Ве́тхий Заве́т: Быт. Лев. Чис. Втор. Нав. Суд. Руф. 1Цар. 2Цар. 3Цар. 4Цар. 1Пар. 2Пар. 1Езд. Неем. 2Езд. Тов. Иудиф. Есф. Иов. Пс. Прит. Еккл. Песн. Прем. Сир. Ис. Иер. Плч. ПослИер. Вар. Иез. Дан. Ос. Иоил. Ам. Авд. Ион. Мих. Наум. Авв. Соф. Аг. Зах. Мал. 1Мак. 2Мак. 3Мак. 3Езд.
Но́вый Заве́т: Мф. Мк. Лк. Ин. Деян. Иак. 1Пет. 2Пет. 1Ин. 2Ин. 3Ин. Иуд. Рим. 1Кор. 2Кор. Гал. Еф. Флп. Кол. 1Фес. 2Фес. 1Тим. 2Тим. Тит. Флм. Евр. Откр.
 Скрыть
Азбука веры » Би́блия » Бытiе́ » гл.24

Бытiе́, Глава 24

Толкования
Толкования главы
24:1
см.:Быт.21:5;
24:2
см.:Быт.47:29;
24:3
см.:Быт.27:46;
24:4
24:5
24:6
24:7
см.:Быт.12:7;Быт.13:15;Быт.15:18;Быт.26:3-4;
24:8
24:9
24:10
24:11
24:12
24:13
24:14
24:15
см.:Быт.22:23;
24:16
24:17
см.:Ин.4:7;
24:18
24:19
24:20
24:21
24:22
24:23
24:24
24:25
24:26
24:27
24:28
24:29
24:29-30
24:30
24:31
24:32
24:33
24:34
24:35
24:36
см.:Быт.21:2;Быт.25:5;
24:37
24:38
24:39
24:40
см.:Быт.17:1;
24:41
24:42
см.:Быт.24:12;
24:43
24:44
24:45
24:46
24:47
24:48
24:49
24:50
24:51
24:52
24:53
24:54
24:55
24:56
24:57
24:58
24:59
24:60
24:61
24:62
см.:Быт.16:14;
24:63
24:64
24:65
см.:1Пет.3:6;
24:66
24:67
см.:Быт.23:2;
Церковнославянский (рус)
Авраа́мъ же бя́ше ста́ръ, заматерѣ́в­шiй во дне́хъ: и Госпо́дь благослови́ Авраа́ма во всѣ́хъ.
И рече́ Авраа́мъ рабу́ сво­ему́ старѣ́йшему до́му сво­его́, облада́ющему всѣ́ми его́: положи́ ру́ку твою́ подъ стегно́ мое́,
и заклену́ тя Го́сподемъ Бо́гомъ небесе́ и Бо́гомъ земли́, да не по́ймеши сы́ну мо­ему́ Исаа́ку жены́ от­ дще́рей Ханане́йскихъ, съ ни́миже а́зъ живу́ въ ни́хъ:
но то́кмо на зе́млю мою́, идѣ́же роди́хся, по́йдеши, и ко пле́мени мо­ему́, и по́ймеши жену́ сы́ну мо­ему́ Исаа́ку от­ту́ду.
Рече́ же къ нему́ ра́бъ: еда́ у́бо не восхо́щетъ ити́ жена́ вслѣ́дъ со мно́ю на зе́млю сiю́, воз­вращу́ ли сы́на тво­его́ въ зе́млю, от­ нея́же изше́лъ еси́?
Рече́ же къ нему́ Авраа́мъ: внемли́ себѣ́, да не воз­врати́ши сы́на мо­его́ она́мо.
Госпо́дь Бо́гъ небесе́ и Бо́гъ земли́, И́же поя́ мя изъ до́му отца́ мо­его́ и от­ земли́, въ не́йже роди́хся, И́же глаго́ла мнѣ́ и И́же кля́ся мнѣ́, глаго́ля: тебѣ́ да́мъ зе́млю сiю́ и сѣ́мени тво­ему́, То́й по́слетъ А́нгела Сво­его́ предъ тобо́ю, и по́ймеши жену́ сы́ну мо­ему́ Исаа́ку от­ту́ду:
а́ще же не восхо́щетъ жена́ по­ити́ съ тобо́ю въ зе́млю сiю́, чи́стъ бу́деши от­ закля́тiя мо­его́: то́чiю сы́на мо­его́ не воз­врати́ та́мо.
И положи́ ра́бъ ру́ку свою́ подъ стегно́ Авраа́ма господи́на сво­его́, и кля́ся ему́ о словеси́ се́мъ.
И взя́ ра́бъ де́сять велблю́дъ от­ велблю́дъ господи́на сво­его́, и от­ всѣ́хъ бла́гъ господи́на сво­его́ съ собо́ю, и воста́въ и́де въ Месо­пота́мiю во гра́дъ Нахо́ровъ:
и поста́ви велблю́ды внѣ́ гра́да у кла́дязя во́днаго подъ ве́черъ, егда́ исхо́дятъ [жены́] почерпа́ти воды́,
и рече́: Го́споди, Бо́же господи́на мо­его́ Авраа́ма, благо­устро́й предо мно́ю дне́сь, и сотвори́ ми́лость съ господи́номъ мо­и́мъ Авраа́момъ:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, дще́ри же живу́щихъ во гра́дѣ исхо́дятъ почерпа́ти воды́:
и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́зъ реку́: преклони́ водоно́съ тво́й, да пiю́, и рече́тъ ми́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́, до́ндеже напiю́т­ся: сiю́ угото́валъ еси́ рабу́ Тво­ему́ Исаа́ку: и по сему́ увѣ́мъ, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость съ господи́номъ мо­и́мъ Авраа́момъ.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти ему́ глаго́лющу во умѣ́ сво­е́мъ, и се́, Реве́кка исхожда́­ше, я́же роди́ся Ваѳуи́лу, сы́ну Ме́лхи жены́ Нахо́ра, бра́та же Авраа́мля, держа́щи водоно́съ на ра́мѣхъ сво­и́хъ:
дѣви́ца же бя́ше доброзра́чна зѣло́: дѣ́ва бѣ́, му́жъ не позна́ ея́. Соше́дши же на кла́дязь, напо́лни водоно́съ сво́й и взы́де.
Тече́ же ра́бъ во срѣ́тенiе е́й и рече́: напо́й мя́ ма́ло водо́ю от­ водоно́са тво­его́.
Сiя́ же рече́: пі́й, господи́не. И потща́ся, и сня́ водоно́съ на мы́шца своя́, и напо­и́ его́, до́ндеже напи́ся.
И рече́: и велблю́домъ тво­и́мъ налiю́, до́ндеже вси́ напiю́т­ся.
И потща́ся, и испраздни́ водоно́съ въ по­и́ло: и тече́ па́ки на кла́дязь почерпну́ти воды́, и влiя́ велблю́домъ всѣ́мъ.
Человѣ́къ же выразумѣва́­ше ю́ и помолчева́­ше, да уразумѣ́етъ, а́ще благо­устро́и Бо́гъ пу́ть ему́, или́ ни́.
Бы́сть же егда́ преста́ша вси́ велблю́ды пiю́ще, взя́ человѣ́къ усеря́зи зла́ты вѣ́сомъ по дра́хмѣ и два́ запя́стiя на ру́ки ея́: де́сять златни́цъ вѣ́съ и́хъ.
И вопроси́ ю́ и рече́: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́, а́ще е́сть у отца́ тво­его́ мѣ́сто на́мъ вита́ти?
Она́ же рече́ ему́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь [сы́на] Ме́лхина, его́же роди́ Нахо́ру.
И рече́ ему́: и плевы́ и сѣ́на мно́го у на́съ, и мѣ́сто вита́ти.
И благослови́въ человѣ́къ, поклони́ся Го́споду
и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ господи́на мо­его́ Авраа́ма, И́же не оста́ви пра́вды Сво­ея́ и и́стины от­ господи́на мо­его́: и мене́ благо­устро́и Госпо́дь въ до́мъ бра́та господи́на мо­его́.
И те́кши дѣви́ца въ до́мъ ма́тере сво­ея́, повѣ́да по глаго́ломъ си́мъ.
Реве́кцѣ же бя́ше бра́тъ, ему́же и́мя Лава́нъ: и тече́ Лава́нъ къ человѣ́ку во́нъ на кла́дязь.
И бы́сть егда́ ви́дѣ усеря́зи, и запя́стiя на руку́ сестры́ сво­ея́, и егда́ слы́ша словеса́ Реве́кки сестры́ сво­ея́, глаго́лющiя: си́це глаго́ла мнѣ́ человѣ́къ: и прiи́де къ человѣ́ку, стоя́щу ему́ у велблю́дъ у кла́дязя,
и рече́ ему́: гряди́, вни́ди благослове́н­ный от­ Го́спода, почто́ сто­и́ши внѣ́? А́зъ же угото́вахъ хра́мину и мѣ́сто велблю́домъ.
И вни́де человѣ́къ въ до́мъ, и разсѣдла́ велблю́ды, и даде́ пле́вы и сѣ́но велблю́домъ, и во́ду умы́ти но́зѣ его́, и но́ги муже́мъ, и́же бя́ху съ ни́мъ:
и предложи́ и́мъ хлѣ́бы я́сти, и рече́: не я́мъ, до́ндеже воз­глаго́лю словеса́ моя́. И рече́: глаго́ли.
И рече́: ра́бъ Авраа́мль е́смь а́зъ:
Госпо́дь же благослови́ господи́на мо­его́ зѣло́, и воз­вы́сися: и даде́ ему́ о́вцы и телцы́, сребро́ и зла́то, рабы́ и рабы́ни, и велблю́ды и ослы́:
и роди́ Са́рра, жена́ господи́на мо­его́, сы́на еди́наго господи́ну мо­ему́, состарѣ́в­шемуся ему́, и даде́ ему́, ели́ка имя́ше:
и закля́ мя господи́нъ мо́й, глаго́ля: не по́ймеши жены́ сы́ну мо­ему́ от­ дще́рей Ханане́йскихъ, въ ни́хже а́зъ обита́ю въ земли́ и́хъ:
но въ до́мъ отца́ мо­его́ по́йдеши, и въ пле́мя мое́, и по́ймеши жену́ сы́ну мо­ему́ от­ту́ду:
рѣ́хъ же [а́зъ] господи́ну мо­ему́: а егда́ не восхо́щетъ жена́ со мно́ю ити́?
И рече́ ми: Госпо́дь Бо́гъ, Ему́же благо­угоди́хъ предъ ни́мъ, о́нъ по́слетъ А́нгела Сво­его́ съ тобо́ю и благо­устро́итъ пу́ть тво́й, и по́ймеши жену́ сы́ну мо­ему́ от­ пле́мене мо­его́ и от­ до́му отца́ мо­его́:
тогда́ бу́деши чи́стъ от­ заклина́нiя мо­его́: егда́ бо до́йдеши въ пле́мя мое́, и не дадя́тъ ти́, и бу́деши чи́стъ от­ заклина́нiя мо­его́:
и при­­ше́дъ дне́сь на кла́дязь, реко́хъ: Го́споди, Бо́же господи́на мо­его́ Авраа́ма, а́ще ты́ благо­устроя́еши пу́ть мо́й, въ о́ньже ны́нѣ а́зъ иду́:
се́, а́зъ ста́хъ у кла́дязя во́днаго, и дще́ри гра́жданъ исхо́дятъ почерпа́ти воды́: и бу́детъ дѣви́ца, е́йже а́ще а́зъ реку́: напо́й мя́ от­ водоно́са тво­его́ ма́ло водо́ю:
и рече́тъ ми́: и ты́ пі́й, и велблю́домъ тво­и́мъ влiю́: сiя́ [бу́детъ] жена́, ю́же угото́ва Госпо́дь рабу́ Сво­ему́ Исаа́ку: и по сему́ уразумѣ́ю, я́ко сотвори́лъ еси́ ми́лость господи́ну мо­ему́ Авраа́му.
И бы́сть пре́жде не́же сконча́ти мнѣ́ глаго́лющу во умѣ́ сво­е́мъ, а́бiе Реве́кка исхожда́­ше держа́щи водоно́съ на ра́му, и сни́де на кла́дязь, и почерпе́ воды́: и реко́хъ е́й: напо́й мя́.
И потща́в­шися сня́ водоно́съ съ себе́ на мы́шцу свою́ и рече́: пі́й ты́, и велблю́ды твоя́ напою́. И напи́хся, и велблю́ды моя́ напо­и́.
И вопроси́хъ ю́ и реко́хъ: чiя́ еси́ дще́рь? Повѣ́ждь ми́. Она́ же рече́: дще́рь Ваѳуи́лева е́смь сы́на Нахо́рова, его́же роди́ ему́ Ме́лха. И да́хъ е́й усеря́зи, и запя́стiя на ру́цѣ ея́,
и благоволи́въ поклони́хся Го́споду: и благослови́хъ Го́спода Бо́га господи́на мо­его́ Авраа́ма, И́же благо­устро́и мя́ на пути́ и́стины поя́ти дще́рь бра́та господи́на мо­его́ сы́ну его́:
а́ще у́бо сотворите́ вы́ ми́лость и пра́вду къ господи́ну мо­ему́: а́ще же ни́, повѣ́дите ми́: да обращу́ся или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.
Отвѣща́в­ша же Лава́нъ и Ваѳуи́лъ, реко́ста: от­ Го́спода прiи́де дѣ́ло сiе́: не воз­мо́жемъ ти́ проти́ву рещи́ зло́ или́ бла́го:
се́, Реве́кка предъ тобо́ю: по­е́мь ю́, иди́: и да бу́детъ жена́ сы́ну господи́на тво­его́, я́коже глаго́ла Госпо́дь.
Бы́сть же егда́ услы́ша ра́бъ Авраа́мль словеса́ сiя́, поклони́ся до земли́ Го́споду.
И изне́съ ра́бъ сосу́ды зла́ты и сре́бряны и ри́зы, даде́ Реве́кцѣ: и да́ры даде́ бра́ту ея́ и ма́тери ея́.
И ядо́ша и пи́ша и то́й и му́жiе, и́же бя́ху съ ни́мъ, и почи́ша. И воста́въ зау́тра, рече́: от­пусти́те мя́, да от­иду́ къ господи́ну мо­ему́.
Рѣ́ша же бра́тiя ея́ и ма́ти: да пребу́детъ дѣви́ца съ на́ми я́ко де́сять дні́й, и посе́мъ по́йдетъ.
О́нъ же рече́ къ ни́мъ: не держи́те мя́, Госпо́дь бо благо­устро́и пу́ть мо́й во мнѣ́: от­пусти́те мя́, да иду́ къ господи́ну мо­ему́.
Они́ же рѣ́ша: при­­зове́мъ дѣви́цу и вопро́симъ ея́ изо­у́стъ.
И при­­зва́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: по́йдеши ли съ человѣ́комъ си́мъ? Она́ же рече́: пойду́.
И от­пусти́ша Реве́кку сестру́ свою́, и имѣ́нiя ея́, и раба́ Авраа́мля, и и́же съ ни́мъ бы́ша.
И благослови́ша Реве́кку и рѣ́ша е́й: сестра́ на́ша еси́, бу́ди въ ты́сящы те́мъ, и да наслѣ́дитъ сѣ́мя твое́ гра́ды супоста́тъ.
Воста́в­ши же Реве́кка и рабы́ни ея́, всѣдо́ша на велблю́ды и по­идо́ша съ человѣ́комъ. И по­и́мъ ра́бъ Реве́кку, отъи́де.
Исаа́къ же прехожда́­ше сквоз­ѣ́ пусты́ню у кла́дязя Видѣ́нiя: са́мъ же живя́ше на земли́ на полу́дне.
И изы́де Исаа́къ поглуми́тися на по́ле къ ве́черу, и воз­зрѣ́въ очи́ма сво­и́ма, ви́дѣ велблю́ды иду́щыя.
И воз­зрѣ́в­ши Реве́кка очи́ма сво­и́ма, ви́дѣ Исаа́ка: и изскочи́ съ велблю́да.
И рече́ рабу́: кто́ есть человѣ́къ о́ный, и́же и́детъ по по́лю во срѣ́тенiе на́мъ? Рече́ же ра́бъ: се́й е́сть господи́нъ мо́й. Она́ же взе́мши ри́зу лѣ́тнюю, облече́ся.
И повѣ́да ра́бъ Исаа́ку вся́ словеса́, я́же сотвори́.
Вни́де же Исаа́къ въ до́мъ ма́тере сво­ея́, и поя́ Реве́кку, и бы́сть ему́ жена́: и воз­люби́ ю́, и утѣ́шися Исаа́къ по Са́ррѣ ма́тери сво­е́й.
Украинский (Огієнко)
А Авраам був старий, у літа ввійшов.
І Господь Авраама поблагословив був усім.
І сказав Авраам до свого раба, найстаршого дому свого, що рядив над усім, що він мав: Поклади свою руку під стегно моє,
і я заприсягну тебе Господом, Богом неба й Богом землі, що ти не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, серед якого я пробуваю.
Бо ти підеш до краю мого, і до місця мого народження, і візьмеш жінку для сина мого, для Ісака.
І сказав раб до нього: Може та жінка не схоче за мною піти до цієї землі, то чи справді поверну я твого сина до краю, звідки ти вийшов?
І промовив до нього Авраам: Стережися, щоб ти не вернув мого сина туди!
Господь, що взяв мене з дому батька мого й з краю мого народження, і що промовляв був до мене, і що присягнув мені, кажучи: Твоїм нащадкам Я дам оцю землю, Він пошле Свого Ангола перед обличчям твоїм, і ти візьмеш звідти жінку для сина мого!
А коли ота жінка не схоче піти за тобою, то ти будеш очищений з цієї присяги своєї.
Тільки сина мого ти туди не вертай.
І раб поклав свою руку під стегно Авраама, пана свого, і йому присягнув на цю справу.
І взяв той раб десять верблюдів із верблюдів пана свого, та й пішов.
І взяв різне добро свого пана в руку свою.
І він устав, і пішов в Месопотамію до міста Нахора.
І поставив верблюди навколішки за містом при водній криниці надвечір, на час, як виходять жінки воду брати,
та й промовив: Господи, Боже пана мого Авраама, подай же сьогодні мені це, і милість вчини з паном моїм Авраамом!
Ось я стою над водним джерелом, а дочки мешканців міста виходять воду брати.
І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап́юся, а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, її Ти призначив для раба Свого, для Ісака.
І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном.
І сталося, поки він закінчив говорити, аж ось виходить Ревека, що була народжена Бетуїлові, синові Мілки, жінки Нахора, Авраамового брата.
А її глек на плечі в неї.
А дівчина та вельми вродлива з обличчя;
була дівиця, і чоловік не пізнав ще її.
І зійшла вона до джерела, і наповнила глека свого, та й вийшла.
І вибіг той раб назустріч їй, та й сказав: Дай но напитись води з твого глека!
А та відказала: Напийся, мій пане!
І вона поспішила, і зняла свого глека на руку свою, і напоїла його.
А коли закінчила поїти його, то сказала: Також для верблюдів твоїх наберу я води, аж поки вони не нап́ються.
І метнулась вона, і глека свого спорожнила до пійла.
І ще до криниці побігла набрати, і набрала води всім верблюдам його.
А чоловік той дивувався їй та мовчав, щоб пізнати, чи Господь пощастив дорогу йому, чи ні?
І сталося, як перестали верблюди пити, то взяв той чоловік золоту сережку, пів шекля вага їй, і два наручні на руки її, на десять шеклів золота вага їм,
та й сказав: Чия ти дочка?
Скажи ж мені, чи в домі батька твойого є місце для нас ночувати?
Вона відказала йому: Я дочка Бетуїла, сина Мілки, що його породила вона для Нахора.
І сказала до нього: І соломи, і паші багато є в нас, також місце ночувати.
І той чоловік нахилився, і вклонився Богові аж до землі,
та й сказав: Благословенний Господь, Бог пана мого Авраама, що не опустив милости Своєї й вірности Своєї від пана мого!
Я був у дорозі, Господь припровадив мене до дому братів мого пана.
І побігла дівчина, і розповіла в домі своєї матері про цю пригоду.
А в Ревеки був брат, на ймення йому Лаван.
І побіг Лаван до того чоловіка надвір, до джерела.
І сталося, як він побачив сережку та наручні на руках сестри своєї, і коли почув слова Ревеки, сестри своєї, що говорила: Отак говорив мені той чоловік, то прибув він до того чоловіка, а той ось стоїть при верблюдах біля джерела,
і сказав: Увійди, благословенний Господа!
Чого стоятимеш надворі?
А я опорожнив дім і місце для верблюдів.
І ввійшов той чоловік до дому.
А Лаван порозсідлував верблюди, і дав соломи й паші для верблюдів, і води, щоб умити ноги йому й ноги людям, що були з ним.
І поставлено перед ним, щоб він їв.
А той відказав: Не буду їсти, аж поки не розкажу своєї справи.
А Лаван відказав: Говори!
І той став говорити: Я раб Авраамів.
А Господь щедро поблагословив мого пана, і він став великий.
І дав Він йому худобу дрібну та велику, і срібло, і золото, і рабів, і невільниць, і верблюди, й осли.
А Сарра, жінка пана мого, бувши старою, уродила панові моєму сина.
А він йому все дав, що мав.
І заприсяг мене пан мій, говорячи: Не візьмеш жінки для сина мого з-посеред дочок ханаанеянина, що я пробуваю в його краю.
Але підеш до дому батька мого, і до мого роду, і візьмеш жінку для сина мого.
І сказав я до пана свого: Може та жінка не піде за мною?
І сказав він до мене: Господь, що ходив перед обличчям моїм, пошле Свого Ангола з тобою, і дорогу твою пощастить, і ти візьмеш жінку для сина мого з роду мого й з дому батька мого.
Тоді будеш очищений ти від закляття мого, як прийдеш до роду мого, а коли вони не дадуть тобі, то будеш ти чистий від закляття мого.
І прибув я сьогодні до джерела, та й сказав: Господи, Боже пана мого Авраама, коли б же Ти вчинив щасливою дорогу мою, що нею ходжу я!
Ось я стою над джерелом води, і станеться, що дівчина, яка вийде води брати, а я їй скажу: Дай но мені напитися трохи води з свого глека,
вона ж відкаже мені: Пий і ти, і для верблюдів твоїх наберу я води, то вона та жінка, яку призначив Господь для сина пана мого.
І поки скінчив я говорити в своїм серці, аж ось виходить Ревека, а її глек на плечі в неї.
І зійшла вона до джерела, та й набрала води.
І сказав я до неї: Напій же мене!
І метнулась вона, і свого глека з себе зняла та й сказала: Пий, а я понапуваю й верблюди твої.
І я пив, а вона понапувала й ті верблюди.
А я запитався її та й сказав: Чия ти дочка?
А вона відказала: Я дочка Бетуїла, сина Нахорового, якого породила йому Мілка.
І сережку надів я до носа її, і наручні на руки її.
І я нахилився, і вклонився до землі Господеві, і поблагословив Господа, Бога пана мого Авраама, що Він провадив мене дорогою визначеною, щоб узяти дочку брата пана мого для сина його.
А тепер, якщо милосердя та правду ви чините з паном моїм, то скажіть мені;
коли ж ні, то скажіть мені, і я звернуся праворуч або ліворуч.
І відповіли Лаван і Бетуїл та й сказали: Від Господа вийшла та річ, ми не можем сказати тобі нічого злого чи доброго.
Ось перед тобою Ревека, візьми та й іди, і нехай вона стане за жінку синові пана твого, як Господь говорив був.
І сталося, коли їхні слова почув раб Авраамів, то вклонивсь до землі Господеві.
І вийняв той раб срібний посуд, і посуд золотий та шати, і дав Ревеці, і дав цінні речі братові її та матері її.
І їли й пили він та люди, що з ним, і ночували.
А коли рано встали, то він сказав: Відішліть мене до пана мого.
І сказав її брат та мати її: Нехай посидить дівчина з нами хоч днів з десять, потім підеш.
І сказав він до них: Не спізняйте мене, бо Господь пощастив мою путь.
Відішліть мене, і нехай я піду до пана свого.
А вони відказали: Покличмо дівчину, і запитаймо її саму.
І покликали Ревеку, і сказали до неї: Чи ти підеш з оцим чоловіком?
А вона відказала: Піду.
І послали вони Ревеку, сестру свою, і няньку її, і раба Авраамового, і людей його.
І вони поблагословили Ревеку й сказали до неї: Ти наша сестра, будь матір́ю для тисячі десятків тисяч, і нехай нащадки твої внаслідують брами твоїх ворогів.
І встала Ревека й служниці її, і посідали на верблюдів, і поїхала за тим чоловіком.
І взяв раб Ревеку й відійшов.
А Ісак був вернувся з подорожі до криниці Лахай-Рої, і сидів у краї південному.
І вийшов Ісак на прогулянку в поле, як вечір наставав.
І він звів свої очі, і побачив, ось верблюди йдуть.
І Ревека звела свої очі, та й Ісака побачила, і злізла з верблюда.
І сказала вона до раба: Хто отой чоловік, що полем іде нам назустріч?
А раб відповів: То мій пан.
І вона покривало взяла, та й накрилась.
І раб розповів Ісакові про всі речі, які він учинив.
І впровадив її Ісак до намету Сарри, матері своєї.
І взяв він Ревеку, і за жінку йому вона стала, і він її покохав.
І Ісак був утішений по смерті матері своєї.
Abraham war sehr alt geworden. Der HERR hatte ihn gesegnet und ihm alles gelingen lassen.
Eines Tages sagte er zu seinem ältesten Knecht, der seinen ganzen Besitz verwaltete: »Leg deine Hand zwischen meine Beine
und schwöre mir! Versprich mir beim HERRN, dem Gott des Himmels und der Erde, dass du für meinen Sohn Isaak keine Frau auswählst, die hier aus dem Land Kanaan stammt.
Gib mir dein Wort, dass du in meine Heimat gehst und ihm eine Frau aus meiner Verwandtschaft suchst.«
Der Besitzverwalter sagte: »Was soll ich aber tun, wenn die Frau mir nicht hierher folgen will? Soll ich dann deinen Sohn wieder in deine Heimat zurückbringen?«
»Auf keinen Fall!«, sagte Abraham. »Das darfst du niemals tun!
Der HERR, der Gott des Himmels, wird seinen Engel vor dir herschicken, sodass dein Auftrag gelingt und die Frau dir folgen wird. Er hat mich aus meiner Sippe und Heimat weggeholt und mir mit einem Schwur zugesagt, dass er meinen Nachkommen dieses Land geben wird.
Wenn die Frau dir nicht folgen will, bist du nicht mehr an deinen Schwur gebunden. Aber auf keinen Fall darfst du meinen Sohn dorthin zurückbringen!«
Da legte der Verwalter seine Hand zwischen die Beine Abrahams und schwor ihm, alles so auszuführen, wie er es verlangt hatte.
Dann machte er zehn von den Kamelen seines Herrn reisefertig, nahm wertvolle Geschenke mit und reiste nach Mesopotamien, in die Stadt, in der die Familie von Abrahams Bruder Nahor lebte.
Als er dort ankam, hielt er an der Quelle vor der Stadt an und ließ die Kamele niederknien. Es war gegen Abend, um die Zeit, wenn die Frauen zum Wasserholen herauskommen.
»HERR, du Gott meines Herrn Abraham«, betete er, »gib mir Glück zu meinem Vorhaben! Sei gut zu meinem Herrn und erfülle seinen Wunsch!
Gleich werden die jungen Mädchen aus der Stadt hierher kommen und Wasser schöpfen.
Dann will ich eins von ihnen bitten: ́Reiche mir deinen Krug, damit ich trinken kann!́ Wenn das Mädchen sagt: ́Trink nur; ich will auch deinen Kamelen zu trinken gebeń, dann weiß ich: Sie ist es, die du für deinen Diener Isaak bestimmt hast. Daran werde ich erkennen, dass du zu meinem Herrn gut bist und seinen Wunsch erfüllt hast.«
Kaum hatte er zu Ende gebetet, da kam aus der Stadt ein Mädchen mit einem Wasserkrug auf der Schulter. Es war Rebekka, die Tochter von Betuël und Enkelin von Milka, der Frau von Abrahams Bruder Nahor.
Sie war sehr schön und noch nicht verheiratet; kein Mann hatte sie berührt. Sie ging die Stufen zum Wasser hinab, füllte ihren Krug, hob ihn auf die Schulter und kam wieder herauf.
Schnell trat der Verwalter Abrahams auf sie zu und bat sie: »Gib mir doch einen Schluck Wasser aus deinem Krug!«
»Trink nur, Herr!«, sagte das Mädchen, ließ sogleich den Krug auf ihre Hand herunter und hielt ihn so, dass er trinken konnte.
Als er genug getrunken hatte, sagte sie: »Ich will noch mehr Wasser holen, damit auch deine Kamele trinken können!«
Sie leerte den Krug in die Tränkrinne, stieg rasch wieder zur Quelle hinab und schöpfte so lange, bis alle Kamele genug hatten.
Abrahams Verwalter stand schweigend dabei und schaute ihr zu. Er wartete gespannt, ob der HERR seine Reise gelingen lassen würde.
Als die Kamele getrunken hatten, holte er für Rebekka einen kostbaren goldenen Nasenring und zwei schwere goldene Armreifen hervor
und sagte zu ihr: »Wessen Tochter bist du? Hat dein Vater in seinem Haus vielleicht Platz für uns, damit wir übernachten können?«
»Ich bin die Tochter von Betuël«, antwortete sie; »es ist der Betuël, den die Milka dem Nahor geboren hat.
Wir haben Platz genug und auch Stroh und Futter für die Tiere.«
Da warf sich der Verwalter Abrahams vor dem HERRN nieder und betete:
»Dank sei dir, HERR, du Gott meines Herrn Abraham! Du hast ihm deine Güte und Treue bewahrt und hast mich geradewegs zu den Verwandten meines Herrn geführt.«
Das Mädchen lief inzwischen nach Hause zu ihrer Mutter und erzählte, was sie erlebt hatte.
Sie hatte einen Bruder, der hieß Laban. Als der den goldenen Schmuck sah und hörte, was der Mann zu ihr gesagt hatte, lief er hinaus an die Quelle. Dort wartete Abrahams Besitzverwalter noch mit den Kamelen.
»Komm herein zu uns!«, rief Laban. »Du bringst den Segen des HERRN mit. Warum bleibst du hier draußen? Ich habe schon alles herrichten lassen, auch für deine Kamele ist genug Platz.«
Da ging der Verwalter mit ins Haus. Laban ließ die Kamele abzäumen und Streu und Futter für sie holen. Dem Gast und seinen Leuten brachte man Wasser, damit sie sich die Füße waschen konnten.
Als sie ihm aber etwas zu essen brachten, sagte er: »Ich esse erst, wenn ich meinen Auftrag ausgerichtet habe.«

Laban forderte ihn auf zu reden,

und er begann:

»Ich bin Abrahams Besitzverwalter.

Der HERR hat meinen Herrn reich gesegnet und zu hohem Ansehen gebracht. Er hat ihm viele Schafe, Ziegen und Rinder gegeben, dazu Silber und Gold, Sklaven und Sklavinnen, Kamele und Esel.
Auch hat Sara, die Frau meines Herrn, ihm in ihrem Alter noch einen Sohn geboren, dem er seinen ganzen Besitz vermacht hat.
Nun hat mein Herr mich einen Eid schwören lassen und hat mir aufgetragen: ́Du darfst für meinen Sohn Isaak keine Frau aus dem Land Kanaan wählen.
Geh zu meinen Verwandten, zur Familie meines Vaters, und hole ihm von dort eine Frau.́
Als ich einwandte, dass die Frau mir vielleicht nicht in das fremde Land folgen werde,
da sagte er: ́Der HERR, nach dessen Willen ich mich immer gerichtet habe, wird seinen Engel mit dir schicken und deine Reise gelingen lassen, sodass du für meinen Sohn eine Frau aus meiner Verwandtschaft, aus der Familie meines Vaters, findest.
Wenn meine Verwandten dir aber keine Frau für meinen Sohn geben wollen, bist du nicht mehr an deinen Schwur gebunden.́
Als ich nun heute an die Quelle kam, betete ich zum HERRN und sagte: ́Gott Abrahams, meines Herrn, wenn du doch meine Reise gelingen lassen wolltest!
Ich stehe hier an der Quelle und bitte dich um ein Zeichen: Zu dem ersten heiratsfähigen Mädchen, das herauskommt, will ich sagen: Gib mir doch einen Schluck aus deinem Krug!
Wenn sie darauf sagt: Trink nur, und auch deinen Kamelen will ich zu trinken geben – dann weiß ich: Sie ist es, die du, HERR, für den Sohn meines Herrn bestimmt hast.́
Kaum hatte ich diese Worte in meinem Herzen gesprochen, da kam Rebekka mit dem Krug auf der Schulter, stieg die Stufen zur Quelle hinab und schöpfte Wasser. Ich sagte zu ihr: ́Gib mir doch etwas zu trinken!́
Da ließ sie sogleich ihren Krug von der Schulter herunter und sagte: ́Trink nur, und auch deinen Kamelen will ich zu trinken geben!́

Als alle Tiere getrunken hatten,

fragte ich sie nach ihrem Vater, und sie sagte mir, dass es Betuël sei, der Sohn Nahors von seiner Frau Milka. Da legte ich ihr den goldenen Ring an die Nase und die Goldreifen um ihre Arme.
Und dann warf ich mich nieder und dankte dem HERRN, dem Gott meines Herrn Abraham, dass er mich geradewegs zum Bruder meines Herrn geführt hat und ich jetzt dessen Tochter als Frau für den Sohn meines Herrn erbitten kann.
Sagt mir nun also, ob ihr meinem Herrn gut seid und seinen Wunsch erfüllen wollt! Wenn nicht, dann muss ich anderswo suchen.«
Laban und seine Familie erwiderten: »Das hat der HERR gefügt! Wir können seine Entscheidung nur annehmen.
Hier ist Rebekka, nimm sie mit! Sie soll den Sohn deines Herrn heiraten, wie der HERR es bestimmt hat.«
Als Abrahams Verwalter das hörte, warf er sich auf die Erde und dankte dem HERRN.
Darauf packte er Silber- und Goldschmuck und festliche Kleider aus und gab sie Rebekka. Auch ihrem Bruder und ihrer Mutter gab er kostbare Geschenke.
Dann aßen und tranken die Gäste und legten sich schlafen. Am anderen Morgen sagte Abrahams Verwalter zum Bruder des Mädchens und zu seiner Mutter: »Lasst mich jetzt zu meinem Herrn zurückkehren!«
Die beiden baten ihn: »Lass sie doch noch eine Weile bei uns bleiben, nur zehn Tage; dann kann sie mit dir gehen!«
Er aber sagte: »Haltet mich nicht auf! Gott in seiner Güte hat meine Reise gelingen lassen. Ich möchte jetzt zu meinem Herrn zurückkehren.«
»Wir rufen das Mädchen«, sagten die beiden, »sie soll selbst entscheiden.«
Sie riefen Rebekka und fragten sie: »Willst du mit diesem Mann mitgehen?«

Rebekka sagte: »Ja, das will ich.«

Da verabschiedeten sie Rebekka und ihre Amme und auch den Verwalter Abrahams mit seinen Leuten.
Sie segneten Rebekka und sagten: »Schwester, du sollst die Mutter von vielen Tausenden werden! Mögen deine Nachkommen ihre Feinde besiegen und ihre Städte erobern!«
Rebekka und ihre Dienerinnen machten sich reisefertig, setzten sich auf die Kamele und zogen mit dem Besitzverwalter Abrahams. So brach er mit Rebekka in seinem Gefolge auf.
Isaak wohnte zu der Zeit im südlichsten Teil des Landes in der Nähe des Brunnens Lahai-Roi.
Eines Abends, als er gerade auf dem Feld war, sah er auf einmal Kamele daherkommen.
Auch Rebekka hatte Isaak erblickt. Schnell stieg sie vom Kamel und fragte den Verwalter Abrahams:
»Wer ist der Mann, der uns dort entgegenkommt?«

»Es ist mein Herr«, erwiderte er; und Rebekka bedeckte ihr Gesicht mit dem Schleier.

Der Besitzverwalter erzählte Isaak, wie alles gegangen war,
und Isaak führte Rebekka in das Zelt seiner Mutter Sara. Er nahm sie zur Frau und gewann sie lieb. So wurde er über den Verlust seiner Mutter getröstet.
Глава:
Толкования стиха Скопировать ссылку Скопировать текст Добавить в избранное
Библ. энциклопедия Библейский словарь Словарь библ. образов Практическая симфония

Настройки

Цитата из Библии каждое утро
TG: t.me/azbible
Viber: vb.me/azbible