.
Візьми ж благословення моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все.
І благав він його, і той узяв.
І благав він його, і той узяв.
І промовив Ісав: Рушаймо й ходім, а я піду обік тебе.
А той відказав: Пан мій знає, що діти молоді, а дрібна та велика худоба в мене дійні.
Коли погнати їх один день, то вигине вся отара.
Коли погнати їх один день, то вигине вся отара.
Нехай же піде пан мій перед очима свого раба, а я піду поволі за ногою скотини, що передо мною, і за ногою дітей, аж поки не прийду до пана свого до Сеїру.
І промовив Ісав: Позоставлю ж з тобою трохи з людей, що зо мною.
А той відказав: Пощо знаходжу я таку милість в очах свого пана?.
А той відказав: Пощо знаходжу я таку милість в очах свого пана?.
І вернувся того дня Ісав на дорогу свою до Сеїру.
А Яків подався до Суккоту, і збудував собі хату, а для худоби своєї поробив курені, тому назвав ім́я тому місцю: Суккот.
І Яків, коли він прийшов із Падану арамейського, прибув спокійно до міста Сихем у Краї ханаанському, і розтаборився перед містом.
І купив він кусок поля, де розклав намета свого, з руки синів Гамора, батька Сихема, за сто срібняків.
І поставив там жертівника, і назвав його: Ел-Елогей-Ізраїль.
І вийшла була Діна, дочка Лії, яка вродила її Якову, щоб подивитися на дочок того краю.
І побачив її Сихем, син Гамора хівеянина, начальника того краю, і взяв її, і лежав із нею, і збезчестив її.
І пригорнулася душа його до Діни, дочки Якової, і покохав він дівчину, і говорив до серця дівочого.
І сказав Сихем до Гамора, батька свого, говорячи: Візьми те дівча за жінку для мене!
А Яків почув, що той збезчестив Діну, дочку його, а сини його були з худобою його на полі.
І мовчав Яків, аж поки прибули вони.
І мовчав Яків, аж поки прибули вони.
І вийшов Гамор, Сихемів батько, до Якова, щоб поговорити з ним.
І прийшли сини Яковові з поля, коли почули, і засмутились ці люди, і сильно запалав їхній гнів, бо той ганьбу зробив в Ізраїлі тим, що лежав із дочкою Якова, а так не робиться.
А Гамор говорив з ними, кажучи: Син мій Сихем, запрагла душа його вашої дочки.
Дайте ж її йому за жінку!
Дайте ж її йому за жінку!
І посвоячтеся з нами, дайте нам ваші дочки, а наші дочки візьміть собі.
І осядьтеся з нами, а цей край буде перед вами.
Сидіть і перемандруйте його, і набувайте на власність у нім.
Сидіть і перемандруйте його, і набувайте на власність у нім.
І промовив Сихем до батька її та до братів її: Нехай я знайду милість у ваших очах, і що ви скажете мені я дам.
Сильно побільшіть на мене віно та дарунок, а я дам, як мені скажете, та тільки дайте мені дівчину за жінку!
І відповіли сини Якова Сихемові та Гаморові, батькові його, підступом, сказали, бо він збезчестив Діну, сестру їх.
І сказали до них: Ми не можемо зробити тієї речі, видати сестру нашу чоловікові, що має крайню плоть, бо то ганьба для нас.
Ми тільки за те прихилимось до вас, коли ви станете, як ми, щоб у вас був обрізаний кожний чоловічої статі.
І дамо вам своїх дочок, а ваших дочок візьмемо собі, й осядемось із вами, і станемо одним народом.
А коли ви не послухаєте нас, щоб обрізатися, то ми візьмемо свої дочки, та й підемо.
І їхні слова були добрі в очах Гамора та в очах Сихема, сина Гаморового.
І не загаявся юнак той учинити ту річ, бо полюбив дочку Якова.
А він був найповажніший у всім домі батька свого.
А він був найповажніший у всім домі батька свого.
І прибув Гамор та Сихем, син його, до брами міста, і промовили до людей свого міста, говорячи:
Ці люди вони приязні до нас, і нехай осядуть у краю, і нехай перемандрують його, а цей край ось розлогий перед ними.
Дочок їхніх візьмімо собі за жінок, а наших дочок даймо їм.
Дочок їхніх візьмімо собі за жінок, а наших дочок даймо їм.
Тільки за це прихиляться до нас ці люди, щоб сидіти з нами, і щоб стати одним народом, коли в нас буде обрізаний кожен чоловічої статі, як і вони обрізані.
Отара їхня, і майно їхнє, і вся їхня худоба хіба не наші вони?
Тільки прихилімося до них, і нехай вони осядуть із нами.
Тільки прихилімося до них, і нехай вони осядуть із нами.
І послухали Гамора та Сихема, сина його, усі, хто виходив з брами його міста.
І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його.
І були обрізані всі чоловічої статі, усі, хто виходив з брами міста його.
І сталося третього дня, коли вони хворі були, то два сини Яковові, Симеон і Левій, брати Дінині, взяли кожен меча свого, і безпечно напали на місто, і повбивали всіх чоловіків.
Також Гамора й Сихема, сина його, забили мечем, і забрали Діну з дому Сихемового, та й вийшли.
Сини Якова напали на трупи, і пограбували місто за те, що вони збезчестили їхню сестру.
Забрали дрібну й велику худобу їх, і осли їх, і що було в місці, і що на полі,
і ввесь маєток їхній, і всіх їхніх дітей, і їхніх жінок забрали в неволю, і пограбували все, що де в домі було.
І сказав Яків до Симеона й до Левія: Ви зробили мене нещасливим, бо зробили мене зненавидженим у мешканців цього краю, у ханаанеянина й периззеянина.
Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб́ють мене, і буду знищений я та мій дім.
Ми люди нечисленні, а вони зберуться на мене, та й поб́ють мене, і буду знищений я та мій дім.
А вони відказали: Чи він мав би зробити нашу сестру блудницею?
І сказав Бог до Якова: Уставай, вийди до Бет-Елу, і там осядься, і зроби там жертівника Богові, що явився тобі, як ти втікав був перед Ісавом, братом своїм.
І сказав Яків до дому свого, до всіх, хто був із ним: Усуньте чужинних богів, які є серед вас, і очистьтеся, і змініть свою одіж.
І встаньмо, і підім до Бет-Елу, і зроблю я там жертівника Богові, що відповів мені в день мого утиску, і був зо мною в дорозі, якою ходив я.
І вони віддали Якову всіх чужинних богів, що були в їх руках, і сережки, що в їхніх ушах, а Яків сховав їх під дубом, що перед Сихемом.
І вирушили вони.
І великий жах обгорнув ті міста, що навколо них, і вони не гналися за синами Якова.
І великий жах обгорнув ті міста, що навколо них, і вони не гналися за синами Якова.
І прибув Яків до Лузу, що в землі ханаанській, цебто до Бет-Елу, він і ввесь народ, що був з ним.
І збудував він там жертівника, та й назвав те місце: Ел Бет-Ел, бо там явився йому Бог, коли він утікав перед своїм братом.
І вмерла Девора, мамка Ревеки, і була похована нижче Бет-Елу під дубом, а він назвав ім́я йому: Аллон-Бахут.
І ще явився Бог до Якова, коли він прийшов був із Падану арамейського, і поблагословив його.
І сказав йому Бог: Ім́я твоє Яків.
Не буде вже кликатися ім́я твоє Яків, але Ізраїль буде ім́я твоє.
І назвав ім́я йому: Ізраїль.
Не буде вже кликатися ім́я твоє Яків, але Ізраїль буде ім́я твоє.
І назвав ім́я йому: Ізраїль.
І сказав йому Бог: Я Бог Всемогутній!
Плодися й розмножуйся, народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх.
Плодися й розмножуйся, народ і громада народів буде з тебе, і царі вийдуть із стегон твоїх.
А той Край, що я дав його Авраамові та Ісакові, дам його тобі, і нащадку твоєму по тобі дам Я той Край.
І вознісся Бог з-понад нього в місці, де з ним говорив.
І поставив Яків пам́ятника на тому місці, де Він говорив з ним, пам́ятника кам́яного, і вилив на нього винне лиття, і полив його оливою.
І назвав Яків ім́я місцю, що там говорив із ним Бог: Бет-Ел.
І він рушив із Бет-Елу.
І була ще ківра землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи.
І була ще ківра землі до Ефрати, а Рахіль породила, і були важкі її пологи.
І сталося, коли важкі були її пологи, то сказала їй баба-сповитуха: Не бійся, бо й це тобі син.
І сталося, коли виходила душа її, бо вмирала вона, то назвала ім́я йому: Бен-Оні, а його батько назвав його: Веніямин.
І вмерла Рахіль, і була похована на дорозі до Ефрати, це є Віфлеєм.
І поставив Яків пам́ятника на гробі її, це надгробний пам́ятник Рахілі аж до сьогодні.
І рушив Ізраїль, і розтягнув намета свого далі до Міґдал-Едеру.
І сталося, коли Ізраїль перебував у тім краї, то Рувим пішов і ліг із Білгою, наложницею батька свого.
І почув Ізраїль, і було це злим йому.
А в Якова було дванадцятеро синів.
І почув Ізраїль, і було це злим йому.
А в Якова було дванадцятеро синів.
Сини Ліїні: перворідний Якова Рувим, і Симеон, і Левій, і Юда, і Іссахар, і Завулон.
Сини Рахілині: Йосип і Веніямин.
А сини Білги, невільниці Рахілиної: Дан і Нефталим.
А сини Зілпи, невільниці Ліїної: Ґад і Асир.
Оце сини Якова, що йому народжено в Падані арамейському.
Оце сини Якова, що йому народжено в Падані арамейському.
І прибув Яків до Ісака, свого батька, до Мамре, до Кир́ят-Арби, цебто Хеврону, що там жив Авраам та Ісак.
І були Ісакові дні сто літ і вісімдесят літ.
І впокоївся Ісак та й помер, і прилучився до своєї рідні, старий та нажившись.
І поховали його Ісав та Яків, сини його.
І поховали його Ісав та Яків, сини його.
А оце нащадки Ісава, цебто Едома.
Ісав узяв жінок своїх з дочок ханаанських, Аду, дочку Елона хіттеянина, та Оголіваму, дочку Ани, дочку Ців́она хівеянина,
та Босмат, дочку Ізмаїлову, сестру Невайотову.
І породила Ада Ісавові Еліфаза, а Босмат породила Реуїла,
а Оголівама породила Суша, і Ялама, і Кораха.
Оце сини Ісавові, що були йому народжені в ханаанській землі.
Оце сини Ісавові, що були йому народжені в ханаанській землі.
І взяв Ісав жінок своїх, і синів своїх, і дочок своїх, і всі душі дому свого, і худобу свою, і все стадо своє, і все своє майно, що набув у ханаанській землі, та й пішов до Краю від обличчя Якова, брата свого,
бо маєток їх був більший, щоб пробувати їм разом, і край їх часового замешкання не міг вмістити їх через їхню худобу.
І осівся Ісав на горі Сеїр, Ісав він Едом.
А оце нащадки Ісава, батька Едому на горі Сеїр.
Оце ймення синів Ісавових: Еліфаз, син Ади, жінки Ісавової, Реуїл, син Босмати, Ісавової жінки.
А сини Еліфазові були: Теман, Омар, Цефо, і Ґатам, і Кеназ.
А Тимна була наложниця Еліфаза, Ісавового сина, і породила вона Еліфазові Амалика.
Оце сини Ади, Ісавової жінки.
Оце сини Ади, Ісавової жінки.
А оце сини Реуїлові: Нагат і Зера, Шамма й Мізза.
Оце сини Босмати, Ісавової жінки.
Оце сини Босмати, Ісавової жінки.
А оці були сини Оголівами, дочки Ани, дочки Ців́она, Ісавової жінки, і вродила вона Ісаву, Єуша, і Ялама, і Корея.
А оце провідники Ісавових синів.
Сини Еліфаза, Ісавового перворідного: провідник Теман, провідник Омар, провідник Цефо, провідник Кеназ,
Сини Еліфаза, Ісавового перворідного: провідник Теман, провідник Омар, провідник Цефо, провідник Кеназ,
провідник Корей, провідник Ґатам, провідник Амалик.
Оце провідники Еліфаза в краю Едома, оце сини Ади.
Оце провідники Еліфаза в краю Едома, оце сини Ади.
А оце сини Реуїла, Ісавового сина: провідник Нагат, провідник Зерах, провідник Шамма, провідник Мізза.
Оце провідники Реуїлові в краю едомському, оце сини Босмати, Ісавової жінки.
Оце провідники Реуїлові в краю едомському, оце сини Босмати, Ісавової жінки.
А оце сини Оголівами, жінки Ісава: провідник Еуш, провідник Ялам, провідник Корей, оце провідники Оголівами, дочки Ани, Ісавової жінки.
Оце сини Ісава, цебто Едома, і оце їхні провідники.
Оце сини Сеїра, хореянина, мешканці цієї землі: Лотан і Шовал, і Ців́он, і Ана,
і Дішон, і Ецев, і Дішан, оце провідники хореянина, сини Сеїру, краю едомського.
А сини Лотана були: Хорі й Гемам, а Лотанова сестра Тимна.
А оце сини Шовалові: Алван і Манахат, і Евал, Шефо, і Онам.
А ото сини Ців́онові: і Айя, і Ана, той Ана, що знайшов був в пустині гарячі джерела, коли пас осли Ців́она, свого батька.
А оце діти Ани: Дішон, і Оголівама, дочка Ани.
А оце сини Дішонові: Хемдан, і Ешбан, і Ітран, і Керан.
Ото сини Ецера: Білган, і Зааван, і Акан.
Оце сини Дішана: Уц і Аран.
Оце провідники хореянина: провідник Лотан, провідник Шовал, провідник Ців́он, провідник Ана,
провідник Дішон, провідник Ецер, провідник Дішан, оце провідники хореянина за їхніми провідниками в краї Сеїр.
А оце царі, що царювали в краю Едома перед царюванням царя в синів Ізраїлевих.
І царював в Едомі Бела, син Беора, а ймення його міста Дінгава.
І вмер Бела, і зацарював замість нього Йовав, син Зераха з Боцри.
І вмер Йовав, і зацарював замість нього Хушам із землі теманіянина.
І вмер Хушам, і зацарював замість нього Гадад, син Бедада, що побив мідіян на полі Моава, а ймення його міста Авіт.
І вмер Гадад, і зацарював замість нього Самла з Машеку.
І вмер Самла, і зацарював замість нього Саул з Реховоту надрічного.
І вмер Саул, і зацарював замість нього Баал-Ханан, син Ахборів.
І вмер Баал-Ханан, син Ахборів, і зацарював замість нього Гадад, а ім́я його міста Пау, а ім́я його жінки Мегетав́іл, дочка Матреди, дочки Ме-Загава.
А оце імена провідників Ісавових за їхніми родами, за місцями їх, їхніми іменами: провідник Тимна, провідник Алва, провідник Етет,
провідник Оголівама, провідник Ела, провідник Пінон,
провідник Кеназ, провідник Теман, провідник Мівцар,
провідник Маґдіїл, провідник Ірам.
Оце провідники Едома він же Ісав, батько Едому за їхніми оселями в краї їхнього володіння.
Оце провідники Едома він же Ісав, батько Едому за їхніми оселями в краї їхнього володіння.
І осівся Яків у Краї мешкання батька свого, в Краї ханаанському.
Оце оповість про Якова.
Йосип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого.
І Йосип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.
Йосип, віку сімнадцяти літ, пас, як юнак, отару з братами своїми, з синами Білги та з синами Зілпи, жінок батька свого.
І Йосип доносив недобрі звістки про них до їхнього батька.
А Ізраїль любив Йосипа над усіх синів своїх, бо він був у нього сином старости.
І він справив йому квітчасте вбрання.
І він справив йому квітчасте вбрання.
І бачили його браття, що їх батько полюбив його над усіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним спокійно.
І снився був Йосипові сон, і він розповів своїм браттям, а вони ще збільшили ненависть до нього.
І сказав він до них: Послухайте но про той сон, що снився мені.
А ото ми в́яжемо снопи серед поля, і ось мій сніп зачав уставати, та й став.
І ось оточують ваші снопи, та й вклоняються снопові моєму.
І ось оточують ваші снопи, та й вклоняються снопові моєму.
І сказали йому його браття: Чи справді ти будеш царювати над нами, чи теж справді ти будеш панувати над нами?
І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
І вони збільшили ненависть до нього через сни його та через слова його.
І снився йому ще сон інший, і він оповів його братам своїм, та й сказав: Оце снився мені ще сон, і ось сонце та місяць та одинадцять зір вклоняються мені.
І він розповів це батькові своєму та браттям своїм.
І докорив йому батько його, та й промовив до нього: Що то за сон, що снився тобі?
Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?
І докорив йому батько його, та й промовив до нього: Що то за сон, що снився тобі?
Чи справді прийдемо ми, я та мати твоя та брати твої, щоб уклонитися тобі до землі?
І заздрили йому брати його, а батько його запам́ятав ці слова.
І пішли брати його пасти отару свого батька в Сихем.
І сказав Ізраїль до Йосипа: Таж брати твої пасуть у Сихемі!
Іди ж, і я пошлю тебе до них!
А той відказав йому: Ось я!
Іди ж, і я пошлю тебе до них!
А той відказав йому: Ось я!
І сказав він до нього: Піди но, побач стан братів твоїх і стан отари, та й дай мені відповідь.
І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.
І він послав його з долини Хеврону, і той прибув до Сихему.
І знайшов його один чоловік, а він ось блукає по полю.
І запитав його той чоловік, кажучи: Чого ти шукаєш?
І запитав його той чоловік, кажучи: Чого ти шукаєш?
А той відказав: Я шукаю братів своїх.
Скажи ж мені, де вони випасають?
Скажи ж мені, де вони випасають?
І сказав той чоловік: Вони пішли звідси, бо я чув, як казали вони: Ходімо до Дотаїну.
І пішов Йосип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.
І пішов Йосип за своїми братами, і знайшов їх у Дотаїні.
А вони побачили його здалека, і поки він наблизився до них, то змовлялися на нього, щоб убити його.
І сказали вони один одному: Ось іде той сновидець!
А тепер давайте вбиймо його, і вкиньмо його до однієї з ям, та й скажемо: Дикий звір з́їв його!
І побачимо, що буде з його снами.
І побачимо, що буде з його снами.
І почув це Рувим, і визволив його з руки їхньої, і сказав: Не губімо душі його!
І сказав до них Рувим: Не проливайте крови, киньте його до ями тієї, що в пустині, а руки не кладіть на нього, щоб визволити його з їхньої руки, щоб вернути його до батька його.
І сталося, коли прийшов Йосип до братів своїх, то вони стягнули з Йосипа вбрання його, вбрання квітчасте, що на ньому було.
І взяли його, та й кинули його до ями, а яма та порожня була, не було в ній води.
І сіли вони попоїсти хліба.
І звели вони очі свої та й побачили, ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, іде він спровадити це до Єгипту.
І звели вони очі свої та й побачили, ось караван ізмаїлітів іде з Ґілеаду, а верблюди їхні несуть пахощі, і бальзам, і ладан, іде він спровадити це до Єгипту.
І сказав Юда до своїх братів: Яка користь, що вб́ємо нашого брата, і затаїмо його кров?
Давайте продамо його ізмаїльтянам, і рука наша нехай не буде на ньому, бо він брат нам, він наше тіло.
І послухалися брати його.
І послухалися брати його.
І коли проходили мідіяніти, купці, то витягли й підняли Йосипа з ями.
І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.
І продали Йосипа ізмаїльтянам за двадцять срібняків, а ті повели Йосипа до Єгипту.
А Рувим вернувся до ями, аж нема Йосипа в ямі!
І розірвав він одежу свою…
І розірвав він одежу свою…
І вернувся він до братів своїх, та й сказав: Немає хлопця!
А я, куди я піду?
А я, куди я піду?
А вони взяли Йосипове вбрання, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров.
І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: Оце ми знайшли.
Пізнай но, чи це вбрання твого сина воно, чи ні?
Пізнай но, чи це вбрання твого сина воно, чи ні?
А він пізнав його та й сказав: Вбрання мого сина…
Дикий звір його з́їв…
Справді розшарпаний Йосип!
Дикий звір його з́їв…
Справді розшарпаний Йосип!
І роздер Яків одіж свою, і зодягнув веретище на стегна свої, і багато днів справляв жалобу по синові своєму…
І зачали всі сини його та всі дочки його потішати його.
Але він не міг утішитися, та й сказав: У жалобі зійду я до сина мого до шеолу.
І плакав за ним його батько.
Але він не міг утішитися, та й сказав: У жалобі зійду я до сина мого до шеолу.
І плакав за ним його батько.
І мідіяніти продали Йосипа до Єгипту, до Потіфара, царедворця фараонового, начальника царської сторожі.
Сталося того часу, і відійшов Юда від братів своїх, і розташувався аж до одного адулламітянина, а ймення йому Хіра.
І побачив там Юда дочку одного ханаанеянина, а ім́я йому Шуа, і взяв її, і з нею зійшовся.
І завагітніла вона, і породила сина, а він назвав ім́я йому: Ер.
І завагітніла вона ще, і породила сина, і назвала ім́я йому: Онан.
І ще знову, і породила сина, і назвала ім́я йому: Шела.
А батько був у Кезиві, як вона породила його.
А батько був у Кезиві, як вона породила його.
І взяв Юда жінку для Ера, свого перворідного, а ім́я їй: Тамара.
І був Ер, Юдин перворідний, злий в очах Господа, і Господь його вбив.
І сказав Юда до Онана: Увійди до жінки брата свого, і одружися з нею, і встанови насіння для брата свого.
А Онан знав, що не його буде насіння те.
І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.
І сталося, коли він сходився з жінкою брата свого, то марнував насіння на землю, аби не дати його своєму братові.
І було зле в очах Господа те, що він чинив, і вбив Він також його.
І сказав Юда до Тамари, невістки своєї: Сиди вдовою в домі батька свого, аж поки не виросте Шела, син мій.
Бо він був подумав: Аби не вмер також він, як брати його.
І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.
Бо він був подумав: Аби не вмер також він, як брати його.
І пішла Тамара, та й осілася в домі батька свого.
І минуло багато днів, і вмерла Шуїна дочка, Юдина жінка.
А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.
А коли Юда був утішений, то пішов до Тімни, до стрижіїв отари своєї, він і Хіра, товариш його адулламітянин.
А Тамарі розповіли, кажучи: Ось тесть твій іде до Тімни стригти отару свою.
І зняла вона з себе одежу вдівства свого, і покрилася покривалом, і закрилася.
І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни.
Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.
І сіла вона при брамі Енаїм, що по дорозі до Тімни.
Бо знала вона, що виріс Шела, а вона не віддана йому за жінку.
І побачив її Юда, і прийняв її за блудницю, бо закрила вона обличчя своє.
І він збочив до неї на дорогу й сказав: А ну но я ввійду до тебе!
Бо він не знав, що вона невістка його.
А вона відказала: Що даси мені, коли прийдеш до мене?
Бо він не знав, що вона невістка його.
А вона відказала: Що даси мені, коли прийдеш до мене?
А він відказав: Я пошлю козлятко з отари.
І сказала вона: Якщо даси заставу, аж поки пришлеш.
І сказала вона: Якщо даси заставу, аж поки пришлеш.
А він відказав: Яка та застава, що дам я тобі?
Та сказала: Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй.
І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.
Та сказала: Печатка твоя, і шнурок твій, і палиця твоя, що в руці твоїй.
І він дав їй, і зійшовся з нею, а вона завагітніла від нього.
І встала вона та й пішла, і зняла покривало своє з себе, і зодягнула одежу вдівства свого.
А Юда послав козлятко через приятеля свого адулламітянина, щоб узяти заставу з руки тієї жінки.
Та він не знайшов її.
Та він не знайшов її.
І запитав він людей її місця, говорячи: Де та блудниця, що була в Енаїм при дорозі?
Вони відказали: Не була тут блудниця.
Вони відказали: Не була тут блудниця.
І вернувся він до Юди й сказав: Не знайшов я її, а також люди місця того говорили: Не була тут блудниця.
І сказав Юда: Нехай візьме собі ту заставу, щоб ми не стали на ганьбу.
Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти.
Ось я послав був те козлятко, та її не знайшов ти.
І сталося так десь по трьох місяцях, і розповіджено Юді, говорячи: Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд.
А Юда сказав: Виведіть її, і нехай буде спалена.
А Юда сказав: Виведіть її, і нехай буде спалена.
Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому.
І сказала: Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?
І сказала: Пізнай но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?
І пізнав Юда й сказав: Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму.
І вже більше не знав він її.
І вже більше не знав він її.
І сталося в часі, як родила вона, а ось близнята в утробі її.
І сталося, як родила вона, показалася рука одного;
і взяла баба-сповитуха, і пов́язала на руку йому нитку червону, говорячи: Цей вийшов найперше.
і взяла баба-сповитуха, і пов́язала на руку йому нитку червону, говорячи: Цей вийшов найперше.
І сталося, що він втягнув свою руку, а ось вийшов його брат.
І сказала вона: Нащо ти роздер для себе перепону?
І назвала ім́я йому Перец.
І сказала вона: Нащо ти роздер для себе перепону?
І назвала ім́я йому Перец.
А потім вийшов брат його, що на руці його була нитка червона.
І вона назвала ім́я йому: Зерах.
І вона назвала ім́я йому: Зерах.
А Йосип був відведений до Єгипту.
І купив його Потіфар, царедворець фараонів, начальник царської сторожі, муж єгиптянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди.
І купив його Потіфар, царедворець фараонів, начальник царської сторожі, муж єгиптянин, з руки ізмаїльтян, що звели його туди.
І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя.
І пробував він у домі свого пана єгиптянина.
І пробував він у домі свого пана єгиптянина.
І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його.
І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому.
А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.
А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.
І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа.
І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі.
І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі.
І він позоставив усе, що мав, у руці Йосиповій.
І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв.
А Йосип був гарного стану та вродливого вигляду.
І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв.
А Йосип був гарного стану та вродливого вигляду.
І сталося по тих пригодах, і звела свої очі на Йосипа жінка пана його.
І сказала вона: Ляж зо мною!
І сказала вона: Ляж зо мною!
А він відмовився, і сказав до жінки пана свого: Тож пан мій не знає при мені нічого у домі, а все, що його, він дав у мою руку.
Нема більшого в цім домі від мене, і він не стримав від мене нічого, хібащо тебе, бо ти жінка його.
Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?
Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?
І сталося, що вона день-у-день говорила Йосипові, а він не слухав її, щоб лягти при ній і бути з нею.
І сталося одного дня, і прийшов він додому робити діло своє, а там у домі не було нікого з людей дому.
І схопила вона його за одежу його, кажучи: Лягай же зо мною!
А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір.
А він позоставив свою одежу в її руці, та й утік, і вибіг надвір.
І сталося, як побачила вона, що він позоставив свою одежу в її руці та й утік надвір,
то покликала людей свого дому, та й сказала їм, говорячи: Дивіться, він припровадив нам якогось єврея, щоб той забавлявся нами!
Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом.
Він прийшов був до мене, щоб покластись зо мною, та я закричала сильним голосом.
І сталося, як почув він, що я підняла свій голос і закричала, то позоставив одежу свою в мене, та й утік, і вибіг надвір…
І я поклала його одежу при собі аж до приходу пана його до свого дому.
І вона переказала йому цими словами, говорячи: До мене прийшов був оцей раб єврей, що ти його привів до нас, щоб забавлятися мною.
І сталося, як підняла я свій голос і закричала, то він позоставив свою одежу при мені, та й утік надвір.
І сталося, як почув пан його слова своєї жінки, що оповідала йому, кажучи: Отакі то речі вчинив мені твій раб, то запалився гнів його.
І взяв його Йосипів пан, та й віддав його до дому в́язничного, до місця, де були ув́язнені царські в́язні.
І пробував він там у тім домі в́язничнім.
І пробував він там у тім домі в́язничнім.
А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в́язничного дому.
І начальник в́язничного дому дав у руку Йосипа всіх в́язнів, що були в домі в́язничнім, і все, що там робили, робив він.
Начальник в́язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що він робив, щастив йому Господь.
І сталося по тих пригодах, чашник єгипетського царя та пекар провинилися були панові своєму, цареві єгипетському.
І розгнівався фараон на двох своїх евнухів, на начальника чашників і на начальника пекарів.
І віддав їх під варту до дому начальника царської сторожі до в́язничного дому, до місця, де Йосип був ув́язнений.
А начальник царської сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував.
І були вони деякий час під вартою.
І були вони деякий час під вартою.
І снився їм обом сон, кожному свій сон, однієї ночі, кожному за значенням його сна, чашникові й пекареві царя єгипетського, що були ув́язнені у в́язничному домі.
І прибув до них Йосип уранці, і побачив їх, а вони ось сумні.
І запитав він фараонових евнухів, що були з ним під вартою в домі пана його, говорячи: Чого ваші обличчя сьогодні сумні?
А вони сказали йому: Снився нам сон, а відгадати його немає кому.
І сказав до них Йосип: Чи ж не в Бога відгадки?
Розповіджте но мені.
І сказав до них Йосип: Чи ж не в Бога відгадки?
Розповіджте но мені.
І оповів начальник чашників Йосипові свій сон, і сказав йому: Бачив я в сні своїм, ось виноградний кущ передо мною.
А в виноградному кущі три виноградні галузки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід.
А в моїй руці фараонова чаша.
І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона.
І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона.
І сказав йому Йосип: Оце відгадка його: три виноградні галузки це три дні.
Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси чашу фараона до руки його за першим звичаєм, як був ти чашником його.
Коли ти згадаєш собі про мене, як буде тобі добре, то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому.
Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями.
І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: І я в сні своїм бачив, ось три коші печива на голові моїй.
А в коші горішньому зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови.
І відповів Йосип і сказав: Оце відгадка його: три коші то три дні.
Ще за три дні підійме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, і птах поїсть тіло твоє з тебе.
І сталося третього дня, у день народження фараона, і вчинив він гостину для всіх своїх рабів.
І підняв він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів.
І підняв він голову начальника чашників і голову начальника пекарів серед своїх рабів.
І вернув він начальника чашників на його місце, і він подав чашу в руку фараонову.
А начальника пекарів повісив, як відгадав був їм Йосип.
Та начальник чашників не пам́ятав про Йосипа, та й забув за нього.
І сталося по закінченні двох літ часу, і сниться фараонові, ось він стоїть над Річкою.
І ось виходять із Річки семеро корів гарного вигляду й ситого тіла, і паслися на лузі.
А ось виходять із Річки за ними семеро корів інших, бридкі виглядом і худі тілом.
І вони стали при тих коровах на березі Річки.
І вони стали при тих коровах на березі Річки.
І корови бридкі виглядом і худі тілом поз́їдали сім корів гарних виглядом і ситих.
І прокинувся фараон.
І прокинувся фараон.
І знову заснув він.
І снилося йому вдруге, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків здорових та добрих.
І снилося йому вдруге, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків здорових та добрих.
А ось виростає за ними семеро колосків тонких та спалених східнім вітром.
І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків здорових та повних.
І прокинувся фараон, а то був сон.
І прокинувся фараон, а то був сон.
І сталося рано, і занепокоївся дух його.
І послав він, і поскликав усіх ворожбитів Єгипту та всіх мудреців його.
І фараон розповів їм свій сон, та ніхто не міг відгадати їх фараонові.
І послав він, і поскликав усіх ворожбитів Єгипту та всіх мудреців його.
І фараон розповів їм свій сон, та ніхто не міг відгадати їх фараонові.
І говорив начальник чашників з фараоном, кажучи: Я сьогодні згадую гріхи свої.
Розгнівався був фараон на рабів своїх, і вмістив мене під варту дому начальника царської сторожі, мене й начальника пекарів.
І однієї ночі снився нам сон, мені та йому, кожному снився сон за своїм значенням.
А там з нами був єврейський юнак, раб начальника царської сторожі.
І ми розповіли йому, а він відгадав нам наші сни, кожному за сном його відгадав.
І ми розповіли йому, а він відгадав нам наші сни, кожному за сном його відгадав.
І сталося, як він відгадав нам, так і трапилося: мене ти вернув на становище моє, а того повісив.
І послав фараон, і покликав Йосипа, і його сквапно вивели з в́язниці.
І оголився, і змінив одежу свою, і він прибув до фараона.
І оголився, і змінив одежу свою, і він прибув до фараона.
І промовив фараон до Йосипа: Снився мені сон, та нема, хто б відгадав його.
А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його.
А я чув про тебе таке: ти вислухуєш сон, щоб відгадати його.
А Йосип сказав до фараона, говорячи: Не я, Бог дасть у відповідь мир фараонові.
І сказав фараон до Йосипа: Бачив я в сні своїм ось я стою на березі Річки.
І ось виходять із Річки семеро корів ситих тілом і гарних виглядом.
І вони паслися на лузі.
І вони паслися на лузі.
А ось виходять за ними семеро корів інші, бідні та дуже бридкі виглядом і худі тілом.
Таких бридких, як вони, я не бачив у всьому краї єгипетському.
Таких бридких, як вони, я не бачив у всьому краї єгипетському.
І корови худі та бридкі поз́їдали сім корів перших ситих.
І ввійшли вони до черева їхнього, та не було знати, що ввійшли вони до черева їхнього, і вигляд їх був лихий, як на початку.
І я прокинувся.
І я прокинувся.
І побачив я в сні своїм знов, аж ось сходять на однім стеблі семеро колосків повних та добрих.
А ось виростає за ними семеро колосків худих, тонких, спалених східнім вітром.
І проковтнули ті тонкі колоски сім колосків добрих.
І розповів я те ворожбитам, та не було, хто б мені роз́яснив.
І розповів я те ворожбитам, та не було, хто б мені роз́яснив.
І сказав Йосип до фараона: Сон фараонів один він.
Що Бог робить, те Він звістив фараонові.
Що Бог робить, те Він звістив фараонові.
Семеро корів добрих то сім літ, і семеро колосків добрих сім літ вони.
А сон один він.
А сон один він.
А сім корів худих і бридких, що вийшли за ними, сім літ вони, і сім колосків порожніх і спалених східнім вітром то будуть сім літ голодних.
Оце та річ, що я сказав був фараонові: Що Бог робить, те Він показав фараонові.
Ось приходять сім літ, великий достаток у всім краї єгипетськім.
А по них настануть сім літ голодних, і буде забутий увесь той достаток в єгипетській землі, і голод винищить край.
І не буде видно того достатку в краї через той голод, що настане потім, бо він буде дуже тяжкий.
А що сон повторився фараонові двічі, це значить, що справа ця постановлена від Бога, і Бог незабаром виконає її.
А тепер нехай фараон наздрить чоловіка розумного й мудрого, і нехай поставить його над єгипетською землею.
Нехай учинить фараон, і нехай призначить урядників над краєм, і нехай за сім літ достатку збирає п́ятину врожаю єгипетської землі.
І нехай вони позбирають усю їжу тих добрих років, що приходять, і нехай вони позбирають збіжжя під руку фараонову, на їжу по містах, і нехай бережуть.
І буде та їжа на запас для краю на сім літ голодних, що настануть в єгипетській землі, і край не буде знищений голодом.
І була ця річ добра в очах фараона та в очах усіх його рабів.
І сказав фараон своїм рабам: Чи знайдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім?
І сказав фараон Йосипові: Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.
Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій.
Тільки троном я буду вищий від тебе.
Тільки троном я буду вищий від тебе.
І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським.
І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йосипову, і зодягнув його в одежу віссонну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.
І зробив, що він їздив його другим повозом, і кричали перед обличчям його: Кланяйтеся!
І поставив його над усім єгипетським краєм.
І поставив його над усім єгипетським краєм.
І сказав фараон Йосипові: Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім.
І назвав фараон ім́я Йосипові: Цофнат-Панеах, і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону.
І Йосип піднявся над єгипетським краєм.
І Йосип піднявся над єгипетським краєм.
А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського.
І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.
І пішов Йосип від лиця фараонового, і перейшов через увесь єгипетський край.
А земля в сім літ достатку родила на повні жмені.
І зібрав він усю їжу семи літ, що була в єгипетськім краї, і вмістив їжу по містах: їжу поля міста, що навколо нього, вмістив у ньому.
І зібрав Йосип збіжжя дуже багато, як морський пісок, аж перестав рахувати, бо не було вже числа.
А Йосипові, поки прийшов рік голодний, уродилися два сини, що вродила йому Осната, дочка Поті-Фера, жерця Ону.
І назвав Йосип ім́я перворідному: Манасія, бо Бог зробив мені, що я забув усе своє терпіння та ввесь дім мого батька.
А ймення другому назвав: Єфрем, бо розмножив мене Бог у краї недолі моєї.
І скінчилися сім літ достатку, що були в єгипетськім краї.
І зачали наступати сім літ голодні, як сказав був Йосип.
І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб.
І був голод по всіх краях, а в усім єгипетськім краї був хліб.
Але виголоднів увесь єгипетський край, а народ став кричати до фараона про хліб.
І сказав фараон усьому Єгиптові: Ідіть до Йосипа.
Що він вам скаже, те робіть.
І сказав фараон усьому Єгиптові: Ідіть до Йосипа.
Що він вам скаже, те робіть.
І був той голод на всій поверхні землі.
І відчинив Йосип усе, що було в них, і продавав поживу Єгиптові.
А голод зміцнявся в єгипетськім краї.
І відчинив Йосип усе, що було в них, і продавав поживу Єгиптові.
А голод зміцнявся в єгипетськім краї.
І прибували зо всієї землі до Йосипа купити поживи, бо голод зміцнявся по всій землі.
А Яків побачив, що в Єгипті є хліб.
І сказав Яків до синів своїх: Пощо ви споглядаєте один на одного?
І сказав Яків до синів своїх: Пощо ви споглядаєте один на одного?
І сказав він: Ось чув я, що в Єгипті є хліб;
зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, і будемо жити, і не помремо.
зійдіть туди, і купіть нам хліба ізвідти, і будемо жити, і не помремо.
І зійшли десятеро Йосипових братів купити збіжжя з Єгипту.
А Веніямина, Йосипового брата, Яків не послав із братами його, бо сказав: Щоб не спіткало його яке нещастя!
І прибули Ізраїлеві сини купити хліба разом з іншими, що приходили, бо був голод у Краї ханаанськім.
А Йосип він володар над тим краєм, він продавав хліб усьому народові тієї землі.
І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі.
І побачив Йосип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе.
І говорив із ними суворо, і промовив до них: Звідкіля прибули ви?
А вони відказали: З ханаанського Краю купити їжі.
І говорив із ними суворо, і промовив до них: Звідкіля прибули ви?
А вони відказали: З ханаанського Краю купити їжі.
І пізнав Йосип братів своїх, а вони не впізнали його.
І згадав Йосип сни, що про них йому снились були.
І сказав він до них: Ви шпигуни!
Ви прибули підглянути слабі місця цієї землі.
І сказав він до них: Ви шпигуни!
Ви прибули підглянути слабі місця цієї землі.
А вони відказали йому: Ні, пане мій, а раби твої прибули купити їжі.
Ми всі сини одного чоловіка, ми правдиві.
Раби твої не були шпигунами!
Раби твої не були шпигунами!
Він же промовив до них: Ні, бо ви прийшли підглянути слабі місця цієї землі!
А вони відказали: Дванадцятеро твоїх рабів брати ми, сини одного чоловіка в ханаанському Краї.
А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема.
А наймолодший тепер із батьком нашим, а одного нема.
І промовив їм Йосип: Оце те, що я сказав був до вас, говорячи: Ви шпигуни.
Оцим ви будете випробувані: Клянуся життям фараоновим, що ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди наймолодший ваш брат!
Пошліть з-поміж себе одного, і нехай візьме вашого брата, а ви будете ув́язнені.
І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами;
а коли ні, клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!
І слова ваші будуть піддані пробі, чи правда з вами;
а коли ні, клянуся життям фараоновим, що ви шпигуни!
І він забрав їх під варту на три дні.
А третього дня Йосип промовив до них: Зробіть це і живіть.
Я Бога боюся,
Я Бога боюся,
якщо ви правдиві.
Один брат ваш буде ув́язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
Один брат ваш буде ув́язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів.
А свого наймолодшого брата приведіть до мене, і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте.
І вони зробили так.
І вони зробили так.
І говорили вони один одному: Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали…
Тому то прийшло це нещастя на нас!
Тому то прийшло це нещастя на нас!
І відповів їм Рувим, говорячи: Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали.
А оце й кров його жадається…
А оце й кров його жадається…
А вони не знали, що Йосип їх розуміє, бо був поміж ними перекладач.
А він відвернувся від них та й заплакав…
І вернувся до них, і говорив із ними.
І взяв від них Симеона, та й зв́язав його на їхніх очах.
І вернувся до них, і говорив із ними.
І взяв від них Симеона, та й зв́язав його на їхніх очах.
А Йосип наказав, щоб наповнили їхні мішки збіжжям, а срібло їхнє вернули кожному до його мішка, і дали їм поживи на дорогу.
І їм зроблено так.
І їм зроблено так.
І понесли вони хліб свій на ослах своїх, і пішли звідти.
І відкрив один мішка свого, щоб ослові своєму дати паші на нічлігу, та й побачив срібло своє, а воно ось в отворі мішка його!
І сказав він братам своїм: Повернене срібло моє, і ось воно в мішку моїм!
І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до одного: Що це Бог нам зробив?
І завмерло їм серце, і вони затремтіли, говорячи один до одного: Що це Бог нам зробив?
І прибули вони до Якова, батька свого, до Краю ханаанського, і розповіли йому все, що їх спіткало було, говорячи:
Той муж, пан того краю, говорив із нами суворо, і прийняв був нас як шпигунів того краю.
А ми сказали йому: Ми правдиві, не були ми шпигунами!
Ми дванадцятеро братів, сини нашого батька.
Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї.
Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї.
І сказав до нас муж той, пан того краю: З того пізнаю, що правдиві ви, зоставте зо мною одного вашого брата, а на голод домів ваших візьміть хліб та й ідіть.
І приведіть до мене брата вашого найменшого, і буду я знати, що ви не шпигуни, що ви правдиві.
Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете переходити цей край для купівлі.
Тоді віддам вам вашого брата, і ви можете переходити цей край для купівлі.
І сталося, вони випорожнювали мішки свої, а ось у кожного вузлик срібла його в його мішку!
І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, і полякались…
І побачили вузлики срібла свого, вони та їх батько, і полякались…
І сказав до них Яків, їх батько: Ви позбавили мене дітей, Йосипа нема, і Симеона нема, а тепер Веніямина заберете?
Усе те на мене!
Усе те на мене!
І промовив Рувим до батька свого, кажучи: Двох синів моїх уб́єш, коли не приведу його до тебе!
Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе.
Дай же його на руку мою, а я поверну його до тебе.
А той відказав: Не зійде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався…
А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!…
А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!…
А голод став тяжкий у тім Краї.
І сталося, як вони скінчили їсти хліб, що привезли були з Єгипту, то сказав до них батько їх: Верніться, купіть нам трохи їжі!
І сказав йому Юда, говорячи: Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!
Як ти пошлеш брата нашого з нами, то ми зійдемо, і купимо тобі їжі.
А коли не пошлеш, не зійдемо, бо муж той сказав нам: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами.
І промовив Ізраїль: Нащо зло ви вчинили мені, що сказали тому мужеві, що ще маєте брата?
А вони відказали: Розпитуючи, випитував той муж про нас та про місце нашого народження, говорячи: Чи батько ваш іще живий?
Чи є в вас брат?
І ми розповіли йому відповідно до цих слів.
Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?
Чи є в вас брат?
І ми розповіли йому відповідно до цих слів.
Чи могли ми знати, що скаже: Приведіть вашого брата?
І сказав Юда до Ізраїля, батька свого: Пошли ж цього юнака зо мною, і встаньмо, та й ходім, і будемо жити, і не повмираємо і ми, і ти, і наші діти.
Я поручуся за нього, з моєї руки будеш його ти жадати!
Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!
А коли б ми були не відтягалися, то тепер уже б вернулися були два рази.
І сказав їм Ізраїль, їх батько: Коли так, то зробіть ви оце.
Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
Візьміть із плодів цього Краю, і віднесіть дарунка мужеві тому: трохи бальзаму, і трохи меду, пахощів, і ладану, дактилів, і мигдалів.
А срібла візьміть удвоє в руку свою.
А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, може то помилка.
А срібло, повернене в отвір ваших мішків, верніть своєю рукою, може то помилка.
А брата вашого заберіть, і встаньте, ідіть до того мужа.
А Бог Всемогутній нехай дасть вам милосердя перед лицем того мужа, і нехай він відпустить вам другого вашого брата й Веніямина.
А я, певно стратив сина свого!…
А я, певно стратив сина свого!…
І взяли ті люди того дарунка, і взяли вдвоє срібла в руку свою, і Веніямина, і встали, та й зійшли до Єгипту.
І стали вони перед лицем Йосиповим.
І стали вони перед лицем Йосиповим.
І побачив Йосип Веніямина з ними, і сказав до того, що був над його домом: Упровадь цих людей до дому, і нехай заріжуть худобину, і приготуй, бо зо мною будуть їсти ці люди опівдні.
І той чоловік зробив, як Йосип сказав був.
І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому.
І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому.
І полякалися ті люди, що були впроваджені до Йосипового дому.
І сказали вони: Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли…
І сказали вони: Через срібло, повернене напочатку в наших мішках, ми впроваджені, щоб причепитись до нас, і напасти на нас, і забрати за рабів нас та наші осли…
І приступили вони до чоловіка, що над домом Йосиповим, та й говорили до нього при вході в дім.
І сказали вони: Послухай, о пане мій, ми зійшли були напочатку купити їжі.
І сталося, коли ми прийшли на нічліг, і відкрили мішки свої, а ось срібло кожного в отворі мішка його, наше срібло за вагою його!
І ми вертаємо його нашою рукою!
І ми вертаємо його нашою рукою!
А на купівлю їжі ми знесли нашою рукою інше срібло.
Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків…
Ми не знаємо, хто поклав був наше срібло до наших мішків…
А той відказав: Мир вам!
Не бійтеся!
Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків.
Срібло ваше прийшло до мене.
І вивів до них Симеона.
Не бійтеся!
Бог ваш і Бог вашого батька дав вам скарб до ваших мішків.
Срібло ваше прийшло до мене.
І вивів до них Симеона.
І впровадив той чоловік тих людей до Йосипового дому, і дав води, а вони вмили ноги свої, і дав паші їхнім ослам.
І вони приготовили дарунки до приходу Йосипа опівдні, бо почули, що там вони їстимуть хліб.
І ввійшов Йосип до дому, а вони принесли йому до дому дарунка, що в їхній руці.
І вони поклонилися йому до землі.
І вони поклонилися йому до землі.
А він запитав їх про мир і сказав: Чи гаразд вашому батькові старому, про якого ви розповідали?
Чи він ще живий?
Чи він ще живий?
А вони відказали: Гаразд рабові твоєму, батькові нашому.
Ще він живий.
І вони схилилися, і вклонилися до землі.
Ще він живий.
І вони схилилися, і вклонилися до землі.
І звів він очі свої, та й побачив Веніямина, свого брата, сина матері своєї, і промовив: Чи то ваш наймолодший брат, що ви мені розповідали?
І сказав: Нехай Бог буде милостивий до тебе, мій сину!
І сказав: Нехай Бог буде милостивий до тебе, мій сину!
І Йосип поспішив, бо порушилася його любов до брата його, і хотів він заплакати.
І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там…
І ввійшов він до іншої кімнати, і заплакав там…
І вмив він лице своє, і вийшов, і стримався, та й сказав: Покладіть хліба!
І поклали йому окремо, а їм окремо, й єгиптянам, що їли з ним, окремо, бо єгиптяни не можуть їсти хліб з євреями, бо це огида для Єгипту.
І вони посідали перед ним, перворідний за перворідством своїм, а молодший за молодістю своєю.
І здивувалися ці люди один перед одним.
І здивувалися ці люди один перед одним.
І він посилав дари страви від себе до них.
А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп́ятеро.
І пили вони, і повпивалися з ним.
А дар Веніяминів був більший від дару всіх їх уп́ятеро.
І пили вони, і повпивалися з ним.